Справа № 344/15407/22
Провадження № 2/344/1003/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.
при секретарі c/з: Маланій Ю.А.,
за участі Позивача ОСОБА_1 , представника Позивача ОСОБА_2 , Відповідача 1 ОСОБА_3 , представника Відповідача 1 Говзана М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог ОСОБА_5 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, зазначивши спадкоємцем квартири, стягнення грошової компенсації спадкового майна, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (надалі «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 (надалі також «Відповідач 1»), ОСОБА_4 (надалі також «Відповідач 2»), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 , в якому просив:
внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Першою державною нотаріальною конторою на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , зазначивши, що спадкоємцями квартири АДРЕСА_1 , що належала його померлій дружині ОСОБА_6 , є її чоловік ОСОБА_1 , 1/3 частка, та її діти ОСОБА_3 , 1/3 частка, та ОСОБА_4 , 1/3 частка;
враховуючи факт відчуження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію спадкового майна, а саме дійсну вартість 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 801 530,00 грн.
У позовній заяві Позивач також просить поновити строк звернення до суду, оскільки такий ним пропущено з поважних причин.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 , який є чоловіком ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її спадкоємцем за законом, та на момент відкриття спадщини постійно проживав з нею, як спадкодавцем, а тому вважає себе таким, що прийняв спадщину; від спадщини (частки у квартирі АДРЕСА_1 ) не відмовлявся, подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Однак 30 липня 2010 року нотаріусом було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з мотивів недійсності шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
З питання дійсності шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 між ним та дітьми спадкодавця (відповідачами по даній цивільній справі) тривав спір, який неодноразово розглядався судами, в результаті чого у позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним було відмовлено, вказавши, що з 26 січня 2005 року шлюб, укладний між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , є дійсним.
Отже, як зазначено Позивачем у позовній заяві, спадкоємцями майна ОСОБА_6 (квартири АДРЕСА_1 ) у рівних частках по 1/3 є її діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також її чоловік Позивач ОСОБА_1 .
Однак, як зазначено у позовній заяві, незважаючи на розгляд справи про визнання шлюбу недійсним та визнання права власності на спадкове майно, нотаріусом було видано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом у частках по 1/2, а в подальшому 20.10.2015 року відповідачі відчужили спірну квартиру третій особі ОСОБА_5 . Добровільно вирішити питання щодо внесення змін до свідоцтва про право на спадщину відповідачі відмовляються, у зв`язку з чим Позивач звернувся до суду про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину (зазначивши ОСОБА_1 спадкоємцем спірної квартири у частці 1/3), та у зв`язку з відчуженням спірної квартири на ім`я ОСОБА_5 стягнення з відповідачів компенсації вартості спадкового майна дійсної ринкової вартості частки 1/3 спірної квартири.
Позивач та його представник в судових засіданнях позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позові.
Відповідачем ОСОБА_3 на адресу суду подано Відзив на позов, у якому вона заперечила проти позовних вимог, просила відмовити в їх задоволенні.
Заперечуючи проти позову, Відповідач 1 посилалася на те, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 14.06.2022 року у справі №344/12103/14, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовної вимоги за його зустрічним позовом про визнання права власності на 4/6 частки спірної квартири.
Крім того, у відзиві на позов Відповідач 1 посилається на пропуск Позивачем строку звернення до суду, наполягає на відмові в позові з цієї підстави.
В судовому засіданні Відповідач ОСОБА_3 та її представник проти позовних вимог заперечили, просили відмовити в їх задоволенні з викладених у відзиві підстав. Додатково представник Відповідача 1 звертав увагу на обрання Позивачем неналежного способу захисту.
Відповідач 2 ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з`явився, явку уповноваженого представника до суду повторно не забезпечив, про дату та час судових засідань повідомлявся належним чином. Відзиву на позов чи інших заяв або клопотань від Відповідача 2 до суду не надходило.
Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання повторно не з`явилася, явку уповноваженого представника до суду не забезпечила, про дату та час судових засідань повідомлялася належним чином. Письмових пояснень від Третьої особи до суду не надходило.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Проаналізувавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (надалі також ЦПК України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено Судом, з 2014 року у провадженні судів перебував спір між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з приводу дійсності шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та прав на спадкове майно (квартири АДРЕСА_1 ) (справа №344/12103/14-ц).
Справа №344/12103/14-ц розглядалася судами неодноразово, і Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2022 року у справі №344/12103-14-ц, залишеним без змін Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року:
в задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним, визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на майно відмовлено.
Згідно встановлених у рішенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2022 року у справі №344/12103/14-ц обставин, які є преюдиційними в даній справі, оскільки встановлені у справі за участю одних і тих же сторін:
17 лютого 2001 року в приміщенні окружного суду округу Кук штату Іллінойс, США, між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 зареєстрований шлюб. Апостиль на свідоцтві про реєстрацію шлюбу проставлений 02 грудня 2010 року (т.1 а.с.7-8).
Згідно з договором від 09 березня 2004 року ОСОБА_6 прийняла дольову участь у будівництві трикімнатної квартири АДРЕСА_2 (т.2 а.с.24-25).
30 вересня 2004 року ОСОБА_6 на підставі акта прийому-передачі прийняла від забудовника трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 89,4 м2, житловою площею 50,4 м2 (т. 2 а.с.25).
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 грудня 2004 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 421 від 19 жовтня 2004 року, ОСОБА_6 є власником вказаної квартири (т.2 а.с.30).
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Івано-Франківську, Україна.
Згідно з довідкою Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори від 27 червня 2014 року №2083/02-14/1 у нотаріальній конторі заведена спадкова справа за №1281/2008 до майна ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями за законом після її смерті є дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 , які 27 вересня 2008 року та 09 серпня 2008 року відповідно подали заяви про прийняття спадщини (т.1 а.с.29)
ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали шлюбу на території США 17 лютого 2001 року, але шлюб з цього часу не може бути дійсним, оскільки станом на 17 лютого 2001 року ОСОБА_1 ще перебував у зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_7
Таким чином, оскільки на час укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на території США, розлучення ОСОБА_1 у США не визнавалося за законами України, слід вважати, що той перебував у зареєстрованому шлюбі із іншою жінкою і такий шлюб за законами України не є дійсним.
...
Суд прийшов до переконання, що на час розгляду справи про визнання шлюбу недійсним відпали обставини які перешкоджали укладенню шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , оскільки з 25 січня 2005 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було розірвано, тому з 26 січня 2005 року шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є дійсним.
Отже, Суд враховує, що у цивільній справі №344/12103/14-ц судом встановлено недійсність шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з моменту його реєстрації 17 лютого 2001 року та до 25 січня 2005 року, а з 26 січня 2005 року висновано, що такий шлюб є дійсним.
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Івано-Франківську у віці 61 рік (том 1, а.с.38).
Після її смерті відкрилася спадщина, до якої увійшла квартира АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.12.2004 року (том 1, а.с.75).
08 серпня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину (том 1, а.с.39), у зв`язку з чим нотаріусом заведено спадкову справу.
Аналогічні заяви було подано і дітьми спадкодавця ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
23 лютого 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявами, в яких просили не видавати свідоцтво про право власності на спадщину у зв`язку із їх зверненням до суду з приводу спадкового майна (том 1, а.с.43).
Судом встановлено, що протягом тривалого періоду часу між сторонами тривав спір (за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним та визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання недійсними правочинів та права власності на майно придбане в недійсному шлюбі та відшкодування коштів і майна, визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (справа №344/12103/14-ц), який, як вже було зазначено, вирішувався судами неодноразово.
Так, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі №344/12103/14-ц первісний позов задоволено:
Визнано недійсним шлюб між ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_6 , укладений 17 лютого 2001 року та зареєстрований в окрузі Кук, штат Іллінойс, Сполучені Штати Америки, з проставленим «Апостиль» від 02 грудня 2010 року.
Визнано за ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності в рівних долях (по 1/2 частці) на спадкове майно трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,4кв.м., житловою площею 50,4кв.м., після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання судових витрат.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року залишено без змін.
Отже, в подальшому, у зв`язку з набранням 05 жовтня 2015 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі №344/12103/14-ц законної сили, 21 жовтня 2015 року ОСОБА_3 на підставі цього судового рішення було зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 25431718 від 21.10.2015 року).
Аналогічно ОСОБА_4 на підставі цього судового рішення було зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45983285 від 21.10.2015 року) (том 2, а.с.34-35).
Отже, Суд зауважує, що в спірних правовідносинах набуття відповідачами права власності на спадкове майно (спірну квартиру) відбулося на підставі судового рішення (рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі №344/12103/14-ц, яке станом на 21.10.2015 року (час реєстрації права власності) набрало законної сили).
Свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру нотаріусом відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не видавалося, а тому відповідні доводи позовної заяви про видачу такого свідоцтва про право на спадщину є безпідставними та не підтверджуються, оскільки Судом таких обставин не встановлено.
До того ж, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірної квартири зазначено підставу набуття відповідачами права власності, і такою підставою згідно рішень державного реєстратора є рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі №344/12103/14-ц.
Відтак, Судом встановлено, що відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадковано право власності по 1/2 частці на спірну квартиру на підставі судового рішення, а не в нотаріальному порядку шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину.
В подальшому, 10 листопада 2015 року між ОСОБА_4 (продавець), від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. (том 2, а.с.37), за умовами якого ОСОБА_4 відчужив на користь ОСОБА_5 належну йому на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 станом на час звернення до суду своєї частки у спірній квартирі не відчужувала.
Далі, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року у справі №344/12103/14-ц, залишеним без змін Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним та визнання права власності на спадкове майно задоволено.
Визнано недійсним шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 17.02.2001 року, зареєстрований в окрузі Кук, штат Іллінойс з проставленим Апостиль від 02.12.2010 року.
Визнано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_4 , право власності в рівних долях (по 1/2 частці) на спадкове майно трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,4кв.м., житловою площею 50,4кв.м., після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання судових витрат.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на 4/6 частини трьохкімнатної квартири АДРЕСА_5 , яка залишилась після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ; стягнення в солідарному порядку 33 050 дол. США; стягнення судових витрат відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03 березня 2022 року у справі №344/12103/14-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним, визнання права власності на спадкове майно та в частині відмови в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на майно скасовано, справу в указаній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в скасованій частині визнано такими, що втрачають законну силу.
Під час нового розгляду справи, як вже було зазначено вище, Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2022 року у справі №344/12103/14-ц, залишеним без змін Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року:
в задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним, визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на майно відмовлено.
Посилаючись на те, що в період перебування в провадженні суду цивільної справи №344/12103/14-ц відповідачі успадкували спірну квартиру та відчужили її на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_1 звернувся до суду з даним цивільним позовом (№344/15407/22) про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, зазначивши його спадкоємцем квартири, стягнення грошової компенсації спадкового майна.
Суд відхиляє позовну вимогу про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, як безпідставну, оскільки, як вже встановлено Судом, у спірних правовідносинах свідоцтв про право на спадщину за законом відповідачам не видавалося, натомість, свої спадкові права на спірну квартиру вони реалізували на підставі судового рішення про визнання права власності на спадкове майно.
При цьому, на момент розгляду даної цивільної справи №344/15407/22 рішення, на підставі якого відповідачі зареєстрували право власності на спадкове майно (рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі №344/12103/14-ц) скасовано в касаційному порядку і станом на час розгляду даної справи у задоволенні відповідних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
При цьому, ОСОБА_4 свою частку у праві власності у спірній квартирі (1/2) відчужено на користь третьої особи ОСОБА_5 .
Отже, станом на час розгляду справи співвласниками спірної квартири є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 по 1/2 кожна.
Натомість Позивач, який покликається на своє право на спадкування 1/3 частини спірної квартири нарівні з іншими спадкоємцями, просить стягнути з відповідачів компенсацію вартості спадкового майна.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними (стаття 1278 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Як зазначено у Рішенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2022 року у справі №344/12103/14-ц, встановлені у якому обставини мають преюдиційне значення в даній справі:
Спір між сторонами як за первісним так і за зустрічним позовами виник у зв`язку із поділом спадкового майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_6 особисте розпорядження на випадок своєї смерті (заповіт) не складала, а тому спадкування повинно відбуватися за законом.
ОСОБА_6 має двох дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тому вони відповідно до статті 1261 ЦК України мають право на спадкування.
Оскільки, спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_6 , а шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 був недійсним в момент набуття права власності, тому відповідно до статті 45 СК України у ОСОБА_1 відсутнє право на 1/2 частину квартири як спільної сумісної власності подружжя.
...
Отже, спадкоємцями ОСОБА_6 є її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також чоловік ОСОБА_1 , їх частки є рівними.
Таким чином, Суд вважає обґрунтованою вимогу Позивача про визнання його спадкоємцем спірної квартири нарівні з іншими спадкоємцями ОСОБА_6 , тобто в частці 1/3.
Докази, які б підтверджували факт попередньої відмови ОСОБА_1 від спадщини (спірної квартири), усунення його від спадкування після смерті ОСОБА_6 тощо в матеріалах справи відсутні.
Стосовно вимоги про стягнення компенсації вартості спадкового майна.
Частиною першою статті 1280 ЦК України встановлено, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.
Системно-логічний аналіз другого речення статті 1280 ЦК України свідчить про те, що обрання способу спадкування відповідної частки є правом спадкоємця, який пізніше прийняв спадщину вимагати передання йому у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.
Про такий висновок свідчить вжиття законодавцем у другому реченні статті 1280 ЦК України сполучника або та не зазначення будь-яких додаткових умов.
Разом з тим, Суд також звертає увагу на відсутність підстав стверджувати про те, що у спірних відносинах спадкове майно збереглося, оскільки воно було повністю успадковано іншими спадкоємцями, і станом на даний час спірна квартира вже не перебуває у власності цих обох спадкоємців, так як один з них ( ОСОБА_4 ) відчужив свою 1/2 частку на користь третьої особи.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20):
75. Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.
76. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
77. Відтак спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.
86. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Отже, Суд вважає, що у спірних правовідносинах вимога Позивача про стягнення компенсації вартості 1/3 частки спадкового майна з обох спадкоємців (відповідачів) є обґрунтованою та становить ефективний та належний спосіб захисту, оскільки задоволення такої вимоги та її виконання остаточно вирішить між сторонами довготривалий десятирічний конфлікт з приводу спадкового майна та не вимагатиме додаткових дій для урегулювання їх стосунків в подальшому.
На думку суду, у протилежному випадку, за умови застосування такого способу захисту як стягнення компенсації з ОСОБА_4 , як спадкоємця, що відчужив свою частку у спадковому майні, та витребування відповідної частки (1/6) у спадкоємця ОСОБА_9 , як на цьому наполягав в судовому засіданні представник Відповідача 1, не вирішить спір між сторонами, а тільки його ускладнить.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №756/13997/15 (справа про поділ майна подружжя):
«Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункту 27 постанови Великої Палати Верховного Судувід 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
У іншій цивільній справі Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено:
58. Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Суд також зауважує, що одним із принципів цивільного судочинства та цивільних правовідносин є принцип справедливості.
Так, Верховний Суд у своїй Постанові від 16 червня 2022 року у справі №344/17277/20, зазначив:
«Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю».
На думку Суду, проявом справедливості у спірних відносинах буде саме стягнення на користь Позивача компенсації вартості його частки у спадковому майні з обох відповідачів порівну, оскільки такий спосіб захисту унеможливить подальші спори між ними щодо даного майна.
Стосовно розміру компенсації, яка підлягає стягненню.
Так, до позовної заяви Позивачем додано Висновок №035/11-2022 експертного дослідження від 05.12.2022 року, проведений судовим експертом Максимчин А.Д. (том 1, а.с.82-100), за змістом якого середня дійсна ринкова вартість квартири за номером АДРЕСА_1 станом на 24.11.2022 року могла б становити 2 404 591,0 грн.
Середня дійсна ринкова вартість 1/3 частини квартири за номером АДРЕСА_1 станом на 24.11.2022 року могла б становити 801 530,0 грн.
Суд звертає увагу, що в ході розгляду справи сторона Відповідача 1 щодо даного висновку експертного дослідження не заперечувала, інших висновків щодо питання вартості спірної квартири не подавала, будь-яких заяв чи клопотань з цього приводу не заявляли.
Відповідно до частини 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина2 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
Суд також зауважує, що відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Щодо питання того, що відшкодовуватися має дійсна ринкова вартість спадкового майна, то як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження №14-190цс20):
88. Слід зауважити, що захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.
89. До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) та в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), розв`язуючи правову проблему розміру грошової компенсації при відчужені майна та стягненні такої компенсації при поділі майна подружжя.
Отже, стягненню з відповідачів на користь Позивача підлягає вартість компенсації частки 1/3 у спірній квартирі в сумі 801 530,00 грн. порівно з кожного, тобто по 400 765,00 грн.
Щодо заяви Відповідача 1 про застосування строків позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Статтею 268 ЦК України визначено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.
Відповідно достатті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно ч.3 ст. 267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Також Суд зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
З даним цивільним позовом ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду 12 грудня 2022 року.
До цього часу, як вже було зазначено судом, протягом багатьох років між ОСОБА_1 та відповідачами в даній справі тривав судовий спір щодо дійсності його шлюбу зі спадкодавцем ОСОБА_6 .
Суд погоджується з доводами сторони Позивача про те, що від результатів розгляду справи про визнання шлюбу недійсним залежало право ОСОБА_1 претендувати на спадкове майно, тобто підтвердити свій статус спадкоємця.
Остаточне рішення суду у справі №344/12103-/14-ц набрало законної сили 22 вересня 2022 року.
Тобто саме з цього моменту вважається підтвердженим в судовому порядку невизнаване та оспорюване відповідачами право ОСОБА_1 на спадкування після смерті ОСОБА_6 , шлюб між якими станом на час смерті спадкодавця ОСОБА_6 суд визнав дійсним.
Крім того, Суд вважає, що у спірних правовідносинах має місце триваюче порушення прав ОСОБА_1 як спадкоємця, пов`язане з невизнанням його права на спадкування іншими спадкоємцями.
Таким чином, Суд приходить до висновку про те, що строк позовної давності Позивачем не пропущено і його порушені права підлягають захисту і поновленню в ефективний спосіб.
В задоволенні вимоги про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом слід відмовити у зв`язку з безпідставністю такої вимоги.
Інші позовні вимоги підлягають задоволенню з підстав, які зазначено вище.
Щодо посилання сторони Відповідача 1 на те, що рішенням суду від 14.06.2022 року у справі №344/12103/14, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовної вимоги за його зустрічним позовом про визнання права власності на 4/6 частки спірної квартири.
При цьому, зі змісту мотивувальної частини вказаного судового рішення вбачається, що:
Судом зокрема було встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду про визнання права власності на 1/2 частини даного майна, як спільної сумісної власності пережившого подружжя та 1/6 частини нарівні із спадкоємцями першої черги. На підтвердження вказаних вимог представив свідоцтво про шлюб зареєстроване між ним та померлою в окрузі ОСОБА_10 штат Іллінойс за законами США. Апостиль від 02 грудня 2010 року. При вказаних обставинах суд вважає, що квартира АДРЕСА_2 належала на праві особистої власності ОСОБА_6 , а доказів щодо спільної сумісної власності позивачем не надано, тому в позові про визнання права власності за ним на 4/6 частини квартири АДРЕСА_1 слід відмовити.
Крім того, що стосується його спадкування частки на рівні з іншими спадкоємцями, то позивач за зустрічним позовом такої вимоги не ставив, крім того, ним не оспорюється договір купівлі-продажу частки квартири, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .Під час попередніх розглядів цієї справи позивач за зустрічним позовом неодноразово змінював свої вимоги, відмовлявся від них, просив залишити без розгляду. Тому на даний час немає підстав для задоволення його позову про визнання права власності.
Отже, підставами відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на 4/6 спірної квартири судом у справі №344/12103/14 зазначено відсутність підстав віднесення спірної квартири до об`єктів спільної сумісної власності подружжя (а, відповідно, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірної квартири як спільної сумісної власності пережившого подружжя) та не заявлення позовних вимог про спадкування нарівні з іншими спадкоємцями.
Зміст вищевказаних підстав відмови ОСОБА_1 в позові у справі №344/12103/14 не дає суду підстави застосовувати відповідні процесуальні наслідки, пов`язані з існуванням аналогічного рішення між тими самими сторонами про самий предмет і з тих підстав, оскільки предмет та підстави у справі №344/12103/14 та в даній цивільній справі, що розглядається, є відмінними.
А тому суд відхиляє відповідні доводи Відповідача 1.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судовий збір слід розподілити у відповідності до статті 141 ЦПК України.
Зокрема, статтею 141 ЦПК України визначено розподіл судових витрат між сторонами та передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, враховуючи критерій пропорційності, стягенню з відповідачів на користь Позивача підлягає судовий збір у розмірі по 2671,77 грн. з кожного.
Щодо відшкодування витрат на складання висновку експерта.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ЦПК України, витрат на проведення судової експертизи також Законом України «Про судову експертизу», Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5).
Відповідно до положень статті 133 ЦПК України до судових витрат, зокрема належать витрати, пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
До матеріалів справи Позивачем надано товарний чек, скріплений печаткою та підписом експерта максимчин А.Д., згідно якого за проведення експертного дослідження квартири АДРЕСА_1 було сплачено 12 000,00 грн. (том 2, а.с.17).
Враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог, Судж вважає, що з обох відповідачів на користь Позивача слід стягнути витрати на проведення експертного дослідження в розмірі по 4000,00 грн. з кожного.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до частин 4-6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
За результатами розгляду даної цивільної справи Позивачем заявлено до стягнення витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн., на підтвердження факту понесення яких надано відповідну квитанцію (том 2, а.с.18).
Заяв щодо зменшення розміру витрат на правову допомогу від відповідачів не надходило.
На підтвердження факту надання правничої допомоги надано Акт надання правової допомоги №23/2023 від 16.09.2023 року, договір про надання правової допомоги в суді від 02.02.2023 року (том 2, а.с.19-21).
В матеріалах справи також містяться належні документи на підтвердження повноважень адвоката Лукиніва М.П. на представництво інтересів ОСОБА_1 .
За таких обставин, враховуючи визначені у ч.4-6 ст. 137 ЦПК України критерії, факт часткового задоволення позовних вимог, Суд вважає за доцільне стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі по 1666,67 грн. з кожного.
На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 1216, 1218, 1220, 1223, 1261, 1267, 1278, 1280 ЦК України, ч. 4 ст. 82 ЦПК України, керуючись ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог ОСОБА_5 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, зазначивши спадкоємцем квартири, стягнення грошової компенсації спадкового майна задовольнити частково.
2. Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право на спадкування 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
3. Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , 400 765,00 грн. грошової компенсації спадкового майна.
4. Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , 400 765,00 грн. грошової компенсації спадкового майна.
5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , витрати зі сплати судового збору в розмірі 2671,77 грн., витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 4000,00 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 1666,67 грн.
7. Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , витрати зі сплати судового збору в розмірі 2671,77 грн., витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 4000,00 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 1666,67 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 24.11.2023 року.
Суддя Домбровська Г.В.
