Справа 556/2575/23
Номер провадження 3/556/13/2024
П ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.02.2024 року
Володимирецький районний суд Рівненської області
в складі головуючого - судді Котик Л.О.
при секретарі Басик Г.Т.
за участю представника особи, що притягується до адміністративної відповідальності - адвоката Слободіна А.С.,
особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Володимирець, у режимі відеоконференції, матеріали що надійшли від Вараського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , пенсіонер, -
За ч.1 ст. 130 КУпАП,-
в с т а н о в и в:
Згідно Протоколу про адміністративне правопорушення від 11.08.2023 року серії ААД №172594, ОСОБА_1 11.08.2023 року, о 22:44 год. в с. Стара Рафалівка, по вул. Центральній, керував транспортним засобом автомобілем марки «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, огляд проводився на місці зупинтки т/з за допомогою газоаналізатора Алкотест №6820, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вину в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні не визнав, представник правопорушника адвокат Слободін А.С. вказував, що всупереч встановленому порядку фіксації, працівники поліції не забезпечили ведення безперервної відеозйомки. Зазначає, що працівники поліції грубо порушили права ОСОБА_1 , оскільки не роз`яснили йому його права згідно ст. 268 КУпАП. Огляд проводився з порушенням, пластикова трубка, яка встановлюється в газоаналізатор для проведення дослідження на стан сп`яніння не була пред`явлена ОСОБА_1 в пакеті, тобто не було надано для огляду цілісність упаковки з мундштуком. В той день ОСОБА_1 спиртних напоїв не вживав. Звертає увагу, що після складання протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом.Працівники поліції зупинили транспортний засіб безпідставно, з матеріалів справи не вбачається, що водій допустив будь-які порушенняправил дорожнього руху, тому всі складені відносно нього процесуальні документи не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП. А також не реалізовано право ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, гарантованест.59Конституції України. З урахуванням вищевикладеного адвокат Слободін А.С. просив суд закрити провадження у справі за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Заслухавши правопорушника, адвоката, дослідивши письмовіматеріали,відеоматеріали наоптичному диску, суд приходитьдо висновкупро відсутністьпередбачених закономпідстав дляпритягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.130 ч.1 КУпАП.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до п. 22 ч. 1ст. 92 Конституції Українивиключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них. Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (ст. 19 Конституції України).
Згідност. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
ч. 1статті 130 КпАП Українипередбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп`яніння.
Суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є водії транспортних засобів.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).
Об`єктивна сторона правопорушення виражається у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.9 а Правил дорожнього руху передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У долучених відеозаписах не зафіксовано роз`яснення ОСОБА_1 поліцейськими прав та обов`язків, передбачених ст. 268 КУпАП, що є порушенням п. 2 р. ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС від 07.11.2015 № 1395.
Відповідно дост. 266 КУпАПогляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижуютьїї увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимогцієї статті, вважається недійсним
У пункті 8 розділу ІІ Інструкції «Про виявленняу водіївтранспортних засобівознак алкогольного,наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуванняпід впливомлікарських препаратів що знижуютьувагута швидкість реакції» затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 року№ 1452/735 вказано, що форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ вищевказаної Інструкції, з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Як вбачається з доданогодо протоколу ААД №172594 направлення наогляд водія транспортногозасобу зметою виявленнястану алкогольного,наркотичного чиіншого сп`яніння абоперебування підвпливом лікарськихпрепаратів,що знижуютьувагу ташвидкість реакціївід 11.08.2023року ОСОБА_1 доставленийна огляду закладохорони здоров`я поліцейськимСРПП Вараського РВПст.сержантом поліціїКарпенко О.О., що не зазначено в Протоколі про адміністративне правопорушення від 11.08.2023 року серії ААД №172594, ОСОБА_1 в лікарню не доставлявся.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року в рамках справи № 524/5536/17, адміністративне провадження № К/9901/1403/17 зроблено правовий висновок, що відеозапис, поданий поліцією на підтвердження факту порушення водіємправил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.
Відповідно до імперативного припису частини другої статті 283 КУпАП, чітко передбачено імперативний обов`язок щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Однак у Протоколі серії ААД №172594 немає посилань на технічний засіб за допомогою якого здійснено відеофіксацію.
Крім того, законом встановлений вичерпний перелік підстав для зупинки транспортних засобів, основний серед них - це порушення ПДР.
Пунктом 2 частини 1 статті 32 Закону України «Про національну поліцію» вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведений у статті 35 Закону України «Про національну поліцію». Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Так, пунктами 1, 3 частини 1 вказаної статті визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема у разі, якщо водій порушив ПДР України, тощо.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що поліцейський зобов`язаний проінформувати водія про конкретну причину зупинки транспортного засобу, з детальним описом підстав зупинки, визначеної у цій статті.
Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред`явлення водієм документів, є неправомірними.
Поліцейський проінформував ОСОБА_1 про причину зупинки транспортного засобу, проте із матеріалів справи не вбачається що водій ОСОБА_1 допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити.
Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених при розгляді справ на неправомірні дії поліцейського, поліцейські не мають права без задокументованих доказів вчинення водієм порушеньПДРУкраїни зупиняти автомобіль, перевіряти документи та, як наслідок, вимагати проходження перевірки на стан сп`яніння (постанова від 15.03.2019 справа 686/11314/17; від 23.10.2019 справа № 357/10134/17).
Як вбачається з оглянутого судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського, даних про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом 11.08.2023 та порушивправила дорожнього руху, за що був зупинений працівниками поліції, зазначений носій не містить.
Крім того, у відповідності до ч. 1ст. 266 КУпАП, особи, які керують транспортними засобами, і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп`яніння підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан сп`яніння.
Аналогічна норма викладена в п. 1 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженоїнаказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015№ 1395.
Всупереч викладеним нормам, адміністративний матеріал не містить відомостей щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом.
Окрім того, системний аналіз приписів п. 9 ч. 1 ст.31та ст.40 Закону України «Про національну поліцію»щодо застування працівниками поліції таких превентивних заходів, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, а також положеньІнструкції № 1026, дає підстави для висновку про визначення чіткого переліку пристроїв, з допомогою яких поліції надано право проводити відеофіксацію.
Так, згідно вимог ст.40Закону України«Про національнуполіцію» передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;2) забезпечення дотриманняправил дорожнього руху.
Відповідно до п.5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВСУ 18.12.2018 р. № 1026, включення портативного відео реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, авідео зйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Розділом ІІІ цієї Інструкції передбачено, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.
Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відео реєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Згідно з наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 № 100, яким затверджено Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, передбачено:
а) необхідність відеофіксації: «використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції);
б) випадки застосування такого превентивного заходу: нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; при перевірці документів; при поверхневому огляді; при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; при наданні допомоги особам; у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації. (п. 3.3 Розділу III Інструкції).
При цьому зазначається, що «після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записано безперервно» (п. 3.5 Розділу III Інструкції).
Якщо із відеозапису з нагрудної камери працівників патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він є не безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.
Зазначене кореспондує із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 по справі № 216/5226/16-а.
Тобто, з вище наведеного слідує, що відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту з особою до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно цієї особи.
В даному випадку, у матеріалах справи відсутній оригінал відеозапису з нагрудної камери, а лише міститься DVD диск, що є копією відеозапису, тобто відсутнє джерело походження відеозапису. Таким чином, відеозапис, долучений поліцейським до матеріалів справи на диску DVD не може бути взятий до уваги як належний доказ. Не долучені до справи працівниками поліції свідоцтва, що стосується технічного приладу "відеокамери", не дають можливості встановити той факт, що відеозапис на камеру у відношенні ОСОБА_1 було проведено спеціальним технічним засобом, який входить до вичерпного переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах поліції для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху. Ці обставини в свою чергу позбавляють можливості перевірити та зробити висновок про те, чи були поліцейським, під час складання даного протоколу, дотримані вимоги законодавства щодо оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, та чи не було порушено прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, під час його складання.
Відсутність безперервного відеозапису ставить під сумнів законність проведення поліцейськими вказаних дій та позбавляє можливості об`єктивно перевірити обставини пов`язані із виявленням та фіксацією адміністративного правопорушення. Таким чином, працівники поліції, що здійснювали оформлення адміністративного правопорушення, порушили вимогист. 266 КУпАП,Закону України «Про національну поліцію»таІнструкції № 1026.
Також, Верховний суд у своїй постанові від 18.07.2019 у справі № 216/5226/16-а вказав, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність учинюваних процесуальних дій (винесення постанови, складання протоколу).
До матеріалів справи додано диск з відеозаписом, проте в протоколі не зазначено, на що фіксувалось правопорушення якими технічними засобами.
Із відеозапису,переглянутого всудовому засіданні,вбачається,що вінне єбезперервним, зйомка1відеофайла починається з моменту зупинення транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 пройшов огляд на визначення стану алкогольногосп`яніння на місці зупинтки т/з за допомогою газоаналізатора Алкотест №6820, результат тесту №2763 0,71 % проміле, поліцейський вказав причину зупинки «погано висвітлюється номерний знак…», попросили документи на автомобіль, встановили особу правопорушника. З другого по п`ятий відеофайл працівники поліції спілкуються з ОСОБА_1 , складють протокол, ознайомлюють з матеріалами справи, отримує тимчасовий дозвіл.
Отже відеозапис, який наданий як доказ, має ознаки переривання, а саме відсутня основна вимога до фіксування правопорушення - безперервність відео фіксації, натомість наявна вибірковість відео файлів, що прямо заборонено Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка зареєстрована за № 28/32999 в Міністерстві юстиції України від 11 січня 2019 року.
В порушення вимог даної Інструкції, працівниками поліції додано до протоколу про адміністративне правопорушення у якості доказу диск, що містить у собі кілька самостійних окремих відеозаписів, які у своїй сукупності перериваються а тому в даному випадку їх неможливо зв`язати у єдине ціле. Ці відеозаписи відрізняються за своїм типом та у свою чергу були створені на різних записуючих пристроях. Зміст цих відео не містить жодних відомостей про особу, що здійснює відеозаписування, під час перегляду відеозаписів неможливо встановити хронологію та суть подій, що мали місце 11.08.2023 року, о 22:44 год. в с. Стара Рафалівка, по вул. Центральній, а також те, що відбувалося у ті проміжки часу, коли відеореєстратор поліцейського був вимкнений та не працював.
З вищезазначеного вбачається, що ОСОБА_1 , зокрема з першого фрагменту відеозапису, було запропоновано пройти тест за допомогою алкотесту «Драгер», на що він погодився. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що поліцейський при ньому спеціальну трубку не розпаковував, зробив контрольну продувку, вказав алкоголю не має, але не надав для огляду алкотестер з нульовим значенням, не роз`яснив порядок застосування спеціального технічного засобу, та надав мундштук без упаковки для продування, тобто, не було надано для огляду цілісність упаковки з мундштуком; результат огляду - 0,71 ‰, що зафіксовано тестуванням.
Порядок проведення огляду на стан сп`яніння описано уст.266 КУпАП, приписах Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я Українивід 09.11.2015 №1452/735 (далі - Інструкція), зокрема, п.2.5 передбачає, що перед проведенням огляду на стан сп`яніння уповноважена особа Державтоінспекції МВС, патрульної служби МВС інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп`яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво про його повірку.
Відповідно до Європейського стандарту ЕN 15964:2011, який у свою чергу наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі № 1494 від 30.12.2014 прийнято як національний стандарт за позначенням ДСТУ ЕN 15964:2014 «Пристрої неодноразового використання для контролю видихуваного повітря. Вимоги та методи випробувань» Вимоги та методи випробувань» (ЕN 15964:2011, IDT), всі види газоаналізаторів для контролю вмісту алкоголю у і видихуваному повітрі ® (виробництво Drager Safety АG&Со. KGaA, Німеччина) в Україні використовуються з 1 січня 2016 року виключно за правилами вказаного стандарту.
Відповідно до цього ДСТУ ЕN 15964:2014 пристрої для тестування алкоголю у видихуваному повітрі використовують мундштуки для відбору проб дихання.
Пунктом 3.11 Стандарту визначено, що мундштук - це гігієнічно запакована частина, призначена для одноразового використання, яку приєднують до приладу для виявляння алкоголю у видихуваному повітрі й через яку особа, що її перевіряють, подає пробу видихуваного повітря. ОСОБА_2 використовують, щоб запобігти змішуванню проби видихуваного повітря з навколишнім повітрям і розбавленню проби. Згідно приписів пункту 5.2 Стандарту прилад повинен унеможливлювати вдихання забрудненого повітря від попередніх користувачів. ОСОБА_2 призначений тільки для одноразового використання. Мундштуки повинні бути в індивідуальній герметичній упаковці, яку можна легко відкрити.
При експлуатації найбільш популярних газоаналізаторів «Drager» повинні використовуватись виключно оригінальні мундштуки Drager®Alcotest®MouthpecesStandart, що мають відповідний сертифікат якості та офіційно легально постачаються від виробника через уповноваженого преставника.
Інструкцією по експлуатації до «Аналізатора парів етанолу в повітрі, що видихається, «ALKOTEST» передбачено порядок встановлення мундштука. Так, в інструкції вказано про необхідність відкрити упаковку (з гігієнічних міркувань не знімати упаковку з ділянки, що контактує з ротом, поки мундштук не встановлено в прилад); прикласти мундштук діагонально (рифленим маркуванням вгору) і втиснути в тримач, при встановленні мундштука буде чутно виразне клацання, встановлений мундштук може підсвічуватися в увімкненому стані приладу, після чого необхідно повністю зняти упаковку.
При цьому, в розділі Умови проведення вимірювань Інструкції по експлуатації, який передбачає порядок роботи аналізатора «ALKOTEST» прямо передбачено необхідність використання саме нового мундштука для кожної особи.
В порушення наведених вимог інструкції по експлуатації аналізатора Драгер «ALKOTEST», працівником поліції, перед проходженням ОСОБА_1 тесту, новий одноразовий мундштук, який був би розпакований та встановлений на прилад у його присутності безпосередньо перед проходженням тестування, на прилад Драгер «ALKOTEST» встановлено не було.
Виходячи із вищевикладеного, судом встановлено, що в даному випадку було порушено порядок проходження огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння, тому наявний у справі результат із приладу «Драгер ALKOTEST 6820», є неналежним та недопустимим доказом. Згідно вимог, викладених в п.22 Розділу III Інструкції Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.
Крім того, в протоколі серії ААД №172594 від 11.08.2023 р. в графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» - ОСОБА_1 написав, що потребує консультацію юриста. Однак працівники поліції, фактично відмовили особі в клопотанні про участь адвоката, та яке було спрямоване на реалізацію права на захист, поліцейський розпочав оформлення події.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом (Рішення Конституційного Суду від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №815/3591/17.
Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
У даному випадку відмова поліцейського у задоволенні клопотання особи про участь захисника адвоката не була достатньо обгрутнованою та вмотивованою. Право на правову допомогу гарантованост. 59 Основного закону України.
Складання протоколу про адміністративне правопорушення, оформлення події та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження. Вказані положенняст. 59 Конституції Україниє законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких спрямовується також і для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
У даному випадку недотримання гарантій права на захист особи на первинній стадії притягнення особи до адміністративної відповідальності ставлять під сумнів законність наступних дій проведених при оформленні події та складанні відповідного протоколу.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
При цьому,суд зазначає,що складанняпротоколу проадміністративне правопорушення-це процесуальнідії суб`єктавладних повноважень,які спрямованіна фіксаціюадміністративного правопорушеннята,в силуположень статті251КУпАП,є предметомоцінки судув якостідоказу вчиненнятакого правопорушенняпри розглядісправи пропритягнення особидо адміністративноївідповідальності.Тобто,протокол проадміністративне правопорушеннясерії ААД №172594 від 11.08.2023 року, складений відносно ОСОБА_1 , сам по собі не є головним доказом події правопорушення.
Так, у протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що до нього додається оптичний диск, проте такий диск містить п`ять окремих фрагменти відео матеріалів.
Частиною 5 ст. 266 КУпАП визначено, що огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Протокол про адміністративне правопорушення, серії ААД №172594 від11.08.2023року суд не бере до уваги як доказ вини ОСОБА_1 , оскільки викладені в ньому обставини про керування ОСОБА_1 11.08.2023 року, о 22:44 год. в с. Стара Рафалівка, по вул. Центральній, керував транспортним засобом автомобілем марки «Volkswagen Transporter»,номерний знак НОМЕР_1 ,перебуваючи встані алкогольногосп`яніння, достовірно не підтверджені належними та допустимими доказами.
Частиною 1 ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол.
За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням свідчить про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку. Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили, однак, виходячи з приписів статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, наявність протоколу не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Слід зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказам у даній справі, у розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним та беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумнівів у суду.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №172594 , складений відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не може бути підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки фактичні обставини, викладені у протоколі, не підтверджуються сукупністю доказів, а отже, протокол не відповідає вимозі його достовірності.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom) від 14 березня 2002 р., заява № 46477/99, суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
До складеного протоколу про адміністративне правопорушення не долучено відповідних доказів, що відображають об`єктивну та суб`єктивну сторону правопорушення, а тому з урахуванням вказаного рішення ЄСПЛ суд вважає, що фабула адміністративного протоколу не відповідає обставинам справи.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Щодо формулювання суті адміністративного правопорушення, то Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винність у скоєнні якого певною особою має доводитись в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі Тейшейра де Кастор проти Португалії від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі Шабельник проти України від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Також ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, в рішеннях у справах Гурепка проти України (N2) від 08 квітня 2010 року, Лучанінов проти України від 09 червня 2011 року на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
Грубі порушення допущені працівниками поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, проведення огляду на стан сп`яніння, зокрема, фіксації події, фрагменти якої відображені на диску із відео файлами, не дають уявлення про загальну картину обставин справи від початку до моменту складання протоколу. Отже, інформація, яка міститься в протоколі про адміністративне правопорушення, та розбіжності з відеозаписом події тягне за собою як результат недопустимості основного доказупротоколу про адміністративне правопорушення та решти доказів.
Згідно з положеннями ст.62Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
У свою чергу, наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», про котрий наголошує Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» («Ireland v. The United Kingdom», заява № 5310/71), та котрий застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», на чому, власне, наголошується Європейським Судом з прав людини у його рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» («Korobov v.Ukraine», заява № 39598/03).
ЄСПЛ зазначав, що його рішення, які до речі є джерелом права в Україні, фактично слугують не лише для вирішення справ, направлених до Суду, але, взагалі, для роз`яснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, що сприяє дотриманню державами зобов`язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони (Ireland v. the United Kingdom, § 154).
Таким чином, місія системи, створеної Конвенцією, полягає у визначенні питань державної політики в загальних інтересах, що підвищує стандарти захисту прав людини та розширює судову практику в сфері прав людини у всьому суспільстві держав-членів Конвенції (Konstantin Markin v. Russia [ВП], § 89).
Доктрина «плодів отруйногодерева» (fruit of the poisonous tree) сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України». Іноді використовується також фраза: «плід отруєного дерева».
Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини»).
Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.
Окрім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року в справі №1-р/2019 вказав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності слід керуватися принципом, згідно якого винність особи не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-які сумніви у винуватості особи повинні тлумачитися на її користь. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». Варто зазначити, що «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1ст.130 КУпАП, санкція якої передбачає стягнення у вигляді накладення штрафу з позбавленням особи спеціального права на певний строк. Крім того, аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину (адміністративного правопорушення) не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо. Статтею 62 Конституції України також передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Однак, у даній справі, зібрані особою, уповноваженою відповідно до ст. 255 КУпАП на складання протоколів про адміністративні правопорушення, докази за своєю суттю залишають місце сумнівам, і як наслідок не узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з огляду на наведене вище.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі № 463/1352/16-а від 08.07.2020 у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши в сукупності надані докази, а також врахувавши встановлені в судовому засіданні обставини, суддя приходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Таким чином, у суду відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що достатніх доказів, які достовірно свідчать про наявність складу адміністративного правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 130 КУпАП під час розгляду адміністративних матеріалів в суді - не здобуто, а ті, що надані в якості підтвердження суддя оцінює критично з наведених вище обставин.
За таких обставин та враховуючи зазначені норми Закону, суддя приходить до висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП слід закрити, відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст.130ч. 1,245,247,251,280,294 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Провадження всправі проадміністративне правопорушенняза ч.1ст.130КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена на підставіст.294 КУпАПособою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті7та частиною першою статті287цьогоКодексу, до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя:
