Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
Справа № 722/1818/22
Провадження № 51 - 4015км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора (відеоконференція) ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022262140000187 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шебутинці Сокирянського району Чернівецької області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2023 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 08 червня 2023 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 без зміни.
Верховний Суд постановою від 18 жовтня 2023 року вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 08 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасував у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
При цьому Верховний Суд зауважив, що протокол добровільної видачі, відеозапис з бодікамер поліцейських та протокол огляду місця події в частині, де відображені повідомлені засудженим відомості, є недопустимими доказами, оскільки вони здобуті з порушенням права засудженого на захист.
Після нового судового розгляду вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10 квітня 2024 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 місяців і 14 днів.
Зараховано в строк відбування покарання перебування ОСОБА_7 під вартою з 04.04.2023 по 18.10.2023, що становить 6 місяців і 14 днів.
ОСОБА_7 було звільнено від відбування призначеного покарання, як особу, яка відбула покарання.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 08.09.2022 близько 13:00, перебуваючи в урочищі «Став», що в адміністративних межах с. Кормань Дністровського району Чернівецької області, у період введеного на території України воєнного стану, діючи повторно, умисно таємно викрав із гаманця, який знаходився в салоні автомобіля марки «Мерседес Бенц», належні ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 250 євро та 3 200 грн, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 було скасовано, а кримінальне провадження на підставі п. 3 ч.1 ст. 284 КПК України було закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вказує, що апеляційний суд безпідставно зазначив, що, окрім іншого, суд касаційної інстанції вказав на неможливість прийняття в основу обвинувального вироку інших доказів, де відображені повідомлені ОСОБА_7 відомості, оскільки про неможливість прийняття в основу обвинувального вироку інших доказів, де відображені повідомлені ОСОБА_7 відомості, Верховний Суд у своєму рішенні від 18.10.2023 нічого не зазначав.
Вважає, що показання потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Вказує, що апеляційним судом не надано належної оцінки й письмовим доказам, на які послався у своєму вироку від 10.04.2024 суд першої інстанції. Зокрема без належної оцінки залишилися дані протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 08.09.2024; дані протоколу слідчих експериментів від 31.10.2022 за участю свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_9 .
Вказує, що досліджені судами першої та апеляційної інстанцій докази, окрім тих, які визнані недопустимими Верховним Судом, у сукупності поза розумним сумнівом доводять причетність ОСОБА_7 до вчинення крадіжки грошових коштів, які належали потерпілій ОСОБА_8 , а тому апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 .
У запереченні захисник ОСОБА_6 просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала подану касаційну скаргу.
Захисник заперечила проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Іншим учасникам судового провадження були належним чином направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу.
Згідно зі змістом ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вину обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Згідно з положеннями п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
У разі встановлення апеляційним судом обставин, передбачених статтею 284 КПК України, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 КПК України, має бути належним чином мотивоване, а такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції.
Таке рішення має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ.
Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом в такому випадку є обов`язковим.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , дотримався указаних вимог кримінального процесуального закону.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 , послався у вироку на безпосередньо досліджені докази, а саме на показання потерпілої ОСОБА_8 , на показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ; на письмові докази: дані протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 08.09.2022 року; дані протоколу огляду предмета від 09.09.2022 року з доданою до нього фототаблицею, дані протоколів слідчих експериментів від 31.10.2022 за участю свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_9 ; постанову про визнання коштів речовими доказами від 09.09.2022.
Перевіряючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою, зокрема й сторони захисту, у якій заперечувалася доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, апеляційний суд установив відсутність достатніх доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_7 у таємному викрадені чужого майна, вчиненому повторно в умовах воєнного стану.
При цьому апеляційний суд, безпосередньо повторно дослідивши всі без винятку докази, які досліджував місцевий суд, дійшов висновку, що вони не доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину.
Суд апеляційної інстанції визнав, що показання потерпілої ОСОБА_8 та усіх свідків (окрім свідка ОСОБА_9 , яка й знайшла викрадені кошти під сніпом) не підтверджують причетність ОСОБА_7 до вчинення крадіжки, оскільки вони не бачили, щоб ОСОБА_7 знаходився всередині у передній частині автомобіля, де потерпіла залишила сумку із грошовими коштами, а вказували, що обвинувачений лише відчиняв двері автомобіля, знаходячись на вулиці, клав речі чи пив воду та одразу їх зачиняв.
Також апеляційний суд звернув увагу на те, що ні потерпіла ОСОБА_8 , ні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не бачили, щоб саме ОСОБА_7 ховав грошові кошти під сніпом, де вони були потім виявлені свідком ОСОБА_9 .
Також апеляційний суд надав оцінку показанням свідка ОСОБА_9 та визнав їх суперечливими, оскільки спочатку в своїх показаннях свідок вказувала, що ОСОБА_7 знаходився у салоні автомобіля з боку водія, а потім вказала, що зі сторони пасажира, і вона всі його дії бачила, коли була на городі. Про те, що ОСОБА_7 ховав гроші під сніпом, свідок також не вказувала.
Окрім того, апеляційний суд надав оцінку показанням потерпілої ОСОБА_8 про те, що вона сумку загорнула у покривало та поклала у ніші між сидіннями (тобто сумка не могла бути видимою під час відкривання дверцят салону), а особа, яка здійснила крадіжку, повинна була бути обізнаною про наявність прихованої сумки у салоні та мати достатньо часу для того, щоб витягти, розгорнути сумку та викрасти гроші. При цьому, як указує апеляційний суд, із показань потерпілої та свідків також убачається, що крадіжка відбулась до того, як мікроавтобус, у якому перебували ОСОБА_14 , ОСОБА_7 і ОСОБА_13 , приїхав із розвантаження.
Досліджуючи безпосередньо письмові докази, апеляційний суд дійшов висновку, що вони також не доводять винуватість ОСОБА_7 у викраденні грошових коштів потерпілої ОСОБА_8 , оскільки у даних протоколів слідчих експериментів від 31.10.2022 за участю свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_13 фактично викладено показання свідків, які вони давали в суді першої інстанції (т.1 а.п.164-170,156-162).
З даних протоколу огляду предмета від 09.09.2022 року із фототаблицею вбачається, що 09.09.2022 у період часу з 14:30 по 15:20 було оглянуто кошти, а саме 250 євро та 3200 грн (т.1 а.п.120-127), тому апеляційний суд дійшов висновку, що зазначений доказ підтверджує лише те, що знайдені 08.09.2022 кошти були оглянуті та в подальшому на підставі постанови слідчого від 09.09.2022 визнані речовими доказами у справі. Постанова про визнання коштів речовими доказами від 09.09.2022 також не вказує на причетність ОСОБА_7 до цієї крадіжки (т. 1 а.п. 126,127).
Окрім того, дані протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 08.09.2024, на думу апеляційного суду, також не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_7 у тому, що саме він викрав грошові кошти у потерпілої ОСОБА_8 , оскільки в заяві було вказано про крадіжку у неї коштів невстановленою особою, й ця заява була підставою для внесення відомостей у ЄРДР, а зазначення про те, що потерпіла підозрює ОСОБА_7 , без достатніх доказів не доводить його вину (т.1 а.п. 104-105).
Посилання у касаційній скарзі прокурора на безпідставне зазначення апеляційним судом про те, що, окрім іншого, суд касаційної інстанції вказав на неможливість прийняття в основу обвинувального вироку й інших доказів, де відображені повідомлені ОСОБА_7 відомості, не вбачаються обґрунтованими.
Зокрема апеляційний суд свій висновок з цього питання в оскаржуваній ухвалі виклав так: «Враховуючи вказівки Верховного Суду, який через порушення права обвинуваченого на захист і права зберігати мовчання визнав недопустимими частину доказів та вказав, що не можуть бути прийняті у основу обвинувального вироку інші докази, де відображені повідомлені ОСОБА_7 відомості, судова колегія вважає, що доказів, на які посилався районний суд, не достатньо для визнання ОСОБА_7 винуватим».
Вказане твердження колегія суддів апеляційного суду цілком відповідає змісту постанови колегії суддів ККС ВС від 18 жовтня 2023 року, якою перший вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2023 року та ухвала Чернівецького апеляційного суду від 08 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 були скасовані у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції
Таким чином апеляційний суд згідно з положеннями ст. 94 КПК України повно та всебічно повторно дослідив усі докази, які були досліджені місцевим судом; дав їм власну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
На підставі досліджених доказів апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку, що ними не доведено винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, що є внутрішнім переконанням колегія суддів апеляційного суду.
На думку колегії суддів касаційного суду, у цьому провадженні апеляційний суд дотримався стандарту доведення винуватості поза розумним сумнівом, оскільки стороною обвинувачення не було доведено перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, щодо винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які можуть бути підставою для скасування ухвали апеляційного суду, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, не встановлено.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
