Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 922/2484/24
провадження № 12-58гс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаУркевича В. Ю. ,
суддів Банаська О. О. , Білоконь О. В. , Воробйової І. А. , Гімона М. М. , Губської О. А. , Ємця А. А. , Кишакевича Л. Ю. , Короля В. В. , Кравченка С. І. , Кривенди О. В. , Мартєва С. Ю. , Пількова К. М. , Погрібного С. О. , Стефанів Н. С. , Стрелець Т. Г. , Ткача І. В. , Ткачука О. С.
перевірила наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду
справи № 922/2484/24
за позовом Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до Акціонерного товариства «Укртелеком»
про усунення перешкод у користуванні, розпорядження захисною спорудою
за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртелеком»
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року (головуючий Шутенко І. А. , судді Гребенюк Н. В. , Слободін М. М. ) та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року (суддя Пономаренко Т. О. ),
УСТАНОВИЛА:
1. У липні 2024 року Чугуївська окружна прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - АТ «Укртелеком», відповідач, скаржник), в якому просила суд:
1) усунути перешкоди власнику - державі в особі ФДМУ у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511, розташованою за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, шляхом:
- визнання недійсним наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» по Харківській дирекції, у власність Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 площею 149,9 кв. м, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5 (далі - захисна споруда цивільного захисту № 77511);
- зобов'язання АТ «Укртелеком» повернути на користь держави в особі ФДМУ захисну споруду цивільного захисту № 77511.
2) визнати право власності держави Україна в особі ФДМУ на частину підвальних приміщень загальною площею 149,9 кв. м, яка є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером № 77511.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на час проведення приватизації спірного майна відповідні захисні споруди цивільного захисту були віднесені до об'єктів, які перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення. У зв'язку із цим такі об'єкти не могли бути предметом відчуження з державної чи комунальної власності у приватну, оскільки це суперечило обмеженням, встановленим законодавством.
3. Тому, на думку прокурора, у спірних правовідносинах відбулося неправомірне відчуження захисної споруди цивільного захисту державної власності шляхом її приватизації.
4. Мотивуючи позов, прокурор покликається на статтю 391 Цивільного кодексу України та статті 1, 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».
5. Господарський суд Харківської області рішенням від 23 жовтня 2024 року, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 14 січня 2025 року залишив без змін, позов задовольнив.
6. Судові рішення мотивовані тим, що наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» по Харківській дирекції, у власність Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 не відповідає вимогам статей 178, 328 Цивільного кодексу України, частині другій статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» в частині включення до складу зазначеного об'єкта нерухомого майна захисної споруди цивільного захисту № 77511.
7. Суди дійшли висновку, що позовну вимогу про зобов'язання повернути захисну споруду цивільного захисту № 77511 слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Водночас порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом повернення державі в особі ФДМУ захисної споруди цивільного захисту № 77511.
8. Суди також зазначили, що позовна вимога про визнання права державної власності є взаємопов'язаною з негаторними вимогами про усунення перешкод у реалізації прав власника (держави) та забезпечить реальне відновлення порушеного її права, сприятиме усуненню правової невизначеності правового статусу спірного майна та забезпечить позивачу можливість безперешкодної реєстрації права державної власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
9. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, у лютому 2025 року АТ «Укртелеком» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
10. Підставою касаційного оскарження АТ «Укртелеком» визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
11. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги належать до негаторного позову, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного власника (володільця) відповідного майна, застосували норми права без урахування висновків щодо основних критеріїв для розмежування негаторного та віндикаційного позовів щодо спірного об'єкта - захисної споруди цивільного захисту та застосування позовної давності, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21), від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 906/1052/22 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19.
12. АТ «Укртелеком» також вказує, що суди не надали належної оцінки особливості корпоратизації АТ «Укртелеком», не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23), про те, що проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.
13. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Укртелеком», ухвалив здійснити перегляд судових рішень у відкритому судовому засіданні та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
14. Згідно із частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
15. Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
16. Частиною четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України визначено, що про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
17. Ухвалою від 29 жовтня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 922/2484/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої та п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
18. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 734/337/15-ц, від 20 червня 2022 року у справі № 168/626/19, від 28 червня 2023 року у справі № 563/501/22 та від 27 листопада 2024 року у справі № 558/450/22.
19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що cеред способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
20. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим у принципі, тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. У таких випадках порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов [постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)].
21. Водночас відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є саме віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою [постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)].
22. Разом із тим Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звернув увагу, що у практиці Верховного Суду існують різні підходи до визначення належного способу судового захисту у спорах цієї категорії. Зокрема, у межах Верховного Суду наявні відмінні підходи щодо розуміння правового режиму захисних споруд цивільного захисту, що, у свою чергу, безпосередньо впливає на можливість чи неможливість застосування негаторного позову як належного способу захисту. Зазначена відмінність підходів зумовлена тим, що можливість перебування відповідної споруди як такої, що може перебувати у приватній власності, або ж як об'єкта, який може належати виключно державі чи територіальній громаді, визначає зміст і межі застосовності кожного зі способів правового захисту.
23. Так, на розгляді судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - судова палата) перебувала справа № 918/938/23 за позовом прокурора в інтересах держави в особі міської ради до товариства про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна в частині та повернення протирадіаційного укриття у комунальну власність, за наслідками розгляду якої ухвалено постанову від 29 травня 2025 року.
24. Позовні вимоги в зазначеній справі були обґрунтовані тим, що на момент укладення договору захисні споруди цивільного захисту (протирадіаційні укриття) законодавчо належали до об'єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, а відтак не могли бути відчужені з державної чи комунальної власності до приватної. Попри це, всупереч законодавчим заборонам у спірних правовідносинах, захисну споруду цивільного захисту комунальної власності було неправомірно приватизовано.
25. Розглядаючи спір судова палата дійшла висновків про те, що пунктом 20 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 26-92 «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» (в редакції на час виникнення спірних відносин) до такого переліку було віднесено протирадіаційні споруди. Відповідно до частини дванадцятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню) (хоча допускається приватизація (відчуження) споруд подвійного призначення державної та комунальної власності).
26. Водночас судова палата зауважила, що ані на час укладення договору, предметом якого було комунальне майно, ані на час розгляду цієї справи закон не забороняв перебування захисних споруд у приватній власності (наприклад, якщо такі споруди створені приватним власником). До того ж низка положень Кодексу цивільного захисту України вказує на можливість приватної власності на такі споруди (частини восьма, п`ятнадцята - вісімнадцята статті 32 зазначеного Кодексу).
27. Крім того, у межах спірних правовідносин не встановлено наявності зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак, які б давали можливість особі, проявивши розумну обачність, знати про неможливість набуття приватної власності на відповідні об'єкти.
28. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що судова палата в постанові від 29 травня 2025 року у справі № 918/938/23 дійшла висновку, що в цій справі відповідач є особою, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, та за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта. Натомість територіальна громада, за якою не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між міською радою і товариством щодо спірного майна відсутні, адже останнє набуло спірне майно від власника, який його придбав, шляхом внесення до статутного капіталу створеного ним товариства. Звідси належному способу захисту прав у спірних правовідносинах відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, за яким зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості.
29. Аналогічні правові висновки щодо необхідності звернення до суду саме з віндикаційним позовом у відповідній категорії спорів викладені також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 918/938/23, від 11 вересня 2024 року у справі № 906/1052/22, від 23 вересня 2025 року у cправі № 924/720/22, від 23 вересня 2025 року у cправі № 914/1889/24, від 23 вересня 2025 року у cправі № 918/1226/24.
30. Водночас колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду сформував інший підхід щодо належності способу захисту у спорах цієї категорії, предметом яких є вимоги про повернення нерухомого майна, що виконує функцію захисної споруди цивільного захисту.
31. Так, на розгляді колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду перебувала справа № 734/337/15-ц, предметом якої був позов прокурора в інтересах держави в особі Державної служби з надзвичайних ситуацій та відповідного департаменту цивільного захисту до фізичної особи та сільської ради про визнання частково недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу, а також про повернення у власність територіальної громади частини нежитлового приміщення.
32. Позовні вимоги мотивовані тим, що фізичною особою у складі придбаного на аукціоні будинку культури фактично набуто у приватну власність захисну споруду цивільного захисту, розташовану в підвальному приміщенні будівлі. Саме включення такого об'єкта до складу майна, переданого за результатами приватизації, стало підставою для оскарження правочину.
33. Розглядаючи зазначену справу, суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Абзацом п`ятим пункту «в» частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що загальнодержавне значення мають захисні споруди цивільної оборони.
34. Встановивши, що підвальне приміщення, відчужене у складі будинку культури, за своїми характеристиками та функціональним призначенням фактично є об`єктом цивільного захисту, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо недопустимості його приватизації та наявності правових підстав для визнання недійсними результатів аукціону в частині відчуження відповідного приміщення як такого, що за своєю правовою природою не може бути предметом приватизації.
35. У справі № 168/626/19, розглянутій колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, предметом спору було визнання частково недійсними рішення селищної ради, результатів аукціону та договору купівлі-продажу, а також повернення відповідного приміщення з мотивів того, що у складі відчужуваного будинку культури фізичною особою фактично набуто у власність захисну споруду цивільного захисту, розташовану у підвальному приміщенні будівлі.
36. Ухвалюючи постанову від 20 червня 2022 року в зазначеній справі, колегія суддів, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, покликалася на статтю 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», яка встановлює перелік об`єктів, що не підлягають приватизації; абзац п`ятий пункту «в» частини другої статті 5 цього ж Закону, який відносить захисні споруди цивільної оборони до об`єктів загальнодержавного значення, приватизація яких заборонена; частину першу статті 32 Кодексу цивільного захисту України, що визначає правовий режим захисних споруд; постанову Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 253 «Про затвердження Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб».
37. У справі № 558/450/22, розглянутій колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, предметом спору було усунення перешкод у користуванні та розпорядженні протирадіаційним укриттям.
38. Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що під час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку до загальної площі такого будинку було включено протирадіаційне укриття, яке за своєю правовою природою та на підставі спеціального законодавства належить до державної власності.
39. У постанові від 27 листопада 2024 року суд касаційної інстанції зазначив, що частиною другою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній станом на 15 травня 2008 року) визначено, що приватизації не підлягають захисні споруди цивільної оборони. Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість приватизації (відчуження) зазначених у статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» об`єктів, якими є захисні споруди цивільної оборони, у приватну власність.
40. Подібний правовий висновок про те, що захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню), викладений колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 563/501/22.
41. З огляду на наведене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду сформував позицію, відповідно до якої: захисні споруди цивільної оборони у період дії відповідної редакції Закону України «Про приватизацію державного майна» не могли бути передані у приватну власність; такі об`єкти повинні перебувати виключно в державній власності; у спорах про захист інтересів держави щодо повернення відповідних споруд слід застосовувати негаторний спосіб захисту.
42. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі ВерховногоСуду, застосування висновків суду цивільної юрисдикції у спорах цієї категорії призводить до іншого визначення правової природи захисної споруди, ніж те, що випливає із практики судів господарської юрисдикції, а відтак і до застосування відмінного способу судового захисту (негаторного замість віндикаційного). Така розбіжність у підходах створює правову невизначеність, унеможливлює однакове застосування норм матеріального права та порушує принцип єдності судової практики.
43. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 29 жовтня 2025 року вказав про передачу справи № 922/2484/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду також на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що питання щодоправового режиму захисної споруди, можливості її перебування у приватній власності та, відповідно, визначення належного й ефективного способу судового захисту у спорах цієї категорії містить і виключну правову проблему.
44. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можна кваліфікувати як виключну правову проблему; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
45. На підтвердження якісного критерію Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду покликався на те, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді судів господарської та цивільної юрисдикції перебуває низка справ, у яких предметом дослідження є правова природа захисних споруд цивільного захисту, а також вимоги, спрямовані на захист права державної власності, зокрема шляхом повернення відповідного майна державі.
46. Одночасно Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив, що у спірних правовідносинах виявляється внутрішня суперечність нормативного регулювання, яка за своїм змістом набуває ознак юридичної колізії між нормами, що формально підлягають одночасному застосуванню.
47. Покликаючись на положення Закону України «Про приватизацію державного майна», Кодексу цивільного захисту України, Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138, у різних редакціях, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила про наявність нормативного неузгодження між загальним приватизаційним законодавством і спеціальним регулюванням у сфері цивільного захисту, що фактично утворює колізію правових норм, яка стосується як визначення правового режиму відповідних об`єктів, так і допустимості їх перебування у приватній власності.
48. У контексті розгляду спору така колізія безпосередньо впливає на визначення належного та ефективного способу судового захисту, оскільки правовий режим споруди, як об'єкта, що підлягає або не підлягає приватизації, обумовлює, чи є можливим застосування негаторного позову, чи ж правовідносини повинні врегульовуватися виключно шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, та призводить до того, що за тотожних обставин справи та аналогічного предмета позову суди різних юрисдикцій по-різному застосовують одні й ті самі норми законодавства, доходять протилежних правових висновків, обирають відмінні способи судового захисту.
49. Виходячи з наведеного, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у правозастосуванні норм законодавства України, що регламентують правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, правовий режим цивільного захисту та використання об`єктів цивільного захисту, наявна виключна правова проблема, яка полягає у: визначенні правового режиму захисних споруд цивільного захисту, що первинно перебували у державній та комунальній власності, а саме у з'ясуванні можливості або неможливості перебування таких об'єктів у приватній власності фізичних чи юридичних осіб; визначенні належного та ефективного способу судового захисту, застосування якого забезпечить відновлення порушеного права держави, відповідатиме його правовій природі та характеру порушення, буде пропорційним меті захисту та сприятиме досягненню завдань правосуддя й принципу процесуальної економії.
50. Необхідність вирішення цієї правової проблеми зумовлена також змінами, що відбулися у чинному законодавстві, зокрема у підходах до застосування положень статей 261, 388, 390, 391 Цивільного кодексу України у контексті посилення гарантій захисту прав добросовісного набувача. З огляду на це виникає потреба у формуванні єдиного та узгодженого підходу щодо співвідношення публічного інтересу держави у збереженні та належному функціонуванні об'єктів цивільного захисту і приватного інтересу осіб, які добросовісно набули майно за участю відповідних державних органів.
51. Касаційний господарський суд у складі Верховного Судутакож зазначив, що відповідне питання має визначальне, ключове значення, оскільки в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України його належне правове врегулювання та формування єдиного підходу до тлумачення правового режиму захисних споруд безпосередньо впливає на інтереси територіальних громад, держави та суспільства у сфері забезпечення цивільного захисту населення. У період воєнного стану питання належності, використання та правового режиму захисних споруд набуває виключної актуальності, оскільки стосується життя та здоров'я людей, а також здатності органів державної влади та місцевого самоврядування своєчасно та повно забезпечити безпеку цивільних осіб.
52. Водночас зазначена проблематика тісно пов'язана і з категорією спорів щодо можливості визнання права власності на такі об'єкти в сучасних умовах.
53. Саме від правильного, узгодженого та єдиного підходу до визначення допустимості перебування відповідних споруд у приватній власності залежить правова визначеність у сфері використання об'єктів цивільного захисту, їх доступності для потреб населення та ефективності виконання ними свого функціонального призначення.
54. Отже, вирішення саме Великою Палатою Верховного Суду у справі № 922/2484/24 питання щодо правового режиму захисної споруди, можливості її перебування у приватній власності та, відповідно, визначення належного й ефективного способу судового захисту у спорах цієї категорії має визначальне та системоутворююче значення для формування єдиної правозастосовчої практики, забезпечення правової визначеності та подальшого розвитку права.
55. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 922/2484/24, обґрунтованими.
56. Колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Судудотримані умови, передбачені частинами третьою, п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
57. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду приймає справу для розгляду.
58. За приписами частини першої статті 301 Господарського процесуального кодексу України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
59. З урахуванням вказаного, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов`язковою згідно з приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 120, 121, частинами третьою, п`ятою статті 302, статтею 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу № 922/2484/24 за позовом Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства «Укртелеком» про усунення перешкод у користуванні, розпорядження захисною спорудою за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртелеком» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року в цій справі.
2. Призначити справу № 922/2484/24 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 04 березня 2026 року о 10 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Повідомити учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачВ. Ю. Уркевич Судді:О. О. Банасько О. В. Кривенда О. В. Білоконь С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков М. М. Гімон С. О. Погрібний О. А. Губська Н. С. Стефанів А. А. Ємець Т. Г. Стрелець Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач В. В. Король О. С. Ткачук С. І. Кравченко
