ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2025 року
м. Київ
справа № 317/1921/22
провадження № 61-12953св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Пологівське лісомисливське господарство»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ляшенко Олени Степанівни на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Ачкасова О. М., та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року, ухвалену в складі колегії суддів: ПоляковаО. З., Кухаря С. В., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Запорізька ОДА) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Пологівське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Пологівське лісомисливське господарство»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку.
Позов мотивовано тим, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майноза ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400840523221).
Підставою для реєстрації права приватної власності став договір купівлі-продажу від 07 листопада 2017 року № 765, укладений між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець), від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_3 , відповідно до пункту 1.2 якого вказана земельна ділянка належала продавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №496626, виданого на підставі рішення Володимирівської сільської ради від 05 квітня 2004 року № 1120.
Зазначає, що земельна ділянка, кадастровий номер 2322181600:08:001:0483, у порядку, встановленому законом, у власність не виділялась, рішення від 05 квітня 2004 року № 1120 Володимирівською сільською радою не приймалось та до архівного відділу Запорізької районної державної адміністрації (далі - Запорізька РДА) не передавалось, технічна документація та державний акт на право власності на земельну ділянку у Місцевому фонді документації із землеустрою Управління у Запорізькому районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області не обліковується та не зберігається.
Спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Пологівське лісомисливське господарство» (до складу якого увійшло ДП «Запорізьке лісомисливське господарство»), тому не могла бути передана у приватну власність.
Враховуючи, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено на підставі неіснуючих документів, прокурор просив:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_2 (від імені якого діяв ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області (далі - Запорізький РНО) Щербиною Г. Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 765, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400840523221);
- зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Запорізької ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 27 лютого 2023 року позов заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦК України у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої апеляційної інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 06 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року, позов заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_2 (від імені якого діяв ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербиною Г. Ю. та зареєстрований
у реєстрі за № 765, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку
з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400840523221).
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути державі в особі Запорізької ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя кошти, витрачені у 2022 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави,
у розмірі 4 962,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Пологівське лісомисливське господарство» (до складу якого увійшло ДП «Запорізьке лісомисливське господарство»), тому не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_2 без її вилучення у постійного землекористувача у порядку, визначеному статтею 149 ЗК України.
Разом з тим ні Запорізьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства, ні ДП «Запорізьке лісомисливське господарство», ні ДП «Пологівське лісомисливське господарство» згода на вилучення земельної ділянки не надавалась. Про факт самозахоплення земельної ділянки лісогосподарського призначення останнім стало відомо лише з листів прокуратури.
Крім того, за нормами ЗК України та ЛК України, що були чинними у 2004 році, не передбачено можливості надання у приватну власність земельних ділянок лісового фонду сільськими радами з огляду на відсутність у них відповідних повноважень.
Суди попередніх інстанцій відхилили посилання відповідача на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц щодо можливої передачі у приватну власність земель лісового фонду та можливість виникнення в особи права володіння такими землями на відміну від земель водного фонду, зазначивши про законодавче обмеження цивільного обороту земельних ділянок лісогосподарського призначення положеннями ЗК України та ЛК України.
На переконання судів, віндикаційний позов є належним способом захисту лише у спорах щодо повернення з незаконного володіння земельних ділянок лісового фонду, тоді як зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
У такому разі позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.
З огляду на це та враховуючи, що фактично рішення уповноваженого органу про виділення спірної земельної ділянки у приватну власність не приймалось та ОСОБА_2 такого права не набув, відповідно, відчуження земельної ділянки та подальша державна реєстрація права власності на спірну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 листопада 2017 року за ОСОБА_1 відбулася без законних на те підстав, а тому договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07 листопада 2017 року № 765 підлягає визнанню недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України, а речове право держави захищене у спосіб, визначений статтею 391 ЦК України та статтею 152 ЗК України шляхом повернення земельної ділянки державі в особі Запорізької ОДА.
Задовольняючи позов прокурора, суди виходили з обґрунтованості позовних вимог, оскільки обставини, викладені стороною відповідача ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються висновками судів, у тому числі доводи щодо застосування строку позовної давності.
Особливістю негаторного позову є те, що він спрямований на усунення таких порушень вказаних повноважень власника, які наявні на момент звернення з позовом. Саме тому до вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися.
Крім того, строк позовної давності прокурором не пропущено, враховуючи запровадження в України карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Набуваючи спірні земельні ділянки на підставі рішень державного реєстратора, відповідач не діяв добросовісно і мав усвідомлювати можливість виникнення у подальшому ситуації, за якої до нього буде пред`явлено вимогу про повернення майна.
Повернення державі земельної ділянки лісогосподарського призначення, зареєстрованої за ОСОБА_1 на підставі документів, які ніким не видавались, має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.
Застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права відповідача, оскільки у цьому випадку питання захисту навколишнього природного середовища, охорони довкілля, створення належних умов для реалізації екологічних прав громадян і забезпечення населенню доступу до об`єктів, лісових земель в цілому, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих громадян.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
23 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ляшенко О. С. через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
Заявник указує, що з огляду на пред`явлення прокурором негаторного позову щодо повернення у власність держави земель лісогосподарського призначення, судам попередніх інстанцій слід було відмовити у задоволенні позову прокурора у зв`язку з обранням ним неналежного способу захисту порушеного права держави, оскільки для вказаного способу захисту права власності характерним є наявність у власника перешкод у користуванні майном, не пов`язаних із позбавленням володіння.
На відміну від земель водного фонду, перебування земель лісового фонду в приватній власності допускається; закон не виключає можливість виникнення в особи права володіння такими землями, а тому у спорах про повернення з незаконного володіння земельних ділянок лісового фонду, віндикаційний позов є належним способом захисту.
Суди не застосували до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.
Крім того, сама по собі відсутність копії рішення Володимирівської сільської ради від 05 квітня 2004 року № 1120 у архівному відділі Запорізької районної державної адміністрації не свідчить про те, що вказане рішення не приймалося, а вказує на допущення помилки.
Позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами недійсність державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496626; рішення суду, в якому було б встановлено вказану обставину, на момент розгляду цієї справи не ухвалено.
Висновки судів про недобросовісність ОСОБА_1 не базуються на законі, суперечать статті 209 ЦК України та визначеним в Законі України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вимогам до процедури посвідчення правочину.
Позивач та представник позивача мали б залучити як відповідача або співвідповідача органи Держкомзему з метою надання пояснень причин відсутності у місцевому фонді матеріалів технічної документації із землеустрою при присвоєнні у 2004 році кадастрового номера (встановленні меж у 2017 році) на спірну земельну ділянку та відсутності дієвого контролю з ведення земельного кадастру, що може свідчити про службову недбалість.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2024 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, в якому, заперечуючи проти доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Ляшенко О. С., просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін; справу розглянути за участі прокурора.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ляшенко О. С. залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ляшенко О. С., витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
31 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 18 листопада 2021 року № 285533140 07 листопада 2017 року приватним нотаріусом Запорізького РНО Щербиною Г. Ю. зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2322181600:08:001:0483, за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400840523221).
Підставою для реєстрації права приватної власності є договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець), від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Щербиною Г. Ю., реєстраційний номер 765.
Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору купівлі-продажу земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 належала продавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496626, виданого на підставі рішення Володимирівської сільської ради від 05 квітня 2004 року № 1120.
Відповідно до листів Запорізької РДА від 22 квітня 2021 року № 0782/01-30 та архівного відділу Запорізької РДА від 28 січня 2022 року № 07-05/12-П/07-02 рішення сесії Володимирівської сільської ради Запорізького району до архіву райдержадміністрації не передавалось.
Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 16 березня 2021 року № 0-8-0.18-185/117-21, від 27 вересня 2021 року № 10-17-0.18.1-326/37-21 та від 07 жовтня 2021 року № 10-17-0.18.1-355/37-21 у Місцевому фонді документації із землеустрою Управління у Запорізькому районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області за спірною земельною ділянкою технічна документація та державний акт на право власності не обліковується та не зберігається.
Відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України (лист від 07жовтня 2021 року № 614) за результатами проведеного вказаним підприємством комплексу топографо-геодезичних та лісовпорядних робіт встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 площею 0,1 га знаходиться в межах державного лісового фонду, квартал 6 Хортицького лісництва ДП «Запорізьке лісомисливське господарство», площа перетину становить 0,1 га.
Згідно з інформацією ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» № 495 (інформаційний лист від 27 вересня 2021 року) земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 порушує межі державного лісового фонду та за таксаційним описом характеризується як «Лісові культури». В архіві підприємства інформація щодо вилучення зазначеної земельної ділянки відсутня.
Відповідно до інформації ДП «Пологівське лісомисливське господарство» від 20 січня 2022 року № 48 згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 21 вересня 2021 року № 509 розпочато реорганізацію підприємства ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» шляхом приєднання до ДП «Пологівське лісомисливське господарство». В ході обстеження земельних ділянок державного лісового фонду ДП «Пологівське лісомисливське господарство» встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 площею 0,1 га повністю порушує межі Хортицького лісництва ДП «Запорізьке лісомисливське господарство», а саме кварталу 6 виділу 11 (на теперішній час - Крутоярівського лісництва ДП «Пологівське лісомисливське господарство»).
Наказом ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства від 04 листопада 2021 року № 127 «Про об`єднання лісництв» з 01 грудня 2021 року на базі Хортицького та Крутоярівського лісництв створено Крутоярівське лісництво.
Відповідно до акта огляду земельної ділянки від 10 січня 2022 року, складеного уповноваженими особами ДП «Пологівське лісомисливське господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 порушує межі державного лісового фонду.
Згідно з протоколом огляду місця події від 26 січня 2022 року, проведеного у кримінальному провадженні № 42021082020000052, земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 не огороджена парканом та являє собою пустир, на якому зростають багатолітні дерева роду «сосна». Межі земельної ділянки на місцевості позначено бетонними стовпами, встановленими по периметру ділянки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ляшенко О. С. підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).
В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).
Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка перебуває на території лісового фонду, знаходилася у користуванні Хортицького лісництва ДП «Запорізьке лісомисливське господарство», квартал 6, виділ 11 (на теперішній час - Крутоярівського лісництва ДП «Пологівське лісомисливське господарство»).
У частині правильності встановлення цих обставин судові рішення не оспорюються сторонами.
Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.
Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 (від імені якого діяв ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 , припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, та зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).
Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65 - 67)).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
Пред`являючи позов, заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької ОДА просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_2 (від імені якого діяв ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на землю та зобов`язанням ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Запорізької ОДА вказану вище земельну ділянку.
Прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що земельна ділянка отримана ОСОБА_2 , а у подальшому - ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства, оскільки перебувала у державній власності, відносилася до земель державного лісового фонду, не вилучалася із користування ДП «Пологівське лісомисливське господарство», передача її у власність належним чином не погоджувалася та відбулася поза волею розпорядника.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК Україниє ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
З огляду на викладене, неврахування судами попередніх інстанцій під час вирішення спору у цій справі правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, є порушенням вимог частини четвертої статті 264 ЦПК України.
Як у справі, що переглядається в касаційному порядку, так і у справі № 359/3373/16-ц, право власності на спірну земельну ділянку лісового фонду було зареєстровано за третіми особами, у зв`язку з чим ефективним способом захисту прав власника такого майна, у якого відсутнє реєстраційне підтвердження володіння ним, є пред`явлення віндикаційного позову.
У разі задоволення вимог про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійсненні права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, спірна земельна ділянка лісового фонду підлягає поверненню у володіння особі, яка стверджує про порушення своїх прав.
Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22 та у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 707/2465/22, обставини якої є аналогічними обставинами справи, що переглядається в касаційному порядку, дійшов подібних висновків.
Отже, оскільки спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 , то заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.
Зазначеного суди попередніх інстанцій не врахували, неправильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.
Саме до цього зводяться доводи касаційної скарги, які з урахуванням викладеного вище визнаються Верховним Судом обґрунтованими та такими, що спростовують висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
Аргументи позивача щодо неможливості набуття права приватної власності на землі лісогосподарського призначення суперечать приписам статей 10, 12 ЛК України та статей 56, 57 ЗК України, а також релевантній практиці Верховного Суду щодо вирішення подібних спорів.
За встановлених у справі судами попередніх інстанцій обставин, які сторонами не спростовано, і враховуючи зміст порушеного права держави, підстави для його захисту у спосіб, обраний позивачем, законом не передбачені.
За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ляшенко Олени Степанівни задовольнити.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.
У задоволенні позову заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Пологівське лісомисливське господарство», про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
