ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" березня 2025 р. Справа№ 910/16580/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Кропивної Л.В.
Андрієнка В.В.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: не з`явились
від відповідача: не з`явились
за апеляційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024
у справі № 910/16580/23 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
до Держави України в особі Державної казначейської служби України
про стягнення 1 000 000,00 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у зв`язку із порушенням колегією суддів прав гарантованих Конституцією України, при розгляді справи №459/777/16-ц, йому було завдано моральну шкоду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16580/23 у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.
Рішення мотивоване тим, що незгода позивача з постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 у справі №459/777/16-ц, якою залишено без змін рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05.10.2017 у справі №459/777/16-ц, яким стягнуто з Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 1378,00 грн, не може бути покладена в обґрунтування позову в даній справі. Позивач не надав будь-яких доказів того, що постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 у справі №459/777/16-ц, якою залишено без змін рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05.102017 у справі №459/777/16-ц, йому завдано будь-яку шкоду, зокрема моральну; в чому саме виразилась така шкода. Щодо самого розміру заявленої позивачем моральної шкоди в сумі 1000000,00 грн., то і в цій частині позивач не обґрунтував своєї вимоги, не надав розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми. Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича (Бурка Валерій Володимирович) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16580/23 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича кошти в сумі 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.
На думку скаржника, Господарський суд міста Києва порушив норми процесуального та метеріального права, а саме:
1. неповно встановив обставини, що мають значення для прави внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів;
2. в рішенні має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суддя вважає встановленими шляхом неправильного дослідження та оцінці доказів;
3. в рішені має місце невідповідність суду обставинам справи;
4. в рішенні має місце порушення та неправильне застосування норм матерального і процесуального права на підставні Конституції України;
Також скаржник вказує на порушення прав передбачених ст.ст. 40, 55, 56 Конституції України.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що Господарський суд міста Києва зобов`язаний був задовольнити позов тому, що постановою Верховного суду від 11.12.2019 у справі № 459/777/16-ц встановлено вину та незаконність дій Львівського апеляційного судк або на підставі ст. 56 Конституції України в рішенні вказати, що фермерське господарство позбавлено прав гарантованих ст. 40, 56 Конституції України або права не порушувались і не порушуються, але цього не було зроблено в результаті чого було порушено норми такої статті.
Також в апеляційній скарзі міститься клопотання щодо тлумачення ст. 56 Конституції України, а саме: чи фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Апеляційного суду Львівської області, чи може дане право бути обмежене, на підставі яких норм Конституції України.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
Відповідач не надав відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/16580/23.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23 було касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - задоволено; скасовано ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23; справу направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2024 справу № 910/16580/23 передано для розгляду колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сітайло Л.Г., Кравчук Г.А.
Під час вчинення підготовчих дій, на підставі ст. 267 ГПК України, головуючою суддею О.М. Коротун (після виходу з лікарняного) було встановлено обставини, що свідчать про неможливість розгляду головуючою суддею даної справи. Через що 26.12.2024 суддя Коротун О.М. заявила про самовідвід.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 заяву судді Коротун О.М. про самовідвід від розгляду справи №910/16580/23 за апеляційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 задоволено. Матеріали справи № 910/16580/23 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 справу № 910/16580/23 передано для розгляду колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Під час вчинення підготовчих дій було встановлено, що колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Майданевич А.Г., суддів: Сулім В.В., Ткаченко Б.О., 22.04.2024 була прийнята ухвала у справі № 910/16580/23, яку було скасовано постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 заяву суддів Майданевича А.Г. та Ткаченка Б.О. про самовідвід у справі №910/16580/23 задоволено. Матеріали справи №910/16580/23 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 справу № 910/16580/23 передано для розгляду колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Кропивна Л.В., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 заяву судді Суліма В.В. про самовідвід у справі №910/16580/23 задоволено. Матеріали справи №910/16580/23 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2024 справу № 910/16580/23 передано колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Кропивна Л.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/16580/23. Призначено справу № 910/16580/23 до розгляду у судовому засіданні 06.03.2025 о 13:45 (зал № 5).
Явка учасників справи
06.03.2025 представники сторін не з`явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до Червоноградського міського суду Львівської області з позовом про стягнення з Держави України в особі Державної казначейської служби України моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн. (справа №459/777/16-ц).
Позов у справі №459/777/16-ц обґрунтовано тим, що у зв`язку з порушенням органом державної влади - Сокальським районним судом прав, гарантованих ст.ст. 8, 40, 55, 56 Конституції України, шляхом постановлення незаконної ухвали від 01.07.2014 у справі №454/1850/14-ц, в результаті чого суддя Сокальського районного суду грубо порушив конституційні права, гарантовані ст.ст. 8, 40, 55, 56 Конституції України, позивачу було завдано моральну шкоду в результаті незаконних дій судді Сокальського районного суду Львівської області, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації. Зокрема, на обґрунтування позову позивач послався на те, що 01.07.2014 у справі №454/1850/14-ц суддя Сокальського районного суду Львівської області виніс ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Прокуратури Львівської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, внаслідок протиправних дій. Вважає дану ухвалу незаконною, оскільки така не грунтується на вимогах законності, верховенства права, винесена з порушенням Конституції України та законів України. Вказує, що вказану вище ухвалу, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14.10.2014, скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження. Стверджує, що внаслідок порушення норм Конституції України та норм ЦПК України позивачу було спричинено моральні страждання, які полягали у приниженні честі, гідності, ділової репутації, порушено нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності, та порушено нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують, кажучи, що усі його вимоги незаконні, якщо він не може доказати свою правоту в судах.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 05.10.2017 у справі №459/777/16-ц відмовлено у позові Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича, стягнуто з Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 1378,00 грн.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 у справі №459/777/16-ц рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05.10.2017 у справі №459/777/16-ц залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11.12.2019 рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05.102017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 у справі №459/777/16-ц скасовано; закрито провадження у справі №459/777/16-ц (у зв`язку з тим, що спір підвідомчій господарським судам).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що для відновлення попереднього стану він вимагає для відшкодування моральної шкоди суму в 1000000,00 грн тому, що на підставі вимог ст. 56 Конституції України дане право на відшкодування моральної шкоди гарантовано і на підставі вимог ст.22,64 Конституції України дане право не може бути обмежене адже основний принцип органів державної влади це виконання вимог законів і в даному випадку колегія суддів Апеляційного суду Львівської області в складі: Приколоти Т.І. , Мікуш Ю.Р., Павлишин О.Ф. не виконали своїх обов`язків, порушили присягу і грубо порушили права, гарантовані ст.40,55,56 Конституції України, та підтвердили видання для виконання явно злочинне розпорядження про стягнення з позивача судового збору в сумі 1378,00 грн, що підтверджується постановою Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №459/777/16-ц та постановою Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №454/1101/16-ц.
Позивач зазначає, що нормою ст.56 Конституції України Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича гарантоване право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень. Дане право наступає тільки у випадку незаконності рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень і дані обставини повинні спонукати органи державної влади, посадові і службові особи даних органів діяти тільки в межах своїх повноважень та не порушувати норми законів та права гарантовані Конституцією України.
Грубе порушення норми ст.40,55,56,60 Конституції України та норми ЦПК України з боку колегії суддів Апеляційного суду Львівської області в складі: Приколоти Т.І., Мікуш Ю.Р., Павлишин О.Ф., що підтверджується постановою Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №459/777/16-ц та постановою Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі №454/1101/16-ц, це свідоме глузування працівників органів державної влади України тому, що суддям було відомо, що у даній справі не стягується судовий збір, і позивачем було надано відповідні докази, але колегія суддів, зловиживаючи своїм службовим становищем, підтвердила видання для виконання явно злочинного розпорядження про стягнення з фермерського господарства судового збору в сумі 1378,00 грн, в результаті чого фермерському господарству було спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, у зв`язку з порушенням прав, було порушено нормальні ділові зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не знає норм чинного законодавства, не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення суду, яке відмовляє в задоволенні вимог фермерського господарства, говорить, що вимоги фермерського господарства незаконні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Саме за змістом позовних вимог та доведених сторонами належними і допустимими доказами обставин справи господарський суд здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин та визначає, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони").
Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульовано також висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язкова наявність інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. А тому необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13).
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути") (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19).
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, а також немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, що полягає у втратах немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Отже, для настання цивільно-правової відповідальності Відповідача за заподіяння Позивачеві моральної шкоди у цій справі Позивачу належить довести наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (статті 13, 74 ГПК України).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання фундаментального принципу змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібний висновок є усталеним і викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18).
Щодо правил та умов відшкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі, то за загальним правилом відшкодування моральної шкоди, визначеним в статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
За змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" від 14.12.2021 № 1953-IX (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність зібраної Регулятором документально підтвердженої інформації про фізичну або юридичну особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її діяльності вимогам законодавства, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про професійні та управлінські здібності фізичної особи.
Виходячи зі змісту положень статті 56 Конституції України, статей 11, 16, 23, 91, 201 ЦК України, визначення терміну "ділова репутація" наведеного у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", юридична особа, яка звертається до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, повинна довести факт спричинення їй немайнової шкоди внаслідок, зокрема, приниження її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.11.2021 у справі № 915/1375/20, від 06.10.2022 у справі № 910/18745/21, від 09.03.2023 у справі № 910/17451/21).
Поряд з цим Суд зауважує: якщо позивач посилається на завдання шкоди внаслідок рішення, дії чи бездіяльності суду (як посилається Позивач у цій справі, пункт 1.2), слід враховувати, що Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскарження дій і бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені (пункт 78-80 постанови від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц; пункти 62-64 постанови від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц).
Разом з тим, Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича не надало будь-яких доказів того, що що постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 у справі №459/777/16-ц, якою залишено без змін рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05.10.2017 у справі №459/777/16-ц, йому завдано будь-яку шкоду, зокрема моральну; в чому саме виразилась така шкода.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 910/10399/18.
Сторона, яка пред`являє вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами, однак, позивачем не обґрунтував своєї вимоги, не надано розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми. Позивач лише зазначив, що це розмір, достатній для розумного задоволення потреб позивача на локалізацію негативних наслідків від порушення незаконними діями та рішеннями судів, у зв`язку із чим, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що суд позбавлений можливості перевірити такі твердження позивача з огляду на відсутність будь-яких обґрунтувань та доказів в цій частині позову.
Враховуючи викладене та обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що щодо самого розміру заявленої позивачем моральної шкоди в сумі 1000000,00 грн, то і в цій частині позивач не обґрунтував своєї вимоги, не надав розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми.
Натомість, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічної позиції притримується і Консультативна рада європейських суддів у висновку № 11 (2008) "Щодо якості судових рішень", де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
У Висновку № 3 (2002) "Щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності" Консультативна рада європейських суддів зазначила, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Верховний Суд у постановах від 03.02.2021 у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315св19), від 22.04.2020 у справі № 454/3206/16-ц (провадження № 61-1013св19), від 25.04.2019 у справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012св18), від 10.01.2018 у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17) дійшов висновку, що застосування положення частини 6 ст. 1176 ЦК України можливе лише у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.
Відповідно до частини 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус судді» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Отже, на Верховний Суд покладено функцію забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що у межах даної справи суд не може досліджувати обставини наявності/відсутності порушень з боку Червоноградського міського суду Львівської області, Апеляційного суду Львівської області вимог закону під час розгляду справи №459/777/16-ц та перевіряти прийняті за його наслідками судові рішення, тобто фактично переглядати ухвалені судами рішення.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, натоміть усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Вищевказаному кореспондують положення ч. 11 ст. 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", якими передбачено, що держава відповідає за шкоду, завдану судом, на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зміст вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що незгода позивача з судовими рішеннями у справі №459/777/16-ц не може бути покладена в обґрунтування позову щодо незаконності дій та рішень господарських судів під час вирішення вказаної справи, позивачем не доведено протиправності дій Червоноградського міського суду Львівської області та Апеляційного суду Львівської області, що могли спричинити шкоду, як не доведено, а судом не встановлено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для відшкодування моральної шкоди, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що доводи Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича про порушення прав позивача незаконними діями/рішеннями суду є безпідставними, позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/16580/23 відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду України від 11.09.2023 у справі № 6-48цс13 є безпідставними, оскільки обставини справи № 6-48цс13 є відмінними від обставин справи № 910/16580/23.
Доводи скаржника про те, що суддя Господарського суду міста Києва зобов`язаний був на підставі ч. 6 ст. 1176 ЦК України захистити права фермерського господарства, гарантовані ст. 65 Конституції України і задовольнити позов або на підставі ст. 40 Конституції України вказати в рішенні, що права фермерського господарства не порушувались і не порушуються, але цього не було зроблено в результаті чого було порушено норми такої статті, оцінюються критично, оскільки зазначена позивачем підстава для відшкодування шкоди - незаконність судових рішень, ухвалених в іншій справі - не належить до вичерпного переліку випадків застосування статті 1176 ЦК України, наведеного у частині першій цієї статті ЦК України, а саме випадків: незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Щодо клопотання скаржника, викладеного в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вказує на те, що у господарських суддів відсутні повноваження тлумачення Конституції України.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/16580/23, відсутні.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/16580/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/16580/23 слід залишити без змін.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/16580/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/16580/23 залишити без змін.
3. Справу 910/16580/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 14.04.2025.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Л.В. Кропивна
В.В. Андрієнко
