Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року справа №200/5458/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 р. у справі № 200/5458/24 (головуючий І інстанції Зінченко О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" на підставі його рапорту від 26.07.2024 року, поданого 29.07.2024 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" на підставі його рапорту від 26.07.2024 року, поданого 29.07.2024.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року позов задоволено частково, а саме суд:
Визнав протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" на підставі його рапорту від 26.07.2024.
Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 26.07.2024 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задавлені позовних вимог в повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що на військову частину не може бути покладений обов`язок доводити наявність у особи підстав для звільнення з військової служби.
Не визначення чинним законодавством України обов`язку органів державної реєстрації актів цивільного стану встановлювати наявність чи відсутність живих осіб будь-якого ступеня споріднення з певною особою не впливає на можливість органів державної реєстрації актів цивільного стану надати на запит компетентних державних установ (зокрема суду) або фізичної особи (зокрема Позивача або його повноважного представника) інформації щодо наявності/ відсутності у конкретної особи (зокрема, матері Позивача) родичів 1-го (її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти) та ІІ-го (рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері та з боку батька, онуки) ступенів споріднення.
Військова частина не має компетенції щодо направлення такого запиту. Фактичне покладення такого обов`язку на військову частину не відповідає приписам ст. 19 Конституції України та Закону України «Про захист персональних даних».
Відповідно до листа МОЗ України від 26.09.2023 № 034 10/27195/2-23, потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні експертні комісії через виключно високий ступінь втрати здоров`я, який спричиняє виникнення такої потреби (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України 30.07.2012 № 577, додається). Довідкою до Акту огляду медико-соціальною експертною комісією ( МСЕК) серії MCE № 0018852 (видана саме за формою 157-2/о), ОСОБА_2 (матері позивача) встановлено II групу інвалідності, однак зазначена довідка не містить посилань на необхідність здійснення постійного догляду та містить лише рекомендації щодо доступних ОСОБА_2 форм праці.
Верховний Суд в постанові від 11.04.2024 по справі № 420/16689/23 зробив висновок про необхідність аналізу рішення ЛКК, на яке посилались суди в оскаржуваних рішеннях, на предмет відповідності такого рішення встановленій формі, компетенції уповноваженого на це чинним законодавством органу, наявності інформації про строк, на який воно видане. Відповідач по справі стверджував та стверджує, що рішення ЛКК № 19/5787 від 24.07.2024, копія якого долучена позивачем до рапорту, видане за довільною формою (тобто не передбаченою нормативними документами МОЗ України, не містить відповідних маркувань), та не містить терміну дії, відповідно, не є допустимим доказом по справі.
Таким чином, висновки суду щодо невиконання МОЗ України обов`язку щодо затвердження форми висновку, який підтверджував би потребу особи у постійному догляді через хворобу, не відповідають листу МОЗ України від 26.09.2023 № 034_10/27195/2-23.
Висновок суду про те, що рішення ЛКК від 24.07.2024 № 19/5787 підлягає врахуванню разом з іншими документами, не відповідає положенням ст. 74 КАС України щодо допустимості доказів, наданих суду.
Від позивача надійшов відзив на скаргу відповідача, в якому просив залишити її без задоволення, а судове рішення без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що не існує уніфікованого документу, виданого органом державної влади, який би підтвердив наявність / відсутність в особи живих членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення.
Згідно відповіді Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за вих. № 40493/42029-10-24/15.5 від 03.09.2024 р. вбачається, що встановлення наявності чи відсутності живих осіб будь-якого ступеня споріднення з певною особою не входить до компетенції органів державної реєстрації актів цивільного стану і чинним законодавством України не передбачено. Відтак, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив, що надати запитувану судом інформацію не вбачається можливим.
Згідно відповіді Лубенської міської ради від 20.09.2024 за вих. № 0116/856А вбачається, що у Лубенської міської ради відсутня інформація про наявність у матері Позивача живих членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення.
За запитом суду першої інстанції шляхом витребування доказів у Лубенської міської ради і Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не було знайдено доказів наявності у матері Позивача живих членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення.
Щодо належності форми висновку лікарсько-консультативної комісії, який підтверджує потребу у постійному сторонньому догляді матері позивача, позивач зазначає, що до рапорту додавались рішенням лікарняно-консультативної комісії №19/5787 від 24.07.2024, а також висновок №19/5787 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма № 080-4/о), виданий КП "ЛЛІЛ" ЛМР від 24.07.2024, в якому вказано термін дії висновку до 24.07.2025. Вказаний висновок відповідає формі, затвердженій Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я".
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач є військовослужбовцем за призовом під час мобілізації, на особливий період, та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
29.07.2024 позивачем до відповідача подано рапорт від 26.07.2024 про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", за сімейними обставинами, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
На підтвердження підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами до рапорту на звільнення позивачем додано перелік документів, а саме: висновок (форма № 080-4/о) про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий КП "ЛЛІЛ" ЛМР від 24.07.2024, яким рекомендовано ОСОБА_2 догляд вдома та отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи; рішення ЛКК, складене лікарською консультативною комісією Лубенської центральної міської лікарні від 24.07.2024, відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду; довідка № 2487 від 27.05.2024 видана Лубенським комунальним житлово-експлуатаційним управлінням, відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , нотаріально посвідчена копії: пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; паспорта та кода РНОКПП ОСОБА_2 , свідоцтва про народження ОСОБА_1 , паспорта ОСОБА_1 .
За наслідками розгляду рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 рішенням від 02.08.2024 №5202 солдату ОСОБА_1 , гранатометнику 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , відмовлено в задоволенні рапорту.
Підстави: до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду; до рапорту не додано документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків.
Відповідно до довідки МСЕК МСЕ № 0018852, копія якої міститься в матеріалах справи, ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково, рекомендацій щодо постійного догляду не міститься.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який востаннє продовжений до 18.08.2023 року.
У свою чергу, Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Частиною 3 ст. 24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Приписами підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За пунктом 3 частини 12 статті 27 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану, зокрема: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Статтями 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 1 Розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) передбачено, що цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_3 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;
у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України;
у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України;
у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Відповідно до пункту 8.13 розділу VIII Інструкції № 170, військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, надання відпусток і проведення розрахунку здійснюються в порядку, визначеному статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 14.10 розділу Х цієї Інструкції.
Згідно із абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Відповідно до п. 5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, який є Додатком 19 до Інструкції, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Наказом Генерального штабу Збройних Сил України № 40 від 31.01.2024 затверджено Інструкцію з діловодства у Збройних Силах України, яка встановлює загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними в паперовій та електронній формі в Апараті Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, командуваннях видів, родів військ (сил) Збройних Сил України, органах військового управління, штабах угруповань військ (сил), військових частинах (установах) Збройних Сил України (далі - військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням (далі Інструкція № 40).
Пунктом 2.1.6. Інструкції № 124 визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів: наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.
Наказ командира (керівника) - основний розпорядчий документ командира (керівника) військової частини (установи), виданий на правах єдиноначальності. Наказ містить норми, обов`язкові для виконання підлеглими.
Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Рішення - вид документа розпорядчого характеру, що ухвалюється в колегіальному порядку для вирішення найбільш важливих питань. Текст рішення складається з двох частин: констатуючої та регулятивної. У регулятивній частині визначаються конкретні завдання, виконавці та строки виконання.
За п. 2.7.20.1 Інструкції, погодження може здійснюватися як у військовій частині (установі) посадовими особами, які відповідно до їх компетенції вирішують питання, порушені в проєкті документа (внутрішнє погодження), так і за її межами іншими заінтересованими установами (зовнішнє погодження).
Внутрішнє погодження проєктів документів, що розробляються на виконання завдань, визначених у розпорядчих документах та дорученнях вищих органів військового управління, проводиться не пізніше ніж у дводенний строк після завершення їх розроблення безпосереднім виконавцем. Проєкти таких документів розглядаються командиром (керівником) військової частин (установи) невідкладно.
Зовнішнє погодження зазначених проєктів документів проводиться не пізніше ніж у триденний строк після їх реєстрації у військовій частині (установі), до якої проєкт надсилається для розгляду.
Інші проєкти документів посадові особи зобов`язані розглядати в першочерговому порядку, але не пізніше ніж у 10-денний строк.
Посадова особа, якій подано документ на погодження, проводить його погодження лише в межах своїх повноважень, без внесення коригувань до змісту документа.
Згідно п.2.3.4 Інструкції, накази по стройовій частині видаються з питань щодо, зокрема: зарахування військовослужбовців до списків особового складу, на види забезпечення та виключення з них, відрахування курсантів від подальшого навчання; звільнення від виконання службових обов`язків за станом здоров`я і виходу на службу після хвороби; призначення, переміщення та звільнення працівників Збройних Сил України (крім державних службовців); інших питань, пов`язаних з переміщенням військовослужбовців та працівників (крім державних службовців) протягом доби.
Пунктом 2.7.19 Інструкції визначено, що посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених у положеннях, посадових інструкціях, наказі про розподіл обов`язків між командиром (керівником), заступниками командира (керівника) тощо, а саме: накази і директиви - командири (начальники), яким статутами Збройних Сил України та положеннями про органи військового управління надається право видавати накази і директиви.
Аналіз положень законодавства свідчить, що звільнення військовослужбовців з підстав передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону у період дії військового стану наділені командири або особи, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
За наведеного правового регулювання, повноваженнями щодо звільнення військовослужбовців військової частини за сімейними обставинами наділені відповідні посадові особи військової частини.
Позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами.
Отримання відповідачем рапорту позивача підтверджується матеріалами справи.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби, та яка передбачала надання документу у якості підтвердження необхідності постійного догляду як висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
За наведених обставин, доводи скаржника, що для підтвердження необхідності стороннього догляду за особою військовослужбовець мав надати саме висновок медико-соціальної експертної комісії є помилковим.
Аналогічний висновок містить в постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року справа № 520/21316/23.
Верховний Суд в постанові від 13 червня 2024 року в справі № 520/21316/23 зазначив, що щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23, від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23 та інш.
За наведеного правового регулювання, для підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за особою військовослужбовець мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії або у передбачених випадках лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Колегія суддів зазначає, що командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) позивача - військовослужбовця, зобов`язаний був протягом встановленого строку розглянути рапорт військовослужбовця та надати оцінку та відповідь по суті порушеного питання.
Матеріали справи свідчать, що відмова відповідача щодо звільнення позивача за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, як військовослужбовця, ґрунтується на не наданні підтверджуючих документів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Матеріали справи містять: висновок (форма № 080-4/о) про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий КП "ЛЛІЛ" ЛМР від 24.07.2024, яким рекомендовано ОСОБА_2 соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи; рішення ЛКК, складене лікарською консультативною комісією Лубенської центральної міської лікарні від 24.07.2024, відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Як зазначалось, матеріали справи свідчать, що разом із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, позивачем надано висновок ЛЛК про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Матеріали справи свідчать, що позивач є сином ОСОБА_2 .
Так, судом першої інстанції вжиті заходи з метою офіційного з`ясування всіх обставин справи, а саме витребувана відповідна інформація у Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а також від Лубенської міської ради, що підтверджується відповідними листами № 40493/42029-10-24/15.5 від 03.09.2024 та від 20.09.2024 № 0116/856А.
Проте, за результатами витребування не встановлено наявність у ОСОБА_2 членів сім`ї І та ІІ ступеня споріднення, крім її сина - ОСОБА_1 - позивача у справі.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів належного розгляду та оцінки вищезазначених документів з боку відповідача.
Колегія суддів зазначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких можливо встановити наявність або відсутність обставин (фактів).
Позивачем було надано докази які він вважав достатніми для прийняття позитивного рішення у тому числі щодо відсутності інших осіб які можуть здійснювати догляд, оцінку яким відповідач не надав, обмежившись лише посиланням на ненадання позивачем доказів які б підтверджували відсутність інших членів сім`ї І та ІІ ступеня споріднення .
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач у відмові не надав правової оцінки викладеним у рапорті позивача фактичним обставин щодо необхідності здійснення постійного догляду за особами, які за висновком лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, поданим заявником документам.
Колегія суддів констатує, що саме відповідач є суб`єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.
На підставі викладеного суд погоджується з судом першої інстанції про протиправність рішення (відмову) Військової частини за результатом розгляду рапорту позивача.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Кікіїа V. Роїапсі), заява №30210/96, п.158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт згідно вимог законодавства та прийняти мотивоване та обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту позивача та погоджується з рішенням суду в цій частині.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
З огляду на результати апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 р. у справі № 200/5458/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 26 березня 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
І.В. Геращенко
