КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а
Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/4981/2024
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2024 року м. Київ
Справа № 757/33008/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Остапчук Т.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення моральної шкоди,
встановив:
У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача АТ КБ «Приватбанк» про стягнення моральної шкоди.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01.08.2015 року він уклав із ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги за 8-ма строковими депозитними договорами від 31.01.2005 року №№ НОМЕР_3-НОМЕР_10. Зазначені депозитні договори укладалися між ОСОБА_2 та ЗАТ «Приватбанк» у Правобережному відділенні банку м. Дніпро. Номінальна сума вкладів за кожним із депозитних договорів складала 500 000 грн, процентна ставка - 20 % річних, термін дії - 6 місяців.
У травні 2005 року банк відмовився повертати ОСОБА_2 його депозитні вклади, що пов`язувалося з діями заступника відділення ОСОБА_3 , який оформляв та підписував депозитні договори, забезпечував здійснення організації прийому коштів без належних на те повноважень.
Оскільки кошти за депозитними договорами від 31.01.2005 року №№ НОМЕР_3-НОМЕР_10 банк не повертав позивачу як новому кредитору, як раніше не поверталися і ОСОБА_2 , то позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом про витребування вкладів та нарахувань за ними (справа № 363/3965/15). Під час розгляду справи банк вчиняв дії, спрямовані на затягування судового процесу, які були очевидним зловживанням процесуальними правами.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладів у розмірі 4 000 000 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01 лютого 2005 року по 31 липня 2005 року у розмірі 396 712,32 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01 серпня 2005 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 9 141 917,81 грн, три проценти річних на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 1 457 697,58 грн, інфляційні втрати на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 13 981 181,40 грн, 3 % пені від сум неповернутих вкладів в сумі 274 257,53 грн, а всього на суму 29 251 766,64 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року зменшено розмір процентів за користування грошовими коштами до 839 232,85 грн, зменшено розмір трьох процентів річних до 520 692,48 грн, зменшено розмір інфляційних втрат до 4 489 907,28 грн, збільшено розмір пені до 23 988 004,40 грн, у зв`язку з цим загальну суму стягнення збільшено з 29 251 766,64 грн до 33 837 837 грн.
Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 :
- рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені скасовано і в задоволенні позову в цій частині відмовлено.
- постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині зменшення розміру стягнених процентів за користування грошовими коштами та розміру загальної суми стягнення змінено, зменшивши розмір стягнених процентів до 381 369,84 грн та розмір загальної суми стягнення до 9 391 969,60 грн.
Враховуючи, що після постанови суду апеляційної інстанції судове рішення було реально виконане, тому позивачу було зайво сплачені кошти у сумі 24 489 364,40, у зв`язку із чим банк здійснює поворот виконання рішення.
Довготривалий судовий процес привів до суттєвого психотравмування позивача, чим завдано йому моральної шкоди. Банк заперечував право власності позивача, утримував його кошти у себе та розпоряджався ними. Довготривалі судові процеси з елементами зловживання процесуальними правами банком психологічно виснажували позивача, впливали на психічне здоров`я останнього. Позивач відчував душевні страждання, які були наслідком протиправної та винної поведінки банку, який не повертав вкладу. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 15 000 000 грн.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути із АТ КБ «Приватбанк» на його користь моральну шкоду, завдану тривалим неповерненням депозитів з нарахуваннями за депозитними договорами від 31 січня 2005 року № НОМЕР_3-НОМЕР_10, у розмірі 15 000 000 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що судовими рішеннями у справі № 363/3965/15ц, в тому числі постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року встановлено факт безпідставності неповернення депозитів за депозитними договорами, а відповідно і завдання йому моральної шкоди, спричиненої тривалим неповерненням цих вкладів. Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15ц чітко встановлено дату, з якої фіксується неповернення, а саме з 24 липня 2005 року. Депозитні вклади і нарахування за ними по дату 24 липня 2005 року не повертались банком з 25 липня 2005 року спочатку депозитному вкладнику ОСОБА_2 , а потім йому, як цессіонарію по 11 серпня 2020 року (до дати примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року органами державної виконавчої служби).
Стверджує, що умисно допущеним АТ КБ «Приватбанк» правопорушенням йому спричинена моральна шкода через психотравмування.
Вказує, що за п`ять років розгляду справи у судах до повернення йому коштів, позивач зазнав морального травмування.Довготривалі судові процеси з елементами зловживання процесуальними правами банком психологічно виснажували позивача, впливаючи на психологічне здоров`я. Позивач відчував душевні страждання, стресував, нервував, переживав, втомлювався, страждав безсонням. Ці страждання були наслідком протиправної і винної поведінки банку, який не повертав вклади.За період тривалого судового процесу кошти у гривні суттєво знецінилися, тобто реально відбулось фактичне пошкодження майна, від чого позивач також страждав.
За судовими рішеннями із-за знецінення гривні номінальна сума вкладів 31 січня 2005 року у еквіваленті складала 754 162,03 доларів США, а реально присуджена сума через 17 років склала 321 029,84 доларів США. Вважає, що дії банку по неповерненню законних коштів принижували його, як особистість, його ділову репутацію. Банк тривалий час, у тому числі у судовому порядку намагався доводити, що позивач безпідставно набув права на кошти, намагаючись штучно позбавити його своєї власності. Вважає, що між умисно допущеним банком цивільно-правовим порушенням і спричиненою моральною шкодою простежується прямий причино-наслідковий зв`язок.
Вказує, що обґрунтованість заявленої суми обставинам психотравмування доказово підтверджена наданим висновком спеціаліста-психолога ОСОБА_4 від 24 січня 2023 року, у якому детально проаналізовано обставини психотравмування з фіксацією його сутності. Незважаючи на заперечення банку, наданий висновок спеціаліста-психолога є належним доказовим документом, який суд має взяти до уваги та відповідно його оцінити, чого суд у оскаржуваному рішенні не здійснив. Звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18. Вважає, що висновок є об`єктивним і таким, що відповідає фактажу обставин та глибині і сутності його психотравмування.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Мусійченко Д.Л., вважаючи доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі, необґрунтованими, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду та додаткове рішення суду залишити без змін.
Зазначає, що позивачем не доведено неправомірності поведінки банку, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, не надано беззаперечних доказів вини банку у завданні моральної шкоди, а також не доведено наявності та розміру завданої моральної шкоди на підставі належних та допустимих доказів по справі.
Вважає, що висновок спеціаліста-психолога ОСОБА_4 від 05 лютого 2023 року не може вважатись належним, допустимим та достовірним доказом. Зазначений доказ подано позивачем з порушенням строку, встановленого ч.2 ст. 83 ЦПК України та без дотримання умов, встановлених ч.4 ст. 83 ЦПК України, позивач не надав жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження неможливості отримання та подання даного доказу раніше.
Крім того, разом з таким висновком не надано жодних документів, які б свідчили про наявність у його автора необхідної кваліфікації. Висновок психологічного дослідження фізичної особи складений спеціалістом-психологом, який не є атестованим судовим експертом. Спеціаліст-психолог під час складання висновку психологічного дослідження фізичної особи не попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Вказує, що спеціаліст-психолог під час складання висновку психологічного дослідження використовував методики, які не включено до реєстру методик проведення судових експертиз.
Крім того, визначений позивачем розмір моральної шкоди є необґрунтований та надмірно завищений. Разом з позовною заявою позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження факту завдання йому відповідачем моральної шкоди та на підтвердження розміру такої шкоди.
Сам по собі судовий розгляд справи жодним чином не підтверджує факт неправомірної поведінки банку щодо позивача, адже банк надавав обґрунтовані заперечення по справі. У поведінці банку відсутні ознаки неправомірності, адже заперечення банку були обґрунтовані, а в діях банку не було умислу на вчинення протиправних дій (поведінки) щодо позивача. Позивач не підтвердив жодним належним доказом, що саме завадило йому звернутися до суду за захистом свої порушених прав та інтересів раніше, ніж через 10 років після закінчення строку дії укладених ним договорів.
Зазначає, що в даному випадку саме позивач зволікав із зверненням до суду за захистом тих прав та інтересів, які він вважав порушеними. У вкладника було право на звернення до суду ще у 2005 році, однак він свідомо вирішив використати таке право лише у 2015 році, а тому посилання позивача на те, що тривале неповернення йому коштів та довготривалість судового процесу завдали йому моральну шкоду є безпідставним.
Зазначає, що заявлена позивачем у позові до стягнення моральна шкода у розмірі 15 000 000 грн вочевидь не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, та направлена саме на безпідставне збагачення позивача, оскільки на 62,6% перевищує суму стягнутих коштів за депозитними договорами разом з усіма нарахуваннями.
Крім того, на позивача не поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач ОСОБА_1 особисто для власних побутових потреб від відповідача АТ КБ «Приватбанк» послугу не отримував, в зв`язку з чим він не є споживачем в розумінні п. 22 ч. 1 Закону України «Про захист споживачів». Позивач ОСОБА_1 не є вкладником, а вкладником у спірних договорах є ОСОБА_2 . Враховуючи, що між позивачем та відповідачем існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, то Закон України «Про захист прав споживачів», як підстава для звільнення від сплати судового збору, на вимоги позивача не розповсюджується. Вказане узгоджується з правою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Мусійченко Д.Л. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є вкладником по договорах, по яким стягнуто кошти з відповідача. Позивачем не доведено розмір шкоди та причинний зв`язок цієї шкоди з діями відповідача. За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в позові про стягнення з банку на користь позивача моральної шкоди за безпідставністю позовних вимог.
З висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову колегія суддів погоджується.
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зазначила: «Порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, незважаючи на умови укладеного договору, є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено».
Обов`язок доказування в цивільному процесі встановлений ст. 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказуванню підлягає факт завдання особі моральної шкоди, в чому така моральна шкода знайшла вираз, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що він відчував душевні страждання, які були наслідком протиправної та винної поведінки банку, який не повертав вкладу. Банк заперечував його право власності на грошові кошти, утримував його кошти у себе та розпоряджався ними. Крім того, довготривалий судовий процес привів до суттєвого його психотравмування, чим завдано йому моральної шкоди.
У позовній заяві позивач вказував, що оскільки він став стороною діючих депозитних договорів, які продовжували свою дію у реальному часі, то на ці правовідносини беззаперечно як поширювались, так і поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він став споживачем реальних фінансових послуг по зберіганню вже своїх коштів на депозитних вкладних рахунках.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що до даних правовідносин неможливо застосувати положення Закону України «Про захист прав споживачів». Також суд вважав , що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.09.2020р. у справі № 216/3521/16 щодо підстав відшкодування моральної шкоди у зв`язку з неповерненням вкладу не може бути застосований до даних правовідносин, оскільки у вказаній справі правовідносин виникли з депозитного договору, укладеного 3.02.2015р. , тому не має підстав для врахування при розгляді даного спору. Як встановлено з матеріалів справи, позивач не є вкладником по договорах, по яким стягнуто кошти з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором
За змістом статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ , що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.
За частиною другою статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.
Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).
З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Разом з тим, за обставинами даної справи встановлено, що 31.01.2005 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Приватбанк» укладено 8 договорів про депозитний вклад № № НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10 кожний на суму 500 000 грн зі строком на 6 місяців (до 31 липня 2005 року) з процентною ставкою у розмірі 20 % річних. Факт внесення коштів на депозитний вклад підтверджується меморіальними ордерами від 31.01.2005 року №№ 1-8 (т. 1 а. с. 29-52).
01.06.2005 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про виплату процентів та розірвання депозитних договорів з 24.07.2005 року (т. 1 а. с. 53-68).
01.08.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор ( ОСОБА_2 ) відступає новому кредитору ( ОСОБА_1 ) належне первісному кредитору право вимоги за договорами строкового депозитного вкладу № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8, № НОМЕР_9, № НОМЕР_10 від 31.01.2005 року на загальну суму вкладів у розмірі 4 000 000 грн з процентною ставкою у розмірі 20 % річних строком на 6 місяців.
За цим договором відповідно до пункту 1.3. до нового кредитора переходить право вимагати від боржника належного та реального виконання наступних обов`язків: повернення грошових коштів у розмірі депозитних вкладів, отриманих боржником згідно депозитних договорів, укладених між первісним кредитором та боржником, а саме 4 000 000 грн; виплати нарахованих станом на дату укладання цього договору процентів за депозитними договорами; виплати будь яких інших платежів у відповідних сумах, що підлягають сплаті боржником на підставі депозитних договорів, включаючи неустойку, втрати від інфляційного знецінення грошових коштів, плату за користування чужими грошовими коштами та інші платежі; інших обов`язків, встановлених депозитними договорами (т. 1 а. с. 25-27).
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2015 року було відкрито провадження в цивільній справі №363/3965/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Комерційного банку «Приват Банк», треті особи - ОСОБА_2 , Національний Банк України, про стягнення коштів за договором банківського вкладу та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2016 року задоволено частково апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» . Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2015 року про відкриття провадження у справі - скасовано і передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29 лютого 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві для подачі до належного суду.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року зазначена ухвала скасована, а питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12 липня 2016 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено, а ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 12 липня 2016 року про відкриття провадження - залишено без змін.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 липня 2017 року було зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи - ОСОБА_2 , Національний Банк України про стягнення коштів за договором банківського вкладу та зобов`язання вчинити певні дії до розгляду Самарським районним судом м. Дніпропетровська цивільної справи № 206/2521/17 за позовом ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів нікчемними.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 липня 2017 року - скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладів у розмірі 4 000 000 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01 лютого 2005 року по 31 липня 2005 року у розмірі 396 712,32 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01 серпня 2005 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 9 141 917,81 грн, три проценти річних на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 1 457 697,58 грн, інфляційні втрати на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 13 981 181,40 грн, 3 % пені від сум неповернутих вкладів в сумі 274 257,53 грн, а всього на суму 29 251 766,64 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року зменшено розмір процентів за користування грошовими коштами до 839 232,85 грн, зменшено розмір трьох процентів річних до 520 692,48 грн, зменшено розмір інфляційних втрат до 4 489 907,28 грн, збільшено розмір пені до 23 988 004,40 грн, у зв`язку з цим загальну суму стягнення збільшено з 29 251 766,64 грн до 33 837 837 грн.
Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені - скасоване та в задоволенні позову в цій частині відмовлено.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині зменшення розміру стягнених процентів за користування грошовими коштами та розміру загальної суми стягнення змінено, зменшивши розмір стягнених процентів до 381 369,84 грн та розмір загальної суми стягнення до 9 391 969,60 грн.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судового збору змінено, зменшено розмір судового збору до 6090 грн.
В іншій оскарженій частині постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 15 397,96 грн судових витрат на сплату судового збору.
Приймаючи постанову від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , НБУ, про стягнення коштів за договорами банківського вкладу та зобов`язання вчинити певні дії Верховний Суд зробив наступні висновки:
- Апеляційний суд встановив, що 01 червня 2005 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «Приват Банк» із заявою про виплату процентів та розірвання депозитних договорів з 24 липня 2005 року. За таких обставин суди зробили помилковий висновок про часткове задоволення вимоги про стягнення пені за період з 31 серпня 2014 року по 31 серпня 2015 року, оскільки у зв`язку з розірванням вказаних договорів банківських вкладів за заявою вкладника від 01 червня 2005 року з 24 липня 2005 року між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини. Тому в задоволенні позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід відмовити.
- Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн) суди мали відмовити.
- стягуючи з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору, Верховний Суд у даній справі застосував висновки Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 , відповідно до яких : «при зверненні до суду із цим позовом позивачі судовий збір не сплачували, посилаючись на те, що є споживачами, які на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки суди вважали, що між банком та кожним з позивачів існують споживчі правовідносини. Проте суди не врахували, що такі правовідносини припинені рішенням суду про розірвання договорів та існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону № 1023-ХІІ, тому позивачі не звільнені від сплати судового збору».
Отже, постановою Верховного Суду у вказаній справі встановлено, що 01.06.2005 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «Приват Банк» із заявою про виплату процентів та розірвання депозитних договорів з 24.07.2005 року. У зв`язку з розірванням вказаних договорів банківських вкладів за заявою вкладника від 01.06.2005 року з 24.07.2005 року між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому положення Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.
Права вимоги за 8-ма строковими депозитними договорами від 31.01.2005 року №№ НОМЕР_3-НОМЕР_10 позивач набув після укладення відповідного договору із первісним кредитором ОСОБА_2 01 серпня 2015 року, після чого звернувся до суду із позовом до банку про стягнення коштів за договорами банківського вкладу.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» якими передбачено стягнення моральної шкоди, не можуть бути застосовані до даних правовідносин, адже ОСОБА_1 не є особою, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію ( послуги) для особистих потреб, а набув права вимоги за депозитними договорами 01 серпня 2015 року на підставі договору про відступлення права вимоги, при цьому на вказаний період часу депозитні договори вже були розірвані з 24 липня 2005 року.
Отже, у спірних правовідносинах у позивача не виникло право на компенсацію моральної шкоди на підставі спеціальних норм ст. ст. 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Разом з тим, саме по собі право на відшкодування моральної шкоди за порушення цивільно-правового договору, в тому числі, і в разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, не звільняє позивача від обов`язку доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями(бездіяльністю) відповідача, факту завдання моральної шкоди, обґрунтування й доведення її розміру.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та як пояснив позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, він як адвокат з 2010 року представляв інтереси вкладника ОСОБА_2 у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська, до якого у 2005 та у 2011 році ОСОБА_2 звертався з відповідними позовами про стягнення суми вкладу. Однак, оскільки на ОСОБА_2 за ініціативою банку через органи міліції здійснювався тиск, шляхом порушення різних кримінальних справ, то у 2010 році та у 2012 році ОСОБА_2 подавав заяви про залишення позовів без розгляду. 01 серпня 2015 року з метою зміни територіальної підсудності справи, щоб подати позов у Вишгородському районному суді Київської області за місцем проживання ОСОБА_1 , вони з ОСОБА_2 уклали договір відступлення права вимоги (цесії).
У 2020 році була виконана постанова Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на його користь 33 837 837 грн., половину цієї суми він перерахував своєму клієнту ОСОБА_2 . Однак, після часткового скасування та зміни постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року, йому до стягнення присуджено лише 9 мільйонів гривень. Як наслідок, на даний період часу банк подав заяву про застосування повороту виконання судового рішення, і з ОСОБА_1 підлягає стягненню в порядку повороту виконання судового рішення 24 мільйони гривень на користь банку. Враховуючи, що половину від отриманої суми він перерахував ОСОБА_2 , які останній тепер відмовляється повертати, тому ОСОБА_1 повинен повертати банку більше коштів, ніж він особисто фактично отримав за рішенням суду.
Відтак, крім заподіяння йому банком моральної шкоди внаслідок тривалого неправомірного неповернення суми вкладу, що також супроводжувалось затягуванням зі сторони банку судового процесу, поданням безпідставних апеляційних скарг щодо зміни територіальної підсудності, необґрунтованими клопотаннями про зупинення розгляду справи, даний позов також було пред`явлено і з метою зменшення фінансового навантаження у зв`язку з застосуванням повороту виконання рішення, адже сума відшкодування моральної шкоди підлягатиме взаємозаліку при розрахунках з банком.
Таким чином, з викладених доводів позивача вбачається, що серед інших підстав даного позову щодо неправомірного тривалого неповернення банком суми вкладу, позивач ОСОБА_1 зазначає не факт реального заподіяння моральної шкоди, а необхідність «зменшення фінансового навантаження» у зв`язку із застосуванням повороту виконання судового рішення у справі № № 363/3965/15, що не може бути кваліфіковане судом як протиправна поведінка відповідача щодо позивача в розумінні ст. 23 ЦК України, адже постанова Верховного Суду від 23 лютого 2022 року набула законної сили, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Враховуючи наведені обставини, безпідставними є доводи апеляційної скарги позивача про заподіяння саме йому моральної шкоди тривалим із 2005 року неповернення банком грошових коштів за вкладом, оскільки право вимоги до банку позивач набув лише із серпня 2015 року, а з позовом про стягнення зазначених коштів він звернувся до суду у вересні 2015 року.
Водночас, тривалий розгляд у судах справи № 363/3965/15 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу жодним чином не підтверджує факт неправомірної поведінки банку щодо позивача. У межах цієї справи суд не визнав дії АТ КБ «Приватбанк» зловживанням процесуальними правами, зокрема, такими, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи. При цьому висловлена банком процесуальна позиція за пред`явленим ОСОБА_1 позовом про стягнення коштів за договорами банківського вкладу не свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовано посилався на відсутність доказів того, що дії відповідача щодо не повернення вкладу призвели до моральних страждань та психологічних переживань, втрати нормальних життєвих зв`язків позивача, які б вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а тому правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог за недоведеністю.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданому ним доказу - висновку спеціаліста-психолога ОСОБА_4 за результатами дослідження фізичної особи від 24.01.2023 року, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені доводи висновків суду першої інстанції про недоведеність заявлених позовних вимог не спростовують.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 « з огляду на вказані приписи навіть за відсутності у психолога процесуального статусу спеціаліста (частина перша статті 74 ЦПК України) чи експерта (частина перша статті 72 ЦПК України) висновок психолога може бути письмовим доказом (пункт 1 частини другої статті 76, частина перша статті 95 ЦПК України), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих. Крім того, не можна констатувати, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги нижчий рівень емоційних, психічних страждань позивачів, ніж той, який зазначили у відповідних висновках психологи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.»
Однак, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що факт заподіяння позивачу моральної шкоди підтверджується висновком спеціаліста-психолога ОСОБА_4 за результатами дослідження фізичної особи від 24.01.2023 року, оскільки вважає вказаний висновок неналежним та недопустимим доказом.
Так, відповідно до п. 6.4. , 6.6 розділу IV Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 року, в редакції наказу № 1950/5 від 26.12.2012 року, основним завданням психологічної експертизи є визначення у підекспертної особи: індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій та станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей.
До орієнтовного переліку вирішуваних питань належать:
- Чи є ситуація, що досліджується за справою, психотравмувальною для особи (прізвище, ім`я та по батькові)? Якщо так, то чи завдані особі (прізвище, ім`я та по батькові) страждання (моральна шкода)?
- Чи спричинені особі (прізвище, ім`я та по батькові) страждання (моральна шкода) за умов ситуації (зазначаються умови ситуації), що досліджуються у справі? Якщо особі (прізвище, ім`я та по батькові) завдані страждання (моральна шкода), який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)?
Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, 27 січня 2023 року позивач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції не висновок експерта, а висновок «Спеціаліста-психолога за результатами психологічного дослідження фізичної особи», відповідно до якого :
- досліджена ситуація з безпідставним неповерненням ОСОБА_1 . АТ КБ «Приватбанк» депозитних вкладів від 31.01.2005 року №№ НОМЕР_3-НОМЕР_10, право вимоги за якими він отримав на підставі договору про відступлення права вимоги від 01.08.2015 року, з очевидністю, є психотравмуючою для нього;
- глибина інтенсивності, протяжність психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_1 , за обставинами, що були піддані дослідженню є надзвичайними, гіпертрофованими і потенційно небезпечними для його фізичного і психологічного здоров`я;
- за обставинами, які розглянуті у дослідженні, заявнику ОСОБА_1 завдано моральної шкоди;
- між спричиненою заявнику ОСОБА_1 моральною шкодою та психотравмуючими факторами через безпідставне неповернення законних депозитів, вбачається прямий причино-наслідковий зв`язок;
- рекомендований розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої заявнику ОСОБА_1 , з урахуванням протяжності та надінтенсивної стресогенної ситуації, становить 15 (п`ятнадцять) млн. грн (т. 6 а. с. 1-31).
Проте даний висновок не може бути прийнятий до уваги колегією суддів з огляду на наступне.
Як зазначено у висновку спеціаліста-психолога, ОСОБА_4 є психологом та лікарем-психотерапевтом, який має вищу освіту, диплом Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, серії НОМЕР_1 від 30 червня 2000 року , спеціальність - практична психологія.
У висновку зазначено, що додатками до нього є : копії документів спеціаліста-психолога ОСОБА_4 , копії документів дослідження на 19 аркушах.
Проте з копії доданого документу - диплому бакалавра вбачається, що до висновку додано зовсім інший диплом, ніж той, про який зазначено спеціалістом у висновку, а саме - диплом бакалавра від 30 червня 2009 року за № НОМЕР_2 ( інші цифри нерозбірливо), з якого вбачається, що ОСОБА_4 у 2009 році закінчив Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Педагогічна освіта» та здобув кваліфікацію бакалавра практичної психології , практичного психолога ( а.с. 32, т. 6) .
Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України № 199 від 15.04.2008 року, до осіб, які можуть застосовувати методи психологічного і психотерапевтичного впливу як професійну діяльність належать :
- Психолог - фахівець, який має повну вищу освіту за напрямом підготовки «Психологія» (магістр, спеціаліст).
- Лікар-психолог - фахівець, який має повну вищу освіту (магістр, спеціаліст) за напрямом підготовки "Медицина", спеціалізацію за фахом "медична психологія".
- Лікар-психотерапевт - фахівець, який має повну вищу освіту за напрямом підготовки "Медицина", спеціалізацію за фахом "психотерапія".
- Лікар-психіатр - фахівець, який має повну вищу освіту за напрямом підготовки "Медицина", спеціалізацію за фахом "психіатрія".
Таким чином, виходячи з наданих до висновку спеціаліста-психолога документів та зазначених у самому висновку, висновок психологічного дослідження фізичної особи - ОСОБА_1 складений спеціалістом-психологом, який не є атестованим судовим експертом. Доданий до висновку документ - копія диплому про закінчення Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова за напрямом підготовки «Педагогічна освіта» не підтверджує наявності у вказаного спеціаліста кваліфікації для надання відповідних висновків, які можуть бути використані в суді.
Додані в подальшому 12.04.2023 року позивачем ОСОБА_1 до матеріалів справи, після закриття підготовчого провадження ухвалою суду від 29.03.2023 року копії документів щодо кваліфікації ОСОБА_4 не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки про них не зазначено самим спеціалістом у висновку від 24.01.2023 року.
Крім того, як вбачається з висновку спеціаліста ОСОБА_4 , спеціалістом прийнято до уваги лише інформацію та документи, надані самим позивачем, зокрема, на сторінках 7 - 26 висновку ( складеного на 30 сторінках) викладено у повному обсязі дану позовну заяву ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
Надаючи відповіді на запитання, чи є досліджувана ситуація психотравмуючою для ОСОБА_1 та чи наявний причинно-наслідковий зв`язок між заподіяною моральною шкодою та психотравмуючими факторами через безпідставне неповернення законних депозитів , спеціалістом прийнято до уваги обставини, які не підтверджені матеріалами справи: «судові процеси з елементами зловживання процесуальними правами банком» ; зроблено висновки про те, що «стан здоров`я та психологічного благополуччя суттєво погіршився», про те, що наступили порушення соматичного характеру - «підвищення артеріального тиску, пришвидшений пульс, порушення процесів травлення, швидка втомлюваність» лише на підставі пояснень позивача та без дослідження будь-якої медичної документації, яка б давала підстави для порівняння стану здоров`я позивача за певний проміжок часу.
Крім того, спеціалістом зроблені висновки, які взагалі не входять до предмету доказування у справі: «такі протиправні дії призвели до приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 », «події патопсихологічного рівня, пов`язані з порушенням його нормального життя та зневіренні у правосудді», «потенційну безперспективність «настання правосуддя».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не було прийнято до уваги зазначений висновок спеціаліста-психолога.
З огляду на вищевказані обставини, якими позивач обґрунтовує заподіяння йому моральної шкоди, колегія суддів вважає недоведеними факт заподіяння такої шкоди та причинно-наслідковий зв`язок з діями відповідача щодо несвоєчасного повернення коштів за договорами банківського вкладу.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються висновками суду, викладеними в його рішенні.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з доповненням до апеляційної скарги - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 31 липня 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.
