КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2024 року місто Київ
Справа № 369/322/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8567/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Головуючого судді Желепи О. В.
суддів: Мазурик О. Ф., Немировської О. В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапка М. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року (ухвалене у складі судді Ковальчук Л. М., інформація про дату складання повного судового рішення відсутня)
у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_2 про визнання недійсним полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
ВСТАНОВИВ
У грудні 2022 року ТДВ «СГ «Оберіг» звернулось до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просило визнати недійсним з моменту його укладення поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-203066255, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «Opel» д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_2 ).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 звернувся до ТДВ «Страхова група «Оберіг»» для укладення полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відносно транспортного засобу «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 . Даний ТЗ за своїми характеристиками відноситься до вантажних автомобілів.
Під час укладення електронного полісу відповідач надав позивачу інформацію, що ТЗ «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 , не підлягає обов`язковому технічному контролю.
06.03.2021 між позивачем та відповідачем було укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-203066255, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до умов полісу строк його дії з 00 год. 00 хв. 08.03.2021 по 07.03.2022 включно.
10.09.2021 сталася ДТП за участю ТЗ «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 . З метою розслідування страхового випадку позивач звернувся до Головного сервісного центру МВС України із запитом про проходження ОТК ТЗ. Відповідно до відповіді на запит, ТЗ «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 , підлягає ОТК та строк дії останнього протоколу ОТК закінчився 05.06.2017.
Таким чином, під час укладення полісу страхувальник надав неправдиві відомості щодо відсутності у нього обов`язку з проходження ОТК. Проте відповідач, знаючи про необхідність проходження ОТК ТЗ «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 , та відсутність діючого протоколу про проходження ОТК щодо даного ТЗ, не повідомив про це позивача, тобто діючи умисно ввів позивача в оману.
Відповідач при укладенні полісу надав неправдиві відомості про істотні умови предмету договору страхування. У разі надання позивачу відомостей про те, що ТЗ «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 , підлягає проходженню ОТК та не проходив його, позивач би не уклав поліс на вказаний у ньому строк.
Відповідач при укладенні полісу ввів в оману позивача щодо істотних умов договору страхування, у заявку із чим поліс було укладено з порушенням вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року позов задоволено.
Визнано недійсним поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-203066255, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 , з моменту його укладення.
Стягнутоз ОСОБА_2 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг»» судовий збір в сумі 2481 грн 00 к.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2024 року у задоволені заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року - відмовлено.
Не погоджуючись з заочним рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 21 лютого 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» направила до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване заочне рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Вказує, що суд розглянув справу без належного повідомлення відповідача про її розгляд. Докази на підтвердження повідомлення відповідача в матеріалах справи відсутні. Через неповідомлення про розгляд справи відповідач був позбавлений можливості приймати участь у розгляді справи та реалізувати свої процесуальні права як учасника справи. Вказані обставини свідчать про порушення судом норм процесуального права, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Зазначає, що є помилковим висновок суду, що відповідач самостійно оформлював договір страхування через Інтерет-сайт страховика. Договір страхування заповнювався саме представником страхової, якому були надані документи. Позивач, який є страховиком, не надав суду належних і допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76, 100 ЦПК України в електронній чи письмовій формі на підтвердження направлення відповідачу пропозиції укласти договір страхування, яку формує страховик на підставі звернення страхувальника, в якій було зазначено про необхідність зазначення проходження технічного огляду з урахуванням зазначеного страхувальником типу його транспортного засобу, який піддається технічній верифікації відповідно до отриманої інформації про назву транспортного засобу та його Він-коду.
Посилається на те, що проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю перед укладенням договору страхування та наявність протоколу перевірки технічного стану на предмет справності не є істотною умовою договору страхування. При укладенні оспорюваного договору сторони досягли згоди з усіх істотних його умов. При цьому, страховик не був позбавлений права перевірити надану страхувальником інформацію. Позивач за розумної та добросовісної поведінки мав можливість з`ясувати відсутність інформації про проходження вказаним транспортним засобом технічного огляду, оскільки відповідач надав страховику усю необхідну інформацію про його марку та Він-код, які надають технічну можливість для страховика за довідковими даними ідентифікувати цей автомобіль, як транспортний.
Вказує, що позивачем не надано належних, достовірних і достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач при укладанні страхового договору діяв умисно та повідомив недостовірну інформацію стосовно ОТК. У ході судового розгляду не встановлено і позивачем не доведено, з яким саме умислом діяв відповідач і яку мету переслідував, для настання яких наслідків, на думку позивача та суду, вводячи в оману іншу сторону за договором страхування.
Зазначає, що позивач мав довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особа введена в оману, наявність обману. Жодна з вказаних складових позивачем не доведена та судом не встановлена. Недоведеність факту обману з боку відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову.
Також вказує, що позивач не заявив вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, що свідчить про зловживання правами.
Крім того посилається на те, що договір страхування закінчив свою дію 07.03.2022 р., а позов подано до суду 11.01.2023р., тобто після спливу терміну дії договору. Позивач не вказав і не довів які саме його права порушені правочином, що оскаржується, а суд не встановив цих обставин, тому безпідставно дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з моменту отримання даної ухвали.
06 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» представник ТДВ «СГ «Оберіг» Алєксєєв В. В. направив до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить відмовити у задоволені апеляційної скарги, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року залишити без змін.
Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду є законними та обґрунтованими.
Вказує, що посилання відповідача на те, що він не був обізнаний про розгляд справи є помилковими.
Зазначає, що відповідач стверджує, що ним дистанційно було укладено договір страхування та такий договір заповнювався саме представником страховика. При цьому відповдіач приховує той факт, що намір укласти електронний договір страхування було викладено на посередницькій платформі з реалізації договорів страхування, адже як вбачається із роздруківок електронних листів, Скаржникові було надано вже оплачений електронний договір страхування.
Зазначає, що у ТДВ "СГ "Оберіг" як і в інших страховиків на території України відсутній доступ до бази даних МВС України щодо проходження транспортними засобами ОТК, тому при укладенні полісів Позивач керується виключно інформацією наданою клієнтом. ТДВ "СГ "Оберіг" позбавлений права відповідно до Закону № 1961-IV здійснювати подібні запити до державних органів на стадії укладання полісу, даним правом Позивач наділений виключно в порядку розслідування страхового випадку, що і було зроблено ТДВ "СГ "Оберіг".
Посилається на те, що поліс заповнюється виключно з інформації, наданої/заповненої страхувальником, відтак, саме страхувальник повідомляє страховика про необхідність проходження відповідним транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до Закону України "Про дорожній рух", та про строки дії чинного протоколу про ОТК, і лише на підставі цієї інформації, поданої страхувальником формується поліс з відповідною інформацією зазначеною у внутрішньому договорі страхування (полісі).
Вказує. що обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. При чому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Скаржник при укладенні полісу ввів в оману ТДВ "СГ "Оберіг" щодо істотних умов договору страхування. Мотивом скаржника щодо введення Позивача в оману є насамперед безпідставне отримання договору обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, котре б у свою чергу виключило накладення штрафу за його відсутність з боку патрульної поліції та подальше ігнорування законодавчо встановлених вимог щодо обов`язкового проходження ОТК.
Зазначає, що при укладенні полісу Скаржник свідомо повідомив неправдиві відомості, зазначивши що у нього відсутня необхідність в отриманні протоколу ОТК що діятиме протягом повного строку дії договору страхування, тобто приховав правдиву інформацію, що мала значення для укладення договору страхування.
26 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду надійшла відповідь на відзив подана ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 .
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року.
Представник відповідача адвокат Реутова Є. С. у судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу з підстав у ній викладених, скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року та ухвалити нове про відмову у задоволені позову. Також просила суд стягнути в позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 15 000 грн, яких 12 000 грн документально підтверджені і відповідні докази вже подано до апеляційного суду та 3 000 грн за дане судове засідання.
У судовому засіданні представник позивача Алєксєєв В. В. щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу без задоволення. Також заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Вказував, що заявлений розмір є необґрунтованим, неспівмірним із складністю справи, а понесені витрати є не підтверджені, крім того відповідачем не надано детального опису наданих робіт.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючої судді Желепи О. В., пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Таким вимогам рішення районного суду не відповідає.
Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Положеннями частин 2, 3, 4 ст.128 ЦПК України визначено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.02.2023 відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 27 березня 2023 року на 10:30.
Матеріалами справи підтверджено, що судом відповідачу направлено за зареєстрованим місцем проживання судову повістку про виклик від 12.02.2023, копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками.
Вказана поштова кореспонденція суду повернулась на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання».
Доказів повідомлення відповідача у підготовче засідання призначене на 16.05.2023 та судове засідання призначене на 10.07.2023 матеріали справи не містять.
Відповідно до положень ст. 128 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення судом рішення) днем вручення судової повістки є:
1) день вручення судової повістки під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про розгляд справи.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20, від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц.
Враховуючи викладене, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи, а відтак, судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового розгляду, що є безумовною підставою для скасування рішення суду відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.
Ухвалюючи нове судове рішення по суті вимог позивача, апеляційний суд приходить до висновку, що позов ТДВ «Страхова група «Оберіг» про визнання недійсним полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2.1ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності» відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності», визначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Визнаючи угоду недійсною на підставі частини першої статті 203 ЦК України, суди у рішенні мають встановити, якому саме закону чи іншому нормативному акту оспорювана угода не відповідає. При чому, виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Судом встановлено, що 06 березня2021 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» та ОСОБА_2 укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «OpelVivaro», д.н.з. НОМЕР_1 , рік випуску 2012, тип транспортного засобу: В2. Термін дії Полісу встановлений з 00 годин 00 хвилин 08 березня 2021 року по 07 березня 2022 рокувключно.
Пунктом 1.1 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності», визначено, що страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Відповідно до п. 1.7 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності», забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Згідно із п. 14.2 ст. 14 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності», страховик не може відмовити будь-якому страхувальнику в укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Вказана норма Закону має імперативний характер та прямо зобов`язує страховиків укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності з кожним страхувальником, який до нього звернувся.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності», страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір «Зелена картка») відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.
Внутрішні договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладаються строком на один рік.
Відповідно до абз. 6, 7 п. 17.1ст.17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності» визначено, що договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до Закону України «Про дорожній рух», укладаються страховиками за умови проходження зазначеними транспортними засобами обов`язкового технічного контролю, якщо вони згідно з протоколом перевірки технічного стану визнані технічно справними. Договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, укладаються на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України «Про дорожній рух».
Пунктом 17. 3 ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності», передбачено, що при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також за вимогою страховика надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Відповідно до ст. 989 Цивільного кодексу України, визначено обов`язки страхувальника. Страхувальник зобов`язаний: своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором; при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об`єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об`єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним; вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення; повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов`язки страхувальника.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності», договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до Закону України «Про дорожній рух», укладаються страховиками за умови проходження зазначеними транспортними засобами обов`язкового технічного контролю, якщо вони згідно з протоколом перевірки технічного стану визнані технічно справними.
Договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, укладаються на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України «Про дорожній рух».
Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Крім того, Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27.10.2011 року № 673затверджено Положення про особливості укладення договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 2.1.4 Положення про особливості укладення договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначено, що поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів заповнюється відповідно до порядку заповнення поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який встановлюється МТСБУ.
Протоколом МТСБУ від 14 липня 2016 року № 384/2016 затверджено Інструкцію про порядок заповнення бланку поліса обов`язкового страхування, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів зразка 2011 року, форма якого затверджена розпорядженням Держфінпослуг від 29 серпня 2011 року № 558.
Інструкцією визначено, що в розділі «8. Особливі умови використання забезпеченого ТЗ» Полісу зазначаються істотні умови, які впливають на оцінку ризику та, відповідно, розмір страхової премії при укладенні договору ОСЦПВВНТЗ. До таких умов відносяться: перелік місяців, протягом яких використовується транспортний засіб (для річних договорів), використання транспортного засобу у якості таксі/маршрутного таксі, підлягання транспортного засобу обов`язковому технічному контролю (ОТК) (якщо так, то вказується дата наступного ОТК), допущення до керування транспортним засобом осіб з водійським стажем менше 3-х років та/або водійський стаж страхувальника є меншим 3-х років.
Перед внесенням відомостей до розділу 8 слід отримати від страхувальника інформацію щодо необхідності проходження відповідним транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до Закону України «Про дорожній рух», про що здійснити відповідний запис у внутрішньому договорі страхування.
У разі, якщо транспортний засіб підлягає обов`язковому технічному контролю, то внутрішній договір страхування по відношенню до нього укладати за умови надання страхувальником для огляду страховику протоколу перевірки технічного стану цього транспортного засобу чи талону державного технічного огляду.
Якщо строк дії талону державного технічного огляду чи, відповідно, строк до чергового проходження таким транспортним засобом обов`язкового технічного контролю перевищують один рік, внутрішній договір страхування укладається строком на один рік.
Якщо строк дії талону державного технічного огляду чи, відповідно, строк до чергового проходження таким транспортним засобом обов`язкового технічного контролю є меншим ніж один рік, то внутрішній договір укладається на строк, що відповідає цілому числу місяців до дати чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю чи, відповідно, до закінчення дії талону державного технічного огляду.
Таким чином, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг», уклавши договір обов`язкового страхування (видавши Поліс), був зобов`язаний перевірити, чи повинен або ні транспортний засіб відповідача проходити обов`язковий технічний контроль за час дії Полісу.
Позивачем долучено до справи копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та копію Поліса № ЕР-203066255, у якому міститься інформація в графі «Тип транспортного засобу» - «В2», а в графі «Особливі умови використання забезпеченого транспортного засобу» зазначено ТЗ використовується як таксі/маршрутне таксі - ні. ТЗ підлягає обов`язковому технічному контролю - ні. До керування допущено особи з водійським стажем менше 3-х років та/або водійській стаж страхувальника менше 3-х років - так. ТЗ використовується протягом повного строку страхування - 1-й місяць, 2-й місяць, 3-й місяць, 4-й місяць, 5-й місяць, 6-й місяць, 7-й місяць, 8-й місяць, 9-й місяць, 10-й місяць, 11-й місяць, 12-й місяць.
Крім того, зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що тип такого транспортного засобу - вантажний фургон малотоннажний-В .
Таким чином при оформленні полісу відповідачем (страхувальником) було надано позивачу всю необхідну інформацію, з якою страховик мав можливість перевірити інформацію щодо належності транспортного засобу до типу вантажних і необхідності проходження цим транспортним засобом обов`язкового технічного контролю.
Страховик не був позбавлений можливості перевірити надану відповідачем інформацію таким же чином, як це було зроблено ним після настання страхового випадку, проте страховик - позивач не пред`являв до відповідача ніяких вимог та погодився з тими відомостями, які були надані відповідачем. Вказане свідчить, що відповідач не порушував прав позивача на стадії укладення правочину , а сам позивач самоусунувся від встановлення обставин, які мали значення для дотримання Закону при укладенні договору страхування.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд визнати недійсним договір страхування з підстав введення відповідачем в оману позивача.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду з захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусового виконання обов`язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із ст. 230 ЦК України якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.
Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Позивач посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14.
Проте, висновки викладені у вказаній постанові не є подібними до правовідносин, які виникли у сторін в даній справі.
Згідно із ст. 230 ЦК України якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
Відповідно до ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При розгляді даної справи позивачем Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» не доведено обставин, які підтверджують факт, що відповідач при укладанні страхового договору діяв умисно з метою введення позивача в оману стосовно предмету страхування.
Посилання позивача вже в апеляційній інстанції на те, що мотиви відповідача щодо введення позивача в оману, є насамперед безпідставне отримання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, аби уникнути штрафу за його відсутність з боку патрульної поліції, колегія суддів не приймає до уваги. Такі посилання є лише припущенням позивача, які не підтверджені жодним належним доказом.
Відповідно до ч.1,2ст. 4 Цивільного- процесуального кодексу України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційним судом встановлено, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Оберіг» до ОСОБА_2 про визнання недійсним з підстав обману, є не доведеними та не обґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Щодо посилання позивача на те, що своїм зверненням до суду ТДВ "СГ "Оберіг" наполягає на тому, що даний вид спорів являється не тільки суто комерційною позицією страховиків у відносинах із власниками транспортних засобів, а передусім публічною демонстрацією виявлення наявної в суспільстві проблематики правозастосування окремих норм матеріального права, котра у свою чергу має значний публічний інтерес як для страхового ринку так і загалом належного дотримання водіями та власниками ТЗ вимог чинного законодавства в сфері забезпечення дорожного руху, апеляційний суд зазначає наступне.
Апеляційним судом досліджено судову практику щодо звернення ТДВ "СГ «Оберіг» з аналогічними позовними вимогами до інших осіб та встановлено, що з такими позовами ТДВ «СГ «Оберіг» звертається лише після настання страхових випадків.
Тобто на стадії укладення правочину позивач не вважає за потрібне перевіряти обов`язковість проходження транспортним засобом технічного огляду. Отримує майнову вигоду у виді страхових платежів , а коли стається страховий випадок звертається з вимогами про визнання правочину недійсним з метою не виплати та не виконання своїх обов`язків за договорами страхування, оскільки за звичай сума виплат за страховим випадком є більшою, ніж та сума яку потрібно буде повернути в разі визнання недійсним правочину.
З матеріалів даної справи також вбачається, що позов подано після настання страхового випадку, відповідно суд може констатувати, що метою такого позову та визнання недійсним правочину є недобросовісна поведінка позивача, метою якої є не виплачувати суму страхового відшкодування за правочином, який позивач просить визнати недійсним. Тобто, колегією суддів враховуються також загальні засади цивільного судочинства, засади розумності та справедливості, та суд констатує недобросовісність поведінки позивача в частині укладення правочину без технічного огляду транспортного засобу, та намагання визнати його недійсним після настатння обов`язку виплачувати страхове відшкодування за таким правочином, з підстав не повідомлення інформації страхувальником про технічний огляд транспортного засобу.
Апеляційний суд також вважає, що не зазначення відповідачем про те, що транспортний засіб має проходити техогляд, а в дійсності не пройшов техогляд, та обов`язковість такого техогляду, не виконання відповідачем вимог в цій частині не тягне за собою недійсності правочину в цілому.
Суд також керується законом України «Про захист прав споживачів», який також застосовний до даних правовідносин. І оскільки відповідач як споживач послуг є слабшою стороною в таких правовідносинах, не чітке розроблення змісту правочину, в частині обов`язковості проходження технічного огляду та випадків такого проходження і є наслідком того, що особи, що страхують свою відповідальність чи майно, не завжди знаючи про обов`язковість проходження технічного огляду, не зазначають таку інформацію не з метою ввести позивача в оману, а по своїй необізнаності. Позивач же може в договорі деталізувати обставини за яких такий техогляд є обов`язковим, щоб фізичні особи які укладають такий правочин чітко могли розуміти, що в їхньому випадку такий техогляд є обов`язковим , а також позивач може і повинен перевіряти таку інформацію на стадії укладення правочину з метою дотримання вимог Закону в цій частині.
З огляду на те, що ті обставини справи, які мають правове значення для вирішення спору і які суд вважав встановленими є недоведеними, рішення суду, відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено та відмовлено в задоволені позову, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 977 грн 20 к. (а. с. 157).
Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу відповідачем до справи долучено: копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серія АН № 1358940 від 17 лютого 2024 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 14/23 від 05 вересня 2023 року (надалі - Договір), копії додатків № 1, 2, 3 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 14/23 від 05.09.2023 р., копію додаткової угоди № 1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 10.02.2024, копію акту приймання-передачі правової допомоги за Договором про надання правничої (правової) допомоги від 10.08.2024, детальний опис послуг наданих адвокатом, квитанції про оплату наданих адвокатом послуг.
З долучених документів вбачається, що адвокатом надані наступні послуги: ознайомлення з матеріалами справи, складання та подання заяви про перегляд заочного рішення по справі, складання та подання апеляційної скарги, участь у судовому засідані по справі в суді першої інстанції.
Таким чином, відповідачем доведено понесення витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції, які підлягають відшкодуванню.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу. Посилаючись на те, що відповідачем не надано детального опису наданих послуг, не доведено оплату понесених витрат, заявлений розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, а розмір витрат понесених у зв`язку з участю адвоката в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції є завищеним та необґрунтованим, в порівнянні з розміром заявлени за участь адвоката в судовому засіданні в суді першої інстанції.
Апеляційний суд вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу дійшов наступного висновку.
Згідно п. 2.1 Договору за надання правничої (правової) допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар, який визначається в Додатку до цього договору.
Згідно Додатку №1 до Договору, адвокатом надана правнича допомога:
- ознайомлення з матерілами справи - вартість 2 000 грн;
- складання та подання заяви про перегляд заочного рішення по справі - вартість 3 000 грн.
Згідно Додатку №2 до Договору, відповідно до якого адвокатом надана правнича допомога: участь у судовому засідані по справі в суді першої інстанції - вартість 2 000 грн.
Згідно Додатку №3 до Договору, відповідно до якого адвокатом надана правнича допомога: складання та подання апеляційної скарги- вартість 3 000 грн.
Такі витрати понесен в суді першої інстанції є обґрунтованими та необхідними.
Колегія суддів погоджується з доводами представника позивача, що заявлений відповідачем розмір витрат за судове засіданя в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 грн є необґрунтованим та завищеним, враховуючи, що в суді першої інстанції вказаний розмір складав 2 000 грн. Відповідачем не обґрунтовано підстави для такого збільшення, тому апеляційний суд дійшов висновку, що обґрунтованим розміром є 2 000 грн.
З урахуванням викладено, колегія суддів дійшла висновку, що доведеним, обґрунтованим та розумним розміром витрат на професійну правничу (правову) допомогу є 12 000 грн, які підлягають відшкодуванню відповідачу позивачем.
Посилання представника позивача на те, що відповідачем не надано детального розрахунку витрат, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі обставини спростовуються наявними матеріалами. Відповідачем надано детальний опис послуг, з якого вбачається які послуги надано адвокатом та яка їх вартість.
Твердження представника позивача, що відповідачем не надано доказів на підтвердження оплати послуг адвоката, з огляду на те, що послуги надано адвокатом, а отримувачем грощових коштів є ФОП ОСОБА_1 , колегія суддів не приймає до уваги.
Апеляційний суд зазначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах:від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).
В даному випадку відповідачем доведено оплату наданих адвокатом послуг.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 977 гривень 20 копійок.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 12 000 грн 00 к.
Повний текст постанови складено 13 вересня 2024 року.
Головуючий О. В. Желепа
Судді О. Ф. Мазурик
О. В. Немировська
