КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: [email protected]
Єдиний унікальний номер справи № 755/2432/24 Головуючий у суді першої інстанції - Гончарук В.П.
Номер провадження № 22-ц/824/9883/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, заінтересована особа: ОСОБА_2 ,-
ВСТАНОВИВ:
В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просив встановити факт, о він самостійно виховує дитину віком до 18 років, а саме сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва.
У поданій заяві ОСОБА_1 вказував, він має двох синів, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначено, що старший син ОСОБА_5 , перебуває повністю на утриманні батька - ОСОБА_1 та проживає разом із ним.
Заявник ОСОБА_1 зазначає, що постійно оплачує витрати на виховання сина, на оплату комунальних послуг, придбання одягу і взуття, продуктів харчування, а також всі інші витрати, необхідні для проживання та розвитку дитини. Також зазначено, що заінтересована особа ОСОБА_2 участі в утриманні та виховані сина ОСОБА_6 , не приймає.
В заяві зазначено, що на даний час, для забезпечення реалізації прав та інтересів дитини, існує необхідність у встановленні факту того, що ОСОБА_1 самостійно виховує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вказане має суттєве юридичне значення, зокрема, але не виключно, для: можливості переміщення його без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає разом із сином; для зняття з реєстрації місця проживання та реєстрації сина за новим місцем проживанням; для можливості забезпечити сину відпочинок за кордоном; для супроводу сини за кордон, а також для перетину державного кордону України разом із сином.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року було відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій вказує, що звертаючись до суду він посилався на те, що на даний час, для забезпечення реалізації прав та інтересів дитини, існує необхідність у встановленні факту того, що заявник самостійно виховує свого сина й такий факт має суттєве юридичне значення, зокрема, але не виключно, для можливості переміщення його без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає з сином; для зняття з місця реєстрації проживання дитини та реєстрації за новим фактичним місцем проживання; для можливості забезпечення дитини відпочинком за кордоном; для супроводу дитини за кордон, а також для перетину державного кордону України разом із дитиною.
Звертав увагу й на те, що в чинному законодавстві відсутня адміністративна послуга з отримання документу, що підтверджував би факт самостійного виховання дитини батьком, а тому такий факт може бути встановлений судовим рішенням.
Апелянт вважає, що із заяви не вбачається будь-якого спору про право, передбачене ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на відстрочку від призову під час мобілізації.
ОСОБА_1 також звертає увагу, що судом першої інстанції не було вказано з ким у заявника виник спір про право та в чому полягає право, з якого виник такий спір, а суд не був позбавлений права залучити до участі у справі суб`єкта, який би був уповноважений визначити таке право.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_7 підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Від ОСОБА_2 надійшла заява, відповідно до якої остання просить розглядати справи без її участі.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу за її відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились на апеляційний розгляд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у вказаній справі суд першої інстанції мотивував своє рішенням тим, що вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст.293, 315 ЦПК України. Вказано, що в силу вимог ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у відкриті провадження у справі відповідає з огляду на наступне.
Зі змісту частини другої статті 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Крім того, відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Із тексту поданої заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою з метою, зокрема, мати можливість виїхати разом із сином за кордон, щоб не бути зобов`язаним отримувати від ОСОБА_2 згоду на такий виїзд за кордон. Заява мотивовано тим, що ОСОБА_1 самостійно утримує свого старшого сина, а мати дитини ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні та утриманні старшого сина.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 категорично заперечує викладені в заяві ОСОБА_1 факти щодо того, що вона не приймає участі у вихованні та утриманні сина. ОСОБА_2 зазначає, що вона постійно цікавиться життям свого старшого сина, його навчанням, здоров`ям, духовним розвитком. Також ОСОБА_2 вказує, що їздить до сина в м. Київ, купує йому необхідні речі, залишає готівку для особистих витрат.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі правомірним та обґрунтованим, оскільки вбачається спір про право.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у відкриття провадження у вказаній справі за заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2024 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв
