КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №756/7364/24 Головуючий у І інстанції - Шролик І.С.
апеляційне провадження №22-ц/824/15874/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року
у справі за заявою ОСОБА_1 , особа, з приводу якої подається заява малолітнього ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про визнання особи безвісно відсутньою, -
установив:
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із заявою про визнання малолітнього ОСОБА_2 безвісно відсутнім, заінтересована особа: ОСОБА_3 .
В обґрунтування вимог заяви зазначав, що ОСОБА_4 є його сином, 2018 року народження.
З лютого 2022 року він нічого не знає про місце знаходження дитини, який останнім часом проживав із матір`ю ОСОБА_3 .
Телефонні номери не відповідають, близьким та родичам нічого не відомо.
Просив суд, визнати безвісно відсутнім ОСОБА_2 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року відмовлено у задоволенні зазначеної вище заяви.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що є вкрай критичною теза оскаржуваного рішення суду про те, що ОСОБА_3 «надала фото світлини разом із сином».
Ця обставина є більш ніж сумнівною. Жодним процесуальним актом світлини (фотографії) в даних обставинах не визнаються та не можуть визнаватися належними та допустимими доказами.
Заперечує проти того, що на доданих світлинах зображені особи, реальність та наявність яких намагається довести ОСОБА_3 .
Не визнає того, що на світлинах зображена ОСОБА_3 та його син ОСОБА_2 .
Звертає увагу, що ці (та будь-які) фотографії могли бути зроблені будь-коли та за будь-яких обставин, вони могли бути створені графічними редакторами засобами комп`ютерної техніки з зображенням будь-кого в будь-яких ракурсах та позиціях.
Вказує, що не є законною та виправданою дозволена судом участь ОСОБА_3 в режимі відеоконференції, оскільки не була дотримана вимога ідентифікації (встановлення справжності особи та її дійсного волевиявлення).
Будь-яка особа за такого підходу суду може назватися будь-ким, заявляючи будь-які відомості.
Вважає, що і ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не перетинали державний кордон України (де вони нібито «знаходяться в безпечному місці») і насправді знаходяться в Україні, однак, поза місцем проживання.
Зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 знаходяться не в «безпечному місці за кордоном», а в Україні, можливо, в зоні бойових дій, біді, викрадені (позбавлені волі та через голод, спрагу, побої, мордування можливості чинити супротив протиправним діям викрадачів), можливо, залучені до зайняття шахрайством, жебрацтвом, дитячою проституцією, розпустою, звідництвом, торгівлею людьми тощо і саме з цим пов`язаний активний супротив встановленню істини по справі.
Неприпустимим та безвідповідальним (та відверто незаконним) вважає тезу суду першої інстанції про те, що «шукати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 немає сенсу, оскільки судом встановлено, що вони знаходяться за кордоном в безпечному місці».
Суд не має права обмежуватися подібними загадково-інтриганським (мутуючими з хамськими) голослівними довільними висловлюваннями загального характеру, без будь-якої конкретики та змісту.
Просив суд, скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року та ухвалити нове, яким його заяву задовольнити.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_3 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що багато уваги апелянт приділив фотографії, яку вона долучала до відзиву та на якій зображені вона, ОСОБА_3 та її син з ОСОБА_4 , з паспортами України для виїзду за кордон.
Зазначена світлина подана до суду у якості додатку до відзиву і відповідно була завірена нею електронним цифровим підписом, тому вона є належним і допустимим доказом.
Вказує, що невизнання заявником ОСОБА_1 того, що на вказаній фотографії зображені вона, його колишня дружина, та їх з ним син, ОСОБА_2 , викликає лише подив та сумніви в адекватності самого апелянта.
Тільки посилює такі сумніви викладене заявником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі твердження «Заперечую проти того, що на доданих світлинах зображені особи, реальність та наявність яких намагається довести ОСОБА_3 », яким він фактично визнає, що саме вона, ОСОБА_3 , подала суду вказане фото.
Зазначає, що доводи апелянта є непослідовними та суперечать один одному.
В апеляційній скарзі він стверджує про те, що вона з його сином ОСОБА_2 знаходяться на території України.
У листі ж до суду від 12 липня 2024 року ОСОБА_1 інформував суд про те, що за наявними у нього відомостями вона, ОСОБА_3 з його сином ОСОБА_2 виїхали за меж України.
Про відповіді правоохоронних органів на заяви ОСОБА_1 про їх з сином зникнення, де його повідомляють, про те, що з нами все порядку, ми перебуваємо за межами України, заявник чомусь забув розповісти.
Таким чином, викладені в апеляційній скарзі заявника ОСОБА_1 твердження зводяться до його незгоди та незадоволення оскаржуваним рішенням Оболонського районного суду м. Києва.
Тим не менш, жодних доказів на підтвердження своїх тверджень та спростування висновків суду заявник ОСОБА_1 не надав.
Так само, як і не надав жодного доказу своєї правової зацікавленості у вирішенні питання, щодо визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім.
Під час розгляду справи, судом першої інстанції було встановлено, що малолітній ОСОБА_4 безвісно не зникав, а проживає разом із нею за межами України, і що про це було відомо заявнику ОСОБА_1 .
Наголошує, що вона разом із своїм сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває за кордоном у безпечному місці, змушена була виїхати з України у зв`язку з військовими діями.
Вказує, що ні вона, ні її син ОСОБА_5 не стали об`єктом злочину, психологічного чи фізичного тиску відносно них не вчинялось і не вчиняється.
Наголошує, що її колишньому чоловікові ОСОБА_1 про це чудово відомо.
У нього є її номер телефону, який вона не змінювала і який постійно на зв`язку.
Викладені у заяві до суду твердження ОСОБА_1 про зникнення безвісно їх сина ОСОБА_5 є завідомо неправдивими.
Подання ним такої заяви до суду пов`язане скоріш за все з небажанням платити аліменти або ж з намаганням ухилитися від мобілізації.
Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги,колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Стягнуто аліменти на користь матері на утримання сина ОСОБА_2 , 2018 року народження.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01 червня 2024 року повторно, ОСОБА_1 записаний батьком ОСОБА_2 , 2018 року народження.
Як встановлено з відповіді Оболонського УП ГУ НП у м. Києві на адвокатський запит 16 липня 2024 року за зверненням ОСОБА_1 від 13 червня 2024 року про встановлення місцезнаходження колишньої дружини ОСОБА_3 та малолітнього сина ОСОБА_2 , йому сповіщено, що дані особи перебувають за кордоном у безпечному місці.
ОСОБА_3 повідомила, що через систематичний психологічний тиск з боку ОСОБА_1 вона не бажає сповіщати місце свого перебування разом із сином.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання особи безвісно відсутньою, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів правової зацікавленості у заявника ОСОБА_1 у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою судом не встановлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання заявника на реалізацію його права, як батька на участь у вихованні дитини не можна визнати обґрунтованою та достатньою підставою для задоволення заяви.
Судом з`ясовано, що малолітній ОСОБА_4 , 2018 року народження проживає разом із матір`ю ОСОБА_3 за межами України.
Судом з`ясовані відомості про дійсне перебування особи, щодо якої порушене питання про визнання безвісті відсутньою.
З такими висновками колегія суддів, в повній мірі, погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. 293 ЦПК України).
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Відповідно до ст. 305 ЦПК України, заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Згідно ст. 308 ЦПК України, суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.
У відповідності до ст. 306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Згідно ч. 1 ст. 43 ЦК України, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року та стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_2 , 2018 року народження.
Колегія суддів враховує, що за даними Оболонського УП ГУ НП у м. Києві місцезнаходження колишньої дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та малолітнього сина ОСОБА_2 встановлено, про що сповіщено ОСОБА_1 .
Зокрема, що дані особи перебувають за кордоном у безпечному місці.
ОСОБА_3 повідомила, що через систематичний психологічний тиск з боку ОСОБА_1 вона не бажає сповіщати місце свого перебування разом із сином.
Також встановлено, що ОСОБА_1 відомо про місце перебування колишньої дружини і сина, та останній підтримує з ними зв`язок у телефонному режимі через месенджери.
У зв`язку з тим, що місцезнаходження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 встановлено, працівниками Оболонського УП ГУ НП у м. Києві прийнято рішення про те, що за результатами проведеної перевірки за зверненням гр. ОСОБА_1 , матеріали списані до справи управління.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 22 листопада 2018 року в рамках справи №225/882/17, провадження №61-34068св18 (ЄДРСРУ №78044509) підтвердив правові позиції стосовно підстав для визнання особи безвісно відсутньою.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі №225/1297/17 зроблено висновок, що «безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування).
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а)відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б)відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в)сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України; г)наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
У відповідності до ст. 306 ЦПК України, у заяві про визнання особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою.
Колегія суддів звертає увагу, що ні заява ОСОБА_1 про визнання особи безвісно відсутньою, ні апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року зазначеної вище інформації не містять.
Судом першої інстанції встановлено, що малолітній ОСОБА_4 , 2018 року народження проживає разом із матір`ю ОСОБА_3 за межами України, тобто з`ясовані відомості про дійсне перебування особи, щодо якої порушене питання про визнання безвісті відсутньою.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 знаходяться не в «безпечному місці за кордоном», а в Україні, можливо, в зоні бойових дій, біді, викрадені (позбавлені волі та через голод, спрагу, побої, мордування можливості чинити супротив протиправним діям викрадачів), можливо, залучені до зайняття шахрайством, жебрацтвом, дитячою проституцією, розпустою, звідництвом, торгівлею людьми тощо і саме з цим пов`язаний активний супротив встановленню істини по справі, оскільки жодних доказів на підтвердження своїх тверджень ОСОБА_1 не надав.
Таким чином, у зв`язку з відсутністю в заяві мети, необхідної для визнання фізичної особи безвісно відсутньою, колегія суддів дійшла висновку, що провадження по справі не підлягало відкриттю, а тому існують підстави для закриття провадження у даній справі, на що суд першої інстанції при розгляді справи уваги не звернув та помилково прийшов до висновку про розгляд заяви по суті та прийняття рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання особи безвісно відсутньою.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції, скасувати та закрити провадження у справі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 294, 315, 367, 374, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року скасувати, провадження по справі закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 12 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба
