КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 761/31360/14-ц Головуючі у суді І інстанції Савицький О.А., Волошин В.О.
Провадження № 22-ц/824/2357/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року та на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року у справі за скаргами ОСОБА_1 на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - кредитна спілка «Український фінансовий союз»,
в с т а н о в и в:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Шевченківський ВДВС у м. Києві) щодо не відновлення виконавчого провадження № 48011899 відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року у справі № 761/31360/14-ц, заінтересована особа - кредитна спілка «Український фінансовий союз» (далі - КС «Український фінансовий союз»).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року скаргу повернуто заявнику без розгляду.
Суд першої інстанції виходив з того, що до скарги, поданої в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, заявник не додав доказів, які підтверджують факт направлення ним копії цієї скарги та доданих до неї документів іншим учасникам справи, тому скарга на бездіяльність органу державної виконавчої служби (далі - орган ДВС) не відповідає вимогам частини другої статті 183 ЦПК України, що зумовлює застосування наслідків, передбачених частиною четвертою статті 183 ЦПК України, а саме повернення скарги заявнику без розгляду.
У червні 2023 року ОСОБА_1 повторно подав до суду скаргу на бездіяльність Шевченківського ВДВС у м. Києві щодо не відновлення виконавчого провадження № 48011899 відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року у справі № 761/31360/14-ц, заінтересована особа - КС «Український фінансовий союз».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року скаргу заявника залишено без розгляду.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки десятиденнийстрок для подання скарги на бездіяльність органу ДВС сплинув, а заявником не подано клопотання про поновлення такого строку, скарга підлягає залишенню без розгляду.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить їх скасувати з мотивів порушення районним судомнорм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкових ухвал, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що положення статті 183 ЦПК України не регулюють порядок подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, до скарги ним було долучено два її примірника для суб`єкта оскарження та заінтересованої особи, а згідно вимог частини другої статті 448 ЦПК України про подання скарги саме суд повідомляє відповідний орган ДВС не пізніше наступного дня після її надходження, відтак суд першої інстанції безпідставно повернув первинну скаргу без розгляду та порушив його право на доступ до правосуддя.
Також вказує, що залишаючи повторно подану скаргу без розгляду, суд першої інстанції не врахував норми частини першої, п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких установлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника до суду та прямо передбачено, що саме рішення та дії державного виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскарженні протягом 10 робочих днів, однак це не стосується оскарження бездіяльності виконавця, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі № П/800/259/15 та пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження». За таких обставин вважає, що строк на оскарження бездіяльності органу ДВС ним було дотримано, а районний суд виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами і поставленою метою, наслідком чого стало порушення його права на судовий захист.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року матеріали справи № 761/31360/14-ц повернуто до суду першої інстанції для належного оформлення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року та на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року визнано неподаною та повернуто скаржнику.
Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року скасовано, справу передано до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2024 року матеріали справи № 761/31360/14-ц повернуто до суду першої інстанції для належного оформлення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року поновлено заявнику пропущений строк на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції та відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 03 грудня 2024 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням її учасників.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.
Учасники справи та/або їх представники в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвал суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року про повернення скарги заявнику без розгляду
Повертаючи скаргу на бездіяльність органу ДВС на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що подана заявником скаргане відповідає вимогам частини другої статті 183 цього Кодексу, оскільки до неї не додано доказів надіслання її копії з додатками іншим учасниками справи (провадження).
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Водночас потрібно враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця, державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Відповідно до положень статті 447 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення заявника до суду із скаргою)сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частин першої і другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 січня 2021 рокув цивільній справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520 св 20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у вказаній постанові звернув також увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.
Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав повертати скаргу заявнику без розгляду, ОСОБА_1 належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року не може вважатися законною та обґрунтованою.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Щодо ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року про залишення скарги заявника без розгляду
Залишаючи скаргу без розгляду на підставі статей 126, 449 ЦПК України, суд першої інстанції зазначив, що скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Такий строк є процесуальним, може бути поновлений за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. У прохальній частини скарги ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною бездіяльність Шевченківського ВДВС у м. Києві щодо невиконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року у справі № 761/31360/14-ц та зобов`язати орган ДВС відновити виконавче провадження № 48011899 на підставі вказаної ухвали.
Суд встановив, що у 2018 році ОСОБА_1 декілька разів звертався до Шевченківського ВДВС у м. Києві щодо виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року, тому про порушення свого права знав ще у 2018 році. Крім того, заявник зазначав, що Шевченківським ВДВС у м. Києві винесено постанову від 16 вересня 2019 року у межах виконавчого провадження № 48011899 про скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 27 червня 2017 року, проте зі скаргою у цій справі він звернувся до суду лише 02 червня 2023 року.
Оскільки строк для подання скарги сплинув, а заявник клопотання про поновлення вказаного строку не подавав, то його скарга підлягає залишенню без розгляду.
Однак колегія суддів не може погодитися з цими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Статтею 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС передбачено також частинами першою та п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно із частиною п`ятою статті 74 цього Закону передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14 судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами.
Колегія суддів звертає увагу, що під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки, у даному випадку посадової особи державної виконавчої служби, пов`язана з невиконанням такою особою дій, які вона була зобов`язана вчинити в силу покладених на неї обов`язків та згідно з чинним законодавством України. Ухилення суб`єкта владних повноважень від вчинення дій, які він зобов`язаний вчинити у певних випадках, є бездіяльністю, протиправність її може мати місце лише у тому випадку, якщо внаслідок неї порушуються права, інтереси чи свободи інших осіб.
Вирішуючи питання про дотримання завником процесуального строку на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, необхідно виходити з фактичних обставин справи, поведінки заявника та особливостей правозастосовчої практики з питань розгляду такої категорій справ. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій.
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 просив визнати неправомірною бездіяльність Шевченківського ВДВС у м. Києві щодо не відновлення виконавчого провадження № 48011899 відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року у справі № 761/31360/14-ц, якою, зокрема, було скасовано постанову старшого державного виконавця Городньої Г.Ю. від 27 червня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу, а також просив зобов`язати Шевченківський ВДВС у м. Києві відновити виконавче провадження № 48011899 згідно ухвали суду на підставі норм статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».
Тлумачення змісту частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про обмеження строком оскарження лише рішень та дій виконавця, посадових осіб органів ДВС.
У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 127/2-2177/2005 (провадження № 61-38328св18) викладено правовий висновок, що бездіяльність, на відміну від дії, не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення. Встановлення строків звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не може слугувати меті легалізації триваючого правопорушення та, відповідно, здійснення незаконної бездіяльності.
У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц (провадження № 61-36762св18) зазначено, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.
Таким чином, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.
Фактично про аналогічний порядок обрахування строків на оскарження до суду бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої службизаявник зазначив у своїй скарзі від 02 червня 2023 року, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі № П/800/259/15, проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що заявником не було подано клопотання про поновлення строку на звернення до суду зі скаргою на бездіяльність органу ДВС та не зазначено поважних причин його пропуску.
Крім того, встановивши, що 16 вересня 2019 року у межах виконавчого провадження № 48011899 старший державний виконавець Шевченківського ВДВС у м. Києві Городнья Г.Ю. винесла постанову про скасування уже скасованої в судовому порядку постанови від 27 червня 2017 року про повернення виконавчого документу стягувачу, суд не врахував, що предметом поданої скарги ОСОБА_1 є бездіяльність Шевченківського ВДВС у м. Києві щодо не відновлення вказаного виконавчого провадження саме підставі положень статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом прийняття державним виконавцем відповідної постанови, а не шляхом скасування процесуального документа на підставі абзацу 4 частини третьої статті 74 цього Закону.
Отже, висновки суду першої інстанції про залишення скарги без розгляду ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень Закону України «Про виконавче провадження» та неповному з`ясуванні обставин, якими були обґрунтовані вимоги заявника у цій справі, що призвело до постановлення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року, яка не відповідає критеріям законності та обґрунтованості.
З наведених вище підстав колегія суддів приймає аргументи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, формальне ставлення до вирішення питання про прийняття скарг до розгляду та їх повернення (залишення) без розгляду з порушенням права заявника на судовий захист.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновки суду щодо повернення скарги від 13 вересня 2022 року заявнику без розгляду та залишення скарги заявника від 02 червня 2023 року без розгляду є необґрунтованими та не відповідають нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвали підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки скарги по суті заявлених вимог не розглядаються.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року та ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року скасувати, справу за скаргами ОСОБА_1 на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - кредитна спілка «Український фінансовий союз», направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 січня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній
