Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2025 р. Справа № 480/3506/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2024, головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук, м. Суми, по справі № 480/3506/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко"
до Державної інспекції архітектури та містобудування України
про визнання протиправними та скасування припису, постанови,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо- комерційна компанія «Федорченко» ( далі по тепксту - Позивач) звернулося до суду з вимогами до Державної інстпекції архітектури та містобудування України про визнання протиправними та скасування припису відповідача від 08.02.2022 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил та постанову відповідача № 1 від 22.02.2022 про накладення на позивача штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду у справі № 480/3506/22 від 23.01.2024 (повний текст складено 26.03.2024) в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправними та скасування припису і постанови було відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу посилаючись на те, що оспорюване рішення ухвалене з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
На думку апелянта судом першої інстанції в повній мірі було досліджено всі обставини та докази по справі та нормативно-правові підстави спірних відносин, проте, зроблено висновки, які не відповідають встановленим обставинам по справі, без урахування доказів, наявних у матеріалах справи.
Зокрема, позивач вказує на помилковість визначення інспекторів будівельного нагляду як посадових осіб, уповноважених законом на здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю. Також стверджує, що судом помилково не було взято до уваги дві основні обставини щодо виконання відповідачем вимог ч. 3 ст. 8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». На переконання апелянта вимоги державних будівельних норм, на які містять посилання спірні Постанова та Припис, передбачені для дотримання при безпосередньому виконанні робіт, а не у період, коли роботи не виконуються через погодні умови. Водночас спірна перевірка проводилась не на діючому будівельному майданчику, а на тому, де роботи зупинені сезонно. Тим самим суд першої інстанції при винесенні рушення допустив порушення вимог ст. 62 Конституції України. Окрім того оспорюваний припис не містить переліку заходів щодо усунення порушень, які необхідно вжити позивачу на його виконання. Оспорювана постанова не містить терміну усунення порушень і підписана не керівником органу державного нагляду (контролю) або його заступником, а головним інспектором з державного архітектурно-будівельного нагляду. Із викладеного у оскаржуваному судовому рішенні не вбачається, які саме конструктивні рішення саме затвердженого проекту були порушені позивачем і якими вимогами нормативно-правових актів передбачено внесення змін до проекту у спірному випадку. Невідповідності між фактично виконаними роботами та Робочою документацію ні відповідачем, ні судом першої інстанції також встановлено не було. Також суд проігнорував висновок експертизи, оскільки у оскаржуваному рішенні робить висновок, протилежний висновку судової експертизи. Ні затвердженими проектними рішеннями спірного об`єкту будівництва, ні нормативно-правовими актами не передбачено розмірів проміжку, який заповнюється теплоізоляційним негорючим матеріалом класу Г1, а тому позивачу вмінене порушення неіснуючих вимог.
Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджує, що доводи апелянта ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому суд першої інстанції при винесенні рішення дійшов вірного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, а постанова і припис є правомірними, відповідають вимогам, які встановлені ст. 2 КАС України, процедурні питання ним не порушені, факти порушень підтверджені. Просить в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» відмовити, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 залишити без змін.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а також відсутності клопотань сторін про розгляд справи за їх участю, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
В ході судового розгляду було встановлено, що на підставі наказу відповідача № 22 від 14.01.2022 було проведено планову перевірку дотримання вимог законодавтсва у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт позивачем на об`єкті "Нове будівництво п`яти (шостого, сьомого, восьмого, дев`ятого, десятого) багатоповерхових багатоквартирних житлових будинків за адресою: м. Суми,вул. Інтернаціоналістів, 35. Шостий багатоповерховий житловий будинок (1-ша черга)" (а.с.15-16, том 1).
За результатами проведеного заходу державного контролю відповідачем 08.02.2022 було складено акт № 1, протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил (а.с.17-52, том 1).
На вказаний акт позивачем подавались заперечення (а.с.58, том 1).
Незважаючи на викладені у запереченнях доводи, 22.02.2022 відповідач ухвалив постанову № 1 про накладення на позивача штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (а.с.53-57, том 1).
Позивач не погодився ні з постановою, ні з приписом та вважає їх протиправними, звернувшись до суду з відповідними вимогами про їх скасування.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що перевірка проведена з дотриманням вимог чинного законодавства, а прийняті відповідачем постанова і припис відповідають вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність повноважень відповідача щодо проведення перевірки, колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що здійснена відповідачем перевірка дотримання вимог чинного законодавства на об`єкті будівництва позивача є правомірною та такою, що була проведена з дотриманням вимог чинного законодавства відносно процедури.
Водночас позивач стверджує, що питання техніки безпеки та охорони праці не входить до переліку питань, які контролює відповідач. В своїй апеляційній скарзі зазначає, що законодавством не визничено які саме посадові особи мають повноваження на здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. На його переконання судом першої інстанції було помилково визначено інспекторів будівельного нагляду як посадових осіб, уповноважених законом на здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю.
В своїх запереченнях на апеляційну скаргу відповідач вказує на безпідставність тверджень позивача, зважаючи на приписи Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон № 3038) та Порядку здійснення архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553), Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 № 1340 (далі Положення).
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю таких заперечень відповідача.
Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні визначаєЗакон України від 16.11.1992№ 2780-XII «Про основи містобудування»(далі - Закон № 2780-XII).
Статтею 1 цього Законувизначено, що містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Відповідно достатті 6 Закону № 2780-XIIзаконодавство України про містобудування складається зКонституції України, цього Закону,законів України «Про регулювання містобудівної діяльності»,«;Про архітектурну діяльність»та інших нормативно-правових актів, що видаються на їх виконання.
Закон України від 20.05.1999№ 687-XIV «Про архітектурну діяльність»(далі - Закон 687-XIV) визначає правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності і спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів.
Відповідно до частини першоїстатті 9 Закону № 687-XIVбудівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеномуЗаконом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Статтею 10 Закону № 687-XIVвизначено, що для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначеністаттею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Своєю чергою,Закон України від 17.02.2011№ 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності»(далі - Закон № 3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Згідно частини третьоїстатті 6 Закону № 3038-VIорганом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 № 1340 (далі Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Віце- прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Пунктом 3 Положення визначено, що основним завданням ДІАМ, зокрема є:
здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно- будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт;
Згідно п.п. 2 п. 4 Положення ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань проводить перевірки:
відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, стандартів і правил, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною та проектною документацією зйомки, замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, наявності в передбачених законодавством випадках паспортів, актів і протоколів випробувань, сертифікатів та іншої документації;
відповідності будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, що використовуються під час будівництва об`єктів, вимогам стандартів, норм і правил згідно із законодавством;
У відповідності до п. 7 Положення ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Так з направлення на проведення планового заходу випливає, що перевірка була проведена головними інспекторами будівельного нагляду відділу державного архітертурно-будівельного контролю Управління ДІАМ у Сумській області.
Згідно Положення про Управління ДІАМ у Сумській області, затведженого наказом ДІАМ України від 18.06.2021 р. За № 38, Управління ДІАМ у Сумській області є територіальним органом ДІАМ України та їй підпорядковане, утворене як самостійний структурний підрозділ апарату ДІАМ України без статусу юридичної особи публічного права.
У відповідності до пп. 1 п. 2 Положення основними завданнями Управління є здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно- будівельного контролю за дотриманням замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт
У відповідності до Положення про відділ державного архітертурно-будівельного контролю Управління ДІАМ у Сумській області, затверджений наказом ДІАМ України від 18.06.2021 року за № 38 відділ є структурним підрозділом Управління ДІАМ у Сумській області, який безпосередньо підпорядкований начальнику Управління.
У відповідності до п.п.1 п. 1 Положення основним завданням Відділу є здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно- будівельного контролю за дотриманням замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт
Суд апеляційної інстації бере до уваги завірені належним чином копії посадової інструкції головного інспектора будівельного нагляду, які містяться в матеріаліах справи, що містить повноваження зі здійснення заходів державного архітектурно- будівельного контролю.
Отже, посадовими особами ДІАМ уповноваженими на здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є головні інспектори будівельного нагляду.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку, встановленомустаттею 41 Закону№ 3038-VI.
Приписами цієї норми визначено, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно доЗакону України"Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" .
Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію зазначеної норми, Кабінет Міністрів України прийняв постанову №553 від 23.05.2011, якою затвердив Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю (далі - Порядок № 553).
Цей Порядок визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями (далі - суб`єкти містобудування) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт (абз. 1 пункту 1 Порядку № 553).
Згідно із абз. 2 пункту 1 Порядку № 553, під час здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю щодо суб`єктів містобудування (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) на об`єктах будівництва органи державного архітектурно-будівельного контролю зобов`язані забезпечити дотримання вимогстатті1,статті3,частин першої,четвертої,шостої - восьмої, абзацу другогочастини десятої,частин тринадцятоїтачотирнадцятої статті4,частин першої - четвертої статті5,частини третьої статті6,частин першої - четвертоїташостої статті7,статей9,10,19,20,21,пункту 3 статті22 "Прикінцеві положення" Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Відповідно до пункту 2 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням:
1) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм,стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції;
2) порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи;
3) інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об`єкта будівництва.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом (пункт 5 Порядку № 553).
Приписами пункту 11 Порядку № 553 унормовано, що посадові особиорганів державного архітектурно-будівельного контролюпід час проведення перевірки мають право: безперешкодного доступудо місць будівництва об`єктівта до об`єктів, що підлягають обов`язковому обстеженню; складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; у разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, містобудівних умов та обмежень, затвердженого проекту або будівельного паспорта забудови земельної ділянки видавати обов`язкові для виконання приписи щодо: усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт; одержуватив установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю; здійснювати фіксування процесу проведення перевірки з використаннямфото-,аудіо- та відеотехніки.
Одночасно з цим, окрім прав, якими наділений суб`єкт містобудування у процесі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, законодавець також встановив і обов`язки такого суб`єкта містобудування, у відповідності до яких останній зобов`язаний: допускати посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю до проведення перевірки за умови дотримання ними порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю; одержувати примірник припису органу державного архітектурно-будівельного контролю за результатами здійсненого планового чи позапланового заходу; виконувати вимоги органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; надавати документи, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали, зокрема через електронний кабінет,з питань, що виникають під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.
Згідно із положеннями пунктів 16, 17 Порядку № 553 за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особоюоргану державного архітектурно-будівельного контролюскладаєтьсяакт перевіркивідповідно до вимог, установлених цим Порядком.
У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, крім акта перевірки, складається протокол, видається припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил або припис про зупинення підготовчих та/або будівельних робіт (далі - припис).
Акт перевірки підписується посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка провела перевірку, та керівником суб`єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, або його уповноваженою особою, в останній день перевірки (пункт 18 Порядку № 553).
За таких обставин колегія суддів вважає, що головні інспектори будівельного нагляду мали повноваження на здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю.
Позивач також вважає, що контроль за дотриманням вимог будівельних норм про охорону праці і промислової безпеки у будівництві, зокрема, вимог ДБН А.3.2-2- 2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві. Основні положення» відноситься до повноважень Державної служби з питань праці, а не відповідача. Також позивач посилається, що законодавчо встановленою формою спірного акту перевірки не передбачено ДБН А.3.2-2- 2009 та ДБН А.3.1-5:2016 як норми, виконання яких слід первіряти при здійснення заходів архітектурно-будівельного контролю.
Водночас, відповідно дозаконів України «Про будівельні норми»,«;Про регулювання містобудівної діяльності»,постанов Кабінету Міністрів України від 23.06.2010 № 483 «Про затвердження Положення про центральний фонд будівельних норм та Типового положення про фонд галузевих будівельних норм»івід 30.06.2010 №543 «Про затвердження Порядку розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність»з метою удосконалення нормативної бази у будівельному комплексі України та враховуючирішення науково-технічної ради Мінрегіону України від 24.12.2015 №103,наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.05.2016 № 115 затверджено ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва» (далі - ДБН А.3.1-5:2016).
Пунктом 2 цього наказу установлено, що ДБН А.3.1-5:2016 набирають чинності з першого числа місяця, що настає через 90 днів з дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні Міністерства «Інформаційний бюлетень міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України». З набранням чинності ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва» визнається таким, що втратив чинність, ДБН А.3.1-5:2009 «Організація будівельного виробництва».
За приписами абз. 1 розділу 1 «СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ» ДБН А.3.1-5:2016, ці Норми встановлюють загальні вимоги до організації будівельного виробництва під час нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення (далі - будівництво) будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, їх комплексів або частин, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури (далі - об`єкти будівництва).
Відповідно до пункту 4.5 розділу 4 «ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ» ДБН А.3.1-5:2016, на кожному об`єкті будівництва організація будівельних робіт має здійснюватись на підставі розробленої ПТД.
Згідно вимог ДБН А.2.2-3 питання організації будівництва відображаються на стадії ТЕО (ТЕР) у розділі «Основні положення з організації будівництва» (додаток Д), а на стадії П або затверджувальної частини робочого проекту - у ПОБ.
Пунктом 7.3 розділу 7 «ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОНАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ РОБІТ» ДБН А.3.1-5:2016 передбачено, що будівельний майданчик має утримуватись відповідно до рішень з організації будівництва, прийнятих у ПТД, вимог з охорони праці і промислової безпеки відповідно до ДБН А.3.2-2, Правил пожежної безпеки в Україні (НАПБ А.01.001).
Саме з метою удосконалення нормативної бази у будівельному комплексі України та на підставірішення науково-технічної ради Мінрегіонбуду від 25.12.2008 № 190 наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009 № 45 «Про затвердження державних будівельних норм» з наданням чинності з1 квітня 2012 рокузатверджені ДБН А.3.2-2-2009 «Система стандартів безпеки праці.Охорона праці і промислова безпека в будівництві. Основні положення».
Зокрема, пунктом 6.2.6 ДБН А.3.2-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві» визначено, що біля в`їзду на будівельний майданчик необхідно встановити схему руху автотранспорту. Транспортні засоби та пішоходи повинні потрапляти на об`єкт будівництва і покидати його через різні проходи і проїзди, що призначені для транспортних засобів і пішоходів. Для доступу в основні робочі зони тимчасові автомобільні шляхи повинні бути обладнані пішохідними переходами з відповідними знаками.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність тверджень позивача щодо відсутності повноважень у відповідача на проведення перевірки позивача на дотримання наведним будівельним нормам.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 29.11.2024 у справі № 824/730/19-а.
Доводи апеляційної скарги, що законодавчо встановленою формою акту спірної перевірки не передбачено ДБН А.3.2-2-2009 та ДБН А.3.1-5-2016 як норми, виконання яких слід перевіряти при здійсненні заходів архітектурно-будівельного контролю, таких висновків суду не спростовують.
Колегія суддів виходить при цьому з приписів Закону України «Про державні будівельні норми», яким врегульовані відносини у сфері нормування у будівництві та визначає правові та організаційні засади розроблення, погодження, затвердження, реєстрації і застосування будівельних норм.
Статтею 1 Закону України «Про державні будівельні норми» визначено, що нормування у будівництві це діяльність із розроблення, погодження, перевірки, затвердження, внесення змін, скасування або визнання такими, що втратили чинність, будівельних норм. Разом з тим, державні будівельні норми це нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва. Галузеві будівельні норми це нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади в межах своїх повноважень у разі відсутності державних будівельних норм або необхідності встановлення вимог до будівництва окремих видів споруд, що конкретизують вимоги державних будівельних норм.
Відповідно частини 1 статті 11 Закону України «Про державні будівельні норми» застосування будівельних норм або їх окремих положень є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудування. Будівельні норми, правила іноземних держав застосовуються в Україні відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 2 даної статті передбачено, що сфера застосування будівельних норм визначається у кожному нормативному акті з урахуванням особливостей об`єкта нормування.
Будівельні норми встановлюють обов`язкові вимоги до об`єкта нормування, що застосовуються при плануванні і забудові територій, проектуванні і будівництві.
Пунктом 1.1. ДБН А.3.2-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві» визначено, що ці норми поширюються на загально-будівельні і спеціальні будівельні роботи під час нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, капітального ремонту, реставрації будівель та споруд.
Відповідно до пункту 1 ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва» ці норми встановлюють загальні вимоги до організації будівельного виробництва під час нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, їх комплексів або частин, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури.
Також, до переліку нормативно-правових актів та нормативних документів, відповідно до яких складно перелік питань щодо проведення заходів державного нагляду (контролю), який міститься в розділі VІІ Акті, вказаний Каталог будівельних норм та нормативних документів національного рівня у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів України, який є офіційним виданням, та містить зокрема ДБН А.3.2-2-2009 та ДБН А.3.1-5-2016, порушення норм яких було виявлено.
Доводи апеляційної скарги, що оприлюднення каталогу будівельних норм та нормативних документів національного рівня у галузі будівництва не визначено вимогами законів колегія суддів вважає безпідставним, оскільки за приписами ч. 6, 8, 9 ст. 10 Закону України «Про будівельні норми» реєстрація будівельних норм, змін до них здійснюється шляхом внесення запису до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва; зареєстровані державні та галузеві будівельні норми, зміни до них набирають чинності не раніше ніж через 90 днів з дня їх реєстрації та оприлюднення на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва; суб`єкти нормування у будівництві, що затвердили державні та галузеві будівельні норми чи зміни до них, зобов`язані розмістити тексти та актуалізовані тексти норм із внесеними змінами на своїх офіційних веб-сайтах і забезпечити безоплатний доступ до них.
Щодо припису про усунення порушенння вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 08.02.2022 р., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною шостоюстатті 7 Закону України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»(далі - Закон № 877-V) за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.
Відповідно до частини сьомоїстатті 7 Закону № 877-Vна підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановленізаконом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Згідно з частиною восьмоюстатті 7 Закону № 877-Vприпис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
Відповідно до частини третьоїстатті 41 Закону № 3038-VIпосадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки, зокрема мають право у разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, містобудівних умов та обмежень, затвердженого проекту або будівельного паспорта забудови земельної ділянки видавати обов`язкові для виконання приписи щодо:
а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил;
б) зупинення підготовчих та будівельних робіт.
Пунктом 19 Порядку № 553 передбачено, що припис складається у двох примірниках. Один примірник припису залишається в органі державного архітектурно-будівельного контролю, а інший надається суб`єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль. Припис підписується посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка провела перевірку.
Як зазначалося вище, відповідачем на підставі акта перевірки від 02.11.2021 № б/н винесено Спірний припис, в зобов`язальній частині якого зазначено: у термін до 02.12.2021 усунути виявлені порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у відповідності до вимог законодавства.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що, зважаючи на обов`язковість його виконання, припис не може містити декларативних (загальних) вимог щодо усунення виявлених перевіркою порушень. Натомість, він повинен містити перелік конкретних заходів, які необхідно здійснити суб`єкту господарювання для усунення виявлених порушень.
Так, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 23.05.2012 року за № 553 затведжено форму припису, що складається за результатами здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, яким передбачено необхідність зазначення у приписі заходи щодо усунення порушень із визначенням терміну виконання.
Водночас зміст оскарженого припису свідчить, що він носить загальний характер без конкретизації того, що приписується (вимагається) зробити особі, якій він вноситься.
Так приписом від 08.02.2022 року позивача збов`язано виявлені порушення усунути в місячний термін з дати винесення припису.
З припису не є зрозумілим спосіб усунення порушень та яким шляхом їх необхідно усунути позивачу, не зазначено конкретні заходи та дії, які необхідно вчинити позивачу для їх усунення на думку контролюючого органу.
Колегія суддів апеляційного суду наголосила, що можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких слід вжити для усунення порушень.
Водночас апеляційний суд зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Спонукання позивача самостійно визначити, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства, а тому свідчить про протиправність такого припису.
Вказаний висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.04.2022 у справі №1340/3623/18, від 11.09.2023 р. у справі за № 160/8439/18, від 18.05.2023 р. у справі за № 160/23907/21 у яких зазначено:
«Припис органу державного нагляду (контролю) є розпорядчим документом, в якому, з урахуванням характеру спірних правовідносин, мають бути наведені конкретні порушення суб`єктом господарювання норм законодавства, які вже мали місце на момент проведення перевірки, та встановлені строки усунення цих порушень, оскільки метою видання приписів є саме усунення таких виявлених порушень.
До припису можуть включатися виключно вимоги, направлені на усунення конкретних порушень, виявлених у ході перевірки. Жодні інші вимоги до припису включатися не можуть. Порушення, які виявлені перевіркою, повинні бути доведені, підтверджуватись документально і належним чином зафіксовані у акті перевірки, фактично існувати станом на момент складання акту, як джерела доказової інформації, а матеріали перевірки повинні підтверджувати, що порушення вимог законодавства вчинені саме тим суб`єктом господарювання, який перевірявся.
Заходи в приписі керівнику суб`єкта господарювання повинні бути спрямовані на забезпечення ним належних умов своєї діяльності відповідно до вимог нормативно-правових актів і документів, сформульовані конкретно з посиланням на відповідну норму права, порушення якої допущено за висновками контролюючого органу, і в стислій формі.
Спосіб усунення порушень, визначений у приписі, повинен узгоджуватись з нормами законодавства, а терміни його виконання мають визначатись у кожному конкретному випадку виходячи з реальних можливостей суб`єкта господарювання, умов його діяльності, кількості, виду і характеру виявлених за наслідками перевірки порушень, надавати достатній строк, упродовж якого можливе його реальне виконання.».
За певним чином подібними правовідносинами у справах, у яких також надавалася судами оцінка обов`язковому до виконання документу (висновку про результати моніторингу процедури закупівлі), виданому контролюючим органом, Верховним Судом, зокрема у постанові від 12серпня 2020 року у справі № 160/11304/19, вказано що, зазначивши у висновку про необхідність «усунути порушення законодавства в сфері публічних закупівель», відповідач не конкретизував яких саме заходів має вжити позивач, не визначив спосіб усунення виявлених під час моніторингу порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність. Можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких слід вжити уповноваженій особі Замовника для усунення порушень.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до всиновку про те, що спірний припис не містить у собі категоричної вимоги, що полягає у вчиненні підконтрольним суб`єктом конкретних дій для усунення конкретних порушень законодавства, тому цей припис є протиправним і підлягає скасуванню.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у наведеній частині, а тому рішення суду першої інстануцїі в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Щодо постанови про накладення штрафу за правопорушенняґ у сфері містобудівної діяльності від 22.02.2022 р. За № 1 колегія суддів зазначає наступне.
Так постановою ДІАМ України від 22.02.2022 р. За № 1 до позивача застосовано штраф у розмірі 11645 грн. за порушенння п. 8 ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».
За змістом п. 8 ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення виконання будівельних робіт з порушенням вимог будівельних норм, державних стандартів і правил або затверджених проектних рішень.
Висновки відповідача про порушенння вимог будівельних норм, державних стандартів та затверджених проеткрних рішень грунтувалися на тому, що в ході перевірки на об`єкті встановлено наступні порушенння:
- біля в`їзду на буівельний майданчик відсутня встановлена схема руху автомобільного тарнспорту; будівельний майданчику не обладнано відповідними дорожніми знаками, що регламентують порядок руху траспортних засобів і будівельних машин відповідно до ПДР України, що є порушенням п. 6.2.2 ДБН А.3.2-2-2009, п. 6.2.7 ДБН А.3.2.-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві;
-зовнішня огорожувальна конструкція будується не у відповідності до затвердженої проектної документації (Робочий проект, ТОМ № 5 «Конструкції бетонні (залізобетонні) вище відмітки ),000», ТОМ 16-01-КБ.2), кладка стін (в осі 13) здійснюється з бетонних блоків без зовнішнього шару цегли;
-одна з шнекових ям не огороджена парканом та сигнальною стрічкою, що є порушенням п. 6.2.11 ДБН А.3.2-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві»;
-рейки одного з баштових кранів не облаштовані парканом з однієї з сторін, що є порушенням п. 4.18 ДБН А.3.2-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві»;
-деформаційний шов виконаний не у відповідності до проектоної документації ( ТОМ 16-01-КБ.2), при улаштуванні деформаційного шву між частинами будинку не витримано розміри проміжку, який заповнюється теплоізоляційним негорючим матеріалом класу ГІ, що є порушенням ч. 1 ст. 9 Закону України « Про архітектурну діяльність».
Позивач стверджує, що норми пп. 1.2, 4.1 ДБН А.3.2-2-2009 містять вимоги з безпеки праці та виробничого середовища у сфері будівництва, охорони довкілля під час виконання будівельно-монтажних робіт, а не у період, коли роботи не виконуються через погодні умови. Водночас спірна перевірка проводилась не на діючому будівельному майданчику, а на тому, де роботи зупинені сезонно. Тому, на думку апелянта, немає необхідності у обгородженні шнекової ями (з метою запобігання падіння у неї людей), у обгородженні рейок баштового крану (з метою запобігання травмування людей підчас руху крану по рейках), у наявності схеми руху транспорту по майданчику, за відсутності такого транспорту на такому майданчику.
Суд першої інстації, визнаючи такі ствердження позивача необгрунтованими, виходив з того, що будівельні норми щодо розміщення схеми руху автотранспорту на будівельному майданчику та встановлення огороджень та сигнальної стрічки в небезпечних зонах направлені на попередження виникнення потенційних небезпечних факторів, виконуються перед початком будівельних робіт та обов`язкові на всіх етапах будівельних робіт без виключення до завершення будівництва.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки за обов`язковими до виконання приписами п.4.15 ДБН А.3.2-2-2009 перед початком робіт генпідрядник (субпідрядник, підрядник) повинен визначити небезпечні для людей зони, в яких існує постійний вплив або може існувати потенційний вплив небезпечних факторів, що пов`язані чи не пов`язані з характером робіт, що виконуються.
Згідно з п. 4.17 ДБН А.3.2-2-2009 небезпечні зони, що можуть виникнути на будівельному майданчику під час його організації, необхідно визначити в процесі розроблення будгенплану об`єкта та у подальшому позначити на території будівельного майданчика знаками небезпеки та попереджувальними написами.
Тобто законодавством вимагається дотримання запобіжних заходів, які б унеможливили вплив небезпечних факторів, безвідносно до того чи здійснюються у цей час на будівельному майданчику роботи, чи вони призупинені через погодні умови.
При цьому колегія суддів враховує, що позивач не надав доказів того, що будівництво на спірному будівельному майданчику було законсервовано або дійсно зупинене на зимовий період (як про це зазначається у позові та апеляційній скарзі) відповідними наказами та іншим документальним підтвердженням фактичних обставин у їх сукупності.
В апеляційній скарзі позивач визнає, що у період сніжної пори року ним знято огородження з недіючої шнекової ями та рейок баштового крану, а на майданчику періодично проводяться роботи з очищення від снігу. Тобто роботи (хоча й з прибирання) насправді проводяться на незаконсервованому будівельному майданчику біля таких небезпечних зон. Зупинення лише на певний незначний період будівельних робіт на майданчику не може свідчити про втрату статусу таких зон як небезпечних.
Норми ДБН А.3.2-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві. Основні положення» містять вимоги з безпеки праці та виробничого середовища у сфері будівництва, охорони довкілля під час виконання будівельно-монтажних робіт.
Під час зведення будівельних об`єктів повинні бути вжиті заходи для запобігання впливу на працівників та населення, яке перебуває на прилеглій до будівельного об`єкта території, небезпечних і шкідливих виробничих факторів (п. 4.2 ДБН А.3.2-2- 2009).
Відповідно до п. 3.2.2 ДБН А.3.1-5-2016 «Організація будівельного виробництва» будівельний майданчик це територія, яка виділяється у встановленому порядку для будівництва об`єктів, розміщення тимчасових будівель, споруд та інженерних мереж, будівельної техніки, будівельних матеріалів, виробів, конструкцій та обладнання, які використовуються у процесі будівництва.
Вимогами вищезазначених ДБН передбачено, що будівельні роботи включають загальні роботи (геодезичні, підготовчі, земляні, бетонні/залізобетонні, арматурні, монтажні, покрівельні, ізоляційні тощо) та спеціальні (теплоізоляційні, санітарно-технічні, електромонтажні, оздоблювальні тощо).
В даному випадку дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013210421654 отримано позивачем 26.05.2021 і будь-яких повідомлень про зупинення будівельних робіт на адресу будь-якого контролюючого органу ним направлено не було.
Водночас, відповідач здійснив фотофіксацію під час виїзду на перевірку, зафіксувавші, що на об`єкті розгорнуто будівельний майданчик: розміщено інженерні мережі, обладнання, транспорт, будівельні матеріали, зокрема, наявні результати земляних та будівельних робіт.
Відповідно до п.4.15 ДБН А.3.2-2-2009, перед початком робіт генпідрядник (субпідрядник, підрядник) повинен визначити небезпечні для людей зони, в яких існує постійний вплив або може існувати потенційний вплив небезпечних факторів, що пов`язані чи не пов`язані з характером робіт, що виконуються.
Згідно п.4.17 ДБН А.3.2-2-2009, небезпечні зони, що можуть виникнути на будівельному майданчику під час його організації, необхідно визначити в процесі розроблення будгенплану об`єкта та у подальшому позначити на території будівельного майданчика знаками небезпеки та попереджувальними написами.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що доводи позивача про його право не вживати запобіжні заходи кожного разу, коли погіршуються погодні умови, або він зупиняє роботи з інших причин (наприклад, на святкові та неробочі дні) є неогрунтованими, оскільки суперечать вищезазначеним будівельним нормам, направлених на унеможливлення впливу небезпечних факторів на будь-якого присутнього на такому будівельному майданчику (наприклад, працівника охорони).
Оскаржуваною постановою відповідача до позивача застосовано відповідальність за правопорушення сфері містобудівної діяльності, передбачене пп. 8 п. 3 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».
В даному випадку позивача притягнуто до відповідальності за декілька порушень у сфері містобудівної діяльності, розмір якої не залежить від кількості таких порушень, оскільки нормою пп.8 п. 3 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» це не передбачено. Тобто, навіть при підтвердження факту одного порушення, за яке позивача притягнуто до вдповідальності за такою законодавчою нормою, оскаржена постанова не підлягає скасуванню.
Водночас колегія суддів погоджується з наявністю порушень щодо невідповідності проведених позивачем будівельних робіт затвердженому проекту будівництва об`єкту, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», проектна документація це затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об`єктів будівництва.
Згідно п.2 Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011р. № 560, у цьому Порядку під терміном проект будівництва слід розуміти проектну документацію на будівництво об`єктів та комплексів (будов), розроблену для нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту на таких стадіях проектування, як техніко-економічне обґрунтування, техніко-економічний розрахунок, ескізний проект, проект, робочий проект.
Приписами п. 3 вказаного Порядку зазначено, що при дво- і тристадійному проектуванні проекти будівництва затверджуються на стадії проект та робочий проект і схвалюються на стадії техніко-економічне обґрунтування, техніко-економічний розрахунок та ескізний проект. У разі коли поділ будівництва на черги визначено на стадії розроблення техніко-економічного обґрунтування (техніко-економічного розрахунка, ескізного проекту), схваленого в установленому порядку, проект будівництва може затверджуватися в цілому або за чергами.
Відповідно до п. 9.1. ДБН А.2.2-3:2014 «Склад і зміст проектної документації на будівництво», Стадія Р (робоча документація) розробляється на підставі затвердженої попередньої стадії.
Згідно Додатку Ж вказаного ДБН, Робоча документація складається з: робочих креслень, паспорту опоряджувальних робіт, кошторисної документації, специфікації обладнання, виробів і матеріалів, опитувальних аркушів та габаритних креслень на відповідні види обладнання та виробів, робочої документації на будівельні вироби, ескізних креслень загальних видів нетипових виробів.
Відповідно до примітки до вказаного додатку, склад Р може уточнюватися і доповнюватися.
Вказуючи на ці норми, позивач зазначає, що стадія Р не підлягає затвердженню, а отже, не є затвердженим,проектним рішенням, а є похідною від нього.
Водночас порушення, описане відповідачем у спірному Акті перевірки, полягає в тому, що «зовнішня огороджувальна конструкція будується не у відповідності до затвердженої проектної документації (Робоча документація, Том №5 «Конструкції бетонні (залізобетонні) вище відмітки 0.000», Том 16-01-КБ.2) - кладка стін (в осі 13) здійснюється з бетонних блоків без зовнішнього шару цегли».
Погоджуючись з наявністю таких порушень, суд першої інстанції зазначив, що, відповідно до п.9.1 ДБН А.2.2-3: 2014 «Склад і зміст проектної документації на будівництво», стадія Р-робоча документація розробляється на підставі затвердженої попередньої стадії.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про архітектурну діяльність» робоча документація для будівництва об`єкта архітектури виконується відповідно до норм і правил на підставі затвердженого проекту.
Робоча документація для будівництва або авторський нагляд за її розробкою виконуються за участю архітектора - автора затвердженого проекту відповідно до укладеного договору на розроблення проекту цього об`єкта архітектури.
Тобто, робоча документація (Стадія-Р) повинна розроблятися у повній відповідності до затвердженого проекту, не може йому суперечити, змінювати основні конструктивні рішення, та може лише уточнювати або доповнювати його.
Разом з тим апелянт вважає, що зазначень того, що робоча документація розроблена не у відповідності до затвердженої проектної документації, оскаржувані акти індивідуальної дії відповідача не містять.
Вважаючи такі доводи апеляційної скарги неспроможними, колегія суддів враховує, що п.8 Завдання на проектування по спірному об`єкту від 22.07.2019 передбачено, що проектні рішення щодо огороджувальних конструкцій (несучі стіни з облицюванням червоною керамічною цеглою) відносяться до основних архітектурно-планувальних вимог і характеристик.
Відповідно до ч.1 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» завдання на проектування відноситься до вихідних даних для проектування об`єктів будівництва.
Завдання на проектування визначає обґрунтовані вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень об`єкта будівництва, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складається з урахуванням технічних умов, містобудівних умов та обмежень (п.4.2. Порядку розроблення проектної документації на будівництво об`єктів, затвердженого Наказом Мінрегіону від 23.03.2012 № 45).
Тому колегія суддів бере до уваги доводи відповідача, що у конструктивних рішеннях проектної документації визначено, що огороджувальна конструкція має будуватись з кладкою стін (в осі 13) з бетонних блоків із зовнішнім шаром цегли, а зміни, про які зазначається, фактично є коригуванням проектної документації. Тим більше, позивачем не доведено, як без внесення таких знін відповідач без експертизи взагалі може встановити, що це не порушення, а "ефективне технологічне рішення", а те, що зовні виглядає як блок, в середині містить шар цегли (як одну із складових).
Таким чином знаходить своє підтвердження фіксоване у спірному акті правопорушення щодо невідповідності між фактично виконуваними роботами та затвердженими проектними рішеннями, а саме «зовнішня огороджувальна конструкція будується не у відповідності до затвердженої проектної документації( Робоча документація, Том №5 «Конструкції бетонні (залізобетонні) вище відмітки 0.000», Том 16-01-КБ.2) кладка стін (в осі 13) здійснюється з бетонних блоків без зовнішнього шару цегли».
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування висновку експертизи колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з висновку експертів № 3987 від 30.10.2023, деформаційний шов на об`єкті «Нове будівництво п`яти (шостого, сьомого, восьмого, дев`ятого, десятого) багатоповерхових житлових будинків за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, 35 Шостий багатоповерховий житловий будинок (1-ша черга)» виконаний між осями 13 та 14 шостого багатоквартирного житлового будинку. Фактична найменша ширина деформаційного шва на рівні 7-го поверху становить 135 мм.
На дослідження експертам був наданий робочий проект по об`єкту «Нове будівництво п`яти (шостого, сьомого, восьмого, дев`ятого та десятого) багатоповерхових житлових будинків за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, 35. Шостий багатоповерховий багатоквартирний житловий будинок (1-ша черга)», розроблений інститутом «Сумигорстройпроект» у 2021 році.
Дослідивши креслення планів, що містяться у томі 3 «Архітектурні креслення», експертами встановлено, що між осями 13 та 14 проектом передбачений деформаційний шов шириною 2 0 0 м м .
Водночас під час обстеження експертами 06.06.2023 на будівельному об`єкті встановлено наявність деформаційного шву між вісями 13 а 14 на рівні перекриття 7-го поверху фактичним розміром 1 3 5 -1 5 0 м м.
Отже, знайшли своє підтвердження зазначені в Описі виявлених порушень акту, складеного за результатами проведення планового заходу державного архітектурно- будівельного контролю щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 08.02.2022, порушення: «Деформаційний шов виконаний не у відповідності до проектної документації (Том. 16-01-КБ.2). При улаштуванні деформаційного шву між частинами будинку не витримано розміри проміжку, який заповнюється теплоізоляційним негорючим матеріалом класу Г1».
Таким чином, на підставі зазначених експертами відомостями, які мають спеціальні знання і, власне, до яких суд і звернувся за висновком з метою отримання відповіді на питання, які потребують відповідних спеціальних знань, судом було обгрунтовано встановлено, що фактично виконані роботи не відповідають затвердженим проектним рішенням, а саме те, що не витримано розмір проміжку, який заповнюється теплоізоляційним негорючим матеріалом, а не відповідність ширини шва межам допустимих відхилень визначених державними будівельними нормами.
При цьому колегія суддів враховує, що відповіді експерта на інші запитання не спростовують зазначеного вище факту порушення.
Відповідно до пункту 8.4.2.2 ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва» (далі - ДБН А.3.1-5:2016), усі виявлені відхилення від вимог технологічної та нормативної документації повинні бути виправлені до початку виконання наступних технологічно пов`язаних операцій.
Разом з тим, пункт 4.8 ДБН А.3.1-5:2016 визначає, що за результатами виконаних будівельних робіт має бути оформлена виконавча документація. До виконавчої документації належить, в тому числі, загальний журнал робіт. Серед вимог до ведення загального журналу робіт, що наведені у Додатку А ДБН А.3.1-5:2016 визначено, що в ньому наводяться стислі відомості про методи виконання робіт, застосовані матеріали та, в тому числі, відхилення від робочих креслень (із зазначенням причин) і їх погодження. Окрім цього, до виконавчої документації, в тому числі, належать акти на закриття прихованих робіт, акти проміжного прийняття відповідальних конструкцій.
Додатком В ДБН А.3.1-5:2016 затверджена форма акту на закриття прихованих робіт, де наявне поле для заповнення інфорації : « При виконанні робіт відсутні ( або допущені) відхилення від проектної документації (за наявності відхилень вказується з ким і як погоджені, номер креслень і дата погодження)
Водночас, під час здійснення заходу державного архітектурно-будівельного контролю, головними інспекторами будівельного нагляду Управління ДІАМ у Сумській області не було виявлено жодних відомостей у виконавчій документації відповідача щодо фіксації відхилень (підтверджених експертами) під час будівельних робіт та геодезичних вимірювань.
Колегія суддів враховує доводи відповідача, який звертає увагу, що під час дослідження третього питання, експерти цитують, посилаються та надають висновки на підставі положень, викладених у «Посібнику з проектування кам`яних та армокам`яних конструкцій» (затверджено наказом ЦНІІ СК ім. Кучеренка Госстроя СРСР от 15.08.1985 №243/1), вважаючи такий документ діючим нормативним актом.
Водночас зазначений документ «Посібник…» втратив чинність на підставі наказу Мінрегіонбуду України від 15.11.2010 р. № 446 та від 30.12.2010 р. № 571, шляхом прийняття оновленого документу ДБН В.2.6-162:2010 «Кам`яні та армокам`яні конструкції. Основні положення».
Отже, «Посібник з проектування кам`яних та армокам`яних конструкцій» (затверджено наказом ЦНІІ СК ім. Кучеренка Госстроя СРСР от 15.08.1985 №243/1) не є чинним нормативно-правовим актом у галузі будівництві та не встановлює вимог до будівництва.
Враховуючи вищевикладене, доводи апелянта не ґрунтуються на фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому суд першої інстанції при винесенні рішення дійшов вірного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, а постанова і припис є правомірними, відповідають вимогам, які встановлені ст. 2 КАС України, процедурні питання відповідачем не порушені, факти порушень підтверджені.
Судом першої нстанції правілно зауважено у судовому рішення про необхідність дотримуватись будівельних норм, оскільки безпечне та надійне будівництво і контроль з боку позивача за таким будівництвом, тим більше в умовах воєнного стану в Україні, є надважливим, так як це відповідає конституційному принципу верховенства права та спрямоване на забезпечення безпеки людей, оскільки саме людьми і для людей здійснюється будівництво.
Заявник апеляційної скарги стверджує, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не урегульовує ні питання проведення перевірки, ні питання прийняття рішень за її результатами, а у цих питаннях відсилає до Закону України «Про основні засади державного нагляду контролю) у сфері господарської діяльності» (абз. 2 ч. 1 ст. 41 Закону).
На його думку відповідач порушив вимоги Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», віддавши перевагу на користь дотримання Постанов Кабінету Міністрів України при постановленні актів індивідуальної дії, що свідчить про їх протиправність. Оспорювана постанова не містить терміну усунення порушень і підписана не керівником органу державного нагляду (контролю) або його заступником, а головним інспектором з державного архітектурно-будівельного нагляду.
Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що процедура накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, що передбаченіЗакон України «Про регулювання містобудівної діяльності», встановлена Порядком накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 № 244.
Відповідно до п.2 Порядку № 244 накладати штраф від імені вищезазначених органів мають право: керівники виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад; керівники структурних підрозділів з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; головні інспектори будівельного нагляду.
Отже, зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що головному інспектору будівельного нагляду надані повноваження щодо накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, а тому відповідно у такої особи наявні повноваження щодо підписання прийнятого рішенння.
Колегія суддів погоджується, що процедура накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, що передбачені Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», встановлена Порядком накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 № 244.
Відповідно до п. 16 Порядку № 244 справа про правопорушення у сфері містобудівної діяльності розглядається посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю, до повноважень якої належить розгляд таких справ, протягом 15 днів з дня одержання зазначеною особою протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та інших матеріалів справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про відповідальність у сфері містобудівної діяльності» постанови про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, винесені посадовими особами, визначеними у ч.2 ст. 3 цього Закону, є виконавчими документами і підлягають виконанню в установленому законом порядку.
Крім того наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 23.05.2012 року за № 553 затведжено форму постанови про накладеннч штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, що складається за результатами здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, яка за змістом не містить посилання на зазначення терміну усунення порушення.
Отже, оскаржувана постанова винесена уповноваженою посадовою особою та за формою та змістом повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
При цьому посилання позивача на невідповідність постанови про накладення штрафу нормам Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо змісту розпорядження, колегія суддів вважає безпідставними
Так, у відповідності до ч. 9 ст. 7 наведеного Закону розпорядження або інший розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) - обов`язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у визначені строки.
При цьому оспорювана постанова є рішенням про накладення штрафу та не містить вимоги щодо усунення виявлених порушень, а тому до вказаних правовідносин зазначені приписи ст. 7 вказаного Закону не застосовуються.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керуєтьсяст. 322 КАС України,ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно дост. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно дост. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно пункту 4 частини першоїстатті 317 Кодексу адміністративного судочинства Українипідставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, частково погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд частково дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, приймаючи рішенння про відмову в задоволенні позову про скасування постанови, в той же час колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування припису, в зв`зку з чим рішенння суду першої інстанції підлягає скасувнню в цій частині з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 по справі № 480/3506/22 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо- комерційна компанія «Федорченко» до Державної інстпекції архітектури та містобудування України про визнання протиправними та скасування припису від 08.02.2022 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил та прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовльнити.
Скасувати припис Державної інстпекції архітектури та містобудування України від 08.02.2022 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил
В іншій частині рішенняСумського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року по справі № 480/3506/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій
