Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 686/26736/25
провадження № 61-2458св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Смішної Ілони Вікторівни, на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2025 року, постановлену у складі судді Заворотної О. Л., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог, рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заяву обґрунтовано тим, що 11 липня 2013 року він та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_3 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/20841/20 шлюб між ними розірвано.
Після фактичного припинення подружніх відносин та розірвання шлюбу дочка залишилася проживати з ним. Він самостійно виховує та утримує дитину. Натомість матір не надає матеріальної допомоги на її утримання.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 686/23154/20 визнано мирову угоду між ним і ОСОБА_2 , за умовами якої вони домовилися про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ним (батьком) за місцем їх реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , а також добровільну матеріальну допомогу, яку має надавати мати для утримання малолітньої доньки. Проте мати не бере участі у вихованні та утриманні дитини.
Встановлення юридичного факту є необхідним йому для отримання відстрочки на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки у випадку його мобілізації малолітня дочка залишиться без батьківського піклування.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні залишено без розгляду.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини неминуче пов`язане зі спором про право між батьками щодо участі у вихованні дитини, а відтак не може розглядатися в порядку окремого провадження. У зв`язку з цим, заява підлягає залишенню без розгляду на підставі частини шостої статті 294 ЦПК України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Хмельницького апеляційного від 28 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2025 року скасовано. Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування на утриманні закрито.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що між заявником і ІНФОРМАЦІЯ_1 виник публічно-правовий спір з питання оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі також - Закон № 3543-XII) як батьку, який самостійно виховує та утримує дитину. Тому, на думку суду апеляційної інстанції, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема в окремому провадженні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
26 лютого 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Смішна І. В., подала касаційну скаргу на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року скасувати.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу № 686/26736/25.
26 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 686/26736/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Смішна І. В., просить ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення факту перебування на утриманні.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2025 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року заявник зазначає порушення норм матеріального та процесуального права. Посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини породжує істотні юридичні наслідки не лише для заявника, але й безпосередньо впливає на права та інтереси неповнолітньої дитини, що виключає формальний підхід до оцінки значущості справи.
Суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до безпідставного закриття провадження у справі. Апеляційний суд неправильно визначив характер спірних правовідносин, помилково ототожнивши заяву про встановлення юридичного факту із публічно-правовим спором щодо оскарження дій суб`єкта владних повноважень.
Заявник звернувся до суду не з вимогою оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а виключно з метою встановлення юридичного факту, який відповідно до вимог законодавства України може бути підтверджений лише судовим рішенням.
Так, диспозиція норм пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена рішенням суду.
Лише у випадку наявності судового рішення про самостійне виховання дитини та подальшої відмови органу державної влади у реалізації передбаченого законом права могли б виникнути публічно-правові відносини, що підлягали б розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Встановлення відповідного юридичного факту в порядку окремого провадження є первинним та необхідним етапом захисту права заявника.
Суди попередніх інстанцій неправильно визначили правову природу заявлених вимог, помилково ототожнили окреме провадження зі спором про право та, як наслідок, ухвалили рішення без застосування актуального та релевантного висновку Верховного Суду, сформованого з урахуванням чинного законодавства України.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.
Фактичні обставини
З 11 липня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дівоче прізвище - ОСОБА_4 ) перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/20841/20.
Під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі у них народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 квітня 2021 року у справі № 686/23154/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Хмельницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на її утримання, визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком за місцем їх реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , та про участь ОСОБА_2 у вихованні, оздоровленні дитини. Провадження у справі закрито.
У процесі судового розгляду справи № 686/23154/20 орган опіки та піклування надав висновок про доцільність проживання дитини ОСОБА_3 з батьком - ОСОБА_1 .
За умовами мирової угоди:
«1.Визначити місце проживання Дитини доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з Батьком ОСОБА_1 за місцем їх реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
2.Батько дитини ОСОБА_1 надає згоду Матері дитини ОСОБА_2 на спілкування, приймання участі у вихованні, участі в оздоровленні дитини, враховуючи бажання Дитини, та з урахуванням її стану здоров`я, наступним чином:
2.1.Допоки Мати працює та проживає за межами території України (за кордоном) - по приїзду Матері в Україну та під час перебування Матері в Україні, Дитина може перебувати (тимчасово проживати) з кожним із батьків за місцем їх реєстрації на території України почергово - протягом одного тижня з кожним із батьків. Якщо Мати прибула в Україну посеред календарного тижня, і у цей час у Дитини йде навчальний процес, Мати може забирати Дитину, починаючи з перших вихідних, що наступають після її приїзду в Україну, щоб не порушувати режим відвідування школи Дитиною. Якщо на час приїзду Матері в Україну Дитина буде перебувати на канікулах, Мати може забирати Дитину посеред календарного тижня - на наступний день після прибуття її в Україну і виконання п 2.3. цієї Угоди.
2.2.Якщо Мати буде постійно перебувати (працювати та проживати) на території України, домовленості, визначені у п. 2.1. цієї Угоди, втрачають силу і Сторони мають визначити нові умови щодо участі Матері у вихованні дитини та побачень Дитини з Матір`ю
2.3. Про строк прибуття Матері в Україну і про бажання зустрітись з Дитиною Мати повідомляє Батька завчасно, попередньо узгодивши за одну добу в телефонному режимі стан Дитини та час приїзду Матері для побачення з Дитиною.
2.4. Про строк (термін) перебування Матері в Україні Мати має повідомити Батька по приїзду в Україну.
2.5. Мати може вільно спілкуватись з Дитиною засобами телефонного, поштового, електронного спілкування та іншими засобами зв`язку, а також за допомогою соцмереж.
3. Батько дитини дозволяє тимчасові виїзди для відпочинку, оздоровлення та розвитку Дитини, у супроводі Матері за кордон, за межі України до Туреччини, Єгипту, держав Шенгенської угоди, інших держав, при узгодженні між батьками держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, та шляхом надання нотаріальної згоди не пізніше, ніж за тиждень до поїздки.
3.1. Такі поїздки можуть бути не частіше двох разів на один календарний рік - у період зимових або осінніх або весняних канікул в навчальному закладі, не більше, ніж термін канікул і в будь-якому випадку не більше одного місяця, у період літніх канікул - на термін не більше одного місяця.
3.2. Мати зобов`язується забезпечити за свій власний рахунок комфортний та безпечний транспортний засіб (авіапереліт) для перевезення Дитини за кордон.
3.3. Мати зобов`язується забезпечити Дитині якісні умови проживання, харчування та відпочинку за власний рахунок; негайно повідомляти Батька про прибуття до місця відпочинку, а також заздалегідь попереджати про час повернення до місця постійного проживання Дитини із зазначенням дати приїзду, транспортного засобу, його номера чи номера рейсу, місця та часу прибуття.
4. Матір дозволяє тимчасові виїзди для відпочинку, оздоровлення та розвитку Дитини, у супроводі Батька за кордон за межі України до Туреччини, Єгипту, держав Шенгенської угоди, інших держав, шляхом надання нотаріальної згоди, якщо така згода вимагається згідно з чинним законодавством, зокрема, якщо такі виїзди тривають більше одного місяця.
5. Мати зобов`язується своєчасно, але не пізніше, ніж за тиждень до поїздки, надавати оформлену у встановленому законодавством України порядку згоду на тимчасовий та самостійний виїзд Дитини з організованою групою дітей на відпочинок, змагання тощо, якщо така згода вимагається згідно з чинним законодавством.
6. Мати дитини приймає на себе обов`язок у період спілкування з Дитиною забезпечити Дитину відповідним харчуванням, у випадку захворювання Дитини при спілкуванні з Дитиною надати екстрену медичну допомогу за власний рахунок та невідкладно повідомити Батька дитини у телефонному режимі про діагноз та стан Дитини.
7. Мати несе повну відповідальність за життя Дитини в період спілкування з Дитиною та перевезення Дитини за місцем свого проживання та/або за кордон, інше місце перебування і повернення Дитини від Матері, перевезення Дитини проводиться за рахунок Матері.
8. Мати зобов`язується не передавати свої обов`язки, передбачені цією мировою угодою, третім особам. Якщо про це, стане відомо Батьку дитини, він може призупинити надання Дитини Матері для спілкування та її участі у вихованні Дитини.
9. Мати може за бажанням сплачувати аліменти на утримання Дитини на користь Батька. Або на окремий рахунок Дитини.
10. Батьки зобов`язуються не втручатися в особисте життя один одного та не підбурювати Дитину проти Батька чи Матері.
11. Кожна Сторона зобов`язується забезпечити можливість підтримання зв`язку з нею іншої Сторони шляхом підтримання засобів зв`язку в актуальному стані, а у разі зміни номерів засобів зв`язку чи інших відомостей, зазначених в реквізитах цієї угоди, негайно повідомляти один одного про такі зміни.
12. Витрати на оформлення нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків, інших документів, квитків, а також на придбання путівок тощо несе той з батьків, з ким Дитина виїжджає на відпочинок.
13. Сторони свідчать, що у тексті цієї мирової угоди зафіксовано усі істотні умови мирової угоди. Перед підписанням цієї угоди сторони ознайомлені із змістом ст.ст. 207, 208 ЦПК України, згідно з якими мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Судом сторонам роз`яснені наслідки закриття провадження у справі.
14. У зв`язку з підписанням даної мирової угоди Батько відмовляється від своїх позовних вимог за позовом.
15. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цієї мирової угоди і не відображені у її тексті, після підписання цієї мирової угоди та визнання її судом не матимуть правового значення і сторони не вважають себе зв`язаними будь-якими правами і зобов`язаннями, що виходять за межі цієї мирової угоди.
16. Батько відмовляється від стягнення судових витрат з Матері у вказаній справі; в свою чергу, Мати відмовляється від стягнення судових витрат з Батька, згідно з рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27.10.2020 р. у справі № 686/20841/20 про розірвання шлюбу.
Мирова угода набуває законної сили після її визнання Хмельницьким міськрайонним судом.
Зазначена мирова угода та спільна заява приєднані до справи».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він повинен здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).
Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлення юридичного факту є необхідним заявнику для отримання відстрочки на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки у випадку його мобілізації малолітня дочка залишиться без батьківського піклування, а після визнання мирової угоди мати не бере участі у вихованні та утриманні дитини.
Проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, а також потребують дослідження й врахування інтереси дитини.
У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. Згідно з частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що вказана справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.
Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір?ю батьківських обов`язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, у тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Оскільки сімейним законодавством України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14 - 132цс23).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, оскільки подана ним заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Доводи заявника можуть свідчити про існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини.
Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 725/6970/24 (провадження № 61-3213 св 25).
Підтвердженням цього, крім наведеного, є і те, що батьки дитини ОСОБА_3 : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , уклали між собою мирову угоду у справі № 686/23154/20 щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, участь матері в вихованні дитини. Цією мировою угодою, визнаною судом, визначено порядок здійснення батьківських прав матір`ю дитини.
При цьому підстава і доводи заяви ОСОБА_1 до суду про встановлення факту самостійного виховання й утримання ним дитини, в якій зазначається про те, що мати дитини нею не цікавиться, участі у вихованні дитини не бере тощо, свідчить про наявність між сторонами вказаного договору цивільного спору щодо виконання умов мирової угоди.
Отже, у цій конкретній справі місцевий суд правильно встановив наявність цивільного спору між сторонами, а тому заява ОСОБА_1 повинна розглядатися в порядку позовного провадження.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23), від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № 61-518св25),
від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24 (провадження № 61-15497св24),
від 21 травня 2025 року у справі № 295/9166/24 (провадження № 61-12744св24),
від 26 червня 2025 у справі № 760/14564/24 (провадження № 61- 3958св25).
Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та необгрунтовано виходив з того, що спір між колишнім подружжям щодо визначення місця проживання спільної дитини, участі в її вихованні та утриманні вже було вирішено судом, що унеможливлює залишення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду.
Також, враховуючи посилання заявника лише на намір оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ як батьку, який самостійно виховує та утримує дитину, апеляційний суд передчасно констатував те, що між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично виник публічно-правовий спір з питання щодо оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
Додатком № 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу підчас мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, визначено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з указаним Переліком, документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до абзацу 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ, є: свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України).
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
До повноважень районних ТЦК СП належить оформлення для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та перевірка підстав їх надання, ведення спеціального обліку військовозобов`язаних (пункт 11 Положення).
Згідно з абзацом 4 пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, на підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.
Таким чином, для оформлення ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ як батьку, який самостійно виховує та утримує дитину, обов`язковою є наявність у нього серед іншого документа, який підтверджує, що він самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини).
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою у порядку окремого провадження саме для отримання такого документа, який підтверджує, що він самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини), з метою подальшого звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 для вирішення питання оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Матеріали справи не містять письмових доказів того, що за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 як суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій було відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зокрема з тих підстав, що ОСОБА_1 не надав документи, які підтверджують перебування дитини на його утриманні.
Отже, помилковим є посилання апеляційного суду на те, що між заявником та ІНФОРМАЦІЯ_1 виник публічно-правовий спір з питання прийняття органом військового управління рішення про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема в окремому провадженні.
Апеляційний суд помилково врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від від 17 грудня 2025 року у справі № 676/5900/24, оскільки правовідносини у вказаній справі і у справі, що переглядається Верховним Судом, не є подібними.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги, однак лише щодо відсутності підстав для закриття апеляційним судом провадження справі.
Щодо ухвали суду першої інстанції, то доводи касаційної скарги по суті зводяться до незгоди заявника з висновками місцевого суду щодо встановлених обставин справи (виникнення спору між батьками про право щодо участі у вихованні дитини) та необхідності переоцінки доказів.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Смішної Ілони Вікторівни, задовольнити частково.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року скасувати.
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2025 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
