Ухвала
30 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 824/107/23
провадження № 61-12707ав24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у справі за заявою компанії «Полімерпайп Техолоджіс Лімітед» (Polymerpipe Techologies Limited) про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення від 08 травня 2023 року та з урахуванням додаткового арбітражного рішення від 27 червня 2023 року у справі за позовом компанії «Полімерпайп Техолоджіс Лімітед» (Polymerpipe Techologies Limited) до товариства з обмеженою відповідальністю «Калушський трубний завод» про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України 14 вересня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 вересня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Крату В. І. Судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Краснощоков Є. В.
Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції (частина друга статті 24, частина друга статті 351 ЦПК України).
На підставі апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури не може бути вирішено питання про відкриття апеляційного провадження. Як свідчить аналіз апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів, вона подана з пропуском встановленого строку на апеляційне оскарження. Оскаржена ухвала Київського апеляційного суду постановлена 14 вересня 2023 року (відомості про складення повного судового рішення відсутні). Апеляційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури подана 14 вересня 2024 року, що підтверджується відтиском штемпеля на поштовому конверті. Тобто з пропущенням, передбаченого статтею 354 ЦПК України строку на апеляційне оскарження, оскільки останнім днем строку на апеляційне оскарження (ураховуючи вихідні дні) було 16 жовтня 2023 року.
У клопотанні, яке міститься у апеляційній скарзі, заступник керівника Київської міської прокуратури просить поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи тим, що Київська міська прокуратура та Міністерство юстиції України не є учасниками справи, про оскаржену ухвалу прокуратурі стало відомо в ході розгляду листа Головного слідчого управління СБУ, а про її незаконність - після ознайомлення з матеріалами справи в суді - 11 вересня 2024 року, про що свідчить відповідна розписка. На підтвердження указаних обставин суду надано: копію листа СБУ, адресованого заступнику Генерального прокурора, яке надійшло до Офісу Генерального прокурора 13 серпня 2024 року щодо розгляду питання про оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 14 вересня 2024 року; копію заяви Київської міської прокуратури від 11 вересня 2024 року до Київського апеляційного суду про ознайомлення з матеріалами справи № 824/107/23 з розпискою про ознайомлення 11 вересня 2024 року; копію запиту Київської міської прокуратури від 11 вересня 2024 року до Міністерства юстиції України в порядку статті 23 ЗУ «Про прокуратуру»; копію повідомлення Київської міської прокуратури від 13 вересня 2024 року до Міністерства юстиції України в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Європейський суд з прав людини зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Однак, вказані підстави не можна вважати поважними, оскільки заступник керівника Київської міської прокуратури подає апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України і не обґрунтовує та не надає будь-яких належних доказів щодо того, коли Міністерство юстиції України дізналось про постановлення оскарженої ухвали. Додана до апеляційної скарги копія запиту Київської міської прокуратури від 11 вересня 2024 року до Міністерства юстиції України в порядку статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» та копія повідомлення Київської міської прокуратури від 13 вересня 2024 року до Міністерства юстиції України в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не містять відомостей про їх відправку та отримання Міністерством юстиції України.
На підставі викладеного, згідно частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа, яка її подала, має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку і вказати інші підстави для поновлення строку, подавши відповідні докази.
Окрім цього, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).
Звертаючись 14 вересня 2024 року до суду в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України з апеляційною скаргою заступник керівника Київської міської прокуратури зазначив, що 11 вересня 2024 року прокуратурою направлено до Міністерства юстиції України запит за № 15/2-926вих24 та повідомлено про порушення інтересів держави. Зазначеним листом витребувано відомості щодо вжитих і запланованих міністерством заходів. Станом на 13 вересня 2024 року відповідь не надходила. Ураховуючи закінчення присічного строку на скарження ухвали суду, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок щодо оскарження судового рішення. Листом від 13 вересня 2024 року Київською міською прокуратурою повідомлено Міністерство юстиції України про внесення апеляційної скарги.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1 - 4 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що:
«76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
82. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
83. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зазначено, що:
«прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18».
Звертаючись 14 вересня 2024 року до суду в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України з апеляційною скаргою заступник керівника Київської міської прокуратури не обґрунтував бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) - Міністерства юстиції України. Оскільки додана до апеляційної скарги копія запиту Київської міської прокуратури від 11 вересня 2024 року до Міністерства юстиції України в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та копія повідомлення Київської міської прокуратури від 13 вересня 2024 року до Міністерства юстиції України в порядку статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» не містять відомостей про їх отримання Міністерством юстиції України, що свідчить про відсутність підстав вважати про підтвердження Київською міською прокуратурою підстав для представництва інтересів держави.
Відповідно до вимог частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Керуючись статтями 24, 56, 260, 354, 356, 357, 479 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року залишити без руху.
Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження або якщо наведені підстави для поновлення строку будуть визнані неповажними у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено. У разі невиконання у встановлений строк інших вимог цієї ухвали апеляційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат
