Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Усенко Є. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кривенди О. В., Шевцової Н. В.
у справі № 580/4531/23 (провадження № 11-176апп23) за позовом Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС, Управління, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Транс Логістик» (далі - відповідач 1, ТОВ «А-Транс Логістик»; ТОВ відповідно), ТОВ «Промислове об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп» (далі також - відповідач 2) про визнання недійсним договору, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ГУ ДПС на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023.
1. У червні 2023 року ГУ ДПС звернулось до суду з позовом до ТОВ «А-Транс Логістик», ТОВ «Промислове об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп», у якому просило визнати недійсним договір від 22.11.2021 № 47 про перевезення автомобільним транспортом, укладений ТОВ «А-Транс Логістик» з ТОВ «Промислове об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп»; застосувати до сторін цього договору наслідки недійсності правочинів, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК): стягнути з ТОВ «А-Транс Логістик» на користь ТОВ «Промислове об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп» 472 078,10 грн, а з ТОВ «Промислове об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп» на користь держави - 472 078,10 грн.
Обґрунтовуючи підставу позову, ГУ ДПС послалося на те, що договір від 22.11.2021 № 47 відповідачі уклали без наміру його виконання; виписані на підставі цього договору документи (акти надання послуг, товарно-транспортні накладні) позбавлені фактичного змісту [господарські операції на виконання договору не відбулися], а були використані виключно в податковому обліку з метою заниження сум податкових зобов`язань, у тому числі, з використанням ланцюга безтоварних поставок зерна за участю ТОВ «А-Транс Логістик» і ТОВ «Кернел-Трейд» [реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, виписаних ТОВ «А-Транс Логістик» на операції з поставки зерна, була зупинена рішеннями комісії з питань зупинення реєстрації податкових накладних ГУ ДПС].
Правовою підставою позову ГУ ДПС зазначило, зокрема, норми статей 203, 215, 228 ЦК, доводячи, що договір від 22.11.2021 № 47 укладено з метою ухилення від оподаткування та отримання незаконної податкової вигоди, що завдає шкоди державі, а відтак правочин між відповідачами суперечить інтересам держави і суспільства.
2. Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.06.2023, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими доводи ГУ ДПС, що спір повинен розглядатися в адміністративному судочинстві. Відхиляючи довід Управління, що воно звертається з позовом на виконання функцій та повноважень, визначених нормами Податкового кодексу України (далі - ПК), суди зазначили, що норми ПК, наділяючи органи державної податкової служби правом звернення до суду з позовами до юридичних та фізичних осіб про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, не визначають, який суд повинен розглядати такий спір. Правила ж предметної юрисдикції визначаються виключно процесуальними кодексами України. Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободи договору та вибору контрагента, юридичної рівності, майнової самостійності їх учасників, а також визнання недійсними договорів належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), та враховуючи, що відповідачі, укладаючи і виконуючи договір від 22.11.2021 № 47, діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спір щодо цього договору підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
3. ГУ ДПС подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) касаційну скаргу на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (згідно з доводами ГУ ДПС це призвело до неправильного застосування норм матеріального права), просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ГУ ДПС ініціює позов не у власних інтересах, а як контролюючий орган. Відповідно звернення з позовом слід розцінювати як виконання покладених на контролюючий орган повноважень задля забезпечення публічно-правового інтересу у сфері оподаткування.
4. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 10.10.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС, а ухвалою від 16.11.2023 передав справу № 580/4531/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, з підстави, передбаченої частиною третьою статті 346 КАС.
Таке рішення колегія суддів цього суду вмотивувала необхідністю відступити від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, зроблених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) в постанові від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», компанії «А/О RIGAS KUGU BUVETAVA» про визнання недійсним контракту, а саме: 1) щодо розгляду судами господарської юрисдикції спорів за позовами органів Державної податкової служби України до юридичних (фізичних) осіб про визнання правочинів недійсними; 2) щодо обов`язку суду у спорах цієї категорії перевіряти, чи є порушення цивільного права контролюючого органу.
За висновком колегії суддів Касаційного адміністративного суду, позовні вимоги контролюючого органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб`єктами, недійсними та застосування установлених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС, оскільки такий спір пов`язаний з реалізацією органами державної податкової служби компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовим. Предметом доказування у справах з таким предметом позову є перевірка доводів контролюючого органу, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а не наявність / відсутність порушених цивільних прав органу Державної податкової служби України. Контролюючий орган, на якого нормами ПК покладено обов`язок з контролю за додержанням податкового та іншого законодавства, у таких спорах здійснює захист не власних (приватних) інтересів, а інтересів держави (публічних інтересів).
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18.01.2024 прийняла справу № 580/4531/23 до розгляду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 346 КАС.
5. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 касаційну скаргу ГУ ДПС залишено без задоволення, ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі № 580/4531/23 залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір у цій справі до публічно-правових не належить з огляду на приватноправовий характер правовідносин щодо укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень, а обраний ним спосіб захисту права / інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 ЦК та застосування наслідків його недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини другої статті 16 ЦК визнання недійсним правочину (серед іншого, договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах, натомість до визначених частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.
При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що обраний ГУ ДПС спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам. Позивач - контролюючий орган не є стороною договору перевезення автомобільним транспортом від 22.11.2021 № 47, не уповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим способом визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину. Між сторонами договору від 22.11.2021 № 47 (ТОВ «А-Транс Логістик» та ТОВ «Промислове об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп»), а також між ними та позивачем відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері. Саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним зазначеного договору та застосування наслідків його недійсності, ГУ ДПС втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору.
Також Велика Палата Верховного Суду критично оцінила довід ГУ ДПС, що контролюючий орган здійснює податковий контроль у спірних правовідносинах, звертаючись із позовом про визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215, 228 ЦК, оскільки статтею 62 ПК, що визначає способи податкового контролю, такий спосіб, як оспорювання правочинів (договорів), укладених платниками податків, не передбачений. Наділення законодавцем контролюючого органу повноваженнями на звернення з позовом до суду про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, виходить за межі податкового контролю.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, оспорюючи правочин, вчинений суб`єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав та/чи обов`язків, суб`єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам. У зв'язку із цим, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа щодо такого спору відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів, залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів.
Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважають, що оскільки за результатами касаційного перегляду цієї справи Велика Палата погодилася з висновками судів попередніх інстанцій стосовно віднесення до юрисдикції господарських судів спорів за позовом контролюючого органу про визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215, частини третьої статті 228 ЦК, то підстав для відступу від аналогічного висновку щодо предметної юрисдикції спору, викладеного Касаційним господарським судом у постанові від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, немає, як і немає підстав для відступу від висновків у цій постанові, які стосуються вирішення господарським судом спору по суті заявлених на підставі частини третьої статті 228 ЦК вимог. У справі № 580/4531/23 у касаційному порядку підлягають перегляду судові рішення, які стосуються виключно процесуальних питань - відмови у відкритті провадження у справі через її непідсудність адміністративному суду, тому за результатами касаційного перегляду таких судових рішень можливе лише надання оцінки висновкам судів попередніх інстанцій стосовно предметної юрисдикції спору.
6. З висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними в постанові від 29.02.2024, не погоджуємося та відповідно до статті 34 КАС висловлюємо окрему думку.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.
Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК).
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК. Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Господарські суди розглядають також справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником (норма пункту 8 частини першої статті 20 ГПК).
Тобто в порядку господарського судочинства розглядаються справи, позовні вимоги в яких стосуються правової оцінки договору (правочину) і які виникають із приватноправових відносин.
Спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК, ГПК, іншими актами цивільного і господарського законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
На такі ознаки підвідомчості спору господарському суду Велика Палата Верховного Суду вказала в постанові від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (стаття 19 КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб`єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи. Так само звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.
У понятті «владні управлінські функції» ознака «владні» полягає в наявності в суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
Підсумовуючи викладене, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (такі ж висновки щодо предмета адміністративної судової юрисдикції сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29.09.2020 у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 08.10.2020 у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 28)).
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції.
Норми КАС регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
ГУ ДПС, звертаючись до адміністративного суду з позовом до ТОВ «А-Транс Логістик» і ТОВ «Промислове об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп», просить визнати недійсним договір від 22.11.2021 № 47, який уклали відповідачі, та застосувати до них наслідки недійсності правочинів, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК. Правовою підставою позову ГУ ДПС зазначило, зокрема, норми статей 203, 215, 228 ЦК, доводячи, що зазначений договір відповідачі уклали не в господарських цілях, а з метою ухилення від оподаткування та отримання незаконної податкової вигоди - збільшення суми податкового кредиту та незаконного отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що завдає шкоди державі, а відтак правочин між відповідачами суперечить інтересам держави і суспільства.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абзац перший пункту 1.1 статті 1 ПК).
У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 ПК, є суб`єктом владних повноважень - у значенні, визначеному КАС.
Контролюючими органами є, зокрема, податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи (підпункт 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК).
Функції контролюючих органів у сфері оподаткування визначені законом, зокрема статтею 19-1 ПК. Ці функції спрямовані на забезпечення податкового контролю, зокрема й передбачене підпунктом 19-1.1.45 пункту 19-1.1 зазначеної статті звернення контролюючих органів до суду у випадках згідно із законодавством.
Підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК установлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
У матеріально-правовому аспекті підставою таких позовів є норми статей 203, 228 ЦК.
Згідно із частиною першою статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - у разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина третя статті 228 ЦК).
Контролюючі органи, звертаючись до суду з позовами до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб про визнання недійсними правочинів, які не відповідають інтересам держави і суспільства (як-от у випадках, коли правочин укладається з метою ухилення від сплати податків (до прикладу, приховування об`єкта оподаткування, зменшення суми податкових зобов`язань шляхом заниження вартісного показника об`єкта оподаткування, створення фіктивних підстав для повернення з бюджету сплаченого податку)), та про застосування визначених законом заходів, пов`язаних з визнанням таких правочинів недійсними, діють не у власних, приватних інтересах, а виконують функцію податкового контролю. У зв`язку із цим контролюючий орган повинен довести в судовому процесі, зокрема, обставини, на які посилається як на свідчення невідповідності правочину інтересам держави (суспільства). Порушення прав (інтересу) самого контролюючого органу в такому спорі немає, а суд не може зобов`язувати контролюючий орган доводити, що таке мало місце.
ЄСПЛ у рішенні від 12.07.2001 у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав: «…Податкові питання… становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер…, податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків» (пункт 29).
З аналізу наведених вище правових норм у контексті питання юрисдикційної належності позовних вимог ГУ ДПС [визнання недійсним правочину, який не відповідає інтересам держави і суспільства, та застосування наслідків його недійсності] висновується, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням ГУ ДПС (суб`єктом владних повноважень) владних управлінських функцій, оскільки ГУ ДПС звернулось до суду з позовом на виконання покладених на контролюючий орган повноважень задля забезпечення публічно-правового інтересу у сфері оподаткування. Звернення до суду є тим установленим законом способом, в який ГУ ДПС, встановивши під час здійснення податкового контролю обставини, що можуть свідчити про вчинення підконтрольними особами (платниками податків) правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, повинно реалізувати своє повноваження щодо застосування до підконтрольних осіб встановлені законом заходи відповідальності за вчинення такого правочину.
Відповідно до зазначених ГУ ДПС підстав позову правочин між відповідачами суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки договір від 22.11.2021 № 47 укладено з метою ухилення від оподаткування та отримання незаконної податкової вигоди (відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість, який фактично не сплачений). Звернення ГУ ДПС до суду із цим позовом покликане захистити від протиправних посягань інтерес держави у сфері оподаткування (публічний інтерес) і не переслідує захисту приватного права (приватного інтересу). Це, у свою чергу, виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства, а натомість обумовлює підстави для вирішення спору адміністративним судом.
Верховний Суд України спрямував практику вирішення подібних спорів (до прикладу, постанови від 26.09.2006 у справі № 21-460во06, постанова від 09.02.2010 у справі № 21-1547во09), висловивши позицію, що санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК), є конфіскаційними і за своєю сутністю адміністративно-господарськими, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності.
У подальшому в постановах Касаційного адміністративного суду від 20.06.2018 у справі № 802/470/17-а, від 08.05.2018 у справі № 2а-3847/08/0470, від 16.10.2019 у справі № 2а-1670/8497/11, від 04.06.2020 у справі № 2а-6995/12/1370, від 26.10.2021 у справі № 2а-19251/11/2670, від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21 (але не виключно) викладено аналогічний висновок.
Ураховуючи конфіскаційний характер санкцій, встановлених частиною першою статті 208 ГК, а також те, що правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства є оспорюваним, територіальний орган ДПС уповноважений застосувати їх до платника податків (зборів) у спосіб звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним та стягнення в дохід держави отриманого за ним. Це відповідає конституційній нормі, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.02.2024 зробила висновок про юрисдикцію господарських судів щодо спорів за позовом контролюючого органу до юридичних осіб про визнання недійсним договору на підставі частини третьої статті 228 ЦК без аналізу сутності такого позову за фактичної підміни правовідносин, які виникли між контролюючим органом і юридичними особами (сторонами договору), правовідносинами між цими особами, які дійсно мають приватноправовий характер. ГУ ДПС втручається у приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження». Реалізує контролюючий орган повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічних правовідносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів.
Немає правових підстав для ототожнення прав контролюючого органу (стаття 20 ПК) із способами здійснення податкового контролю (стаття 62 ПК) (до такого ототожнення, однак, фактично вдалася Велика Палата Верховного Суду, вказавши, що статтею 62 ПК такий спосіб, як оспорювання правочинів (договорів), укладених платниками податків, не передбачений). Застосовуючи будь-який з передбачених ПК способів здійснення податкового контролю як свою дискрецію, контролюючий орган використовує лише ті повноваження, які визначені з цією метою законом.
Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо предметної юрисдикції справ за позовами територіальних органів Державної податкової служби України до юридичних і фізичних осіб про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави і суспільства, не відповідає правильному застосуванню норм статті 1, частини першої статті 2, статті 20 ГПК, пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4, статті 19 КАС, а також багаторічній практиці адміністративних судів щодо розгляду справ цієї категорії, яка склалася впродовж функціонування в державі цих судів. Зміна предметної юрисдикції справ зазначеної категорії без належних і вагомих для цього підстав лише задля самої зміни є невиправданою.
7. Що ж до результату розгляду касаційної скарги ГУ ДПС, то, беручи до уваги наведене вище, висловлюємо думку, що скарга підлягає задоволенню, ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі № 580/4531/23 - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи ГУ ДПС у відкритті провадження у справі, не врахували, що передбачене нормою підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК право Управління на звернення до суду з такими позовними вимогами до відповідачів є визначеним законом способом реалізації позивачем покладених на нього як на контролюючий орган повноважень.
Суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права - статей 4, 19, пункту 1 частини першої статті 170 КАС, належним чином не з`ясували характер спору, обсяг повноважень ГУ ДПС та мету звернення позивача з позовом, підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшли хибного висновку щодо належності спору до юрисдикції господарського суду та безпідставно відмовили у відкритті провадження в цій справі.
Cудді: Є. А. Усенко
М. І. Гриців
Ж. М. Єленіна
І. В. Желєзний
О. В. Кривенда
Н. В. Шевцова
