Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» та до ОСОБА_1 про стягнення 3 174 158,96грн.

30.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» звернулось до Господарського суду Одеської області з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» про звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» від сплати лізинговий платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 №5372/11/19-В з 24.02.2022, у зв`язку з неможливістю використання об`єкту лізингу через обставини, за які він не відповідає та визнання припиненим зобов`язання щодо сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 №5372/11/19-В з 09.02.2023.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.03.2025 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» та до ОСОБА_1 задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» та з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» заборгованість по сплаті лізингових платежів станом в сумі 1 119 631 грн. 91коп., неустойку в розмірі 1 028 549 грн. 06коп., штраф 10% в сумі 111 963 грн. 19 коп., пеню в розмірі 707 725 грн. 08коп., 3% річних в сумі 57 778 грн. 86 коп., інфляційні витрати в розмірі 148 510 грн. 86 коп.

В задоволені зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» відмовлено повністю.

Обґрунтування судового рішення.

Суд зазначив, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем 1 за договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач 1 не надав, позовна вимога про стягнення заборгованості є обґрунтованою.

Перевіривши розрахунки пені та штрафу надані позивачем, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства.

Щодо зустрічних позовних вимог, суд дійшов висновку що відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не було доведено належними доказами, наявності підстав щодо звільнення відповідача 1 від сплати лізинговий платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 №5372/11/19-В з 24.02.2022, та визнання припиненим зобов`язання щодо сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 №5372/11/19-В з 09.02.2023.

Узагальненні вимоги та доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить

-скасувати рішенням Господарського суду Одеської області від 26.03.2025 у справі №916/5151/24 повністю і ухвалити нове рішення яким: - в задоволенні первісного позову відмовити повністю;

-- зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» задовольнити повністю;

- - звільнити Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» від сплати лізинговий платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 № 5372/11/19-В з 24.02.2022, у зв`язку з неможливістю використання об`єкту лізингу через обставини, за які він не відповідає;

- визнати припиненим зобов`язання щодо сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 № 5372/11/19-В з 09.02.2023 на підставі неможливості його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Скаржник зазначає, що аналіз структури лізингових платежів за договором фінансово лізингу засвідчує, що до їх складу входить як платіж на відшкодування вартості предмета лізингу, так і щомісячна винагорода (комісія) лізингоодержувача, що є платежем за володіння та/або користування предметом лізингу, що не позбавляє суд застосовувати ч. 6 ст. 762 ЦК України за наявності відповідних підстав.

Скаржник зауважує, що у даній справі предметом спору є стягнення заборгованість за договором фінансового лізингу, а не стягнення завданих збитків (шкоди), у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції щодо переходу ризику випадкового знищення, втрати або випадкового пошкодження об`єкта лізингу до лізингоодержувача не мають жодного відношення до предмету спору.

Судом першої інстанції взагалі не надано жодної оцінки обставинам, які встановлені судовими рішеннями Господарського суду м. Києва від 16.04.2024 по справі №910/1059/24, зокрема:

- станом на 24.02.2022 автомобіль знаходились на території міста Гола Пристань Скадовського району Херсонської області, яке фактично було окуповано відповідачем у перші дні широкомасштабної військової агресії;

- в результаті дій рф відповідач-1 в даній справі був змушений повністю припинити господарську діяльність, що унеможливило подальшу сплату лізингових платежів за Договором;

- автомобіль BMW X5 (д. н. з. НОМЕР_1 ) в період часу з 10.12.2022 до 09.02.2023 було відкрито викрадено з місця його зберігання на території приватного домоволодіння військовослужбовцями рф.

Судом також залишено без уваги те, що сертифікат №6500-23-4024 від 27.09.2023, виданий Херсонською ТПП є доказом не лише наявність форс-мажорних обставин для звільнення від відповідальності, а й у сукупності з іншими доказами доводить неможливість використання об`єкту лізингу.

Судом першої інстанції не надано жодної оцінки постанові слідчого від 03.01.2024 щодо оголошення автомобіля в розшук у кримінальному провадженні №12023230000000250 за ознаками кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.438 КК України.

Факт викрадення автомобіля не враховано судом і при стягнені неустойки після припинення договору.

Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Принцевська Н.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025.

На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/5151/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/5151/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2025 по справі №916/5151/24 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

13.05.2025 матеріали справи №916/5151/24 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2025 по справі №916/5151/24 - залишено без руху.

Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» строк для надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів доплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7267, 20 грн. та доказів направлення копії апеляційної скарги відповідачу у справі за первісним позовом ОСОБА_1 , разом з листом опису вкладення про направлення апеляційної скарги з відповідними додатками, з зазначенням номеру поштового відправлення протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

28.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2025 по справі №916/5151/24.

Призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2025 по справі №916/5151/24 на 29.07.2025 о 14:30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2025 у справі №916/5151/24 на 28.10.2025 о 15:30 годині.

В судовому засіданні 28.10.2025 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити останню.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» в судовому засідання заперечував щодо вимог та доводів апеляційної скарги.

ОСОБА_1 подав заяву до суду про розгляд справи за його відсутності.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції.

05.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» (далі також - відповідач, Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 5372/11/19-В.

Предметом лізингу, відповідно до п. 3 договору є автомобіль, BMW X5 xDrive25d, 2019 року випуску, вартістю у розмірі 1 979 544,20грн..

Як передбачено п. 5 договору, строк лізингу складає 48 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Згідно з п. 14 договору, цей Договір фінансового лізингу набуває чинності з моменту підписання Сторонами (в тому числі обов`язковим до виконання стає Додаток «Загальні умови до договору фінансового лізингу», згоду на погодження та дотримання умов якого Лізингоодержувач надає своїм підписом у цьому документі) і діє до повного виконання Сторонами зобов`язань за Договором фінансового лізингу. Загальні умови договору фінансового лізингу (та будь-які посилання на них в договорі), розміщені на офіційному веб-сайті лізингодавця за посиланням: https://ulf.ua/ua/dokumenty/usloviya-k-dogovoru-fl.html або QR-кодом, в редакції, діючій на дату укладання цього договору, та є невід ємною складовою частиною договору. Своїм підписом в цьому документі Лізингоодержувач підтверджує, що він належним чином ознайомлений та погоджується з умовами договору фінансового лізингу (включаючи Загальні умови) щодо порядку та розміру сплати лізингових та інших платежів, що можуть змінюватися відповідно до договору, щодо відповідальності та розміру штрафних санкцій, щодо зміни, припинення договору, порядку та суми дострокового викупу предмета лізингу тощо. Лізингоодержувач підтверджує, що йому зрозумілі наслідки укладення цього договору (включаючи Загальні умови) та зобов`язується дотримуватися усіх його умов (п.15 договору).

Відповідно до п 1.1. Загальних умов, Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене лізингоодержувачем майно (далі по тексту предмет лізингу), найменування, марка, модель, рік випуску, ціна строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у договорі, а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов договору, а в кінці строку дії договору має право придбати предмет лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у договорі. Під викупною вартістю слід розуміти останній лізинговий платіж в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу, розмір якого визначений у договорі;

Пунктом 1.2. Загальних умов передбачено, що Лізингоодержувачу надається право користування Предметом лізингу на строк, вказаний у Договорі (далі «Строк лізингу»). Строк лізингу починається з дати підписання Сторонами Акту прийому-передачі Предмета лізингу, але в будь- якому разі не може бути менше одного року.

Як визначено п. 2.1. Загальних умов, всі платежі за користування Предметом лізингу Лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця не пізніше за дату та в сумі, які встановлені для їх оплати відповідно до Графіка внесення лізингових платежів (надалі Графік платежів). Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків Лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися Лізингодавцем на e-mail Лізингоодержувача. Лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості Предмета лізингу, комісію Лізингодавця за наданий в лізинг Предмет лізингу та інші платежі, передбачені Договором.

Датою здійснення лізингового платежу вважається дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок лізингодавця. Якщо дата нарахування та оплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний святковий або інший) день, то датою оплати такого лізингового платежу вважається наступний за ним робочий день (п.2.3 Загальних умов).

За умовами п. 2.6. Загальних умов, при надходженні коштів (лізингових платежів) від Лізингоодержувача Сторони узгодили наступну черговість виконання Лізингоодержувачем своїх грошових зобов`язань, а саме: оплата сум компенсації витрат, понесених Лізингодавцем та невідшкодованих Лізингоодержувачем; оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов`язань за Договором; оплата простроченої заборгованості з нарахованої комісії Лізингодавця; оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу; оплата поточної заборгованості з нарахованої комісії Лізингодавця; оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу. Така черговість застосовується з урахуванням наступного: а) погашення платежів кожної наступної черги здійснюється після повного погашення попередньої черги платежів за всіма Договорами фінансового лізингу, укладеними між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем; б) в межах однієї черги, першочергове погашення мають платежі з більшим терміном прострочення, у разі наявності однакового терміну прострочення платежів в межах однієї черги, погашення здійснюється на розсуд Лізингодавця; в) у випадку направлення коштів в оплату платежів, строк сплати яких не настав, Лізингодавець зараховує такі платежі в строки, передбачені Графіком платежів за відповідним Договором згідно черговості, визначеної в даному пункті.

При цьому, п. 2.6.1. договору передбачено, що Лізингодавець має право самостійно змінювати черговість, передбачену п. 2.6. Загальних умов, в тому числі зараховувати сплачені Лізингоодержувачем платежі в рахунок погашення заборгованості за будь-якими укладеними між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем договорами фінансового лізингу та договорами, які будуть укладені між Сторонами в майбутньому, а Лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи Договір. У випадку зміни Лізингодавцем черговості, передбаченої п.2.6. Загальних умов, останній інформує Лізингоодержувача в письмовій формі про це, а Лізингоодержувач зобов`язаний дотримуватися такої черговості, яка визначена у відповідному повідомленні.

Приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі предмета лізингу, що підтверджує, зокрема: належну якість, комплектність предмета лізингу; ознайомлення і прийняття до виконання лізингоодержувачем гарантійних умов, технічних умов та інших регламент експлуатації предмета лізингу (п.3.4 Загальних умов).

З моменту підписання сторонами акту прийому-передачі предмета лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі, але не обмежуючись, відповідальність за збереження, ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження предмета лізингу, ризик допущення помилки при експлуатації). Лізингоодержувач несе повну цивільно-правову відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі збитки третім особам, заподіяні внаслідок експлуатації предмета лізингу, в частині, не передбаченій договором(-ами) страхування. Лізингоодержувач покриває всі витраті/ (включаючи штрафні санкції), пов`язані з використанням предмета лізингу, відповідно до чинного законодавства, в т.ч пов`язані з використанням предмета лізингу як таксі чи для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримана прибутку (п.3.6 Загальних умов).

Згідно п. 7.1. Загальних умов, за невиконання або неналежне виконання умов договору лізингодавець має право стягнути шляхом направленні відповідної вимоги / рахунку (в тому числі на електронну адресу лізингоодержувача) наступні штрафні санкції, а саме: за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач сплачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен дені прострочення; у разі прострочення (затримки) сплати лізингових платежів та інших платежів за договором понад 30 (тридцять) календарних днів, крім пені, передбаченої п.7.1.1. Загальних умов, Лізингоодержувач оплачує штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від суми простроченої заборгованості; при нарахуванні штрафних санкцій та неустойки, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 25 Цивільного кодексу України до договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки;

Лізингоодержувач зобов`язується відшкодувати будь-які збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням стороною своїх зобов`язань за договором, в тому числі реальні збитки у вигляді неотриманих лізингових платежів, відшкодування вартості предмета лізингу у разі, якщо на дату розірвання договору предмет лізингу залишається неповернутим лізингодавцю, а також упущену вигоду у разі дострокового повернення / вилучення предмету лізингу у вигляді різниці між вартістю предмета лізингу (тобто сумою, яку було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу предмету лізингу або, якщо предмет лізингу залишився у власності лізингодавця, визначеною ринковою вартістю предмета лізингу) та сумою лізингових платежів, що залишилися не сплаченими згідно з графіком платежів, а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем згідно договору. Відшкодування збитків не звільняє сторону від виконання умов договору, в тому числі, але не обмежуючись, не звільняє від сплати штрафних санкцій за договором (п.7.3 Загальних умов).

Відповідно до п. 8.2. Загальних умов, після закінчення строку лізингу згідно Договору право власності на Предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача. У разі, якщо умови Договору передбачають наявність викупної вартості Предмета лізинг, Лізингоодержувач має пріоритетне право набути Предмет лізингу собі у власність, сплативши Лізингодавцю викупи вартість Предмета лізингу, а Лізингодавець зобов`язується передати Лізингоодержувачу право власності на Предмет лізингу за Договором.

За умовами п. 8.8. Загальних умов у разі, якщо після закінчення строку лізингу за Договором, умови якого передбачають наявність викупної вартості Предмета лізингу, Лізингоодержувач не реалізує своє право викупу Предмета лізингу згідно з п. 8.2. Загальних умов продовжить строк користування Предметом лізингу (у разі наявності такого права за Договором), Лізингоодержатель повертає Предмет лізингу Лізингодавцю на підставі Акту в місці та час, зазначені Лізингодавцем, з урахуванням вимог п.п.11.5., 11.10. Загальних умов

Пунктами 9.1., 9.2. Загальних умов передбачено, що сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала свої зобов`язання за договором, не відповідає перед іншою стороною, якщо доведе, що належне виконання зобов`язань стало неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за конкретних умов конкретного періоду часу. До обставин непереборної сил сторони віднесли явища стихійного характеру: землетруси, повені, удари блискавки, природні катаклізми, які не дають можливість використовувати предмет лізингу відповідно до технічних умов. Сторони погодилися, що достатнім підтвердженням існування обставин непереборної сили є довідка Торгово-промислової палати України. Сторони зобов`язані письмово у термін не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту настання обставин непереборної сили повідомити іншу сторону про їх настання, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору;

Як визначено п. 11.5. Загальних умов, Лізингоодержувач зобов`язаний повернути Предмет лізингу з усіма його складовими частинами, обладнанням, документами та іншим приладдям, у тому числі отриманим згідно з Актом прийому-передачі. Предмет лізингу має бути повернений у справному стані, а за ступенем зношеності повинен відповідати його нормальному зносу за час використання за нормальних умов його експлуатації. При поверненні (вилученні) Предмета лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю стан, в якому Предмет лізингу повертається (вилучається), повинен бути документально зафіксований представниками Сторін в Акті повернення ( вилучення), враховуючи умови зносу Предмета лізингу. При цьому при достроковому поверненні/вилученні Предмета лізингу Лізингодавець має право протягом 5 (п`яти) робочих днів провести діагностику Предмету лізингу на станції технічного обслуговування (СТО), яка авторизована Лізингодавцем, для можливості проведення оцінки його ринкової вартості.

14.11.2019 між сторонами було підписано Додаткову угоду № 1 якою сторони дійшли згоди викласти п.3.5 договору в наступній редакції: вартість предмету лізингу в т.ч. ПДВ 1 894 151,87грн., у т.ч. ПДВ 315 691,98грн.; викласти п.9.1 в наступній редакції: загальна сума лізингових платежів 2 552 446,53грн. може змінюватися відповідно до умов договору; погоджено новий графік лізингових платежів, який передбачає внесення платежів 11.11.2019, 18.11.2019 та кожного 25 числа наступного місяця з 11.11.2019 до 15.11.2023

15.11.2019 між позивачем та відповідачем-1 був підписаний акт (видаткова накладна) прийому-передачі предмету лізингу до договору фінансового лізингу від 05.11.2019 № 5372/11/19-В, згідно з яким позивач передав, а відповідач-1 прийняв в якості предмету лізингу автомобіль BMW X5 xDrive25d, 2019 року випуску, вартість якого становить 1 894 151,87 грн. Згідно з актом лізингоодержувач підтверджує, що під час прийому предмету лізингу та документів він повністю ознайомився з усіма технічними умовами експлуатації предмета лізингу, гарантійними умовами, договорами страхування та іншими актами і регламентами, необхідними для експлуатації предмета лізингу. Лізингоодержувач та лізингодавець підтверджують, що в момент передачі та підписання цього акту (видаткової накладної) проведений спільний огляд майна за участю уповноважених представників сторін, перевірено якість, комплектність і відповідність переданого майна специфікації до договору. За результатами огляду лізингоодержувач стверджує, що предмет лізингу технічно справний, у працездатному стані, зовнішніх пошкоджень немає, зауваження по комплектності, якості та відповідності специфікації відсутні.

Також, як вказує позивач, 05.11.2029 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Улф-Фінанс» (кредитор), ОСОБА_1 (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» (боржник) був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» усіх його грошових зобов`язань перед кредитором у повному обсязі, в тому числі і в частині компенсації можливих збитків та сплати можливих штрафних санкцій, комісій (винагород), додаткових платежів, що виникли або виникнуть в майбутньому із договору-ів фінансового лізингу, включаючи всі додатки, зміни та доповнення до нього/них, в тому числі ті, що можуть бути укладені сторонами в майбутньому, зокрема, за договором фінансового лізингу від 05.11.2019 № 5372/11/19-В, укладеного між Кредитором та Боржником з урахуванням Додатку «Загальні умови до договору фінансового лізингу», а також усіх змін та доповнень до договору, у тому числі тих, що можуть бути укладені сторонами в майбутньому.

У п. 1.2. договору поруки поручитель підтверджує, що йому відомі усі умови договору лізингу, у тому числі умови, передбачені додатком «Загальні умови до договору фінансового лізингу», що розміщені на офіційному веб-сайті кредитора за відповідним посиланням та є невід`ємною частиною договору лізингу, а саме: предмет договору надання у фінансовий лізину майна зазначеного у Лізинговому договорі; загальна сума лізингових платежів складає відповідно до п.9.1 Лізингового договору 2 672 064,09грн; строк лізингу 48 місяців; розмір та порядок сплати лізингових платежів передбачено договором/рами лізингу у п. 9 (9.1.-9.4) та п. 10 (Графік внесення лізингових платежів); відповідальність сторін, передбачена статтею 7 загальних умов до договору/рів лізингу, умови про дострокове розірвання договору та повернення предмету лізингу, передбачені статтею 11 загальних умов до договору фінансового лізингу. Всі умови щодо розміру та порядку сплати грошових коштів боржником кредитору визначаються згідно договорів лізингу, а також додаткових угод до договору лізингу, які будуть укладені між кредитором і боржником та будуть невід`ємною частиною договору/ів лізингу. Сторони домовились, що зобов`язання, встановлені цим договором, залишаються дійсними та незмінними для поручителя і в разі внесення будь-яких змін чи доповнень до договору/ів лізингу. Поручитель зобов`язується виконати зобов`язання за цим договором у разі настання випадків зміни (в тому числі збільшення) розміру грошових зобов`язань згідно умов договору/ів лізингу, у зв`язку з чим змінюється (збільшується) обсяг його відповідальності за договором.

За умовами п. 1.3., 1.4., 1.5. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, в тому числі за відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, що обумовлені у загальних умовах до договору/ів лізингу та передбачені законодавством України. Відповідальність поручителя та боржника є солідарною. Причини невиконання боржником своїх зобов`язань за лізинговим договором в жодному разі не можуть впливати на виконання поручителем зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п. 2.2. договору поруки поручитель повинен виконати свої зобов`язання на користь кредитора протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту пред`явлення кредитором вимог, забезпечених порукою згідно цього договору, шляхом перерахування суми заборгованості боржника, вказаної у вимозі, на поточний рахунок кредитора, зазначений у розділі 5 цього договору або інший рахунок, реквізити якого кредитор надасть поручителю. Під пред`явленням вимоги розуміється надсилання кредитором рекомендованим листом на адресу поручителя, вказану в розділі 5 даного договору, письмової вимоги (заяви) про невиконання боржником своїх зобов`язань, передбачених договором/рами лізингу.

Згідно з п. 3.1., 3.2. договору поруки він набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Сторони, керуючись умовами ч. 4 ст. 559 ЦК України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є 6 (шість) місяців з дати закінчення строку лізингу, передбаченого Лізинговим договором, а у випадку наявності простроченої заборгованості боржника відповідно до Лізингового договору, строком припинення поруки є 3 (три) роки з дати розірвання (відмови) кредитором від Лізингового договору в порядку та на умовах, визначених загальними умовами до Лізингового договору.

Так, позивач вказує, що Відповідач-1 сплатив перший лізинговий платіж, прийняв від Позивача у платне володіння та користування замовлений Предмет лізингу та в подальшому систематично допускав прострочки по оплаті лізингового платежу, а з 29 лізингового платежу взагалі припинив виконувати зобов`язання по оплаті лізингових платежів, що мала наслідком виникнення у нього заборгованості в загальному розмірі 1 119 631,91грн.

З метою врегулювання спору в досудовому порядку, як зазначає позивач, ним була направлена Досудова вимога №УФ-54693 від 02.05.2023 року про сплату виниклої заборгованості з попередженням розірвання Договору фінансового лізингу в односторонньому порядку та подальшим зверненням до суду з відповідним позовом про стягнення в примусовому порядку заборгованості з урахуванням усіх штрафних санкцій, встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої заборгованості та будь-яких інших збитків, що матимуть місце при вирішенні спору. Однак, вищезазначена заборгованість залишилась непогашеною.

Як вказує позивач, з урахуванням положень додаткової угоди №1 та п.8.8 Загальних умов, 08.10.2024 року Лізингоодержувачу було направлено Вимогу №УФ-72426 про повернення Предмета лізингу протягом семи календарних днів власнику ТОВ «УЛФ-ФІНАНС». Однак, відповідна вимога була залишена без відповіді та задоволення.

Також, на виконання п. 2.2. Договору поруки, 08.10.2024 року Відповідачам на зазначені в Договорі фінансового лізингу адреси було надіслано Вимогу №УФ-72431 про сплату простроченої заборгованості по внесенню лізингових платежів по Договору фінансового лізингу, з урахуванням штрафних санкцій. Разом з тим, відповідна вимога була залишена без відповіді та задоволення.

Крім того, в зв`язку з неналежним виконання відповідачем 1 зобов`язань за договором, позивачем було нараховано неустойку в сумі 1 028 549,06 грн.; штраф 10% в розмірі 111 963,19 грн., пеню в сумі 707 725,08 грн. 3% річних в розмірі 57 778,86 грн. та інфляційні витрати в сумі 148 510, 86 грн.

При цьому позивач зазначає, що ТОВ «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» з метою відшкодування понесених збитків скористалось правом звернення до суду з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків завданих протиправним діями його військовослужбовцями, у вигляді сплачених лізингових платежів за договорами фінансового лізингу №5372/11/19-В від 05.11.2019 року та №11086/08/21-Г від 18.08.2021 року у розмірі 2412816,62 грн. Так, по результатам розгляду господарського спору по справі №910/1059/24 господарський суд м. Києва 16.04.2024 року вирішив 16.04.2024 року стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервис Групп Лтд» 2 412 816,62 грн збитків.

Отже, посилаючись на вищенаведені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захист свого порушеного права.

В той же час відповідача 1 не погоджуючись з відповідним позовом звернувся до суду с зустрічним позовом, відповідно якого вказує.

Так, як вказує відповідач 1 (позивач за зустрічним позовом) згідно наказу відповідача №49-1 від 09.11.2019 автомобіль, що передано в рамках Договору, закріплено за комерційним директором підприємства Бойком М.В. Місце зберігання автомобіля визначено за адресою: Херсонська обл. м. Гола Пристань, вул. Ларіонова, буд. 88/90.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, територія всього Скадовського району Херсонської області, до якого відноситься м. Гола Пристань, є окупованою з 24.02.2022 року по теперішній час.

Згідно сертифікату №6500-23-4024 від 27.09.2023 Херсонською торгово-промисловою палатою засвідчено факт настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили): введення воєнного стану в Україні, військова агресія РФ проти України, тимчасова окупація, оточення (блокування), ведення бойових дій на території Скадовського району Херсонської області, протиправні дії третіх осіб, за Договором з 24.02.2022, щодо можливості користуватися об`єктом лізингу та його повернення.

Відповідач 1 (позивач за зустрічним позовом) зазначає, що як вказано в позовній заяві, рішенням Господарського суду м. Києва від 16.04.2024 року у справі №910/1059/24 стягнуто з російської федерації, в особі міністерства юстиції російської федерації, користь відповідача у даній справі - 2 412 816,62 грн збитків, у вигляді сплачених лізингових платежів, в тому числі за Договором, у розмірі 1 891 249, 62 грн.

Даним рішенням судом встановлено: «Позивачем доведено суду банківськими виписками з поточного рахунку факт належного виконання своїх зобов`язань за договорами фінансового лізингу №5372/11/19-В від 05.11.2019 та №11086/08/21-Г від 18.08.2021 до початку повномасштабної військової агресії відповідача». «Станом на 24.02.2022 обидва автомобілі знаходились на території міста Гола Пристань Скадовського району Херсонської області, яке фактично було окуповано відповідачем у перші дні широкомасштабної військової агресії. В результаті дій відповідача позивач був змушений повністю припинити господарську діяльність, що унеможливило подальшу сплату лізингових платежів за укладеними ним договорами».

Таким чиним, як вважає Відповідач 1 (позивач за зустрічним позовом) наведені докази доводять факт неможливості користування автомобілем відповідачем з 24.02.2022 через обставини, за які він не відповідає. Отже, як на переконання Відповідача 1 (позивача за зустрічним позовом) обставини встановлені у відповідному рішенні є преюдиціальними обставинами, та доведенню не підлягають

Відповідач 1 (позивач за зустрічним позовом) вказує, що як зазначено позивачем, відповідач припинив оплату лізингових платежів з 29 платежу, тобто з березня 2022 року. До березня 2022 року у відповідача була відсутня заборгованість, зобов`язання виконувалися належним чином (лист-відповідь позивача №УФ-63295/ТФП від 18.01.2024). Загалом відповідачем за Договором сплачено - 1 891 249, 62 грн.

За посиланнями Відповідача 1 (позивача за зустрічним позовом) до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Пунктом 6 ст. 762 ЦК України встановлено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Даний пункт, як і статтю 762 ЦК України в цілому, викладено в діючій редакції на підставі розділу ІІІ (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про фінансовий лізинг».

Отже, на переконання Відповідача 1 (позивача за зустрічним позовом) враховуючи наявність рішення суду у справі №910/1059/24, а також сертифікату №6500-23-4024 від 27.09.2023, виданого Херсонською ТПП, яким засвідчено факт настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) за Договором з 24.02.2022 щодо можливості користуватися об`єктом лізингу та його повернення, відповідач звільняється від плати лізингових платежів після 24.02.2022.

Крім того, Відповідач 1 (позивач за зустрічним позовом) зазначає, що за фактом викрадення автомобіля ВМW X5 xDrive25d слідчим відділом УСБУ в Херсонській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023230000000250 за ознаками кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.438 КК України. Згідно постанови слідчого від 03.01.2024 вказаний автомобіль оголошений в розшук.

Відповідач 1 (позивач за зустрічним позовом) вважає, що якщо предмет лізингу знищується/викрадається, то відповідно договір лізингу припиняється в силу ст. 607 ЦК України, оскільки лізингодавець не може виконати своє зобов`язання з передачі у власність предмету лізингу лізингоодержувачу через обставину, за яку жодна із сторін не відповідає. Неможливість користування та подальше викрадення предмету лізингу зумовило припинення у лізингоодержувача обов`язку сплачувати лізингові платежі, оскільки останній не може користуватись предметом лізингу та відповідно набути його у власність у майбутньому.

Наведені обставини, на переконання Відповідача 1 (позивач за зустрічним позовом) є підставами для звільнення останнього від сплати лізинговий платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 №5372/11/19-В з 24.02.2022, у зв`язку з неможливістю використання об`єкту лізингу через обставини, за які він не відповідає та визнання припиненим зобов`язання щодо сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 №5372/11/19-В з 09.02.2023.

Норми права, які регулюють правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником у апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

Договір, який є обов`язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов`язки, тобто виконати свою частину зобов`язання. Кожна зі сторін у зобов`язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.

Водночас зобов`язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Верховний Суд наголошує, що таке невиконане зобов`язання має виконуватися або припинятися на вже погоджених сторонами у договорі умовах, незважаючи на визначений строк дії такого договору. Закінчення строку дії договору не дає сторонам права відійти від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення, та діяти на свій власний розсуд (постанова КГС ВС від 14.02.2024 № 911/94/23).

Правовідносини сторін у цій справі виникли з договору фінансового лізингу.

Частиною першою статті 292 Господарського кодексу України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

За приписами частин другої та третьої статі 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, Відповідачем 1 допущено порушення строків внесення лізингових платежів, що визначені розділом 10 договору №5372/11/19-В (Графік внесення лізингових платежів).

Враховуючи наявність заборгованості відповідача перед ТОВ «УЛФ-ФІНАНС», останнім було складено досудову вимогу №УФ-54693 від 02.05.2023, в якій позивач повідомляв Лізннгоодержувача, що ним були порушені умови Договору, ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст.ст. 526; 530; 610; 612 Цивільного кодексу України, що призвело до утворення з боку Лізингоодержувача заборгованості по лізинговим платежам перед Лізингодавцем.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2024 Відповідачу на зазначену в Договорі фінансового лізингу адресу було надіслано Вимогу №УФ-72431 про сплату простроченої заборгованості по внесенню лізингових платежів по Договору фінансового лізингу, з урахуванням штрафних санкцій.

Разом з тим, відповідні вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, що відповідачами виконано не було.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем 1 за договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач 1 не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача 1 заборгованості в розмірі 1 119 631,91 грн правомірно визнана місцевим господарським судом обґрунтованою.

Щодо стягнення 1 028 549,06 грн. - неустойки; 111 963,19 - штрафу 10% та 707 725,08 грн. - пені.

Щодо стягнення неустойки.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов`язаний у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу.

Згідно з ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення відповідачем на користь позивача об`єкту лізингу після закінчення строку договору фінансового лізину, а відтак вимога про стягнення неустойки у розмірі 1 058 880,52 грн також є правомірною.

Щодо стягнення пені та штрафу.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 7.1.1. Загальних умов за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з п.7.1.2. Загальних умов у разі прострочення (затримки) сплати лізингових платежів та інших платежів за Договором понад 30 (тридцять) календарних днів, крім пені, передбаченої п.7.1.1. Загальних умов, Лізингоодержувач оплачує штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від суми простроченої заборгованості.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу, пені та неустойки не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 7.1.8. Загальних умов сторони погодили, що при нарахуванні штрафних санкцій та неустойки, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до Договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки.

Відповідно до п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року по справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

Таким чином, сторонами у договорі визначено інший порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, з урахуванням чого відповідні заперечення відповідача щодо періоду нарахування штрафних санкції, до уваги судом не приймаються.

Перевіривши розрахунки пені та штрафу надані позивачем, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем правомірно, з урахуванням приписів чинного законодавства.

За змістом частин 1 та 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 1.3. договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, в тому числі за відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, що обумовлені у загальних умовах до лізингового договору та передбачені законодавством України.

Згідно із п. 1.4. договору поруки, відповідальність поручителя та боржника є солідарною.

Пунктом 1.5. Договору поруки передбачено, що причини невиконання боржником своїх зобов`язань за лізинговим договором в жодному разі не можуть впливати на виконання поручителем зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 554 Цивільного кодексу України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач 1 зобов`язання із внесення лізингових платежів за договором належним чином не виконав.

Частина 1 статті 543 ЦК України визначає, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» шляхом присудження до солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» та з ОСОБА_1 заборгованість по сплаті лізингових платежів та штрафних санкцій.

Щодо зустрічних позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, відповідач 1 просить суд звільнити його від сплати лізинговий платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 №5372/11/19-В з 24.02.2022, та визнати припиненим зобов`язання щодо сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 №5372/11/19-В з 09.02.2023.

Щодо звільнення відповідача 1 від обов`язку внесення лізингових платежів на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»:

1. Лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.

2. До складу лізингових платежів включаються:

1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу;

2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу;

3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.

Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.

Належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п. 43 постанови від 1 червня 2024 року по справі № 910/6426/23 зазначив таке:

4.33 Проаналізувавши структуру та зміст лізингових платежів, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно, в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.

Таким чином, лізингові платежі за своєю правою природою не можна ототожнювати з орендною платою, з огляду на особливість відшкодування частини вартості предмета лізингу, тому ч. 6 ст. 762 ЦК України не підлягає застосуванню.

Згідно із ч. 1 ст. 809 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 22 Закону України «Про фінансовий лізинг» (ст. 13 ЗУ «Про фінансовий лізинг» попередньої редакції) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об`єкта фінансового лізингу та його страхування:

1. З моменту передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу ризик випадкового знищення, втрати або випадкового пошкодження об`єкта фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача.

2. Об`єкт фінансового лізингу та/або ризики, пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу, підлягають страхуванню, якщо обов`язковість такого страхування встановлена законом або передбачена договором фінансового лізингу.

3. Витрати на страхування за договором фінансового лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено таким договором.

4. У разі настання страхового випадку або оскарження факту його невизнання лізингоодержувач має право самостійно звернутися до страховика та/або до суду за захистом своїх порушених прав.

Пунктом 3.6 Загальних умов Сторони погодили, що з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі Об`єкта лізингу до Лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням Об`єктом лізингу (в тому числі, але не обмежуючись, відповідальність за збереження, ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження Об`єкта лізингу, ризик допущення помилки під час експлуатації). Лізингоодержувач несе повну цивільно-правову відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі збитки третім особам, заподіяні внаслідок експлуатації Об`єкта лізингу, в частині, не передбаченій договором (-ами) страхування. Лізингоодержувач покриває всі витрати (включаючи штрафні санкції)., пов`язані з використанням Об`єкта лізингу, відповідно до чинного законодавства, в т.ч. пов`язані з використанням Об`єкта лізингу як таксі чи для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку.

За актом прийому-передачі предмету лізингу відповідачеві 1 було передано предмет лізингу, тому цього моменту всі ризик втрати автомобіля BMW X5 xDrive25d, 2019 року випуску, були покладені тільки на лізингоодержувача.

Так, ТОВ «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» з метою відшкодування понесених збитків скористалось правом звернення до суду з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків завданих протиправним діями його військовослужбовцями, у вигляді сплачених лізингових платежів за договорами фінансового лізингу №5372/11/19-В від 05.11.2019 року та №11086/08/21-Г від 18.08.2021 року у розмірі 2412816,62 грн. Так, по результатам розгляду господарського спору по справі №910/1059/24 господарський суд м. Києва 16.04.2024 року вирішив 16.04.2024 року стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервис Групп Лтд» 2 412 816,62 грн збитків.

Крім того, відповідач 1 (позивач за зустрічним позовом) в обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог вказує на неможливість користування Предметом лізингу з 24.02.2022 року.

На підтвердження своїх тверджень Відповідач-1 посилається на сертифікат Херсонської торгово-промислової палати №6500-23-4024 від 27.09.2023 року, яким засвідчено факт настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили): введення воєнного стану в Україні, військова агресія РФ проти України, тимчасова окупація, оточення (блокування), ведення бойових дій на території Скадовського району Херсонської області, протиправні дії третіх осіб, за Договором з 24.02.2022 року, щодо можливості користуватися об`єктом лізингу та його повернення.

Тобто даним сертифікатом Херсонська торгово-промислова палата засвідчила факт, що ТОВ «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» не може з 24.02.2022 року користуватися та повернути Предмет лізинг, який є рухомим майном.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» повідомило ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» листом №23/03 від 10.02.2023 року, що Предмет лізингу було викрадено.

Згідно п. 9.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу, Сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала свої зобов`язання за Договором, не відповідає перед іншою Стороною, якщо доведе, що належне виконання зобов`язань стало неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за конкретних умов конкретного періоду часу. До обставин непереборної сили Сторони віднесли явища стихійного характеру: землетруси, повені, удари блискавки, природні катаклізми, які не дають можливість використовувати Предмет лізингу відповідно до технічних умов. Сторони погодилися, що достатнім підтвердженням існування обставин непереборної сили є довідка Торгово-промислової палати України.

Відповідно до п. 9.2. Загальних умов, Сторони зобов`язані письмово у термін не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту настання обставин непереборної сили повідомити іншу сторону про їх настання, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього Договору.

Якщо такі обставини продовжують діяти протягом 30 (тридцяти) днів з дати їх виникнення, Сторони проводять переговори з метою обговорити заходи, які необхідно здійснити в подальшому (п.9.3 Загальних умов).

Отже, з наведеного вбачається, що введення воєнного стану в Україні, військова агресія рф проти України, тимчасова окупація, оточення (блокування), ведення бойових дій, згідно п. 9.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу, не входять до переліку обставин непереборної сили.

При цьому, суд зазначає, що згідно п. 9.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу, надіславши позивачу повідомлення в 2023р. Відповідачем 1 пропущений строк повідомлення Лізингодавця про настання обставин непереборної сили, які перешкоджають належному виконанню Договору фінансового лізингу.

Разом з тим, такі обставини, як військова агресія та введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої зобов`язання за Договором фінансового лізингу.

Факт військової агресії російської федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором, а відсутність своєчасного повідомлення відповідачем про настання форс-мажорних обставин та відсутність доказів, передбачених договором, про наявність цих обставин та вплив цих обставин на можливість виконання ним зобов`язань перед позивачем за договором фінансового лізингу, позбавляє відповідача права вимагати застосування наслідків, передбачених п. 9.1 Загальних умов Договору фінансового лізингу.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, Касаційний господарський суд вказав наступне:

46. Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

47. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

48. Позивач не надав жодних документів та доказів, чому повідомлення позивачем іншої сторони Договору (Міноборони) про наявність форс-мажорних обставин було зроблено із пропущенням 5-денного строку, встановленого Договором. Усі пояснення сторони стосувалися лише дати отримання сертифіката ТПП, а не дати повідомлення Міноборони про дію форс-мажорних обставин.

49. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач вчасно не повідомив іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин.

50. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у пункті 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Таким чином, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Також, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі N914/1131/18, від 26.02.2019 у справі N914/385/18, від 10.04.2019 у справі N904/6455/17, від 05.11.2019 у справі N915/641/18, від 03.08.2022 у справі N910/5408/21, від 21.09.2022 у справі N904/3469/21

Отже місцевий господарський суд дійшов вірного висновку що відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не було доведено належними доказами, наявності підстав щодо звільнення відповідача 1 від сплати лізинговий платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 №5372/11/19-В з 24.02.2022, та визнання припиненим зобов`язання щодо сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу від 05.11.2019 №5372/11/19-В з 09.02.2023, з урахуванням чого зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що викрадення автомобіля не свідчить про його тотальне знищення, тобто загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання. І можливість набуття права власності на нього після розшуку у майбутньому існує. А тому, правовідносини щодо цієї речі продовжують існувати, якщо сторони не досягнуть згоди про інше.

З моменту підписання між ТОВ «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» та ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» акту приймання-передачі Предмета лізингу, останній в силу приписів Податкового кодексу України перейшов з балансу ТОВ «УЛФ ФІНАНС» на баланс ТОВ «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» і саме до ТОВ «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» перешли усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням Предметом лізингу (в тому числі, але не обмежуючись, відповідальність за збереження, ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження Об`єкта лізингу, ризик допущення помилки при експлуатації).

Таким чином, з 15.11.2029 ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору фінансового лізингу несе відповідач.

До того ж, згідно з ч.ч.2, 4 ст. 22 Закону України «Про фінансовий лізинг» об`єкт фінансового лізингу та/або ризики, пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу, підлягають страхуванню, якщо обов`язковість такого страхування встановлена законом або передбачена договором фінансового лізингу. У разі настання страхового випадку або оскарження факту його невизнання лізингоодержувач має право самостійно звернутися до страховика та/або до суду за захистом своїх порушених прав.

У матеріалах справи відсутні та ТОВ «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» не надані докази наявності складання і отримання акта (довідки) від страхової компанії, за яким випадок викрадення (заволодіння) визнано страховим.

Інші доводи апеляційної скарги не приймаються колегією судів до уваги, оскільки вони жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення первісного позову, та не доводять неправильність чи незаконність прийнятого судового рішення.

Колегія суддів враховує обставини даної справи, та підстави, які стали підставою несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, стосовно стягнення пені у розмірі 707 725,08 грн. зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18; постанова КГС ВС від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення КСУ від 11.07.2013 № 7-рп/2013; постанова ВС від 04.02.2020 у справі № 918/116/19).

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова ВС від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанова ВП ВС від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування:

- характером неустойки (договірний або встановлений законом);

- підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано);

- складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових;

- умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду (п. 7.14, 7.25-7.30, 7.31, 7.42 постанова ОП КГС ВС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова КГС ВС від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).

Отже, враховуючи введення на території України воєнного стану 24.02.2022 внаслідок збройної агресії рф проти України, викрадення громадянами росії об`єкту лізингу та на неможливістю ТОВ «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» користуванням Предметом лізингу з 24.02.2022 року, а стягнення пені в спірному випадку спрямоване не на стимулювання боржника до виконання грошового зобов`язання, а на каральну функцію з метою отримання додаткового доходу кредитором. Розмір нарахованої пені є надмірним. Позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, штраф, інфляційні які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів; відсутність понесення позивачем збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, позаяк іншого матеріали справи не місять; заявлена до стягнення пеня є неспівмірною; пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не зазнає значних негативних наслідків в своєму фінансовому становищі з урахуванням стягнення інших санкцій, тому суд, керуючись принципами добросовісності, розумності та справедливості, дійшов висновку про зменшення розміру пені до 70 772,50 грн. (на 90%).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог про стягнення заборгованість по сплаті лізингових платежів станом в сумі 1 119 631грн. 91коп., неустойку в розмірі 1 028 549 грн. 06коп., штраф 10% в сумі 111 963 грн. 19 коп., пені в розмірі 70 772 грн. 50 коп., 3% річних в сумі 57 778 грн. 86 коп., інфляційні витрати в розмірі 148 510 грн. 86 коп. В решті пені колегією суддів відмовлено, у зв`язку зі зменшенням її розміру.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Стаття 277 ГПК України встановлює підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У даному випадку, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду підлягає зміні в частині стягнення пені, у зв`язку з її зменшенням судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.9 ст. 129 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД», з урахуванням правової позиції Верховного Суду про покладення на боржника судового збору в повному обсязі при зменшенні судом неустойки (постанови від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі №905/2135/19).

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» - задовольнити частково.

Пункти 1 та 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2025 у справі №916/5151/24 змінити та викласти в наступній редакції:

« 1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» (04205, м. Київ, пров. Оболонський, буд. 35-а, офіс 300, код ЄДРПОУ 41110750) до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД (73003, м. Херсон, вул. Богородицька, буд. 17, офіс 122, код 36837946) та до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» (73003, м. Херсон, вул. Богородицька, буд. 17, офіс 122, код 36837946) та з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» (04205, м. Київ, пров. Оболонський, буд. 35-а, офіс 300, код ЄДРПОУ 41110750) заборгованість по сплаті лізингових платежів станом в сумі 1 119 631 (один мільйон сто дев`ятнадцять тисяч шістсот тридцять одна)грн. 91коп., неустойку в розмірі 1 028 549 (один мільйон двадцять вісім тисяч п`ятсот сорок дев`ять)грн. 06коп., штраф 10% в сумі 111 963 (сто одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят три)грн. 19 коп., пеню в розмірі 70 772 (сімдесят тисяч сімсот сімдесят дві ) грн. 50 коп., 3% річних в сумі 57 778 (п`ятдесят сім тисяч сімсот сімдесят вісім)грн. 86 коп., інфляційні витрати в розмірі 148 510 (сто сорок вісім тисяч п`ятсот десять)грн. 86 коп.

В іншій частині позову відмовити.»

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2025 у справі №916/5151/24 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД».

Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.10.2025.

Головуючий суддя Філінюк І.Г.

Суддя Аленін О.Ю.

СуддяПринцевська Н.М.

Джерело:ЄДРСР 131388954

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Постанова від 28.10.2025 по справі № 916/5151/24 Південно-західний апеляційний господарський суд

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

132 367 419

28 631

4 720

543 952

30 918 179

53 126 971

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Постанова від 28.10.2025 по справі № 916/5151/24 Південно-західний апеляційний господарський суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!