Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року
м. Київ
Справа № 922/2484/24
Провадження № 12-58гс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Погрібного С. О.,
судді-доповідачаУркевича В. Ю.,
суддів Банаська О. О.,Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Ткачука О. С.,
за участю секретаря судового засідання Денисевич К. Ю.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача - Полегенько К. А., адвокат (взяла участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції),
Офісу Генерального прокурора - Василенко Н. В. (прокурор),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком»
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року (головуючий Шутенко І. А., судді Гребенюк Н. В., Слободін М. М.) та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року (суддя Пономаренко Т. О.) у справі
за позовом Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до Акціонерного товариства «Укртелеком»
про усунення перешкод у користуванні, розпорядження захисною спорудою,
УСТАНОВИЛА:
СУТЬ СПОРУ
1. Чугуївська окружна прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, позивач) звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - АТ «Укртелеком», відповідач, скаржник) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою.
2. Прокурор зазначив, що відповідач неправомірно набув у приватну власність захисну споруду цивільного захисту.
3. Водночас прокурор вважав, що належним та ефективним способом захисту у цьому спорі є негаторний позов, а позовна вимога про визнання права державної власності забезпечить реальне відновлення порушеного права держави.
4. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.
5. АТ «Укртелеком», не погодившись із судовими рішеннями, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
6. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:
- яким є правовий режим захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони), в тому числі протирадіаційних укриттів / споруд, та чи підлягали вони передачі з державної у приватну власність;
- який спосіб захисту є належним та ефективним у спорах про усунення порушення прав власника захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони), в тому числі протирадіаційних укриттів / споруд.
7. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу виходячи з такого.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
8. У липні 2024 року Чугуївська окружна прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі ФДМУ звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до АТ «Укртелеком», у якому просила суд:
1) усунути перешкоди власнику - державі в особі ФДМУ у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511, розташованою за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, шляхом:
- визнання недійсним наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» по Харківській дирекції, у власність Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ВАТ «Укртелеком»), в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 площею 149,9 кв. м, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5 (далі - захисна споруда цивільного захисту № 77511);
- зобов'язання АТ «Укртелеком» повернути на користь держави в особі ФДМУ захисну споруду цивільного захисту № 77511;
2) визнати право власності держави Україна в особі ФДМУ на частину підвальних приміщень загальною площею 149,9 кв. м, яка є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером № 77511.
9. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на час проведення приватизації спірного майна відповідні захисні споруди цивільного захисту були віднесені до об'єктів, які перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення. У зв'язку із цим такі об'єкти не могли бути предметом відчуження з державної власності у приватну, оскільки це суперечило обмеженням, встановленим законодавством.
10. На думку прокурора, у спірних правовідносинах відбулося неправомірне відчуження захисної споруди цивільного захисту державної власності шляхом її приватизації.
11. Мотивуючи позов, прокурор покликається на статтю 391 Цивільного кодексу України, статті 1, 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
12. Як установили суди попередніх інстанцій, за адресою: вул. Леніна (Адміністративна), 5, м. Зміїв, Харківська область знаходиться захисна споруда цивільного захисту № 77511 площею 149,9 кв. м, прийнята в експлуатацію у 1978 році, що підтверджується обліковою карткою сховища (протирадіаційного укриття) та його паспортом.
13. Наказом Міністерства зв`язку України від 23 червня 1993 року № 87 «Про проведення реформи організаційної структури в галузі зв`язку» створено Об`єднання електрозв`язку «Укрелектрозв`язок». Указане об`єднання зареєстровано 15 грудня 1993 року.
14. Наказом Міністерства зв`язку України від 29 листопада 1994 року № 168 «Про зміну скороченої назви Українського об`єднання електрозв`язку «Укрелектрозв`язок» Українському об`єднанню електрозв`язку присвоєно скорочене найменування об`єднання «Укртелеком».
15. 30 травня 1995 року Міністром зв`язку України затверджено статут Українського об`єднання електрозв`язку «Укртелеком», відповідно до якого це об`єднання засноване на державній власності.
16. Пунктом 2 наказу Державного комітету зв`язку України від 11 лютого 1998 року № 30 вирішено реорганізувати Українське об`єднання електрозв`язку «Укртелеком» шляхом його перетворення в Українське державне підприємство електрозв`язку «Укртелеком» (далі - УДПЕЗ «Укртелеком»).
17. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09 вересня 1999 року № 948-р УДПЕЗ «Укртелеком» передане до сфери управління Державного комітету зв`язку та інформатизації України.
18. На підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ від 27 грудня 1999 року № 155, яким на базі цілісного майнового комплексу УДПЕЗ «Укртелеком» створено ВАТ «Укртелеком» та затверджено його статут.
19. Відповідно до наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227 «Про передачу нерухомого майна ВАТ «Укртелеком» (Харківська дирекція)» (далі - наказ № 227) передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції станом на 01 липня 1999 року у власність ВАТ «Укртелеком».
20. На підставі цього наказу 02 лютого 2004 року здійснено державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ВАТ «Укртелеком».
21. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2010 року № 1948-р погоджено умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком». ФДМУ визначено провести в установленому порядку конкурс із продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком», який складається з 17 376 189 488 акцій, що становить 92,791 відсотка статутного капіталу, номінальною вартістю 4 344 047,372 тис грн.
22. 11 березня 2011 року між ФДМУ (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСУ» (покупець) укладений договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом № КПП-582 (далі - договір купівлі-продажу № КПП-582).
23. Звідси суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відбулась приватизація ВАТ «Укртелеком» і товариство перебуває у приватній власності.
24. Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» та на підставі рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Укртелеком», що відбулися 14 червня 2011 року, ВАТ «Укртелеком» із 17 червня 2011 року змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком»).
25. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 22 квітня 2021 року відповідач змінив назву на Акціонерне товариство «Укртелеком» та скорочене найменування українською мовою з ПАТ «Укртелеком» на АТ «Укртелеком».
26. Згідно з паспортом протирадіаційного укриття № 77511 сховище (протирадіаційне укриття) знаходиться в підвальному приміщенні триповерхової будівлі, яка належить АТ «Укртелеком».
27. Суди також зазначили, що відповідно до отриманої на запит прокуратури відповіді ФДМУ від 13 травня 2024 року на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2011 року № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надало перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30 вересня 2011 року. У вказаному переліку не було інформації про захисну споруду цивільного захисту № 77511.
28. У зв`язку із зазначеним територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу ФДМУ та Адміністрації Держспецзв`язку від 18 жовтня 2011 року № 1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (зі змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до ФДМУ відомості про захисну споруду цивільного захисту № 77511.
29. З огляду на викладене суди дійшли висновку, що до переліку приватизованого майна ВАТ «Укртелеком» фактично включена захисна споруда цивільного захисту № 77511, яка приватизації не підлягала та перебуває у державній власності.
30. Чугуївська окружна прокуратура Харківської області здійснила перевірку дотримання законодавства при проведенні приватизації (корпоратизації) захисних споруд цивільного захисту, установлені під час якої обставини стали підставою для звернення прокурора з позовом у цій справі.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
31. Господарський суд Харківської області рішенням від 23 жовтня 2024 року, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 14 січня 2025 року залишив без змін, позов задовольнив.
32. Судові рішення мотивовані тим, що наказ № 227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції, у власність ВАТ «Укртелеком», в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 не відповідає, зокрема, вимогам статті 328 Цивільного кодексу України, частині другій статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки цю захисну споруду включено до складу об'єкта нерухомого майна.
33. Суди дійшли висновку, що позовну вимогу про зобов'язання повернути захисну споруду цивільного захисту № 77511 слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом повернення державі в особі ФДМУ захисної споруди цивільного захисту № 77511.
34. Суди також зазначили, що позовна вимога про визнання права державної власності є взаємопов'язаною з негаторними вимогами про усунення перешкод у реалізації прав власника (держави) та забезпечить реальне відновлення її порушеного права, сприятиме усуненню невизначеності правового режиму спірного майна та забезпечить позивачу можливість безперешкодної реєстрації права державної власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав).
Короткий зміст касаційної скарги
35. У лютому 2025 року АТ «Укртелеком» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
36. Скаржник просить також вирішити питання про поворот виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року шляхом стягнення з Харківської обласної прокуратури 51 712,14 грн судового збору, сплаченого АТ «Укртелеком» на виконання цих судових рішень, та повернення на користь АТ «Укртелеком» захисної споруди цивільного захисту № 77511, переданої останнім ФДМУ за актом приймання-передачі захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 77511 від 04 червня 2025 року.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги та заперечень на неї
37. Підставою касаційного оскарження АТ «Укртелеком» визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
38. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги належать до негаторного позову, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного власника (володільця) відповідного майна, застосували норми права без урахування висновків щодо основних критеріїв для розмежування негаторного та віндикаційного позовів щодо спірного об'єкта - захисної споруди цивільного захисту та застосування наслідків спливу позовної давності, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 06 та 13 липня 2022 року у справах № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21), та № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 906/1052/22 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19.
39. На думку АТ «Укртелеком», належним та ефективним способом захисту у цьому спорі є подання віндикаційного позову, а в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є необґрунтованими.
40. Скаржник також вказує, що суди не надали належної оцінки особливостям корпоратизації АТ «Укртелеком», не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23).
41. У судовому засіданні представник АТ «Укртелеком» касаційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
42. У відзивах на касаційну скаргу Чугуївська окружна прокуратура та ФДМУ просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
43. Чугуївська окружна прокуратура зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі нерухомого майна, на підставі якого 02 лютого 2004 року здійснено державну реєстрацію права власності за ВАТ «Укртелеком», у тому числі і на захисну споруду цивільного захисту № 77511, та повернення її до державної власності є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
44. У судовому засіданні прокурор заперечила щодо касаційної скарги та просила відмовити в її задоволенні.
45. ФДМУ вважає, що до переліку приватизованого майна ВАТ «Укртелеком» фактично включена захисна споруда цивільного захисту № 77511, яка приватизації не підлягала та перебуває у державній власності. Немає відомостей, що свідчать про волевиявлення держави на зміну форми власності такої споруди з державної на іншу, а також на передачу її у статутний фонд ВАТ «Укртелеком». Водночас ФДМУ просить розгляд справи здійснювати без участі його представника.
Рух справи в суді касаційної інстанції
46. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Укртелеком», ухвалив здійснити перегляд судових рішень у відкритому судовому засіданні та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
47. Ухвалою від 29 жовтня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 922/2484/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої та п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
48. Мотивуючи ухвалу про передачу справи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що у практиці Верховного Суду існують різні підходи щодо розуміння правового режиму захисних споруд цивільного захисту, що, у свою чергу, безпосередньо впливає на можливість чи неможливість застосування негаторного позову як належного способу захисту.
49. Так, у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 918/938/23 за позовом прокурора в інтересах держави в особі міської ради до товариства про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна в частині та повернення протирадіаційного укриття у комунальну власність судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що належному способу захисту прав у спірних правовідносинах відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, за яким зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості.
50. Аналогічні правові висновки щодо необхідності звернення до суду саме з віндикаційним позовом у відповідній категорії спорів викладені також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 918/938/23, від 11 вересня 2024 року у справі № 906/1052/22, від 23 вересня 2025 року у справі № 924/720/22, від 23 вересня 2025 року у справі № 914/1889/24 та від 23 вересня 2025 року у справі № 918/1226/24.
51. Водночас, покликаючись на справи № 734/337/15-ц, № 168/626/19, № 563/501/22 та № 558/450/22, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у цих справах сформував позицію, відповідно до якої: захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони) у період дії відповідної редакції Закону України «Про приватизацію державного майна» не могли бути передані у приватну власність; такі об`єкти повинні перебувати виключно в державній власності; у спорах про захист інтересів держави щодо повернення відповідних споруд слід подавати негаторний позов як належний спосіб захисту.
52. Ураховуючи зазначене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 734/337/15-ц, від 20 червня 2022 року у справі № 168/626/19, від 28 червня 2023 року у справі № 563/501/22 та від 27 листопада 2024 року у справі № 558/450/22.
53. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 29 жовтня 2025 року також вказав про передачу справи № 922/2484/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на наявність виключної правової проблеми, яка полягає у: визначенні правового режиму захисних споруд цивільного захисту, що перебували у державній та комунальній власності, а саме у з`ясуванні можливості або неможливості перебування таких об`єктів у приватній власності фізичних чи юридичних осіб; визначенні належного та ефективного способу судового захисту, застосування якого забезпечить відновлення порушеного права держави, відповідатиме його правовій природі та характеру порушення, буде пропорційним меті захисту порушеного права та сприятиме досягненню завдань правосуддя й принципу процесуальної економії.
54. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2026 року прийняла та призначила до розгляду справу № 922/2484/24 у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції
55. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
56. З огляду на вказаний нормативний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
57. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, прокурора, представника відповідача, дослідила наведені у касаційній скарзі доводи, перевірила на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Щодо правового режиму захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони), в тому числі протирадіаційних укриттів / споруд, та можливості їх передачі з державної у приватну власність
58. Згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.
59. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частини перша та друга статті 328 Цивільного кодексу України).
60. Відповідно до частин першої, другої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
61. Частинами першою, другою статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
62. У статті 178 Цивільного кодексу України встановлено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи (частина перша).
63. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об`єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом (частина друга статті 178 Цивільного кодексу України).
64. Серед об`єктів цивільних прав особливу категорію становлять публічні речі - об`єкти державної або комунальної власності, правовий режим яких обумовлений особливим публічно-правовим значенням, підвищеною суспільною важливістю, спрямованою на забезпечення екологічної безпеки, обороноздатності, раціонального використання природних ресурсів, збереження стратегічно важливого майна держави, культурної спадщини тощо.
65. Такі об`єкти пов`язані із забезпеченням суспільного інтересу, а тому не перебувають у вільному цивільному обороті і за жодних умов не можуть вибути із державної або комунальної власності у приватну власність. Публічні речі є необоротоздатними.
66. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 915/268/24 (провадження № 12-49гс25).
67. Правові, економічні та організаційні засади приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України станом на дату прийняття оскаржуваного наказу № 227 регулювалися Законом України «Про приватизацію державного майна».
68. Згідно із частиною другою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакцій, чинній станом на дату прийняття наказу № 227) приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.
69. Загальнодержавне значення мають протирадіаційні споруди (абзац п`ятий пункту «в» частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» у вказаній редакції).
70. Таким чином, станом на дату прийняття оскаржуваного наказу № 227 заборона приватизації поширювалася на протирадіаційні споруди.
71. У подальшому в редакції Закону України «Про приватизацію державного майна» від 27 лютого 2004 року (чинній також станом і на дату укладення договору купівлі-продажу № КПП-582) в абзаці п`ятому пункту «в» частини другої статті 5 цього Закону було визначено, що загальнодержавне значення мають захисні споруди цивільної оборони.
72. Згідно з преамбулою Закону України «Про цивільну оборону» (в редакції, чинній як станом на момент прийняття наказу № 227, так і на дату укладення договору купівлі-продажу № КПП-582) кожен має право на захист свого життя і здоров`я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
73. Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру (частина перша статті 1 Закону України «Про цивільну оборону» у вказаній редакції).
74. Відповідно до пункту 2 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 253 (чинний до 10 березня 2017 року) (далі - Порядок використання захисних споруд цивільного захисту), захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони) (далі - захисні споруди) - інженерні споруди, призначені для укриття і тимчасового захисту людей, техніки та майна від небезпеки, що може виникнути або виникла внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, а також від дії засобів ураження в особливий період. Захисні споруди поділяються на сховища та протирадіаційні укриття і є основним засобом колективного захисту населення.
75. Отже, протирадіаційні укриття як один з видів захисних споруд цивільної оборони належали до об`єктів загальнодержавного значення, приватизація яких заборонена законом.
76. У розвиток наведеного висновку Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що 02 жовтня 2012 року прийнято Кодекс цивільного захисту України, який уведений у дію 01 липня 2013 року, у зв`язку з чим визначено термін «захисні споруди цивільного захисту».
77. Захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів (пункт 14 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України).
78. За змістом частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належать сховище та протирадіаційне укриття.
79. Аналіз наведеного законодавства (як на момент прийняття наказу № 227, так і станом на дату укладення договору купівлі-продажу № КПП-582) дозволяє дійти висновку, що протирадіаційні укриття / споруди державної власності як один з видів захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) не підлягали приватизації (відчуженню), оскільки як публічні речі належали до об`єктів загальнодержавного значення.
80. Як установили судипопередніх інстанцій, за адресою: вул. Леніна (Адміністративна), 5, м. Зміїв, Харківська область знаходиться захисна споруда цивільного захисту № 77511, прийнята в експлуатацію у 1978 році, що підтверджується обліковою карткою сховища (протирадіаційного укриття) та його паспортом.
81. Відповідно до наказу № 227 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції станом на 01 липня 1999 року, у власність ВАТ «Укртелеком», у тому числі й захисну споруду цивільного захисту № 77511.
82. На підставі цього наказу 02 лютого 2004 року здійснено державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ВАТ «Укртелеком».
83. 11 березня 2011 року між ФДМУ (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСУ» (покупець) укладений договір купівлі-продажу № КПП-582.
84. Згідно із паспортом протирадіаційного укриття № 77511 сховище знаходиться в підвальному приміщенні триповерхової будівлі, яка належить АТ «Укртелеком».
85. Отже, за обставинами цієї справи спірне приміщення є протирадіаційним укриттям - одним з видів захисних споруд цивільного захисту, яка за своїм функціональним призначенням використовується для укриття і тимчасового захисту людей, техніки та майна від небезпеки, що може виникнути або виникла внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, а також від дії засобів ураження в особливий період.
86. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду зазначає, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало можливості приватизації (відчуження) захисної споруди цивільного захисту № 77511 - протирадіаційного укриття / споруди як одного з видів захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони), оскільки такі споруди відносилися до об`єктів загальнодержавного значення, перебували у державній власності та за їх цільовим призначенням необхідні для виконання державою своїх функцій для забезпечення її обороноздатності та захисту життя і здоров`я населення від наслідків аварій, катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
87. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність передачі з державної у приватну власність АТ «Укртелеком» спірного майна, яке є захисною спорудою цивільного захисту № 77511, є обґрунтованими.
Щодо належного та ефективного способу захисту права власності держави у спірних правовідносинах
88. У позовній заяві прокурор просив суд усунути перешкоди власнику - державі в особі ФДМУ у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511 шляхомвизнання недійсним наказу № 227 в частині передачі цієї захисної споруди АТ «Укртелеком» та зобов'язання відповідача повернути цю споруду.
89. Крім того, заявив позовну вимогу про визнання права власності держави Україна в особі ФДМУ на частину підвальних приміщень загальною площею 149,9 кв. м, яка є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером № 77511.
90. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наказ № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 не відповідає, зокрема, вимогам статті 328 Цивільного кодексу України, частині другій статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки цю захисну споруду включено до складу об`єкта нерухомого майна.
91. Суди також зазначили, що позовну вимогу про зобов'язання повернути захисну споруду цивільного захисту № 77511 слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом повернення державі в особі ФДМУ захисної споруди цивільного захисту № 77511.
92. Водночас суди вказали, що позовна вимога про визнання права державної власності є взаємопов'язаною з негаторними вимогами про усунення перешкод у реалізації прав власника (держави) та забезпечить реальне відновлення порушеного її права, сприятиме усуненню невизначеності щодо правового режиму спірного майна та забезпечить позивачу можливість безперешкодної реєстрації права державної власності на таке майно у Державному реєстрі прав.
93. У касаційній скарзі АТ «Укртелеком» просить скасувати судові рішення про задоволення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити в його задоволенні.
94. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що заявлені позовні вимоги належать до негаторного позову, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного власника (володільця) відповідного майна, застосували норми права без урахування правових висновків щодо основних критеріїв для розмежування негаторного та віндикаційного позовів щодо спірного об`єкта - захисної споруди цивільного захисту № 77511 та застосування наслідків спливу позовної давності, викладених у постановах Верховного Суду.
95. На думку АТ «Укртелеком», належним та ефективним способом захисту у цьому спорі є подання віндикаційного позову, а в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є необґрунтованими.
Щодо розмежування віндикаційного та негаторного позовів
96. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
97. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
98. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20, пункт 55) і № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (провадження № 12-6гс21, пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21, пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (провадження № 14-137цс20, пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21, пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21, пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21, пункт 21), від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (провадження № 12-45гс21, пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21, пункт 9.21)].
99. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові [такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21)].
100. Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння у порядку статей 387 та 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 цього Кодексу (негаторний позов).
101. Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна із чужого незаконного володіння.
102. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.
103. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) та від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21).
Щодо повернення захисної споруди цивільного захисту
104. Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення об`єктів культурної спадщини, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23) дійшла висновків, що за чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання право приватної власності на об`єкт культурної спадщини за жодних умов не могло виникнути у відповідача-1. Як наслідок, заволодіння відповідачем-1 цим об`єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на об`єкт культурної спадщини за відповідачем-1 не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об`єкт, володіння останнім власник не втратив, немає підстав для застосування віндикаційного позову.
105. Установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння садибою Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача-1, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/8413/21 розглянула вимогу про зобов`язання повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садибу Терещенків як вимогу про повернення цього об`єкта за правилами негаторного позову.
106. Аналогічні правові висновки про те, що якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності на земельну ділянку, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим, тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою, а зайняття такої земельної ділянки слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справах щодо правового режиму та повернення власнику земельних ділянок водного та природно-заповідного фондів, а також земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології [постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-152цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), від 04 березня 2026 року у справі № 922/264/24 (провадження № 12-30гс25)].
107. Тобто Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
108. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила також у своїй постанові від 15 липня 2026 року у справі № 915/268/24 (провадження № 12-49гс25).
109. Як уже зазначалося, захисна споруда цивільного захисту № 77511 не підлягала приватизації (відчуженню).
110. Суди попередніх інстанцій установили, що захисна споруда цивільного захисту № 77511 прийнята в експлуатацію у 1978 році, що підтверджується обліковою карткою сховища (протирадіаційного укриття) та його паспортом.
111. Згідно з паспортом протирадіаційного укриття № 77511 сховище знаходиться в підвальному приміщенні триповерхової будівлі, яка належить АТ «Укртелеком».
112. Проявивши розумну обачність, відповідач міг і повинен був знати, що частина підвальних приміщень загальною площею 149,9 кв. м є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям. Як наслідок, відповідач мав і повинен був знати, що державна реєстрація за ним права власності на підставі наказу № 227 щодо захисної споруди цивільного захисту № 77511 не зумовлюватиме виникнення в АТ «Укртелеком» права приватної власності на спірне нерухоме майно.
113. Оскільки спірне майно - протирадіаційне укриття / споруда як один з видів захисних споруд цивільного захисту відносилося до об`єктів загальнодержавного значення, що не підлягали приватизації та, відповідно, перебували у державній власності, право приватної власності на цю захисну споруду не могло виникнути у відповідача.
114. Як наслідок, заволодіння відповідачем цим об`єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на захисну споруду цивільного захисту № 77511 за відповідачем не є доказом переходу до нього володіння цим майном.
115. Сам факт розміщення захисної споруди цивільного захисту № 77511 у підвальному приміщенні триповерхової будівлі, яка належить АТ «Укртелеком», не впливає на правовий режим цієї захисної споруди.
116. Отже, перехід права власності на нерухоме майно до АТ «Укртелеком» не зумовлює переходу права власності на захисну споруду цивільного захисту, яка як об`єкт цивільного захисту зберігає свій особливий правовий режим та залишається в державній власності.
117. Подібні правові висновки викладені В постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 червня 2026 року у справі № 420/11322/25.
118. Таким чином, оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об`єкт, володіння останнім власник не втратив, немає підстав для застосування віндикаційного позову.
119. Власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (стаття 317 Цивільного кодексу України).
120. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
121. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що належним та ефективним способом захисту прав власника такого майна - держави на протирадіаційне укриття / споруду як один з видів захисних споруд цивільного захисту є негаторний позов.
122. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
123. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частина друга статті 326 Цивільного кодексу України).
124. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктом управління об`єктами державної власності є, зокрема, ФДМУ.
125. Згідно із абзацом першим статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» ФДМУ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
126. Пунктом 3 частини першої статті 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» визначено, що одним з основних завдань ФДМУ є управління об`єктами державної власності.
127. Звідси ФДМУ є суб`єктом управління об`єктами державної власності, уповноваженим реалізувати правомочності держави щодо реалізації прав держави як власника об`єктів державної власності.
128. Отже, у цій справі суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо належного суб`єкта, уповноваженого здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду та захист інтересів держави у цих правовідносинах, на користь якого слід вчинити відповідні дії щодо повернення спірної захисної споруди, правильно виходили з правового статусу ФДМУ та обсягу його повноважень у сфері управління об`єктами державної власності.
129. Водночас Велика Палата Верховного Суду враховує правовий висновок, викладений у її постанові від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22 (провадження № 14-75цс25), про те, що спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
130. У цій справі прокурор звернувся до суду з позовом, в якому, зокрема, просив усунути перешкоди власнику - державі в особі ФДМУ у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511 шляхом зобов`язання АТ «Укртелеком» повернути на користь держави в особі ФДМУ цю захисну споруду.
131. Указана захисна споруда є одним з видів захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) - протирадіаційним укриттям / спорудою державної власності, які не підлягали приватизації (відчуженню).
132. Порушене право держави зумовлене чиненням їй перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511 внаслідок набуття права власності АТ «Укртелеком» на цю споруду всупереч вимогам законодавства. Це право можна поновити за рахунок усунення державі зазначених перешкод шляхом повернення на користь держави в особі ФДМУ цієї захисної споруди.
133. На підставі наведеного, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурор обрав належний та ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом подання негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 Цивільного кодексу України, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511 шляхом зобов`язання відповідача повернути захисну споруду на користь держави в особі ФДМУ.
134. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що застосування такого способу захисту права власності, як усунення перешкод у користуванні захисною спорудою цивільного захисту шляхом її повернення (негаторний позов), не вимагає скасування (визнання недійсними) усіх проміжних рішень та правочинів, оскільки порушене право позивача захищається (відновлюється) внаслідок усунення йому перешкод у користуванні майном.
135. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
136. Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) та від 02 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23)].
137. Отже, доводи АТ «Укртелеком» про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про належність позовних вимог до негаторного позову, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного власника (володільця) відповідного майна, не знайшли свого підтвердження.
Щодо визнання недійсним наказу
138. Прокурор також заявив вимогу про визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511.
139. Суди дійшли висновку, що вимога прокурора про визнання недійсним рішення уповноваженого органу (наказу № 227 у вказаній частині), яке продовжує діяти як підстава внесення відповідного запису до Державного реєстру прав, підлягає задоволенню, оскільки це призведе до усунення порушення прав держави на захисну споруду цивільного захисту.
140. Скаржник у касаційній скарзі покликається на те, що суди не надали належної оцінки особливостям корпоратизації АТ «Укртелеком», не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23).
141. Так, у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства, а тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю.
142. Такий підхід застосовний і у справі, що розглядається, в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 у власність ВАТ «Укртелеком» на підставі наказу № 227.
143. На момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало можливості приватизації (відчуження) захисної споруди цивільного захисту № 77511 - протирадіаційного укриття / споруди, що свідчить про протиправність її передачі у власність АТ «Укртелеком».
144. Як вже зазначалося, застосування такого способу захисту права власності, як усунення перешкод у користуванні захисною спорудою цивільного захисту шляхом її повернення (негаторний позов), не вимагає скасування (визнання недійсними) усіх проміжних рішень та правочинів, оскільки порушене право позивача захищається (відновлюється) внаслідок усунення йому перешкод у користуванні майном.
145. Звідси вимога про усунення перешкод власнику - державі в особі ФДМУ у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511 шляхом визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 АТ «Укртелеком», не є ефективним способом захисту порушеного права власника. Адже задоволення вимоги про визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 АТ «Укртелеком» не призведе до поновлення прав держави.
146. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.
147. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що рішення суду про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом її повернення є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно.
148. Подібний правовий висновок про те, що рішення суду про повернення майна за негаторним позовом забезпечить відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для внесення до Державного реєстру прав відповідних відомостей про права, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 205/6680/23.
Щодо визнання права власності на захисну споруду цивільного захисту
149. Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
150. Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
151. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно [такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19)].
152. Позов про визнання права власності у порядку статті 392 Цивільного кодексу України пред`являється на захист існуючого (наявного) права, що виникло в позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.
153. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Позивач за позовом про визнання права власності -це особа, яка вже є власником спірного майна, а відповідач -будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або особа, що має до майна власний інтерес [постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № Б29/334-09 (904/430/24)].
154. Передумовою для застосування статті 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права [постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19)].
155. Разом з тим оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у відповідача не виникло право приватної власності на спірне нерухоме майно, захисна споруда цивільного захисту № 77511 з державної власності не вибувала, тому позовна вимога про визнання права власності держави Україна в особі ФДМУ на цю споруду не є належним способом захисту.
Щодо правомірності втручання у право на мирне володіння майном
156. Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
157. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
158. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
159. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
160. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі «Трегубенко проти України» (Tregubenko v. Ukraine) від 02 листопада 2004 року, заява № 61333/00, пункт 54).
161. Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому ЄСПЛ з питань оцінки пропорційності, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
162. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила слід тлумачити у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
163. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що усунення перешкод державі в особі ФДМУ з боку АТ «Укртелеком» у користуванні протирадіаційним укриттям як одним з видів захисних споруд цивільного захисту ґрунтується на законі, оскільки здійснюється внаслідок недотримання норм законодавства щодо неможливості приватизації (відчуження) захисних споруд цивільного захисту та положень Цивільного кодексу України, зокрема статті 391.
164. Оскільки спірне майно (протирадіаційне укриття як один з видів захисних споруд цивільного захисту) відноситься до об`єктів загальнодержавного значення, необхідних для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, які не підлягали та не підлягають приватизації та, відповідно, перебувають у державній власності, то немає підстав для висновку про те, що втручання у право АТ «Укртелеком» мирно володіти майном, яке це товариство не могло отримати у власність, є для відповідача надмірним тягарем.
165. Спір у цій справі стосується протирадіаційного укриття (споруди), яке є одним із видів захисних споруд цивільного захисту.
166. Захисні споруди цивільного захисту мають загальнодержавне значення як об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України.
167. Відповідно до пункту 2 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту захисні споруди - інженерні споруди, призначені для укриття і тимчасового захисту людей, техніки та майна від небезпеки, що може виникнути або виникла внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, а також від дії засобів ураження в особливий період. Подібне визначення захисних споруд цивільного захисту міститься й у пункті 14 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України.
168. Звідси втручання держави у право відповідача шляхом повернення захисної споруди цивільного захисту є пропорційним меті контролю за цим об`єктом задля його використання у загальних інтересах, оскільки такий об`єкт має загальнодержавне значення, необхідний для виконання державою своїх основних функцій, забезпечує обороноздатність держави.
169. Крім того, відповідач не позбавлений можливості ініціювати судовий процес та заявити, зокрема, позов про надання належного відшкодування у зв`язку з вимогою про повернення спірного об`єкта.
Щодо відступу від попереднього правового висновку Верховного Суду
170. Ця справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, з підстави відступу від правових висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 734/337/15-ц, від 20 червня 2022 року у справі № 168/626/19, від 28 червня 2023 року у справі № 563/501/22 та від 27 листопада 2024 року у справі № 558/450/22.
171. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, дійшла висновку, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у цих справах сформував позицію, відповідно до якої: захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони) у період дії відповідної редакції Закону України «Про приватизацію державного майна»не могли бути передані у приватну власність; такі об`єкти повинні перебувати виключно в державній власності; у спорах про захист інтересів держави щодо повернення відповідних споруд слід подавати негаторний позов як належний спосіб захисту.
172. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11(2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
173. З огляду на наведене у цій постанові Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 734/337/15-ц, від 20 червня 2022 року у справі № 168/626/19, від 28 червня 2023 року у справі № 563/501/22 та від 27 листопада 2024 року у справі № 558/450/22.
174. Водночас з метою усунення розбіжностей у судовій практиці Верховного Суду щодо належного та ефективного способу захисту у спорах про усунення порушення прав держави як власника протирадіаційного укриття / споруди - одного з видів захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони), Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 906/1052/22 та від 23 вересня 2025 року у справі № 924/720/22, про те, що належному способу захисту права у таких правовідносинах відповідає вимога про витребування нерухомого майна, тобто подання віндикаційного позову.
175. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Незазначення повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний [постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20), від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22), від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22), від 11 жовтня 2023 року у справі № 757/3572/17-ц (провадження № 14-37цс22), від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23), від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)].
176. Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду [схожий за змістом правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143), від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23, пункт 117), від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23, пункт 278), від 09 квітня 2024 року у справі № 925/1440/22 (провадження № 12-74гс23, пункт 125), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24, пункт 89)].
Щодо суті касаційної скарги
177. Як зазначалося раніше, суди попередніх інстанцій задовольнили позов у повному обсязі та зазначили, що прокурор обрав належний та ефективний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах.
178. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод власнику - державі в особі ФДМУ у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511 шляхом визнання недійсним наказу № 227 в частині її передачі відповідачу та про визнання права власності держави Україна в особі ФДМУ на цю захисну споруду не є ефективним та належним способом захисту відповідно, тому в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
179. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
180. Згідно із частиною першою статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
181. З огляду на викладене касаційну скаргу АТ «Укртелеком» слід задовольнити частково, рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог про: усунення перешкод власнику - державі в особі ФДМУ у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511 шляхом визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі цієї споруди ВАТ «Укртелеком» та визнання права власності держави Україна в особі ФДМУ на частину підвальних приміщень загальною площею 149,9 кв. м, яка є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером № 77511, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
182. За змістом статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції, серед іншого, зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
183. Згідно із частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
184. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
185. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) зазначила, що положення статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом. За змістом статей 42, 46, 53, 56 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду. Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат.
186. Харківська обласна прокуратура за подання позову у цій справі сплатила 51 712,14 грн (4 844,80 грн за вимоги про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511 шляхом визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі цієї споруди ВАТ «Укртелеком» та зобов`язання її повернути та 46 867,34 грн за вимогу про визнання права власності), що підтверджується платіжною інструкцією від 04 липня 2024 року № 1703 (т. 1, а. с. 12).
187. АТ «Укртелеком» сплатило 77 568,21 грн за подання апеляційної скарги (платіжна інструкція від 28 жовтня 2024 року № 27887 (т. 2, а. с. 118) та 103 424,28 грн (платіжна інструкція від 28 січня 2025 року № 3148 (т. 3, а. с. 21) за подання касаційної скарги.
188. Оскільки за результатом розгляду касаційної скарги АТ «Укртелеком» судові рішення в частині позовних вимог про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі цієї споруди відповідачу та про визнання права власності підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, витрати АТ «Укртелеком» зі сплати судового збору (73 934,61 грн за подання апеляційної скарги та 98 579,48 грн за подання касаційної скарги) в цій частині підлягають покладенню на Харківську обласну прокуратуру.
Щодо повороту виконання судового рішення
189. У касаційній скарзі АТ «Укртелеком» просило вирішити питання про поворот виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року шляхом стягнення з Харківської обласної прокуратури 51 712,14 грн судового збору та повернення ФДМУ захисної споруди цивільного захисту № 77511 на користь АТ «Укртелеком».
190. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що підстави повороту виконання рішення визначені статтею 333 Господарського процесуального кодексу України.
191. Так, відповідно до частини першої статті 333 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
192. Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 333 Господарського процесуального кодексу України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.
193. Як було зазначено, Харківська обласна прокуратура за подання позову у цій справі сплатила 51 712,14 грн (4 844,80 грн за вимоги про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511 шляхом визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі цієї споруди ВАТ «Укртелеком» та зобов`язання її повернути та 46 867,34 грн за вимогу про визнання права власності).
194. Рішенням Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року, позов задоволено повністю, в тому числі стягнуто з АТ «Укртелеком» на користь Харківської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору у розмірі 51 712,14 грн.
195. На примусове виконання вказаних судових рішень Господарський суд Харківської області 23 січня 2025 року видав відповідні накази.
196. У матеріалах справи (т. 2, а. с. 219, 220) міститься заява АТ «Укртелеком» (документ сформовано в системі «Електронний суд» 24 січня 2025 року) про фактичне повне виконання рішення суду. До заяви додана платіжна інструкція від 17 січня 2025 року № 1116 на суму 51 712,14 грн (призначення платежу - судовий збір по рішенню Господарського суду Харківської області № 922/2484/24 від 23 жовтня 2024 року, отримувач - Харківська обласна прокуратура) з відміткою «проведено банком».
197. Оскільки Велика Палата Верховного Суду вирішила, що за результатом розгляду касаційної скарги АТ «Укртелеком» судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту відповідачу та про визнання права власності підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, з Харківської обласної прокуратури на користь АТ «Укртелеком» у порядку повороту виконання судових рішень треба стягнути 49 289,74 грн витрат по сплаті судового збору (сплачених за вимогу про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511 шляхом визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі цієї споруди ВАТ «Укртелеком» та за вимогу про визнання права власності на захисну споруду цивільного захисту).
198. З огляду на те, що в частині зобов`язання повернути захисну споруду цивільного захисту Велика Палата Верховного Суду судові рішення залишила без змін, заява АТ «Укртелеком» про поворот виконання судового рішення в цій частині задоволенню не підлягає.
Висновки щодо застосування норм права
199. За змістом частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» протирадіаційні укриття / споруди як один з видів захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) не підлягали приватизації (відчуженню). Такі споруди відносилися до об`єктів загальнодержавного значення, перебували у державній власності та за їх цільовим призначенням необхідні для виконання державою своїх функцій для забезпечення її обороноздатності та захисту життя і здоров`я населення від наслідків аварій, катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
200. З урахуванням положень статей 321, 391 Цивільного кодексу України належним та ефективним способом захисту прав держави на протирадіаційні укриття / споруди як один з видів захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) є негаторний позов.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317, 333 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року у справі № 922/2484/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог про:
- усунення перешкод власнику - державі в особі Фонду державного майна України у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511, розташованою за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, шляхом визнання недійсним наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі Українського державного підприємства електрозв`язку «Укртелеком» по Харківській дирекції, у власність Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 площею 149,9 кв. м, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5;
- визнання права власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на частину підвальних приміщень загальною площею 149,9 кв. м, яка є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером № 77511, розташовану за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5,
ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
3. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року у справі № 922/2484/24 залишити без змін.
4. Стягнути з Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, ідентифікаційний код 02910108) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» (бул. Т. Шевченка, 18, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 21560766) 73934,61 грн (сімдесят три тисячі дев`ятсот тридцять чотири гривні 61 копійку) за подання апеляційної скарги та 98 579,48 грн (дев`яносто вісім тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять гривень 48 копійок) за подання касаційної скарги.
5. У порядку повороту виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року та рішення Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року стягнути з Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, ідентифікаційний код 02910108) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» (бул. Т. Шевченка, 18, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 21560766) витрати по сплаті судового збору у розмірі 49 289,74грн (сорок дев`ять тисяч двісті вісімдесят дев`ять гривень 74 копійки).
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяC. О. ПогрібнийCуддя-доповідачВ. Ю. УркевичСудді:О. О. БанаськоМ. В. МазурО. В. БілоконьН. М. МартинюкО. Л. БулейкоК. М. ПільковМ. М. ГімонН. С. СтефанівО. А. ГубськаО. В. СтупакА. А. ЄмецьМ. Ю. ТітовВ. В. КорольІ. В. ТкачС. І. КравченкоО. С. ТкачукО. В. Кривенда
