Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
19 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 932/4626/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Чабаненко С.В.,
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
за участю секретаря судового засідання Ванжи О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 червня 2023 року у справі №932/4626/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про оскарження рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з адміністративним позовом до ГУ ДМС в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішенням Павлоградського відділу ГУ ДМС № 12 від 27.04.2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі якого позивачка зобов`язана покинути територію України в термін до 26.05.2023 року.
В обгрунтування позовних вимог позивачка вказала, що проживає на території України з 2005 року, відвідувала у м. Павлоград дошкільний навчальний заклад № 3 «Теремок», з 01.09.2006 року відвідувала Павлоградську загальноосвітню школу № 11, яку закінчила в 2017 році. З 2017 року навчалася в Дніпровському національному Університеті ім.О.Гончара та в 2023 році отримала ступінь вищої освіти «магістр». 07.05.2022 року уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , 1993 року народження. Завжди документувалася належним чином посвідкою на тимчасове проживання, останню отримала 30.08.2021 року з терміном дії до 10.04.2023 року. В листопаді 2022 року звернулася на «гарячу лінію» ДМС в Дніпропетровській області за роз`ясненням щодо обміну посвідки після укладання шлюбу з громадянином України, отримала відповідь щодо необхідності звернення за два місяці до закінчення терміну посвідки в лютому 2023 року. В лютому 2023 року двічі усно зверталася до ГУ ДМС в Дніпропетровській області з метою записатися для обміну посвідки, але їй повідомили про наявність рішення від 10.02.2023 року про скасування її посвідки на тимчасове проживання на підставі п.п.2 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну тощо посвідки на тимчасове проживання. 15.02.2023 року позивачці відмовили у прийнятті заяви-анкети на обмін посвідки через заміжжя з громадянином України. 24.02.2023 року позивачка зверталася до ГУ ДМС з заявою про надання статусу особи, яка потребує тимчасового захисту, однак рішенням від 15.03.2023 року їй відмовлено з суто формальних на її думку причин, оскільки заяву подано не особисто (через «Укрпошту») та оскільки Україна не є безпечною країною. 27.04.2023 року позивачка звернулася до Павлоградського відділу ГУ ДМС за роз`ясненнями щодо продовження підстав для її законного перебування в Україні, однак їй вручили оскаржуване рішення № 12 про примусове повернення. 12.05.2023 року позивачка подала заяву-анкету щодо отримання посвідки на тимчасове проживання в зв`язку з укладанням шлюбу з громадянином України. 12.05.2023 року отримала відповідь з відмовою через наявність рішення від 27.04.2023 року про примусове повернення до країни походження. Посилаючись на порушення оскаржуваним рішенням її прав та законних інтересів як дружини громадянина України, вважала наявним порушення ст. 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та просила оскаржуване рішення скасувати.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 28.06.2023 адміністративний позов задоволений. Визнане протиправним та скасоване рішення Павлоградського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області №12 від 27.04.2023 про примусове повернення відносно позивача.
На рішення суду відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати рішення з мотивів його необґрунтованості та незаконності, та ухвалити рішення про відмову у позові.
В судовому засіданні учасниками судового процесу підтримані відповідні доводи і заперечення.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, заслухавши доводи учасників судового процесу та в результаті дослідження обставин справи і відповідних їм доказів, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги.
Обставини справи полягають в тому, що позивачка громадянка російської федерації в`їхала на територію України 22.05.2019 році через пункт «Харків-пасажирський». 31.08.2021 року позивачка отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 строком дії до 10.04.2023 року на підставі навчання. ОСОБА_1 документувалася належним чином посвідкою на тимчасове проживання з 2017 по 2020 роки на період навчання, останню посвідку отримала 30.08.2021 року з терміном дії до 10.04.2023 року. 07.05.2022 року уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , 1993 року народження, актовий запис № 590 складений Соборним відділом ДРАЦС у місті Дніпрі ПСМУ МЮ (м. Дніпро). Станом на 02.06.2023 року громадянка рф з заявою про продовження терміну перебування на території України не зверталася та рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця на території України не приймалося. Оскільки в лютому 2023 року було отримано клопотання ВНЗ «Дніпровський національний університет ім.Олеся Гончара» про скасування посвідки № 800229319 від 30.08.2021 року, тому 10.02.2023 року було прийнято рішення про скасування зазначеної посвідки. 27.04.2023 року співробітниками Павлоградського відділу ДМС складено відносно позивачки адміністративний протокол за ч.1 ст. 203 КУпАП через порушення міграційного законодавства. Винесено постанову від 27.04.2023 року за ч.1 ст. 203 КУпАП про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700 грн., який позивачкою сплачений. Оскаржуваним рішенням № 12 від 27.04.2023 року зобов`язано позивачку покинути територію України до 26.05.2023 року. Заборона щодо подальшого в`їзду не застосовувалася. Один з примірників рішення видано позивачці.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка не мала наміру порушувати вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» оскільки у встановлені строки зверталася до органів ДМС з приводу продовження дії посвідки на тимчасове проживання.
Враховуючи факт зупинення прийому заяв від громадян російської федерації відповідачем в 2022 році, а також те, що позивачка одружена з громадянином України, має постійне місце проживання в Україні, має усталені сімейні зв`язки, суд зазначив, що в межах спірних правовідносин з боку ОСОБА_1 відсутні дії, якими порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, або які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, у зв`язку з чим правові підстави для прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни також відсутні.
Відповідач в свою чергу наголосив на тому, що підстави для визнання оскаржуваного рішення протиправним відсутні, оскільки відносно позивача було прийнято рішення №12031500060887 від 10.02.2023 про скасування посвідки на тимчасове проживання на підставі пп.2 п.63 відповідно до ПКМУ №322 від 25.04.2018, а саме, у зв`язку з припиненням підстав законного перебування позивачки на території України - закінчення періоду навчання, та на підставі клопотання Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 30.08.2021 строком дії до 10.04.2023.
Позивач не зверталась із заявою про надання дозволу на імміграцію, із заявою про документування посвідкою на постійне проживання, а також із заявою про визнання біженцем.
Відповідачем підтверджено, що позивач зверталась до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою від 24.02.2023 про надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Водночас вказану заяву позивач подала в порушення ст.7 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до органу ДМС не за місцем її тимчасового перебування, про що їй надані відповідні роз`яснення.
10.05.2023 позивач зверталась також із заявою-анкетою щодо отримання посвідки на тимчасове проживання в зв`язку з укладанням шлюбу з громадянином України та їй надана відповідь від 12.05.2023 про відмову в оформленні такої посвідки у зв`язку з наявністю рішення про скасування тимчасової посвідки на тимчасове проживання, а також наявністю рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 27.04.2023, яке не виконане, що передбачено пп.2 п.61 постанови КМУ від 25.04.2018 №322.
З огляду на викладене, відповідач вважає відсутніми підстави для скасування оскаржуваного рішення, оскільки останнє прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством, а висновки суду щодо протилежного - необґрунтованими.
Колегією суддів за результатами апеляційного перегляду не встановлено правомірних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, з огляду на таке.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною шостою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної релігійної організації та погодження державного органу, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 5-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» с трок дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - один рік.
Згідно ч. 3 ст. 9 названого Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно ч. 1 ст. 17 цього ж Закону іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).
Згідно ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
Згідно ч. 4 ст. 17 цього ж Закону продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360 (надалі - Положення), - Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно п. 2 Положення - ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Згідно пп. 1 п. 3 Положення - основними завданнями ДМС є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно пп. 9 п. 4 Положення - ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
Згідно пп. 33 п. 4 Положення ДМС, відповідно до покладених на неї завдань, здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів у передбачених законодавством випадках, притягає порушників до адміністративної відповідальності.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України.
Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Згідно ч. 4 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині двадцятій статті 4 цього Закону, не можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, яка вчинила акт агресії проти України, або в країну, яка не визнає територіальну цілісність та суверенітет України або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 року № 68/262. (Частина восьма статті 26 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Виходячи з встановлених обставин справи, викладених вище, громадянка рф ОСОБА_1 прибула на територію України 22.05.2019 через пункт перетину «Харків-Пасажирський», що підтверджено інформацією у веб-інтерфейсі інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, «Аркан». 31.08.2021 позивач отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 терміном до 10.04.2023 у зв`язку із навчанням та в подальшому, у зв`язку з припиненням підстави для надання посвідки на тимчасово проживання закінчення навчання, за клопотанням ВНЗ «Дніпровський національний університет ім.О.Гончара ГУ ДМС у Дніпропетровській області рішенням від 10.02.2023 № 800229319 посвідку на тимчасове проживання скасовано.
Оскільки в подальшому позивач не документувалась посвідкою на тимчасове проживання, інші підстави для її легального перебування на території України були відсутні та відповідач про наявність таких підстав не повідомлявся, тому відносно позивачки було прийняте рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни 27.04.2023 № 12.
Висновок щодо обґрунтованості цього рішення колегія суддів мотивує посиланням на п.5., п.6 Інструкції «Про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», відповідно до яких підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є, зокрема, дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.
Враховуючи обставини справи, оскаржуване рішення відповідача про примусове повернення є законним, обґрунтованим, прийняте в межах повноважень, з дотриманням принципу пропорційності та рівності перед законом. Застереження щодо примусового повернення, передбачені ч.8 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в даному випадку не застосовуються, через відсутність відповідних підстав.
Посилання позивача на наявність сталих сімейних зв`язків в Україні (укладення шлюбу з громадянином України), що врахував суд першої інстанції як підставу для задоволення позову, не свідчить про протиправність прийнятого відповідачем рішення з огляду на відсутність на час його прийняття відповідних звернень і доказів з боку позивача. В подальшому такі підстави також не можуть бути враховані, оскільки не є самостійною підставою, наявність якої забороняє примусове повернення в силу закону.
Також колегією суддів критично розцінюються посилання позивача та її представника на роз`яснення, зокрема, Міністерства закордонних справ, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної прикордонної служби України щодо процедури оформлення візи для в`їзду в Україну громадян рф, оскільки це не стосується предмета спору. Більш того, наведені роз`яснення не свідчать про наявність заборони в`їзду на територію України громадян рф.
За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення відповідача та, відповідно, для задоволення позову.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 242, 243, 288, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 червня 2023 року у справі №932/4626/23 - скасувати.
Прийняти нове судове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про оскарження рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом 30 з тієї ж дати.
Головуючий - суддяС.В. Чабаненко
суддяС.В. Білак
суддяІ.В. Юрко
