ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6530/24 Справа № 216/5508/20 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
УХВАЛА
07 серпня 2024 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.,
суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,
за участю секретаря Юрченко Г.О.,
розглянувши заяву судді Дніпровського апеляційного суду Бондар Яни Миколаївни про самовідвід по цивільній справі № 216/5508/20 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича,
встановив:
В провадженні Дніпровського апеляційного суду знаходиться апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2022 року по цивільній справі № 216/5508/20 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т.
Суддею Дніпровського апеляційного суду Бондар Я.М. заявлено самовідвід по вказаній справі з тих підстав, що колегією суддів у складі головуючого судді Зубакової В.П., суддів Бондар Я.М., Остапенко В.О., під час розгляду даної справи в порядку апеляційного провадження, 29 листопада 2022 року прийнято постанову, якою апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, ухвала Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2022 року залишена без змін. Постановою Верховного Суду від 31 липня 2023 року ухвала Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року в частині закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. скасована, справу в цій частині направлено до суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що заява про самовідвід судді Бондар Я.М. підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно ч. 3 ст. 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
Згідно частини 1 статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.
Відповідно ч. 1, 2 статті 40 ЦПК України, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Згідно статті 2 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (i) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (ii) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності. У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється».
Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), Series A, № 86).
Тобто, згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини суд має забезпечити достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права.
Як зазначено у Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності судді, незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що заява про самовідвід судді Бондар Я.М. підлягає задоволенню.
Відповідно ч. 2 ст. 41 ЦПК України, у разі задоволення заяви про відвід одному із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.
Керуючись ст. 37, 39, 41 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Заяву судді Дніпровського апеляційного суду Бондар Яни Миколаївни про самовідвід у цивільній справі № 216/5508/20 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича задовольнити.
Справу передати для повторного автоматизованого розподілу з метою заміни судді Бондар Яни Миколаївни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
