Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 травня 2024 року м. Київ № 320/7269/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
від позивача Медведєва Я.С.,
від відповідача Лашкун А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Бюро економічної безпеки України
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Бюро економічної безпеки України, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Бюро економічної безпеки України № 51-к «Про звільнення ОСОБА_1 » від 09.01.2023;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника департаменту- керівника відділу нормативно-правової роботи та експертизи Юридичного департаменту Бюро економічної безпеки України або на аналогічній посаді у Юридичному департаменті Бюро економічної безпеки України;
- стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення;
- стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржуваний наказ про звільнення з посади є протиправним та підлягає скасуванню, адже у штатному розписі не відбувалося його скорочення, а по факту відбулось формальне перейменування посад/назви відділу. Крім того, позивач акцентує увагу на недотриманні відповідачем вимог законодавства щодо процедури звільнення з посади, зокрема, не було враховано наявність переважного права залишення на роботі (наявність доступу до державної таємниці), не запропоновано наявних вакансій. Позивач зауважує, що оскільки в Законі № 2259-ІХ відсутні правові норми, які б деталізували питання проходження служби державними службовцями, яких прийнято на службу під час дії воєнного стану, до спірних правовідносин мають бути застосовані загальні норми законодавства про державну службу з урахуванням позицій викладених у постанові Верховного Суду. Позивач акцентує увагу на тому, що чисельність штатних одиниць юридичного департаменту після зміни структури центрального апарату не змінилася, затвердження штатного розпису в новій редакції не містить посилання щодо зміни правового статусу, обсягу завдань і основних функцій управління у якому працювала позивач, а виразилося у формальній зміні лише назви та безпосередніх керівників, що не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників. Крім того, позивач вказує на несвоєчасному розрахунку з нею при звільненні з посади.
Судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі було встановлено недоліки позовної заяви, у зв`язку з чим, ухвалою Київського окружного адміністративного суду віл 30.03.2023 позовну заяву було залишено без руху. У строк визначений судом позивач усунув недоліки позовної заяви та подав до суду уточнений адміністративний позов, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Бюро економічної безпеки України № 51-к «Про звільнення ОСОБА_1 » від 09.01.2023;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника департаменту- керівника відділу нормативно-правової роботи та експертизи Юридичного департаменту Бюро економічної безпеки України або на аналогічній посаді у Юридичному департаменті Бюро економічної безпеки України.;
- стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення;
- стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
До суду від Бюро економічної безпеки України надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що позивач була призначена на посаду в органах Бюро економічної безпеки України без конкурсного відбору у період дії воєнного стану, з огляду на що, питання про переведення та врахування переважного права залишення на роботі не могло бути реалізовано, у зв`язку з дією на території України правого режиму воєнного стану, який, згідно Закону, має певні обмеження, зокрема, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених ст. 43, 44 Конституції України. У частині доводів позовної заяви щодо відсутності фактичних змін у штатному розписі/реорганізації/змін, відповідач вказав на те, що за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Тож, наведене свідчить про можливість у суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем, що на переконання сторони відповідача, лежить у полі його дискреційних повноважень. Відповідач вважає, що процедуру звільнення позивача з посади порушено не було, тому і відсутні підсатвит для задоволення позову. Також, зазначено, що вина роботодавця у затримці розрахунку при звільненні відутня, оскільки проведення платежу здійснює казначейство.
Ухвлою від 13.06.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження.
Протокольною ухвалою від 12.02.2024 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті заявлених позовних вимог.
В ході судового розгляду позивачка вимоги позовної заяви підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.
Представник відповідача у судових засіданнях у повному обсязі заперечував проти задоволення позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходила державну службу в Бюро економічної безпеки України.
Наказом БЕБ № 181-к від 22.06.2022 призначена на посаду заступника керівника департаменту - керівника відділу нормативно-правової роботи та експертизи Юридичного департаменту Бюро економічної безпеки України без конкурсного відбору до дня призначення на цю посаду переможця конкурсного відбору, але на строк не більше 12 місяців з дня припинення чи чи скасування воєнного стану.
09.12.2022 позивача ознайомили з попередженням про наступне звільнення.
Наказом Бюро економічної безпеки України від 09.01.2023 № 51-к, припинено державну службу позивача та звільнено 10.01.2023 з посади заступника керівника департаменту - керівника відділу нормативно-правової роботи та експертизи Юридичного департаменту Бюро економічної безпеки України у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». З наказом від 09.01.2023 № 52-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача ознайомлено у день звільнення, а саме 10.01.2023.
Позивач вважає наказ БЕБ № 51-к «Про звільнення ОСОБА_1 » від 09.01.2023 незаконним, прийнятим з порушенням матеріального права, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон України № 889-VIII).
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України № 889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України № 889-VIII, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до норм ч. 3 ст. 87 Закону України № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду..
Згідно з ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Частиною 6 вказаної статті, встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Підлягає врахуванню й те, що за змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 № 86р/з, при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби, є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.
Отже, процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме, на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення, а так само і на момент видання оскаржуваного наказу в цій справі врегульована нормами Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX та № 440-IX), що виключає застосування до спірних правовідносин приписи та гарантії, передбачені КЗпП України.
При цьому, на переконання суду, до дискреційних повноважень відповідача, а саме, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», Директор Бюро економічної безпеки України, зокрема, затверджує структуру центрального апарату, адже рішення про зміни в організації виробництва і праці може бути зумовлене різними обставинами. Водночас, суд не може вдаватися до переоцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників.
Щодо доводів позивача про те, що нова структура центрального апарату Бюро економічної безпеки України порушує вимоги Постанови № 179 та є незаконною, а отже, БЕБ України було порушено процедуру прийняття наказів № 5-ДСК «Про внесення змін до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду» від 05 грудня 2022 року та № 6-ДСК «Про введення в дію Переліку змін у штатному розписі центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду на 2022 рік», розроблення структури БЕБ, порядок звільнення, а тому наказ БЕБ від 09.01.2023 № 51-к підлягає скасуванню, суд зазначає про те, що питання внесення змін до структури та введення в дію змін у штатному розписі не є предметом розгляду даного спору.
У зв`язку із військовою агресією російської федерації на території України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діє і станом на дату прийняття рішення у даній справі.
Так, режим воєнного стану регламентовано Законом України «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон), який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до визначення ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», вказаний Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності. представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Судом досліджено, що відповідно до наказу відповідача від 20.06.2022 № 181-к, позивача призначено на посаду керівника відділу нормативно-правової роботи та експертизи Юридичного департаменту Бюро економічної безпеки України без конкурсного відбору з 21.06.2022 до дня призначення на цю посаду переможця конкурсного відбору, але на строк не більше 12 (дванадцяти) місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану з випробувальним строком шість місяців.
05.12.2022 відповідачем було прийнято Наказ № 5-дск «Про внесення змін до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду», яким внесено зміни до структури центрального апарату БЕБ, а пунктом 3 наказу вирішено ліквідувати у структурі Юридичного департаменту (20 штатних одиниць): відділ нормативно-правової роботи та експертизи - 6 штатних одиниць; відділ договірної та аналітичної роботи - 4 штатні одиниці; відділ претензійно-позовної та судової роботи - 5 штатних одиниць; відділ юридичного забезпечення роботи з персоналом - 4 штатні одиниці.
Пунктом 4 Наказу, вирішено утворити у структурі Юридичного департаменту (20 штатних одиниць); відділ правого забезпечення діяльності БЕБ - 5 штатних одиниць; відділ представництва інтересів БЕБ та організації правової роботи територіальних органів - 5 штатних одиниць; відділ нормативно-експертного забезпечення - 5 штатних одиниць; відділ претензійно-договірної роботи - 4 штатні одиниці.
Вказані зміни стали підставою для попередження працівників Юридичного департаменту про ліквідацію структурних одиниць, що входять до складу Юридичного департаменту, у відповідності до вимог статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ.
Суд вважає, що в період дії воєнного стану, законодавчо обмежується можливість переведення державних службовців на інші посади державної служби, якщо такі службовці були призначені без конкурсного відбору в період дії воєнного стану, що у даному випадку, застосовно і до позивача (призначено без конкурсного відбору), з огляду на що, оскільки позивач була призначена без конкурсного відбору у період дії воєнного стану, її переведення на іншу посаду не могло бути реалізовано, у зв`язку з дією на території У країни правового режиму воєнного стану, який, згідно Закону, має певні обмеження.
При цьому, після відновлення конкурсів на посади державної служби, у разі визначення державного службовця, призначеного в період дії воєнного стану відповідно згаданих змін, переможцем конкурсу на посаду, яку він займає, або на іншу посаду державної служби, його необхідно буде звільнити і призначити без застосування інструменту переведення.
Таким чином, доводи позивача в цій частині суд вважає необґрунтованими, з огляду на чітку врегульованість дій роботодавця у період дії воєнного стану під час застосування п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII.
Щодо доводів позивача про наявність переважного права залишення на роботі, яка не дозволяла звільнити її із займаної посади, суд вказує на відсутності обов`язку роботодавця в період дії воєнного стану перевіряти/надавати оцінку наявності переважних прав та надавати пропозиції, з урахуванням прямої заборони переведення працівників, які призначені на посади без проведення конкурсного відбору.
Суд вважає, що висновки Верховного Суду, на які посилається позивач у позові, є нерелевантними до даних правовідносин, оскільки були сформовані щодо правовідносин в період до запровадження воєнного стану в Україні та до врегулювання питань проходження державної служби Законом України «Про правовий режим воєнного стану» та Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Разом з тим, наведена позивачем практика Верховного Суду щодо процедур скорочення стосується правовідносин щодо підстав припинення державної служби старої редакції Закону України «Про державну службу» (яка діяла до змін від 01.01.2019), зокрема, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення було скорочення чисельності або штату державних службовців, тобто, вказана норма в старій редакції не містила таку підставу, як скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, яка діє на сьогодні. Отже, наведена позивачем судова практика не може застосовуватися в даній справі.
Підстави для застосування аналогії закону/права, як про це вказує позивач, відсутні, оскільки правовідносини щодо проходження/звільнення з державної служби під час воєнного стану чітко врегульовані законодавцем, а відповідно до абзацу другого частини першої статті 28 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відносно посилання позивача на висновки суду апеляційної інстанції, суд зазначає, що відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, за наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Бюро економічної безпеки України № 51-к «Про звільнення ОСОБА_1 » від 09.01.2023. Як похідні, не підлягають задоволенню й позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо позовних вимог про стягнення з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Звільнення позивача відбулось 10.01.2023. У позовній заяві позивач зазначає, що при її звільненні, БЕБ несвоєчасно провело розрахунок усі виплат з позивачем.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на те, що як вбачається з інформації, що міститься у розрахункову листі ОСОБА_1 , останній в день звільнення підлягало до виплати сума у розмірі 184408,16 грн (без вирахування податків), яка складалася з: окладу - 12 981,82 грн; доплати за ранг державного службовця - 159,09 грн; надбавки за вислугу років - 2336,73 грн; надбавка за таємність - 1947,27 грн; компенсація відпустки - 32293,95 грн; компенсація відпустки - 4305,86 грн; вихідна допомога 130383,44 грн.
За вирахуванням податків вищевказана сума, що підлягала виплаті позивачу, у зв`язку із її звільненням становила 148448,57 грн.
12.01.2023 БЕБ України було сформовано та відправлено до Державної казначейської служби України платіжне доручення від 12.01.2023 яке включало у собі виплати позивачу при її звільненні у сумі 146881,02 грн. (компенсація відпускних при звільненні, вихідна допомога, оклад за січень 2023, доплату за ранг, надбавку за вислугу років), що підтверджується витягом із списку перерахування в банк «Звільнення (2111) Приват по підприємству», що є невід`ємним додатком до даного платіжного доручення.
Вищевказане платіжне доручення було оплачено Державною казначейською службою України 13.01.2023, про що свідчить відповідна відмітка на платіжному дорученні від 12.01.2023 № 1.
У подальшому, 30.01.2023 БЕБ України було сформовано платіжне доручення від 30.01.2023 № 39, яке включало у собі виплату позивачу при її звільненні у сумі 1567,55 грн. (надбавка за таємність за січень 2023), що підтверджується витягом із списку перерахування в банк «Випл. зарплати (2111) Приват по підприємству», що є невід`ємним додатком до даного платіжного доручення.
Вищевказане платіжне доручення було оплачено Державною казначейською службою України 31.01.2023, про що свідчить відповідна відмітка на платіжному доручення від 30.01.2023 № 39.
Відповідач підтверджує, що у зв`язку із відсутністю повного та своєчасного фінансування БЕБ, останнім було прийнято рішення відтермінувати виплату надбавок за таємність усім працівникам БЕБ, включаючи звільнених працівників на невизначений строк, що підтверджується доповідною запискою Фінансового управління № 5/01-23/9 від 23.01.2023 У подальшому, з відновленням належного фінансування БЕБ, останнє у той же день, а саме 30.01.2023 було вжито дії, яким було виплачено усім праціникам, включаючи звільнених, надбавку за таємність.
Позивач вказує на те, що всі виплати з нею мали бути проведені 17.01.2023 (протягом семи днів з дня звільнення), проте повний розрахунок здійснено у два етапи, а саме, 13.01.2023, а інша частина 31.01.2023, тобто з порушенням на 14 календарних днів.
Так, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 116 КЗпП України, викладена у новій редакції та передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Слід зазначити про те, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
При цьому, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, також були внесені зміни до статті 117 КЗпП України, зокрема, частина перша цієї статті передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою вказаної статті, передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як свідчать матеріали справи, загальний розмір нарахованої недоплаченої частини заробітної плати при звільненні склав 1567,55 грн (надбавка за таємність за січень 2023 року). До спірних правовідносин слід застосовувати статтю 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, а тому, з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, враховуючи практику Верховного Суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зменшуючи розмір відшкодування, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У даному випадку, загальний розмір виплачених коштів із затримкою склав 1567,55 грн. Тобто, заявлена сума компенсації, з сумою, з якої виникло просточення виплати заробітної плати (2963,26 грн. х 14 = 41485,64 грн.), є явно непропорційною та в рази перевищує її, що дає суду підстави для розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі зменшенням такої суми, що відповідає принципам справедливості та пропорційності, а саме, розміру самої суми, з приводу якої виникло просторочення, а саме, 1567,55 грн. Грошова сума за затримку розрахунку при звільненні, виконує саме компенсаторну функцію, та яка не є належним/фіксованим заробітком позивача.
Суд не приймає доводи сторони відповідача щодо відсутності вчасного фінансування на виплату надбавки/доплати, оскільки це не є підсатвою для звільнення від нарахування та виплати передбаченої законодавством суми.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. За наслідком розгляду даного спору, відповідачем було доведено законність прийняття наказу про звільнення позивача з посади, проте, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1567,55 грн, позаяк, наведені відповідачем причини несвоєчасного розрахунку з позивачем в частині, не може вказувати на звільнення від відповідальності та такий несвоєчасний розрахунок.
Інші доводи та обґрунтування, викладені сторонами під час розгляду даного спору, не спростовують висновків суду по суті спору та не є підставою для прийняття іншого рішення.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Бюро економічної безпеки України (ідентифікаційний код: 44168316, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 31) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1 567,55 грн (одна тисяча п`ятсот шістдесят сім гривень 55 коп).
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 27 травня 2024 р.
