Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
1[1]
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 14.02.2023 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 14.02.2023 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, добровольця територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_3», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;
визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та виправдано з підстав недоведення, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що він, будучи добровольцем добровольчого формування територіальної громади м. Києва «ІНФОРМАЦІЯ_4», у порушення вимог ст. ст. 41, 68, 92 Конституції України, ст. ст. 178, 328 Цивільного кодексу України, постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 № 2471 Х-ІІ, п. п. 1,9 Положення по дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576, п. п. 8.1, 8.9, 14.1, 15.1 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21.08.1998 № 622, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, але не пізніше 18.04.2022, діючи умисно, без передбаченого законом дозволу незаконно придбав бойові припаси та вибухові пристрої, а саме: 112 патронів (64 патрони калібру 7,62x39 та 48 патронів калібру 9x18), промислово-виготовлені 30 мм постріл із ОФЗ снарядом, ручну осколкову гранату Ф-1 (утворюється при поєднанні в єдину конструкцію спорядженого вибуховою речовиною корпусу ручної осколкової гранати Ф-1 та уніфікованого запалу дистанційної дії УЗРГМ), гранату РГН (утворюється при поєднанні в єдину конструкцію гранати РГН без запалу та ударно-дистанційного запалу УДЗ), та без передбаченого законом дозволу зберігав вказані бойові припаси та вибухові пристрої за місцем своєї реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 до моменту їх виявлення та вилучення працівниками поліції під час проведення обшуку 18.04.2022 з 13 год 30 хв до 15 год 00 хв у приміщенні зазначеної квартири.
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у незаконному придбанні та зберіганні бойових припасів, вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування вироку Святошинського районного суду міста Києва від 14.02.2023 року, просить постановити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки; на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 1 рік та покласти обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Доводи обґрунтовує тим, що висновки суду про відсутність складу злочину у діях ОСОБА_6 не відповідають фактичних обставинам; факт придбання та зберігання бойових припасів та вибухових пристроїв підтверджуються показаннями самого обвинуваченого, які є самостійним джерелом доказів, допустимість якого не залежить від визнання недопустимим доказом протокол обшуку від 18.04.2022; суд не дослідив, якими нормативно-правовими актами передбачене взяття та облік трофейного майна, порядок, спосіб та форму видачі членам ДФТГ «трофейного майна, місце його зберігання». На переконання прокурора докази, надані стороною обвинувачення, у повній мірі доводять винність ОСОБА_6 ; суд першої інстанції необґрунтовано визнав недопустимим доказом протокол обшуку і як наслідок, всіх інших доказів за принципом «плоди отруєного дерева»
Заслухавши суддю-доповідача щодо змісту оскарженого вироку та доводів, викладених у апеляційній скарзі прокурора; вислухавши пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав; пояснення ОСОБА_6 та його захисника, які просили вирок суду першої інстанції залишити без зміни; дослідивши наявні у матеріалах кримінального провадження докази, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово; вивчивши і перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою, зазначаються, зокрема, підстави для виправдання обвинуваченого з наведенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
При перевірці матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції зазначенимвимогам кримінального процесуального закону відповідає.
Ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що прокурором не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки органом досудового розслідування не доведено наявність у ОСОБА_6 умислу на вчинення інкримінованого йому злочину, який, на переконання суду діяв в умовах крайньої необхідності під час воєнного стану.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_6 суд виходив з того, що у даному кримінальному провадженні не доведено, що вилучені у нього боєприпаси та вибухові пристрої є трофейними, тобто отриманими під час бойових дій, та обвинувачений мав намір використати їх інакше, ніж для виконання бойових завдань по протидії збройній агресії Російської Федерації та захисту суверенітету України.
Допитаний у судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_6 дав показання про те, що з 25.02.2022 у складі добровольчого формування бере участь у відбитті збройної агресії Російської Федерації проти України; з 28.02.2022 по 04.03.2022 у складі добровольчого підрозділу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » брав участь у боях на Київщині, за н.п. Гостомель, Ірпінь, Бородянка; з 29.03.2022 брав участь у боях на території Чернігівської області, зокрема біля н.п. Нова Басань, де, власне, і були як трофеї, захоплені ним.
Також ОСОБА_6 стверджував, що обшук за місцем його проживання та вилучення боєприпасів та вибухових пристроїв проведено з порушенням Закону, зокрема виявлені предмети він зберігав у сумці; працівники поліції спочатку у квартирі провели обшук без понятих та без відео фіксації, речі із сумки перемістили до шафи, а потім запросили понятих і зафіксували слідчу дію на відео.
Наведені показання ОСОБА_6 щодо обставин незаконного придбання та зберігання ОСОБА_6 боєприпасів та вибухових пристроїв узгоджуються з показаннями свідків у суді першої інстанції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які вказали, що ОСОБА_6 зберігав боєприпаси і вибухові пристрої за місцем свого проживання, оскільки спеціального приміщення для їх зберігання на той час облаштовано не було, а крім того ОСОБА_6 здобув дані речі під час бойових дій, протидіючи збройній агресії російської федерації.
Показання свідків у суді першої інстанції ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - понятих при обшуці - узгоджуються з показаннями ОСОБА_6 у тій частині, що під час проведення обшуку у квартирі за місцем проживання ОСОБА_6 до їх прибуття та початку відео зйомки в квартирі уже перебували працівники поліції.
Зазначені обставини знайшли своє підтвердження за наслідками повторного дослідження судом апеляційної інстанції доказів, зокрема перегляді відеозапису, який є додатком до протоколу обшуку.
Колегія суддів погоджується із доводами сторони захисту, що зафіксована слідча дія носить «постановочний» характер, та проведена з істотними порушеннями КПК України.
На переконання колегії суддів суд першої інстанції обґрунтовано визнав недопустимим протокол обшуку від 18.04.2022 з додатками до нього, позаяк обшук проведено без додержання вимог ч. 4 ст. 223, ч. 10 ст. 263 КПК України, без участі понятих та відео фіксації, а процесуальної форми результатам надано уже після віднаходження «потрібних» результатів слідчої дії.
А відтак логічним і таким, що узгоджується із практикою ЄСПЛ (рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany)є визнання недопустимими і докази, що отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимий доказ. (доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree), а саме: акт перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів від 18.04.2022 /том 2 а.с. 28/; Довідку про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів /том 2 а.с. 29/; Довідка про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів /том 2 а.с. 30/; Довідка про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів /том 2 а.с. 31/; Довідка про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів /том 2 а.с. 32/; Довідка про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів /том 2 а.с. 33/; Висновок експерта від 20.04.2022 №СЕ-19/111-22/10928-БЛ /том 2 а.с. 53-59/; Висновок експерта від 28.04.2022 №СЕ-19/111-22/11570-ТР /том 2 а.с. 62-65/; Висновок експерта від 20.04.2022 №СЕ-19/111-22/10930-БЛ /том 2 а.с. 71-76/; Висновок експерта від 06.05.2022 №СЕ-19/111-22/10913-ВТХ /том 2 а.с. 82-106/.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається Європейським судом з прав людини як порушення права на захист (справа «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).
Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Відповідно до вимог ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Доводи прокурора про те, що суд не дослідив, якими нормативно-правовими актами передбачені облік трофейного майна, порядок, спосіб та форму видачі членам ДФТГ «трофейного майна, місце його зберігання», - є неспроможними з огляду на те, що на сторону обвинувачення покладено обов`язок збирання доказів і саме сторона обвинувачення доводить винуватість, а отже і повинна була з`ясувати зазначені обставини.
Предметом посягання кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, є суспільні відносини з приводу встановленого законодавством порядку поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.
Суспільна небезпечність незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами полягає в тому, що воно створює сприятливі умови для вчинення злочинів із використанням зазначених предметів.
Згідно змісту диспозиції ч. 1 ст. 263 КК України суб`єктивна сторона незаконної дії з боєприпасами характеризується тільки прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 39 КК України не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
В той же час, відповідно до змісту обвинувального акту ОСОБА_6 інкримінується те, що він незаконно придбав та зберігав бойові припаси та вибухові пристрої без передбаченого законом дозволу, тобто за відсутності небезпеки, що безпосередньо загрожувала правоохоронюваним інтересам особи, суспільства і держави.
В даному випадку, як правильно вказав у вироку суд першої інстанції, хоча дії обвинуваченого і носять формальний характер порушення встановленого порядку поводження із бойовими припасами та вибуховими пристроями, на які посилається сторона обвинувачення, однак, вказані дії вчинялися для досягнення значної суспільно корисної мети; за встановлених судом обставин було неможливо досягти зазначеної мети у даній обстановці без вчинення зазначеногодіяння обвинуваченим, тобто ним було вжито заходів, які дають підстави обґрунтовано розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.
На переконання колегії суддів, дії обвинуваченого, які формально мають ознаки об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, не можна ототожнювати з аналогічними діями у мирний час, оскільки вони були обумовлені воєнним станом та подіями, які відбувалися на час інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, і, відповідно, мали реальне підґрунття.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що умисел ОСОБА_6 не був спрямований на свідоме порушення Закону у мирний час, а на вчинення дій з метою захисту України від агресії російської федерації під час воєнного стану, - відповідають фактичним обставинам вчиненого.
Згідно приписів ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 умислу на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за критерієм доказування «поза розумним сумнівом».
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 є законним, обґрунтованим та вмотивованим, підстав для його скасування та постановлення нового вироку, передбачених ст.ст. 409, 420 КПК України, колегія суддів не вбачає, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду міста Києва від 14.02.2023 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, - без зміни.
Касаційна скарга на дану ухвалу суду може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: _______________ ______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/2883/2023
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_13
Доповідач: ОСОБА_1
