Єдиний державний реєстр судових рішень
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/26736/25
Провадження № 22-ц/820/450/26
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
секретар судового засідання Демчук В. М.,
з участю представника заявника ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2025 року (суддя Заворотна О. Л., повне судове рішення складено 19 грудня 2025 року) про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 , заінтересовані особи ОСОБА_3 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування на утриманні.
Заслухавши доповідача, пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд
у с т а н о в и в :
У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заяви зазначав, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду у справі № 686/20841/20 від 27 жовтня 2020 року шлюб з матір`ю дитини розірваний. Після фактичного припинення подружніх відносин донька залишилась проживати з ним. Він самостійно виховує та утримує дитину, матір не надає матеріальної допомоги на її утримання. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 686/23154/20 визнано мирову угоду між ним і ОСОБА_3 , за умовами якої вони домовились про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком за місцем їх реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , а також добровільну матеріальну допомогу, яку має надавати мати для утримання малолітньої доньки. Проте мати не бере участі в вихованні та утриманні дитини. Встановлення юридичного факту необхідно йому для отримання відстрочки на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки у випадку його мобілізації малолітня донька залишиться без батьківського піклування.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2025 року заяву залишено без розгляду на підставі частини 6 статті 294 ЦПК України.
ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Суд не взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, згідно з якою встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини може здійснюватися у порядку окремого провадження за відсутності спору між батьками, якщо таке встановлення прямо передбачене законом як підстава для реалізації визначених прав заявника. Необхідність встановлення факту в судовому порядку передбачена статтею23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вважає, що суд формально підійшов до розгляду заяви, безпідставно ототожнив саму необхідність судового встановлення зазначеного юридичного факту з наявністю спору про право, не з`ясувавши чи існує спір між батьками щодо здійснення батьківських прав та обов`язків.
У засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала.
Інші учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені відповідно до вимог ЦПК України.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки встановлення такого факту впливає на права та інтереси матері дитини, а тому наявний спір про право.
Колегія суддів з висновком суду не погоджується з таких підстав.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (стаття 293 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Згідно з частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Розглядаючи заяви в окремому провадженні, суд на підставі поданих доказів з?ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22).
Метою встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини заявник зазначив отримання відстрочки на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з частиною 6 статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
За змістом частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пунктах 1 і 3 постанови № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» з послідуючими змінами звернуто увагу судів на те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 2 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб?єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у зазначеній нормі термін «суб?єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв?язку з виконанням ними конституційного обов?язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов?язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
За змістом частини 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров?я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов?язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частинами 1, 5 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов?язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ).
Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 23 цього Закону не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.
Батьки зобов?язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина 1 статті 180 СК України).
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов?язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина 2 статті 157 СК України).
У справі № 686/23154/20 батьки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 12 квітня 2021 року уклали мирову угоду, яка була визнана судом та за умовами якої сторони домовились про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 за місцем їх реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , а також щодо способів участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною, сплату нею за бажанням аліментів на утримання доньки.
Отже, спір між колишнім подружжям щодо визначення місця проживання спільної дитини, участі в її вихованні та утриманні був вирішений судом.
Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у зв?язку з тим, що при зверненні до центру комплектування та соціальної підтримки йому не була надана відстрочка від призову на військову службу, що підтвердила у засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 ОСОБА_1 .
Фактично спірні правовідносини виникли у зв?язку з відмовою ІНФОРМАЦІЯ_3 в оформленні заявнику відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону № 3543-ХІІ.
До органів військового управління віднесені: Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з`єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
До повноважень районних ТЦК СП належить оформлення для військовозобов?язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та перевірка підстав їх надання, ведення спеціального обліку військовозобов?язаних (пункт 11 Положення).
Аналіз змісту спірних правовідносин дозволяє дійти висновку, що між заявником і ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично виник публічно-правовий спір з питання оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ батьку, який самостійно виховує та утримує дитину.
Такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема в окремому провадженні.
Подібні правовідносини були предметом розгляду Верховного Суду у справі № 676/5900/24 (постанова від 17 грудня 2025 року).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини з огляду на спірні правовідносини, які склалися між заявником та ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу прийняття органом військового управління рішення про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Апеляційний суд вважає, що заява про встановлення юридичного факту, про який просить заявник, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на викладене ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати та закрити провадження у справі.
Керуючись статтями 374, 377, 382, 384 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2025 року скасувати.
Провадження у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи ОСОБА_3 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування на утриманні закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 січня 2026 року.
Суддя-доповідач О. І. Талалай
Судді А. П. Корніюк
І. В. П`єнта
