Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 944/447/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/730/24 Доповідач: ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2024 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого -судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою представника цивільного відповідача в/ч НОМЕР_1 на вирок Яворівського районного суду Львівської області від 23.05.2024 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Малі Мацевичі Старокостянтинівського району Хмельницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , із середньою спеціальною освітою, вдівця, має на утриманні одну неповнолітню дитину, учасника бойових дій, військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 , військове звання старший сержант, посада начальник КПТ, не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 1 статті 415 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_8
представника потерпілого цивільного позивача ОСОБА_9
представника цивільного відповідача ОСОБА_10
ВСТАНОВИЛА:
оскарженим вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 415 Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 2 (два) роки.
На підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов`язки протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до частини 4 статті 76 Кримінального кодексу України нагляд за ОСОБА_6 як військовослужбовцем, звільненим від відбування покарання з випробуванням, покладено на командира Військової частини НОМЕР_2 , у разі зміни місця служби на командира військової частини за новим місцем служби, а у разі звільнення з військової служби контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.
У разі звільнення з військової служби зобов`язано ОСОБА_6 згідно з частиною 1 статті 76 Кримінального кодексу України: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи; періодично з`являтися в уповноважений орган з питань пробації для реєстрації.
Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.
Цивільний позов ОСОБА_12 задоволено.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_12 моральну шкоду в розмірі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.
Цивільний позов ОСОБА_13 задоволено.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_13 моральну шкоду в розмірі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.
Цивільний позов ОСОБА_14 задоволено.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_14 моральну шкоду в розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.
Цивільний позов ОСОБА_15 задоволено.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_15 моральну шкоду в розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.
Вирішено питання судових витрат, речових доказів та арештованого майна.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, керуючи військовим транспортним засобом, 19 січня 2021 року, приблизно о 12 год 45 хв, в порушення вимог ст. ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також вимог пунктів 1.5, 1.10, 2.3 (підпунків б, д), 12.1 Правил дорожнього руху і дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», п. 31 «Настанови з автомобільної служби Радянської армії та Військово-морського флоту», затвердженої наказом Міністра оборони № 225, рухаючись засніженою і слизькою автомобільною дорогою «Верещиця - Старичі - Інженерне містечко» по території Військовою частини НОМЕР_3 у напрямку с. Старичі, перевозивши військовослужбовців (курсантів) у кількості 40 осіб, в тому числі солдатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , які знаходились в спеціально обладнаному для перевезення особового складу тентовому кузові указаного транспортного засобу, близько 12:45 год. на одному із відрізків дороги на відстані 2 км від поста «Старичі» (на спуску з гори), не обравши безпечної швидкості для руху указаним транспортним засобом, не врахувавши дорожньої обстановки та особливості вантажу, що перевозиться, не контролюючи рух транспортного засобу, будучи неуважним під час керування транспортним засобом, через свою злочинну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити не впорався з керуванням, унаслідок чого задню частину автомобіля марки «Краз-5233» (заводський номер НОМЕР_4 ) з військовим номером НОМЕР_5 , яким керував ОСОБА_6 , різко занесло в праву сторону, у зв?язку з чим останній виїхав на узбіччя дороги в кювет зіткнувшись з деревом, в результаті чого ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , та ОСОБА_13 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості, а ОСОБА_15 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив порушення правил водіння транспортної машини, що спричинило потерпілим тілесні ушкодження середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 415 Кримінального кодексу України.
Не погоджуючись із оскарженим вироком, представник цивільного відповідача подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити вирок Яворівського районного суду Львівської області від 23.05.2024 року в частині зменшення сум, які підлягають стягненню за цивільними позовами потерпілих в частині відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що військова частина не заперечує того факту, що ОСОБА_6 керував транспортним засобом підвищеної небезпеки, що належав військовій частині НОМЕР_1 . Проте, судом не враховано щодо кожного окремо потерпілого ступеня тяжкості отримання ними тілесних ушкоджень, термінів лікування кожним з потерпілих, наслідків для їхнього стану здоров`я та інших індивідуальних особливостей та обсягу душевних, фізичних та психічних страждань кожного окремого з потерпілих. Окрім цього, не враховано, що усі видатки на лікування та реабілітацію потерпілих понесла держава, їм виплачувалося грошове утримання під час лікування і на нашу думку розмір відшкодування моральної шкоди неспіврозмірний спричиненій шкоді.
Також суд не врахував можливість отримання одноразової грошової допомоги передбаченої Постановою КМУ від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги...», якою передбачена виплата одноразової грошової допомоги внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період проходження ним військової служби у значному розмірі.
Окрім цього, у військовій частині НОМЕР_1 не передбачено кошторисом виділення коштів для відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим, що в свою чергу призведе до надмірних (незапланованих) витрат державних коштів, які могли б бути використані на оборону України, тобто болючий удар по бюджету Держави, що є неприпустимим під час дії воєнного стану на території України, запровадженого у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації.
А тому розмір морального відшкодування визначений судом першої інстанції не відповідає принципам розумності і справедливості, а тому необхідно змінити вирок суду в частині вирішення цивільного позову шляхом зменшення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь потерпілих до розумних розмірів.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення представника цивільного відповідача на підтримку поданої апеляційної скарги, прокурора, обвинуваченого та його захисника, представника цивільного позивача, які заперечили вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_6 дотримано в повному обсязі.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі доказами, є обґрунтованим та в апеляційному порядку учасниками кримінального провадження не оскаржується.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В межах кримінального провадження потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 подали цивільні позови до Військової частини НОМЕР_1 , просили стягнути ОСОБА_12 та ОСОБА_13 по 150000 грн. моральної шкоди, ОСОБА_11 100000 грн., ОСОБА_15 та ОСОБА_14 по 200000грн.
На обґрунтування позовів зазначали, що внаслідок ДТП отримали тілесні ушкодження від середньої тяжкості до тяжких) та пережили у наслідок цього моральні страждання: непомірний стрес в момент настання дорожньо-транспортної пригоди, пов`язаних із необхідністю тривалого стаціонарного та амбулаторного лікування; втрати психологічної рівноваги, порушенні нормальних життєвих зв?язків через неможливість продовження активного життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми через тривале лікування, щоденні спогади про психотравмуючу подію, важкості виконання повсякденних обов?язків, фіксованості уваги на проблемах одужання та реабілітації; обмеження фізичних можливостей, що полягало у неможливості виконання своїх звичних трудових обов?язків у зв?язку з забороною фізичної праці, зниженні та нестійкості настрою, порушенні сну, емоційній напрузі, нервозності та дратівливості; постійного головного болю, тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 Кримінального процесуального кодексу України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Частиною 1 ст. 129 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено, що внаслідок кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_6 , під час виконання ним службових обов`язків водія Військової частини НОМЕР_1 , потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 отримали тілесні ушкодження.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 Цивільного кодексу України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).
Отже, тлумачення ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України свідчить, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником, у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і завдав відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), проходженням стажування, посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 206/1234/19).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України кожна особа,має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. ч. 3-5 ст. 23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відтак, внаслідок порушення правил водіння транспортної машини ОСОБА_6 , які було вчинено під час виконання ним службових обов`язків водія Військової частини НОМЕР_1 , потерпілим ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 було заподіяну моральну шкоду.
За встановлених судом першої інстанції обставин, цивільно-правова відповідальність за моральну шкоду, завдану потерпілим, має регулюватися спеціальною нормою, а саме ст. ст. 1172, 1187 Цивільного кодексу України. із цим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до норм ст. ст. 1172, 1187 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків (керування транспортним засобом), та яка є власником (законим володільцем) джерела підвищеної небезпеки.
Транспортний засіб, яким керував ОСОБА_6 , належить Військовій частині НОМЕР_1 , яка розташована у АДРЕСА_1 , що підтверджується, зокрема, доданими до цивільних позовів копіями ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 21 січня 2021 року про арешт майна та розписки від заступника начальника центру з озброєння Військової частин НОМЕР_1 про передачу транспортного засобу на відповідальне зберігання, а також не заперечується представником цивільного відповідача.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що завдану військовослужбовцем ОСОБА_6 , шкоду потерпілим має відшкодовувати Військова частина НОМЕР_1 , якій на праві оперативного управління належить військове майно джерело підвищеної небезпеки автомобіль марки Краз-5233, заводський номер НОМЕР_4 , військовим номером НОМЕР_5 . Саме Військова частина НОМЕР_1 несе прямий обов`язок щодо відшкодування цивільним позивача моральної шкоди, заподіяної, внаслідок правил водіння транспортним засобом ОСОБА_6 .
Посилання цивільного відповідача на те, що Військова частина НОМЕР_1 не є власником джерела підвищеної небезпеки, а саме автомобіля марки «Краз-5233» (заводський номер НОМЕР_4 ), військовий номер НОМЕР_5 , яким керував ОСОБА_6 , не відповідають дійсності, та надані з метою уникнення цивільної відповідальності, оскільки такий належить Військовій частині НОМЕР_1 на праві оперативного управління, що достовірно встановлено судом першої інстанції.
Окрім того, колегія суддів не погоджується з доводами представника Військової частини НОМЕР_1 про те, що моральна шкода, яку просять стягнути потерпілі є необґрунтованою та завищеною. Цивільними позивачами належно обґрунтовано та вказано про характер отриманих ними тілесних ушкоджень, тривалість лікування, глибину переживань, час і зусилля, які вони докладали для відновлення свого здоров`я, а також надано належні та достатні докази на обґрунтування зазначених обставин, зокрема, відповідну медичну документацію, відомості про проходження військової служби. Ведення волонтерської діяльності тощо. Визначаючи розмір компенсації за моральну шкоду, суд першої інстанції виходив з характеру, обсягу та глибини заподіяних потерпілими фізичного болю та душевних страждань і переживань, вимушених змін у житті, пов`язаних із отриманням тілесних ушкоджень, тривалим лікуванням, перенесенням операцій, невідворотніх змін в їх здоров`ї. Потерпілі витратили багато часу і зусиль для відновлення попереднього стану, однак цього повністю досягти не вдалось, було порушено звичайний ритм життя, втрачено стійкі соціальні зв`язки, вони перенесли сильний емоційний стрес через отримані травми, погіршився психологічний та фізичний стан, що додає моральних страждань.
Зважаючи на викладене вище, враховуючи те, що між подією криімнального правопорушення та завданою потерпілим моральною шкодою є прямий причинний зв`язок, враховуючи характер та обсяг завданих потерпілим збитків, керуючись принципами розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення цивільних позовів в повному обсязі та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь потерпілих матеріальної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, в розмірах, в яких вони просили в позовних заявах. Заявлені суми цивільних позовів є належно обґрунтованими та відповідають критеріям справедливості та розумності.
Окрім цього, колегія суддів не бере до уваги доводи представника цивільного відповідача про те, що у військовій частині НОМЕР_1 не передбачено кошторисом виділення коштів для відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим, а відтак таке відшкодування є неможливим, оскільки на балансі військової частини є інше майно і кошти можливо буде відшукати. Так само, військова частина у подальшому вправі буде звертатись із регресним позовом до ОСОБА_6 з метою компенсації відшкодованих нею збитків, у відповідності до норм цивільного та цивільного процесуального законодавства.
Щодо можливості отримання одноразової грошової допомоги передбаченої Постановою КМУ від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги...», якою передбачена виплата одноразової грошової допомоги внаслідок нещасного випадку, то дана постанова не регулює відносни з приводу відшкодування потерпілим, зокрема і моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, відтак посилання на неї представника цивільного відповідача є безпідставним.
Таким чином, доводи представника цивільного відповідача, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не заслуговують на увагу.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли слугувати причиною скасування чи зміни вироку, колегією суддів не встановлено. Відтак вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу цивільного відповідача в/ч НОМЕР_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
вирок Яворівськогорайонного судуЛьвівської областівід 23.05.2024року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 1 статті 415 КК України, залишити без змін , а апеляційну скаргу цивільного відповідача в/ч НОМЕР_1 без задоволення.
Касаційна скарга на рішення суду може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
