Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа №990/258/24
адміністративне провадження № П/990/258/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Васильєвої І.А. (головуючий суддя), суддів: Гімона М.М., Хохуляка В.В., Юрченко В.П., Яковенка М.М.,
за участю секретаря судового засідання: Лопушенко О.О.,
учасників справи:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
до Вищої ради правосуддя
про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
13 серпня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду, як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому просить суд:
1) визнати неправомірною бездіяльність Вищої ради правосуддя при розгляді заяви ОСОБА_1 від 04.04.2024 про скасування відсторонення від посади судді;
2) зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про скасування відсторонення від посади судді Чаплинського районного суду Херсонської області, відрядженого до Любашівського районного суду Одеської області.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.10.2012 № 24/вп-12 ОСОБА_1 відсторонено від посади судді Чаплинського районного суду Херсонської області відповідно до статей 48, 91 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 03.08.2010 та статті 147 КПК України, в редакції 1960 року без визначення строку такого відсторонення.
Позивач додає, що він вважається відстороненим від посади судді Чаплинського районного суду Херсонської області безстроково, та/або до прийняття будь-якого рішення у кримінальній справі.
Пояснює, що 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан внаслідок вторгнення російської федерації на територію суверенної України. Чаплинський районний суд Херсонської області, де ОСОБА_1 займав посаду судді, розташований в смт. Чаплинка Каховського району Херсонської області, яке входить до переліку населених пунктів тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджений наказом Міністерства з питань інтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309.
Разом з тим, на підставі рішення Голови Верховного Суду від 05.07.2022 № 252/0/149-22 ОСОБА_1 , суддя Чаплинського районного суду Херсонської області, відряджений до Любашівського районного суду Одеської області. Наказом голови Любашівського районного суду Одеської області від 26.07.2022 № 2 о/с ОСОБА_1 вважається таким, що прийнятий до штату Любашівського районного суду Одеської області.
Позивач зазначає, що з липня 2022 року він постійно проживає в смт. Любашівка Одеської області та працює на посаді судді Любашівського районного суду Одеської області, однак не виконує повноважень судді через відсторонення його від посади з 2012 року.
Пояснює, що оскільки з часу відсторонення ОСОБА_1 від посади судді, минув досить значний часовий проміжок та стороною обвинувачення проведено усі слідчі дії, які вона вважала необхідним провести при розслідуванні кримінальної справи, після чого справа направлена для її розгляду по суті до відповідного суду, а наявні під час вирішення питання про відсторонення ОСОБА_1 обставини, що зумовили необхідність відсторонення позивача, як судді, від здійснення правосуддя, і які полягали у можливості здійснювати вплив на свідків, можливість спотворення речей та документів наразі остаточно відпали, так як усі свідки, що підлягали допиту у цій кримінальній справі проживають на окупованій території, так само власне як і усі речі та документи, доступ до яких міг мати ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки судді у відповідному судді, тому і обставини докорінно змінилися таким чином, що подальша потреба у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як відсторонення від посади, відпала повністю.
Додає, що у зв`язку із зміною обставин, що мали місце під час відсторонення ОСОБА_1 від посади судді, позивачем 04.04.2024 направлено до Вищої ради правосуддя заяву про скасування відсторонення від посади судді.
Як зазначає позивач, відповідач листом від 05.07.2024 повідомив про відсутність повноважень у Вищої ради правосуддя про розгляд питання про скасування відсторонення від посади судді, чим фактично відмовився від розгляду поданої заяви.
На думку позивача, зі змісту листа вбачається, що при підготовці заяви до розгляду, відповідачем було витребувано від Офісу Генерального прокурора відомості про кримінальну справу, у якій ОСОБА_1 є обвинуваченим та за відповіддю Офісу Генерального прокурора встановлено відсутність будь-яких матеріалів цієї кримінальної справи на території, що підконтрольна органам влади України, що свідчить про відсутність самої кримінальної справи на розгляді будь-якого суду на території України, а так само і будь-яких матеріалів цієї справи у сторони обвинувачення та вказує на відсутність підстав для відсторонення позивача від посади судді.
Позивач вважає, що листом від 05.07.2024 ВРП самоусунулася від свого обов`язку щодо розгляду поданої заяви в пленарному складі, розгляд якої, в даному випадку, належить здійснювати саме ВРП в площині якої перебувають повноваження по розгляду питання як про відсторонення судів від здійснення правосуддя, так і про скасування такого відсторонення.
Додає, що відповідно до частини 3 статті 158 КПК України відсторонення від посади може бути скасовано ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого, якого було відсторонено від посади, якщо в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба.
За переконанням позивача, відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконавцем судової функції може бути не тільки суд, а й парламент, адміністративні органи.
ЄСПЛ виробив низку критеріїв, на основі яких визначається, чи виконує той чи інший орган судову функцію. Так, у справі «Савіно та інші проти Італії» застосовано такі три критерії: наявність організованої процедури; наявність у органу, який вирішує спір, так званої «повної юрисдикції»; обов`язковість рішення для обох сторін спору.
Додає, що «повна юрисдикція» за практикою ЄСПЛ означає можливість органу досліджувати питання факту, дослідити і надати свої висновки щодо всіх доводів зацікавленої особи (справа «Сігма радіо телевіжн проти Кіпру». Відповідно до Регламенту ВРП під час розгляду клопотання про відсторонення судді від посади заслуховується будь-яка особа чи досліджуються будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про відсторонення судді від посади, а рішення про відсторонення повинно бути мотивованим. Наведені положення свідчать, що повноваження ВРП дозволяють визнати за нею «повну юрисдикцію» у розумінні ЄСПЛ.
Крім іншого позивач зазначає, що рішення про відсторонення судді від посади є обов`язковим як для сторін спору, так і для голови суду, в якому займає штатну суддівську посаду відсторонений від посади суддя.
Враховуючи зазначене позивач наголошує, що саме ВРП є органом, що здійснює судову функцію при вирішенні питання про відсторонення судді від посади, а тому питання про скасування відсторонення судді від посади перебуває у компетенції саме ВРП.
Додає, що Конституційний Суд України вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, на думку позивача, саме у цьому випадку, ОСОБА_1 наділений повноваженнями (правом) на оскарження рішення ВРП про відмову в задоволенні клопотання про скасування відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності.
Прийняття рішення про відсторонення судді покладено на ВРП, яка є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції, законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
За положеннями статті 65 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, продовження строку такого відсторонення може бути оскаржене та скасоване з визначених у ній підстав, з огляду на те, що особа, стосовно якої прийнято відповідне рішення суб`єктом владних повноважень, не може бути обмежена в праві на таке оскарження.
Зазначає, що аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у певним чином подібних правовідносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 800/414/17 (провадження № 11-106заі18) та від 27.07.2019 у справі № 9901/920/18 (провадження № 11-1455заі18).
Отже, враховуючи, що ВРП, як орган у системі правосуддя, якому делеговано повноваження щодо вирішення усіх пов`язаних з відстороненням осіб зі спеціальним статутом питань, тому ОСОБА_1 , як особа яка має статус судді, із клопотанням про скасування відсторонення від посади, має право на звернення саме до цього органу для колегіального вирішення вказаного питання.
Разом з тим, як стверджує позивач, розгляд заяви позивача відбувся з порушенням вимог статті 65 Закону № 1798-VIII так як склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати, оскільки розглянуто головою колегіального органу одноособово; а прийняте рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, тому вказане рішення підлягає оскарженню.
Додає, що дотримуючись порядку, визначеного Законом № 1798-VIII та Регламентом, ВРП, як суб`єкт кримінальних процесуальних відносин, має керуватися також положеннями КПК, що визначають загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, продовження строку їх дії, а так само і їх скасування.
Однак, оскільки ВРП не було належним чином перевірено підстави для скасування відсторонення судді від здійснення правосуддя, яке є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування, то належним способом захисту права позивача у цьому випадку є визнання бездіяльності ВРП неправомірною та зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме: розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 10.04.2024 про скасування відсторонення від посади судді позивача.
У судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Відповідач надіслав відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 75-77), в якому зазначив, що главою 8 «Тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя» Закону України № 1798-VIII не надано повноваження ВРП скасовувати рішення про відсторонення судді у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності незалежно від того чи таке рішення прийнято ВРП або Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Відповідач також звертає увагу, що вирішуючи питання про те, чи мало місце, у даному випадку з боку ВРП бездіяльність, слід враховувати, що під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї обов`язків згідно із законодавством України.
Додає, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Посилаючись на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 19.04.2018 у справі № 800/426/17, від 06.12.2018 у справі № 800/259/17, від 19.02.2020 у справі 9901/75/19, від 27.02.2020 у справі № 800/304/17, відповідач зазначив, що самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
10.02.2025 представник ВРП надіслав до Суду додаткові письмові пояснення (т. 1 а.с. 216-217), в яких пояснив, що у судовому засіданні 22.01.2025 позивач висловив позицію, що ВРП мала здійснити авторозподіл його заяви від 10.04.2024 вх.№ 1524/0/6-24 щодо скасування відсторонення позивача від посади судді у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності. Однак, за переконанням представника відповідача, у пункті 1.5 розділу І Положення про автоматизовану систему розподілу справ, затверджене рішенням ВРП від 16.11.2017 № № 3689/0/15-17 визначено вичерпний перелік документів (справ), які підлягають автоматизованому розподілу між членами ВРП, у зв`язку з чим, заява, з якою звернувся позивач про скасування його відсторонення, не є документом, який підлягає автоматизованому розподілу між членами ВРП.
Крім того, представник відповідача зазначив, що Наказом в.о. Голови Вищої ради правосуддя від 3 листопада 2021 року № 62/0/1-21 (зі змінами) затверджено Інструкцію з діловодства у Вищій раді правосуддя (далі - Інструкція з діловодства), відповідно до пункту 3 розділу І якої документи, справи, звернення незалежно від способу фіксації та відтворення інформації опрацьовують у ВРП на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу. Відповідно до пункту 184 Інструкції з діловодства зареєстровані документи, справи, звернення передають на розгляд Голові ВРП, заступнику Голови ВРП, секретарям Дисциплінарних палат, керівникові секретаріату ВРП, заступникові керівника секретаріату ВРП у день їх надходження або наступного робочого дня у разі надходження документів у неробочий час. Телеграми, телефонограми та інші термінові документи передаються негайно.
Також у ВРП діє наказ в.о. Голови Вищої ради правосуддя від 19.03.2021 № 18/0/1-21 «Про розподіл повноважень» (зі змінами) (далі - Наказ), яким розподілено повноваження між посадовими особами Вищої ради правосуддя та секретаріату Вищої ради правосуддя. Голова ВРП відповідно до підпункту 1-2 пункту 1 додатку до Наказу, визначає виконавців документів, що надходять для розгляду, зокрема відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які не підлягають автоматизованому розподілу між членами ВРП та відносяться до повноважень ВРП.
Додає, що на підставі резолюції Голови ВРП заява позивача була передана Управлінню суддівської кар`єри, дисциплінарної відповідальності, незалежності суддів для надання відповіді. Відповідний проєкт відповіді на заяву було підготовлено виконавцями документа, роздруковано на бланку ВРП та подано на підпис Голові ВРП. Голова ВРП на виконання повноважень, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя», відповідно до підпункту 1-3 пункту 1 додатку до Наказу, підписує листи з питань, що стосуються членів Вищої ради правосуддя. 05.07.2024 Головою ВРП був підписаний лист-відповідь на заяву, який було зареєстровано за вих. № 21636/0/9-24 та направлений позивачу, з огляду на що ВРП надавши відповідь листом від 05.07.2024 № 21636/0/9-24, діяла в межах чинного законодавства, а незгода позивача з відповіддю не свідчить про порушення прав останнього.
Підсумовуючи викладене представник відповідача зазначив, що позовна вимога позивача щодо протиправної бездіяльності ВРП є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, як і похідна від неї вимоги зобов`язального характеру.
20.03.2025 та 31.03.2025 представник відповідача надіслав до Суду клопотання, в якому просив здійснювати розгляд справи без його участі на підставі наявних у суду матеріалів.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, Суд встановив такі обставини.
Указом Президента України від 21.05.2007 № 432/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Чаплинського районного суду Херсонської області строком на п`ять років (т. 1 а.с. 10).
Постановою Верховної Ради України від 17.05.2012 № 4736-VІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Чаплинського районного суду Херсонської області безстроково (т. 1 а.с. 11).
16.10.2012 на підставі постанови Генерального прокурора України, керуючись ст.ст. 48, 91 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 147 КПК України, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення № 24/вп-12 (т. 1 а.с. 13), яким ОСОБА_1 відсторонено від посади судді Чаплинського районного суду Херсонської області у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності. У вказаному рішенні зазначено, що 05.09.2012 ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України.
Рішенням Голови Верховного Суду від 05.07.2022 № 252/0/149-22 (т. 1 а.с. 15), у зв`язку з введенням з 24.02.2022 в Україні воєнного стану внаслідок вторгнення російської федерації на територію України, суддя Чаплинського районного суду Херсонської області ОСОБА_1., відряджений до Любашівського районного суду Одеської області.
Наказом голови Любашівського районного суду Одеської області від 26.07.2022 № 2 о/с (т. 1 а.с. 16) ОСОБА_1 вважається таким, що прийнятий до штату Любашівського районного суду Одеської області.
04.04.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою (т. 1 а.с. 47-50) до ВРП, в якій просив скасувати відсторонення його від посади Чаплинського районного суду Херсонської області, відрядженого до Любашівського районного суду Одеської області.
Листом від 05.07.2024 № 21636/0/9-24 (т. 1 а.с. 23-28) Голова ВРП повідомив позивача, що порядок розгляду ВРП клопотань про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності регулюються главою 20 Регламенту Вищої ради правосуддя (у редакції від 21.11.2023 зі змінами). Також повідомлено, що ВРП діє виключно в межах повноважень, визначених положеннями статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», до яких не належить скасування відсторонення від посади судді у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 147 Кримінального процесуального кодексу України від 28.12.1960 № 1001-05 (в редакції від 12.08.2012) відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора України.
Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба.
Згідно з частиною 3 статті 154 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 № 4651-VI (у редакції від 15.08.2012 - чинній на момент прийняття рішення про відсторонення позивача від посади судді) питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством. Відсторонення судді від посади здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції від 15.08.2012 - чинній на момент прийняття рішення про відсторонення позивача від посади судді) відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 91 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції від 15.08.2012 - чинній на момент прийняття рішення про відсторонення позивача від посади судді) Вища кваліфікаційна комісія суддів України приймає рішення про відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.
30.09.2016 набрали чинності Закони України від 02.06.2016 № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ, у редакції від 30.09.2016 - чинній на момент звернення позивача до ВРП із заявою про скасування відсторонення) та № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, у редакції від 01.01.2024 - чинній на момент звернення позивача до ВРП із заявою про скасування відсторонення).
Так, відповідно до статті 131 Конституції України (в редакції Закону № 1401-VІІІ) в Україні діє ВРП, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.
Тобто, перелік повноважень ВРП не є вичерпним.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»: Вища рада правосуддя: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; 4) утворює органи для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів; 5) розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 6) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 7) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом; 8) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 9) вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів; 10) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого, рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації; 11) ухвалює рішення про припинення відставки судді; 12) визначає кількість суддів у суді в порядку, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів»; 13) затверджує Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положення, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), Положення про Державну судову адміністрацію України та типове положення про її територіальні управління, Положення про Службу судової охорони, Положення про проведення конкурсів для призначення на посади державних службовців у судах, органах та установах системи правосуддя, Положення про Комісію з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя, Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; 14) погоджує Типове положення про апарат суду, Положення про порядок створення та діяльності служби судових розпорядників; 15) надає обов`язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів, узагальнює пропозиції судів, органів та установ системи правосуддя стосовно законодавства щодо їх статусу та функціонування, судоустрою і статусу суддів; 16) здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; бере участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання судів, органів та установ системи правосуддя відповідно до Бюджетного кодексу України; 17) затверджує за поданням Державної судової адміністрації України нормативи кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів; 18) погоджує в установленому порядку перерозподіл бюджетних видатків між судами, крім Верховного Суду; 19) призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державної судової адміністрації України, його заступників; 20) визначає за поданням Голови Державної судової адміністрації України граничну чисельність працівників Державної судової адміністрації України, у тому числі її територіальних управлінь; 20-1) призначає та звільняє з посад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 20-2) приймає рішення про звільнення членів Вищої ради правосуддя; 20-3) узагальнює практику здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів та ухвалені рішення про притягнення або відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 20-4) затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності; 21) здійснює інші повноваження, визначені цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частинами 5 та 6 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ (у редакції від 01.01.2024 - чинній на момент звернення позивача до ВРП із заявою про скасування відсторонення) суддя може бути тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя на строк не більше двох місяців у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом. Рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя ухвалюється ВРП.
Продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється в тому ж порядку на строк не більше двох місяців. Клопотання про продовження строку такого відсторонення судді від здійснення правосуддя подається Генеральним прокурором або його заступником не пізніше десяти днів до закінчення строку, на який суддю було відсторонено. Вимоги до клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності встановлюються процесуальним законом.
У зв`язку з набранням 05.01.2017 чинності Законом України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VIII у КПК України був закріплений захід забезпечення кримінального провадження - тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя (пункт 4-1 частини другої статті 131).
Цим же Законом на ВРП покладені повноваження щодо вирішення питання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності (стаття 63), а також про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя (стаття 64).
Так, за правилами частин 1-2 статті 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VIII (у редакції від 30.12.2023 - чинній на момент звернення позивача до ВРП із заявою про скасування відсторонення) тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється ВРП на строк не більше двох місяців на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника. На стадії судового провадження строк відсторонення встановлюється до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.
Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до ВРП стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним), на будь-якій стадії кримінального провадження.
Згідно з частинами 1-2, 4 статті 64 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VIII (у редакції від 30.12.2023 - чинній на момент звернення позивача до ВРП із заявою про скасування відсторонення) продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону для тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя, на строк не більше двох місяців, а в разі якщо обвинувальний акт передано до суду, - до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.
Клопотання про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя подається Генеральним прокурором або його заступником не пізніше як за десять днів до закінчення строку, на який суддю було відсторонено.
Клопотання про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності підлягає задоволенню, якщо: 1) обставини, які стали підставою для тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя, продовжують існувати; 2) сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей, заради яких було застосовано тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя, іншими способами протягом дії попереднього рішення.
Аналогічні приписи стосовно порядку звернення до ВРП із клопотанням про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності та продовження строку такого тимчасового відсторонення, а також стосовно підстав для їх задоволення містяться у главі 19 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24.01.2017 № 52/0/15-17 (далі - Регламент, у редакції від 07.03.2024 - чинній на момент звернення позивача до ВРП із заявою про скасування відсторонення).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції від 15.08.2012 - чинній на момент прийняття рішення про відсторонення позивача від посади судді) передбачалося прийняття саме ВККС України рішення про відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України, тобто без певного строку такого відсторонення, з огляду на що усі питання пов`язанні з відстороненням судді від посади до 05.01.2017 перебували у площині повноважень ВККС України.
Разом з тим, Законом України «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції від 30.12.2023 - чинній на момент звернення позивача до ВРП із заявою про скасування відсторонення) передбачалося, що на ВРП покладено саме функції тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності на строк не більше двох місяців на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника.
При цьому, Суд звертає увагу на те, що, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, зокрема, у постановах, від 01.09.2022 у справі № 990/46/22, від 29.09.2022 у справі № 990/117/22 та від 24.10.2024 у справі № 990/138/24, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Тобто, ВП ВС висновувала, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо певні дії повинні бути вчиненні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.
Так, як вже було зазначено вище, з 21.05.2007 позивач є суддею Чаплинського районного суду Херсонської області та з 05.07.2022 відряджений до Любашівського районного суду Одеської області.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з листа Офісу Генерального прокурора від 26.03.2024 № 21/5-34494-24 (т. 1 а.с. 19), що Генеральною прокуратурою України (до реорганізації) 05.09.2012 було порушено кримінальну справу № 49-3572 за обвинуваченням судді Чаплинського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 за частиною 3 статті 368 КК України.
16.10.2012 Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення № 24/вп-12 (т. 1 а.с. 13), яким ОСОБА_1 відсторонено від посади судді Чаплинського районного суду Херсонської області у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності. У вказаному рішенні зазначено, що 05.09.2012 ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України.
За результатами досудового розслідування 12.11.2012 матеріали кримінального провадження № 49-3572 направлено до Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим для розгляду по суті та присвоєно єдиний унікальний номер справи 105/697/12. Відповідно до відомостей з єдиного державного реєстру судових рішень, останнє судове засідання призначалось на 15.03.2013 року (а.с.158.т.1)
Отже, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, прийнято до провадження Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим ще у грудні 2012 року.
При цьому, слід нагадати, що позивача відсторонено від посади судді у 2012 році на строк притягнення до кримінальної відповідальності (до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження у кримінальній справі).
Тобто, ОСОБА_1 вже понад 13 років відсторонений від посади та здійснення правосуддя. Крім того, понад 13 років не розглядається кримінальна справа внаслідок неможливості її відновлення.
Матеріалами справи та зібраними судом доказами встановлено те, що позивачем зі свого боку здійснено всі передбачені заходи для можливості відновлення втраченого кримінального провадження. Зазначене підтверджується заявою ОСОБА_1 про звернення 22.01.2025 до Деснянського районного суду міста Києва з вимогами про відновлення втраченого судового провадження, закриття кримінальної справи, скасування заходів запобіжного заходів у справі за обвинуваченням ОСОБА_1 ,, у вчинені злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України (т. 2 а.с. 18-21); ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 754/1201/25 (т. 1 а.с. 228) про закриття провадження за недостатністю зібраних матеріалів для такого відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження, а також ухвалою Київського апеляційного суду від 17.03.2025 у справі № 754/1201/25 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 10.02.2025 (т. 2 а.с. 33).
15.04.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», пунктом 1 частини 1 статті 3 якого передбачено, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд: кримінальних проваджень, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним судам), розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, - одним з районних судів міста Києва, визначеним Апеляційним судом міста Києва.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 05.07.2022 № 35/0/9-22 (т. 1 зворотній бік а.с. 152-154) змінено територіальну підсудність кримінальних справ, які були підсудні Джанкойському міськрайонному суду Автономної Республіки Крим шляхом передачі такої територіальної підсудності Деснянському районному суду міста Києва, якому з липня 2022 року підсудні всі кримінальні справи Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим.
Матеріалами справи підтверджено, що матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1 на розгляд Деснянського районного суду міста Києва не передавалися.
Проаналізувавши вказані обставини, Суд зауважує, що ситуація, яка склалася щодо позивача, в даному випадку, є винятковою, оскільки Держава в особі органів прокуратури, зокрема, АР Крим та міста Севастополя та Офісу Генерального прокурора, а також суду в особі Деснянського районного суду міста Києва, якому передана територіальна підсудність кримінальних справ не вжили протягом тривалого часу дій з відновлення як матеріалів кримінального провадження за № 49-3572, так і матеріалів кримінальної справи за № 105/697/12, тоді як позивач протягом 13 років продовжує перебувати у правовій невизначеності, будучи тимчасово відстороненим від посади та здійснення правосуддя, яке триває вже 13 років, проте його строк не є визначеним, що потребує втручання та активної ролі Суду для ефективного захисту прав позивача.
Велика Палата Верховного Суду у поставі від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 зауважила, що Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. Вказане узгоджується з вимогами ч.4 ст. 245 КАС України.
З метою ефективного захисту прав позивача в межах адміністративного судочинства діє принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі який полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи.
В контексті з наведеним слід зазначити, що відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Тим самим створено механізм реалізації конституційного права особи на судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Конституція України гарантує і забезпечує людині і громадянину право на звернення до суду за захистом своїх прав чи свобод.
Відповідно до частини 4 статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України регламентовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02, п.77) зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
З урахуванням наведеного, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації на практиці, не відповідає розглядуваній нормі міжнародного договору.
За приписами частини 2 статі 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Як вже було зазначено вище статтею 131 Конституції України передбачено, що Вища рада правосуддя є конституційним органом до повноважень якої, у тому числі, відноситься здійснення інших повноважень, визначених цією Конституцією та законами України. Зазначене також узгоджується з пунктом 21 частини 1 статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», який передбачає, що Вища рада правосуддя здійснює інші повноваження, визначені цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до статті 131 Конституції України Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена.
Тоді як, згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.
Згідно з частиною 5 статті 30 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» особа, питання щодо якої має розглядатися Вищою радою правосуддя, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом.
Таким чином, Вища рада правосуддя є колегіальним органом та діє у пленарному складі. Питання, які віднесенні до її компетенції, пропонуються Головою Вищої ради правосуддя до порядку денного для розгляду у пленарному складі.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя, її органи, член Вищої ради правосуддя та дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя для здійснення своїх повноважень мають право витребовувати та одержувати на їх запит необхідну інформацію та документи (у тому числі з обмеженим доступом) від: 1) суддів, судів, органів суддівського самоврядування, інших органів та установ у системі правосуддя; 2) органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб; 3) юридичних осіб.
Право робити запити від імені Вищої ради правосуддя має Голова Вищої ради правосуддя або його заступник. Дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя має право робити запити у справі, в якій він є доповідачем. Член Вищої ради правосуддя має право робити запити у справі, в розгляді якої він бере участь (частина 2 статті 31 вказаного Закону).
Тобто, Вища рада правосуддя для правильного вирішення будь-якого питання у пленарному складі, що віднесено до її компетенції, у відповідності до статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», може звертатися із запитами до суддів, судів, органів суддівського самоврядування, інших органів та установ у системі правосуддя, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.
Вищою радою правосуддя, в межах своїх повноважень вживалися заходи щодо з`ясування питання, пов`язаного із ОСОБА_1 та на її запити, як прокуратурою АР Крим та міста Севастополя, так і Офісом Генерального прокурора повідомлено про відсутність матеріалів кримінальної справи відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого за частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України, а також відсутність можливостей для її відновлення (т. 1 а.с. 100, 105, 108, зворотній бік а.с. 108, зворотній бік а.с. 114-146, 148).
Верховний Суд звертає увагу, що ситуація яка склалася навколо позивача є винятковою, зважаючи на те, що позивача у 2012 році відсторонено від здійснення правосуддя на строк до притягнення до кримінальної відповідальності, тобто прийняття вироку або закриття кримінальної справи, однак таке кримінальне провадження та матеріали справи починаючи з 2014 року (часу тимчасової окупації АР Крим) на розгляд відповідному суду не передавалися, а відтак таке кримінальне провадження не розглядається, а дії щодо відновлення такого кримінального провадження не вчинялись, наслідком чого є продовження перебування позивача протягом 13 років у правовій невизначеності. Разом з тим, питання щодо відсторонення судді від здійснення правосуддя на даний час віднесено до компетенції ВРП як органу суддівського врядування і мають розглядатися ним як колегіальним органом, хоча законодавством прямо і не передбачено розгляду ВРП заяв про скасування відсторонення від посади, проте в даному випадку таке питання, яке стосується кар`єри судді не може бути розглянуто в порядку ЗУ «Про звернення громадян».
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що, в даному випадку, протиправна бездіяльність з боку ВРП відсутня, оскільки, вказана заява на розгляд колегіального органу в пленарному складі не потрапила, а внаслідок її розгляду надана відповідь в порядку Закону України «Про звернення громадян», у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ВРП задоволенню не підлягають.
Проаналізувавши вказані обставини у сукупності викладених норм права, враховуючи Конституційний обов`язок активної участі Вищої ради правосуддя у формуванні судової гілки влади, а також відігравання суспільного значення у суддівській кар`єрі, у тому числі з питань, пов`язаних з відстороненням суддів від правосуддя, а також беручи до уваги відсутність матеріалів кримінальної справи та неможливість їх відновлення органами прокуратури та судом, а також можливість ВРП в законний спосіб реагувати на діяльність державних органів в межах їх повноважень визначених Конституцією України, Суд вважає за необхідне для захисту прав позивача у сфері публічно-правових відносин частково задовольнити позовні вимоги та зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 04.04.2024.
На підставі викладеного, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 245, 246, 255, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про скасування відсторонення від посади судді Чаплинського районного суду Херсонської області, відрядженого до Любашівського районного суду Одеської області.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Верховного Суду як суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано.
Рішення в повному обсязі складено 07.04.2025.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Cудді М.М. Гімон
В.В. Хохуляк
В.П. Юрченко
М.М. Яковенко
