ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 552/6997/19 Номер провадження 22-ц/814/2515/20Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.,
за участю секретаря судового засідання Ачкасової О.Н.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 15 вересня 2020 року (час ухвалення судового рішення з 15:49:05 до 16:04:09; дата виготовлення повного тексту судового рішення 24 квітня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд» про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів».
Заслухавши доповідь судді-доповідача,апеляційний суд
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким:
- визнати частково недійсним договір №2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11.07.2018 року, що укладений між нею, ОСОБА_1 , та ТДВ «Полтавтрансбуд», а саме пункти 3.1, 4.5, 4.5.1, 1.7 та 4.8 в частині умови про те, що строк повернення коштів визначається продавцем;
- застосувати наслідки часткової недійсності договору №2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11.07.2018 року, що укладений між нею, ОСОБА_1 , та ТДВ «Полтавтрансбуд»;
- визнати договір №2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11.07.2018 року, що укладений між нею, ОСОБА_1 , та ТДВ «Полтавтрансбуд» чинним (діючим, не припиненим);
- визнати дії ТДВ «Полтавтрансбуд», які полягають в припиненні договору №2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11.07.2018 року, що укладений між нею, ОСОБА_1 , та ТДВ «Полтавтрансбуд» в односторонньому порядку незаконними;
- зобов`язати ТДВ «Полтавтрансбуд» скласти та підписати Акт звірки платежів по договору майнових правна на квартиру АДРЕСА_1 ;
-визнати за нею, ОСОБА_1 , майнові права на квартиру АДРЕСА_2 ;
- заборонити ТДВ «Полтавтрансбуд» здійснювати без її, ОСОБА_1 , відома і згоди будь-які дії відносно переоформлення (у тому числі відчуження, передачі у найм, передачі у заставу, обмеження іншим чином) щодо житлової квартири АДРЕСА_3 до складання Акту прийому-передачі майнових прав на квартиру та належного оформлення її права власності на квартиру.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що 11.07.2018року між ТДВ «Полтавтрансбуд» та позивачем укладено договір №2 купівлі-продажу майнових правна2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_4 .
Вважає, що несправедливими, недобросовісними та такими, що порушують її права і завдалиістотної шкоди є пункти4.5,4.5.1,4.7,4.8, оскільки виходячи із змісту пунктів 4.5,4.5.1 договору вона, як споживач,навіть,не зможесвоєчасно довідатися,що договір припинений,бо увказаний вдоговорі строк5днів з днявідправлення рекомендованого листа вона практично не зможе отримати рекомендований лист, так як встановлений договором п`ятиденний строк з дня відправлення поштової кореспонденції,як підставаприпинення договорусуперечить Правиламнадання послугпоштового зв`язку.
Вказувала, що у квітні 2019 року вона написала листа відповідачеві про розірвання договору купівлі-продажу №2 від 11.07.2018 року та повернення сплачених нею коштів в сумі 230000 грн. в зв`язку з неспроможністю в подальшому здійснювати оплату по даному Договору. Однак відповіді не отримала та продовжила сплачувати кошти згідно договору.
08.11.2019 року відповідач надіслав листа, в якому зазначено, що договір №2 від 11.07.2019 року купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_5 , є припинений з ініціативи покупця, однак оскільки вона направляла лист про припинення договору, а потім вона вже направляла листи про відмову від розірвання договору, сплатила всю суму повністю за дану квартиру, яку обумовлено в договорі, вважає що даний договір є діючий і дійсний.
Зазначала, що відповідач в односторонньому порядку припинив дію договору, що її право порушене, оскільки відповідач розпоряджався її майновими правами на спірну квартиру на свій розсуд та позбавив її права у майбутньому отримати спірну квартиру у власність.
Вказувала, що є несправедливими умови договору в частині того, що у разі припинення договору відповідач має право повернути їй сплачені кошти за мінусом 25% внесеної нею суми за договором та в строк на розсуд відповідача.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 15.09.2020 року відмовлено за недоведеністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги повторно наведені доводи позовної заяви та зазначено, що суд першої інстанції при вирішенні спору необ`єктивно підійшов до вивчення всіх доказів, які є в матеріалах справи.
Слухання справи проведено за відсутності її представника, хоча остання подавала заяву про перенесення судового засідання у зв`язку з відпусткою.
У відзиві ТЗДВ «Полтавтрансбуд» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, стверджуючи про необґрунтованість доводів апеляційної скарги.
У відзиві відповідачем наведені обґрунтування на користь правильності висновків суду першої інстанції у частині можливості застосування до спірних правовідносин норм ЗУ «Про захист прав споживачів», окрім того з посиланням на фактичні обставини, які не заперечуються сторонами, та судову практику відповідач наполягає на недоведеності факту односторонньої відмови продавця (відповідач по справі) від виконання умов договору.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 11 липня 2018 року між ТЗДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_1 укладено договір №2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру (а.с.18-20).
Згідно умов договору продавець (ТЗДВ «Полтавтрансбуд») продає, а покупець ( ОСОБА_1 ) купує майнові права на 2-х кімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_5 , загальної площею 64,00 кв.м., розташовану на 6 поверсі в житловому будинку, будівництво якого ведеться за адресою : АДРЕСА_6 (п.1.1.).
Предметом договору є майнові права на об`єкт, який після набуття покупцем його у власність, реалізуються шляхом набуття права власності на об`єкт після введення в експлуатацію та оформлення покупцем відповідних правовстановлюючих документів (п.1.4).
Пунктом 1.5 договору передбачено, що майнові права наоб`єкт за цим договором одержуються покупцемвід продавця шляхом підписання Акта приймання-передачі майнових прав. Акт приймання-передачі майнових правпідписується сторонамипротягом 60календарних днівз датиодержання продавцемтехнічного паспорту на будинок,в якому знаходиться об`єкт,але не раніше здійснення покупцем оплати 100% вартості майнових прав,що визначеніу пункті3.1з урахуваннямп.3.2цього Договору. Право власностіна майнові права на об`єкт переходить від продавця до покупця після підписанняАкта приймання-передачімайнових прав.
Пунктом 1.6 договору передбачено, що умови, суми і порядок перерахування грошовихкоштівпокупцем накористь продавцявизначаються цимдоговором,додатками донього,а такождодатковими угодами,укладеними доцього договору.
Пунктом 3.1договору передбачено, що вартість майнових прав на об`єктстановить 576000грн.,у тому числі ПДВ, що нараховується згідно діючого законодавства на дату виникнення податкового зобов`язання. Вартість продажу майновихправ наоб`єкт домоменту повноїїї оплатипокупцем,може бутизбільшена продавцемв односторонньомупорядку нанеоплачену частинумайнових правза данимдоговором,подорожання якоївикликано змінамиекономічних умов,на щопокупець підписавши цейдоговір давзгоду. Вартість продажу майнових прав на об`єкт сторони вважають збільшеною з моменту сплину дванадцяти календарних днів з дня направлення продавцем рекомендованого листа на адресу покупця, зазначену в даному договорі.
Пунктом 3.4 договору передбачено, що покупецьздійснює оплатуза цимдоговором на користь продавця до 30 грудня 2019 року включно.
Пунктом 4.3 передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань однією із сторін цей договір може бути розірванийсторонами.Одностороння відмовавід виконанняцього договоруне допускається,за виняткомвипадків,передбачених цимДоговором тачинним законодавствомУкраїни.
Пунктом 4.4передбачено,що продавецьмає правовідмовитись відцього договору при настанні одного з зазначених випадків:
а)порушення покупцемсвоїх зобов`язань,передбачених розділом3цього договору(втому числі порушення строку оплати згідно графіку);
б)у випадкуне підписання покупцем Актуприймання-передачіоб`єкту протягом60 - денногостроку, визначеного п.1.5даного договору.
Пунктом 4.5 договору передбачено, що увипадку відмови продавця від цього договору продавець направляє покупцю за адресою,зазначеною вреквізитах цього договору, повідомлення про таку відмову.Сторони за взаємною згодою встановили, що наслідком відмови продавця від цього договору є припинення останнього.Договір припиняєтьсязмоментуспливу п`ятиробочихднів зднявідправлення повідомленняпровідмову,авчастині виконаннягрошових вимог вдень повногоїх здійснення. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище п`ятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надаєтьсяпродавцю відділеннямзв`язку привідправленні листаз повідомленнямпро вручення.
Пунктом 4.5.1 договору передбачено, що змоменту відмови продавця від цього договору (тобто з шостогоробочого дня з дня направлення повідомлення, передбаченого п.4.5 цього Договору) зобов`язання продавця щодо передачімайнових правпокупцю вважаютьсятакими,що припинилися.
Пунктом 4.6договору передбачено, що увипадку відмови продавця від цього договору з підстав, передбачених п.п.а) та п.п.б) п.4.4 цього договорупродавець зобов`язуєтьсяповернути покупцюсуму здійсненихними платежів.Повернення продавцемплатежів упередбачених цимдоговором випадкахздійснюється накористь покупця,який здійснюваввідповідну оплату.
Пунктом 4.7договору передбачено, що увипадку відмовипродавця від цього договору з підстав, передбачених п.п.а) та п.п.б) п.4.4 цього договору продавець повертає покупцю сумуздійснених нимплатежів завирахуванням насвою користь штрафу в розмірі 25% від суми таких платежів за неналежневиконання покупцемсвоїх зобов`язань.
Пунктом 4.8. договору встановлено, що у випадку розірвання цього Договору з ініціативи покупця до підписання акту приймання-передачі майнових прав на об`єкт продавець повертає покупцю суму здійснених ним платежів, зменшену на 25%.
Пунктом 4.9договору передбачено, що розірванняцього договорупісля підписання Акту приймання-передачі майнових прав на об`єкт недопускається.Строк поверненнякоштів визначаєтьсяпродавцем (а.с.18-20)
Згідно квитанцій, наданих позивачем на підтвердження належного виконання умов договору, ОСОБА_2 сплачено : 11 липня 2018 року 30000 грн.; 14 грудня 2018 року 200000 грн.; 02 липня 2019 року 149000 грн.; 03 липня 2019 року 149000 грн.; 04 липня 2019 року 48 000 грн. (а.с.21-23).
05 квітня 2019 року ОСОБА_1 направлено на адресу ТЗДВ «Полтавтрансбуд» заяву про повернення сплачених нею коштів згідно п.4.8 договору №2 від 11 липня 2018 року у розмірі 230000 грн. (а.с.36).
Дану заяву підприємство отримало 11.04.2019 року (а.с.37).
09 квітня 2019 року ТЗДВ «Полтавтрансбуд» направило до ОСОБА_1 листа за № 224 про підвищення ціни продажу майнових прав на 1м.кв. загальної площі з 09 квітня 2019 року на неоплачену нею суму. Нова ціна продажу майнових прав становила 25000 грн. за 1 кв.м. (а.с.38).
26 квітня 2019 року ОСОБА_1 направила до ТЗДВ «Полтавтрансбуд» заяву про неможливість виконання нею умов договору №2 від 11 липня 2018 року та прохала повернути сплачені нею кошти (а.с.25).
02.07.2019 року ОСОБА_1 направлено заяву до ТЗДВ «Полтавтрансбуд» про скасування попередньої заяви про розірвання договору №2 від 11 липня 2018 року, оскільки вона не отримала відповіді на свою заяву від 26.04.2019 року та їй не повернуті кошти у розмірі 230000 грн.(а.с.30).
Факт направлення даної заяви підтверджено описом вкладення до цінного листа АТ «Укрпошта» (а.с.31).
08 листопада 2019 року ТОВ «Полтавтрансбуд» направило ОСОБА_1 листа №794, з якого вбачається, що у квітні 2019 року ТЗДВ «Полтавтрансбуд» отримано листи ОСОБА_1 (датовані 05.04.2019 року та 26.04.2019 року) про відмову від договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 та з проханням повернути сплачені кошти. Відтак, договір №2 від 11.07.2018 року купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 є припиненим з ініціативи покупця, а кошти, сплачені ОСОБА_1 у відповідності до договору в сумі 230000 грн., підлягають поверненню за вирахуванням неустойки в розмірі 25% згідно пункту 4.8 договору. Кошти ж сплачені ОСОБА_1 за період з 02.07.2019 року по 04.07.2019 року в сумі 346000 грн. є помилково зарахованими та будуть повернуті у повному обсязі після уточнення позивачем (письмово) реквізитів (а.с.40).
Платіжними дорученнями: № 3251_9 від 10.07.2020 року, № 3251_10 від 10 липня 2020 року відповідачем повернуто позивачу грошові кошти в сумі 172500 грн.; 346000 грн. по договору №2 від 11.07.2018 року купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 (а.с.86-87)
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, на спірні правовідносини не поширюється дія ЗУ «Про захист прав споживачів», укладений між сторонам договір купівлі-продажу майнових прав відповідає вимогам ст.525 ЦК України, а позивач не довела обставин, визначених ст.203 ЦК України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції зробив хибний висновок про те, що дія ЗУ «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року (справа № 755/3509/18) зроблений такий висновок.
«Згідно з преамбулою Закону України«Про захистправ споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
За пунктами 18, 22 частини першої статті 1Закону України«Про захистправ споживачів» продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Статтею 1-1Закон України«Про захистправ споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Як вбачається з положень статті 2 договору, продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості.
Отже, судами зроблено помилковий висновок про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки договір купівлі-продажу майнових права передбачає в подальшому набуття їх покупцем права власності на квартиру, що має здатися в експлуатацію у четвертому кварталі 2015 року, а отже на такі правовідносини поширюється дія вказаного закону.»
Отже, обгрунтованим є твердження позивача про поширення дії норм ЗУ «Про захист прав споживачів» на спірні правовіносини.
Нормами ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції за станом на час укладення оспорюваного договору визначені такі критерії для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про:
- звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
- виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
- встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
- надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;
- встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понадп`ятдесятвідсотків вартостіпродукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;
- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
- установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
- установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
- визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
- обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;
- встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.
Нормами ЗУ «Про захист прав споживачів» не встановлено спеціальних правових наслідків недійсності правочину, а також не передбачено певних спеціальних судових процедур щодо розгляду справ цієї категорії.
Відповідно до приписів ст.13 ЦПК України суд розглядає справи виключно у межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Отже, при розгляді справ про захист прав споживачів суд позбавлений можливості на свій розсуд змінювати підстави, предмет позову, виходити за межі заявлених вимог.
Згідно матеріалів справи позивач користувалася правовою допомогою адвоката (а.с.51), судом дотримані вимоги процесуального закону щодо призначення і проведення підготовчого судового засідання та розгляду справи по суті, сторони належним чином повідомлялися про дату і час судових засідань, не були позбавлені можливості реалізувати свої процесуальні права.
Згідно позову ОСОБА_1 просить визнати недійсними пункти оспорюваного договору 3.1, п.4.5, п.4.5.1, п.4.7 та 4.8 у частині умови про те, що строк повернення коштів визначається продавцем (відповідачем у справі).
Як пояснила адвокат Лучко Т.І., представник ОСОБА_1 , у суді апеляційної інстанції, вона мала на увазі, що слова «у частині умови про те, що строк повернення коштів визначається продавцем (відповідачем у справі)» стосуються лишу пункту 4.8. оспорюваного договору.
У позові з посиланням на ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» наведено доводи про несправедливість умов п.4.5 і п.4.5.1 договору з тих підстав, що встановлений цими пунктами договору строк повідомлення покупця про одностороннє розірвання продавцем договору є невиправдано коротким, що позбавляє покупця на те, щоб вчасно довідатися про таке рішення продавця і якимось чином відреагувати на нього. Несправедливою є також і умова про початок перебігу такого строку (а.с.5,6).
У позові стверджується про несправедливість положення договору про повернення коштів за мінусом 25% від внесеної суми у строк, який визначається на розсуд продавця (а.с.7).
У позові з посиланням на копії платіжних документів, листування з продавцем також стверджується, що позивач виконала умови договору, а відповідач безпідставно в односторонньому порядку припинив договір.
У позові також стверджується, що продавець безпідставно і незаконно підвищив ціну 1м.кв. тільки позивачу (а.с.9).
Аналізуючи наведене у сукупності із встановленими фактичними обставинами, які не заперечуються сторонами спору, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Пункт 3.1. оспорюваного договору не містить умов щодо припинення договору і порядку повернення коштів продавцем. Положеннями цього пункту визначено право продавця в односторонньому порядку підвищити розмір вартості майнових прав у зв`язку із зміною економічних умов та порядок повідомлення про таке рішення покупця.
Твердження позовної заяви про те, що відповідач безпідставно підвищив вартість майнових прав тільки позивачу не підтверджені належними і допустимими доказами.
Відповідно до п.13) ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору, несправедливою вважається умова про надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
За змістом наведеної норми закону надання продавцю послуг права підвищувати раніше визначену ціну послуги може бути визнане несправедливим за умови, що споживач (покупець) позбавлений права розірвати договір у такому разі.
Оспорюваний договір не містить умов, які забороняють покупцю розірвати договір у разі підвищення вартості майнових прав відповідно до п.3.1, навпаки за змістом п.4.3 і п.7.4 покупець не позбавлений можливості розірвати договір за своєю ініціативою.
Окрім того, у суді апеляційної інстанції позивач підтвердила, що на час укладення оспорюваного договору вона працювала у відповідача, у зв`язку з чим ціна 1 м.кв. визначалася на пільгових умовах саме як для працівника підприємства, отже вона як сторона договору не могла не усвідомлювати можливість підвищення ціни 1 м.кв. у майбутньому і погодилася з порядком такого підвищення.
За відсутності інших обґрунтованих доводів позивача у суду відсутні підстави для висновку про недійсність умов п.3.1. оспорюваного договору.
Пункти 4.7 і 4.8. оспорюваного договору містять умови про утримання продавцем 25% від сплаченої покупцем суми у разі відмови продавця від договору з підстав, передбачених п.п.а) і п.п.б) п.4.4. цього договору і у разі розірвання договору з ініціативи покупця.
Ці пункти не містять умови про те, що строк повернення коштів визначає продавець. Вимога ж про визнання недійсним п.4.9. позивачем не заявлена.
Відповідно до п.5) ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору, несправедливою вважається умова про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Оскільки обумовлена сторонами санкція за односторонню відмову покупця від виконання договору встановлена у розмірі 25% від суми здійснених платежів, навіть не від визначеної вартості майнових прав, то відсутні законні підстави для визнання зазначених умов договору недійсними.
Пунктом 4.5. оспорюваного договору регламентована процедура повідомлення покупця про відмову продавця від договору. У цьому пункті, зокрема визначено, що наслідком відмови продавця від договору є припинення його дії, і «договір припиняється з моменту спливу п`яти робочих днів з дня відправлення повідомлення про відмову, а в частині виконання грошових вимог в день повного їх здійснення».
У пункті 4.5.1. встановлено, що зобов`язання продавця щодо передачі майнових прав вважаються припиненими з шостого робочого дня з дня направлення повідомлення, передбаченого п.4.5. цього договору.
Отже, у п.4.5 і п.4.5.1 дійсно встановлений невиправдано стислий строк повідомлення покупця про припинення договору з урахуванням умови про початок його відліку: з дня відправлення повідомлення поштою, тоді як справедливим було б визначити з дня отримання повідомлення покупцем задля забезпечення йому можливості подати свої заперечення, пояснення, врегулювати певним чином ситуацію, тощо. Ці положення договору підпадають під ознаки несправедливих умов у розумінні приписів ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», проте визнання їх недійсними не буде відповідати завданню і основним засадам цивільного судочинства (ст.2 ЦПК України) з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджується та визнається сторонами, що за станом початок квітня 2019 року позивачем на виконання умов договору сплачено 230000 грн. із загальної суми договору у розмірі 576000 грн.
05 квітня 2019 року позивач письмово повідомила відповідача про неможливість подальшого виконання договору і просила повернути їй сплачені кошти.
11 квітня 2019 року відповідач відповідно до п.3.1. договору повідомив позивача про підвищення вартості майнових прав.
24 квітня 2019 року позивач повторно письмово підтвердила відповідачу свою відмову від виконання договору, проте 02 липня 2019 року вона письмово попередила відповідача про скасування своєї відмови від виконання договору і у період з 02 липня по 04 липня 2019 року сплатила на рахунок відповідача 346000 грн., тобто суму договору без врахування підвищення вартості майнових прав. У подальшому 30 липня 2019 року і 06 листопада 2019 року позивач відправила відповідачу поштою листи з пропозицією підписати акти приймання-передачі квартири за ціною 576000 грн.
09 листопада 2019 року відповідач листом повідомив позивача про визнання договору припиненим з ініціативи покупця (позивача). Цей лист (а.с.40) не можна розцінювати як рішення продавця про припинення договору у розумінні п.4.4, п.4.5 цього договору, адже саме позивач ініціювала припинення договору.
У справі відсутні належні і допустимі докази про те, що відповідач в порядку п.4.4, п.4.5, п.4.5.1 вчинив дії на одностороннє припинення дії договору №2 від 11.07.2018 року.
Одним з основоположних принципів цивільних правовідносин є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору, прогнозованістю і передбачуваністю поведінки сторони договору.
Згідно принципу добросовісності забороняється суперечлива поведінка сторони договору. Суперечливість, зокрема, виявляється у невідповідності вчинків (дій) особи її попереднім заявам (діям) або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Аналізуючи перебіг подій у межах виконання договору №2 від 11.07.2018 року, апеляційний суд приходить до висновку про недобросовісність поведінки позивача, адже, двічі відмовившись від виконання договору, позивач через деякий час виконала його умови, але на первинних умовах (у частині вартості майнових прав), по суті, вимагаючи від відповідача прийняти таке виконання собі на шкоду.
Вимоги позивача про покладення на відповідача обов`язку скласти і підписати акт звірки платежів, про визнання за позивачем права власності на майнові права на квартиру не підлягають задоволенню з тих підстав, що визнання майнових прав за покупцем на об`єкт інвестування можливе за умови, що будинок закінчений будівництвом і введений в експлуатацію, а покупець виконав свої договірні зобов`язання, а саме повністю сплатив вартість об`єкта будівництва.
Саме такі правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 761/8259/15-ц, у справі № 761/9951/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 761/10028/15-ц ; Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року (справа № 344/11163/16-ц).
З матеріалів справи вбачається, що 10 квітня 2019 року відповідач направив поштою листа позивачу, яким повідомив про збільшення вартості майнових прав (лист отриманий 11 квітня 2019 року). Отже, у відповідності до п.3.1. договору №2 від 11.07.2018 року з 22 квітня 2019 року вартість неоплаченої частки майнових прав збільшилася, а позивач 26 квітня 2019 року повторно відмовився від виконання договору.
Позивачем не наведено обґрунтованих доводів щодо недійсності п.3.1. договору №2 від 11.07.2018 року у частині права продавця в односторонньому порядку змінювати вартість неоплачених майнових прав з підстав передбачених ЗУ «Про захист прав споживачів».
Таким чином, суд першої інстанції ухвалив по суті правильне рішення про відмову у позові, проте з хибних мотивів, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині його обґрунтування.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивач ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору, а тому відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 15 вересня 2020 р. змінити.
ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову з мотивів, наведених у постанові апеляційного суду.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 15 вересня 2020 р. у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави судового збору у сумі 4610 грн. 40 коп. скасувати, судові витрати віднести за рахунок Держави.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття.
Повний текст постанови виготовлено 16 грудня 2020 року
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов
