Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
19 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 280/2880/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року (суддя Татаринова Д.В.) у справі №280/2880/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача у прийняті рішення про зняття ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон (Аргентинська Республіка);
- зобов`язати відповідача прийняти рішення про зняття ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон (Аргентинська Республіка).
Підставами позову визначено неправомірність відмови у знятті з військового обліку, у зв`язку із виїздом на постійне проживання за кордон, оскільки будь-яких виключень або обмежень на період дії воєнного стану законодавством не встановлено.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
За наслідками перегляду справи судом першої інстанції зроблено такі висновки.
Суд вказав на те, що аналіз норми Закону № 2232-XII свідчить про те, що пункт 2 частини 5 статті 37 Закону № 2232-XII не містить такої підстави, як "вибувають на строк більше трьох місяців за межі України", натомість містить таку підставу як "вибули на строк більше трьох місяців за межі України". З цих підстав суд вказав на те, що оскільки позивач на час виникнення спірних відносин перебував на території України, то не можливо вважати його таким, що вибув за межі України.
Крім цього, суд зазначив, що чинним законодавством не визначено підстав для видачі дозволу виїзду за межі території України чоловікам віком від 18 до 60 років чи зняття з обліку під час введення на території України воєнного стану та, які підлягають мобілізації, у зв`язку з чим спірна відмова відповідача у знятті позивача з військового обліку військовозобов`язаних, через відсутність підстав, відповідає нормам чинного законодавства.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти
нову постанову про задоволення позову. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на таке. Так. позивач зазначає, що спеціальним законом Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» визначено вичерпний перелік підстав, які тимчасово обмежують громадян України виїзд за кордон. Позивач зазначає, що жодна із законодавчо визначених підстав на нього не поширюється. Позивач вказує на те, що п.2 ч.5 ст.37 Закону України «Про військовий облік і військову службу зняттю з військового обліку військовозобов`язаних у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України. З цього приводу позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано того, що позивач понад 20 років проживає поза межами України, має сталі зв`язки на території Аргентинської Республіки, перебуває на консульському обліку у посольстві України в Аргентинській Республіці, а його повернення обумовлено виключно оформленням документів на постійне проживання в Аргентинську Республіку, зокрема, необхідністю особистої явки в ТЦК для зняття з обліку. Позивач також зазначає, що він фактично повністю втратив зв`язки з Україною, не здійснює на її території жодних цивільних, політичних, виборчих чи економічних прав, а громадянином України продовжує залишатися лише тому, що українське законодавство не передбачає втрату громадянства при вибутті за кордон на ПМЖ. Позивач також зазначав, що отримав від Головного управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області рішення про задоволення клопотання про оформлення виїзду на постійне місце проживання до Аргентинської республіки та виконав усі обов`язки (подав усі необхідні документи) для зняття з військової обліки, а тому, на його переконання, відповідачем безпідставно відмовлено в знятті з військового обліку.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є громадянином України, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 15 листопада 1999 рок, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 від 22 листопада 1998 року, копія якого міститься в матеріалах справи.
Головним управлінням Державної міграційної служби України в Запорізькій області, відповідно 31 жовтня 2023 року прийнято рішення про задоволення клопотання позивача про оформлення виїзду на постійне місце проживання до Аргентинської Республіки.
З метою зняття з реєстрації місця проживання позивач, у встановленому законом порядку, 27 лютого 2024 року засобами поштового зв`язку звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив зняти його з військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон та проставити відмітку про це в військово- обліковому документі.
Однак, листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09 березня 2024 року № 10/2230 представника позивача повідомлено про те, що на час дії воєнного стану на території України впроваджено обмеження щодо виїзду військовозобов`язаних чоловіків віком від 18 до 60 років, а тому, до закінчення дії військового стану зняття з військового обліку неможливе.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача, в частині не прийняття рішення про зняття з військового обліку, протиправною, позивач звернувся до суду з позов.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Як передбачено частиною 7 статті 1 цього ж Закону, виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання.
Згідно із пунктом 2 частини 5 статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зняттю з військового обліку військовозобов`язаних у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які, зокрема, вибули на строк більше трьох місяців за межі України.
У свою чергу, частиною 4 статті 37 цього ж Закону у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
Частиною 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції на час виникнення спірних відносин) громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третьої цієї статті.
Отже, наведені норми права свідчать про те, що в період воєнного стану та оголошеної мобілізації, що мало місце у спірному випадку, військовозобов`язаним забороняється змінювати місце проживання, виїзд з місця проживання, без дозволу керівника відповідного ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Такого дозволу позивач не мав, що останнім і не заперечується.
При цьому, слід звернути увагу на те, що положення законодавства, яким врегульовано правовідносин у сфері виконання військового обов`язку та мобілізації, не визначають такої окремої та безумовної підстави для зняття з військового обліку як оформлення документів на ПМЖ чи у випадку виїзду військовозобов`язаного на ПМЖ.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача не існувало законних підстав для зняття позивача з військового обліку.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу і на те, що на момент розгляду цієї справи відбулися зміни в мобілізаційному законодавстві та норми статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" зазнали змін в частині виключення можливості зняття з військового обліку для військовозобов`язаних, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України.
Стосовно аргументів позивача про те, що спеціальний закон - Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (Закон № 3857-ХІІ) не містить обмежень щодо виїзду за межі України, які б могли бути застосовані до позивача, слід зазначити те, що вказане не означає того, що такі обмеження до військовослужбовців не можуть застосовуватися на підставі Закону України Про правовий режим воєнного стану № 389-VIII та Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію № 3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.
З цього приводу суд першої інстанції правильно зазначив і про те. що обмеження свободи пересування для військовозобов`язаних осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, пов`язане саме із оголошенням загальної мобілізації у період правового режиму воєнного стану. А враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, з огляду на агресію російської федерації проти України, спосіб реалізації державою у таких умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначається потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим обмежень та не є свавільним.
Стосовно аргументів позивача про те, що він тривалий час проживає поза межами України та фактично втратив будь-які зв`язки з Україною слід зазначити те, що на теперішній час позивач є громадянином України, а відповідно має конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Стосовно аргументів позивача про те, що ним отримано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про задоволення клопотання про оформлення виїзду на постійне місце проживання до Аргентинської республіки, слід зазначити те, що саме по собі вказане рішення не є законодавчо визначеною підставою для зняття з військового обліку, а фактична реалізація позивачем зазначеного рішення та виконання обов`язків, покладених на позивача цим рішенням, як то зняття з реєстрації за місцем проживання, можлива після скасування в Україні воєнного стану та мобілізації.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року у справі №280/2880/24 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 19.09.2024
Головуючий - суддяЯ.В. Семененко
суддяН.А. Бишевська
суддяІ.Ю. Добродняк
