УХВАЛА
31 липня 2025 року
м. Київ
справа № 559/2900/23
провадження № 61-12729сво24
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Синельникова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дубенська аграрна компанія» та першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 серпня
2024 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Гордійчук С. О., Боймиструк С. В.,
у справі за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дубенська аграрна компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тараканівська сільська рада Дубенського району Рівненської області, про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації та продажу на земельних торгах, припинення дії договору оренди земельної ділянки та права її оренди,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року керівник Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та СГТзОВ «ДАК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області, про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації та продажу на земельних торгах, припинення дії договору оренди земельної ділянки та права її оренди.
Свої вимоги прокурор мотивував тим, що ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих 27 листопада 2020 року, успадкував дві земельні ділянки площею 0,6816 га та 3,0668 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області. Відомості про право власності на ці земельні ділянки 27 листопада 2020 року внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
22 листопада 2021 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та СГТзОВ «ДАК» (орендар) укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець передав у строкове платне користування земельну ділянку площею 3,0668 га. Договір укладений строком на 10 років (до 22 листопада 2031 року). Відомості про реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24 листопада 2021 року.
Відповідно до інформації Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 29 грудня 2022 року ОСОБА_1 24 листопада 2021 року подав документи на виготовлення посвідки на постійне проживання, проте станом на 29 грудня 2022 року її не отримав.
Прокурор вказував, що за змістом частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Указана норма кореспондується також з частиною першою статті 145 ЗК України.
ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, у листопаді 2020 року набув право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення та упродовж року добровільно їх не відчужив (кінцевий строк сплинув 27 листопада 2021 року), у зв`язку з чим його право власності на земельні ділянки підлягає припиненню шляхом їх конфіскації за рішенням суду та продажу на земельних торгах, відповідно і дія договору оренди земельної ділянки та право оренди на неї підлягають припиненню.
Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області є уповноваженим органом щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, тому воно вправі звертатися до суду із позовом про конфіскацію земельної ділянки. Однак, уповноваженим державою органом заходів щодо конфіскації земельних ділянок на користь держави не вжито, що дає підстави Дубенській окружній прокуратурі Рівненської області звертатися до суду з позовом в інтересах держави в особі цього державного органу.
Враховуючи викладене, керівник Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області просив суд:
- припинити ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області та продажу на земельних торгах;
- припинити дію договору оренди земельної ділянки, укладеного 22 листопада 2021 року між ОСОБА_1 на СГТзОВ «ДАК»;
- припинити право оренди земельної ділянки СГТзОВ «ДАК».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19 березня 2024 року позов задоволено.
Припинено ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, площею 0,6816 га та площею 3,0668 га, що розташовані на території Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області, шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області та продажу на земельних торгах.
Припинено дію договору оренди земельної ділянки, укладеного 22 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та СГТзОВ «ДАК».
Припинено СГТзОВ «ДАК» право оренди земельної ділянки.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щоОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, 27 листопада 2020 року набув право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення та впродовж року добровільно їх не відчужив, хоча кінцевий строк сплинув 27 листопада 2021 року, у зв`язку з чим його право власності на ці земельні ділянки підлягає припиненню шляхом їх конфіскації за рішенням суду та продажу на земельних торгах.
Враховуючи обґрунтованість позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягають також задоволенню позовні вимоги щодо припинення дії договору оренди землі площею 3,0668 га, укладеного між ОСОБА_1 та СГТзОВ «ДАК», і припинення СГТзОВ «ДАК» права оренди цієї земельної ділянки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року апеляційну скаргу СГТзОВ «ДАК» задоволено частково. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19 березня 2024 року в оскаржуваній частині скасовано. Керівнику Дубенської окружної прокуратури Рівненської області відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині припинення дії договору оренди землі та права оренди земельної ділянки. В частині задоволених позовних вимог про припинення ОСОБА_1 права власності на дві земельні ділянки шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про припинення дії договору оренди землі та права оренди земельної ділянки, апеляційний суд виходив з того, що орендодавцем земельної ділянки як фізичною особою може бути виключно громадянин України. Натомість ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, а тому він не наділений повноваженнями укладати договори оренди землі сільськогосподарського призначення.
Договір оренди земельної ділянки порушує публічний порядок, адже стосується землі сільськогосподарського призначення як особливо цінної категорії, що є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону, власником якої був громадянин іноземної держави і якому вимогами закону заборонено передавати її в оренду, тому цей правочин є нікчемним. Внаслідок нікчемності договору оренди земельної ділянки у ОСОБА_1 і СГТзОВ «ДАК» не виникло відповідних суб`єктивних прав та обов`язків оренди, крім тих наслідків, що пов`язані з їх недійсністю, а неіснуючі права оренди судовому захисту не підлягають.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволеної вимоги про припинення ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому апеляційним судом в цій частині не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2024 року СГТзОВ «ДАК» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить змінити постанову Рівненського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року в частині мотивів такої постанови з урахуванням доводів касаційної скарги.
При відкритті касаційного провадження у справі суд касаційної інстанції визначив, що у касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК підстав касаційного оскарження, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосуванням у подібних правовідносинах частини восьмої статті 93, статей 81 та 90 ЗК України, статті 4 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі».
У вересні 2024 року перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року в частині скасування рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19 березня 2024 року, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.
При відкритті касаційного провадження у справі суд касаційної інстанції визначив, що у касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК підстав касаційного оскарження, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах пункту «в» частини першої статті 143 та статті 81 ЗК України, статей 215, 216 ЦК України, статей 4, 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зокрема, відсутній висновок що укладений іноземцем договір оренди земельної ділянки, яка підлягає конфіскації, згідно статті 81, пункту «е» частини першої статті 140, частини другої статті 145 ЗК України, є нікчемним, у зв`язку з чим, згідно статті 216 ЦК України, вказаний правочин та право оренди підлягають припиненню.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.
У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 04 лютого 2025 року продовжено СГТзОВ «ДАК» строк на подання відзиву на касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 12 травня 2025 року відмовлено СГТзОВ «ДАК» та першому заступнику керівника Рівненської обласної прокуратури у задоволенні клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників справи, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2025 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Згідно з доводами касаційної скарги СГТзОВ «ДАК», апеляційний суд неправильно тлумачив норми земельного законодавства, які не містять положень, які б забороняли іноземцям, які є власниками в Україні земельних ділянок, здавати їх в оренду.
У цій справі наявна правова проблема застосування судами норм матеріального права, щодо яких Верховний Суд не надавав своїх висновків, а саме: чи обмежує частина восьма статті 93 ЗК України коло осіб, які можуть бути орендодавцями земельних ділянок, наявністю або відсутністю у власників земельних ділянок громадянства України; чи забороняє стаття 4 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV) іноземним громадянам здавати в оренду земельні ділянки, які належать їм на праві власності; чи обмежують статті 81, 90 ЗК України іноземних громадян у правомочностях власника, зокрема, у користуванні та наданні в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом року з моменту прийняття їх у спадщину.
Вказує, що буквальне тлумачення статті 81 ЗК України дає достатні підстави стверджувати про те, що термін «громадяни» вживається у цьому Кодексі та іншому земельному законодавстві як широке поняття, що охоплює в тому числі і іноземців. Набувши у власність земельну ділянку в порядку і спосіб, які визначені Законом, іноземець має ніким та нічим не обмежене право протягом всього строку наявності у нього права власності на таку ділянку здавати її в орендне користування. Встановлена законом вимога щодо відчуження іноземцем земельної ділянки не встановлює заборони на користування такою ділянкою і передачу її в оренду протягом строку до моменту її відчуження.
Касаційна скарга містить посилання на те, що СГТзОВ «ДАК» і ОСОБА_1 діяли правомірно (з дотриманням всіх норм законодавства України), адже до завершення року з дати отримання права власності на земельні ділянки ще залишалося п`ять днів, протягом яких ОСОБА_1 українське законодавство гарантувало всі правомочності власника без будь-яких обмежень. Факт державної реєстрації права орендного користування СГТзОВ «ДАК» земельною ділянкою підтверджує те, що державний реєстратор перевірив відповідність такого права оренди і поданих щодо цього документів вимогам законодавства і не знайшов порушення.
Вказаним обставинам апеляційний суд не дав належної оцінки, здійснив хибне тлумачення норм земельного законодавства та дійшов помилкових висновків в частині того, що укладений договір оренди є нікчемним. Визнання договору оренди нікчемним могло бути лише у разі, якби його було укладено після спливу річного строку, наданого законом іноземцю для відчуження земельної ділянки. СГТзОВ «ДАК» має гарантоване державою право на здійснення орендного користування до 22 листопада 2031 року земельною ділянкою і припинення такого права за відсутності підстав, визначених статтею 141 ЗК України, є неправомірним.
Заявник також посилається на те, що внаслідок задоволення позовних вимог в частині припинення СГТзОВ «ДАК» права оренди не досягається мета продовольчої безпеки України та забезпечення потреб громадян України та порушується справедлива рівновага, оскільки СГТзОВ «ДАК» є добросовісним набувачем права довгострокового орендного користування земельною ділянкою.
Апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про припинення дії договору оренди землі та права оренди земельної ділянки, але навів на обґрунтування цього хибні мотиви, які підлягають зміні.
У касаційній скарзі перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури посилається на те, що суд апеляційної інстанції, зробивши висновки про нікчемність договорів оренди землі, укладених між ОСОБА_1 та СГТзОВ «ДАК», не застосував наслідків недійсності нікчемного правочину, у зв`язку з чим інтереси держави залишилися незахищеними.
Апеляційний суд не надав позовним вимогам належної інтерпретації та не встановив, якого саме результату позивач прагнув досягнути унаслідок вирішення цього спору, у зв`язку з чим дійшов хибного висновку щодо відсутності підстав для припинення права оренди на спірну земельну ділянку, в той час як така позовна вимога фактично є наслідком недійсності нікчемного правочину.
Прокурор зазначає, що апеляційний суд неправильно виснував про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 143 ЗК України та примусового припинення дії договору оренди та права оренди СГТзОВ «ДАК» на земельні ділянки, оскільки ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення добровільно їх не відчужив, а тому наявні підстави для їх конфіскації за рішенням суду.
Згідно доводів касаційної скарги, відсутній висновок Верховного Суду щодо способу та підстав припинення договору оренди та права оренди земельної ділянки, яка конфіскується за рішенням суду, водночас перебуває в оренді на підставі договору, укладеного між суб`єктом господарювання (орендарем) та іноземцем (орендодавцем), який зобов`язаний був її відчужити протягом року з моменту переходу права власності, однак не вчинив вказаних дій.
Також прокурор звертає увагу на те, що відсутній висновок Верховного Суду, що укладений іноземцем договір оренди земельної ділянки, яка підлягає конфіскації, згідно із статтею 81, пунктом «е» частини першої статті 140, частиною другою статті 145 ЗК є нікчемним, у зв`язку з чим відповідно до статті 216 ЦК України такий правочин та право оренди підлягають припиненню.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
15 листопада 2024 року Дубенська окружна прокуратура Рівненської області подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити, а касаційну скаргу СГТзОВ «ДАК» залишити без задоволення, навівши такі мотиви:
- укладення ОСОБА_1 договору оренди землі з СГТзОВ «ДАК» на 10 років свідчить про відсутність в іноземної особи наміру виконати обов`язок щодо відчуження спірної земельної ділянки;
- вчинення СГТзОВ «ДАК» правочину за 5 днів до закінчення строку відчуження ОСОБА_1 земельної ділянки не свідчить про добросовісність орендаря;
- у поданому на реєстрацію договорі оренди не міститься відомостей, які б вказували на те, що орендодавцем є громадянин іноземної держави, тому посилання СГТзОВ «ДАК» на державну реєстрацію права оренди як доказ відсутності порушень при укладенні договору є помилковими;
- безпідставними є посилання СГТзОВ «ДАК» на положення статті 148-1 ЗК, оскільки дія цієї правової норми не стосується правовідносин, що склалися у розглядуваній справі;
- конфіскація земельної ділянки створює правову ситуацію, у якій у держави виникає право вимагати судового захисту шляхом припинення права оренди і договору оренди, оскільки повноцінно реалізувати свої права за наявності державної реєстрації інших речових прав новий власник земельної ділянки можливості не має;
- внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про держану реєстрацію припинення права власності на земельну ділянку на підставі судового рішення не призведе до зміни чи скасування відомостей про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпоряджалася особа, яка не мала права цього робити;
- повернення земельної ділянки у володіння власника (держави) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, і земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.
29 листопада 2024 року СГТзОВ «ДАК» подало відзив на касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, у якому навело такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:
- відповідно до Конституції України іноземці мають ті ж самі права, що і громадяни України, окрім винятків, які закріплені у Конституції України, законах чи міжнародних договорах України;
- протягом року з моменту прийняття спадщини іноземці користуються та здійснюють всі без виключення правомочності власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення, в тому числі мають право здавати таку земельну ділянку в оренду;
- для чинності та правомірності договору оренди землі абсолютно не важливо, коли саме укладено договір оренди, чи в перший день після прийняття такої землі у спадщину, чи в останній, адже у будь-який з днів року після прийняття спадщини правомочності власника є однаковими і не зменшуються зі спливом цього часу;
- державна реєстрація права орендного користування підтверджує не тільки те, що державним реєстратором встановлено відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, але це є і офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття особою права орендного користування земельною ділянкою;
- у разі зміни під час дії договору оренди власника земельної ділянки договір оренди не припиняється, а закінчення річного строку перебування у власності іноземця земельної ділянки сільськогосподарського призначення, отриманої у спадщину, також не є підставою для припинення договору оренди цієї земельної ділянки;
- СГТзОВ «ДАК» діяло правомірно, укладаючи договір оренди земельної ділянки, і твердження керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області про те, що СГТзОВ «ДАК» не виявило належної обачності, є недостовірним;
- доводи про те, що державна реєстрація договору оренди не впливає на можливість задоволення позовних вимог у цій справі, не відповідає дійсності;
- у пункті 11.5 договору оренди земельної ділянки визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору;
- не заперечуючи право держави на припинення права власності іноземця на сільськогосподарську землю після закінчення річного строку прийняття її у спадщину, СГТзОВ «ДАК» вважає, що, застосовуючи таке припинення права власності, немає правової підстави для припинення права оренди земельної ділянки.
05 грудня 2024 року Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області подало до Верховного Суду заяву, у якій підтримує касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури та не підтримує вимоги касаційної скарги СГТзОВ «ДАК».
10 грудня 2024 року Дубенська окружна прокуратура Рівненської області подала додаткові пояснення, які по суті є відповіддю на відзив СГТзОВ «ДАК», у яких зазначає, зокрема, таке:
- до обставин, які можуть свідчити про те, що у цій справі сторони договору оренди створюють видимість добросовісного набуття СГТзОВ «ДАК» права користування, належать, зокрема: момент вчинення правочину (за 5 днів до спливу річного строку для відчуження земельної ділянки, що є предметом договору оренди); суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини (орендодавець є іноземцем); строк договору оренди та його зміст (вибіркове внесення відомостей про орендодавця);
- держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області не є стороною договору оренди, однак не може ігнорувати існування договору між ОСОБА_1 та СГТзОВ «ДАК», а також фактичне та правове становище, яке є результатом його укладення, оскільки позбавлена можливості в повній мірі розпорядитися земельною ділянкою;
- доводи СГТзОВ «ДАК» щодо необхідності захисту права орендаря на користування майном при зміні власника можуть стосуватися тільки добросовісного орендаря, яким останній в силу встановлених обставин вважатися не може.
Сутність правової проблематики
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 181/756/23 (провадження № 61-5391ск25), в якій застосовано висновки, які викладені у постанові від 12 березня 2025 року у справі
№ 568/823/23 (провадження № 61-13216св24) з огляду на таке.
Передаючи справу на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів виходила з наступного.
У цій справі спір пов`язаний з припиненням права власності на земельні ділянки громадянина іноземної держави, який протягом року не здійснив їх відчуження, а також із припиненням дії договору оренди земельної ділянки та права її оренди в ситуації, коли орендодавцем є громадянин іноземної держави (див. пункти 8, 9).
Керівник Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській областізазначав, що ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, набув право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення та упродовж року добровільно їх не відчужив, у зв`язку з чим його право власності на земельні ділянки підлягає припиненню шляхом їх конфіскації за рішенням суду та продажу на земельних торгах, відповідно і дія договору оренди земельної ділянки та право оренди на неї підлягають припиненню.
У наведеній справі прокурор вказував, що громадянин іноземної держави набув на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення та не відчужив її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, у зв`язку із чим право власності на спірну земельну ділянку підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду на користь держави, а сама земельна ділянка - продажу на земельних торгах.
Верховний Суд виснував, що орендодавцем земельної ділянки не можуть бути іноземці. Оскільки відповідач є громадянином російської федерації, він не наділений правом на укладання договорів оренди землі сільськогосподарського призначення. Внаслідок нікчемності договору оренди земельної ділянки у відповідача і ФГ «Птиця А. П.» не виникло відповідних суб`єктивних прав та обов`язків оренди, крім тих наслідків, що пов`язані з його недійсністю.
ФГ «Птиця А. П.», подавши апеляційну скаргу, не довело наявності права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ «Птиця А. П.» як особи, яка не брала участі у справі, підлягає закриттю.
У справі № 568/823/23 (провадження № 61-13216св24) Верховний Суд виснував, що установивши, що додаткові угоди від 08 листопада 2018 року та від 31 грудня 2021 року до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року, укладені між відповідачкою і ТОВ «Радивилів Агро», порушують публічний порядок, оскільки стосуються землі сільськогосподарського призначення як особливо цінної категорії, що є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону, власником спірної земельної ділянки була громадянка іноземної держави, якій вимогами закону заборонено передавати таку земельну ділянку в оренду, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ці правочини є нікчемними.
При цьому слід приймати до уваги, що додаткова угода є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. І саме до додаткової угоди можуть застосовуватись, зокрема, положення про нікчемність.
Правовідносини у цих справах пов`язані із особливостями застосування статті 81 ЗК України та статті 216 ЦК України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду наголосив, що застосування конфіскації зумовлює настання, зокрема, таких правових наслідків припинення інших (аніж право власності) цивільних прав. Це зумовлено тим, що конфіскація є примусовою підставою припинення права власності на майно і відноситься до первісних способів набуття права власності державою (не залежить від прав попереднього власника), інші права (речові, зобов`язальні) стосовно майна, що конфісковане, повинні припинятися в результаті припинення права власності.
Далі Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підкреслював, що Верховний Суд сформував підхід щодо визначення нікчемності договору оренди земельної ділянки.
Так, Верховний Суд раніше вказував, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 710/1260/21 (провадження № 61-9250св22)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину (аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі № 910/4932/19, від 10 березня 2020 року у справі № 910/24075/16, від 31 жовтня 2019 року у справі № 461/5273/16).
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що:
- Термін «публічний порядок» необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок.
- У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 зроблено висновок про те, що статтею 228 ЦК визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними і порушують публічний порядок.
- Суд також зазначив, що, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. Водночас категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
- З огляду на зазначене Верховний Суд України виснував, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використанні всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
- Питання застосування статті 228 ЦК досліджувалося і Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 917/1173/22, у якій зазначено, що необхідно враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині першій йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині третій йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.
- Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що у правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства та не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок. Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.
- Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них. Кожен член суспільства як колективний носій цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.
- До таких цінностей безумовно належать суверенітет, територіальна цілісність і конституційний лад держави, безпека життя і здоров`я населення, основоположні права і свободи людини (див. пункти 140-147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 (провадження № 12-25гс24)).
Однак після того, як були сформульовані вказані висновки, Верховний Суд сформулював інший підхід (пункти 43-44).
За обставинами тієї справи Верховний Суд зробив висновок про нікчемність договору оренди земельної ділянки, укладеного з іноземцем, оскільки він порушує публічний порядок, та вказав, що такі ж висновки виклав Верховний Суд у постанові від 12 березня 2025 року у справі № 568/823/23 (провадження № 61-13216св24).
Наведене свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах різного підходу до розуміння і тлумачення норм матеріального права у подібних правовідносинах, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати від 29 квітня 2025 року у справі № 181/756/23 (провадження
№ 61-5391ск25) щодо визнання договору оренди земельної ділянки нікчемним, та зробити висновок про те, що:
«укладений іноземцем договір оренди земельної ділянки, яка підлягає конфіскації, не є таким, який порушує публічний порядок. Застосування конфіскації зумовлює настання, зокрема, таких правових наслідків припинення інших (аніж право власності) цивільних прав. Це зумовлено тим, що конфіскація є примусовою підставою припинення права власності на майно і відноситься до первісних способів набуття права власності державою (не залежить від прав попереднього власника), інші права (речові, зобов`язальні) стосовно майна, що конфісковане, повинні припинятися в результаті припинення права власності».
У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність
у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
З урахуванням наведеного, справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу № 559/2900/23 за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дубенська аграрна компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тараканівська сільська рада Дубенського району Рівненської області, про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації та продажу на земельних торгах, припинення дії договору оренди земельної ділянки та права її оренди, за касаційними скаргами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дубенська аграрна компанія» та першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року.
Призначити справу № 559/2900/23 до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Синельников
Судді: А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
