Справа № 367/4134/20
Провадження №2/367/408/2025
РІШЕННЯ
Іменем України
07 березня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Шестопалової Я.В.,
при секретарі с/з Пронченко О.С.,
за участі
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
свідка ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , третя особа: Приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Нельзін Максим Сергійович про визнання договору дарування удаваним, визнання нежитлове приміщення спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, -
в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_6 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , третя особа: Приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Нельзін Максим Сергійович про визнання договору дарування удаваним, визнання нежитлове приміщення спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя та просив визнати договір дарування нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С. 21.06.2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 3406, удаваним правочином; визнати нежитлове приміщення АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 ідеальній частині нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів судові витрати.
Позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_6 (надалі - позивач) та ОСОБА_2 (надалі -відповідач-1) перебували в зареєстрованому шлюбі, шлюб зареєстровано 11 листопада 2011 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 709. Від шлюбу спільних дітей не мають. Після реєстрації шлюбу деякий час мешкали в м. Бердянськ, Запорізької області, в подальшому подружжям було прийнято рішення переїхати мешкати до м. Ірпінь, Київської області. З метою придбання власного житла для проживання сім`ї в м. Ірпінь Київської області, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 продав свою квартиру в м. Бердянськ Запорізької області, яка належала йому на праві приватної власності, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири ВРС №655859 від 05.06.2012 року. За продаж квартиру позивач отримав 290 000,00 гривен. Та 06.10.2012 року між позивачем, відповідачем-1 та ОСОБА_7 (надалі - відповідач-2) було укладено попередній договір купівлі-продажу частини житлового будинку, а саме нежитлового приміщення №В2 загальною площею 54 кв.м, що знаходиться на цокольному поверсі в житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , здача об`єкту повинна була відбутися в кінці ІІІ кварталу 2012 року тоді і повинен був укладений основний договір купівлі-продажу приміщення. В день підписання попереднього договору позивач сплатив відповідачу-2 грошові кошти в розмірі 203 829,00 гривен, що еквівалентно на момент підписання договору сумі 25 102 доларів США. Але будівництво будинку затягнулося і відповідач-2 отримав право власності на нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_3 лише 13.03.2014 року. З серпня 2014 року позивач разом з відповідачем-1 стали мешкати за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою №252 від 02.06.2020 року виданої головою правління ОСББ «ДОБРОРАД» Цихмейструк О.В. Відповідач-2 після отримання права власності на вищезазначене нежитлове приміщення ухилявся від підписання основного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. В листопаді 2019 року позивачу випадково стало відомо, що відповідач-1 за договором дарування від 21.06.2017 року отримала в дар від відповідача-2 нежитлове приміщення АДРЕСА_1 . Вказаний договір 21 червня 2017 року посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міської нотаріального округу Нельзіним М.С., та зареєстровано в реєстрі за №3406. Проте, договір дарування нежитлового приміщення позивач вважає удаваним правочином, оскільки укладений з метою приховання договору купівлі-продажу, щоб в подальшому уникнути сплати більш високої ставки державного мита. Через брак коштів за домовленістю сторін уклали договір дарування за умовами якого, ОСОБА_2 (відповідач-1) отримала безоплатно у власність зазначене нежитлове приміщення. ОСОБА_7 є сторонньою людиною для ОСОБА_2 і до укладення договору сторони між собою ніяких стосунків не підтримували. ОСОБА_7 мав намір продати нежитлове приміщення, що підтверджується укладеним попереднім договором від 06.10.2012 року, та за яке він отримав 25 102 доларів США. Позивач вважає хоч обдарованим по договору виступає лише ОСОБА_2 (відповідач-1), однак насправді такий правочин вчинено в інтересах обох як відповідача-1 так і позивача, а також вважає, що укладений 21.06.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 договір дарування нежитлового приміщення по адресу: АДРЕСА_2 приміщення 57 був спрямований на приховання іншої угоди - договору купівлі-продажу нежитлового приміщення на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ОСОБА_6 16 червня 2020 року звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору дарування удаваним, визнання нежитлового приміщення спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, але 19.06.2020 року звернувся до того ж суду з заявою про відкликання заяви до відкриття провадження, дану заяву його змусила підписати відповідач-1 так як пообіцяла добровільно переоформити частину приміщення на ім`я позивача до 25 червня 2020 року, але своєї обіцянки не виконала, що і змусило його звернутися з цим позовом до суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2020 року позов було передано на розгляд судді Саранюк Л.П.
05.08.2020 року судом було постановлено ухвалу про залишення позову без руху та надано 10-ти денний строк на усунення недоліків позовної заяви.
27.08.2020 року позивачем було направлено позовну заяву в новій редакції.
Ухвалою суду від 03.09.2020 року було відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до Рішення Вищої Ради правосуддя від 14.09.2021 року № 1989/0/15-21 суддю Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_8 звільнено у відставку.
Відповідно до витягу з розпорядження керівника апарату Шолкової Т.М. від 22.09.2021 року № 58 справу № 367/4134/20 передано на повторний автоматичний розподіл.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2021 року справу № 367/4134/20 передано для розгляду судді Шестопаловій Я.В.
Ухвалою суду від 20.10.2021 року було прийнято справу до свого провадження та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.
11.01.2023 року від представника відповідача-1 Чеховської Д.Р. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що позивачем не доведено факту спрямованості волі відповідача-1 та відповідача-2 під час укладання Договору дарування на встановлення інших цивільно-правових відносин та настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені договором дарування. Також зазначено, що Попередній договір від 06.10.2012 року не був нотаріально посвідченим та вважається нікчемним та не породжує прав та обов`язків. Крім того, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки Договір дарування був укладений 21.06.2017 року, а отже з цієї дати позивачу було відомо про укладення такого договору. Тому строк позовної давності минув 21.06.2020 року. Також вказано, що кошти отримані за продаж квартири у місті Бердянськ у розмірі 290 000 грн. були витрачені на куплю автомобіля, а не на придбання спільного житла.
Ухвалою суду від 25.12.2023 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивач ОСОБА_6 , не з`явився, до суду направив письмову промову у судових дебатах, у якій вказав, що 05 червня 2012 року було продано квартиру у м. Бердянськ Запорізької області за 290.000 гривень, а 06 жовтня 2012 року ОСОБА_6 купив за ці гроші квартиру в АДРЕСА_3 у забудовника ОСОБА_7 за 203 829,00 гривень, що в еквівалентно 25 102 доларів США, що підтверджується Попереднім Договором На кошти, що залишилися від продажу квартири у м. Бердянськ, позивач та відповідач-1 придбали автомобіль. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 подарував квартиру дружині ОСОБА_2 . При оформленні договору дарування ОСОБА_6 був присутній, але дружина його напоїла і він знепритомнів. Нотаріус та ОСОБА_7 у зговорі з ОСОБА_2 зробили фіктивне повернення коштів і в цей же день було оформлено договір дарування. Позивач вважає, що ОСОБА_2 вступила у змову з будівельником з ОСОБА_7 і Приватним Нотаріусом Нельзіним М.С. та оформила удаваний Договір дарування від 21.06. 2017 року.
Представник позивача адвокат Котар С.В. позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 заперечила щодо задоволення позовних вимог, вказала, що вони з позивачем перебували у шлюбі з 11.11.2011 року та проживали у місті Бердянськ Запорізької області. На початку 2012 року переїхали до Києва. За кошти, отримані від продажу батьківської квартири, позивач придбав собі авто. ОСОБА_2 постійно працювала, а її чоловік періодично був у запої. ОСОБА_2 в інтернеті знайшла квартиру. Вони з позивачем придбали її у ОСОБА_7 . Батьки ОСОБА_2 дали 30 тис. доларів США, а позивач вклав 10 тис. доларів США. Квартира коштувала 27 тис. доларів США, а решту коштів подружжя витратило на ремонт квартири. Подружжя домовилось, що квартира буде оформлена на ОСОБА_9 . Позивач був присутній при підписанні договору дарування. Кошти, сплачені за попереднім договором їм було повернено. Шлюбні відносини завершились у 2015 році. ОСОБА_2 повернула позивачу 10 тис. доларів США. У 2020 році подружжя розірвало шлюб та позивач поїхав у Бердянськ Запорізької області, наразі проживає на окупованій території, веде колабораційну діяльність та активно співпрацює з окупаційною владою. Також ОСОБА_2 вказала, що вона була у близьких стосунках із ОСОБА_7 .
Представники відповідача-1 адвокат Чеховська Д.Р. та адвокат Махиніч Н.В., в судовому засіданні позовні вимоги заперечили в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_7 , в судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Нельзін Максим Сергійович, в судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
У судовому засіданні ОСОБА_5 , будучи приведеною до присяги та допитаною як свідок, надала суду показання, згідно яких зазначила, що вона знайома з сестрою ОСОБА_6 - ОСОБА_10 та є сусідкою сестри позивача. ОСОБА_5 відомо, що було укладено попередній договір купівлі-продажу. Основного договору купівлі-продажу укладено не було. Приблизно у 2018-2019 році ОСОБА_6 звернувся до Бродської за юридичною допомогою. ОСОБА_5 подала заяву до поліції про те, що не було укладено основного договору купівлі-продажу. Обставини щодо укладення спірного договору дарування свідку відомі від сестри позивача ОСОБА_10 .
Заслухавши пояснення учасників процесу, покази свідків, дослідивши зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд приходить до наступного.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що 11 листопада 2011 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, актовий запис № 709, було зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .
23 червня 2020 року рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , розірвано.
05 червня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Карауловим Д.Л. за реєстровим номером №977. Продаж вчинено за 290 000,00 гривен.
06 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено попередній договір купівлі-продажу частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Сторони зобов`язалися в майбутньому, в строк не пізніше кінця ІІ кварталу 2013 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір). В день підписання попереднього договору позивач сплатив відповідачу-2 грошові кошти в розмірі 203 829,00 гривен, що еквівалентно на момент підписання договору сумі 25 102 доларів США.
Згідно розписки від 21.06.2017 року, що долучено представником відповідач-1 ОСОБА_3 , кошти, сплачені за попереднім договором було повернено покупцю у повному обсязі.
21 червня 2017 року між , ОСОБА_2 як Обдаровуваною та ОСОБА_7 як Дарувальником було укладено Договір дарування нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., зареєстровано за номером 3406.
Відповідно до п.1 Договору дарування Дарувальник передає, а Обдаровувана приймає безоплатно в дар належне ОСОБА_11 на праві власності нежитлове приміщення №57 (п?ятдесят сім) у будинку АДРЕСА_2 .
Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.
Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.
Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12,81 ЦПК України).
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року в справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року в справі № 742/1913/15 (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року в справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року в справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20) та підтримані у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20).
Також зазначене узгоджується з пунктом 25постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20) зроблено висновок про те, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
Суд, розглядаючи питання щодо удаваності договору дарування, має встановити мотиви передачі в дар майна, зокрема у випадках, коли дарувальник та обдарований не перебувають у родинних відносинах. Правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин. Таке виснував у своїй Постанові від 03 листопада 2022 Верховний Суд у справі № 912/3747/20.
Суд вважає за необхідне зазначити, що в ході судового розгляду ані дарувальник, ані обдарована, жодним чином не довели мотиву передачі у дар майна, та у свою чергу, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 не перебувають у жодних родинних стосунках.
У відповідності з частинами 1, 2 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже, судом встановлено, що між сторонами оспорюваного правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та що воля обох сторін договору була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.
Таким чином, оскільки сторони уклали договори дарування для того, щоб приховати договори купівлі-продажу, застосовуються правила ст. 368 ЦК України , згідно яких майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю.
Згідно частин 1, 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В силу ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відтак нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власністі ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , яке придбане ними під час перебування в шлюбі.
Саме до такого висновку дійшов Верховний суд, вирішуючи спір про аналогічні правовідносини сторін у справі № 676/2027/17 (Постанова від 08.08.2019 року).
При цьому на час подання позивачем позовної заяви у липні 2020 року сплив строк позовної давності.
Стороною відповідача-1 було заявлено про сплив строку позовної давності.
Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14).
Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.
Отже, для правильного вирішення справи необхідно визначити початок перебігу строку позовної давності, тобто коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
Судом встановлено, що позивач був присутній при укладанні договору дарування 21.06.2017 року, про що позивач вказав у письмовій промові у судових дебатах.
Зважаючи на те, що позивачу було достеменно відомо про укладання договору дарування від 21.06.2017 року в день його підписання, то саме з цього часу почався відлік позовної давності для звернення ОСОБА_6 з даним позовом.
Враховуючи наведене, строк позовної давності завершився 21.06.2017 року, а ОСОБА_6 звернувся до суду з позовною заявою 06.07.2020 року, отже позивачем було пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.
У свою чергу суд встановив, що 16.06.2020 року звертався до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним, визнання нежитлове приміщення спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. Однак 19.06.2020 року ОСОБА_6 відкликав позов до відкриття провадження.
Однак, звернення до суду з такою ж самою позовною заявою не продовжує та не поновлює перебіг строку позовної давності.
Сторона позивача до суду не зверталась з мотивованим клопотанням про поновлення строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом.
За таких обставин, щодо наявних правовідносин, має бути застосовано трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України.
Оскільки, під час ухвалення даного рішення судом було встановлено пропущення строків позовної давності, тому суд дійшов висновку, що пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , третя особа: Приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Нельзін Максим Сергійович про визнання договору дарування удаваним, визнання нежитлове приміщення спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя у строк, більш, ніж передбачений ст. 257 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності.
В силу положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07.08.2020 року було заборонено відчуження 1/2 частини нежитлового будинку з реєстраційним номером 3131255432109 загальною площею 49,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 21.06.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 3406 до розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , треті особи: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін Максим Сергійович про визнання договору дарування удаваним, визнання нежитлового приміщення спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Відповідно до ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Відповідно до роз`яснень, даних у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Підставою до скасування є зміна умов, що існували на момент постановлення ухвали про забезпечення позову. Заходи забезпечення позову скасовуються судом який їх застосовував, якщо відпали підстави з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що заборонена відчуження 1/2 частини нежитлового будинку з реєстраційним номером 3131255432109 загальною площею 49,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 21.06.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 3406, накладена на підставі ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 07.08.2020 року підлягає скасуванню.
Керуючись ст..7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 244, 245, 259, 263-268, 279 ЦПК України суд, -
в и р і ш и в :
У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , третя особа: Приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Нельзін Максим Сергійович про визнання договору дарування удаваним, визнання нежитлове приміщення спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя - відмовити.
Скасувати заборонену відчуження 1/2 частини нежитлового будинку з реєстраційним номером 3131255432109 загальною площею 49,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 21.06.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 3406, накладену ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07.08.2020 року по справі № 367/4134/20 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , треті особи: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін Максим Сергійович про визнання договору дарування удаваним, визнання нежитлового приміщення спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Я.В. Шестопалова
