Ухвала
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 552/6997/19
провадження № 61-3508св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд»,
особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року у складі судді Турченко Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд» (далі - ТДВ «Полтавтрансбуд») про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права.
Позов мотивований тим, що 11 липня 2018 року між нею та ТДВ «Полтавтрансбуд» укладено договір № 2 купівлі-продажу майнових прав (далі - договір № 2) на квартиру АДРЕСА_1 .
Пункти 4.5, 4.5.1, 4.7, 4.8 договору № 2є несправедливими, недобросовісними та такими, що порушують її права і завдали істотної шкоди.
Виходячи із змісту пунктів 4.5, 4.5.1 договору вона як споживач не зможе своєчасно довідатися, що договір № 2 припинений, бо у вказаний у договорі строк - 5 днів з дня відправлення рекомендованого листа вона практично не зможе його отримати, оскільки встановлений договором п`ятиденний строк з дня відправлення поштової кореспонденції як підстава припинення договору суперечить Правилам надання послуг поштового зв`язку.
У квітні 2019 року вона написала листа відповідачеві про розірвання договору №2 та повернення сплачених нею коштів у розмірі 230 000,00 грн у зв`язку з неможливостю в подальшому здійснювати оплату за договором. Однак відповіді не отримала та продовжила сплачувати кошти згідно з договором № 2.
08 листопада 2019 року відповідач надіслав листа, в якому зазначив, що договір № 2 є припинений з ініціативи покупця.
Оскільки вона направляла лист про припинення договору, а потім листи про відмову від розірвання договору та повністю сплатила вартість прав на квартиру за договором № 2, яка визначена в договорі, то цей договір є діючим і дійсним.
Відповідач в односторонньому порядку припинив дію договору, чим порушив її права, оскільки розпоряджався її майновими правами на спірну квартиру на свій розсуд та позбавив її права у майбутньому отримати спірну квартиру у власність.
Несправедливими є умови договору в частині того, що у разі припинення договору відповідач має право повернути їй сплачені кошти зі стягненням 25 % внесеної позивачем суми за договором на користь відповідача.
Просила:
- визнати частково недійсним договір № 2, а саме пункти 3.1, 4.5, 4.5.1, 1.7, 4.8, в частині умови про те, що строк повернення коштів визначається продавцем;
- застосувати наслідки часткової недійсності договору № 2 шляхом визнання цього договору чинним (не припиненим);
- визнати дії ТДВ «Полтавтрансбуд» щодо припинення договору № 2 в односторонньому порядку незаконними;
- зобов`язати ТДВ «Полтавтрансбуд» скласти та підписати акт звірки платежів за договором № 2;
- визнати за нею майнові права на квартиру АДРЕСА_1 ;
- заборонити ТДВ «Полтавтрансбуд» здійснювати без відома і згоди ОСОБА_1 будь-які дії щодо переоформлення (зокрема відчуження, передання у найм, передання у заставу, обмеження іншим чином) щодо квартири АДРЕСА_1 до складання акта приймання-передання майнових прав на квартиру та належного оформлення її права власності на квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року у позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18, провадження № 14-270цс19, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Позивачка не довела, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам встановленим статтею 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушує її законні права та інтереси.
Суд першої інстанції вказав, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються на спірні правовідносини, оскільки в них немає такого необхідно елемента як суб`єкт господарювання - виробник товару або виконавець робіт та послуг. Цей Закон не регулює відносини, що пов`язані з майновими правами.
Укладаючи договір № 2, позивачка отримала обмежене речове право, за яким вона як власник цього права наділена деякими, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
Згідно з умовами договору № 2 ТДВ «Полтавтрансбуд» зобов`язалося передати у власність ОСОБА_1 безумовне майнове право на новозбудоване майно (після введення об`єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок позивача стає її правом власності на новозбудоване майно як на нерухомість). Право власності на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.
Суд взяв до уваги те, що моментом виникнення майнових прав є момент набуття права власності, яке позивачка на спірну квартиру у встановленому законом та договором порядку не набула, а її вимога про визнання власником квартири не ґрунтується на законі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року змінено. У позові відмовлено з мотивів, наведених у постанові суду апеляційної інстанції. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки договір купівлі-продажу майнових права передбачає в подальшому набуття їх покупцем права власності на квартиру, а, отже, на такі правовідносини поширюється дія вказаного закону.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що пункт 3.1 оспорюваного договору не має умов щодо припинення договору і порядку повернення коштів продавцем. Положеннями цього пункту визначено право продавця в односторонньому порядку підвищити розмір вартості майнових прав у зв`язку із зміною економічних умов та порядок повідомлення про таке рішення покупця. Твердження позовної заяви про те, що відповідач безпідставно підвищив вартість майнових прав тільки позивачці, не підтверджені належними і допустимими доказами. У договорі № 2 немає умов, які забороняють покупцю розірвати договір у разі підвищення вартості майнових прав відповідно до пункту 3.1, навпаки за змістом пунктів 4.3 і 7.4 покупець не позбавлений можливості розірвати договір за своєю ініціативою.
У суді апеляційної інстанції позивач підтвердила, що на час укладення оспорюваного договору вона працювала у відповідача, у зв`язку з чим ціна 1 кв. м визначалася на пільгових умовах саме як для працівника підприємства.
Згідно з матеріалами справи 10 квітня 2019 року відповідач направив їй поштою листа, яким повідомив про збільшення вартості майнових прав (лист отриманий 11 квітня 2019 року). Отже, відповідно до пункту 3.1 договору № 2 з 22 квітня 2019 року вартість неоплаченої частини майнових прав збільшилася, а позивачка 26 квітня 2019 року повторно відмовились від виконання договору.
Позивач не навела обґрунтованих доводів щодо недійсності пункту 3.1 договору № 2 у частині права продавця в односторонньому порядку змінювати вартість неоплачених майнових прав з підстав передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Суд апеляційної інстанції вказав, що у справі відсутні належні і допустимі докази про те, що відповідач в порядку пунктів 4.4, 4.5, 4.5.1 вчинив дії на одностороннє припинення дії договору № 2.
Проаналізувавши дії сторін під час виконання договору № 2, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недобросовісність поведінки позивачки, оскільки двічі відмовившись від виконання договору, вона через деякий час виконала його умови, але на первинних умовах (у частині вартості майнових прав), фактично вимагаючи від відповідача прийняти таке виконання собі на шкоду.
Суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про відмову у позові, проте з помилкових мотивів, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції змінено у частині його обґрунтування.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 рокув частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ТДВ «Полтавтрансбуд» про визнання недійсним пункт 4.8 договору № 2 скасовано.
Позовну вимогу ОСОБА_1 до ТДВ «Полтавтрансбуд» про визнання недійсним пункту 4.8 договору № 2 задоволено частково.
Визнано недійсним пункт 4.8 договору № 2 в частині фрази «зменшену на 25 %».
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТДВ «Полтавтрансбуд» про застосування наслідків недійсності договору № 2 шляхом визнання його чинним (діючим, не припиненим), визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання майнових прав на квартиру та заборони вчинення певних дій змінено, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року залишено без змін.
Верховний Суд в частині зміни мотивів за позовними вимогами про застосування наслідків недійсності договору № 2, визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання майнових прав на квартиру та заборони вчинення певних дій дійшов висновку, що оскільки позивачка як покупець за договором № 2 відмовилася від договору і суди встановили, що цей договір припинений внаслідок односторонньої відмови покупця, то немає підстав для застосування такого наслідку як визнання чинним (не припиненим) договору.
Позивачка не довела підстав для визнання недійсними пунктів 3.1, 4.5, 4.5.1, 4.7 договору № 2, тому суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову в цій частині.
Верховний Суд вказав, що часткова недійсність пункту 4.8. договору № 2 не зумовлює визнання чинним (діючим, не припиненим) договору, оскільки цивільним законодавством не встановлено такого наслідку при частковій недійсності правочину.
Оскільки немає підстав для визнання недійсними пунктів 3.1, 4.5, 4.5.1, 4.7 договору № 2 та підстави для застосування такого наслідку як визнання чинним (діючим, не припиненим) договору, то в задоволенні позову в частині вимог про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання майнових прав на квартиру та заборони вчинення певних дій, необхідно було відмовити як у похідних, тому Верховний Суд змінив мотивувальну частину судових рішень в цій частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2022 року особа, яка не брала участі у розгляді справи, - ОСОБА_2 направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення стосуються його прав та інтересів як чоловіка ОСОБА_1 , а також інтересів їх неповнолітніх дітей, оскільки кошти, сплачені на виконання договору купівлі-продажу майнових прав, є спільними коштами подружжя.
ОСОБА_2 не є учасником справи, тому під час проголошення оскаржуваних судових рішень не був присутнім, судові рішення йому не надсилалися.
Вони спільно з ОСОБА_1 у липні 2019 року доплатили необхідну за договором № 2 суму, що вказує на їх зацікавленість у договорі й бажання продовжити його дію. Відповідач не врахував заяву ОСОБА_1 про відкликання листів про розірвання договору, визнав відмову від договору, при цьому прийняв оплату за ним і не повернув кошти. Такі діє є недобросовісними й несправедливими.
Суд не застосував принцип суперечливої поведінки, не дослідив, чи були підстави для розірвання оспорюваного договору з урахуванням принципів добросовісності, розумності та справедливості.
Продавець не обґрунтував збільшення вартості майнових прав з 9 000,00 грн за 1 кв. м до 25 000,00 грн. Такі умови договору є несправедливими.
Не прийнявши заяву ОСОБА_1 про відкликання заяви про відмову від договору, відповідач мав намір збагатитися.
Суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує, що справа не переглядалася за апеляційною скаргою ОСОБА_2 . Заявник оскаржує судові рішення формально. ОСОБА_2 , перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_1 та проживаючи з нею, не міг не знати про ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Недобросовісною у відносинах з відповідачем є поведінка ОСОБА_1 , яка неодноразово змінювала думку щодо юридичної долі її зобов`язань за договором. Договором не передбачено обов`язок ТДВ «Полтавтрансбуд» реагувати на повідомлення ОСОБА_1 про припинення договору. Крім того, у справі № 554/8389/21 ОСОБА_1 заявила до ТДВ «Полтавтрансбуд» вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів за оспорюваним договором.
Підняття вартості майнових прав для ОСОБА_1 було економічно виправданим для відповідача, оскільки мета діяльності будь-якого господарського товариства - отримання прибутку. Підвищення вартості відповідає умовам договору.
Товариство повертало позивачці кошти у зв`язку з припиненням договору, проте вона того ж дня перераховувала їх назад. Обставини справи № 916/667/18, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року, не є подібними до цієї справи, тому висновки, викладені у цій постанові про «невиправданість збагачення» не підлягають застосуванню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року визнано поважними підстави для поновлення процесуального строку та поновлено ОСОБА_2 процесуальний строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку. Виходячи з конструкції пункту 1 статті 6 Конвенції, в ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом.
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Водночас особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, провадження № 14-97цс22.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, в тому числі, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина четверта статті 389 ЦПК України).
Частина четверта статті 389 ЦПК України є винятком із загального правила, визначеного частиною першою цієї статті, який встановлює особливий процесуальний фільтр для осіб, що не брали участі у справі, у вигляді вимоги про обов`язковий апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку саме за їх апеляційною скаргою.
Така конструкція правової норми є цілком виправданою та логічною з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 400 ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі обмеження можливості касаційного оскарження рішення суду першої інстанції, яке не переглядав апеляційний суд, є розумним, має на меті забезпечити стадійність цивільного процесу та запобігти можливим зловживанням процесуальними правами. Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.
Аналогічні висновки викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17, провадження№ 14-91цс20.
Отже, особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов`язки має право звернутися до касаційного суду лише після перегляду такого рішення апеляційним судом за її апеляційною скаргою.
Якщо ж така особа, вважає що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки вирішено саме апеляційним судом, вона має право звернутися до касаційного суду із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції.
Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 161/14197/20, провадження № 61-12741ск22, від 04 червня 2018 року у справі № 922/4819/16, від 28 червня 2023 року у справі № 672/1500/19, провадження № 61-1839св21, постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 712/7938/19, провадження № 61-2749св21.
У справі, яка розглядається, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року у позові відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року змінено. У позові ОСОБА_1 відмовлено з мотивів, наведених у постанові суду апеляційної інстанції..
В апеляційному порядку справа за скаргою ОСОБА_2 не переглядалася.
Отже, враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено судом першої інстанції, а за наслідками апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 по суті результат вирішення позову не змінився (відмовлено у позові), ОСОБА_2 неправильно обрав спосіб інстанційного оскарження, а саме шляхом звернення із касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що не є учасником справи, тому під час проголошення оскаржуваних судових рішень не був присутнім, ці рішення йому не надсилалися. Посилається на те, що оскаржувані судові рішення стосуються його прав та інтересів як чоловіка ОСОБА_1 , а також інтересів їх неповнолітніх дітей, оскільки кошти, сплачені на виконання договору купівлі-продажу майнових прав, є спільними коштами подружжя.
Отже, відповідно до частини четвертої статті 389 ЦПК України ОСОБА_2 повинен бувзвернутися із апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року.
У межах розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 має довести існування у нього правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням, тобто підтвердити своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції (статті 352, 362 ЦПК України).
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц, провадження №61-10846св20, від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19, провадження № 61-18621св20, від 31 травня 2023 року у справі № 308/12227/13-ц, провадження № 61-4121св23.
Подібні висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц, провадження № 14-726цс19.
ОСОБА_2 не оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції не вирішив питання про його права чи інтереси.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, потрібно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції»; від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, зазначила, що якщо касаційна скарга прийнята до проваджена суду касаційної інстанції помилково, то касаційне провадження у справі належить закрити.
Вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до процесуальних правовідносин, які з огляду на викладене, виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Таким чином, касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року підлягає закриттю.
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційне провадження підлягає закриттю, немає підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційне провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд» про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
