Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/693/23
Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.,
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача Турецької І. О.,
суддів Шевчук О. А., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог.
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо невключення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168) до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ); компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2014-2022 роки, яка передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі Закон №3551-ХІІ); компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, яка передбачена абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011- XII;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011 -XII; компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яка передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII; компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, яка передбачена абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, із врахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що відповідач необґрунтовано не врахував та не включив в розрахунки його місячного грошового забезпечення щомісячну грошову винагороду в розмірі 30 000 грн, що передбачена Постановою №168 та такі дії суперечать вимогам чинного законодавства.
Як указує позивач таке порушення законодавства відповідач допустив під час виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані щорічну та додаткову відпустку.
За розрахунками позивача, відбулася невиплата відповідних сум матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік (30 000 грн.), а також компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік (41 000 грн.) та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 - 2022 роки (112 000 грн.).
Позивач, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, вважає, що щомісячна додаткова грошова допомога, передбачена Постановою №168, має бути включена до складу грошового забезпечення з якого обчислюються інші виплати, адже має постійний характер.
Як вважає ОСОБА_1 , за усталеною практикою Верховного Суду до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема, щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення.
Проте, на його думку, враховуючи отримання ним, протягом березня грудня 2022 30 000 грн. щомісячно додаткової винагороди, надає йому право на розрахунок грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди
Наведене, на думку позивача, узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.11.2022 у справі №825/997/17.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії відповідача щодо невключення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ; компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 роки, яка передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII; компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, яка передбачена абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011XII.
Зобов`язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011 -XII; компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учасника бойових дій, за 2022 рік, яка передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII; компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, яка передбачена абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, з врахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року суд стягнув з відповідача за рахунок його державних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1073 грн.
Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що за змістом Постанови №168 додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки її виплата є щомісячною та має постійний характер.
Далі, суд першої інстанції встановив, що виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік та компенсації за невикористану частину основної та додаткової відпустки відповідач здійснив, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення без урахування виплат, передбачених Постановою №168.
Суд визнав, що такі дії позбавили позивача права на отримання у повному обсязі матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учасника бойових дій, за 2022 рік та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, зокрема, позбавили позивача частини його майна, що є порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з цим, враховуючи той факт, що Постанова №168 від 28.02.2022 набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022, суд визнав необґрунтованими позовні вимоги, що стосуються нарахування та виплати компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2014-2021 роки.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
В апеляційній скарзі, ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував, що передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода в розмірі до 30 000 грн не має постійного характеру та не підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення для визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку.
На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував, що вказана додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер і залежить від настання спеціальних обставин, а це свідчить про те, що правові підстави для включення такої винагороди до складу грошового забезпечення з якого нараховується та виплачується відповідні виплати при звільненні відсутні.
Також, звертає увагу скаржник і на те, що окрім тимчасового характеру, розмір винагороди не є фіксованим (до 30 000 грн. або до 100 000 грн.), та її виплата не завжди є щомісячною, а тому вона не відповідає ознакам складових грошового забезпечення, з яких обчислюються та виплачуються відповідні виплати при звільненні, зокрема, грошова допомога на оздоровлення та компенсація за невикористану відпустку.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, ідентичні доводам викладеним у позовній заяві, та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність поданої апеляційної скарги у зав`язку з чим просить в задоволенні такої скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_2 Прикордонному загоні імені полковника Олександра Жуковського (ВЧ НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 , військове звання - полковник.
Наказами Голови Державної прикордонної служби України від 02.12.2022 №1293-ОС та командира ВЧ НОМЕР_1 від 16.12.2022 №6Ю-ОС по особовому складу полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби за контрактом в запас Збройних Сил України та виключено зі списків особового складу з 16.12.2022.
29.03.2022 позивач подав рапорт на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 Прикордонного загону №215-ОС від 14.05.2022 позивачу виплачена грошова допомога на оздоровлення без урахування в ній додаткової щомісячної грошової винагороди у розмірі 30 000 грн., передбаченої Постановою №168.
01.11.2022 року позивач подав рапорт на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки, включивши при обрахунку до грошового забезпечення додаткову щомісячну грошову винагороду у розмірі 30 000 грн., передбачену Постановою №168.
06.12.2022 позивач повторно звернувся з рапортом до командира ВЧ НОМЕР_1 із клопотанням про виплату ненарахованої частини грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, однак відповідь станом на час подання позову не отримав.
17.12.2022 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, з вимогою надання відповідей на його рапорти по виплатам при звільненні з військової служби.
04.01.2023 поштою позивач отримав листи, якими надані відповіді командира ВЧ НОМЕР_1 стосовно поставлених питань, зокрема:
-лист від 22.12.2022 №11/8867-22-Вих, в якому зазначено суму компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 135 109,20 грн., без розділення по видам виплат та без надання розрахунків;
- лист від 23.12.2022 №11/8913-22-Вих, в якому повідомлено, що щомісячна грошова винагорода у розмірі 30 000 грн., передбачена Постановою №168 не була врахована при здійсненні виплат та при поданні документів на призначення пенсії за вислугою років.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно частин 2 статті 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі і вище - Закон №2011-XII), частина 1 статті 9 якого закріплює, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частини 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частина 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлює, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За положеннями статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі і вище - Постанова №168).
Надаючи правову оцінку правомірності дій відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення, з якого обраховано позивачу грошову допомогу при на оздоровлення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, винагороди, передбаченої Постановою №168, колегія суддів виходить з такого.
Так, згідно пункту 1 Постанови № 168 встановлює, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
Пункт 5 Постанови № 168 визначає, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністром оборони України надіслана телеграма від 25.03.2022 № 248/1298, пункт 2 якої передбачає, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:
100000 грн - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);
30000 грн - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до Постанови №168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць".
На думку колегії суддів скаржник доречно зауважив на тому, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за наявності певних умов, а саме: - на період дії воєнного стану; пропорційно часу участі у відповідних заходах.
Відтак, вирішуючи питання щодо того, чи є передбачена Постановою №168 додаткова винагорода у розмірі до 30000 грн. винагородою, яка має постійний характер та чи підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення для визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку, які виплачуються під час звільнення з військової служби, слід виходити з того, що відповідно до пункту 1 Постанови №168 вказана додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто виплата винагороди залежить від певних умов та виплачується лише в означений період, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників) у відповідній сумі, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Колегія суддів також враховує, що Закон № 2262-ХІІ, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, зокрема осіб, звільнених з військової служби, та має на меті реалізацію цими особами, конституційного права на державне пенсійне забезпечення і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України, передбачає включення до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, лише щомісячні основні види грошового забезпечення, до яких належать: посадовий оклад, оклад за військовим званням, процентна надбавка за вислугу років, а також щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.
При цьому, факт сплати єдиного внеску не є безумовною підставою для включення виплати, з якої цей внесок утримано, до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, та має значення лише для включення до цього грошового забезпечення його видів з переліку, визначеного статтею 43 Закону № 2262-ХІІ, який є вичерпним.
Отже, оскільки до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога на оздоровлення та компенсація за невикористану відпустку, включаються винагороди, які мають постійний характер, а додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. виплачується лише у період дії воєнного стану та її розмір не є сталим, тому відсутні правові підстави для включення до складу грошового забезпечення, з якого повинна бути обрахована одноразова грошова допомога на оздоровлення та компенсація за невикористану відпустку, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу відповідно до Постанови № 168.
Варто зазначити, що судової практики з даного предмета спору ще не сформовано.
Разом з тим Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду раніше була надана оцінка щодо включення в розрахунок пенсії винагороди за участь в АТО, яка по своїй суті є тотожною винагороді, введеній Постановою №168.
Зокрема, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 240/11441/19 відступила від правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі №420/1232/16 та постанові від 30.11.2018 у справі №415/6132/16 та сформулювала висновок про те, що грошова винагорода за участь в АТО не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та відповідно не враховується при обчисленні пенсії.
Зокрема, у цій справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відзначила, що винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. При цьому, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період. Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира.
Колегія суддів не погоджується з доводом позивача, що до спірних правовідносин слід застосувати висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений в постанові від 06.02.2019 у справі №522/2738/17 про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09. 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», належить до додаткових видів грошового забезпечення та відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ та підлягає врахуванню під час обчислення пенсії, оскільки правовідносини в справі, що є предметом даного розгляду та в справі, що розглядалася Великою Палатою Верховного Суду є різними.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168 є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану частину основаної та додаткової відпустки.
Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому наявні підстави для її задоволення.
У відповідності до вимог пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що суд неправильно застосував законодавство, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року скасувати.
Ухвалити у справі нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя О. А. Шевчук
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 14.09.2023.
