Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
12 грудня 2024 року
м. Київ
справа №990/127/24
адміністративне провадження №П/990/127/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р., Смоковича М.І., Уханенка С.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Пушенко О.І.,
представника позивача - адвоката Марічевої Г.А.,
представника відповідача - Предоляк Н.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у справі №990/127/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
у с т а н о в и в :
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 16 квітня 2024 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Суд) як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії ВККС щодо здійснення оцінювання позивача як судді Фастівського міськрайонного суду Київської області;
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 19 лютого 2024 року №58/ко-24 про невідповідність ОСОБА_1 посаді судді Фастівського міськрайонного суду Київської області;
- зобов`язати Комісію повторно провести кваліфікаційне оцінювання судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 зі стадії «Дослідження досьє та проведення співбесіди» відповідно до вимог законодавства України та прийняти відповідне рішення за наслідками пройденого кваліфікаційного оцінювання;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що оскаржуване рішення Комісії ухвалено внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується його прав, свобод та інтересів, породжує правові наслідки та обов`язки, оскільки встановлює факт невідповідності його як судді займаній посаді та є підставою до внесення ВККС рекомендації до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про його звільнення. Тож є таким, що порушує права позивача.
Позивач указує, що ВРП не є органом, який уповноважений за законом на проведення процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, і навіть на оцінку правильності такого оцінювання, проведеного уповноваженим на те органом ВККС. Відтак, у ОСОБА_1 наявний окремий достатній виправданий інтерес для скасування такого рішення з метою усунення будь-якої правової невизначеності щодо його статусу та кваліфікації. До того ж, висновки Верховного Суду про те, що рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки має рекомендаційний характер, є помилковими. Рекомендаційний характер має лише останній пункт оскаржуваного рішення Комісії, тоді як інші пункти за своєю природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивача, у зв`язку з чим таке рішення може бути оскаржене до суду.
ОСОБА_1 вважає рішення Комісії від 19 лютого 2024 року №58/ко-24 протиправним, необґрунтованим, таким, що підлягає перевірці на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позивач також указує, що відповідач, здійснюючи його оцінювання як судді Фастівського міськрайонного суду Київської області, діяв не у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, оскільки ані положення пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, ані положення Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) не містять норми, яка дозволяє проводити оцінювання судді на відповідність займаній посаді у порядку, що встановлений для іншої процедури оцінювання - кваліфікаційного оцінювання судді для визначення здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Оцінювання відповідності судді займаній посаді відбулося не на підставі закону, а тому дії, вчинені суб`єктом владних повноважень на проведення такого оцінювання, є протиправними та не повинні спричиняти негативних наслідків для особи.
Належним способом захисту свого порушеного права після скасування оскаржуваного рішення ВККС позивач уважає повторне проведення Комісією його кваліфікаційного оцінювання зі стадії «Дослідження досьє та проведення співбесіди» відповідно до вимог законодавства України та прийняття відповідного рішення за наслідками такого оцінювання.
З приводу відшкодування моральної шкоди, то така шкода, як указує ОСОБА_1 , полягає у душевних стражданнях і негативному впливі на його ділову репутацію в очах оточуючих та колег, які спричинило незаконне оскаржуване рішення Комісії.
Ухвалою від 02 травня 2024 року Суд визнав причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду поважними та поновив цей строк. Прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі №990/127/24 (провадження №П/990/127/24) за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди. Цю справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів і призначив її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
22 травня 2024 року від Комісії до Суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 із проханням відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
30 травня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив Комісії на позовну заяву із проханням задовольнити позовні вимоги.
24 червня 2024 року від ВККС до Суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі №990/127/24, на обґрунтування якого покладені висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які зводяться до того, що рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді є лише підставою для відповідної рекомендації у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, тому, зважаючи на відповідне правове регулювання, а також статус і повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, передбачене статтею 88 Закону №1402-VIII оскарження рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. Комісія зазначає, що з огляду на те, що предметом спору в справі №990/127/24 є рішення ВККС, яким позивача визнано таким, що не відповідає займаній посаді, це рішення, а також похідні вимоги від його оскарження не можуть бути переглянуті судом без відповідного рішення ВРП, яким розглянуто рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання, а тому є підстави для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
31 липня 2024 року від представника позивача до Суду надійшло заперечення на клопотання Комісії про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що оскаржуване рішення ВККС ухвалено внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів позивача, породжує правові наслідки та обов`язки, оскільки встановлює факт невідповідності останнього як судді займаній посаді та є підставою для внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення. Отже, таке рішення відповідача беззаперечно порушує права позивача та породжує певні правові наслідки, а адміністративне судочинство спрямоване саме на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тоді як очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже, у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Окрім того, частиною сьомою статті 101 Закону №1402-VIII передбачено, що рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом. Таким чином, суддя, який не згодний з рішенням Комісії щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити таке рішення, що прямо випливає із Закону. Відтак, висновки відповідача про те, що рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді не може бути самостійним предметом судового розгляду є помилковими, а заявлене клопотання підлягає залишенню без задоволення.
У судовому засіданні 12 грудня 2024 року представник Комісії підтримала заявлене клопотання про закриття провадження у справі №990/127/24, просить його задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечила проти задоволення вказаного клопотання, вважає, що підстави для закриття провадження у цій справі відсутні.
Вирішуючи заявлене клопотання Комісії, Суд виходить із таких міркувань.
Судом установлено, що Указом Президента України від 18 травня 2012 року №336/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Фастівського міськрайонного суду Київської області строком на п`ять років.
Рішенням ВККС від 01 лютого 2018 року №8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді та встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання, зокрема, судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії від 02 березня 2018 року №33/зп-19 визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та призначено, зокрема, на 15 травня 2018 року іспит (цивільна спеціалізація) для ОСОБА_1 .
Рішенням ВККС від 12 грудня 2018 року №313/зп-18 призначено проведення тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, зокрема ОСОБА_1 , за результатами проведення якого складено відповідний висновок.
Рішенням від 11 липня 2018 року №167/зп-18 ВККС затвердила декодовані результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зокрема ОСОБА_1 , Комісія вирішила допустити ОСОБА_1 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
У зв`язку з припиненням 07 листопада 2019 року повноважень членів ВККС кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1 завершено не було.
Повноважний склад Комісії сформовано 01 червня 2023 року.
З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання, передбачених Законом №1402-VIII, на підставі рішення Комісії від 20 липня 2023 року №34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами ВККС стосовно: осіб, п`ятирічний строк повноважень яких на посаді судді закінчився; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі у зв`язку з надходженням висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; осіб, стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.
Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії від 24 липня 2023 року доповідачем у справі судді ОСОБА_1 визначено члена ВККС ОСОБА_2 .
Процедуру кваліфікаційного оцінювання стосовно судді ОСОБА_1 продовжено з етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
16 липня 2019 року ГРД затверджено висновок про невідповідність судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. 06 січня 2024 року затверджено висновок у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який містить частину питань, зазначених у висновку ГРД від 16 липня 2019 року.
Співбесіду з суддею ОСОБА_1 проведено 19 лютого 2024 року і цього ж дня Комісія, розглянувши питання про результати кваліфікаційного оцінювання судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, одноголосно ухвалила рішення №58/ко-24 «Про результати кваліфікаційного оцінювання судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді», яким вирішила: визначити, що суддя Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 559,5 бала; визнати суддю Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 .
ВККС у вказаному рішенні від 19 лютого 2024 року №58/ко-24 констатувала, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Фастівського міськрайонного суду Київської області набрав 559,5 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. Комісія дійшла висновку про невідповідність судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 займаній посаді та необхідність внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 .
Не погодившись із рішенням Комісії від 19 лютого 2024 року №58/ко-24, а також її діями щодо здійснення відповідного оцінювання, ОСОБА_1 звернувся до Суду з позовом.
На момент звернення ОСОБА_1 з цим позовом, як і на момент постановлення цієї ухвали, рішення ВРП за відповідною рекомендацією ВККС відсутнє.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Верховному Суду як суду першої інстанції згідно з частиною четвертою статті 22 КАС України підсудні справи, зокрема, щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.
Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.
Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII (далі - Закон №1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (у редакції Закону України від 09 грудня 2023 року №3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон №3511-IX)) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом №3511-IX, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. За результатами такого оцінювання колегія ВККС, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу ВККС.
Згідно зі статтею 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: 1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; 2) рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС (частини перша-п`ята).
Як установлено у частинах другій та четвертій статті 84 Закону №1402-VIII, за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді (кандидата на посаду судді), який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.
За приписами частин першої та другої статті 88 Закону №1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Згідно із частинами сьомою та восьмою статті 101 Закону №1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом. Рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Отже, якщо проаналізувати зміст частини восьмої статті 101 вказаного Закону, то в ній йдеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене до суду, але за обов`язкових умов - після ухвалення рішення за відповідною рекомендацією та разом із таким рішенням.
Установлення законом таких умов не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, проте запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.
За змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, зокрема й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за поданням ВККС.
Отже, вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
Водночас рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком Комісії.
Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення обставин, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Отже, визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке власне має рекомендаційний характер для ВРП.
Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус і повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, передбачене статтею 88 Закону №1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП, та разом із ухваленим ВРП рішенням.
З огляду на послідовність (стадійність) ухвалення остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися після остаточного рішення, яке уповноважена ухвалювати ВРП.
Така правова позиція відповідає усталеній та послідовній практиці Великої Палати Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року в справі №9901/672/18, від 08 вересня 2021 року в справі №9901/396/19, від 07 березня 2024 року в справі №9901/541/18, від 07 листопада 2024 року в справах №990/13/24, №990/69/24, №990/115/24 та багато інших.
Таким чином, оскаржуване рішення ВККС від 19 лютого 2024 року №58/ко-24, яким суддю Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду, оскільки не є обов`язковим для ВРП при розгляді вказаного питання та встановленні відповідних обставин щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення позивача з посади судді й ухваленні в установленому порядку відповідно до наданих повноважень рішення.
Доводи про те, що рішення ВККС, яким позивача визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та внесено подання до ВРП про його звільнення з посади судді оскаржується, зокрема, з підстав, передбачених частиною третьою статті 88 Закону №1402-VIII, викладеним висновкам не суперечить й не дає підстав уважати, що з указаних підстав рішення ВККС за наслідками кваліфікаційного оцінювання може бути оскаржене до суду окремо від рішення ВРП.
За змістом статей 88, 101 Закону №1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене виключно з підстав, визначених частиною третьою статті 88 вказаного Закону, і тільки разом із рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією ВККС.
Посилання на те, що оскаржуване рішення Комісії ухвалено внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів позивача, породжує правові наслідки та обов`язки, порушує його права та законні інтереси, а тому може бути оскаржене до суду, не є вагомими і переконливими для того, аби віднести цей акт до таких, що підлягають окремому, самостійному оскарженню всупереч вимогам закону про умови, час та обставини його оскарження. Щодо цього варто ще раз зауважити, що не заперечується (не ставиться під сумнів) те, що оскаржуване рішення є і може бути предметом судового розв`язання спору. За законом цей акт підлягає оскарженню, але із дотриманням вимог про умови та час його оскарження, а також із фактом настання події, після якої можна буде виявити, чи справді оскаржуване рішення продовжує порушувати права та законні інтереси позивача.
Не є слушними й твердження позивача про те, що рекомендаційний характер має лише останній пункт оскаржуваного рішення, тоді як інші пункти за своєю природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивача, у зв`язку з чим таке рішення може бути оскаржене до суду. За формою, видовою ознакою, юридичним змістом, спрямованістю та юридичними наслідками оскаржуване рішення є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення ВККС, позаяк містить опис перебігу кваліфікаційного оцінювання, за наслідками якого позивач визнаний таким, що не відповідає займаній посаді. Таке визнання є формою первинного вираження Комісією свого негативного письмового відзиву (припущення, бачення) на те, чому суддя не може бути суддею або не відповідає займаній посаді. За законом таке рішення ВККС не призводить до автоматичної втрати суддею своєї посади, а лише стає підставою (властиво, рекомендацією) для компетентного органу - ВРП визначитися, чи висновки про невідповідність займаній посаді є законними, обґрунтованими, мотивованими і справедливими для звільнення судді з «рекомендаційних» причин.
Доводи про те, що оскаржуване рішення породило певні негативні наслідки для позивача, Суд не вважає такими, щоб давали основу для висновку про можливість оскарження позивачем рішення ВККС, яке, як уже зазначалося, без ревізії ВРП не спричиняє ніяких наслідків, адже позивач продовжує перебувати у статусі судді.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ужите в указаній нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, проте щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивача виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Таким чином, оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, як і на момент постановлення цієї ухвали, відсутнє рішення ВРП за відповідною рекомендацією ВККС, разом із яким могло бути оскаржене рішення Комісії від 19 лютого 2024 року №58/ко-24, оскаржуване рішення Комісії є тим рішенням, яке на стадії підбиття підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду.
Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Комісії щодо здійснення оцінювання його як судді Фастівського міськрайонного суду Київської області є взаємопов`язаною з позовною вимогою про визнання протиправним і скасування рішення Комісії від 19 лютого 2024 року №58/ко-24, їх неможливо виокремити з огляду на нерозривний причинно-наслідковий зв`язок. Дії ВККС є процедурними, спрямованими на реалізацію вимог закону стосовно проведення кваліфікаційного оцінювання і ухвалення рішення за результатами проведення такого оцінювання про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя. Виокремити оскаржувані дії ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді від оскаржуваного рішення Комісії за наслідками цього кваліфікаційного оцінювання не видається можливим і переконливих підстав для цього, з огляду на суть спірних правовідносин, немає. Процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження.
Позовна вимога про зобов`язання Комісію повторно провести кваліфікаційне оцінювання судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 зі стадії «Дослідження досьє та проведення співбесіди» відповідно до вимог законодавства України та прийняти відповідне рішення за наслідками пройденого кваліфікаційного оцінювання є похідною і нерозривно пов`язана з указаними позовними вимогами.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з Комісії моральної шкоди в розмірі 100 000 грн, Суд зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
За доводами позивача, моральна шкода полягає у душевних стражданнях і негативному впливі на його ділову репутацію в очах оточуючих та колег, які спричинило незаконне оскаржуване рішення Комісії. Отож позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з ВККС моральної шкоди взаємопов`язана з його позовною вимогою про визнання протиправним і скасування рішення Комісії від 19 лютого 2024 року №58/ко-24.
Беручи до уваги наведене, Суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання Комісії та закриття провадження у справі №990/127/24 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
За правилом частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Проте у цьому випадку такої потреби немає, адже мотивами для закриття провадження у справі стали не порушення правил предметної підсудності, а передчасне звернення суб`єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.
Керуючись статтями 238, 241-243, 248, 250, 256, 266, 295 КАС України, Суд
у х в а л и в :
Задовольнити клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у справі №990/127/24.
Закрити провадження у справі №990/127/24 (провадження №П/990/127/24) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту та набирає законної сили після перегляду в апеляційному порядку, якщо її не скасовано, або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Повний текст ухвали складено 13 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач: О. В. Кашпур
Судді: В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська
М. І. Смокович
С. А. Уханенко
