Справа № 357/8744/23
Провадження № 2/357/2711/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 липня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Кононюка П.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В :
21.07.2023 представник позивача, адвокат Столітній Михайло Миколайович, звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», обґрунтовуючи тим, що 11.06.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний Договір №4298349 про надання споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» затверджених наказом № 53-ОД від 16.01.2020 та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно умов Кредитного договору ОСОБА_1 отримала грошові кошти у розмірі 14000 гривень, зі сплатою зниженої процентної ставки 0,019 % на день, строком на 30 днів до 11.07.2021 року включно. При цьому умовами кредитного договору визначено, що строк повернення кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в Розділі 4 цього Договору. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед Відповідачем за Кредитним договором виконало та надало відповідачу кредит в сумі 14000,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку Відповідача № НОМЕР_1 (довідка ТОВ «ФК «Вей фор пей» про перерахування коштів). 10.07.2021 відповідач здійснила оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 79,80 грн, у зв`язку з чим, у відповідності до п. 1.4 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів (до 09.08.2021) з стандартною процентною ставкою 1,90% в день. 09.08.2021 відповідач здійснила оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 7980,00 грн, у зв`язку з чим, у відповідності до п. 1.4 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів (до 08.09.2021) з стандартною процентною ставкою 1,90% в день. 08.09.2021 відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, а також не уклала угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, в зв`язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. Кредитного договору Кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль. В подальшому відповідач будь-яких платежів за договором не здійснювала. 03.05.2022 між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК« Фінтраст Україна», як фактором, було укладено Договір факторингу №03-05/2022, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором №4298349 від 11.06.2021. Про відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило Відповідача шляхом направлення на електронну пошту відповідачки, зазначену при укладенні кредитного договору відповідного повідомлення. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором у встановленому договором порядку та строки, станом на 18.07.2023 відповідач має заборгованість 45920,00 грн, яка складається з: 14000,00 грн - сума кредиту та 31920,00 грн - сума процентів за користування кредитом. Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Загалом інфляційні втрати за період з 08.12.2021 по 18.07.2023 склали 14556,64 грн, а три проценти річних - 2215,48 грн. Тому, просив у судовому порядку стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 45920,00 грн; згідно ст. 625 ЦК України: інфляційні втрати 145556,64 грн та 3% річних 2215,48 грн; судові витрати у справі: судовий збір - 2147,20 грн та витрати на правову допомогу - 10000,00 грн.
25.07.2023 судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
07.09.2023 судом постановлено ухвалу, про проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
16.10.2023 представник позивача, адвокат Столітній Михайло Миколайович, направив до суду заяву, про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідачки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість у розмірі 45920,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1476,00 грн, три відсотки річних у розмірі 290,62 грн, та судові витрати у справі: сплачений судовий збір у розмірі 2147,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.
26.10.2023 судом постановлено ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», про зменшення розміру позовних вимог.
26.10.2023 судом ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість у розмірі 45920,00 грн.. інфляційні втрати у розмірі 1476,00 грн, три відсотки річних у розмірі 290,62 грн, всього 47686,62 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2147,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн, всього 12147,20 грн.
11.03.2024 відповідачка - ОСОБА_1 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.10.2023 року по справі №357/8744/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, а справу призначити до розгляду в судовому засіданні.
19.03.2024 судом постановлено ухвалу, якою поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, прийнято до провадження заяву, про перегляд заочного рішення від 26.10.2023 та призначено розгляд заяви на 28.03.2024.
28.03.2024 судом постановлено ухвалу, якою скасовано заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.10.2023, а справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи на 29.04.2024.
08.04.2024 та 15.04.2024 представник відповідача, адвокат Друзь Віталій Вікторович, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідачка не погоджується з обставинами, на які постилається позивач у своїй заяві, виходячи з наступного. Позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту набуття права вимоги за кредитними договорами, за якими він просить суд стягнути заборгованість з відповідачки, відтак в даному випадку належним чином і не доведено факту порушення будь яким чином відповідачкою прав позивача, з огляду на що позов є в цілому необґрунтованим та безпідставним. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості відповідачки за кредитними договорами, зокрема, позивачем не надано будь яких доказів на підтвердження видачі первинними кредиторами кредитних коштів на підставі згаданих кредитних договорів, дати видачі, розміру (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо) та інших доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів відповідачкою в розмірі, заявленому позивачем, до позовної заяви не надано. Позивачем безпідставно заявлено вимоги щодо стягнення з відповідачки заборгованості по сплаті відсотків, що були нараховані поза межами строку кредитування, визначеного умовами кредитних договорів. Позивач своє право вимоги до відповідачки обґрунтовує посиланням на укладення між ним як фактором та ТОВ «Авентус Україна» як клієнтом, договору факторингу №03-05/2022 від 03 травня 2022 року. Відповідачка наголошує, що в тексті зазначеного договору факторингу, відсутні будь які відомості про те, що до позивача перейшли будь які права вимоги будь якої заборгованості по відношенню до відповідачки, зокрема і права вимоги за кредитним договором № 4298349 від 11.06.2021. Відповідно до п. 1.2 цього Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру передачі боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованостей та є невід`ємною частиною цього Договору. У якості додатків до позовної заяви позивачем додано Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу №03-05/2022 від 03 травня 2022 року. Разом з тим, в зазначеному документі відсутня будь-яка інформація, що в реєстрі Боржників, який передано фактору, наявні будь-які відомості (ПІБ позичальника; ідентифікаційний номер позичальника; валюта кредиту; загальна сума боргу; залишок заборгованості по основному боргу; банк, що надав кредит (первісний кредитор); номер кредитного договору) про передачу ТОВ «Авентус Україна» прав вимоги серед інших 5849 боржників і до відповідача за кредитним договором №4298349 від 11.06.2021. Також до позовної заяви долучено витяг з реєстру боржників від 03 травня 2022 року, в якому зазначені відомості щодо відповідачки. Однак, відповідачка ставить під сумнів цей документ, з огляду на те, що цей документ вочевидь виготовлено шляхом збереження текстового файлу у форматі «pdf», з подальшим нанесенням фотозображення печаток підписантів договору факторингу та підписів уповноважених осіб. Позивачем також не надано будь яких доказів того, що ним було взагалі здійснено оплату за договором факторингу. З огляду на відсутність належних та допустимих доказів переходу до позивача будь яких прав вимоги до відповідачки, в т.ч. на підставі договору факторингу №03-05/2022 від 03 травня 2022, не можна вважати що відповідачкою порушено права позивача, відтак не можна вважати ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» належним позивачем у справі, відтак відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог щодо стягнення заборгованості по згаданому кредитному договору. Також, відповідачка не погоджується з вимогами позивача щодо стягнення заборгованості вцілому, а зокрема і з розміром цієї заборгованості у зв`язку з недоведеністю цих обставин, а також безпідставним включенням до складу вимог сум, які позивач, навіть у випадку належного підтвердження надання кредиту, а також наявності в нього права вимоги до відповідачки, не мав права їх нараховувати та просити стягнути. Відповідачка звертає увагу, що на підтвердження обставин видачі їй кредиту у зазначеному розмірі та на підставі кредитного договору №4298349 від 11.06.2021 позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу. Надані позивачем розрахунки кредитної заборгованості, які іменовані як «картка обліку договору» не є доказом виникнення та існування між відповідачкою та первісним кредитором заборгованості. Також позивачем додано до позовної заяви довідку ТОВ «ФК «Контрактовий дім» №2000 від 16.05.2022, яка в силу приписів процесуального законодавства, а також наведених вище висновків Верховного Суду з питань застосування відповідних процесуальних приписів, не є належним та допустим доказом на доведення обставин факту видачі кредиту. Окрім цього, відповідачка звертає увагу, що в зазначеній довідці містяться відомості про ініційовані та здійснені ТОВ «ФК «Контрактовий дім» платежі на карткові рахунки невідомих осіб на підставі договору №087/20-П від 08.07.2020 з ТОВ «Авентус Україна». В той же ж час навіть цей документ не містить жодних відомостей про здійснення перерахування на користь відповідачки суми кредиту на підставі кредитного договору 4298349 від 11.06.2021. Відтак, позивачем не доведено належними доказами, що відповідачка отримала кошти у сумі 14 000,00 грн за наведеним вище кредитним договором. Також, з тексту позовної заяви вбачається, що 09 серпня 2021 року відповідачка здійснила оплату на рахунок Кредитора на суму 7980 грн, відтак твердження позивача про те, що розмір основного боргу на час звернення до суду не був погашений взагалі безпідставні та необґрунтовані, оскільки наведені обставини свідчать про те, що розмір заборгованості по тілу кредиту повинен був зменшитися щонайменше на суму здійсненого платежу та складати 6020,00 грн. При цьому твердження позивача про нібито здійснення відповідачкою платежу на погашення нарахованих відсотків, є припущенням позивача, в силу того, що до позовної заяви не додано жодного доказу того, що призначенням цього платежу було саме погашення нарахованих відсотків. До того ж на час здійснення платежу (09.08.2021), заборгованість по нарахованим в межах строку кредитування відсотки вже була погашена відповідачкою, а нараховувати відсотки після спливу строку кредитування визначеного в п.1.4 кредитного договору (до 11.07.2021) первісний кредитор не мав права в силу приписів абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України, а також висновку Верховного Суду у постанові від 14.02.2018 по справі N 564/2199/15-ц. При цьому твердження позивача про нібито «пролонгацію» дії кредитного договору не ґрунтуються на вимогах законодавства, зокрема про споживче кредитування та непідтверджені жодними доказами. В силу наведених обставин, вимога щодо стягнення з відповідачки заборгованості по тілу кредиту в сумі 14000,00 грн є необґрунтованою та безпідставною. Позивач у позовній заяві зазначав про наявну заборгованість по сплаті процентів в сумі 31920,00 грн, однак такі вимоги позивача відповідачка вважає безпідставними, в силу того що первісним кредитором протиправно було нараховано проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування. Так, п.1.4 Кредитного договору визначено, що строк кредиту 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів) , що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору. З доданого до позовної заяви Графіку платежів вбачається, що строк кредиту складає з 11.06.2021 по 11.07.2021. При цьому, з цього ж графіку платежів вбачається, що станом на день, на який припадав кінцевий строк кредитування, розмір заборгованості по кредиту складав: 14000,00 грн (основний борг) та 79,80 грн проценти. Сам позивач в заяві зазначає про те, що 10.07.2021 відповідачколю було в повному обсязі сплачено розмір нарахованих за весь строк кредитування процентів (станом на 10.08.2021). З огляду на зазначене, з урахуванням того що строк кредитування закінчився 11.07.2021, то з того ж дня відповідача втратила право нараховувати проценти по кредиту в силу наведених вище положень ч.1 ст. 1048 ЦК України. Тому, вимога позивача щодо стягнення на свою користь заборгованості зі сплати процентів на загальну суму 31 920,00 грн безпідставна та необґрунтована, оскільки ці проценти нараховані в період часу з 11.07.2021 по 07.12.2021, тобто поза межами строку кредитування. Також, відповідачка категорично не погоджується з твердженнями позивача про те, що строк кредитування було «пролонговано» на 90 днів, виходячи з наступного. Так, позивач стверджує, що сплативши 79,80 грн 10.07.2021 у відповідності до п. 1.4 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів (до 09.08.2021) з стандартною процентною ставкою 1,90% в день, 09.08.2021 відповідачка здійснила оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 7980,00 грн в зв`язку з чим, у відповідності до п. 1.4 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів (до 08.09.2021) з стандартною процентною ставкою 1,90% в день, а у зв`язку з невиконанням відповідачкою зобов`язань після 08.09.2021, керуючись пунктами 4.3. Кредитного договору Кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів поспіль. Стосовно нібито продовження строку дії кредиту з 11.07.2021 на 30 днів звертаю увагу на п.4.2. Кредитного договору, на який посилається Позивач. Так, згідно п.п. 4.2.1 Кредитного договору, споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до пп.4.2.2. Договору. У відповідності до змісту п.п.4.2.2. Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем. З п.п. 4.2.3 Кредитного вбачається, що Товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) Споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Споживачем Товариству в Особистому кабінеті/зазначені в Договорі. При цьому, стверджуючи про нібито ініціювання пролонгації договору на підставі п.4.2 цього договору, Позивач не додав до позовної заяви жодних доказів вчинення первісним кредитором дій передбачених п.4.2.3 Кредитного договору, зокрема доказів направлення текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Споживачем Товариству в Особистому кабінеті/зазначені в Договорі. Окрім цього, позивачем не надано жодних доказів того, що сплата суми в 79,80 грн була саме пропозицією з боку відповідачки продовжити строк договору, а не сплата строкової заборгованості по процентам, з огляду на що позивачем не доведено факт пролонгації кредитного договору після 11.07.2021. Також, відповідачка звертає увагу і на безпідставність тверджень позивача і про продовження строків кредитування до 09.08.2021 у зв`язку з ненаданням доказів виконання кредитором дій передбачених п. 4.2.3. договору, а також не наданням доказів того, що сплата відповідачкою коштів є його пропозицією щодо пролонгації. Також, відповідачка зазначає, що в силу приписів ч.1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. У відповідності до змісту ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. В цьому аспекті відповідач звертає увагу, що п.п. 4.2.2 Кредитного договору передбачено, що якщо споживач здійснюючи платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, він зобов`язаний повідомити про це Товариство в один із вказаних нижче способів: - перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в Особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту»; - протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства [email protected] (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень Товариству, що розміщений на Веб-сайті в Розділі «Зворотній зв`язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомлені номеру та дати цього Договору та суми здійсненого платежу. Таким чином вважаю, що встановлення вимог щодо необхідності здійснення Відповідачем цілого ланцюга дій, у випадку якщо він не бажає при здійсненні платежів продовжувати строк дії договору, в той час як первісний кредитор має лише право схвалити пропозицію споживача щодо продовження строку дії договору шляхом направлення йому текстового повідомлення, є несправедливим. Отже, позивачем також не надано жодних доказів того, що відповідачкою не вчинено дій щодо повідомлення первісного кредитора про небажання продовжувати строк користування кредитом. Також безпідставні твердження позивача і щодо подальшої нібито автоматичної пролонгації дії договору, оскільки неможливо було продовжити 09.08.2021 строк кредитування, який закінчився 11.07.2021. Окрім цього, відповідачка звертає увагу на те, що положення п.п.4.2.3 Кредитного договору, на який посилається позивач стверджуючи про нібито автоматичну пролонгацію кредитного договору, є нікчемною в силу приписів ч.7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції що діяла на дату укладення кредитного договору), у відповідності до якої зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін, а умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною. При цьому «автопролонгація», як зазначає Позивач і є діями з односторонньої зміни умов договору, зокрема його істотної умови - строку кредитування. Попри те що наведена умова є нікчемною в силу прямої норми закону, зазначена норма є до того ж і несправедливою, в силу приписів п.11 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у відповідності до якого несправедливою є умова надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі, оскільки зазначене вносить істотний дисбаланс до договірних правовідносин та ставить споживача в несправедливе становище по відношенню до кредитної установи. Таким чином, відповідачка вважає, що строк дії Кредитного договору завершився 11.07.2021, з того ж часу кредитор втратив право нараховувати проценти за користування кредитом, доказів продовження дії договору після 11.07.2021 позивачем не надано, умови договору якими врегульовано питання продовження дії договору є несправедливими та нікчемними, відтак нарахування первісним процентів з 11.07.2021 по 07.12.2021 було протиправним, як протиправним було зарахування платежу в сумі 7980,00 грн в якості погашення неправомірно нарахованих відсотків. Позивачем серед інших вимог, заявляється вимога щодо стягнення з відповідача на свою користь інфляційних втрат у сумі 1476,00 грн та трьох відсотків річних у розмірі 290,62 грн, які нараховані за період часу з 07.12.2021 по 23.02.2022, однак відповідачка вважає безпідставною, як і нарахування відповідних сум в силу приписів п. 15 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України. Щодо судових витрат позивача, то відповідачка вважає вимоги позивача щодо стягнення на свою користь витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн необґрунтованими, виходячи з наступного. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, позивачем серед іншого, надано договір про надання правової допомоги, а також звіт про надання правової допомоги від 17.07.2023. З наданого звіту вбачається, що правова допомога, яка надавалася адвокатом позивачу включала в себе: збір та аналіз документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості; складення позовної заяви; подання позовної заяви до суду. З огляду на обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, враховуючи нескладний характер цієї справи та незначний обсяг документів, які слід було аналізувати та готувати при поданні позовної заяви, то відшкодування позивачу витрат на надання правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 10 000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності, такий розмір витрат є значно завищеним. В даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг наданих доказів є невеликим, враховуючи кількість боржників за договором факторингу даний позов для підготовки його до розгляду є однотипним, відтак такий розмір витрат, що заявлений позивачем є значно завищеним. Тому, враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
25.04.2024 представник позивача, адвокат Столітній Михайло Миколайович, направив до суду заяву, про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суму заборгованості у розмірі 45920,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1476,00 грн, три відсотки річних у розмірі 290,62 грн, та судові витрати у справі: сплачений судовий збір у розмірі 2147,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.
25.04.2024 представник позивача, адвокат Столітній Михайло Миколайович, подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач не погоджується вважає їх такими, що не відповідають дійсності та вимогам чинного законодавства з наступних підстав. Електронний договір № 4298349 про надання споживчого кредиту від 11.06.2021, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи, повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, нормативно-правове регулювання укладання електронного Кредитного договору та процедура укладання електронного кредитного договору детально описана позивачем в позовній заяві. На підтвердження укладання Договору про надання споживчого кредиту з ТОВ «Авентус Україна», позивачем було надано електронний доказ в паперовій формі, який було підписано шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «M392748», який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідачка ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі Кредитний договір. Також, відповідачка, оформлюючи кредитний договір заходить на Веб-сайт ТОВ «Авентус Україна» https://www.creditplus.ua, реєструється та створює електронний кабінет, в якому йому надходить текст Кредитного договору та де вона має змогу ознайомитись з Правилами, Паспортом споживчого кредиту (додається до позовної заяви), інформацією передбаченою частиною 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ліцензією, фінансовим звітом тощо. Таким чином, відповідачка має примірник оригіналу кредитного договору та паспорту споживчого кредиту. Доступ до особистого кабінету клієнта має тільки відповідачка. А тому жодних сумнівів в тому, що 11.06.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було досягнуто згоди щодо всіх суттєвих вимог та укладено електронний Договір № 4298349 про надання споживчого кредиту не виникає. Щодо розрахунків та перерахування коштів. Оскільки ТОВ «Авентус Україна» не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може. Товариством було надано розрахунок заборгованості по кредитному Договору, який оформлений належним чином як документ товариства, що підписаний директором ТОВ «Авентус Україна» та скріплений печаткою товариства. Позивач вважає, що наданий розрахунок є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості у цій справі. Переказ коштів, виданих в рамках Кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто в заяві на отримання Кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера. Крім того, Платіжна банківська картка містить захищені та притаманні лише конкретній особі обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Надання Кредитору відомостей щодо захищеного номера банківської карти для здійснення переказу грошових коштів, які відомі лише Відповідачу, свідчить що попередньо (до зарахування коштів), сторонами були узгоджені всі істотні умови договору, в тому числі і спосіб здійснення перерахування кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору. Платіжний провайдер надав первісному кредитору ТОВ «Авентус Україна» послуги з переказу грошових коштів відповідно до умов Договору про організацію переказу платежів. Отже, кредитні кошти відповідачці перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку № НОМЕР_1 , що повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства. 10.07.2021 відповідачка здійснила оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 79 грн 80 коп. В зв`язку з чим, у відповідності до п. 1.4 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів (до 09.08.2021) з стандартною процентною ставкою 1,90% в день. Необхідно зазначити, що відповідно до п.4.2.2. Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем. Якщо Споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, Споживач зобов`язаний повідомити про це Товариство в один із вказаних нижче способів: - перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в Особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту»; або - протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства [email protected] повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомлені номеру та дати цього Договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений Споживачем платіж буде розцінений Товариством як пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом. Відповідно до п.4.2.4. У випадку акцептування Товариством пропозиції (оферти) Споживача про продовження строку кредиту (як це сталось у даному випадку), новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення Споживачем дій, зазначених в пп.4.2.2 цього пункту Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті. Так, позивач надає до суду копію смс-повідомлення, направленого відповідачці, щодо акцептування первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» оферти відповідача про продовження строку користування кредитом. 09.08.2021 відповідач здійснив оплату на рахунок Кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 7980,00 грн, у зв`язку з чим, у відповідності до п. 1.4 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів (до 08.09.2021) з стандартною процентною ставкою 1,90% в день. 08.09.2021 Відповідач свої зобов`язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, в зв`язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. Кредитного договору Кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль. Надалі відповідачка оплати за Кредитним договором не здійснювала. Згідно з п. 4.3.1 сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп.4.2.2- 4.2.4. Договору. Варто зазначити, що Споживач повідомлявся в Особистий кабінет щодо наявності заборгованості та продовження строку кредиту відповідно до п.4.3.1. Враховуючи викладене, нарахування процентів за користування кредитними коштами, виданими в рамках кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов Кредитного договору. На виконання вимог чинного законодавства ані первісним кредитором, ані позивачем не здійснювалось нарахування неустойки та пені за невиконання умов Кредитного договору. Таким чином, відповідачка свої зобов`язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, чим порушила умови договору. Щодо правомірності факторингу та повідомлення про відступлення прав вимоги. Пп. 3 п. 5.1. Кредитного договору передбачено, що ТОВ «Авентус Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідача. Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед кредитором 03.05.2022 між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як фактором, було укладено Договір факторингу № 03-05/2022, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за кредитним договором. Про відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту зазначену при укладенні кредитного договору відповідного повідомлення. Щодо реєстру боржників необхідно зазначити, що позивачем додано до позовної заяви належним чином оформлений витяг з даного реєстру, скільки сам реєстр боржників містить персональні дані інших осіб, розголошення яких суперечить положенням ЗУ «Про захист персональних даних». Щодо розрахунку судових витрат, то зазначає, що якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Станом на сьогоднішній день, ані кредитний договір, ані будь-яке його положення чи пункт, включаючи ціну договору, не визнано відповідно до чинного законодавства недійсними, не справедливими чи не добросовісним. Отже, відповідачу проценти нараховано правомірно у межах погодженого строку надання кредиту та у межах періоду автопролонгації відповідно до поденного розрахунку, що наданий до позовної заяви. Таким чином, факт укладення Кредитного договору та наявності права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором беззаперечно доведено належними та допустимими доказами. Тому, просив позов задовольнити у повному обсязі.
26.04.2024 судом постановлено ухвалу, якою забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» учасника справи: представника позивача, за довіреністю у справі - ОСОБА_2 .
29.04.2024 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, зобов`язано позивача надати до суду оригінал витягу з реєстру боржників до договору факторингу №03-05/2022 від 03.05.2022.
29.04.2024 судом постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання представника позивача та витребувано у АТ КБ «Приватбанк» (вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094, електронна пошта: [email protected]) інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_1 ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) та підтвердження факту зарахування коштів 11.06.2021 на дану платіжну картку банком-емітентом якої є АТ КБ «Приватбанк» у сумі 14000 грн від ТОВ «Авентус Україна» (код ЄДРПОУ 41078230).
10.05.2024 на адресу суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.
16.05.2024 представник відповідачки, адвокат Друзь Віталій Вікторович, подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що відповідачка заперечує проти вимог позивача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) з огляду на неправомірний характер нарахування згаданих штрафних санкцій, оскільки у відповідності до п.15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами), від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Відтак, навіть якби позивачем було доведено вцілому законність і обґрунтованість своїх позовних вимог до Відповідача, то позивач би був не вправі просити суд стягнути на свою користь нараховані ним 3% річних та інфляційні втрати, оскільки за своєю природою зазначені нарахування є штрафними санкціями, що були нараховані в період дії карантину. Тому, в задоволенні позовних вимог (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) слід відмовити. Щодо автопролонгації строку кредитування, то відповідачка повторно звертає увагу суду на те, що позивачем не надано жодного доказу того, що призначенням платежу від 09.08.2021 було саме погашення нарахованих відсотків. При цьому надана «роздруківка СМС повідомлень» вочевидь не є належним доказом як факту надсилання будь-яких повідомлень подібного змісту на адресу відповідача, так не є доказом того, що власне зміст повідомлень був такий, як зазначено у роздруківці. Відповідач повторно звертає увагу суду на п.1.4 Кредитного договору, в якому чітко визначено, що строк кредиту 30 днів. Також договором визначено, що детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів) , що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору. З доданого до позовної заяви Графіку платежів вбачається, що строк кредиту складає з 11.06.2021 по 11.07.2021. Таким чином, вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню та просить врахувати ці пояснення під час розгляду справи.
04.07.2024 на адресу суду від ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» надійшов витяг з реєстру боржників до договору факторингу №03-05/2022 від 03.05.2022.
Представник позивача, адвокат Столітній Михайло Миколайович, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача, адвокат Друзь Віталій Вікторович, в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві та додаткових поясненнях, просив відмовити у задоволенні позову.
Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків ( ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (Кредитор) є фінансовою установою, про що було отримано Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи НОМЕР_3 від 28.02.2017, видане Національним банком України. Також, ТОВ «Авентус Україна» має ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, яка була видана розпорядженням Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 28.03.2017 №756 (Т. 1 а.с. 14-15).
Також, встановлено, що 11.06.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір №4298349 про надання споживчого кредиту (Т. 1 а.с. 79-87), відповідно до умов якого товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов?язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити за користування ним та виконати інші обов`язки. Згідно умов кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 14000,00 гривень (п.1.2. Кредитного договору).
Відповідно до п. 1.4 Договору строк кредиту 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживання та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього договору (Т. 1 а.с. 88). Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору.
Тип процентної ставки фіксована (п. 1.5 Кредитного договору). Мета отримання кредиту - споживчі потреби (п. 1.6 Кредитного договору).
Відповідно до п.1.5.1 Кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася авто пролонгація, відповідно до п.4.3 договору.
Відповідно до п. 1.5.2. Кредитного договору Знижена процентна ставка 0,019 % в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Споживачу межах строку, визначеного в п.1.4 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою Споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, Споживач як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту (до дати пролонгації(не включно), але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п.1.4 Договору, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
В додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту №4298349 від 11.06.2021 (Т. 1 а.с. 88) додано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. В даній таблиці зазначено, що термін дії договору складає 30 днів, з 11.06.2021 до 11.07.2021, загальна вартість кредиту в розмірі 14079,80 грн., з яких 14000,00 грн. сума кредиту та 79,80 грн. проценти за користування кредитом. Крім цього, в додатку № 1 до договору зазначено, що якщо споживачем не будуть виконані умови договору для отримання зниженої процентної ставки, сума платежу за розрахунковий період складе 21980,00 грн, з яких проценти за користування кредитом складуть 7980,00 грн і загальна вартість кредиту складе 21980,00 грн.
Вищезазначена інформація міститься також і у підписаному між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 паспорті споживчого кредиту (Т. 1 а.с. 73-77), відповідно до якого загальні витрати за кредитом за стандартною процентною ставкою складають 7980,00 грн, а за зниженою процентною ставкою складають 79,80 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за стандартною ставкою за весь час користування кредитом становить 21980,00 грн, за зниженою ставкою - 14079,80 грн.
Отже, додаток № 1 і паспорт споживчого кредиту, які підписані відповідачкою електронним підписом, містить вказівку на суму кредиту, строк його видачі, знижену і стандартну відсоткові ставки, орієнтовну загальну вартість кредиту штрафи тощо.
Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» затверджених наказом № 53-ОД від 16.01.2020 та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents (Т. 1 а.с. 20-35), який був підписаний відповідачкою у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором М392748.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Ч. 1ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію товариства ТОВ «Авентус Україна» відповідачка - ОСОБА_1 електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором (М392748) у договорі №4298349 від 11.06.2021, приєдналася до Правил надання коштів у позику, визнає та погоджується на запропоновані позивачем умови користування та порядок надання товариством грошових коштів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
За змістом ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.
Вищевказаний кредитний договір №4298349 від 11.06.2021 підписаний відповідачкою електронним підписом, за допомогою одноразового ідентифікатора, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Крім того, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Також, підписання кредитного договору №4298349 від 11.06.2021 (електронним підписом) свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19).
Отже, встановлено, що вказаний договір про надання споживчого кредиту №4298349 від 11.06.2021, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 11.06.2021 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами у розмірі 14000,00 грн, шляхом підписання кредитного договору та паспорту споживчого кредиту, вказаними документами передбачені всі істотні умови надання кредиту, сплати відсотків та повернення таких коштів позичальником та, підписавши кредитний договір та паспорт кредиту, відповідач ОСОБА_1 добровільно погодилася на визначені в них умови кредитування та взяла на себе відповідні зобов`язання, що не спростовано відповідачкою.
Також, позичальник, своїм підписом підтвердила, що ознайомлена з інформацією, вказаною в ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншою інформацією (п. 10.8 Договору).
Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Представник відповідачки заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що позивачем не надано будь яких доказів на підтвердження видачі первинним кредитором відповідачці кредитних коштів, дати видачі, розміру та інших доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів відповідачем в розмірі, заявленому позивачем, до позовної заяви не надано.
Однак, суд критично оцінює зазначені твердження, оскільки відповідно до п. 2.1 Кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 14000,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить їй, що підтверджується матеріалами справи, а саме відповіддю АТ КБ «Приват банк» надану на ухвалу суду про витребування доказів (Т. 2 а.с. 129) та не спростовано відповідачкою належними та допустимими доказами.
Представник відповідачки, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту набуття права вимоги за кредитними договорами, адже в тексті зазначеного договору факторингу, відсутні будь які відомості про те, що до позивача перейшли права вимоги будь якої заборгованості по відношенню до відповідачки, зокрема і права вимоги за кредитним договором № 4298349 від 11.06.2021. В Акті прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу №03-05/2022 від 03.05.2022 відсутня будь яка інформація, що в реєстрі Боржників, який передано фактору, наявні будь які відомості про передачу ТОВ «Авентус Україна» прав вимоги серед інших 5849 боржників і до відповідачки за кредитним договором №4298349 від 11.06.2021, а витяг з реєстру боржників від 03.05.2022, в якому зазначені відомості щодо відповідачки, він ставить під сумнів, з огляду на те, що цей документ вочевидь виготовлено шляхом збереження текстового файлу у форматі «pdf», з подальшим нанесенням фотозображення печаток підписантів договору факторингу та підписів уповноважених осіб та позивачем також не надано будь яких доказів того, що ним було взагалі здійснено оплату за договором факторингу.
Однак, суд критично оцінює зазначені твердження, виходячи з наступного
Судом встановлено, що 03.05.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №03-05/2022 (Т. 1 а.с. 37-45), відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (Фактор) зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» (Клієнта) (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Згідно п. 1.2. Договору Факторингу Перехід від Клієнта (ТОВ «Авентус Україна») до Фактора (Позивача) Вимоги Заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор (Позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права Вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників (Копія додається) - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора (Позивача) Права Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 3.3, 3.4 Договору факторингу ціна продажу за договором становить 690604,25 грн, яку фактор сплачує протягом 3 робочих днів з моменту передачі по акту прийому-передачі реєстру боржників.
03.05.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено акт приймання - передачі реєстру боржників до договору факторингу №03-05/2022 (Т. 1 а.с. 46), згідно якого на виконання вимог п. 1.2 Договору факторингу №03-05/2022 кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників, після чого від клієнта до фактора переходить право вимоги заборгованості від божників.
Також, відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №03-05/2022 від 03.05.2022(Т. 1 а.с. 108, Т. 2 а.с. 149, 150) ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4298349 від 11.06.2021 в сумі 45920,00 грн, з яких: 14000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу та 31920,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Згідно платіжних інструкцій №3 від 05.05.2022, №2 від 05.05.2022 та №1 від 05.05.2022 новий кредитор ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перерахував фактору ТОВ «Авентус Україна» ціну продажу Договору факторингу №03-05/2022 від 03.05.2022 в сумі 690604,25 грн (Т. 2 а.с.100,101, 102).
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, враховуючи підписання між клієнтом та фактором Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку № 2 та сплату ціни продажу прав вимоги, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» став новим кредитором відносно ОСОБА_1 за кредитним договором № 4298349 від 11.06.2021 саме з 03.05.2022, що передбачено п. 1.2 Договору факторингу.
Отже, враховуючи вищезазначене, відступлення права грошової вимоги до відповідачки та набуття такого права ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.
Також, статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.
При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.
Таким чином, у разі сплати відповідачкою - ОСОБА_1 коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.
Також, підпунктом 3 п. 5.1. Договору передбачено, що ТОВ «Авентус Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідача.
Разом з тим, ТОВ «Авентус Україна» повідомило ОСОБА_1 , про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, шляхом направлення на електронну пошту відповідачки, зазначену при укладенні кредитного договору (Т. 1 а.с. 106).
Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Представник відповідачки, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що розрахунки кредитної заборгованості, які іменовані як «картка обліку договору» не є доказом виникнення та існування між відповідачем та первісним кредитором заборгованості.
Однак, суд критично оцінює зазначене твердження, виходячи з наступного.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц).
Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачки позивачем було надано розрахунок заборгованості, а саме картку обліку договору №4298349 від 11.06.2021 (а.с. 89-105).
З картки обліку договору №4298349 від 11.06.2021 вбачається, що заборгованість відповідачки за кредитним договором станом на 18.07.2023 становить 45920,00 грн, яка складається із: заборгованості по основній сумі кредиту - 14000,00 грн та заборгованості по відсоткам - 31920,00 грн.
Також, як зазначено вище у рішенні, 11.06.2021 ОСОБА_1 підписала договір №4298349 про надання споживчого кредиту від 11.06.2021 та паспорт споживчого кредиту, якими передбачено сплату відсотків (стандартна процентна ставка 1,90% в день та знижена процентна ставка 0,019 % в день) і передбачено графік повернення кредиту та процентів, з якими відповідачка погодилась, підписавши його.
Матеріалами справи підтверджується, що у підписаному позичальником договорі №4298349 про надання споживчого кредиту від 11.06.2021 визначені тип та розмір процентних ставок плати за користування кредитом, а тому, вимоги про стягнення процентів є обґрунтованими, оскільки такі умови прямо передбачені кредитним договором №4298349 від 11.06.2021 та паспортом споживчого кредиту до вказаного кредитного договору, які підписані відповідачкою, відтак, остання була обізнана з такими умовами договору перед його укладанням.
Отже, суд вважає, що наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості, враховуючи, що позивачем надані докази отримання кредитних коштів, а заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості відповідачка свого розрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу за кредитним договором №4298349 від 11.06.2021, до суду не надала. Крім того, відповідачка у судовому засіданні під час розгляду заяви про скасування заочного рішення факт отримання кредиту визнала.
Отже, позивач довів факт виникнення зобов`язальних правовідносин між сторонами, шляхом укладання договору про надання споживчого кредиту між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , факт перерахування коштів на платіжну картку відповідачки, а часткова сплата відповідачкою платежів на виконання договору підтверджує визнання нею умов укладеного договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовєязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 14000,00 грн та порушення нею зобов`язання щодо їх повернення, а тому, суд дішов висновку, що з останньої підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту згідно договору №4298349 від 11.06.2021 в розмірі 14000,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачки заборгованості по відсотках в розмірі 31920,00 грн, слід зазначити наступне.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Відповідачка, заперечуючи проти стягнення з неї заборгованості по відсоткам в розмірі 31920,00 грн, зазначає, що строк виконання зобов`язання у повному обсязі настав 11.07.2021, договір не було пролонговано ні на 30 днів ні на наступні 90 днів, а тому, стягнення процентів, які нараховані в період часу з 11.07.2021 по 07.12.2021, тобто поза межами строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Однак, суд критично оцінює зазначені твердження, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3.1. Договору нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
Відповідно до п.п. 3.3 Договору розмір процентної ставки, встановлений в п.1.5.1 договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії договору та не може бути збільшений товариством в односторонньому порядку.
За положеннями п. 4.1 Договору строк кредиту може бути продовжено: за ініціативо. Споживача на кількість днів, зазначену в п. 1.4. договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп. 4.2. (пп. 4.2.1.-4.2.4.) договору або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 (пп. 4.3.1.- 4.3.4.) договору.
Відповідно до п.4.2.2. Договору пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем. Якщо Споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, Споживач зобов`язаний повідомити про це Товариство в один із вказаних нижче способів: - перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в Особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту»; або - протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства [email protected] (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень Товариству, що розміщений на Веб-сайті в Розділі «Зворотній зв`язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомлені номеру та дати цього Договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений Споживачем платіж буде розцінений Товариством як пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом.
Відповідно до п.4.2.4 Договору у випадку акцептування Товариством пропозиції (оферти) Споживача про продовження строку кредиту (як це сталось у даному випадку), новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення Споживачем дій, зазначених в пп.4.2.2 цього пункту Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті.
Відповідно до п. 4.3.1 Договору Сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп.4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Відповідно до п. 4.3.2. Договору споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп. 4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача, у порядку передбаченому п.4.2.Договору.
Відповідно до п. 4.4. Договору вказаний в цьому розділі порядок внесення змін до договору щодо продовження строку кредиту сторони вважають таким, що вчинений в письмовій формі, оскільки воля сторін передбачена в п. 4.2 договору виражена за допомогою технічного засобу зв`язку, а в п. 4.3 договору - письмово цим договором, що відповідає вимогам, встановленим статтею 207 ЦК України до письмової форми правочину.
Як зазначено вище, для підписання договору №4298349 від 11.06.2021 про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором «М392748» відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, зокрема щодо визначення розміру процентів за його користування та пролонгації договору.
Крім того, наведені пункти та підпункти кредитного договору, які передбачають продовження строків кредитування за вказаним кредитним договором не визнавались відповідачкою недійсними, а тому з огляду на приписи статті 204 ЦК України є дійсними та підлягають виконанню.
З картки обліку договору №4298349 від 11.06.2021 (а.с. 89-105) вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 18.07.2023 становить 45920,00 грн, яка складається із: заборгованості по основній сумі кредиту - 14000,00 грн та заборгованості по відсоткам - 31920,00 грн.
Також, відповідно до картки обліку договору (а.с. 89-105), ОСОБА_1 10.07.2021 здійснила оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом в сумі 79,80 гривень, у зв`язку з чим, у відповідності до п. 1.4 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів (до 09.08.2021) зі стандартною процентною ставкою 1,90% в день, 09.08.2021 відповідачка здійснила оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 7980,00 грн, у зв`язку з чим, у відповідності до п. 1.4 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 30 днів (до 08.09.2021) зі стандартною процентною ставкою 1,90% в день та 08.09.2021 відповідачка свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, а також не уклала угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, в зв`язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. Кредитного договору Кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль.
Позивачем, на підтвердження продовження строку користування кредитом, надано копію смс-повідомлення від 10.07.2021, 09.08.2021, направленого відповідачці щодо акцептування первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» оферти відповідача щодо продовження строку кредитного договору до 08.09.2021 (Т. 1 а.с. 273).
Крім того, первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» з метою врегулювання простроченої заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №4298349 від 11.06.2021 ОСОБА_1 було направлено повідомлення про наявність простроченої заборгованість за договором у розмірі 21980,00 грн, станом на 08.09.2021 (Т. 1 а.с. 274-275), в якому зокрема, повідомило відповідачку, що у відповідності до п. 4.3.1 кредитного договору строк кредиту продовжено на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка своїх зобов`язань у визначений договором строк щодо повернення кредиту не виконала, періодично здійснювала часткове погашення кредиту. Сплачені нею кошти відповідно до п. 6.3 договору були спрямовані в першу чергу на погашення прострочених процентів, а строк дії договору на підставі його положень було продовжено до 07.12.2021.
Таким чином, внаслідок продовження дії договору у кредитора були наявні правові підстави для нарахування процентів за користування кредитом, окрім того, з картки обліку договору вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувалися до 07.12.2021.
Представник відповідачки заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що в силу приписів ч.1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. В цьому аспекті відповідач звертає увагу, що встановлення вимог щодо необхідності здійснення відповідачем цілого ланцюга дій, у випадку якщо він не бажає при здійсненні платежів продовжувати строк дії договору згідно п.п. 4.2.2 Кредитного договору, є несправедливим. Положення п.п.4.2.3 Кредитного договору, на який посилається позивач стверджуючи про нібито автоматичну пролонгацію кредитного договору, є нікчемною в силу приписів ч.7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Попри те що наведена умова є нікчемною в силу прямої норми закону, зазначена норма є до того ж і несправедливою, в силу приписів п.11 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки зазначене вносить істотний дисбаланс до договірних правовідносин та ставить споживача в несправедливе становище по відношенню до кредитної установи.
Однак, суд критично оцінює зазначені твердження представника, оскільки при розгляді справи відповідачка не заявляла зустрічних вимог про визнання недійсними вказаних пунктів кредитного договору, у зв`язку з їх невідповідністю п. 11 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому вирішення цього питання в рамках цієї справи є неможливим, оскільки виходить за межі заявлених позовних вимог.
Крім того, відповідно до положень п.п. 2 п. 5.3 Кредитного договору відповідачка мала право відмовитись від укладення цього Договору без пояснення причин, письмово повідомивши про це Товариство не пізніше 14 календарних днів з моменту підписання та отримання примірника цього Договору, шляхом направлення товариству на електронну адресу або рекомендованим чи цінним листом за адресою місцезнаходження Товариства, вказані в Договорі, та сплатити проценти за період з дня одержання кредитних коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою в цьому Договорі.
Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом у сумі 31920,00 грн грунтується на вимогах закону, узгоджена сторонами кредитного договору, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з порушенням відповідачкою грошових зобов`язань за кредитним договором, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа №758/1303/15-ц, провадження №14-68цс18) ст.625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При вирішенні питання про стягнення річних нарахованих, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 06.02.2019 у справі № 175/4753/15-ц, яким роз`яснено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Представник відповідачки, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає також, те, що вимога щодо стягнення з відповідачки на свою користь інфляційних втрат у сумі 1476,00 грн та трьох відсотків річних у розмірі 290,62 грн, які нараховані за період часу з 07.12.2021 по 23.02.2022, є безпідставною, в силу приписів п. 15 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України.
Однак, суд критично оцінює зазначене твердження представника, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 15 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
У даному випадку позивачем нараховано кошти відповідно до ст. 625 ЦК України (сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми), а не грошові кошти відповідно до ст.549 ЦК України (неустойка, штраф, пеня).
Тому, враховуючи факт порушення зобов`язання щодо повернення кредиту, з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми боргу 45920,00 грн за період з 08.12.2021 по 23.02.2022 в розмірі 290,61грн та 1476,00 грн відповідно.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Представником позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надано: копію договору №10/07-2023 про надання правової допомоги від 10.07.2023, копію звіту про надання правової допомоги від 17.07.2023 до договору №10/07-2023 про надання правової допомоги від 10.07.2023, копію рахунку на оплату послуг №532/14/07 від 14.07.2023 згідно договору №10/07-2023 про надання правової допомоги від 10.07.2023 та платіжну інструкцію №763 від 14.07.2023 про сплату вказаних витрат на суму 10000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 47-49, 64, 69, 78).
Згідно п. 4.1 Договору отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.
Згідно звіту про надання правової допомоги згідно договору від 17.07.2023 до договору №10/07-2023 про надання правової допомоги від 10.07.2023 адвокат надав, а клієнт прийняв правову допомогу щодо збору та аналізу доказів і документів для подання позовної зави та складання позовної заяви у справі про стягнення боргу за кредитним договором, загальна вартість послуг правової допомоги становить 10000,00 грн.
Згідно рахунку на оплату замовлення №532/14/07 від 14.07.2023 згідно договору №10/07-2023 про надання правової допомоги від 10.07.2023, вартість послуги щодо збору та аналізу документів для подання позовної заяви - 3000,00 грн (3 год), складання позовної заяви - 5000,00 грн (5 год), подання до суду позовної заяви в інтересах клієнта - 2000,00 грн (2 год).
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Так, від відповідачки в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано, а відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, відповідачка зазначає, що з огляду на обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, враховуючи нескладний характер цієї справи та незначний обсяг документів, які слід було аналізувати та готувати при поданні позовної заяви, то відшкодування позивачу витрат на надання правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 10000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності, такий розмір витрат є значно завищеним. В даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг наданих доказів є невеликим, враховуючи кількість боржників за договором факторингу даний позов для підготовки його до розгляду є однотипним, відтак такий розмір витрат, що заявлений позивачем є значно завищеним.
Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Водночас, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тому, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, враховуючи вищевикладене та обставини даної справи, співмірність заявлених витрат зі складністю справи та розумності їх розміру, суд дійшов висновку про зменшення заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача вказаних витрат у розмірі 5000,00 грн.
Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір в розмірі 2147,20 грн (а.с.1).
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, суд дійшов висновку, про стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2147,20 грн.
Керуючись ст. 11, 207,526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 - 81, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (ЄДРПОУ: 44559822, місцезнаходження: вулиця Загородня,15, офіс 118/2, місто Київ, 03150) до ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість у розмірі 45920,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1476,00 грн, три відсотки річних у розмірі 290,61 грн, всього 47686,61 грн (сорок сім тисяч шістсот вісімдесят шість гривень 61 копійка).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2147,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн, всього 7147,20 грн (сім тисяч сто сорок сім гривень 20 копійок).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 29.07.2024, з урахуванням ч.3 ст. 124, ч.6 ст. 259 ЦПК України.
Суддя О. В. Бондаренко
