Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова
Іменем України
25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 136/2213/25
провадження № 61-1586св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Покровське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2025 року в складі судді: Шпортун С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2026 року в складі колегії: Копаничук С. Г., Голоти Л. О., Оніщука В. В.,
Історія справи
Короткий зміст заяви
У листопаді 2025 році ОСОБА_1 звернулася з заявою про встановлення факту що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Покровське районне управління поліції ГУ Національної поліції в Донецькій області.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є дружиною загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 .
Чоловік заявниці проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 09 березня 2024 року зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі с. Бердичі Покровського району Донецької області внаслідок влучання боєприпасу у танк та його загорання. Евакуація тіла була неможливою.
За цим фактом проведено службове розслідування, яким встановлено зникнення військовослужбовця під час безпосередньої участі у бойових діях. Також відкрито кримінальне провадження № 12024052140000124 за фактом загибелі військовослужбовців ЗСУ. У його межах до моргу доставлено фрагменти кісткових решток невідомих загиблих військовослужбовців, у тому числі ймовірно ОСОБА_4 . Згідно з висновком судово-медичної експертизи, обгорілі фрагменти кісток є непридатними для ідентифікації, ДНК людини не встановлено, що унеможливлює підтвердження їх належності позасудовим шляхом.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2025 року ОСОБА_4 оголошений померлим. Незважаючи на це, заявниця позбавлена можливості отримати фрагменти тіла загиблого чоловіка для його поховання, оскільки їх належність конкретній особі офіційно не встановлена, а інший порядок підтвердження такого факту законом не передбачений.
ОСОБА_1 просила:
встановити факт, що фрагменти кісток невідомого загиблого військовослужбовця (реєстраційний номер 503к/655дон від 14 березня 2024 року), належать ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Бердичі Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2025 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Покровське районне управління поліції ГУ Національної поліції в Донецькій області про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
слідчим відділом ВП №1 Покровського районного управління поліції ГУ Національної поліції в Донецькій області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12024052140000124, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 КК України, в рамках якого було проведено судово-медичну експертизу, Кам`янським районним відділенням Дніпропетровського обласного бюро СМЕ, відповідно до якої в обгорілих кістках, а саме голівка правої стегнової кістки та хребець невідомого військовослужбовця, реєстраційний №503к/655дон від 14 березня 2024 року, ДНК людини не виявлена, що можливо через її руйнацію під впливом високої температури. Даний матеріал для ідентифікації особи не придатний;
метою звернення до суду заявник зазначає - отримання фрагментів тіла загиблого для реалізації гідного прощання та вшанування пам`яті;
наведені у заяві обставини свідчать про те, що за наслідками загибелі військовослужбовця проводиться досудове розслідування, яке на даний час не закінчено, проводяться слідчі (розшукові) дії, зібрані рештки невідомого загиблого військовослужбовця є речовими доказами у кримінальному провадженні, при цьому їх на даний час не ідентифіковано, тобто їх належність не визначено, тоді як заявник має намір здійснити поховання фрагментів тіла загиблого;
правилами статті 222 КПК України, передбачено, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом. При цьому, вирішення питання про речові докази є прерогативою слідчих органів, а витребування матеріалів кримінального провадження, про які клопотала заявник та у якому досудове розслідування не завершено, є неможливим в силу діючого законодавства.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2025 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
доводи апеляційної скарги про те, що встановлення належності фрагментів кісток має юридичне значення для реалізації права заявника на поховання і гідне вшанування пам`яті і повинно розглядатися в порядку окремого провадження є безпідставними;
перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України. Відповідно до частини другої зазначеної статті, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення;
відповідно до статті 238 КПК України, огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов`язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта. Після огляду труп підлягає обов`язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті. Труп підлягає видачі лише з письмового дозволу прокурора і тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті. Під час здійснення кримінального провадження у порядку, передбаченому статтею 615 цього Кодексу, письмовий дозвіл на видачу трупа видається прокурором або слідчим після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причин смерті. Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» судово-медична ідентифікація тіл (останків) померлих (загиблих) осіб - комплекс заходів та методів, спрямованих на достовірне встановлення належності останків конкретній особі з використанням словесного портрета, стоматологічних даних, особливих прикмет, генетичного аналізу тканин у зіставленні з прижиттєво задокументованими медичними та антропологічними даними. У пунктах 1.1-1.8 Правил «проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи», передбачено, що експертиза у відділі виконується з метою встановлення причини смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення інших питань, що були поставлені органами дізнання, слідчого, прокурора та суду, та вирішення інших питань, які належать до компетенції даного виду судово-медичної експертизи. Для досягнення мети використовуються знання в галузі судової медицини та інших медичних спеціальностей, застосовуються спеціальні лабораторні методи дослідження (гістологічні, медико-криміналістичні, токсикологічні тощо) і, якщо необхідно, вивчається медична документація, матеріали кримінальних та цивільних справ. Експертиза у відділі проводиться за постановою або за письмовим відношенням особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду. Виконувати експертизи у відділі можуть працівники бюро, які мають вищу медичну освіту, пройшли підготовку з судово-медичної експертизи. Об`єктами експертизи у відділі є трупи (частини трупа) осіб, що вмерли насильницькою смертю, раптово або при нез`ясованих обставинах, а також трупи невстановлених осіб. Експертиза трупа виконується у судово-медичних моргах (надалі - морг) або в моргах лікувально-профілактичних установ;
відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що висловлювання «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовних вимог, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих вимог, які взагалі не можуть розглядатися судами (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у пункті 66 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, у пункті 59 постанови від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц, у пункті 37 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц);
суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття провадження, оскільки суд не може розглядати заяву про встановлення факту належності фрагментів кісток невідомого військовослужбовця, так як це належить до виключної компетенції слідчих органів та судово-медичних експертів у межах кримінального провадження. Поки триває досудове розслідування, питання огляду, ідентифікації та видачі тіла регулюється статтями 222 і 238 КПК України. Останки підлягають дослідженню судово-медичними експертами, а їх видача можлива лише за письмовим дозволом прокурора або слідчого. Суд не має повноважень самостійно визначати фізичну належність останків, тому розгляд заяви такого змісту в порядку цивільного судочинства неможливий до завершення досудового розслідування.
Аргументи учасників справи
ОСОБА_1 06 лютого 2026 року через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником Дмитришеною Т. І., на ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2026 року, в якій просила:
оскаржені судові рішення скасувати;
передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України не передбачає відмову у відкритті провадження у справі в зв`язку з існуванням кримінального провадження. Норми ЦПК України не пов`язують можливість розгляду заяви про встановлення юридичного факту з відсутністю кримінального провадження та завершеністю досудового розслідування;
питання ідентифікації вже вирішене в рамках кримінального провадження та належність фрагментів кісток за Реєстраційним №503к/655дон від 14 березня 2024 року (які евакуйовані з місця загибелі механіка-водія 1 танкового взводу 2 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_4 неможливо встановити судово-медичною експертизою в рамках кримінального провадження згідно висновку судово-медичної експертизи, проведеної Кам`янським районним відділенням Дніпропетровського обласного бюро СМЕ;
заявниця не ставить питання про видачу для поховання фрагментів кісток невідомого загиблого військовослужбовця, Реєстраційний №503к/655дон від 14 березня 2024 року, які є речовими доказами в кримінальному провадженні № 12024052140000124. Заявниця просить встановити юридичний факт в порядку, що фрагменти кісток невідомого загиблого військовослужбовця (які належать ймовірно ОСОБА_4 ), реєстраційний №503к/655дон від 14 березня 2024 року, належать саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в населеному пункті с. Бердичі, Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району, Донецької області. Встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження є необхідним, оскільки іншим шляхом, аніж в судовому порядку встановити, що фрагменти кісток невідомого загиблого військовослужбовця, реєстраційний №503к/655дон від 14 березня 2024 року, належать ОСОБА_4 , неможливо, оскільки в кримінальному провадженні не встановлено цю належність у зв`язку непридатністю матеріалу (решток тіла) за Реєстраційним №503к/655дон від 14 березня 2024 року для їх ідентифікації. У випадку встановлення судом вказаного факту, судове рішення не стане підставою для видачі для захоронення решток тіла військовослужбовця, а лише підтвердить їх належність чоловіку заявниці. При тому, що досудовим розслідуванням цю належність не встановлено та інформація про хід кримінального провадження заявниці невідома;
юридичний факт того, що фрагменти кісток невідомого загиблого військовослужбовця, Реєстраційний №503к/655дон від 14 березня 2024 року, належать ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в населеному пункті с. Бердичі, Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району, Донецької області, підлягає встановленню в окремому провадженні в цивільному судочинстві, оскільки перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. За відсутності можливості експертної ідентифікації орган досудового розслідування не має жодних процесуальних інструментів для встановлення належності останків конкретній особі, що підтверджує необхідність розгляду заяви в порядку окремого провадження;
відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я «Про деякі питання встановлення факту смерті людини» № 390 від 01 березня 2022 року на період дії воєнного стану на території України та у разі виконання окремих функцій органів державної влади на окремих адміністративно- територіальних одиницях у зв`язку 3 триваючими бойовими діями, дозволяється захоронення тіл за умови: обов`язкового огляду трупа на місці його виявлення з оформленням відповідного протоколу (опису трупа із зазначенням трупних явищ та характеру і локалізації тілесних ушкоджень);проведення фотофіксації ушкоджень у випадку наявності (у випадку наявності ознак насильницької смерті) як обов`язкового доповнення до опису ушкоджень; у випадку невпізнаного (неідентифікованого) трупа та відсутності можливості проведення судово-медичної експертизи, виконати вищезазначені вимоги, а також описати антропометричні дані трупа, описати словесний портрет, зробити портретну фотографію та зазначити особливі прикмети (зубну формулу, наявність татуювань тощо); копії заповнених документів разом з заповненою довідкою про причину смерті зберігати у закладі охорони здоров`я до окремого розпорядження. Якщо смерть настала на тимчасово окупованій території або в районі бойових дій, де отримати лікарське свідоцтво про смерть неможливо, рекомендується скласти колективний акт про настання смерті та звернутися до суду (за місцем знаходження заявника) про встановлення відповідного юридичного факту. У статті 4 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено основні принципи діяльності в галузі поховання. Так, діяльність у галузі поховання базується на таких основних принципах гарантування державою належного поховання померлих, достойного ставлення до тіла померлого, поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого особою при житті, а за його відсутності з урахуванням побажань родичів, запобігання випадкам непоховання померлих;
суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі.
17 березня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалах Верховного Суду від 03 березня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Цивільним законодавством передбачалося декілька підстав для оголошення фізичної особи померлою: по-перше, тривала безвісна відсутність, тобто якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років; по-друге, особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом шести місяців; по-третє, за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру фізична особа може бути оголошена судом померлою протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; по-четверте, якщо особа пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, в такому випадку вона може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. При цьому, суду надано право оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року в справі № 490/342/17 (провадження № 61-7683св18)).
За наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року в справі № 204/7924/23 (провадження № 61-16728св23)).
Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (частина друга та третя статті 46 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що:
«…у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) вказано, що:
«49. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
50. З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
51. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що:
«приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45))».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 465/3147/22 (провадження № 61-1296св24) зазначено: «відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 (провадження № 61-7094св23) зазначено, що: «заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19. Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті». Тобто, за наявності незаперечних доказів про смерть особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, правильним буде звернення до суду із заявою про встановлення факта смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України)».
У справі, що переглядається:
заявниця просила встановити факт, що фрагменти кісток невідомого загиблого військовослужбовця (реєстраційний номер 503к/655дон від 14 березня 2024 року), належать ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Бердичі Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області;
суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження, пославшись на те, що заява про встановлення належності фрагментів кісток загиблого військовослужбовця не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зібрані рештки є речовими доказами у кримінальному провадженні №12024052140000124, в якому досудове розслідування триває і їх належність наразі не встановлена. Витребування матеріалів кримінального провадження без дозволу слідчого або прокурора заборонене статтею 222 КПК України. Питання щодо речових доказів належить до виключної компетенції слідчих органів, а не суду. Із цим висновком погодився й суд апеляційної інстанції;
рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2025 року у справі № 136/1739/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126667839) оголошено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , громадянина України, уродженця м. Липовець Липовецького району Вінницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , померлим від дня його вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання обов`язків військової служби по захисту Батьківщини, участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території Донецької області. Датою смерті ОСОБА_4 вважати ІНФОРМАЦІЯ_2 , а місцем смерті вважати с. Бердичі Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району, Донецької області;
суди не врахували, що у випадку якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або у зв`язку з воєнними діями, така особа може бути оголошена померлою, або ж щодо такої особи може бути встановлено факт її смерті;
вимога про встановлення факту належності фрагментів кісток певній особі не підлягає судовому розгляду.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, проте частково помилилися у мотивах такої відмови. Тому оскаржені рішення належить змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2026 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
