Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 750/1281/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/439/24 Категорія - ст. 336 КК України Доповідач ОСОБА_2
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розглядукримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
з участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023270340004588 від 04.12.2023 року за апеляційною скаргою прокурора Чернігівської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2024 року щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігова, українця, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, розлученого, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2024 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 2 (два) роки.
Відповідно до ст. 76 КК України, покладено на ОСОБА_7 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор подала апеляційну скаргу в якій просить вирок суду скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ст. 336 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Вказує, що з поведінки обвинуваченого не вбачається критичної оцінки своєї злочинної бездіяльності та бажання виправити ситуацію, адже з 22.11.2023 року до часу розгляду кримінального провадження судом, обвинувачений так і не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 (хоча він, не визнананий непридатним). Вважає, що наведене свідчить про те, що обвинувачений свідомо та наполегливо продовжує ігнорувати виконання ним, як громадянином України, конституційного обов`язку по захисту держави. Крім того, призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України, призведе до свідомого та відвертого ігнорування повісток іншими особами, які підлягають мобілізації. Не забезпечить виконання превентивної мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України та негативно впливатиме на стан укомплектованості військових частин, а отже й обороноздатності всієї країни. Зазначає, що інші обставини враховані судом на користь ОСОБА_7 необґрунтовано, оскільки його тяжка травма та перебування на стаціонарному лікуванні є лише даними про особу обвинуваченого та не вказують на можливість невиконання конституційного обов`язку та неявки за повісткою. Жодних дій щодо оскарження дій (бездіяльності) військово-лікарської комісії ОСОБА_7 не вчиняв.
Суд першої інстанції встановив, ОСОБА_7 , будучи військовозобов`язаним, 21.11.2023 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з оголошенням Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України, де пройшов медичний огляд відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008 року, за результатами якого визнаний здоровим та придатним до проходження військової служби.
В подальшому, 21.11.2023 року ОСОБА_7 отримав повістку, за якою мав з`явитися 22.11.2023 року о 08 годині 00 хвилин до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що знаходиться у АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини, за отримання якої надав розписку та, будучи належним чином у встановленому законом порядку повідомленим працівниками вищевказаного центру про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ, на території України введено воєнний стан та діє особливий період, з метою ухилення від призову за мобілізацією, діючи умисно, з особистих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст.ст.1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232- XII, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ, та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року № 69/2022, у вказаний у повістці час, а саме о 08 годині 00 хвилин 22.11.2023 року не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не маючи на це поважних причин та про причину неявки не повідомив і в подальшому уникав спілкування та зустрічей з працівниками вказаного відділу та правоохоронних органів.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, позицію обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до наступного.
У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які досліджені і перевірені в судовому засіданні та об`єктивно оцінені у вироку, ніким із учасників судового провадження не оспорюється, як і кваліфікація дій обвинуваченого, тому в цій частині вирок не перевіряється.
Доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, внаслідок м`якості, є непереконливими, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, відповідно до вимог ст.65 КК України, при призначенні покарання, суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
За змістом ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових злочинів як обвинуваченими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст.75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Призначене ОСОБА_7 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення зазначеним вище вимогам відповідає, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання та звільняючи від його відбування з випробуванням, на підставі ст.75 КК України, місцевий суд, разом зі ступенем тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, врахував також дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.
Зокрема, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 уперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, має на утриманні неповнолітню дитину та матір пенсійного віку, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; урахував вік обвинуваченого, стан його здоров`я, а також висновок органу пробації.
Крім того, судом першої інстанції враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 у липні 2023 року мав тяжку травму та має поганий стан здоров`я, однак лікарями військово-лікарської комісії при проведенні його медичного огляду відповідні аргументи обвинуваченого та його медичні документи залишено поза увагою, з чим погоджується і колегія суддів.
Крім того судом враховано і психічне ставлення обвинуваченого ОСОБА_7 до скоєного кримінального правопорушення, який негативно поставився до вчиненого протиправного діяння.
Разом з цим, щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання. Жодних обставин, які б обтяжували його покарання, у цьому кримінальному провадженні не встановлено.
А тому, призначивши ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.75 КК України, місцевий суд дійшов правильного висновку, що це буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
Відтак, усі обставини, на які посилається апелянт, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання враховані, тому доводи прокурора про м`якість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора Чернігівської окружної прокуратури ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 без змін.
Згідно ч.4 ст.532 КПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.426 КПК України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
СУДДІ:
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4
