ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3611/24 Справа № 212/10852/23 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,
за участю секретаря Бортник В.А.,
розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг цивільну справу № 212/10852/23 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року,
встановив:
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 на строк шість місяців, з визначенням тимчасових обмежень прав останнього.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є співвласниками квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , в якій проживає заявниця.
ОСОБА_2 , який проживає окремо від матері, приходить до неї додому і чинить психологічне та фізичне домашнє насильство.
У період часу з 22 лютого 2022 року по 03 жовтня 2023 року заявниця зверталась до правоохоронних органів України та медичної установи, щодо вчинення відносно неї насильства з боку ОСОБА_2 та спричинення тілесних ушкоджень, тому просила суд видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , яким заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 строком на шість місяців; заборонити наближатися на відстань 300 метрів до місця проживання (перебування), лікування, інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_1 , строком на шість місяців; заборонити особисто і через третіх осіб розшуковувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажання перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, строком на шість місяців; заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, строком на шість місяців.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року заяву задоволено частково.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким визначено тимчасові обмеження його прав, а саме:
Заборонено наближатися на відстань 300 метрів до місця перебування, лікування, інших місць частого відвідування постраждалою особою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
Заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або контактувати з нею через інші засоби особисто і через третіх осіб.
Зазначено, що обмеження діють шість місяців до 24 липня 2024 року, включно.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволення заяви ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга обґрунтована недоведеністю обставин, що мають значення для справи.
Так, апелянт посилається на те, що постановами Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області адміністративні провадження відносно нього були закриті у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Судом проігноровано факт відсутності фізичного насильства щодо ОСОБА_1 , який встановлений висновком МСЕК від 10 жовтня 2023 року, який доводить малозначний, скороминучий синець ОСОБА_1 , яка могла отримати його будь-де.
Зауважує на тому що між ними існують спірні питання, пов`язані з користуванням спільною власністю, які не можуть бути вирішені шляхом застосування заходів обмежувального припису.
Крім того зауважує на тому, що в протоколі про адміністративне правопорушення, який викладено нерозбірливим почерком, містяться суперечливі свідчення ОСОБА_1 .
Також вказує, що події 03 жовтня 2023 року були предметом дослідження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності, та за наслідками розгляду справи провадження будо закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень.
Вважає, що свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були надані неправдиві показання, а ОСОБА_1 , з метою отримання його частки квартири, публічно поширює відносно нього неправдиву інформацію та провокує конфліктні ситуації
Також вважає, що в матеріалах справи відсутні належні на допустимі докази представництва ОСОБА_5 інтересів ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно ч. 1 ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 статті3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно ст.12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ч. 1, 2, 5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, єЗакон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першоїстатті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно пункту 2 частини 1статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина другастатті 26Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
У пункті 7 частини 1статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частинами третьою, четвертоюстатті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Відповідно частини 10статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаютьсяКримінальним кодексом УкраїнитаКримінальним процесуальним кодексом України.
У пункті 9 частини першоїстатті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини 1статті 350-4 ЦПК Україниу заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно частини 1статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), вказано, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, щоЗакон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22)).
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених уКУпАПтаКК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другоїстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, щотимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеномуЗаконом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22)).
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
Відповідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного, економічного та психологічного насильства відповідно до Закону.
Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі справа № 216/4309/21, провадження № 61-1199св22.
Колегія суддів, перевіривши подану заяву, вважає за необхідне звернути увагу, що заявниця фактично посилалася на застосування відносно неї її сином ОСОБА_2 психологічного, економічного та фізичного насильства.
З доводів сторін у даній справі вбачається, що дійсно між матір`ю та сином склалася конфліктна ситуація.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду, дослідивши подані заявницею докази, вивчивши та дослідивши аргументи кожної із сторін, вважає вірними твердження, викладені в апеляційній скарзі, щодо того, що ОСОБА_1 не доведено вчинення ОСОБА_2 психологічного та економічного насилля відносно неї.
Так, як на підставу видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , заявниця посилається на події, що мали місце 22 лютого 2022 року та 03 жовтня 2023 року.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №995513 від 03 жовтня 2023 року, ОСОБА_2 03 жовтня 2023 року приблизно о 13.10 годині, перебуваючи за адресою АДРЕСА_2 , виражався у бік матері громадянки ОСОБА_1 нецензурною лайкою, хапав її за руки, забрав мобільний телефон, чим вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру. ОСОБА_2 порушив Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2КУпАП.
ОСОБА_2 03 жовтня 2023 року, приблизно о 13.40 годині, перебуваючи за адресою АДРЕСА_2 ігнорував виконати законні вимоги працівників поліції, які знаходилися при виконанні службових обов`язків, припинити правопорушення, чим порушив Закон України № 55197 від 07 січня 2007 року (протокол серії ВАВ № 995514 від 03 жовтня 2023 року).
Слід зазначити, що посилаючись на події 22 лютого 2022 року, заявницею не надано будь-яких відомостей, окрім пояснень про те, що 22 лютого 2022 року вона зверталась до відділення поліції з підстав морального знущання, сварок та образ зі сторони ОСОБА_2 .
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до висновку спеціаліста судово-медичного експерта № 1643 від 10 жовтня 2023 року, згідно якого у ОСОБА_1 наявні тілесні ушкодження у вигляді: синця правого передпліччя, садні правого променевого-зап`ясткового суглобу - які виникли від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі об такий предмет, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановити причинно-наслідковий зв`язок між цими ушкодженнями та діями особи, що притягається до адміністративної відповідальності на підставі матеріалів справи неможливо, оскільки свідки події в протоколі не зазначені, а будь-які інші докази, крім пояснень потерпілої відсутні.
Крім того, колегія суддів зауважує, що Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 07 листопада 2023 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, яке мало місце 03 жовтня 2023 року, закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 події і складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 та ст. 185 КУпАП.
Отже, належних та достатніх доказів того, що ОСОБА_2 вчиняв відносно своєї матері ОСОБА_1 психологічне чи фізичне насильство, матеріали справи не містять.
Слід зауважити, що сам факт звернення ОСОБА_1 до відповідних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного, економічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 вчинив щодо ОСОБА_1 домашнє насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Оскільки ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства в розумінні Закону, а судом першої інстанції не встановлено випадків домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , а також ризиків настання насильства у майбутньому, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.
Відповідно п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами розгляду справи, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про помилковість висновків суду першої інстанції, а тому рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 17 липня 2024 року.
Головуючий О.І. Корчиста
