Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2026 року справа №200/5458/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Сіваченка І.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 р. у справі № 200/5458/24 (головуючий І інстанції Зінченко О.В. ) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, ВЧ), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу на підставі його рапорту від 26.07.2024 року, поданого 29.07.2024 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу на підставі його рапорту від 26.07.2024 року, поданого 29.07.2024.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року, залишеним без змін поставною Першого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року, позов задоволено частково, а саме суд:
Визнав протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу на підставі його рапорту від 26.07.2024.
Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 26.07.2024 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.
11.04.2025 представник позивача звернулась до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якому просив зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати до суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року по справі № 200/5458/24 невідкладно.
В обґрунтування вказаної заяви посилається на те, що на час звернення до суду із заявою рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року по справі № 200/5458/24 не виконано відповідачем.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №200/5458/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 подати до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.09.2024 по справі №200/5458/24.
20 травня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 до суду надано звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.09.2024 по справі №200/5458/24.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року прийнято звіт Військової частини НОМЕР_1 про виконання судового рішення у справі 200/5458/24 за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду від 27 липня 2023 року про прийняття звітк, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду, прийняти нове рішення яким відмовити у прийняті звіту, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування скарги зазначив, що спірним є факт наявності/відсутності у матері позивача ОСОБА_1 інших членів сім`ї другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків) щодо можливості здійснення постійного догляду за нею.
Матеріали справи не містять достатніх доказів щодо наявності членів сім`ї другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за хворою матір`ю позивача.
Отже, позивачем доведено, що окрім нього, інших членів сім`ї, які спільно проживають та могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 немає.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Приймаючи звіт, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на поданий суду звіт, суб`єкт владних повноважень розглянув рапорт позивача, що відповідає резолютивній частині рішення суду тобто рішення суду виконав у повному обсязі, та прийняв обґрунтоване рішення за наслідками його розгляду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами частини 1 статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
За приписами статті 382-2 КАС України, суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; 5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.
До звіту додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися; 2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
За частиною 1-3 статті 382-3 Кодексу, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини 5 статті 382-1 цього Кодексу.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Суд зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання або неналежне виконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові ВС від 03.04.2019 року у справі №820/4261/18.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року, залишеним без змін поставною Першого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 26.07.2024 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.
Зазначене рішення набрало законної сили 26.03.2025.
27.03.2025 видано виконавчі листи по справі.
Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що суд встановив, що позивачем до рапорту про звільнення від 26.07.2024 надано достатні докази на підтвердження того, що його мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи довічно та потребує постійного стороннього догляду, наявність у неї інших родичів першої та другої групи споріднення, крім сина позивача у справі, судом не установлено, а тому на переконання суду наявні підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232. Відтак, відмова Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу на підставі його рапорту від 26.07.2024 року, поданого 29.07.2024 є протиправною.
Суд першої інстанції посилаючись на положення частини 4 ст. 245 КАС України дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу на підставі його рапорту від 26.07.2024 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 26.07.2024 року та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції про протиправність рішення (відмову) Військової частини за результатом розгляду рапорту позивача.
При цьому, суд апеляційної інстанції також дійшов до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт згідно вимог законодавства та прийняти мотивоване та обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту позивача та погоджується з рішенням суду в цій частині.
Зі звіту відповідача та матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.09.2024 №200/5458/24 Військовою частиною НОМЕР_1 повторно розглянуто рапорт солдата ОСОБА_1 від 26.07.2024 про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через сімейні обставини на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи та прийнято відповідне рішення.
За наслідками розгляду рапорту, Військовою частиною НОМЕР_1 , не прийнято позитивного рішення, а саме: солдату ОСОБА_1 , гранатометнику 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 відмовлено в задоволенні рапорту.
Під час розгляду рапорту було встановлено, що солдат ОСОБА_1 має рідну сестру, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 . Інформацію надано солдатом ОСОБА_1 особисто, письмово та засвідчено власним підписом. Таким чином, особа, що має інвалідність та потребує стороннього догляду ( ОСОБА_2 ) має інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, а саме доньку ОСОБА_3 , яка може здійснювати догляд. Рішення командира військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту доведено до ОСОБА_1 19.05.2025 під особистий підпис.
Отже, суб`єкт владних повноважень розглянув рапорт позивача та прийняв вмотивоване рішення за наслідками його розгляду, тобто рішення суду виконав у повному обсязі.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач фактично не погоджується з рішенням відповідача прийнятим за результатами розгляду його рапорту.
Зазначене рішення та обставини не розглядались судом у межах цієї справи.
Ураховуючи вказане, помилковими є посилання позивача на те, що у спірних правовідносинах наявні обставини визначенні статтею 382, 383 КАС України.
Суд зауважує, що вимоги позивача у межах цієї заяви, можуть бути заявлені окремим адміністративним позовом та повинні оцінюватися судом на предмет правомірності таких вимог.
Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №200/2737/21-а, від 15 червня 2023 року у справі № 420/18923/21.
З огляду на наведене вище, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява позивача не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем рішення суду виконано, а позивачем фактично заявлені вимоги які не були предметом судового розгляду.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст.308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 р. у справі № 200/5458/24 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 р. у справі № 200/5458/24- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 січня 2026 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді: А.В. Гайдар
І.В. Сіваченко
