ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Постанова
Іменем України
03 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 643/11453/23
провадження № 22-ц/818/2584/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого Тичкової О.Ю.,
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П,
учасники справи:
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Харківська обласна прокуратури
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 січня 2025 року у складі судді Крівцова Д.А.,
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2023 року адвокат Павлуненко К.Л., яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, після уточнення якого просила стягнути з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 5 000 000,00 грн та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 13420,00 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що ОСОБА_1 була потерпілою у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Внаслідок вчинення кримінального правопорушення отримав травми син позивача ОСОБА_4 . В ході судового провадження з боку Харківської обласної прокуратури відбувалось системне гальмування розслідування справи, яке полягало у складанні обвинувальних актів з порушенням вимог закону, зміни кваліфікації злочину, системного гальмування розгляду справи. Внаслідок цього після спливу більше ніж 10 років з моменту вчинення злочину, кримінальне провадження закрито через закінчення строків давності, передбачених ст. 49 КК України. Таким чином, протягом 11 років відповідач, основною функцією якого є додержання законності, виявив себе абсолютно неспроможним захистити права позивача як потерпілої та забезпечити винесення судом вироку по тяжкому злочину, визначення винного та призначення йому відповідного покарання. Внаслідок вказаних дій та бездіяльність відповідача позивачу спричинені моральні страждання.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення обґрунтовано тим, що позивач довела факт завдання їй моральної шкоди внаслідок неефективного розслідування кримінального провадження, яка підлягає відшкодуванню державою, проте відмовив у вказаному відшкодуванні через наявність рішення ЄСПЛ, згідно з яким моральну шкоду за такі саме порушення з боку держави вже відшкодовано.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що дослідивши надані докази та фактичні обґрунтування та пояснення суд беззаперечно встановив наявність факту моральної шкоди у позивачки. Проте, не встановив особу, яка завдала такої шкоди, не визначив обсягу її вини та ступені відповідальності, тощо. Без встановлення таких обставин рішення є неповним та не об`єктивним. Позов поданий до Харківської міської прокуратури, а не держави. Судом повністю проігноровано та не надано належну оцінку тому факту, що заява про затримку кримінальної справи до ЄСПЛ була подана позивачкою до прийняття остаточного рішення по кримінальній справі №617/1798/13. Лише цей факт суттєво відрізняє ці дві справи. Позивач наводив конкретні дії та бездіяльність конкретним посадовим особам Харківської обласної прокуратури, включаючи її керівника, внаслідок яких Полтавським апеляційним судом було прийнято рішення по справі №617/1798/13- к. При чому, однією з підстав позову була саме поведінка прокурора при ухваленні в тому числі рішення в кримінальній справі. Така бездіяльність прокуратури не була предметом розгляду ЄСПЛ, враховуючи дату подання заяви до ЄСПЛ-22.09.2021 року та ухвалу суду від 16.05.2023 року про звільнення обвинувачуваного від кримінальної відповідальності. Тому рішення ЄСПЛ та рішення у дійсній справі не можуть ототожнюватись, оскільки обсяг досліджувальної інформації був різним. Позивач наполягає на тому, що факт порушень, допущених стосовно неї з боку держави в цілому, так і її окремих органів є наявним і доведеним, що є підставою для задоволення заявленого нею позову незалежно від констатованих ЄСПЛ порушень .
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що витягом з кримінального провадження № 1201220140000259, 01.05.2012 близько 10-00 год. на автодорозі Харків-Вовчанськ в районі АЗС смт. Старий Салтів Харківської області мало місце зіткнення автомобіля Ауді-80, р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 з автомобілем ДЕУ- Ланос, р/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 з послідуючим зіткненням автомобіля Ауді-80, р/н НОМЕР_1 , з автомобілем КІА-Мохаве, р/н НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 . В результаті даної пригоди ОСОБА_4 отримав середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження у вигляді перелому хребця, ОСОБА_6 отримала середнього ступеню тілесні ушкодження у вигляді перелому ребра. (том 1 а.с. 17)
Постановою старшого слідчого відділу розслідування ДТП слідчого управління ГУ МВС України в Харківській області від 10 травня 2012 року порушено кримінальну справу за вищевказаним фактом (т. 1 а.с. 99).
05 лютого 2013 року ОСОБА_3 пред`явлено підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, згідно з якою вказана особа, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, чим грубо порушила вимоги п. 2.9. ПДР України, рухаючись зі швидкістю приблизно 120 км/год., та порушуючи вимоги п. 10.1 ПДР України, допустила зіткнення з декількома автомобілями, одним з яких керував ОСОБА_4 , який отримав тяжкі тілесні ушкодження (том 1 а.с. 18-19).
25 червня 2013 року ОСОБА_3 було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення в новій редакції (т. 1 а.с. 2022).
11 вересня 2013 року ОСОБА_3 вручено письмове повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення (т. 2 а.с. 6265).
Листом від 23 грудня 2013 року №04/2/4-208-13 Прокуратурою Харківської області було надано відповідь на скаргу Павлуненка від 17.12.2013 року про досудове розслідування кримінального провадження (том 1 а.с. 25).
27 грудня 2013 року Головне слідче управління МВС України надало ОСОБА_4 відповідь на скаргу №13/П-9130 з приводу неналежного розслідування обставин ДТП (том 1 а.с. 27).
Листом №04/2/4-205- 13 від 09 січня 2014 року відповідач надав ОСОБА_4 відповідь на скаргу з питань досудового розслідування кримінального провадження (том 1 а.с. 28).
Згідно листа № 47/П-927;п-14 від 15 січня 2014 року Головне слідче управління МВС України надало ОСОБА_4 відповідь на скаргу з приводу неякісного розслідування обставин ДТП (том 1 а.с. 29).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 84).
28 травня 2014 року ОСОБА_3 повідомлено про зміну підозри у вчиненні кримінального правопорушення (том 2, а.с. 66-69).
18 серпня 2014 року представником позивача подано скаргу до відповідача на дії прокурора, вчинені в межах кримінального провадження, порушеного за фактом дорожньо-транспортної пригоди (т. 1 а.с. 31).
29 серпня 2014 року відповідач направив на адресу позивача лист №04/2/4-205-13 в якому надав представнику позивача відповідь на скаргу від 18.08.2014 з питань досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження (том 1 а.с. 32).
Згідно листа №04/2/4-259/12 від 09 червня 2015 року відповідач надав позивачу відповідь на звернення, яке надійшло з Адміністрації Президента України (том 1 а.с. 41).
Листом №04/2/4-259-12 від 04 вересня 2015 року відповідач надав позивачу відповідь на звернення, яке надійшло з Генеральної прокуратури України, з питань досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження (том 1 а.с. 42).
20 серпня 2015 року Генеральна прокуратура України листом №24/2/2-2195-15 від 20.08.2015 року надала позивачу відповідь на звернення, що надійшло з Національного антикорупційного бюро України, стосовно дій окремих працівників прокуратури Харківської області, перебігу судового розгляду кримінального провадження, а також з інших порушених у зверненні питань (т. 1 а.с. 43).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17.11.2016, постановленою у справі № 617/1798/13, обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 повернуто прокурору в зв`язку з невідповідністю вимогам КПК України (том 1 а.с. 62-64).
21 листопада 2016 року прокурором прокуратури Харківської області подано апеляційну скаргу на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17.11.2016 (том 1 а.с. 58-60).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19.06.2017, постановленою в справі № 617/1798/13, обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 повернуто прокурору з підстав порушення вимог ст. 291 КПК України (том 1 а.с. 71-72).
23.06.2017 прокурором прокуратури Харківської області подано апеляційну скаргу на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19.06.2017 (том 1 а.с. 68-70).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03.10.2017, постановленою у справі № 617/1798/13, апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19.06.2017 залишена без змін (том 1 а.с. 73-75).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05.02.2018, постановленою у справі № 617/1798/13, обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 повернутий прокурору через порушення вимог ст. 291 КПК України (том 1 а.с. 54).
12 квітня 2018 року позивач звернулась до Генерального прокурора України з приводу неспроможності виконання відповідачем покладених на нього обов`язків та неможливості покарати особу, винну в ДТП (том 1 а.с. 44-46).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09.08.2018, постановленій у справі № 617/1798/13, апеляційна скарга прокурора задоволена, ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05.02.2018 скасована, призначено новий розгляд у суді першої інстанції (том 1 а.с. 78-79).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17.08.2018, постановленою у справі № 617/1798/13, призначене підготовче судове засідання у кримінальному провадженні (том 1 а.с. 77).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12.02.2019, постановленій у справі № 617/1798/13, кримінальне провадження призначене до судового розгляду (том 1 а.с. 76).
26 лютого 2021 року представник позивача звернулась з адвокатським запитом до відповідача з приводу неодноразової неявки представника відповідача в судові засідання в кримінальному провадженні за фактом ДТП (том 1 а.с. 50).
26 лютого 2021 року позивач звернулась до Харківської обласної прокуратури зі скаргою на дії посадових осіб Харківської обласної прокуратури, зазначаючи на неналежному здійсненні представництва держави з питань обвинувачення ОСОБА_3 , неодноразовій неявці прокурора в судові засідання (том 1 а.с. 48).
Листом №09/2/2-205-13 від 12 березня 2021 року відповідач надав позивачу відповідь на звернення від 26.02.2021 (том 1 а.с. 49).
05 березня 2021 року відповідач надав представнику позивача відповідь на запит від 26.02.2021 (том 1 а.с. 52).
19 травня 2021 року позивач подала до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова запит щодо судових засідань у кримінальному провадженні, посилаючись на порушення її прав внаслідок тривалого розгляду справи (том 1 а.с. 224).
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 16.05.2023, постановленій у справі № 617/1798/13-к, задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про звільнення від кримінальної за ч. 2 ст. 286 КК України та закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Закрито кримінальне провадження, відомості про яке внесені 26.11.2012 до ЄРДР за № 12012220140000259 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (том 1 а.с. 13-16).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23.11.2023, постановленою в справі № 617/1798/13-к, ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 16.05.2023 щодо ОСОБА_3 змінено; судові витрати віднесено на рахунок держави; в іншій частині ухвалу залишено без змін (том 1 а.с. 141-142).
До матеріалів справи надана хронологічна довідка руху кримінального провадження №12012220140000259 від 26.11.2012 з 01.05.2012 по 16.05.2023 року (т. 1 а.с. зворот 31-33).
Згідно з наявними у матеріалах справи клопотаннями про відкладення судових засідань на іншу дату у кримінальному провадженні стосовно Черненка В.В., прокурор прокуратури Харківської області чотири рази звертався до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з відповідними клопотаннями (том 1 а.с. 221, 223, 224, 225)..
Як вбачається з наданих представником позивача документів, позивач, крім вказаних вище звернень, зверталась також до Президента України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Антикорупційної служби України, Національного антикорупційного бюро, голови Орджонікідзевського районного суду м. Харкова із скаргами щодо досудового розслідування та судового провадження у кримінальній справі за фактом ДТП (том 1 а.с. 33-39; 47).
Згідно заяви свідка №15/2-4243-23 від 29.03.2024 року на виконання ухвали суду від 14.03.2024, зазначена наступна інформація:
1) У вказаному кримінальному провадженні 25.06.2013 повідомлено про підозру ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України та у подальшому скеровано обвинувальний акт до суду. Після чого 2 (двічі) повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри;
- 11.09.2014 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у зв`язку із поверненням обвинувального акту прокурору, так як невірно зазначено місяць народження обвинуваченого, що і стало підставою для зміни підозри;
- 28.05.2015 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у зв`язку із поверненням обвинувального акту прокурору, так як, на думку суду, невірно визначено коло потерпілих у кримінальному провадженні і не зрозуміло, яку саме шкоду отримав потерпілий ОСОБА_5 .
2) У вказаному кримінальному провадженні складено 4 обвинувальні акти, які скеровувались до суду:
- усі обвинувальні акти складено на стадії досудового розслідування та їх кількість обумовлена винесенням судами ухвал про повернення обвинувального акту прокурору з різних підстав:
- 01.07.2013 складено та затверджено обвинувальний акт, який у подальшому скеровано до Вовчанського районного суду Харківської області;
- 13.09.2013 складено та затверджено обвинувальний акт, який у подальшому скеровано до Вовчанського районного суду Харківської області (змінено паспортні дані обвинуваченого, про що зазначалось вище);
- 29.05.2014 складено та затверджено обвинувальний акт, який у подальшому скеровано до Вовчанського районного суду Харківської області (додано відомості щодо шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_5 , виконано вимоги ст. 290 КПК України щодо надання доступу потерпілим/цивільному відповідачеві до матеріалів досудового розслідування, виправленні помилки в реєстрі матеріалів досудового розслідування, додано оригінали позовних скарг з додатками);
- 15.11.2017 складено та затверджено обвинувальний акт, який у подальшому скеровано до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова (зазначено відомості щодо матері загиблого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 ) (том 2, а.с. 21-23).
ОСОБА_1 звернулася до Європейського суду з прав людини із заявою про захист своїх прав та порушених законних інтересів (т. 1 а.с. 145151).
10.10.2024 Європейський суд з прав людини ухвалив остаточне рішення у справі «Михайлик та інші проти України». У вказаному рішенні ЄСПЛ об`єднав заяви низки осіб та досліджував обставини з точки зору зобов`язання держави провести ефективні розслідування відповідно до процесуального аспекту у межах ст. 2 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що розслідування характеризувалось різним недоліками, які підірвали здатність слідчих органів встановлювати обставини, пов`язані із смертю найближчих родичів заявників, або нещасні випадки, які загрожували життю заявників або їх найближчих родичів, і хто несе за це відповідальність.
В контексті заяви ОСОБА_1 , яка є позивачем в даній цивільній справі, ЄСПЛ зазначив, що 01.05.2012 син заявниці отримав важкі травми в дорожньо-транспортній пригоді, в результаті чого він став інвалідом другого ступеня. 10.05.2012 у зв`язку з інцидентом порушено кримінальну справу. 05.02.2013 водієві одного з транспортних засобів, які брали участь у ДТП, було вручене повідомлення про підозру у порушенні правил дорожнього руху при керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. 13.09.2013 Ч. було пред`явлено офіційне обвинувачення, i обвинувальний акт був направлений до суду першої інстанції. 23.01.2014 син заявниці помер, імовірно, через травми, отримані в результаті нещасного випадку. У наступні роки обвинувальний акт неодноразово повертався прокурору, оскільки суд першої інстанції вказував на численні процесуальні недоліки, наприклад: 28.11.2013 суд встановив, що обвинувальний акт не містив чіткого висновку про ступінь тілесних ушкоджень, отриманих потерпілим, та була відсутня інформація про те, що сторони вивчили матеріали справи; 17.11.2016 суд дійшов що прокурор не зміг надати чіткого опису подій у справі та порушив процедуру розгляду справи, розголошення документів суду, яке могло вплинути на справедливість судового розгляду; 19.06.2017 суд встановив, що прокурор не надав належним чином інформацію про потерпілого та його представника (заявника). Тим часом, 31.03.2015 суд першої інстанції призначив додаткову судово-медичну експертизу. B результаті суд першої інстанції приступив до розгляду справи тільки в жовтні 2018 року. Згодом справу також було розглянуто повторно у зв`язку з відведенням суддів і закінченням терміну їх повноважень. Зрештою, 16.05.2023 суд першої інстанції припинив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строку давності та звільнив Ч. від кримінальної відповідальності. Апеляційний суд залишив це рішення в силі, змінивши лише частину, що стосується судових витрат.
У зв`язку з наведеним ЄСПЛ присудив ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 6000,00 Євро (том 2 а.с. 96 - 112).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частин першої третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи,а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Право на судовий захист гарантується Конституцією України (статті 8, 56, 129-1), міжнародними договорами України і включає, у тому числі, і право на виконання судового рішення у розумний строк, яке реалізується за допомогою створення державою умов і забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України, пункт перший статті 6 Конвенції).
Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням щодо кола осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об`єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).
Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину (постанова Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 757/62500/16-ц).
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного розслідування злочину, де заявник є потерпілим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, постанови Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 201/7621/17, від 13.09.2023 у справі № 757/62500/16-ц).
Спричинення моральних страждань у зв`язку з тривалістю кримінального провадження може бути обумовлено тим, що особа була змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними заявами й клопотаннями, що не входило до її звичайної діяльності (постанова Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 757/62500/16-ц).
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови (постанова Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 201/7621/17).
Загальні принципи щодо ефективності розслідування у розумінні статті 2 Конвенції наведені в рішенні у справі «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» [ВП] () [GC], заява № 24014/05, пункти 169-182, від 14 квітня 2015 року). Зокрема, після виникнення зобов`язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов`язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (там само, пункт 225) (рішення ЄСПЛ від 14.10.2021 у справі «Азовцева проти України» (Заява № 64932/12)).
Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом сформовано сталу практику, згідно з якою підставою для відшкодування моральної шкоди може бути неефективність кримінального провадження, в тому числі його надмірна тривалість. При цьому спричинення моральних страждань може бути обумовлено тим, що потерпіла особа була змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними заявами й клопотаннями, що не входило до її звичайної діяльності.
Розглядаючи вимоги про компенсацію, суд встановлює факт порушення права на виконання судового рішення в розумний строк, виходячи зі змісту судових актів та інших матеріалів справи з урахуванням правової та фактичної складності справи, поведінки заявника, ефективності та достатності дій суду або судді, що здійснюються з метою своєчасного розгляду справи, ефективності та достатності дій органів, організацій або посадових осіб, на які покладено обов`язок щодо виконання судових актів, характер дій та діяльності, спрямованих на своєчасне виконання судового акта, загальної тривалості провадження у справі і виконання судового акта.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів. Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постановиВерховного Суду від 15.05.2019 у справі №661/2532/17, від 11.08.2021 у справі № 723/826/19, від 13.08.2021 року в справі № 638/20102/16, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (постанова Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 638/6944/16-ц).
З матеріалів справи вбачається, що позивач є матір`ю ОСОБА_4 , який отримав тяжкі тілесні ушкодження під час ДТП за участю ОСОБА_3 , яке мало місце 01.05.2012. В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 помер.
У лютому 2013 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 286 КК України. Після встановлення у потерпілого ОСОБА_4 інвалідності ІІ групи справу перекваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, і у червні 2013 пред`явлено нову підозру. У вересні 2014 органом досудового слідства знову пред`явлено підозру зі змісту вякої бачається, що злочин було вчинено в стані алкогольного сп`яніння. В травні 2014 року було повідомлено ОСОБА_7 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, зі змісту якої не було встановлено перебування ОСОБА_7 в алкогольному сп`янінні, а також не було зазначено адресу за якою скоєнне ДТП. Таким чином 4 рази, в різній редакції, повідомлялось про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Крім того, судом встановлено, що 05.07.2013 прокуратурою до суду було подано обвинувальний акт, який ухвалою Вовчанського районного суду від 15.08.2013 повернуто прокурору для усунення недоліків. Після доопрацювання обвинувальний акт повторно подано 13.09.2013, однак ухвалою від 28.11.2013 його знову повернуто до прокуратури у зв`язку з порушеннями, допущеними при складанні акта та реєстру досудового розслідування. У травні 2014 складено та затверджено обвинувальний акт, який у подальшому скеровано до Вовчанського районного суду Харківської області (додано відомості щодо шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_5 , виконано вимоги ст. 290 КПК України щодо надання доступу потерпілим/цивільному відповідачеві до матеріалів досудового розслідування, виправленні помилки в реєстрі матеріалів досудового розслідування, додано оригінали позовних скарг з додатками) та у листопаді 2017 складено та затверджено обвинувальний акт, який у подальшому скеровано до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова (зазначено відомості щодо матері загиблого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 ). Таким чином було складено 4 редакції обвинувального акту, оскільки обвинувальний акт тричі повертався стороні обвинувачення через виявлені в ньому недоліки
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 4 рази подавав до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова клопотання про перенесення судових засідань у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 на іншу дату (том 1, а.с. 221-223).
Крім того, ОСОБА_4 чотири разиоскаржував докомпетентних органівдії (бездіяльність)слідчих,посилаючись нанеефективність досудовогорозслідування. Позивач та її представники подали більше десяти звернень, в яких наголошували на його надмірній тривалості та неефективності.
Загальна тривалість кримінального провадження становила понад 10 років, внаслідок чого 16.05.2023 воно було закрито у зв`язку із закінченням строків давності.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності є звільненням з нереабілітуючих підстав, тобто не призводить до висновку про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту завдання позивачу моральної шкоди у вигляді душевних страждань, спричинених невиконанням державою, в особі уповноважених органів, позитивного зобов`язання щодо забезпечення ефективного розслідування кримінального правопорушення, внаслідок якого постраждав син позивача.
Рішенням у справі «Михайлик та інші проти України» постановив порушення п. 1 ст. 2 Конвенції, що стосується неефективного розслідування випадків смерті та нещасних випадків, що становлять загрозу для життя присудив ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 6000,00 Євро.
Судова колегіязазначає,що навітьякщо усправі,розглянутій Європейськимсудом зправ людини,вже буловирішено питанняпро відповідальністьдержави таприсуджено компенсацію(«сатисфакцію»)за порушенняп.1ст.2Конвенції,існують підставидля задоволення позовупро відшкодуванняморальної шкодизавданої врезультаті доведеноїбездіяльності співробітниківпрокуратури щопризвело до надмірної тривалості кримінального провадження та змусило позивачку звертатися з відповідними заявами й клопотаннями, що не входило до її звичайної діяльності.
Разом з тим, заявлений позивачкою розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 000 грн є значно завищеним. З урахуванням глибини та ступеня моральних страждань позивача, характеру винної поведінки відповідача та з урахуванням принципів розумності і справедливості судова колегія дійшла до висновку що з держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди належить стягнути 100 000,00 грн.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч.1ст. 374ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно достатті141ЦПК Українисудовий збірта іншісудові витрати,пов`язаніз розглядомсправи покладаютьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Враховуючи частковезадоволення позовнихвимог ОСОБА_1 стягненню підлягаєз держависудовий збіру розмірі670грн заподачу позовноїзаяви таапеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381, 384, 389 ЦПК України
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 січня 2025 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) грн.
Стягнути з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 670 (шістсот сімдесят) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04.09.2025 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук
