РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
18 березня 2024 року м. Рівне№460/28645/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач 2), в якому позивач просить суд визнати протиправним рішення відповідача 1 від 07.12.2023 №212950002876 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати відповідача 2 зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 18.12.1980 по 28.02.1990, з 01.03.1990 по 25.01.2000, з 21.07.1983 по 20.07.1986, з 01.04.2004 по 22.06.2004 та призначити пенсію за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Заяви по суті справи.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 05.12.2023 звернулась до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком. Розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 2. Так, за результатами опрацювання поданих позивачем документів, відповідачем 2 - 07.12.2023 прийнято рішення №212950002876 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю достатнього страхового стажу. Вважаючи рішення відповідача 2 протиправним позивач, з метою його скасування, звернулась до суду з даним позовом.
Відповідачами подано відзиви, у яких заперечили проти позовних вимог. Зокрема, зазначили, що враховуючи вимоги статті 26 Закону №1058 щодо наявності необхідного страхового стажу, за результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 07.12.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком після досягнення 63 років у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Ухвалою суду від 29.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо-переміщеною особою, у зв`язку з воєнними діями, змушена була переїхати у м. Дубно Рівненська області.
05.12.2023 позивач звернулася із заявою та всіма необхідними документами до Головного управління Пенсійного фонду у Рівненській області (відділ обслуговування громадян м. Дубно) про призначення мені пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду у Донецькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву та за її результатами прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 07.12.2023 №212950002876, у зв`язку з недостатністю необхідного страхового стажу передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
В рішенні зазначено наступне:
«Відповідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж складає 08 років 06 місяців 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано наступні періоди роботи: згідно наданої трудової книжки колгоспника від 10.02.1981 серія НОМЕР_1 , а саме: з 18.12.1980 по 28.02.1990 в колгоспі Прапор, оскільки відсутні наказ про вихід із членів колгоспу, та відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві та довідка про перейменування колгоспа; з 01.03.1990 по 25.01.2000 в колгоспі Україна, оскільки відсутні наказ про прийняття в члени колгоспу, та відсутні відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві та довідка про перейменування колгоспа. Стаж обчислено з 01.01.1999 за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; з 21.07.1983 по 20.07.1986 час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідно наданого свідоцтва про народження від 17.09.1983 серія НОМЕР_2 , оскільки відсутня відмітка про одержання паспорта, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною. В наданому паспорту дитини прізвище не відповідає свідоцтву про народження, свідоцтво про шлюб не надавалося; - з 01.01.2004 по 22.06.2004 час догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), відповідно наданого свідоцтва про народження від 26.07.2001 серія НОМЕР_3 , оскільки відсутня довідка від органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги. Враховуючи зазначене, гр. відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України, згідно заяви від 05.12.2023 №3638, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.»
Не погоджуючись з спірним рішенням відповідача та незарахуванням оскаржуваних періодів роботи, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своєї бездіяльності, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.
Відповідно до статей 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058).
Відповідно до статті 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із статтею 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону №1788 визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 07.07.2014) (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.1. Порядку № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Згідно з пунктом 4.2. Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам`ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Оцінивши усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах: з 18.12.1980 прийнята в колгосп «Прапор»; з 28.02.1990 вийшла з членів колгоспу «Прапор» у зв`язку з розподілом колгоспу на два господарства; з 01.03.1990 прийнята переведенням в члени колгоспу «Україна»; з 25.01.2000 вийшла з членів КСП «Україна» за власним бажанням.
Записи про прийняття на роботу в спірні періоди вчинені відповідно до вимог Інструкції № 162, № 58.
У відомостях трудової книжки позивача наявна інформація про встановлений мінімум трудоднів та про вироблення мінімуму трудової участі у господарстві, нараховану заробітну плату.
Проте, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Дана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Суд також зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).
Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача у колгоспі «Прапор» за період з 18.12.1980 по 28.02.1990 та в колгоспі «Україна» з 01.03.1990 по 25.01.2000, суд приходить до висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до страхового трудового стажу роботи позивача період роботи в колгоспі з 18.12.1980 по 28.02.1990, 01.03.1990 по 25.01.2000.
Щодо не зарахування періоду з 21.07.1983 по 020.07.1986 по догляду за дитиною до трьох років ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про одержання паспорту або інша інформація, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та періоду з 01.01.2004 по 22.06.2004 по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), оскільки відповідно наданого свідоцтва про народження від 26.07.2001 серія НОМЕР_3 , оскільки відсутня довідка від органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги, суд зазначає таке.
Згідно з статтею 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Наведене кореспондується положенням частини другої статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
За змістом ст. 181 Кодексу законів про працю України, що узгоджується з положеннями ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.
Отже, до загального стажу, що дає право на пенсію за віком, зараховується час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Згідно матеріалів справи, до заяви про призначення пенсії від 05.12.2023 позивачем додавалось, окрім іншого, і свідоцтво НОМЕР_2 про народження дитини - доньки ОСОБА_2 , видане 17.09.1983.
Доказів неправдивості або недостовірності відомостей, що зазначені у свідоцтві НОМЕР_2 від 17.09.1983, відповідачем у рішенні про відмову у призначенні пенсії не наведено.
Згідно спірного рішення, позивачеві період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не зараховано так як відсутня відмітка про отримання паспорта.
Так, згідно з пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637, визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта. У разі відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта або іншої інформації, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення 3-річного віку, особою у заяві про призначення/перерахунок пенсії зазначається відповідна інформація.
Проте, слід вказати, що згідно пункту 11 Порядку №637 (чинного на момент виникнення спірних відносин), час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.
Встановлено, та не заперечується Пенсійним органом, позивачем до заяви про призначення пенсії було надано відповідне свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_2 від 17.09.1983, копію трудової книжки, із записів якої вбачається таке: - з 15.09.1983 по 20.07.1984 позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 1 року; до 20.01.1985 перебувала у відпустці по догляду з дитиною до досягнення нею 1,5-2 років.
У відпустці по догляду за дитиною, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач перебувала 15.09.1983 по 20.01.1985 включно згідно з законодавством, яке було чинним на той момент.
Таким чином, зазначене свідчить, що відмовляючи зараховувати до страхового стажу позивача період догляду за дитиною до трьох років, відповідач дійшов передчасних висновків, а отже відповідач 1 діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки норми чинного законодавства не містять обов`язку щодо наявності штампу про отримання паспорта на свідоцтві про народження.
Відтак, період догляду за дитиною до досягнення ним віку півтора роки з 15.09.1983 по 20.01.1985 включно має бути зараховано до страхового стажу позивача.
Щодо періоду з 01.01.2004 по 22.06.2004 часу догляду за дитино до досягнення нею річного віку ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), позивачем не надано суду жодних доказів на обґрунтування заявлених позовних відтак, відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 07.12.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком, з огляду на що таке рішення підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 05.12.2023, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 18.12.1980 по 28.02.1990, з 01.03.1990 по 25.01.2000, та з 15.09.1983 по 20.01.1985 період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
При цьому, зобов`язуючи саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вчинити певні дії, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що позивач реєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р. (зі змінами) встановлено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Тобто, за приписами п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 визначено, що електронна пенсійна справа повертається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи, яка звернулась за призначенням пенсії, з метою подальшого взяття такої особи на пенсійний облік та виплати їй пенсії.
З аналізу наведеної норми та застосувавши аналогію закону, вбачається, що електронна відмовна пенсійна справа позивача, після розгляду відповідачем 1 заяви позивача про призначення пенсії за віком, засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання позивача, тобто, у даному випадку, до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
За викладеного, суд приходить до висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (в розпорядженні якого перебуває як паперова так і електронна відмовна пенсійна справа позивача) має як обов`язок, так і фізичну можливість виконати зобов`язальну частину судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 536 грн 80 коп, сплачена відповідно до квитанції 27.12.2023, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.12.2023 №212950002876 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 18.12.1980 по 28.02.1990, з 01.03.1990 по 25.01.2000, з 15.09.1983 по 20.01.1985 по 22.06.2004 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.12.2023 про призначення пенсії за вікомта прийняти рішення у встановленому порядку, зурахуванням висновків здійснених у цьому рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькійобласті за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 536,80 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 18 березня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м.Слов`янськ, Донецька область, 84121, ЄДРПОУ/РНОКПП 13486010)
Суддя К.М. Недашківська