Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/1159/24 Справа № 208/1752/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_5 та прокурора Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2023 року у кримінальному провадженні № 12021040160000088, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянина України, маючого вищу освіту, працюючого заступником директора ПНВП «Інвест-Гарант», одруженого, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_8
прокурора ОСОБА_9
обвинуваченого ОСОБА_7
в режимі відеоконференції:
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_10
В С Т А Н О В И Л А:
За вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі, без позбавленням права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбуття покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк на 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Зараховано в строк відбуття покарання строк його затримання відповідно до ст. 208 КПК України, протягом 26 січня 2021 року.
Судом вирішено долю речових доказів та судових витрат.
Цим вироком ОСОБА_7 визнаний винним за наступних обставин.
О 17.05 годині 25.01.2021 року, у темний час доби, ОСОБА_7 керуючи технічно справним легковим автомобілем «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по АДРЕСА_2 , з боку вулиці Медичної в напрямку проспекту Свободи по автодорозі, що має двосторонню організацію руху по дві смуги у кожному напрямку, розділену трамвайним полотном.
При русі в районі будинку АДРЕСА_3 та при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, по якому здійснювала рух пішохід ОСОБА_11 , ОСОБА_7 як водій механічного транспортного засобу, не маючи перешкод ані технічного, ані механічного характеру, повинен був зменшити швидкість руху, а при необхідності зупинитись, щоб пропустити пішоходів, тобто діяти у відповідності з вимогами п. п. 16.2 та 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:
- на регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а при необхідності зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
В порушення зазначених вимог ПДР України, ОСОБА_7 як водій механічного транспортного засобу, не маючи перешкод ані технічного, ані механічного характеру, при необмеженій видимості і оглядовості, здійснюючи рух по мокрому асфальтобетонному покриттю проїзної частини дороги, по АДРЕСА_2 , та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, виявивши на ньому пішохода, проявив злочинну самовпевненість, швидкість свого руху не знизив, заходи гальмування своєчасно не застосував, та допустив наїзд керованого ним автомобілю на пішохода ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину дороги справа наліво за напрямком руху автомобіля в темпі спокійного кроку.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_11 заподіяні тілесні пошкодження, у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 2 ступеню з переломом лобної кістки по центру з синцем в цій ділянці, вогнищевим забоєм обох лобних часток, які відносяться до тяжких тілесних пошкоджень, по ознаці небезпеки для життя, що в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю.
У прямому причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою, що спричинило настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння потерпілій ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, знаходиться грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. п. 16.2 та 18.1 Правил дорожнього руху України, оскільки зазначене порушення безпосередньо спричинило настання даної події.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілій.
- захисник ОСОБА_5 просить вирок суду скасувати при призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування вказує, що висновки експерта № 156-Е та № 165-Е містять недостовірні дані та постановлені при неповному дослідженні, оскільки у потерпілої ніхто з експертів не цікавився і механізмом спричинення тілесних ушкоджень, зокрема, яким саме місцем вона вдарилася при падінні та який був механізм спричинення пошкоджень, слідчий експеримент з цього приводу не проводився до проведення експертизи і в присутності експерта на місці ДТП вона не вказувала будь - яких вихідних даних для проведення цих експертиз.
Також захисник вказує на недопустимість висновку судово-медичної експертизи потерпілої, оскільки у порушення ст. 163 КПК України, слідчий та прокурор не зверталися з відповідним клопотанням до слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме медичних карт стаціонарного хворого.
Вказує, що в матеріалах кримінального провадження немає медичної документації потерпілої, на які посилається судово-медичний експерт, що, з огляду на положення частини 12 статті 290 КПК України, виключає допустимість залучення як доказів як самої медичної документації, так і висновку експерта, формування якого здійснювалося на основі цієї документації.
Крім того, вказує, що в матеріалах справи міститься письмове клопотання потерпілої про проведення стосовно неї судової медичної експертизи, яке судом взагалі не розглянуте з посиланням на те, що це клопотання було адресовано іншому складу суду, але ж клопотання потерпіла надала, що свідчить про те, що вона сама не погоджується зі ступенем завданої їй шкоди і таке клопотання мало б бути розглянуте до завершення судового слідства, оскільки судове слідство завершено, а клопотання залишилося не розв`язаним.
Тобто, захисник вважає, що якщо експертною установою буде визначено ступінь тяжкості спричинених тілесних ушкоджень, як «середньої тяжкості», відповідальність настає за ч. 1 ст. 286 КК України, що у свою чергу, дає можливість для примирення з потерпілою, що, власне, було вже зроблено - їй в повному обсязі відшкодовано і моральну і матеріальну шкоду і залишилося лише документально оформити це примирення.
Також захисник зазначає, що в матеріалах справи містяться дані щодо визнання потерпілим ОСОБА_12 , який був допитаний в якості потерпілого, залучений до участі у провадженні в якості потерпілого, але в судове засідання його не запрошували, в обвинувальному акті відомості стосовно нього відсутні, на стадії підготовчого судового засідання його не було ознайомлено з матеріалами справи, а тому, всі допущені судом процесуальні рішення можливо усунути виключно шляхом повернення справи на новий судовий розгляд.
- прокурор просить вирок суду скасувати через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок м`якості та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винним за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки, та звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст.ст. 75, 76 КК України з іспитовим строком 2 роки.
В іншій частині вирок суду просить залишити без змін.
В обґрунтування вказує, що при призначенні додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , судом недостатньо враховані ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також настання тяжких наслідків.
Вказує, що судом недостатньо враховано поведінку обвинуваченого після скоєної дорожньо-транспортної пригоди, а саме те, що ОСОБА_13 грубо ігноруючи вимоги п. 2.10 Правил дорожнього руху покинув місце пригоди, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду працівників Національної поліції.
Вказує на відсутність обставин для не призначення ОСОБА_13 додаткового покарання. Вказує, що довідка про інвалідність дружини видана після проведення дебатів у даному провадженні, що свідчить про її отримання саме для уникнення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
Заслухавши обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи і вимоги своєї апеляційної скарги, просили її задовольнити, проти апеляційної скарги прокурора заперечували, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просив задовольнити апеляційну скаргу сторони обвинувачення, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом згідно норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказані вимоги закону при ухваленні оскаржуваного вироку судом першої інстанції дотримані.
Досліджені судом першої інстанції та покладені в основу вироку докази є належними та допустимими, оцінені судом в їх сукупності з точки зору їх достатності і взаємозв`язку, які беззаперечно підтверджують вину ОСОБА_13 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілій.
Так, за показами потерпілої ОСОБА_11 , наданими безпосередньо суду першої інстанції, вона, підійшовши до перехрестя з проспектом Шевченка подивилася по сторонам, впевнилася, що транспортних засобів поряд немає, після чого почала переходити пішохідний перехід. В цей час вона відчула удар автомобілем під керуванням ОСОБА_13 в ліву сторону та від удару впала на землю. Після цього, знаходячись вдома, вона почала себе погано почувати та згодом втратила свідомість та була доставлена до 8-ї лікарні м. Кам`янське, а потім до лікарні ім. Мечнікова в м. Дніпро.
Підстави для недовіри або сумнівів щодо особи потерпілої, а також правдивості та об`єктивності її пояснень, у суду апеляційної інстанції відсутні, оскільки надані пояснення є послідовними та логічними.
Окрім показів потерпілої, судом першої інстанції також було досліджено письмові докази у кримінальному провадженні, зокрема, протокол огляду відеозапису, на якому відображено, як водій ОСОБА_7 керуючи автомобілем «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , скоїв наїзд передньою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_11 .
Судом першої інстанції також були оглянуті відеозаписи з камери відеоспостереження, якими зафіксовано механізм зазначеного вище ДТП, а саме момент повороту автомобілю та подальшого наїзду на пішохода на пішохідному переході, на перехресті вулиці Медичної та проспекту Шевченка в м. Кам`янське.
Згідно дослідженого судом першої інстанції висновку судової фототехнічної та автотехнічної експертизи № КСЕ-19/104-21/5400 від 22 лютого 2021 року, дії водія автомобіля «Toyota RAV4» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , при заданому механізмові пригоди, не відповідали вимогам п.п. 16.2 та 18.1 ПДР України, що, з технічної точки зору, перебуває в причинному зв`язку з даною ДТП.
За дослідженого судом першої інстанції висновку судово-медичної експертизи № 165-Е від 25 лютого 2021 року, в ході складання якого експерту були представлені матеріали кримінального провадження, в яких міститься протокол огляду відеозапису з місця події від 25 січня 2021 року, виявлені у ОСОБА_11 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 2 ступеню з переломом лобної кістки по центру з синцем в цій ділянці, вогнищевим забоєм обох лобних часток, виникли внаслідок дії тупого твердого предмета, предметів, або при ударі о подібні після надання тілу прискорення (більш конкретно характерологічні властивості котрого(их) не відобразились) можливо при механізмі, зазначеному в відеоматеріалу, яке знаходиться в матеріалах кримінального провадження та наданій у СМЕ.
Крім того, судом першої інстанції також було досліджено висновок судово-медичної експертизи № 156-Е від 24 лютого 2021 року, який був складений на підставі медичної карти стаціонарного хворого КП "Дніпропетровська клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" № е719 на ім`я ОСОБА_11 , згідно якого, виявлені у ОСОБА_11 тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
А тому, відсутні підстави для ствердження про неповноту дослідження при складанні даних висновків, оскільки в розпорядженні експертів перебувала уся необхідна медична документація потерпілої ОСОБА_11 , яка була необхідна для встановлення ступеня тяжкості отриманих ушкоджень. При цьому є хибними посиланням захисника на те, що у потерпілої ніхто з експертів не цікавився механізмом спричинення тілесних ушкоджень, оскільки дане питання було вирішено шляхом надання експертам відеозапису з місця події від 25 січня 2021 року.
Отже, ствердження захисника ОСОБА_5 стосовно того, що висновки експерта № 156-Е та № 165-Е містять недостовірні дані та постановлені при неповному дослідженні, з посиланням на те, що у потерпілої ніхто з експертів не цікавився механізмом спричинення тілесних ушкоджень, зокрема та з цього приводу не проводився слідчий експеримент, є безпідставними.
Що стосується посилання захисника на недопустимість висновку судово-медичної експертизи потерпілої, оскільки слідчий та прокурор не зверталися з відповідним клопотанням до слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме медичних карт стаціонарного хворого, то воно не є слушним, оскільки за ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 лютого 2021 року, було задоволено клопотання слідчого та надано тимчасовий доступ до медичних документів ОСОБА_11 , які перебували у КП ДОКЛ ім. Мечникова.
Крім того, не є прийнятними посилання захисника на те, що в матеріалах кримінального провадження немає медичної документації потерпілої, на які посилається судово-медичний експерт, що, з огляду на положення частини 12 статті 290 КПК України, виключає допустимість залучення як доказів як самої медичної документації, так і висновку експерта.
Так, якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України.
Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.
Тобто, у даному випадку, зважаючи на статті 22, 290 КПК України, у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу.
Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта.
Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак такого клопотання стороною захисту надано не було.
З огляду на викладене доводи захисника про недопустимість як доказів усіх висновків експерта через невідкриття на стадії виконання ст. 290 КПК України медичних документів, на яких ґрунтується експертне дослідження, є неприйнятними, що в повній мірі узгоджується із висновками, викладеними в Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року справі № 754/14281/17.
Що стосується зауваження захисника в тій частині, що суд залишив поза увагою клопотання потерпілої про проведення стосовно неї судової медичної експертизи, то слід зазначити, що відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 листопада 2022 року, матеріали даного кримінального провадження передані до провадження судді ОСОБА_1 , який ухвалою від 27 грудня 2022 року постановив розпочати з початку судовий розгляд кримінального проводження.
В подальшому, під час нового судового розгляду, а ні потерпіла ОСОБА_11 , а ні її представник не зверталися до суду з клопотанням про проведення стосовно неї повторної судової медичної експертизи.
Посилання захисника ОСОБА_5 на заявлене клопотання про проведення повторної судової медичної експертизи потерпілої ОСОБА_11 , у задоволенні якого було відмовлено ухвалою від 29 червня 2023 року, не є слушними, оскільки суд першої інстанції належним чином обґрунтував і об`єктивно мотивував своє рішення, що у справі вже проведена експертизу № 165-е від 25 лютого 2021 року, де експерт надав відповідь на виникнення у потерпілої тілесних ушкоджень при механізмі, зазначеному в матеріалах кримінального провадження. При цьому, захисником не було надано передбачених законом підстав для проведення повторної експертизи.
Ствердження захисника про те, що якщо експертною установою буде визначено ступінь тяжкості спричинених тілесних ушкоджень, як «середньої тяжкості», відповідальність настане за ч. 1 ст. 286 КК України, що надасть можливість для примирення з потерпілою, не є переконливими, оскільки ймовірність настання таких обставин є припущеннями захисника.
Крім того, як було зазначено вище, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень потерпілої ОСОБА_11 вже були визначені висновком експерта, який не викликає сумнівів у суду апеляційної інстанції.
За наведеного, судом першої інстанції в повній мірі наведені усі дослідженні ним докази у їх сукупності, які узгоджуються між собою і надана їм вмотивована об`єктивна оцінка, які покладені в основу вироку, а тому відсутні підстави, вважати з цього приводу, висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, як на це вказує захисник в апеляційній скарзі.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчинені ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, його правова кваліфікація, відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на зібраних у справі і досліджених в повному обсязі в судовому засіданні усіх доказах в їх сукупності, які не викликають сумнів щодо їх належності та допустимості. Рішення прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року).
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що вирок суду першої інстанції за своїм змістом відповідає вимогам ст. ст. 370, 374 КПК України.
Що стосується посилання захисника як на підставу для скасування вироку на наявність даних щодо визнання потерпілим ОСОБА_12 , який був допитаний в якості потерпілого, залучений до участі у провадженні в якості потерпілого, але не був вказаний в обвинувальному акті, то слід зазначити, що відповідно до ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано, зокрема, фізичної шкоди.
У даному кримінальному провадженні, єдиною особою, якій завдано фізичної шкоди, є ОСОБА_11 , яка і є єдиною потерпілою у даному кримінальному провадженні, про що також зазначено в обвинувальному акті. Факт того, що ОСОБА_12 , як сина потерпілої було допитано під час досудового розслідування в якості потерпілого, за відсутності підстав для правонаступництва, не свідчить про набрання ним статусу потерпілого, а отже, дані обставини не є підставою для скасування вироку суду.
Таким чином, доводи захисника ОСОБА_5 щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням норм процесуального закону, під час апеляційного розгляду провадження свого підтвердження не знайшли, вирок суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні, тому апеляційна скарги захисника не підлягає задоволенню.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Суд першої інстанції, при визначенні виду та міри покарання, в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України, є злочином, скоєним з необережності, а також дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем мешкання, одружений, працевлаштований, тобто має міцні соціальні зв`язки, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його ставлення до скоєного, визнання ним своєї вини та відшкодування шкоди потерпілій, та дійшов висновку про можливість досягти мети покарання без його реального відбування із застосуванням до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України.
З таким видом і розміром призначеного судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_7 погоджується й колегія суддів, оскільки саме таке покарання є достатнім та необхідним для досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України.
Разом з цим, суд першої інстанції, при вирішенні питання про призначення ОСОБА_7 додаткового покарання, дійшов передчасного висновку про можливість не застосування до обвинуваченого позбавлення права керування транспортними засобами.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає можливість застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування, і вирішення цього питання законодавець відніс на розсуд суду, в залежності від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, наслідків, які настали, тощо.
В кожному конкретному випадку судом можуть бути враховані індивідуальні особливості вчиненого діяння, тривалість протиправної поведінки та її наслідків, а також позиція потерпілого про призначення покарання.
Суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, обставини його вчинення, наслідки його вчинення, а саме завдання потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, оскільки зазначені обставини свідчать про нехтування обвинуваченим ОСОБА_7 правилами дорожнього руху, внаслідок чого настали тяжкі наслідки, що суттєво впливає на ступінь його суспільної небезпечності та збільшує ризик вчинення ним повторного аналогічного злочину.
З огляду на викладене, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого призначив обвинуваченому занадто м`яке покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та його особі, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в частині призначеного покарання та ухвалення в цій часині нового вироку.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, серед іншого, у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Враховуючи вищенаведені обставини вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного додаткового покарання.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, тяжкість та численність отриманих потерпілою ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, тривалість її лікування, невизначеність з наслідками отриманих тілесних ушкоджень внаслідок порушення Правил дорожнього руху, які допустив обвинувачений ОСОБА_7 , які привалюють над необхідністю виконання роботи на ПНВП "Інвест-Гарант", пов`язаною із правом керування транспортним засобом, а також наявністю в його дружини певної групи інвалідності, а тому необхідно призначити обвинуваченому ОСОБА_7 додаткове покарання у вигляді позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки, яке буде справедливим і доцільним, яке відповідає особі винного, тяжкості і обставинам кримінального правопорушення, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
З наведених підстав вирок суду підлягає скасуванню та ухваленню нового в частині призначенням покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 , - задовольнити.
Вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2023 року у кримінальному провадженні № 12021040160000088, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, - скасувати в частині призначення покарання.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на два роки.
Покласти на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вирок набуває чинності з дня проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
