Дата документу 06.11.2024 Справа № 334/7308/20
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний№ 334/7308/20 Головуючийу 1інстанції Гнатюк О.М.
Провадження № 22-ц/807/1596/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання договору іпотеки недійсним,-
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання договору іпотеки недійсним.
Позов обґрунтований наступним.
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 20 червня 2014 року було укладено договір іпотеки.
Зазначений договір іпотеки був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Грибановой О.В. 20 червня 2014 року. За умовами Договору іпотеки, ОСОБА_2 є іпотекодержателем, а ОСОБА_10 - іпотекодавцем.
Відповідно до умов договору іпотеки ОСОБА_10 передав в іпотеку будівлю спортивно-оздоровчого комплексу літ. А-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В договорі іпотеки зазначено, що іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання зобов`язань іпотекодавця за договором позики від 20 червня 2014 року.
Відповідно до п. 1.1 підписаного Договору позики від 20 червня 2014 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_10 (позичальник) «Позикодавець передає на умовах даного договору Позичальнику грошові кошти в сумі 1 166 000,00грн. (один мільйон сто шістдесят шість тисяч гривень), а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошей (суму позики) у термін обумовлений даним договором».
Відповідно до п. 1.4 Договору позики від 20 червня 2014 року «В якості предмета іпотеки для забезпечення виконання всіх зобов`язань Позичальника за цим договором Позичальник передає в іпотеку Позикодавцю будівлю торгівельно-розважального комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ».
Будівля спортивно-оздоровчого комплексу літ. А-2 (далі за текстом - Будівля), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належала ОСОБА_10 на праві власності.
Право власності ОСОБА_10 на Будівлю підтверджує Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.05.2008 р., САС № 099792.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер. Внаслідок смерті ОСОБА_10 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла зазначена будівля.
Позивач за цим позовом - ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_10 . Позивач є спадкоємицею за законом. Позивач прийняла спадщину.
Прийняття спадщини позивачем підтверджується поданою нею 11 червня 2020 року до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці О.В. заяви про прийняття спадщини.
Спадщину прийняла мати ОСОБА_10 - позивач за цим позовом. Будівля має обтяження внаслідок укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 договору іпотеки від 20 червня 2014 року.
Іпотекою забезпечується виконання зобов`язань ОСОБА_10 за Договором позики від 20 червня 2014 року, який підписано між ним та ОСОБА_2
Свідоцтво про право на спадщину на Будівлю, що є предметом іпотеки за Договором іпотеки від 20 червня 2014 року, позивачем на день звернення з цим позовом до суду не одержано. Проте, це не перешкоджає позивачу звернутися з позовом про визнання договору іпотеки від 20 червня 2014 року недійсним.
Вважає, що договір позики від 20 червня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 є неукладеним.
Враховуючи те, що договір позики від 20 червня 2014 року є неукладеним, то таке зобов`язання не може забезпечуватись дійсним договором іпотеки.
Оскільки оспорюваний договір іпотеки укладений в забезпечення виконання договору позики, який є неукладеним, то це суперечить вимогам цивільного законодавства щодо застави майна та частини 4 статті 3 Закону України «Про іпотеку».
А тому, якщо договір позики є неукладеним, то договір іпотеки, який укладався в забезпечення такого договору позики є недійсним.
Позивач стверджує, що грошові кошти за Договором позики від 20 червня 2014 року ОСОБА_2 не передавала ОСОБА_10 , а тому розписка щодо отримання ОСОБА_10 грошових коштів від ОСОБА_2 за Договором позики від 20 червня 2014 року не складалася.
Приймаючи до уваги, що умови договору позики від 20 червня 2014 року передбачали складання розписки позичальником на підтвердження отримання ним коштів за цим договором, а така розписка не складалася, отже грошові кошти за цим договором позичальнику - ОСОБА_10 не надавалися.
Таким чином, враховуючи вищезазначене Договір позики від 20 червня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 є неукладеним.
Це є підставою для визнання договору іпотеки від 20 червня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Грибановою О.В. за реєстровим номером 463 недійсним, про що детально було зазначено вище.
Позивачка просила визнати недійсним договір іпотеки від 20 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Грибановою О.В. за реєстровим номером 463.
Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 23 травня 2024 року у відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючисьізвищезазначенимрішенням судупершої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції здійснено неправильне тлумачення статті 1051 ЦК України, не застосовані норми Закону України «Про іпотеку», здійснено формальний розгляд справи.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, представників не направили, причини суду не повідомили.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 20 червня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 укладено договір позики у письмовому вигляді.
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 20 червня 2014 року було укладено договір іпотеки.
Зазначений договір іпотеки був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Грибановой О.В. 20 червня 2014 року. За умовами Договору іпотеки ОСОБА_2 є іпотекодержателем, а ОСОБА_10 - іпотекодавцем.
Відповідно до умов договору іпотеки ОСОБА_10 передав в іпотеку будівлю спортивно-оздоровчого комплексу літ. А-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В договорі іпотеки зазначено, що іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання зобов`язань іпотекодавця за договором позики від 20 червня 2014 року.
Будівля спортивно-оздоровчого комплексу літ. А-2 (далі за текстом - Будівля), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належала ОСОБА_10 на праві власності на підставісвідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.05.2008р., САС № 099792.
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_10 помер24 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 є матір`ю померлого ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьками є ОСОБА_10 та ОСОБА_5 .
Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьками є ОСОБА_10 та ОСОБА_5 .
11 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до приватного нотаріуса про прийняття спадщини за законом.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 03.03.2021 року, ОСОБА_1 є власником 2/7 часток будівлі спортивно-оздоровчого комплексу літ. А-2 (далі за текстом - Будівля), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_10 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 15.02.2021 року, ОСОБА_4 є власником 2/7 часток будівлі спортивно-оздоровчого комплексу літ. А-2 (далі за текстом - Будівля), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_10 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 15.02.2021 року, ОСОБА_6 є власником 2/7 часток будівлі спортивно-оздоровчого комплексу літ. А-2 (далі за текстом - Будівля), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_10 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не є позичальником за договором позики від 20 червня 2014 року, а тому не може вимагати встановлення факту його неукладення.
Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдиниі основоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Стаття 215ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другоїстатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У розумінністатті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, що виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності; іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
В договорі іпотеки укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 20 червня 2014 року зазначено, що іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання зобов`язань іпотекодавця за договором позики від 20 червня 2014 року.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Статтею 638ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Отже інформація, яка повинна бути надана до моменту укладання договору однією із сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов`язковість її оприлюднення прямо передбачена Законом.
Відповідно до частини першої статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.
Відповідно до п.1.1 підписаного Договору позики від 20 червня 2014 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_10 (позичальник) «позикодавець передає на умовах даного договору Позичальнику грошові кошти в сумі 1166000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошей у термін обумовлений даним договором».
Пунктом 2.1. договору позики визначено, що «Позикодавець зобов`язується надати зазначені в п.1.1 даного договору грошові кошти Позичальнику шляхом передачі готівкою в день укладення цього договору».
У пункті 2.2. договору позики зазначено, що «Позичальник в момент отримання грошових коштів зобов`язується скласти та передати позикодавцю відповідну розписку, у якій вказується: дата і місце її складання; найменування Сторін; дата передання коштів; сума грошових коштів».
Пунктом 2.3. договору позики визначено, що «Датою надання позики вважається дата складання розписки, вказаної у п.2.2.»
Апелянт стверджує, що грошові кошти за Договором позики від 20 червня 2014 року ОСОБА_2 не передавала ОСОБА_10 , а тому розписка щодо отримання ОСОБА_10 грошових коштів від ОСОБА_2 за Договором позики від 20 червня 2014 року не складалася.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, розписка про отримання грошових коштів від ОСОБА_2 у розмірі 1166000,00 грн складена 20 червня 2014 року, підписана ОСОБА_10 .
Окрім цього, колегія суддів, при розгляді справи, звертає увагу на наступне.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 17 квітня 2023 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_12 про призначення судової почеркознавчої експертизи розписки від 20 червня 2014 року, оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 , зобовязано ОСОБА_2 надати суду оригінал боргової розписки для проведення судової експертизи.
Проте, як вбачається з повідомлення про неможливість надання висновку судового експерта, судова експертиза не проведена у зв`язку з несплатою вартості експертизи ОСОБА_1 .
Зазначене спростовує твердження апелянта, щодо ненадання відповідачем оригіналу боргової розписки від 20 червня 2014 року для проведення почеркознавчої експертизи, оскільки в обґрунтування відмови експертом зазначено виключно відсутність оплати.
Окрім цього, зазначене підтверджує безпідставність посилань апелянта на правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №315/1496/17, оскільки у приведеній справі позикодавець не надав суду розписку позичальника про отримання грошей.
Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України).
Апелянтом не надано ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду будь-яких доказів, які спростували наявність розписки про отримання грошових коштів ОСОБА_10 від ОСОБА_2 , про що зазначає заявниця як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі.
Безпідставними єпосилання заявникаапеляційної скарги навідповідну судовупрактику ВерховногоСуду,оскільки висновки узазначених справах,і усправі,яка переглядається,як івстановлені фактичніобставини,є різними,у кожнійіз цихсправ судивиходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування норм законодавства.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
На підставівикладеного,керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 23 травня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 18 листопада 2024 року.
Головуючий
Судді:
