ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" вересня 2025 р. Справа №914/2693/23
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
КРАВЧУК Н.М.
за участю секретаря судового засідання - ФАРИНА Х.І.
та представників сторін від:
скаржника 1,2,3 - Бородін Т.В. - адвокат;
кредитора ОСОБА_1 - Єлісєєв Є.В. - адвокат;
розглянувши апеляційні скарги: 1. ОСОБА_2 м.Харків
(вх.ЗАГС №01- 05/1639/25 від 30.05.2025)
2. ОСОБА_3 м.Харків
(вх.ЗАГС №01- 05/1649/25 від 30.05.2025)
3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» с.Радомшль Луцького району
(вх.ЗАГС №01-05/1641/25 від 30.05.2025)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 5.05.2025 (повний текст ухвали 22.05.2025, суддя Чорній Л.З.)
у справі №914/2693/23
за заявою ОСОБА_4 м.Львів
про власну неплатоспроможність
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.09.2023 у справі №914/2693/23 відкрито провадження про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_4 . Введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_4 та мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено керуючою реструктуризацією боргів, арбітражного керуючого Коваля В.В.
Ухвалою суду від 15.05.2025 за наслідками попереднього засідання визначено розмір та перелік визнаних судом вимог кредиторів на загальну суму 30 513 133,66 грн, що підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів боржника, а саме:
- приватного виконавця Іванюти Івана Миколайовича в розмірі 336 027,75 грн - основного боргу (2-га черга);
- ТОВ «Луцька аграрна компанія» в розмірі 8 969 285,65 грн - основного боргу (2-га черга);
- ОСОБА_3 у розмірі 362 020,25 грн основного боргу (2-га черга); - ОСОБА_2 у розмірі 8 363 803,54 грн основного боргу (2-га черга);
- ОСОБА_5 у розмірі 2 379 149,50 грн основного боргу (2-га черга);
- ОСОБА_6 у розмірі 2 562 161,00 грн основного боргу (2-га черга);
- ОСОБА_1 у розмірі 7 503 110,00 грн основного боргу (2-га черга).
Визнано кредитора ОСОБА_6 заінтересованою особою стосовно боржника ОСОБА_4 .
Замінено кредитора ТОВ «Луцька аграрна компанія» його правонаступником - ТОВ «Семела Компані» у розмірі визнаних грошових вимог у розмірі 8 969 285,65 грн основного боргу 2-ї черги та витрат по оплаті судового збору у сумі 5 368,00 грн.
Замінено кредитора ОСОБА_3 його правонаступником - ТОВ «Семела Компані» у розмірі визнаних вимог у сумі 362 020,25 грн основного боргу (2-га черга) та у сумі 5 368,00 грн витрат по оплаті судового збору.
Вказана ухвала в частині заміни кредиторів мотивована тим, що ТОВ «Смела Компані», на виконання умов договору про виконання зобов`язання третьою особою, укладеного 02.01.2025 між ОСОБА_4 і ТОВ «Смела Компані», перераховано трьома платежами від 04.02.2025 та 05.02.2025 на депозитний рахунок приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н.А. з призначенням коштів для ТОВ «Луцька аграрна компанія» усю суму 8 969 285,65 грн визнаних судом грошових вимог до боржника.
На підставі аналогічного договору від того ж 02.01.2025 про виконання зобов`язання третьою особою, укладеного між тими ж сторонами, ТОВ «Смела Компані» внесено 05.03.2025 на депозитний рахунок приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мангушеної О.С. 362 020,25 грн з призначенням цих коштів для ОСОБА_3 , що складає усю суму визнаних судом грошових вимог боржника перед таким кредитором.
А в частині невизнання зацікавленою особою щодо боржника - кредитора ОСОБА_1 , суд мотивував ухвалу тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період отримання (надання) позики, проживали однією сім`єю, мали взаємні права та обов`язки і були пов`язані спільним побутом.
Натомість, мотивувальна частина у оскаржуваній ухвалі щодо невизнання зацікавленою особою ОСОБА_5 , відсутня.
Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції в частині заміни кредиторів їх правонаступниками та в частині невизнання зацікавленими особами щодо боржника, кредиторів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , кредиторами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «Луцька аграрна компанія» подано апеляційні скарги.
Апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ТОВ «Луцька аграрна компанія» загалом обґрунтовані однаковими обставинами та підставами. Зокрема, що судом першої інстанції не вірно встановлена правова природа договорів виконання зобов`язань третьою особою від 02.01.2025, не враховано, що такі договори укладались боржником ОСОБА_4 в період дії мораторію на індивідуальне погашення вимог кредиторів, у зв`язку з чим порушено порядок погашення вимог кредиторів, визначений п.1 ч.1 ст. 120 КУзПБ.
Вказують на недобросовісність сторін договору та про заінтересованість кредиторів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відносно боржника ОСОБА_4 , оскільки мають спільних дітей, раніше проживали спільно. ОСОБА_5 раніше перебувала у офіційному шлюбі із боржником, а проживання з ОСОБА_1 спільно без офіційної реєстрації шлюбу, підтверджено рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22.11.2022 у справі № 723/3103/22.
У відзивах на апеляційні скарги від 16.06.2025 представники ТОВ «Семела Компані» та кредитора ОСОБА_1 , обґрунтували їх загалом тими ж обставинами та підставами, що і оспорювана ухвала суду першої інстанції.
Присутні в судових засіданнях представники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «Луцька аграрна компанія», підтримували доводи апеляційних скарг, просили їх задовольнити, а відповідно представник кредитора ОСОБА_1 , просив залишити без змін оскаржувану ухвалу суду першої інстанції.
Дослідивши обставини справи в сукупності з доводами та запереченнями представників сторін апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість апеляційних скарг, як наслідок, задоволення їх вимог, часткове скасування та доповнення ухвали у відповідній частині з огляду на таке.
Окрім означеного вище, ухвалами суду першої інстанції у цій же справі від 20.03.2025 визнано грошові вимоги ТОВ «Луцька аграрна компанія» у розмірі 8 969 285,65 грн основного боргу та ОСОБА_3 у розмірі 362 020,25 грн основного боргу.
04.04.2025 до суду ТОВ «Семела Компані» подано заяви про заміну кредиторів: ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_3 на їх правонаступника ТОВ «Семела Компані».
Такі заяви обґрунтовані тим, що ТОВ «Семела Компані» повністю виконало зобов`язання боржника ОСОБА_4 перед кредиторами ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_3 на підставі укладених між ОСОБА_4 та ТОВ «Семела Компані» договорів виконання зобов`язання третьою особою від 02.01.2025 шляхом зарахування коштів на депозит нотаріуса.
Оцінюючи ухвалу суду першої інстанції у цій частині задоволених заяв про заміну кредиторів, судом апеляційної інстанції береться до уваги таке нормативно-правове регулювання.
Частиною 1 ст. 528 ЦК України передбачено, виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
У п. 4 ст. 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.
Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У п.п. 10.62 - 10.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 містяться правові висновки з приводу укладення боржником договору про виконання зобов`язання третьою особою в процедурі його неплатоспроможності та в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Зокрема: «Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відтак угода щодо прикриття дійсної угоди сторін є удаваним, а не фіктивним правочином, юридичне визначення якого підпадає під кваліфікацію за ст. 235 ЦК України.
Справжня угода про задоволення вимог кредитора боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, шляхом покладення боржником на іншу особу свого обов`язку з метою задоволення вимог кредитора цього боржника є договором доручення.
Відповідно до ч.1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Такими юридичними діями є дії, з якими закон пов`язує настання юридичних наслідків. До них належать, наприклад, учинення правочинів, учинення оферти або акцепту, сплата грошей чи передання іншого майна, повідомлення про зміну банківських реквізитів чи адреси поставки товарів тощо. Такими юридичними діями можуть бути дії щодо одержання від контрагента довірителя належних останньому грошей або майна; повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (пункт 3 ч.1 ст. 1006 ЦК України), а довіритель зобов`язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв`язку з виконанням доручення (ч. 3 ст. 1007 ЦК України).
Відповідно до ст. 1002 ЦК України, договір доручення може бути оплатним чи безоплатним.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1007 ЦК України, довіритель зобов`язаний відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення.
Отже, договором доручення може бути передбачено, зокрема, покладення на повіреного виконання обов`язку довірителя як боржника перед його кредитором з відшкодуванням довірителем поручителю витрат, пов`язаних з виконанням такого обов`язку.
При цьому норми глави 68 ЦК України регулюють відносини між довірителем і повіреним, а не між довірителем або повіреним та контрагентами довірителя.
Відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК України, виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Зазначена норма регулює відносини між кредитором і боржником, а не між кредитором та іншою особою, на яку боржником покладене виконання обов`язку останнього. Виконання обов`язку іншою особою розглядається як виконання обов`язку боржником. Відповідно до ч.2 ст. 528 ЦК України, у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Тому як у разі виконання, так і в разі невиконання чи неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою правовідносини між кредитором й іншою особою не виникають, зокрема кредитор не вправі вимагати від іншої особи належного виконання обов`язку боржника.
Якщо ж кредитор прийняв від іншої особи виконання обов`язку боржника в разі, коли він не мав права приймати виконання, зокрема якщо відповідно до закону таке виконання не допускається до закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, кредитор є таким, що набув майно за рахунок боржника (а не іншої особи, яка незаконно виконала обов`язок боржника) без достатньої правової підстави. У такому разі відповідно до ст. 1212 ЦК України, кредитор зобов`язаний повернути це майно (зокрема, грошові кошти) потерпілому, яким є боржник (а не інша особа, яка незаконно виконала обов`язок боржника).
Виходячи з наведених висновків Велика Палата Верховного Суду прийшла до однозначного висновку, що справжня угода про задоволення вимог кредитора боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, шляхом покладення боржником на іншу особу свого обов`язку з метою задоволення вимог кредитора цього боржника є договором доручення і висновку, що договором доручення може бути передбачено, зокрема, покладення на повіреного виконання обов`язку довірителя як боржника перед його кредитором з відшкодуванням довірителем поручителю витрат, пов`язаних з виконанням такого обов`язку
Суд першої інстанції вищенаведеної позиції Великої Палати Верховного Суду не врахував та прийшов до помилкового висновку щодо наявності правових підстав для заміни кредиторів ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_3 .
З приводу мораторію на задоволення вимог кредиторів та недобросовісності дій сторін договору, судом апеляційної інстанції зазначається таке.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 120 КУзПБ передбачено, що з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 121 КзПБ встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвалою суду від 20.09.2023 окрім іншого, було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Всупереч цьому боржник ОСОБА_4 , як сторона договору, уклав з ТОВ «Семела Компані» договори про виконання зобов`язання третьою особою від 02.01.2025, чим доручив виконання зобов`язань перед кредиторами, які йому заборонено виконувати в силу введеного судом мораторію.
За такими правочинами, фактично сам боржник індивідуально визначив, які вимоги яких кредиторів повинні бути погашені, що є протиправним.
Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20)), що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України, загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (п. 6 ч.1 цієї статті).
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
Тлумачення, як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, від 18.04.2022 в справі № 520/1185/16-ц, від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20.
Основною метою конкурсного процесу та процедури банкрутства є справедливе, пропорційне та згідно з черговістю задоволення вимог кредиторів (у постанова Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/4455/19).
У постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/2920/20(910/14219/20) міститься висновок, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Відомості у матеріалах справи про справжність мети укладення означених вище правочинів від 02.01.2025 відсутні, тому в сукупності із названими вище нормами чинного законодавства та правовими висновками Верховного Суду, дії боржника ОСОБА_4 не відповідають меті конкурсного процесу та принципу добросовісності.
Щодо обставин заінтересованості кредиторів ОСОБА_5 та ОСОБА_1 стосовно боржника, судом апеляційної інстанції береться до уваги таке.
Сторонами процесу неплатоспроможності у цій справі, враховуючи право на визнання позову (вимог або обставин), що передбачено ч.4 ст. 191 ГПК України, не заперечується той факт, що кредитор ОСОБА_5 раніше перебувала у офіційному шлюбі з ОСОБА_4 і мають спільного сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З матеріалів справи вбачається, що боржник ОСОБА_4 ніс значні витрати по навчанню їх спільного сина ОСОБА_7 у США. Відповідні докази були надані до матеріалів справи ОСОБА_4 .
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22.11.2022 у справі №723/3103/22 суд встановив факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом з спільним неповнолітнім сином ОСОБА_8 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з січня 2006 року по липень 2017 року.
Цим рішенням також встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_9 з липня 2017 року по теперішній час.
З матеріалів справи вбачається, що боржник ОСОБА_4 також ніс значні витрати по навчанню їх спільного з ОСОБА_1 сина ОСОБА_10 в Королівстві Іспанія.
Підсумовуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що між боржником ОСОБА_4 та кредиторами ОСОБА_1 і ОСОБА_5 існує безперервний зв`язок через їх спільних дітей, що проявляється у спільній участі у їх вихованні, матеріальному забезпеченні та наявністю взаємних правах та обов`язках відносно них.
Відповідно до ч.ч. 2 та 4 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Абзацом 5 п. 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» визначено, що членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Вказана правова позиція щодо тлумачення правової категорії «члени сім`ї» підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 у справі № 644/6274/16-ц.
Однак, визначальним у цьому аспекті є визначене у пункті 6 мотивувальної частини вказаного рішення від 03.06.1999 у справі № 5-рп/99 засадниче положення щодо застосування поняття «член сім`ї»: Конституційний Суд України виходив з об`єктивної відмінності його змісту залежно від галузі законодавства.
Так, базове поняття «член сім`ї» норма Сімейного кодексу України встановлює на підставі критеріїв спільного проживання, пов`язаності спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків.
Водночас, застосування поняття «член сім`ї» в інших галузях законодавства може розширювати чи звужувати коло осіб, які підпадають під це поняття у залежності від мети правового регулювання тієї чи іншої галузі, правового інституту або окремої правової норми.
З моменту порушення справи про банкрутство стосовно боржника/відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16).
Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип узгодженості нормативних приписів права із суміжними інститутами права, що має гарантувати інтеграцію законодавства у сфері неплатоспроможності/банкрутства до національної системи права.
Так, Кодекс України з процедур банкрутства як спеціальний нормативно-правовий акт має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов`язаних з банкрутством юридичних осіб та неплатоспроможністю фізичних осіб, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. (такий правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №914/2840/21).
Тобто в процедурі неплатоспроможності фізичної особи поняття «сім`я» та «члени сім`ї» повинні тлумачитись в більш широкому розумінні та значенні.
Статтею 1 КУзПБ визначено, що заінтересованими особами стосовно боржника є особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із ст. 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.
Частиною 1 ст. 48 КУзПБ закріплено, що конкурсні кредитори, заінтересовані стосовно боржника у зборах кредиторів боржника можуть брати участь із правом дорадчого голосу.
Такі запобіжники передбачені задля того, щоб запобігати випадкам, коли наближені (заінтересовані) до боржника особи на рівні зі сторонніми (незаінтересованими) кредиторами, необ`єктивно втручаються у конкурсний процес, який складається також із заходів управління процедурою неплатоспроможності та конкурентного задоволення грошових вимог усіх кредиторів із застосуванням принципу пропорційності.
За означених вище обставин та норм законодавства, кредиторів ОСОБА_1 та ОСОБА_11 не можна вважати безсторонніми особами стосовно боржника ОСОБА_4 на рівні з іншими (решта) кредиторами.
Підсумовуючи усе означене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість вимог апелянтів про помилковість оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції в частині заміни кредиторів їх правонаступником, і в частині невизнання окремих кредиторів заінтересованими особами щодо боржника, що є підставою для скасування та зміни такого рішення у відповідних частинах.
Відповідно до п.п. 2, 3 ч.1, ч.4 ст. 277, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене, апеляційні скарги підлягають задоволенню а оскаржувана ухвала суду першої інстанції частковому скасуванню та частковій зміні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 64 КУзПБ, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому, у першу чергу задовольняються: витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, які понесені і не сплачені до відкриття ліквідаційної процедури.
Оскільки апеляційні скарги задоволено і ухвалу суду першої інстанції частково скасовано і змінено, відшкодування витрат апелянтів за сплату судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, належить покласти на боржника з урахуванням означених вище вимог п.1 ч.1 ст. 64 КУзПБ.
Керуючись ст.с.т 129, 269, 270, ч.ч.1 та 4 ст. 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги кредиторів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «Луцька аграрна компанія», задовольнити повністю.
2. Скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області у справі №914/2693/23 від 15.05.2025 в частині задоволення заяв ТОВ «Семела Компані» від 07.04.2025 про заміну кредиторів: ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_3 на правонаступника - ТОВ «Семела Компані».
У цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні таких заяв про здійснення правонаступництва.
3. Змінити мотивувальну частину ухвали Господарського суду Львівської області у справі №914/2693/23 від 15.05.2025 в частині невизнання кредиторів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заінтересованими особами відносно боржника ОСОБА_4 , доповнивши резолютивну частину вказаної ухвали суду першої інстанції новими двома пунктами про визнання кредиторів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заінтересованими особами відносно боржника ОСОБА_4 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК
