Єдиний державний реєстр судових рішень
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/10261/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
05 вересня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просила:
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.07.2018 №0006261407.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року позов задоволено:
-визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.07.2018 №0006261407 .
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу від 12.06.2018 №1847 та направлень на перевірку від 12.06.2018 №1777, №1778 працівниками Головного управління ДФС у Хмельницькій області проведена фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань здійснення контролю щодо дотримання норм законодавства під час провадження діяльності, пов`язаної з обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів магазину-кафе, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .
За результатами перевірки складений акт від 22.06.2018 №0229/22/01/14/2389319543, яким встановлені порушення вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №957 "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" (далі - Постанова №957).
На підставі висновків перевірки ГУ ДФС в Хмельницькій області прийняло податкове повідомлення-рішення від 05.07.2018 №0006261407, яким застосувало до позивачки штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 10000,00 грн за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціни на такі напої.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України, регулюються Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» роздрібна торгівля-діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання громадського харчування.
Згідно з частиною п`ятою статті 11 вказаного Закону алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством.
У відповідності до статті 1 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» мінімальні оптово-відпускні ціни на алкогольні напої - ціни, які визначаються за кодами виробів Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності за І літр 100-відсоткового спирту, обраховані виходячи з найнижчої оптової ціни на вітчизняну або контрактної вартості па імпортну продукцію та податків і зборів, які відповідно до чинного законодавства підлягають сплаті з одиниці продукції вітчизняними виробниками й імпортерами, та з урахуванням вартості тари.
При цьому, мінімальні роздрібні ціни на алкогольні напої це ціни, які визначаються виходячи з мінімальних оптово-відпускних цін на цю продукцію та торговельної надбавки.
У свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України № 957 від 30.10.2008 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» (зі змінами та доповненнями) встановлено розмір мінімальних роздрібних цін на горілку за 1 літр 100-відсоткового спирту в розмірі 447 грн.
Згідно примітки п. 4 до вказаної Постанови мінімальні оптово-відпускні і роздрібні ціни на окремі види алкогольних напоїв, визначені (розраховані) згідно з примітками 1 - 3 цього додатка, заокруглюються: у бік зменшення до найближчого числа, що закінчується на 0, якщо закінчуються від 1 до 4 копійок; у бік збільшення до найближчого числа, що закінчується на 0, якщо закінчуються від 5 до 9 копійок.
У відповідності до підпункту 14.1.106 пункту 14.1 статті 14 ПК України максимальні роздрібні ціни - ціни, встановлені на підакцизні товари (продукцію з урахуванням усіх видів податків (зборів). Акцизний податок з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів не включається до максимальної роздрібної ціни. Максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) встановлюються виробниками або імпортерами товарів (продукції) шляхом декларування таких цін у порядку, встановленому цим Кодексом. Продаж суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, на які встановлюються максимальні роздрібні ціни, не може здійснюватися за цінами, вищими за максимальні роздрібні ціни, збільшені на суму акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
У свою чергу, абзацом 12 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової або роздрібної торгівлі коньяком, алкогольними напоями, горілкою, лікеро-горілчаними виробами та вином за цінами, нижчими за встановлені мінімальні оптово-відпускні або роздрібні ціни на такі напої - 100 відсотків вартості отриманої партії товару, розрахованої виходячи з мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін, але не менше 10000 гривень.
Зміст вказаної норми свідчить, що законодавцем визначена міра відповідальності у вигляді штрафу саме за виробництво, зберігання, транспортування, реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку, та за оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені мінімальні оптово-відпускні або роздрібні ціни на такі напої або вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів.
З матеріалів справи з`ясовано, що підставою для застосування до позивача штрафу, слугував встановлений перевіркою факт здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами нижчими за встановлені мінімальні роздрібні, а саме: 04.12.2016 о 16:15 реалізована одна пляшка бренді "Коктебель" 3 зірочки, 0,375 л, міцністю 40% за ціною 77,50 грн; 04.12.2016 о 16:42 реалізовані дві пляшки бренді "Жан-Жак", 3 зірочки, 0,5 л, міцністю 40% за ціною 93,00 грн за одну пляшку.
Поряд з цим, як стверджує позивач, операції щодо продажу вказаних вище алкогольних напоїв були здійснені помилково.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надала до суду першої інстанції фіскальні квитанції від 04.12.2016, з яких вбачається, що позивачем здійснена операція "відмова" щодо продажу алкогольних напоїв.
Відповідно до п.109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Обов`язковою умовою притягнення платника податків до відповідальності має бути протиправний характер дій або бездіяльності. Однак помилка платника податків не може бути достатньою підставою для застосування до позивачки штрафних санкцій, оскільки дії останньої не містять в собі ознак протиправності.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність повідомлення-рішення від 05.07.2018 №0006261407 та наявність підстав для задоволення позову.
В той же час, надаючи правову оцінку доводам відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до судової практики, яка була сформована на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення (05.07.2018), строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, становив 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, яке оскаржено. Таку правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 2540/2576/18.
Тобто, позивач мала обгрунтовані підстави вважати, що строк на оскарження спірного податкового повідомлення-рішення складає 1095 днів, про що свідчила правова позиція Верховного Суду.
Однак, 26.11.2020 Верховний Суд у справі № 500/2486/19 відступив від позиції про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 року у справі № 2540/2576/18 та вказав, що оскаржити податкове повідомлення-рішення можна протягом шести місяців, а після адміністративного оскарження можна оскаржити протягом одного місяця після дня, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.
У справі Bellet v. France, Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Європейського Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 року у справі № 500/2486/19 зокрема зазначив, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми; зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій; задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
Отже, на переконання колегії суддів, зміна судової практики щодо строку оскарження рішень, прийнятих податковим органом не може бути підставою для позбавлення особи права на звернення до суду.
Крім того, позивач, на виконання ухвали суду від 10.07.2024 подала заяву, в якій вказала, що зміна судової практики відбулася 26 листопада 2020 року, під час дії карантину, пов`язаного із пандемією Covid - 19, що є підставою для поновлення процесуального строку, виходячи із норм ч. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України.
Також ОСОБА_1 просила врахувати, що під час пандемії захворіла та померла 25.12.2020 її сестра. Зважаючи на відсутність інших близьких родичів позивач займалася похованням та упорядкуванням спадкового майна. В подальшому, занедужав чоловік позивача ОСОБА_2 , в зв`язку з чим довелося супроводжувати останнього під час численних обстежень, за кінцевими результатами яких 30.09.2021 встановлено діагноз з підозрою на онкологічне захворювання, який підтверджений після хірургічного втручання.
На підтвердження вказаного ОСОБА_1 надала копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 та медичні виписки про хворобу ОСОБА_2 .
Враховуючи вищезазначене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з поважних причин.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.
