Справа № 163/2298/23 Провадження №11-кп/802/336/24 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1 Доповідач : ОСОБА_2
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 травня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_8 ,
представника малолітніх потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023030560000278 від 14.08.2023 року, за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції прокурора Любомльського відділу Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_12 на вирок Любомльського районного суду Волинської області від 09 лютого 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України,
В С Т А Н О В И В:
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Столинські Смоляри Любомльського району Волинської області, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого по АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, непрацюючого, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, і за цим законом призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає такі обов`язки:
- періодично з`являтиметься для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомлятиме уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- виконуватиме заходи, передбачені пробаційною програмою;
- не спілкуватись з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ;
- не відвідувати заклади громадського харчування, де продаються спиртні напої на розлив.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувано ОСОБА_7 в строк покарання попереднє ув`язнення з 14.08.2023 року по 05.09.2023 року, з розрахунку - один день тримання під вартою відповідає одному дню позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_7 залишено у вигляді застави.
Цивільний позов законного представника потерпілої ОСОБА_13 задоволено повністю.
Стягнуто із ОСОБА_7 в користь малолітньої потерпілої ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 гривень.
Цивільний позов законного представника потерпілої ОСОБА_14 задоволено повністю.
Стягнуто із ОСОБА_7 в користь малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 гривень.
Речові докази оптичний диск для лазерних систем зчитування з відеозаписом, який знаходиться в матеріалах кримінального провадження, вирішено залишити в матеріалах кримінального провадження №12023030560000278.
Включити до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи інформацію про обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Згідно вироку суду обвинувачений ОСОБА_7 , 13.08.2023 року, близько 18 години в приміщенні недіючого млина села Рівне, Ковельського району Волинської області, побачив малолітніх ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та вчинив розпусні дії щодо них, спрямовані на задоволення власної статевої пристрасті, а саме, скориставшись відсутністю батьків та інших сторонніх осіб, які могли б завадити здійснити розбещення, достовірно знаючи, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , є малолітніми, та через свій вік не зможуть чинити йому опір, діючи умисно, усвідомлюючи значення та суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання оголив свій статевий орган перед малолітніми, чим вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.156 КК України (а.с.162-165).
В апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційна скарга подається у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням судом Закону України Про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.
Вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання, із звільненням від його відбуття з випробуванням, не можна вважати достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, внаслідок м`якості.
Вказує на те, що призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, з юності страждає на легку розумову відсталість. При цьому, також урахував обставину, яка пом`якшує покарання, зокрема активне сприяння розкриттю злочину, ухваливши тим самим рішення про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, тобто у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст.156 КК України. Разом з цим, з урахуванням наведеного, суд прийняв рішення про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст.75 КК України.
Приймаючи рішення про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 та звільнення від його відбування, суд першої інстанції формально у вироку вказав на врахування тяжкості злочину, однак не надав належної правової оцінки ступеню тяжкості та характеру суспільної небезпечності, а також обставинам вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
Разом з тим, судом не враховано достатньо, що ОСОБА_7 вчинив умисний тяжкий злочин проти статевої недоторканості стосовно двох малолітніх осіб, які проживають з обвинуваченим у одній територіальній громаді, а також суспільну небезпечність вчиненого ним протиправного діяння, яке суттєво впливає на моральний стан та фізичне становлення малолітніх дітей. Так, малолітня потерпіла ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після вчинення ОСОБА_7 розпусних дій, стала лякливою, тривожною, почала боятись чоловіків.
Крім цього, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягає застосуванню, призначивши покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок м`якості через безпідставне незастосування додаткового покарання.
Так, санкція ч.2 ст.156 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Суд першої інстанції прийняв рішення не застосовувати до обвинуваченого, при призначенні покарання за ч.2 ст.156 КК України, додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, оскільки злочин був вчинений ОСОБА_7 без використання будь-якої посади чи під час виконання будь-якої діяльності, а також з огляду на те, що останній окрім школи ніде не навчався. Така позиція суду є необгрунтованою, оскільки в цьому випадку не в повній мірі реалізується превентивна функція вказаного додаткового покарання.
Не призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень та не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого через м`якість.
Просить вирок Любомльського районного суду Волинської області від 09.02.2024 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком на 3 (три) роки. В решті вирок залишити без зміни (а.с.175-180).
На адресу Волинського апеляційного суду 29.03.2024 року від прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції прокурора Любомльського відділу Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_12 , надішли доповнення та зміни до апеляційної скарги. Вказує на те, що подана апеляційна скарга підтримується, однак, на даний час, виникла необхідність внести до неї доповнення та зміни.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 та звільнення від його відбування, формально у вироку вказав на врахування тяжкості злочину, однак не надав належної правової оцінки ступеню тяжкості та характеру суспільної небезпечності, а також обставинам вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Зокрема, не враховано судом достатньо, що ОСОБА_7 вчинив умисний тяжкий злочин проти статевої недоторканості стосовно двох малолітніх осіб, який суттєво впливає на моральне та фізичне становлення малолітніх дітей і сприяє формуванню аморальних поглядів у останніх. Судом не враховано, що останній негативно характеризується за місцем проживання та схильний до вчинення протиправних дій в стані алкогольного сп`яніння.
Суд першої інстанції прийняв рішення не застосовувати до обвинуваченого, при призначенні покарання за ч.2 ст.156 КК України, додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, оскільки злочин був вчинений ОСОБА_7 без використання будь-якої посади чи під час виконання будь-якої діяльності, а також з огляду на те, що останній окрім школи ніде не навчався.
Тому та обставина, що вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, не пов`язано з його посадою або із заняттям ним певною діяльністю, не є перешкодою для застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, оскільки після відбуття основного покарання останній може маги змогу набути відповідні права.
Просить вирок Любомльського районного суду Волинської області від 09.02.2024 стосовно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити повий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права займатись навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років строком на 3 (три) роки. В решті вирок залишити без зміни (а.с.185-189).
На адресу Волинського апеляційного суду 09.04.2024 року від обвинуваченого ОСОБА_7 надійшли заперечення на апеляційну скаргу прокурора (а.с.196-197). В подальшому від нього надійшло клопотання про поверення йому заперечень від 05.04.2024 року на апеляційну скаргу прокурора, так як він не узгодив правову позицію з новим адвокатом (а.с.218).
В судове засідання не з`явилися законний представник малолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_14 , законний представник малолітньої потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_13 , хоча належним чином повідомлялися про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від них на адресу апеляційного суду 21.05.2024 року надійшли заяви про слухання справи без їх участі. Учасники кримінального провадження, які з`явилися в судове засідання не заперечували, щодо продовження розгляду справи у відсутності законного представникамалолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_14 та законногопредставника малолітньоїпотерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_13 . Їх неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги зі змінами та поповненнями до неї; прокурора, яка свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити; думку обвинуваченого та його захисника, які проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечили, просили вирок суду залишити без змін; думку представника малолітніх потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , яка підпимала апеляційну скаргу пррокурора та просила її задовольнити; перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Так, серед завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи та кваліфікація його дій за ч.2 ст.156 КК України є правильними та ніким з учасників судового провадження не оспорюються.
Що стосується доводів прокурора про порушенням судом першоїінстанції вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням судом Закону України Про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості при ухваленні вироку щодо обвинуваченого ОСОБА_7 в частині призначення покарання, то колегія суддів зазначає наступне.
Апеляційний суд приймає до уваги положення міжнародного законодавств, які закріплені, зокрема, в Конвенції про права дитини (ратифікована Постановою ВР від 27.02.1991 року) та Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (ратифікована Законом України від 20.06.2012 року) дані злочини становлять високу суспільну небезпечність, яка зумовлюється шкодою, що заподіюється статевій недоторканості та нормальному фізичному й психічному розвитку неповнолітнього.
Згідно Декларації прав дитини, яка прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року, дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, у тому числі й у належному правовому захисті як до, так і після народження.
Таким чином, жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання у здійснення її права на особисте життя. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (ст.16 Конвенції про права дитини).
Згідно зі ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
У відповідності до ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Водночас, як вбачається з оскаржуваного вироку, судом першої інстанції ОСОБА_7 було призначено покарання за ч.2 ст.156 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років та відповідно до положень ст.75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Проте, звільнення від відбування покарання згідно ст.75 КК України можливе лише тоді, коли суд дійде висновку про виправлення засудженого без відбування покарання за наявності цілого комплексу обставин, що пом`якшують покарання. При вирішеннізазначеного питаннясуд маєналежним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що ст.75 КК України застосовується лите в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні.
Аналогічного змісту правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 738/1594/19.
За змістом ст.75 КК України всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Водночас, врахування одних і тих же обставин справи як таких, що дають підстави для призначення покарання у мінімальному розмірі, так і для застосування положень ст.75 КК України є недостатнім. Застосування звільнення від покарання з випробуванням за вчинення тяжкого злочину повинно мати для цього достатні підстави, яких суд у вироку не навів.
Однак наведених вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність суд першої інстанції при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 не дотримався.
Як убачається з вироку суду та матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання засудженому ОСОБА_7 і звільняючи його від відбування покарання на підставі положень ст.75КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких та дані про особу винного.
Зокрема вказано те, що обвинувачений раніше не судимий, з юності страждає на легку розумову відсталість. Такі обставини справи свідчать про легковажність ОСОБА_7 до вчиненого ним злочину. Суд врахував, що така легковажність в більшості зумовлена психіатричними особливостями обвинуваченого, який за висновком судово-психіатричного експерта №304 року через легку розумову відсталість (легку дебільність) має емоційно-вольову нестійкість. Цим і зумовлена його поведінка в суді: короткі відповіді, пам`ять та концентрація уваги занижена, інтелект невисокий, настрій занижений, разом з тим це не позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Також судзважив нанаявність обставини,яка пом`якшуєпокарання,а саме активне сприяння розкриттю злочину, та відсутність обставин, що обтяжують покарання .
Проте місцевий суд не виклав обґрунтування співмірності призначеного ОСОБА_7 покарання вчиненому ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України. Відтак оскаржуване судове рішення не містить аргументів, які би доводили, що саме такий захід примусу буде достатнім для виконання мети покарання, визначеної статтею 50 КК України та сприятиме досягненню справедливого балансу між його правами та свободами й інтересами держави та суспільства.
З огляду на вказані обставини, апеляційний суд доходить висновку про скасування вироку в частині призначеного покарання на підставі п.4 ч.1 ст.409 КПК України у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з ухваленням нового вироку на підставі п.4 ч.1 ст.420 КПК України через неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Верховний Суд неодноразово звертає увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання апеляційний суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, яке, згідно ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких, однак ОСОБА_7 вчинив умисне тяжке кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (малолітніх потерпілих). Враховуються апеляційним судом і дані про особу ОСОБА_7 , а саме, те що він раніше не судимий (а.с.91), з юності страждає на легку розумову відсталість, однак це непозбавляє йогоздатності усвідомлюватизначення своїхдій такерувати ними (а.с.79-80), на диспансерному обліку у лікаря нарколога не перебуває (а.с.89), його характеристика за місцем проживання (а.с.90).
При цьому апеляційний суд встановив, що за обвинувальним актом обставинами, які на переконання сторони обвинувачення, відповідно до ст.66 КК України пом`якшують покарання, визначені: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Дані факти найшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, апеляційний суд відносить щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , апеляційним судом не встановлено.
Призначаючи покарання обвинуваченому апеляційним судом враховуються думки законних представників малолітніх потерпілих, які на призначенні суворого покарання в суді першої інстанції не наполягали. Представник малолітніх потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - ОСОБА_11 в суді апеляційної інстанції просила призначити обвинуваченому реальну міру покарання. Позиція потерпілої сторони у судовому засіданні щодо обрання заходу примусу не є обов`язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
З урахуванням викладеного у сукупності колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.156 КК України із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України, перейшовши до більш м`якого виду покарання у виді обмеження волі, не зазначеному у санкції даної статті. Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання. На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_7 в строк покарання попереднє ув`язнення з 14.08.2023 року по 05.09.2023 року, з розрахунку - один день тримання під вартою відповідає двом дням обмеження волі.
На думкуапеляційного суду саме таке покарання, яке необхідно відбувати реально, відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами. Крім того, призначене покарання,на думкусуду апеляційноїінстанції,відповідатиме принципамзаконності,справедливості,обґрунтованості таіндивідуалізації покарання,а такожне єнадто суворимчи м`яким.
Щодо призначення додаткового покарання апеляційний суд зазначає наступне.
Санкція ч.2 ст.156 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.
Відповідно до ст.55 КК України у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Разом із цим, кримінальне правопорушення, передбачене ст.156 КК України, законодавцем віднесено до кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
При цьому, людина, її життя та здоров`я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Інкримінований ОСОБА_7 злочин, вчинений проти статевої свободи та статевої недоторканості саме малолітньої особи.
В свою чергу, апеляційний суд зауважує на тому, що держава гарантує, зокрема дитині право на охорону здоров`я, сприяє створенню безпечних умов для життя та здорового розвитку дитини, формуванню навичок здорового способу життя.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити наступне.
Позбавляючи не посади чи права мати певний офіційний документ на підтвердження права, а саме права особи обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, навіть у випадках, коли особа на час вчинення кримінального правопорушення офіційно не обіймала певної посади чи офіційно не займалася певною діяльністю, проте вчинила такі дії, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст.55 КК України та ст.156 КК України.
У ст.24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині призначення покарання та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення офіційно не обіймали певної посади чи офіційно не займалися певною діяльністю, так і особи, які обіймали посади чи офіційно займалися діяльністю, пов`язаною з вчиненим кримінального правопорушення.
Зазначена позиція апеляційного суду узгоджується з правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 04.09.2023 року у справі №404/2081/22.
Апеляційний суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавленням права займатись навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років строком на 3 (три) роки.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п.1 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування закону, який підлягає застосуванню.
Пунктом 2 ч.1 ст.420 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
В той же час, апеляційний суд не вбачає підстав повторно зазначати про те, що ОСОБА_7 слід вважати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, як того просить прокурор, оскільки в апеляційній скарзі з доповненням та змінами не оспорюється доведеність вини обвинуваченого.
Отже,колегія суддіввважає,що апеляційнаскарга апеляційнаскарга прокурорапідлягає частковомузадоволенню,а вироксуду першоїінстанції скасуванню,в частиніпризначення покарання із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, з ухваленням нового вироку у цій частині.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420, ч.15 ст.615 КПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції прокурора Любомльського відділу Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_12 задовольнити частково.
Вирок Любомльського районного суду Волинської області від 09 лютого 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, в частині призначення покарання із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України скасувати та постановити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.156 КК України із застосування ст.69 КК України у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права займатись навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років строком на 3 (три) роки.
Строк відбуванняпокарання ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_7 в строк покарання попереднє ув`язнення з 14 серпня 2023 року по 05 вересня 2023 року, з розрахунку - один день тримання під вартою відповідає двом дням обмеження волі.
В решіт вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді