ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 752/22967/20
провадження № 61-4685св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючої - Червинської М. Є.
суддів: Дундар І. О., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач ? ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є .В., Кулікової С. В., касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру боргу, звільнення від сплати боргу за аліментами та зменшення розміру аліментів.
Позов мотивований тим, що він з відповідачем перебував у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року. Вони мають спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судовим наказом Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року, який набрав законної сили 20 квітня 2018 року, стягнено з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 22 вересня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття.
Постановою державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 07 травня 2018 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2. Згідно з перерахунком заборгованості зі сплати аліментів в межах вказаного виконавчого провадження за період з 22 вересня 2017 року до 01 жовтня 2020 року загальна сума заборгованості становить 215 611,97 грн.
Разом з тим він не погоджується з таким розміром заборгованості, оскільки державний виконавець неправомірно визначив його дохід за листопад 2017 року у розмірі 349 093,00 грн. Визначення такої суми було обґрунтовано тим, що 24 листопада 2017 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого за останнім було зареєстровано автомобіль Suzuki Grand Vitara, номерний знак НОМЕР_1 . Зауважує, що 05 листопада 2017 року він видав довіреність на двох осіб: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо здійснення його представництва з усіх питань щодо володіння, користування, зняття з обліку та розпорядження належним його автомобілем. На підставі цієї довіреності 17 листопада 2017 року автомобіль був знятий з обліку з метою його реалізації та у подальшому зареєстрований за новим власником. Отримання особою, якій він видав довіреність, коштів за укладеним договором, обумовило виникнення зобов`язання передати йому все одержане у зв`язку з виконанням доручення, проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту передачі йому грошових коштів, отриманих від відчуження автомобіля. При цьому довіреність не є належним доказом отримання ним доходу.
У період з 10 грудня 2017 року до 26 грудня 2017 року та з 20 квітня 2018 року до 04 травня 2018 року син ОСОБА_8 повністю перебував на його утриманні, а тому він взагалі не повинен був сплачувати відповідачу аліменти. Однак вказана обставина не була врахована державним виконавцем. Крім того, перерахунок заборгованості зі сплати аліментів державним виконавцем здійснено без вирахування податків та зборів із наданих показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника по м. Києву, що не відповідає вимогам закону. Таким чином розмір заборгованості зі сплати аліментів становить 85 050,22 грн.
Крім того зазначає, що з 2016 року страждає хронічним прогресуючим захворюванням -панкреатитом, яке протікало з частими захворюваннями, що, на його думку, є підставою для зменшення розміру аліментів.
ОСОБА_1 просив суд:
зменшити розмір заборгованості за аліментами за період з 22 вересня 2017 року до 01 жовтня 2020 року, визначивши суму заборгованості у сумі 85 050,22 грн;
звільнити його від сплати заборгованості за аліментами у повному обсязі за період з 22 вересня 2017 року до 01 жовтня 2020 року в зв?язку із тяжкою хворобою;
зменшити розмір аліментів, що стягуються на виконання судового наказу, виданого Голосіївським районним судом м. Києва у справі № 752/19295/17 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини у розмірі частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 22 вересня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме з 1/4 частини всіх видів заробітку до 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Короткий зміст cудових рішень
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правомірність включення державним виконавцем до доходу за листопад 2017 року суми у розмірі 349 093,00 грн, а також дії державного виконавця з нарахування заборгованості станом на грудень 2018 року, вже були предметом судового розгляду у цивільній справі № 752/27223/18 за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця ОСОБА_9 , за результатами розгляду у задоволенні скарги відмовлено. Крім того, вказані обставини були предметом розгляду судом апеляційної інстанції у цивільній справі № 752/20763/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за наслідком розгляду якої позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі. Таким чином, правомірність нарахування державним виконавцем у листопаді 2017 року доходу ОСОБА_1 за продаж вказаного автомобіля вже неодноразово було предметом судового розгляду. Тому передбачених законом підстав для перерахунку та зменшення розміру заборгованості суд не вбачає. Матеріали цивільної справи не містять доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 , починаючи з 22 серпня 2017 року був офіційно працевлаштований, отримував заробіток (дохід) та, відповідно, сплачував податки.
Щодо доводів ОСОБА_1 про звільнення від обов`язку сплати аліментів за вказані ним у позовній заяві періоди з підстав спільного проживання з сином та перебування сина на його утриманні, суд виходив із того, що судовий наказ, виданий 06 лютого 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва, набрав законної сили та є обов`язковим до виконання. З огляду на наведене, обставини проживання дитини у вказаний ОСОБА_1 період разом з ним не мають правового значення для правильного вирішення цієї справи. Крім того, матеріали цивільної справи не містять доказів на обґрунтування тих обставин, що зазначені у поданих позивачем квитанціях речі та продукти харчування купувались саме для спільної дитини сторін.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що позивач дійсно в різні періоди часу перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні з діагнозом «Гострий панкреатит». Ураховуючи наявність вказаного захворювання позивач потребує відповідного лікування та реабілітації, разом з тим, доказів, які б свідчили про втрату позивачем працездатності у зв?язку із хворобою, що унеможливлює його працевлаштування взагалі та отримання доходу, суду не надано. Отже позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які відповідно до закону можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Також вказав, що надання позивачем матеріальної допомоги дитині, здійснення оплати консультації лікарів та за дитячий садок не є підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами чи підставою для зменшення їх розміру. Утримання своєї дитини до повноліття є обов`язком батьків та кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.
Додаткова постанова мотивована тим, що заявлені ОСОБА_2 витрати за надані їй правничі послуги у розмірі 89 000,00 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, обсягом і складністю виконаної адвокатами робіт. Доцільність надання правової допомоги декількома адвокатами, з урахуванням незначної складності справи, судом не вбачається та заявником відповідних обставин не зазначено. В суді апеляційної інстанції було два судових засідання, які тривали 23 хвилини та 7 хвилин. Складення клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не потребують високої правової кваліфікації та не впливають на результат розгляду справи.
Враховуючи викладене та з урахуванням критеріїв співмірності, виходячи з конкретних обставин, дійсності та необхідності надання відповідних послуг, незначну тривалість судових засідань суд приходить до висновку про наявність підстав відшкодування позивачем на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Аргументи учасників справи
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що незаконне нарахування державним виконавцем безпідставних сум від начебто продажу автомобіля та нарахування пені на ці суми, призвело до тяжких наслідків для нього, він залишився без єдиного житла, фактично на вулиці, оскільки його було виселено та знято з реєстрації. Суди проігнорували обставини щодо видачі ним 05 листопада 2017 року довіреностей на двох осіб, які були його уповноваженими представниками з усіх питань щодо володіння, користування, зняття з обліку та розпорядження належним йому автомобілем. Видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала, тобто видача довіреності не є відчуженням майна.
Виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.
Стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту, або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах, що узгоджується з пунктом 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 (з відповідними змінами) і підтверджується судовою практикою Верховного Суду. Він не позбавлений права розглядати питання про правильність розрахунків у довідці-розрахунку заборгованості за аліментами також в позовному провадженні, адже це його право.
Посилання судів на преюдиційне значення судових рішень в інших справах є помилковим. Крім того, предметом скарги на неправомірні дії державного виконавця була довідка-розрахунок за інший період, ніж довідка-розрахунок, яка є предметом розгляду у цій справі, та жодна з цих справ не розглядалася судами апеляційної та касаційної інстанції, тому законність цього рішення не може бути взята до уваги. Неможливість оскарження незаконної довідки-розрахунку заборгованості за аліментами є перешкоджанням йому у доступі до правосуддя та грубим порушенням практики ЄСПЛ.
У травні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін. Також просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
Відзив мотивований тим, що позовна заява ОСОБА_1 до неї в частині оскарження боргу зі сплати аліментів за листопад 2017 року є намаганням позивача втрете розглянути справу за наявності рішень суду, що набрали законної сили, постановлених між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Про це свідчить і те, що інші дві позовні вимоги, а саме звільнення від сплати боргу за аліментами та зменшення розміру аліментів у касаційному порядку не оскаржуються. Варто зауважити, що Голосіївським районним судом м. Києва у цивільній справі № 752/27223/18 розглядалась скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дарницького РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві щодо розрахунку заборгованості за аліментами, зробленого за період з 01 жовтня 2017 року до 30 грудня 2018 року (предмет спору). Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення з підстав пропуску строку, встановленого пунктом а частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», що є самостійною підставою для відмови в задоволенні скарги. Позивачем було подано апеляційну скаргу на вказану ухвалу, однак 04 листопада 2019 року Київським апеляційним судом у відкритті провадження відмовлено. Правом на касаційне оскарження заявник не скористався.
Твердження у касаційній скарзі про те, що у цій справі оскаржується інша довідка-розрахунок ніж та, що була предметом розгляду у цивільній справі №752/27223/18, не може братись судом до уваги, оскільки позивач фактично оскаржує визначення розміру нарахованих йому аліментів ? платіж за листопад 2017 року, а не довідку-розрахунок державного виконавця, як документ.
Маючи на меті переглянути вказане рішення суду першої інстанції у цивільній справі № 752/27223/18, ОСОБА_1 в апеляційному порядку оскаржував рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2020 року у цивільній справі № 752/20763/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Однією з вимог ОСОБА_1 у апеляційній скарзі було нарахування йому доходу за листопад 2017 року за продаж автомобіля. Тому фактично відповідач намагався вдруге переглянути законність його заборгованості зі сплати аліментів у період з 01 жовтня 2017 року до 30 жовтня 2018 року. Разом з тим, у постанові Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у цивільній справі №752/20763/18 судом констатовано, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з скаргою на дії державного виконавця, де було предметом оскарження правомірність нарахування у листопаді 2017 року доходу за продаж автомобіля. Зазначене фактично свідчить про намагання добитися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вона звернулась за платними послугами, зокрема: юридичною консультацією та правовою допомогою адвоката, оплатила допомогу у підготовці процесуальних документів, зокрема відзиву на касаційну скаргу, витратила власний час на проведення консультацій з адвокатом тощо. У зв`язку з чим нею понесені витратами на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, що будуть сплачені адвокату Селюкову П. В. в якості гонорару. Факт оплати буде підтверджений випискою та актом виконаних робіт, який буде підписаний з клієнтом по факту надання всіх послуг після ухвалення судового рішення.
У травні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 89 000,00 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи № 752/22967/20 в суді апеляційної інстанції позивач клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не подавав. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
На підтвердження витрат на правничу допомогу вона надала: договір про надання адвокатської допомоги, укладений між нею та ОСОБА_10 від 22 червня 2022 року; акт приймання-передачі наданої адвокатом Голубничим О. І. правової допомоги від 01 березня 2023 року, де перелічені надані послуги та зазначена їх вартість; договір про надання правової допомоги, укладений між нею та ОСОБА_11 від 22 червня 2022 року та додаток до нього; акт приймання-передачі наданої адвокатом Селюковим П. В. правової роботи від 01 березня 2023 року, з якого вбачається надання послуг та їх вартість. Зокрема адвокат здійснював ознайомлення з матеріалами цивільних справ: № 752/22967/20 (справа, що переглядається), № 752/19295/17 (судовий наказ про стягнення аліментів), № 752/27223/18 (скарга на дії державного виконавця щодо нарахування аліментів), № 752/23978/18 (скарга на дії державного виконавця щодо нарахування штрафу за несплату аліментів, розгляд у суді І інстанції), № 752/20763/18 (про стягнення заборгованості по аліментам, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів), № 753/10413/19, 753/7006/20 ( (про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 183-1 КУпАП), № 753/8209/20 (скарга на бездіяльність слідчого, що полягає у не внесенні до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, пов`язане з ухиленням ОСОБА_1 від сплати аліментів на утримання дітей), № 753/3844/21 (про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення), ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_2 (щодо примусового стягнення аліментів). При цьому, як вбачається з матеріалів цієї справи, її розгляд взаємопов`язаний з переліченими справами. Адвокат Селюков П. В. здійснює адвокатську діяльність у м. Одеса. Для участі у двох судових засіданнях він витратив час на дорогу до місця їх проведення (м. Київ) та у зворотньому напрямку, що фактично склало по дві доби на кожне засідання. Призначення судом компенсації витрат на правничу допомогу адвокату у суді апеляційної інстанції в розмірі, що дорівнює вартості його проїзду з м. Одеса до м. Києва для участі у судовому засіданні інакше як неповагою до роботи адвоката назвати не можна. Ураховуючи процесуальну позицію ОСОБА_1 щодо намагань порушити принцип остаточного рішення, об`єм справи, її складність, вважає, що вказана нею сума правової допомоги у розмірі 54 000,00 грн є співмірною. У свою чергу апеляційний суд ухвалив рішення, яким відшкодував фактично по 2 500,00 грн кожному адвокату, що не відповідає критеріям розумності та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Апеляційний суд не надав оцінку необхідності наданої правової допомоги як кожній окремій послуги адвоката, так і їх в цілому. Незрозумілим є те, які ж саме надані адвокатами послуги суд поставив під сумнів зокрема, щодо їх дійсності та необхідності.
Оскільки розгляд справи у суді апеляційної інстанції не обмежується лише стадією відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 змушена була укласти угоду на надання правової допомоги з іншим адвокатом ? Селюковим П. В., кожен з яких надавав різні послуги. Чинне законодавство не обмежує у праві користування послугами лише одного адвоката та не передбачає необхідності обґрунтування учасником справи зміни адвокатів під час судового розгляду справи.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 , у якій вказувала, що витрати на правову допомогу у Верховному Суді складають 40 000,00 грн. До заяви додала договір про надання правової допомоги від 01 травня 2023 року, укладений між нею та адвокатом Селюковим П. В., а також додаток 1 до вказаного договору, укладений 01 лютого 2024 року між цими самими сторонами.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Клопотання мотивовано тим, що визначена ОСОБА_2 сума витрат на правову допомогу - 40 000,00 грн, з яких: 12 500,00 грн - вивчення практики Верховного Суду; 7 500,00 грн - правовий аналіз матеріалів справи, надання консультацій, узгодження правової позиції з ОСОБА_2 ; 20 000,00 грн - складання відзиву на касаційну скаргу є такою, що не відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості, пропорційності та відповідно розумності у розумінні приписів частини четвертої статті 137 ЦПК України.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК Українита застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц, у постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15, від 04 листопада 2020 року у справі № 573/476/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 359/6235/18, від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007, від 05 квітня 2021 року у справі № 487/4219/20, від 03 лютого 2021 року у справі № 125/2525/18, від 20 березня 2019 року у справі № 750/8986/17).
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року та відкрито касаційне провадження за її касаційною скаргою.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18, від 15 лютого 2022 року у справі № 904/5726/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21; постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18; постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, від 04 жовтня 2021 року у справі № 922/3436/20, від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 29 грудня 2021 року у справі № 914/708/21).
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 06 лютого 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва видано судовий наказ у цивільній справі № 752/19295/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_12 аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини заробітку/доходу ОСОБА_1 щомісячно, починаючи з 22 вересня 2017 року і до досягнення ОСОБА_13 повноліття.
Постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Тущенка П. Л. від 07 травня 2018 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання судового наказу № 752/19295/17, виданого 06 лютого 2018 року.
Листом Територіального сервісного центра 8044 регіонального сервісного центру в м. Києві Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2018 року державного виконавця повідомлено про те, що згідно з даних бази АІС МВС 24 листопада 2017 року в територіальному центрі № 1248 регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області на підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 2017 року № 7196/17/000914, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , було зареєстровано автомобіль марки «Suzuki», номерний знак НОМЕР_1 . Зазначена вартість автомобіля у договорі купівлі-продажу від 24 листопада 2017 року становить 337 450,00 грн.
Відповідно до розрахунку державного виконавця заборгованості ОСОБА_1 по аліментам станом на 30 липня 2018 року становить 119 115,00 грн. За листопад 2017 року до платежів по аліментам державним виконавцем включено дохід у розмірі 349 093,00 грн, у тому числі від продажу вказаного автомобіля.
Дії по складанню розрахунку заборгованості по аліментам станом на грудень 2018 року, зокрема і правомірність включення державним виконавцем до сум доходу за листопад 2017 року суми у розмірі 349 093 грн., були предметом судового розгляду у цивільній справі № 752/27223/18 за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Тущенка П. Л., за результатами розгляду якої Голосіївським районним судом м. Києва 22 травня 2019 року постановлено ухвалу, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні скарги.
Вказані обставини також були предметом розгляду судом апеляційної інстанції у цивільній справі № 752/20763/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, у якій рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.
Позиція Верховного Суду
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
У частинах третій, четвертій та восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
У статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2011 року у справі № 2-751/2007 (провадження № 61-15422св20), на яку є посилання в касаційній скарзі позивача, вказано, що «оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19. Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18, провадження № 61-18142св19. Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах, що узгоджується з пунктом 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 (з відповідними змінами) і підтверджується судовою практикою Верховного Суду. Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів підлягають вирішенню судом лише у порядку позовного провадження. […] Отже, вимога скарги ОСОБА_1 про зобов`язання державного виконавця провести повторний розрахунок заборгованості боржника по сплаті аліментів є правомірною й підлягає перевірці по суті, які вона зазначила у скарзі, а саме щодо певного розрахунку державною виконавчою службою заборгованості по аліментам. При новому розгляді справи апеляційному суду слід врахувати вищенаведене, а також звернути увагу на правові висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц, провадження № 61-45100сво18, в якій зазначено, як саме і з яких видів доходу боржника обчислюється заборгованість по аліментах».
У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 125/2525/18 (провадження № 61- 13525св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «у пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року № 6 зазначено, що судам необхідно враховувати, що розмір заборгованості за виконавчим документом про стягнення аліментів державний виконавець повинен визначати, керуючись вимогами статті 74 Закону про виконавче провадження, відповідними нормами сімейного законодавства, а також постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (з наступними змінами) «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб». При цьому він не може вирішувати питання про повне або часткове звільнення від сплати заборгованості. Спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні».
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (Svetlana Naumenko v. Ukraine, № 41984/98, §53, ЄСПЛ, від 09 листопада 2004 року).
На важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим, неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (див., зокрема, пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження
№ 12-143гс19; пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19); пункт 82 постанови від26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернувся до суду вимогами до ОСОБА_2 про зменшення суми заборгованості, в тому числі з тієї підстави, що державний виконавець неправомірно визначив його дохід за листопад 2017 року у розмірі 349 093,00 грн, скільки видача ним довіреності, за якою у подальшому відчужено рухоме майно, не свідчить про те, що він отримав грошові кошти за укладеним договором, такі кошти не є заробітком (доходом), з якого може провадитись утримання аліментів;
суди встановили та аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що 25 грудня 2018 року ОСОБА_1 звертався до Голосіївського районного суду м. Києва зі скаргою на дії старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ ГТУЮ у м. Києві Тущенка П. Л., заінтересовані особи: ОСОБА_12 (справа № 752/27223/18), яка мотивована, зокрема і тим, що державний виконавець неправильно визначив його дохід у листопаді 2017 року, оскільки видача ним довіреності, за якою у подальшому відчужено рухоме майно, не свідчить про те, що він отримав грошові кошти за укладеним договором. Крім того, такі кошти не є заробітком (доходом), з якого може провадитись утримання аліментів. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення з підстав пропуску строку для звернення зі скаргою. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України. Вказані ухвали в касаційному порядку ОСОБА_1 не оскаржувались;
у жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів (справа № 752/20763/18). Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року позов задоволено. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що сума боргу зі сплати аліментів, з якої повинна бути розрахована пеня, є неправильною, оскільки 349 093,00 грн за продаж автомобіля він ні від кого не отримував, а в матеріалах виконавчого провадження відсутні належні допустимі достовірні докази того, що йому передавалась будь-яка сума коштів за відчуження автомобіля. Відхиляючи доводи вказані доводи, суд вказав, що правомірність нарахування державним виконавцем у листопаді 2017 року доходу ОСОБА_1 за продаж вказаного вище автомобіля вже було предметом судового розгляду, за результатами розгляду якої було ухвалено судове рішення, що набрало законної сили;
касаційний суд акцентує увагу, що спір за заявою заінтересованої особи щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів залежно від предмета та суті вимог може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, або у позовному провадженні. При цьому одночасне вирішення такого спору у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, та у позовному провадженні, або ж перегляд з аналогічних підстав судових рішень, що набрали законної сили, в іншому процесуальному порядку чи іншій судовій юрисдикції, є неприпустимим;
у цій справі доводи ОСОБА_1 щодо включення до його доходу за листопад 2017 року суми у розмірі 349 093,00 грн, отриманої від продажу рухомого майна, зводяться до незгоди з діями державного виконавця при проведенні відповідного розрахунку заборгованості за аліментами. Позивач не довів наявності окремого спору між ним та ОСОБА_2 в частині зменшення розміру заборгованості за аліментами з наведених підстав, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності, у діях якого вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судове рішення, прийняте в іншій справі № 752/27223/18 за його скаргою на дії державного виконавця, що є неприпустимим.
Тому суди зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зменшення розміру заборгованості за аліментами з підстав включеннядержавним виконавцем до його доходу за листопад 2017 року суми, отриманої від продажу рухомого майна.
Разом з тим, касаційна скарга не містить жодних доводів та відповідним їм підстав касаційної оскарження судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами та зменшення їх розміру з підстав перебування сина на його утриманні і в зв?язку із хворобою, тому з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, колегія суддів судові рішення в зазначеній частині не аналізує.
За таких обставин оскаржені судові належить залишити без змін.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), на яку посилається ОСОБА_2 , вказано, що «із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. … саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».
Урозумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19)).
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23) зазначено, що «у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат».
Аналіз матеріалів справи свідчить;
у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 також просила стягнути з ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. До відзиву додано угоду про надання адвокатської допомоги, укладену 22 червня 2022 року між нею та адвокатом Голубничим О. І., ордер на надання правничої допомоги, виданий ОСОБА_10 , попередній розрахунок суми судових витрат, зроблено заяву, що акт виконаних робіт буде підписаний по факту надання всіх послуг після останнього судового засідання (т. 3, а. с. 137-150);
інтереси відповідача в судових засіданнях від 08 лютого 2023 року, 01 березня 2023 року представляв адвокат Селюков П. В. на підставі ордера від 07 лютого 2023 року на надання правничої допомоги (т. 3, а. с. 204-206, 224, 226);
постанову апеляційним судом прийнято 01 березня 2023 року; заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу із доданими доказами подано 06 березня 2023 року; до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу додано акт приймання-передачі наданої адвокатом Голубничим О. І. правової роботи від 01 березня 2023 рокуна суму 35 000,00 грн, а також докази щодо витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Селюковим П. В., зокрема, договір про надання правової допомоги між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 від 22 червня 2022 року та акт приймання-передачі наданої адвокатом Селюковим П. В. правової роботи від 01 березня 2023 року(т. 4, а. с. 1-12);
ОСОБА_2 надала докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, отриману заявником на підставі договору про надання правової допомоги, укладеного між нею та адвокатом Голубничим О. І. від 22 червня 2022 року, на суму 35 000,00 грн, з дотриманням вимог статті 137 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України. Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 заяву про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не подавав, тому зробив помилковий висновок в частині оцінки співмірності цих витрат з власної ініціативи та зменшив розмір таких витрат до 5 000,00 грн;
апеляційний суд не звернув увагу на те, що до закінчення судових дебатів у справі не було подано докази, що підтверджують розмір понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Селюковим П. В., як і попереднього розрахунку суми судових витрат та відповідної заяви про стягнення таких витрат. У заяві поданій після прийняття рішення по суті позовних вимог відсутні аргументи щодо поважних причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. Тому у апеляційного суду були відсутні підстави для задоволенні заяви про стягнення понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Селюковим П. В.
За таких обставин додаткову постанову апеляційного суду належить змінити, збільшивши розмір компенсації судових витрат відповідача на правничу допомогу з 5 000,00 грн до 35 000,00 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права; додаткова постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково, судові рішення- залишити без змін, а додаткову постанову апеляційного суду - змінити.
Щодо судових витрат в суді касаційної інстанції
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді касаційної інстанції, розмір яких становить 40 000,00 грн. Заявником до Верховного Суду надано: договір про надання правничої допомоги від 01 травня 2023 року, укладений між адвокатом Селюковим П. В. та ОСОБА_2 , у пункті 1.1. якого визначено, що адвокат бере на себе зобов`язання ознайомитись з матеріалами справи, здійснювати представництво інтересів довірителя протягом розгляду справи в касаційній інстанції, подати відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 ; додаток 1 до договору про надання правової допомоги від 01 травня 2023 року, укладений між адвокатом Селюковим П. В. та ОСОБА_2 , пунктом 1 якого визначено, що винагорода адвокату складає 40 000,00 грн; акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 01 лютого 2024 року до договору про надання правової допомоги від 01 травня 2023 року, складений адвокатом Селюковим П. В. та ОСОБА_2 , згідно з яким вартість правової допомоги становить 40 000,00 грн, адвокатом витрачено 23 години на вивчення практики Верховного Суду, 15 годин на правовий аналіз матеріалів справи, надання консультацій, узгодження правової позиції з ОСОБА_2 та 30 годин на складання відзиву на касаційну скаргу.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. […] Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. […] Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи».
Ураховуючи наведені у клопотанні представника позивача доводи про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, складність справи та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, оцінюючи їх обґрунтованість, розумність і співмірність, Верховний Суд вважає, що наведений опис наданої правничої допомоги адвокатом Селюковим П. В. та витрачений на їх виконання час не у повній мірі відповідають критерію співмірності у цій справі.
Тому перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми таких витрат наведеним критеріям колегія суддів вважає, що розумним і співмірним є стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000,00 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 рокузалишити без змін.
Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року змінити, збільшивши розмір компенсації витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 5 000,00 грн до 35 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча М. Є. Червинська
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
Є. В. Краснощоков
