УХВАЛА
19 березня 2025 року
місто Київ
справа № 607/15144/20
провадження № 14-29цс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Погрібного С. О.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула заяву судді Погрібного Сергія Олексійовича про самовідвід у справі за позовом Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» (далі - РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ») до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням за касаційною скаргою РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2023 року,
УСТАНОВИЛА:
РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» у вересні 2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, яка втратила право користування приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернулася до суду із зустрічним позовом до РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням, площею 8,4 кв. м, позначеним в інвентарній справі під літерою «А» за № 30, розташованим на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до займаного житлового приміщення та передання дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей і зазначеної кімнати.
Рішенням від 24 вересня 2021 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні позову РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ». Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнив частково; зобов`язав РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» усунути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання постійного безперешкодного доступу до цього житлового приміщення та надання дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей приміщення. У задоволенні іншим вимог позову суд відмовив.
Постановою від 13 квітня 2022 року Тернопільський апеляційний суд апеляційну скаргу РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» задовольнив частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року скасував, а провадження у справі закрив, посилаючись на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір по суті є втручанням держави в особі суду у внутрішні організаційні справи релігійної організації та у право на свободу віросповідання.
Постановою від 12 червня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду (головуючий - Грушицький А. І. (суддя-доповідач),
судді: Гулько Б. І., Крат В. І., Луспеник Д. Д., Погрібний С. О., Фаловська І. М., Червинська М. Є.) задовольнив частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасував постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Верховний Суд дійшов переконання, що правова проблема, яку вирішує у цій справі суд, не можна визначити як втручання держави у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу користування житловим приміщенням, такий спір стосується цивільних прав та обов`язків сторін і підлягає вирішенню судом відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Судді Крат В. І. та Погрібний С. О. висловили окрему думку, у якій зазначили, що мета використання монашої келії, як-от дотримання правил монашого життя, підтверджує те, що це приміщення не можна вважати житлом у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у разі втрати монашого стану особа не може проживати поруч з іншими монахинями, які продовжують сповідувати релігійні потреби та нести обіти послуху, чистоти, вбозтва. Відтак, питання надання дозволу на перебування чи права на проживання в монастирі особі, яка належить (належала) до чернечого стану, регулюється канонічним, а не національним (цивільним) правом, тому спірні відносини між колишньою монахинею такого монастиря і самим монастирем щодо права на проживання у келії монастиря не підлягають розгляду у національних судах будь-якої юрисдикції.
Під час нового апеляційного розгляду справи ухвалою від 10 жовтня 2023 року Тернопільський апеляційний суд прийняв відмову РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» від первісного позову, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року в частині позову РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, визнав нечинним, провадження у справі в цій частині закрив.
Постановою від 18 грудня 2023 року Хмельницький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ»
з доповненнями, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 - без змін.
РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» у січні 2024 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2023 року, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог зустрічної позовної заяви.
Ухвалою від 02 лютого 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження
у цій справі, ухвалою від 08 січня 2025 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів, а ухвалою від 05 лютого 2025 року задовольнив клопотання РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» та передав справу № 607/15144/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 березня 2025 року справу № 607/15144/20 (провадження № 14-29цс25) призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Погрібний С. О. 19 березня 2025 року заявив самовідвід від участі у розгляді справи, який мотивував тим, що брав участь
у розгляді цієї справи під час її попереднього розгляду у Верховному Суді, де висловлював позицію (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2022 року та окрема думка щодо неї). Ця обставина може викликати сумнів у сторін та стороннього спостерігача
в об`єктивності та неупередженості судді та суду у розгляді справи. Водночас, як зазначив суддя Погрібний С. О., особисто він не має сумнівів у власній неупередженості та об`єктивності.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява про самовідвід не підлягає задоволенню з таких підстав.
Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі (частина перша статті 40 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
У рішенні від 09 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України» ЄСПЛ відзначив, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед іншого, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49).
Згідно з практикою ЄСПЛ у разі застосування об`єктивного підходу до з`ясування упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу загалом. Так само й у вирішенні питання щодо з`ясування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45-50 рішення ЄСПЛ у справі «Морель проти Франції»; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі «Пескадор Валеро проти Іспанії») або органу, що засідає у виді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі «Лука проти Румунії»), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву
в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Пабла Кю проти Фінляндії»; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти»).
Щодо суб`єктивного критерію, то немає підстав стверджувати, що суддя Великої Палати Верховного Суду Погрібний С. О. виявляє особисту упередженість. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази для іншого висновку.
Наведені суддею Великої Палати Верховного Суду Погрібним С. О. обставини не підтверджують наявність фактів, які можуть ставити під сумнів його неупередженість, безсторонність та необ`єктивне ставлення до учасників справи, чи про зацікавленість у несправедливому вирішенні справи.
Інших підстав для відводу судді, передбачених статтями 36, 37 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду не встановила.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає обґрунтованих підстав для задоволення заяви судді Погрібного С. О. про самовідвід.
Керуючись статтями 36, 37, 39, 40 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Заяву про самовідвід судді Великої Палати Верховного Суду Погрібного Сергія Олексійовича залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. О. Погрібний
Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда
О. Л. Булейко М. В. Мазур
Ю. Л. Власов К. М. Пільков
І. А. Воробйова О. В. Ступак
О. А. Губська І. В. Ткач
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич
В. В. Король Є. А. Усенко
С. І. Кравченко Н. В. Шевцова
