Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2025 року
м. Київ
Справа № 405/5813/16
Провадження № 51-1391 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7 ,
захисників (відеоконференція) ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 ,
представника потерпілого (відеоконференція) ОСОБА_11 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 з доповненням, його захисника ОСОБА_10 та захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25 серпня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014120000000135, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , раніше судимого: 22 січня 1999 року вироком Кіровоградського обласного суду за п. «г», «і» ст. 93, п. «г», «і» ст. 17, 93 ч. 1 ст. 101, ч. 1 ст. 222, ст. 102, ч. 1 ст. 106, 42, 43 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 296 КК України, та
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда, зареєстрованого у АДРЕСА_2 , раніше судимого: 22 січня 1999 року вироком Кіровоградського обласного суду за п. «г», «і» ст. 93, ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 222, 42, 43 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Кіровський районний суд м. Кіровограда вироком від 25 серпня 2022 року визнав ОСОБА_6 та ОСОБА_7 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначив кожному з них покарання у виді довічного позбавлення волі.
Також суд визнав ОСОБА_7 невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, та виправдав його на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Згідно з вироком 02.05.2014 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , будучи раніше судимими за вчинення умисного вбивства, знаходились в приміщенні розважального клубу «Джунглі» по вул. Тарковського, 43а у м. Кіровограді, де вживали спиртні напої. Там також перебував і потерпілий ОСОБА_12 .
Приблизно о 03:50 між ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , який перебував в стані алкогольного сп`яніння, виник словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_12 кулаком завдав удар по обличчю ОСОБА_7 . У цей час у обвинувачених виник умисел на вбивство ОСОБА_12 .
ОСОБА_6 , який знаходився поруч, підійшов до ОСОБА_12 та кулаками завдав декілька ударів по голові, від яких потерпілий втратив рівновагу та вийшов з приміщення на вулицю.
ОСОБА_6 , продовжуючи свої злочинні дії, прослідував за ОСОБА_12 та, наздогнавши останнього на проїзний частині навпроти клубу, продовжив наносити удари кулаками по голові ОСОБА_12 , від яких останній впав на асфальт. В цей час ОСОБА_7 , реалізуючи спільний умисел на позбавлення життя ОСОБА_12 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з великою силою завдав взутою ногою 2 удари в голову та 2 удари по тулубу потерпілого.
Після того, як потерпілий ОСОБА_12 втратив свідомість та став харчати, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 усвідомили, що заподіяли потерпілому ОСОБА_12 тілесні ушкодження несумісні із життям і припинили його побиття. Після цього ОСОБА_6 відтягнув ОСОБА_12 до тротуару, а ОСОБА_7 в подальшому допоміг перенести ОСОБА_12 через бордюр до тротуару, де вони залишили потерпілого та з місця події зникли.
Діями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_12 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер. Зокрема 02.05.2014 близько 05:00 каретою швидкої допомоги ОСОБА_12 було доставлено до лікарні, де було констатовано смерть останнього.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 15 січня 2024 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_10 в його інтересах залишив без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково. Вирок Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25 серпня 2022 року змінив в частині вирішення процесуальних витрат. Зокрема апеляційний суд стягнув солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати у провадженні в сумі 64 302,74 грн. В іншій частині вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_10 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до суворості призначеного покарання, просять змінити оскаржувані судові рішення, перекваліфікувати діяння ОСОБА_6 з пунктів 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання в межах санкції цієї статті.
Засуджений та його захисник у касаційних скаргах зазначають, що у ОСОБА_6 був відсутній умисел на вбивство потерпілого, конфлікт між ними був ситуативним і випадковим, він захищав свого друга. Також захисник і засуджений посилаються на те, що ОСОБА_6 відтягнув потерпілого з проїжджої частини після того, як він впав, щоб на нього не наїхав автомобіль. Це, на переконання сторони захисту, свідчить про відсутність у ОСОБА_6 умислу на вбивство потерпілого.
Крім цього, вони вважають, що суди не врахували протиправну поведінку самого потерпілого щодо ОСОБА_7 . Також сторона захисту заперечує наявність попередньої змови між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на вчинення кримінального правопорушення.
У касаційних скаргах засуджений і захисник вважають, що суди не врахували час настання смерті потерпілого о 05:00 у лікарні, адже за умови надання вчасної медичної допомоги наслідку у виді смерті потерпілого можна було уникнути, що, на переконання скаржників, також підтверджує неправильність кваліфікації діянь за ст. 115 КК України.
Засуджений та захисник вказують, що Кропивницький апеляційний суд повністю задовольнив клопотання про повторне дослідження доказів, однак не всі докази дослідив, зокрема не дослідив висновки експертів, не допитав експертів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Також апеляційний суд не надав жодної оцінки протилежності висновків експертиз і тому факту, що отримані тілесні ушкодження не перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням смерті потерпілого.
Крім цього, засуджений у своїй скарзі вказує на порушення його права на захист, оскільки апеляційний суд не провів перехресного допиту експертів.
Вважають, що суд без правового обґрунтування надав перевагу висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи № 116 від 18 серпня 2021 року.
Також за змістом касаційних скарг і захисник ОСОБА_10 і засуджений ОСОБА_6 вказують на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, недоведеність дослідженими доказами умислу на вбивство потерпілого.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_7 за пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України та закрити кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання. Крім цього, захисник просить, у разі відмови у задоволенні скарги в частині закриття кримінального провадження, призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Захисник ОСОБА_16 на обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про порушення права на захист ОСОБА_7 , оскільки останнього було затримано 02.05.2014 близько 09:00 у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину і без належного оформлення його утримували протягом 13 годин.
Протягом цього часу до нього застосовувались незаконні методи слідства, шляхом фізичного і психологічного тиску примушували зізнатись у вчиненні умисного вбивства без роз`яснення його прав та допуску захисника, й лише о 22:00 під час оформлення протоколу затримання в порядку ст. 208 КПК України до нього допустили захисника. Після цього 03.05.2014 ОСОБА_7 було звільнено з-під варти без повідомлення про підозру і проведено з ним кілька слідчих дій, зокрема допитано як свідка, проведено слідчий експеримент та впізнання особи.
О 19:00 03.05.2014 ОСОБА_7 було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, однак в подальшому судом його було виправдано за ст. 296 КК України, що, на переконання захисника, свідчить про незаконність його затримання та є істотним порушенням вимог КПК України.
Крім цього, захисник вказує, що показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 не підтверджують факт конфлікту між ОСОБА_12 і ОСОБА_7 та нанесення останнім ударів ногою по тулубу потерпілого. При цьому за змістом скарги захисник висловлює незгоду з оцінкою судом показань цих свідків.
Захисник ОСОБА_8 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не погоджується з оцінкою судом доказів на предмет доведеності ними конкретних обставин справи. Вважає, що досліджені судом докази, які покладені в основу обвинувального вироку, не доводять винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 12, 13 ч. 2 ст.115 КК України, і вказує на непричетність засудженого до побиття потерпілого ОСОБА_12 .
Також захисник указує на протиріччя трьох висновків судово-медичних експертиз щодо наявності у потерпілого тілесних ушкоджень, механізму їх спричинення, ступеню їх тяжкості, часу утворення та причин смерті, однак, на думку захисника, суд не надав належної оцінки кожному з цих висновків.
Вважає висновок експерта № 116 від 18.08.2021 неналежним і недопустимим доказом, оскільки він зроблений на підставі дослідження фотоархіву та містить припущення. При цьому експерт, який проводив розтин трупу, не встановив перелому кісток черепа потерпілого. Апеляційний суд, переглядаючи вирок, усупереч вимогам ст. 419 КПК України не дав оцінки вказаним обставинам.
Крім цього, захисник вважає, що суд вийшов за межі висунутого обвинувачення, оскільки у формулюванні обвинувачення не вказав тілесних ушкоджень - перелом кісток черепу, а у мотивувальній частині послався на висновок експерта № 116 від 18.08.2021, перелічивши вказані там тілесні ушкодження.
Захисник вважає, що висновок судово-медичного експерта № 116 від 18.08.2021 жодним чином не підтверджує винуватості ОСОБА_7 , а лише підтверджує факт його знаходження в місці конфлікту, а висновок експерта № 214 від 22.07.2014 є неналежним і недопустимим доказом, хоча, як стверджує захисник, суд взагалі не дав йому оцінку і не посилається на нього у вироку.
Крім цього, захисник ОСОБА_8 вказує на суворість призначеного ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі, що є порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і суперечить рішенню Конституційного суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р, яким визнано неконституційними положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України.
Захисник ОСОБА_9 у касаційній скарзі в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_7 за пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України та закрити кримінальне провадження в цій частині у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 КК України.
Захисник ОСОБА_9 у своїй скарзі в інтересах ОСОБА_7 вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, не доведена поза розумним сумнівом, що, на думку захисника, підтверджується висловленою окремою думкою судді першої інстанції. Захисник ОСОБА_9 також обґрунтовує свої вимоги тим, що апеляційний суд не дослідив повністю всі докази у справі, хоча задовольнив клопотання про повторне дослідження доказів.
Також захисник з посиланням на висновок залученого стороною захисту спеціаліста ставить під сумнів висновки судово-медичних експертиз і вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не взяли до уваги висновки спеціаліста. Крім цього, захисник також вважає, що суди не вмотивували, чому взяли до уваги одні висновки експертів і відхилили інші.
Захисник ОСОБА_9 вважає, що зі сторони обвинувачення було вчинено тиск на суддів та інших учасників процесу, зокрема представник потерпілих адвокат ОСОБА_11 звертався до ДБР щодо наявності, на його думку, ознак кримінального правопорушення в діях учасників судового провадження, через що адвокат ОСОБА_9 викликався до слідчого ДБР для допиту в якості свідка, а також двоє суддів колегії суду першої інстанції викликались до ДБР і допитувались, що свідчить про тиск на них.
Також захисник вважає, що покарання у виді довічного позбавлення волі є надто суворим і призначене без належного мотивування, оскільки судом встановлено обставини, які пом`якшують покарання.
Засуджений ОСОБА_6 після ознайомлення в суді касаційної інстанції з матеріалами кримінального провадження в повному обсязі подав доповнення до касаційної скарги на обґрунтування вимог щодо незаконності, на його думку, оскаржуваних судових рішень.
У своїх доповненнях засуджений вважає, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення не доведена поза розумним сумнівом.
Вважає, що висновок експертів № 116 від 18.08.2021 є неналежним і недопустимим доказом, оскільки він зроблений за наявними фотознімками та висновками попередніх експертиз, гістологічних таблиць. Цей висновок суперечить двом іншим висновками № 395 та № 214, а суди першої та апеляційної інстанції необґрунтовано відмовили в одночасному допиті експертів для усунення протиріч. Також посилається на порушення під час проведення експертизи № 116 від 18.08.2021, оскільки на дослідження не було надано фрагменту шкіри з відбитком.
Крім цього, засуджений вважає, що суди допустили порушення, відмовивши у допиті експертів Дніпровського бюро СМЕ у якості свідків.
ОСОБА_6 заперечує наявність у нього попередньої змови з ОСОБА_7 на вчинення вбивства. Також засуджений вважає, що, оскільки судом було виправдано ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 296 КК України, то кваліфікація подальших діянь за ч. 2 ст. 115 КК України є неправильною, адже обвинувачення спиралось на хуліганські дії як на причину умислу та попередньої змови.
Крім цього, засуджений ОСОБА_6 посилається на те, що у матеріалах кримінального провадження відсутній диск з технічним записом судових засідань від 25.06.2015 та 26.06.2015, що, на його думку, є безумовною підставою для скасування судових рішень.
Також засуджений вважає, що розгляд кримінального провадження щодо нього в судах першої та апеляційної інстанцій здійснено незаконним складом суду, оскільки до колегії було включено суддів, які мають спеціалізацію з розгляду цивільних справ, а саме суддів ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .
Позиції учасників судового провадження
Засуджені та захисники підтримали подані касаційні скарги і просили їх задовольнити.
Прокурор та представник потерпілого заперечували проти задоволення поданих касаційних скарг.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону суди дотрималися.
Доводи касаційних скарг захисника ОСОБА_10 та засудженого ОСОБА_6 про відсутність у останнього умислу на вбивство потерпілого, помилковість кваліфікації його дій за пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України та доцільність їх кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК України колегія суддів Верховного Суду не вбачає обґрунтованими.
Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.
Необхідний причинний зв`язок відображає закономірності розвитку об`єктивного світу, де причина сама в собі містить реальну можливість настання відповідного наслідку. За таких обставин суб`єкт здатен передбачати розвиток природного перебігу подій як закономірних явищ. Вчиняючи ті або інші дії, що із закономірністю тягнуть за собою настання певних наслідків, людина здатна їх передбачити як невідворотний чи можливий результат своїх дій, і саме тому необхідний причинний зв`язок має кримінально-правове значення, а суспільно небезпечні наслідки, заподіяні діянням особи, ставляться їй у провину.
Ознаки суб`єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням об`єктивних умов вчинення діяння, за встановленими фактичними обставинами вчиненого кримінального правопорушення, на підставі доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК України, та оцінених відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
При встановленні форми та виду вини суд у кожному конкретному випадку виходить з аналізу всіх зібраних у справі доказів, сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховує характер і спосіб його вчинення, інтенсивність і спрямованість протиправного впливу, кількість і локалізацію на тілі потерпілої особи тілесних ушкоджень, причини припинення протиправних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, інше.
Визначальним для кваліфікації кримінального правопорушення з матеріальним складом є суб`єктивне ставлення винуватого до наслідків своїх дій.
У аспекті встановлення підстави кримінальної відповідальності, юридичної оцінки суб`єктивного ставлення до вчиненого, суд мав враховувати, що за ступенем конкретизації у свідомості суб`єкта передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків виокремлюють визначений (пов`язаний із передбаченням конкретного наслідку) і невизначений (альтернативний) умисли, коли свідомістю винного охоплюється можливість настання двох або більше альтернативних наслідків. Небажання смерті потерпілого не виключає умисної вини. При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні.
Як встановили суди, ОСОБА_6 завдав потерпілому ОСОБА_12 численні удари кулаками у життєво важливий орган - голову, а ОСОБА_7 завдав взутою ногою 2 удари в голову та 2 удари по тулубу. Смерть ОСОБА_12 настала від черепно- мозкової травми з крововиливом під м`які оболонки мозку, яка виникла від сукупності тілесних ушкоджень в області голови.
Враховуючи характер заподіяних тілесних ушкоджень, їх локалізацію, кількість, спрямованість у життєво важливий орган - голову; силу ударів, обставини припинення нанесення ударів, зокрема лише після того як потерпілий втратив свідомість, на переконання колегії Верховного Суду в сукупності свідчать про спрямованість умислу засуджених саме на вбивство ОСОБА_12 , тому їх діяння за пунктами 12,13 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що смерть потерпілого настала лише о 05:00 у лікарні, і за умови надання вчасної медичної допомоги наслідку у виді смерті можна було б уникнути, колегія суддів вбачає необхідним вказати, що за наявності підтвердженого умислу винних на заподіяння смерті потерпілому проміжок часу до її настання не має вирішального впливу на кваліфікацію дій винних осіб.
Також не вбачаються обґрунтованими й доводи касаційних скарг про відсутність попередньої змови між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на вчинення інкримінованого їм кримінального правопорушення.
Судом встановлено, що дії засуджених були узгодженими та послідовними. Зокрема ОСОБА_6 , побачивши як потерпілий завдав удару ОСОБА_7 , не вчиняв дій на припинення конфлікту, не відсторонився від конфлікту, а почав наносити удари в голову ОСОБА_12 , витіснив його на вулицю, де вони разом з ОСОБА_7 наносили потерпілому удари. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що такі дії свідчать про наявність спільного скоординованого умисну на вбивство потерпілого.
Доводи про неврахування судами поведінки потерпілого суперечать змісту оскаржуваних судових рішень, зі змісту яких вбачається, що суди встановили обставини справи, визнали доведеним, що саме потерпілий перший завдав удару ОСОБА_7 , й надали відповідну оцінку цим обставинам.
Стосовно повторного дослідження доказів апеляційним судом і доводів про порушення вимог закону, у зв`язку з не проведенням повторного допиту експертів та не дослідженням висновків судово-медичних експертиз, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_10 подали до апеляційного суду клопотання про повторне дослідження доказів (т. 26 а. с. 15-17,18-21).
В судовому засіданні 10.04.2023 колегія суддів, вирішуючи клопотання сторони захисту, задовольнила його частково, визнала необхідним дослідити документи, які були досліджені судом першої інстанції, допитати свідків та обвинувачених. Стосовно допиту експертів суд вказав, що буде вирішувати це питання за необхідності (т. 26 а. с. 36-38). Також в цьому судовому засіданні було досліджено висновок судово-медичного експерта № 395 (т. 1 а. с. 71-73).
В судовому засіданні 05.06.2023 апеляційним судом було досліджено висновок судово-медичноїекспертизи № 08-180/2020/пп від 11 січня 2020 року (т. 20 а. с. 155- 156), а також висновок судово-медичної експертизи № 116 від 18 серпня 2021 року (т. 22 а. с. 178-249).
В судовому засіданні 16 жовтня 2023 року суд, вирішуючи питання про зміну порядку дослідження доказів, на зауваження прокурора про те, що суд задовольнив клопотання про допит експертів, повторно вказав, що не вирішував допитувати експертів, і це питання може бути вирішено після дослідження доказів за необхідності.
В судовому засіданні 18 грудня 2023 року після допиту обвинувачених суд поставив питання про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами на обговорення, на що сторони, у тому числі і захисники ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , повідомили про можливість переходу до судових дебатів та відсутність будь-яких доповнень чи клопотань.
Враховуючи викладене, Верховний Суд вбачає необґрунтованими доводи засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_10 про допущені апеляційним судом порушення в цій частині.
Щодо тверджень сторони захисту про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не вказали, чому надали перевагу висновку комісійної судово-медичної експертизи № 116 від 18 серпня 2021 року на противагу наявним у матеріалах справи іншим висновкам судово-медичних експертиз, Верховний Суд зазначає таке.
Судом першої інстанції в судовому засіданні було досліджено всі три висновки судово-медичних експертиз, а саме:
1) висновок № 395 від 23.05.2014, у якому перераховано виявлені у ОСОБА_12 тілесні ушкодження, вказано їх тяжкість, а також, зазначено, що пошкодження в області голови утворилися від локальних, травматичних впливів (не менше 8-ми) твердим тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею; що смерть ОСОБА_12 знаходиться в прямому причинному зв`язку з отриманими ушкодженнями і настала від закритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалася крововиливом під м`які оболонки головного мозку, що підтверджується даними судово-медичного дослідження трупа, гістологічним дослідженням. Черепно-мозкова травма з крововиливом під м`які оболонки мозку виникла від сукупності тілесних ушкоджень в області голови;
2) висновок № 08-180/2020/пп від 11.01.2021, відповідно до якого експертом виявлено аналогічні тілесні ушкодження, однак зазначено, що прямого причинного зв`язку між об`ємом травм голови і настанням смерті не встановлено. Причиною смерті слід вважати гостре порушення кровообігу, яке настало внаслідок неспецифічної кардіотоксичної дії етанолу на паталогічно змінене серце, морфологічні ознаки якого відповідають алкогольній кардіоміопатії;
3) висновок № 116 від 18.08.2021, відповідно до якого на ряду з виявленими раніше експертами ушкодженнями встановлено й інші тілесні ушкодження, які викладені у висновку. Вказано, що пошкодження в області голови утворилися від локальних, травматичних впливів не менше 12-ти. Виявлені у потерпілого тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми відносно живих осіб відносяться до тяжкого ступеню за ознаками небезпеки для життя. Смерть ОСОБА_12 настала від закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток черепа, крововиливами під м'які мозкові оболонки та в речовину головного мозку з набряком м`якої мозкової оболонки та речовини головного мозку, в тому числі і довгастого мозку.
Судом першої інстанції було допитано експерта ОСОБА_13 , який підтвердив складений експертом ОСОБА_22 висновок експертизи № 395 від 23.05.2014, та зазначив, що експертом вказано безпосередню причину смерті - закрита черепно-мозкова травма з крововиливом під м`які оболонки мозку.
Також місцевий суд допитав експертів ОСОБА_23 , ОСОБА_24 . ОСОБА_14 , які підтвердили складений ними висновок експерта № 08-180/2020/пп від 11.01.2021.
Оцінюючи ці докази, суд першої інстанції вказав, що у висновках № 395 від 23.05.2014 та № 116 від 18.08.2021 однаково зазначено, що смерть потерпілого настала від закритої черепно-мозкової травми. Між зазначеними тілесними ушкодженнями та настанням смерті, є прямий причинний зв`язок. Той факт, що у висновку № 116 від 18.08.2021 встановлено додаткові тілесні ушкодження, жодним чином не спростовує обох висновків про причини смерті та не свідчить про їх протилежність.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність прямого причинного зв`язку між заподіяними обвинуваченими потерпілому тілесними ушкодженнями та настанням смерті, з чим погодилась і колегія суддів апеляційного суду. Такий висновок Верховний Суд вбачає обґрунтованим і належним чином умотивованим.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що саме з метою усунення протиріч у висновках експертів № 395 від 23.05.2014 та № 08-180/2020/пп від 11.01.2021 після допиту експертів, які проводили ці експертизи, суд за правилами ст. 332 КПК України призначив повторну комісійну судово-медичну експертизу, тобто судом вжито відповідних заходів для усунення протиріч у висновках експертів.
Стосовно посилань у скаргах на необґрунтовану відмову судом першої інстанції у допиті експертів, колегія суддів зазначає, що захисниками ОСОБА_25 та ОСОБА_9 після отримання висновку судово-медичної експертизи № 116 від 18.08.2021 було заявлено клопотання про допит експертів (т. 23 а. с. 133-135, 142- 143).
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 356 КПК України за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку.
В судовому засіданні 10 грудня 2021 року вказані клопотання було розглянуто і відмовлено у їх задоволенні. Обґрунтовуючи своє рішення, суд вказав, що експерти, які надали висновки № 395 від 23.05.2014 та № 08-180/2020/пп від 11.01.2021, вже були допитані судом. Отриманий висновок № 116 від 18.08.2021 є зрозумілим, а стороною захисту не обґрунтовано, у чому саме полягає його незрозумілість і які саме протиріччя у ньому містяться. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, а доводи скарги в цій частині вбачає безпідставними.
Стосовно посилань у скаргах про недопустимість та неналежність висновку експерта № 116 від 18.08.2021 у зв`язку з тим, що він зроблений на підставі дослідження фотознімків, то вони не ґрунтуються на вимогах, які передбачені для проведення таких експертиз.
Відповідно до Інструкції про проведення судово-медичної експертизи N 6 від 17.01.95 (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.95 р. N6, до компетенції судово-медичної експертизи належить експертиза за матеріалами кримінальних та цивільних справ (п. 1.4.5).
Відповідно до цієї Інструкції участь кількох експертів є обов`язковою при проведенні повторних експертиз за матеріалами кримінальних та цивільних справ (п. 2.4.2). Таким чином, вказаною інструкцією передбачено можливість проведення повторної експертизи за матеріалами кримінального провадження.
Зі змісту висновку експерта № 116 від 18.08.2021 вбачається, що для проведення експертизи було надано матеріали кримінального провадження у 21 томі, 2 амбулаторні картки, журнал обліку прийому хворих, картку про стан здоров`я ОСОБА_12 , ксерокопії медичної довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів ОСОБА_12 та ксерокопію сертифікату про проходження ним профілактичного наркологічного огляду. Проведення експертизи було доручено комісії, до складу якої входило 5 судово- медичних експертів.
За таких обставин колегія суддів не вбачає обґрунтованими доводи сторони захисту про визнання цього висновку експерта неналежним чи недопустимим доказом з наведених у скаргах підстав.
Посилання у касаційній скарзі про безпідставне неврахування судами висновку спеціаліста також не вбачаються вмотивованими.
В матеріалах кримінального провадження наявний висновок спеціаліста № 314/15 від 07.08.2015, складений на підставі заяви захисника ОСОБА_8 спеціалістом в галузі судово-медичної експертизи ОСОБА_26 . У цьому висновку спеціаліст зазначає, що висновки експертів № 395 та 214, які були складені судово-медичними експертами Кіровоградського бюро СМЕ, не можна вважати науково обґрунтованими (т. 10 а. с. 182-197).
За змістом ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні щодо злочинів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Висновки спеціаліста не є джерелом доказів у кримінальному провадженні щодо злочинів, тому обґрунтовано висновок спеціаліста № 314/15 від 07.08.2015 не був узятий судом до уваги.
Також не підтверджуються змістом оскаржуваного вироку суду першої інстанції посилання у касаційній скарзі про вихід суду за межі висунутого обвинувачення, оскільки суд послався на висновок експерта № 116 від 18.08.2021, яким встановлено тілесні ушкодження, які відсутні як частина обвинувачення в обвинувальному акті.
За змістом п. 2 ч. З ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Викладаючи у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, суд першої інстанції виклав обставини, зазначені в обвинувальному акті, у тому числі і вказані в обвинуваченні тілесні ушкодження, їх тяжкість та причини смерті. Жодних додаткових тілесних ушкоджень ніж ті, які містяться у обвинувальному акті, суд у вироку при викладенні формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вказав.
Разом з цим, зазначаючи у вироку відповідно до п. 2 ч. З ст. 374 КПК України докази на підтвердження встановлених судом обставин, суд дійсно вказав на висновок експерта № 116 від 18.08.2021 та коротко розкрив його зміст, однак це не свідчить про вихід суду за межі висунутого обвинувачення, оскільки формулювання обвинувачення у вироку відповідає тому, яке викладене в обвинувальному акті.
Стосовно доводів касаційних скарг про недопустимість та неналежність як доказу даних висновку експерта № 214 від 22.07.2014 колегія суддів касаційного суду вбачає таке.
Відповідно до цього висновку судово-медичної експертизи на фотозображенні правої лобно-скроневої ділянки голови трупа ОСОБА_12 виявлений слід у вигляді крововиливу. Слід є позитивним відбитком рельєфного малюнку, яким міг бути рельєфний малюнок задньозовнішньої поверхні підошви каблука правої спортивної туфлі, наданої для проведення експертизи (кросівок вилучений у ОСОБА_7 при затриманні), або інша поверхня з подібним рельєфним малюнком (т. 6 а. с. 117-129).
Обґрунтовуючи доводи сторони захисту щодо недопустимості та неналежності висновку як доказу, захисник посилається на наявну в матеріалах справи рецензію цього висновку, складену кандидатом юридичних наук ОСОБА_27 за запитом захисника ОСОБА_9 .
В рецензії зазначено, що експертиза проведена з порушенням принципів об`єктивності та повноти дослідження, визначених ст. 3 ЗУ «Про судову експертизу», та порушенням приписів ст. 101 КПК України у частині, що стосується вимог докладності опису проведених експертом досліджень і обґрунтованості відповідей на поставлені запитання (т. 10 а. с. 198-204).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що рецензування висновків експерта не є процесуальною дією і складений за його результатами документ не має доказового значення. В розумінні кримінального процесуального закону рецензія не є тим засобом, який спростовує висновок експертизи, оскільки інститут рецензування висновків судових експертів є формою внутрішньовідомчого контролю за якістю експертної роботи.
Особа, яка складає рецензію, не несе відповідальності за свої міркування щодо оцінки висновку експерта, їх правильність й обґрунтованість, за хибність таких тверджень. Вона висловлює особисту суб`єктивну думку у спосіб і формі, на підставі якої суд не має права встановлювати наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (постанова Верховного Суду від 08 серпня 2024 року, справа № 708/1253/15-к).
Рецензія передбачає аналіз та коментування основних положень висновку експерта шляхом узагальненого і аргументованого його оцінювання з точки зору відповідності вимогам чинного законодавства, методикам проведення судової експертизи, іншим встановленим вимогам.
Таким чином, рецензія не може бути підставою для визнання висновку експерта неналежним чи недопустимим доказом, а може лише вказувати про певні недоліки при проведенні експертизи, що може в окремих випадках слугувати підставою для звернення до суду з клопотанням про проведення повторної (іншої) експертизи.
Стосовно доводів захисника ОСОБА_8 про застосування до засудженого ОСОБА_7 02.05.2014 в період з 9:00, коли його було затримано, до 22.00, коли до нього допустили захисника, недозволених методів слідства, а саме психологічного та фізичного тиску на останнього з метою отримання зізнавальних показів, то необхідно зазначити таке.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу, що для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, така заява має бути небезпідставною.
Тобто особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати певне підтвердження цим обставинам або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, повідомити інформацію, яка дає можливість перевірити, чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника настільки надмірний тягар доведення, однак за відсутності інформації, яка дає можливість її перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана небезпідставною і не створює обов`язку проведення розслідування такої заяви (справи № 515/2020/16-к, № 639/2852/22, № 761/13964/22).
Під час досудового розслідування ОСОБА_7 з відповідними заявами до правоохоронних органів не звертався. Під час допиту його в судах першої та апеляційної інстанції засуджений також не вказував про застосування до нього недозволених методів слідства.
Крім цього, захисник у касаційній скарзі зазначає, що до засудженого застосовували тиск, щоб він зізнався у вчиненні вбивства, однак останній вину у вчиненні кримінального правопорушення ні під час досудового слідства, ні в суді не визнавав.
Захисник не вказує на те, що в період з 09.00 до 22.00 годин 02.05.2014 з ОСОБА_7 були проведені будь-які слідчі дії, на результати яких мав вплив здійснений на останнього тиск, що мало б привести до визнання певних отриманих доказів недопустимими.
Зі змісту протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (т. 3 а. с. 34 - 35) вбачаєтеся, що о 22:00 02.05.2014 при оформленні протоколу вже присутній захисник ОСОБА_8 , яка підписала протокол без жодних зауважень, а вже 03.05.2014 ОСОБА_7 було звільнено з-під варти, оскільки не було здобуто достатніх доказів для повідомлення йому про підозру (т. 3 а. с. 39).
За таких обставин, враховуючи відсутність у касаційній скарзі конкретного обґрунтування на підтвердження застосування до ОСОБА_7 недозволених методів слідства і конкретних доводів щодо наслідків застосування таких методів, зокрема їх впливу на допустимість конкретних доказів, що були покладені в основу обвинувачення, колегія суддів не вбачає ці доводи належно умотивованими.
Доводи про те, що, оскільки ОСОБА_7 було виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, то його затримання 03.05.2014 за підозрою у вчиненні цього кримінального правопорушення було незаконним, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, також не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки затримання особи може бути здійснене за наявності для цього підстав, передбачених статтями 207, 208 КПК України, що не виключає подальшого виправдання особи.
Доводи захисника ОСОБА_9 про тиск на нього та на колегію суддів першої інстанції у зв`язку зі зверненням представника потерпілих до правоохоронних органів були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано вказав, що чинним законодавством визначений порядок, яким передбачено надання відповідного повідомлення суддею до ВРП про тиск на суддю, однак в матеріалах провадження відсутні дані про звернення суддів першої інстанції з повідомленнями про вчинення на них тиску.
Крім цього, колегія суддів Верховного Суду вважає, що звернення особи до правоохоронних органів з відповідними заявами, а також виклик особи до правоохоронних органів для допиту, не може безумовно свідчити про тиск на особу, а захисник у касаційній скарзі не зазначає, у чому саме полягав такий тиск.
Посилання ОСОБА_6 у доповненнях до касаційної скарги на відсутність в матеріалах кримінального провадження диску з технічним записом судових засідань від 25.06.2015 та 26.06.2015, що, на його думку, є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, також не вбачаються обґрунтованими.
У матеріалах кримінального провадження (т. 10 а. с. 54) дійсно наявний конверт, у якому відсутній диск, на якому зафіксовано судові засідання Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25.06.2015 та 26.06.2015, однак цим судом 26 червня 2015 року було постановлено вирок щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , який в подальшому був скасований ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 квітня 2016 року, і було призначено новий розгляд в суді першої інстанції (т. 11 а. с. 169-190).
Після цього за результатами нового розгляду в суді першої інстанції було постановлено оскаржувані у цьому провадженні вирок Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25 серпня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2024 року. Таким чином, відсутній диск з аудіозаписом не стосується процедури ухвалення оскаржуваних у цьому касаційному провадженні судових рішень, тому колегія суддів не вбачає підстав для їх скасування з цих мотивів.
Не погоджується колегія суддів і з доводами засудженого ОСОБА_6 про розгляд кримінального провадження незаконним складом суду.
У матеріалах кримінального провадження наявний протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 грудня 2017 року (т. 15 а. с. 170), відповідно до якого було визначено головуючого суддю ОСОБА_28 й до складу колегії суддів ОСОБА_20 та ОСОБА_29 . Тобто склад суду визначено з дотриманням вимог ст. 35 КПК України.
Засудженим до свого доповнення до касаційної скарги долучено відповідь Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на його запит щодо спеціалізації судді ОСОБА_20 . У цій відповіді вказано, що за даними суддівського досьє рішенням зборів суддів Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25.09.2017 №13 ОСОБА_20 визначено спеціалізацію з розгляду, крім іншого, кримінальних справ (кримінальні справи та кримінальні провадження, розгляд яких передбачений КПК України в складі колегії суддів, в разі неможливості формування колегії для розгляду справи (крім головуючого судді); справи з приводу вирішення заяв про відвід (самовідвід), розгляд яких передбачений реченням першим частини першої статті 81 КПК України). Тобто суддя ОСОБА_20 могла бути визначена до складу колегії суддів для розгляду кримінального провадження.
Стосовно аналогічних доводів щодо судді апеляційного суду ОСОБА_21 , то в матеріалах кримінального провадження є копія рішення зборів суддів Кропивницького апеляційного суду № 2 від 16 січня 2023 року, яким запроваджено щодо суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кропивницького апеляційного суду, у тому числі і щодо судді ОСОБА_21 , спеціалізацію з розгляду кримінальних проваджень (справ). Також зборами вирішено здійснювати розподіл кримінальних проваджень (справ) щодо суддів судової палати з розгляду цивільних справ у випадку неможливості утворити колегію з числа суддів судової палати з розгляду кримінальних справ, за винятком судді-доповідача, який визначається виключно з числа суддів судової палати з розгляду кримінальних справ (т. 25 а. с. 237).
Крім цього, рішенням Ради суддів України від 11 червня 2021 року № 18 було роз`яснено, що в суді, у якому рішенням загальних зборів суддів визначено спеціалізацію суддів, у випадках, коли неможливо утворити колегію з числа суддів відповідної спеціалізації (з числа суддів відповідної судової палати), визначення головуючого судді здійснюється з числа суддів відповідної спеціалізації (з числа суддів відповідної палати), а визначення суддів-членів колегії відбувається між усіма суддями незалежно від їхньої спеціалізації та належності їх до судових палат.
З урахуванням викладеного, враховуючи принцип єдності правового статусу судді, що передбачає здійснення ним правосуддя в будь-якій справі, віднесеній до юрисдикції конкретного суду (за винятком випадків, що прямо передбачені законом), колегія суддів Верховного Суду не вбачає умотивованими зазначені вище доводи, у тому числі і з урахуванням поданих засудженим ОСОБА_6 доповнень та додатків, зокрема листів з ВККСУ щодо витягів даних з досьє указаних вище суддів щодо їх спеціалізації, на підтвердження доводів про нібито здійснення кримінального провадження щодо нього незаконним складом суду.
Стосовно доводів касаційних скарг про недоведеність винуватості засуджених поза розумним сумнівом колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирішуючи питання про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, суд першої інстанції послався на показання допитаних в судовому засіданні обвинувачених, свідків, пояснення експертів, досліджені в судовому засіданні документи, висновки експертів та дані переглянутих в судовому засіданні відеозаписів.
Зокрема обвинувачений ОСОБА_6 частково визнав свою вину та підтвердив факт конфлікту і штовханини з ОСОБА_12 , хоча і заперечував нанесення інкримінованих тілесних ушкоджень та умисел на вбивство. Також підтвердив нанесення ОСОБА_7 потерпілому ударів ногою в голову та тулуб. Засуджений ОСОБА_7 підтвердив словесний конфлікт з потерпілим, однак заперечив нанесення ним будь-яких ударів.
Також суд послався на показання потерпілого ОСОБА_30 , свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_19 ; свідків ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , допитаних в порядку ст. 225 КПК України; свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_41 .
Також суд послався на досліджені документи та висновки експертів, а саме: протоколи огляду місця події від 02.05.2014; лікарське свідоцтво про смерть від 02.05.2014 № 416; висновок судово-медичної експертизи від 23.05.2014 № 395 щодо виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, їх локалізацію та причини смерті; висновок експерта № 08-180/2020/пп від 11.01.2021 щодо виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, їх локалізацію та причини смерті; висновок експерта № 116 від 18.08.2021 щодо виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, їх локалізацію, механізм утворення та причини смерті; висновок додаткової судово-медичної експертизи від 17.07.2014 № 395 щодо механізму утворення тілесних ушкоджень; висновок судово-медичної експертизи від 15.05.2014 р. № 740-41; висновок судово-медичної експертизи від 07.05.2014 № 1599 щодо наявності етилового спирту в крові потерпілого; протоколи пред`явлення особи для впізнання від 06.05.2014 та 07.05.2014 за участю свідка ОСОБА_42 ; протоколи проведення слідчого експерименту від 06.05.2014 за участю свідка ОСОБА_42 ; протоколи пред`явлення особи для впізнання від 06.05.2014 та 07.05.2014 за участю свідка ОСОБА_19 ; протокол проведення слідчого експерименту від 06.05.2014 за участю свідка ОСОБА_19 ; протокол проведення слідчого експерименту від 04.05.2014 за участю свідка ОСОБА_39 ; протоколи пред`явлення особи для впізнання від 04.05.2014 за участю свідка ОСОБА_39 ; протокол проведення слідчого експерименту від 04.05.2014 за участю свідка ОСОБА_43 ; протоколи пред`явлення особи для впізнання від 04.05.2014 за участю свідка ОСОБА_44 ; протокол пред`явлення особи для впізнання від 02.05.2014 за участю свідка ОСОБА_45 ; копію карти виїзду швидкої медичної допомоги від 02.05.2014 № 29150А86050; висновок судово-медичної експертизи від 02.05.2014 № 426 щодо тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 ; висновок судово-медичної експертизи від 07.05.2014 № 321, яким встановлена група крові ОСОБА_7 ; висновок судово- медичної експертизи від 07.05.2014 № 1594, яким встановлено, що в крові ОСОБА_7 виявлено етиловий спирт; протокол затримання ОСОБА_7 від 02.05.2014; протокол огляду предмету від 03.05.2014, яким зафіксований огляд вилученого у ОСОБА_7 мобільного телефону; протоколи пред`явлення особи для впізнання від 03.05.2014 за участю ОСОБА_7 ; висновок судово-медичної експертизи від 05.06.2014 № 562 щодо тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 ; протокол проведення слідчого експерименту від 09.07.2014 за участю ОСОБА_6 ; висновок судово-медичної експертизи речових доказів від 23.05.2014 № 315, яким встановлено, що кров на футболці ОСОБА_7 може походити від потерпілого ОСОБА_12 ; висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 10.06.2014 № 484, яким встановлено, що генетичні ознаки слідів крові на футболці та штанах, вилучених у ОСОБА_7 , збігаються з генетичними ознаками потерпілого ОСОБА_12 і не збігаються з генетичними ознаками підозрюваного ОСОБА_7 ; висновок судово-медичної експертизи від 02.07.2014 № 166; висновок судово-медичної експертизи від 30.05.2014 № 312; висновок судово-медичної експертизи від 30.05.2014 № 313; висновок судово-медичної експертизи від 30.05.2014 № 314; висновок судово-медичної експертизи від 22.07.2014 № 530; висновки судово-медичної експертизи від 30.05.2014 № 314; висновок судово-медичної експертизи від 22.07.2014 № 214, за якою на фотозображенні правої лобно-скроневої ділянки голови трупа ОСОБА_12 виявлений слід у вигляді крововиливу, який є позитивним відбитком рельєфного малюнку, яким міг бути рельєфний малюнок кросівка, вилученого у ОСОБА_7 ; висновок судово-психіатричного експерта № 334 від 08.07.2014 щодо ОСОБА_7 ; висновок судово-психіатричного експерта № 339 від 01.07.2014 щодо ОСОБА_6 ; відеозапис з камер спостереження нічного клубу «Джунглі».
Оцінивши ці та інші докази, суд дійшов висновку, що вони є належними і допустимими, а їх сукупність є достатньою для доведення винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що оцінка доказу на предмет доведеності ним конкретних обставин справи належить до повноважень суду, який досліджує цей доказ чи докази, тому за відсутності конкретних доводів про допущені порушення при отриманні доказів та у зв`язку необґрунтованістю тих доводів, що містяться в касаційних скаргах, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості засуджених.
Також Верховний Суд не погоджується з доводами сторони захисту про суворість призначеного ОСОБА_7 і ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі.
За змістом ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Вирішуючи питання про призначення покарання, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.
Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_6 , суд врахував, що він на обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває, до затримання не працював, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, судимий за вчинення умисних тяжких злочинів та особливо тяжкого злочину.
Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 , суд визнав наявність на утриманні двох малолітніх дітей та часткове визнання вини, а обтяжуючою покарання обставиною суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до особливо тяжких злочинів; дані про його особу, зокрема те, що він на обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має інвалідність 2-ї групи, офіційно не одружений, до затримання не працював, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше судимий за вчинення умисних тяжких злочинів та особливо тяжкого злочину.
Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 , суд визнав наявність інвалідності 2-ї групи, а обтяжуючою покарання обставиною суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, суд врахував, що вчинений злочин є особливо тяжким, направлений проти життя особи, наслідком якого стала смерть людини.
Також суд вказав, що, оскільки обвинувачені, будучи раніше засудженими за вчинення умисного вбивства, скоїли нове вбивство, чим засвідчили, що людське життя для них не становить значної соціальної цінності, їх виправлення в умовах ізоляції на певний строк є недостатнім, й тому призначив їм покарання у виді довічного позбавлення волі, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
При цьому посилання захисника на неконституційність положень ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України, що свідчить про незаконність призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, колегія суддів не вважає переконливими.
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021, на яке захисник посилається як на підставу своїх вимог, не констатує невідповідності Основному Закону тих кримінально-правових норм, що встановлюють довічне позбавлення волі як вид покарання.
Цим рішенням визнано неконституційними положення ч. 1 ст. 81 і ч. 1 ст. 82 КК України у зв`язку з неможливістю умовно-дострокового звільнення від відбування цього покарання і заміни невідбутої його частини більш м`яким.
Пунктом 4.1 рішення Конституційний Суд України зобов`язав Верховну Раду України усунути невідповідність окремих положень КК Основному Закону шляхом запровадження правового механізму, здатного забезпечити засудженим до довічного позбавлення волі реалістичну перспективу звільнення.
Таким чином, покарання у виді довічного позбавлення волі не було визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Водночас Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2690-ІХ (чинним від 6 листопада 2022 року) «Про внесення змін до Кодексу України пре адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» внесено зміни до кримінального закону. Зокрема положеннями ч. 5 ст. 82 КК України в новій редакції передбачено, що покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі на строк від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Таким чином, переконливих доводів про необхідність призначення засудженим менш суворого покарання в касаційних скаргах не наведено, у зв`язку з чим вважати призначене покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особам засуджених внаслідок суворості, підстав не вбачається.
Суд апеляційної інстанції належно перевірив під час апеляційного розгляду доводи поданих апеляційних скарг і вмотивовано погодився із вироком суду першої інстанції, залишивши його без зміни. У рішенні апеляційного суду належним чином зазначено підстави, на яких воно ґрунтується. Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370,419 КПК України.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути провадження і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та явної несправедливості призначеного покарання внаслідок суворості, під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25 серпня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 з доповненням, його захисника ОСОБА_10 та захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
