Єдиний державний реєстр судових рішень
18 лютого 2026 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Білоконь О. В., Воробйової І. А., Короля В. В.
справа № 911/969/24
провадження № 12-38гс25
ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
1. Спір у цій справі стосувався поставки сільгосптехніки за договором від 21 липня 2021 року, відповідно до умов якого та складеної до нього специфікації Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрістар" (далі - ТОВ "Агрістар", відповідач)зобов`язалося поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Агро" (далі - ТОВ "Ресіліент Агро", позивач) візок для транспортування жниварок до 30 травня 2022 року, а позивач - здійснити оплату товару у такому порядку: 20 % його вартості у вигляді передоплати та 80 % - після отримання покупцем товару.
2. На виконання умов договору 05 серпня 2021 року покупець перерахував продавцю передоплату в розмірі 20 % вартості товару, в сумі 72 078,41 грн. Проте відповідач не виконав обов`язку щодо поставки товару у встановлений строк, що стало підставою для звернення позивача до нього з претензією від 21 грудня 2022 року № 12/22-04 про сплату пені за порушення строку поставки товару. У відповідь на неї ТОВ "Агрістар" листом від 28 лютого 2023 року повідомило, що поставка товару не відбулася до 30 травня 2022 року через форс-мажорні обставини у період з 24 лютого по 30 травня 2022 року, пов`язані з військовими діями на території міста Харків та Харківської області, та того ж дня повернуло ТОВ "Ресіліент Агро" отриману передоплату з посиланням на закінчення строку дії договору поставки 31 грудня 2022 року.
3. ТОВ "Ресіліент Агро" після отримання повернутої відповідачем попередньої оплати 07 березня 2023 року зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних складений ним розрахунок корегування до податкової накладної.
4. Оскільки ТОВ "Агрістар" не виконало вимоги претензії та не поставило товар, ТОВ "Ресіліент Агро" звернулося з позовом до суду про зобов`язання відповідача поставити товарта стягнення пені за період з дня прострочення зобов`язання з поставки товару до дня, що передує дню звернення позивача з позовом до суду.
5. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов ТОВ "Ресіліент Агро" частково. Стягнув з ТОВ "Агрістар" на користь ТОВ "Ресіліент Агро" пеню за період з 31 травня 2022 року - моменту початку прострочення зобов`язання з поставки товару до 06 березня 2023 року - дня, що передує дню реєстрації позивачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. У задоволенні позовних вимог в іншій частині щодо зобов`язання поставити товар суд відмовив, пославшись на те, що внаслідок невиконання позивачем обов`язку зі здійснення передоплати у розмірі 20 % вартості товару у відповідача не виник обов`язок поставити товар, оскільки мало місце прострочення кредитора.
6. Під час розгляду касаційної скарги у цій справі з урахуванням доводів та вимог касаційної скарги позивача, заперечень відповідача, змісту ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2025 року перед Великою Палатою Верховного Суду постали питання, зокрема:
? чи кваліфікується повернення постачальником (продавцем) попередньої оплати за договором поставки (купівлі-продажу) як одностороння відмова від виконання зобов`язання або припинення зобов`язання;
? чи звільняє постачальника (продавця) від виконання зобов`язання щодо поставки товару покупцю повернення попередньої оплати (в тому числі у випадку обумовлення в договорі обов`язку поставки товару за умови здійснення покупцем передоплати);
? чи підлягає захисту порушене право продавця у спосіб зобов`язання здійснити поставку оплаченого товару [частина друга статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)] у випадку повернення попередньої оплати.
7. 18 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою залишила касаційну скаргу ТОВ "Ресіліент Агро" без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 08 серпня 2024 року, додаткове рішення цього суду від 12 вересня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2025 року у справі № 911/969/24 - без змін.
8. Поділяємо загалом висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язань сторін правочину, а також погоджуємося з відсутністю підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24 червня 2015 року у справі № 904/5381/14.
9. Водночас не можемо погодитися з результатами розгляду касаційної скарги та висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо:
а) припинення за домовленістю сторін (частина перша статті 604 ЦК України) взаємних зобов`язань за договором поставки у разі прийняття покупцем повернутої з ініціативи постачальника (продавця) суми попередньої оплати шляхом конклюдентних дій щодо її прийняття;
б) тривалої бездіяльності покупця (зокрема, відсутності заперечень щодо повернення передоплати, незаявлення про готовність повторно внести попередню оплату, непред`явлення вимоги про поставку товару та незвернення з позовом), що свідчить радше не про його намір якнайшвидше отримати товар, а про намагання збільшити розмір неустойки;
10. З огляду на викладене щодо наведених висновків Великої Палати Верховного Суду висловлюємо окрему думку виходячи з таких міркувань.
Короткий зміст мотивів постанови Великої Палати Верховного Суду
11. Постанова Великої Палати Верховного Суду, з-поміж іншого, мотивована так.
Щодо правових наслідків повернення передоплати і закінчення строку договору поставки
11.1. Чинне законодавство не містить положення про те, що зобов`язання боржника, яке виникло на підставі договору під час його дії, автоматично припиняється після закінчення строку дії договору.
11.2. Велика Палата Верховного Суду в цілому погоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 904/5381/14, про те, що саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку. Однак звертає увагу на те, що наступне твердження у цій постанові - "безпідставне повернення ТОВ ВТФ "Авіас" передоплати за спірним договором є односторонньою відмовою від виконання зобов`язання, що є прямим порушенням зобов`язального права (стаття 525 ЦК України)" - є не універсальним висновком про застосування норми права, а висновком щодо правової оцінки фактичних обставин конкретної справи (на що вказує наявність у цьому реченні найменування однієї зі сторін справи).
11.3. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на істотну відмінність між справою № 904/5381/14 і цією справою: якщо у справі, розглянутій Верховним Судом України, покупець досить швидко надіслав продавцю дві претензії з вимогою поставити товар - 02 квітня 2014 року (день, коли мав бути поставлений товар) і 30 квітня 2014 року (останній день дії договору і наступний день після повернення продавцем суми попередньої оплати), потім без невиправданої затримки звернувся до суду з аналогічною вимогою (провадження у справі було відкрито 24 липня 2014 року), то у цій справі покупець не діяв з подібною оперативністю та сумлінністю.
11.4. Звернення позивача до відповідача з претензією пізніше, ніж через пів року після прострочення поставки товару (у грудні 2022 року) не розглядається Великою Палатою Верховного Суду як ознака недобросовісної поведінки покупця, адже на той час, по-перше, не закінчився строк договору і, по-друге, продавець продовжував утримувати у себе суму передоплати. Однак після повернення суми попередньої оплати і письмової відповіді на претензію, де продавець зазначив про неможливість виконання зобов`язання через збройну агресію проти України, поведінка покупця не повною мірою відповідала принципу добросовісності. Зокрема, покупець тривалий час не заперечував проти повернення передоплати й припинення зобов`язань, не вимагав поставки товару, не заявляв про готовність повторно внести передбачену договором попередню оплату тощо, створивши цим об`єктивні підстави для продавця вважати, що повернення передоплати і достатньо явно висловлена останнім позиція щодо припинення зобов`язань були прийняті покупцем. І лише через рік покупець подав цей позов з вимогою поставити товар. У контексті обставин цієї справи така тривала бездіяльність покупця свідчить радше не про його намір якнайшвидше отримати товар, а про намагання збільшити розмір неустойки.
11.5. За змістом частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Хоча в цій нормі буквально сказано про право покупця "вимагати…", по суті тут йдеться про те, що саме від волі покупця, а не продавця залежить вибір між двома опціями - продовженням взаємних договірних зобов`язань, що передбачає зобов`язання продавця передати товар, а покупця здійснити повну оплату, або припиненням цих зобов`язань після повернення суми попередньої оплати. У цьому сенсі повернення суми попередньої оплати, здійснене з ініціативи продавця, але прийняте покупцем без заперечень, є рівнозначним поверненню такої суми за прямою вимогою покупця, оскільки так само відображає волю останнього щодо подальшої долі взаємних договірних зобов`язань та має наслідком припинення зобов`язання за домовленістю сторін (частина перша статті 604 ЦК України). Ця ситуація відрізняється від повернення суми попередньої оплати з ініціативи продавця, проти чого покупець заперечив до, під час або невідкладно після такого повернення, наполягаючи на виконанні продавцем зобов`язання щодо передачі товару, - у такому разі зобов`язання сторін не припиняються та мають бути виконані належним чином (частина перша статті 525, частина перша статті 599, частина перша статті 629 ЦК України).
11.6. На підставі телеологічного, функціонального й системного тлумачення положень пункту 6 частини першої статті 3, частини другої статті 693 і частини першої статті 604 ЦК України Велика Палата Верховного Суду висновує, що у цій справі мало місце припинення зобов`язань за домовленістю сторін, адже покупець своїми конклюдентними діями (тривалою відсутністю заперечень і чітко висловленої вимоги щодо передачі товару) продемонстрував прийняття повернутої продавцем передоплати. А оскільки це відбулося після закінчення строку договору, в цій ситуації відсутні підстави ставити питання про недотримання вимог статті 654 ЦК України стосовно форми зміни або розірвання договору.
Щодо стягнення пені
11.7. Строк поставки товару є таким, що настав 30 травня 2022 року, отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з поставки товару з 31 травня 2022 року.
11.8. Позивач заявив вимоги про стягнення пені за порушення строків поставки товару в розмірі 1 294 745,79 грн. Відповідне нарахування позивач здійснив виходячи з вартості непоставленого товару на дату, що передує дню пред`явлення позову (474 613,56 грн) за період з 31 травня 2022 року до 11 квітня 2024 року. Беручи до уваги мовчазне прийняття покупцем (про що свідчить тривала відсутність будь-яких заперечень з його боку) повернення продавцем суми попередньої оплати, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що нарахування пені після 07 березня 2023 року є безпідставним.
11.9. Оскільки сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, значно перевищує ціну товару, яка визначена з урахуванням пункту 2.4 договору, що свідчить про її надмірний характер, зважаючи на необхідність дотримання співвідношення інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду статтею 551 ЦК України, за відсутності доказів понесення позивачем збитків або невиконання ним своїх зобов`язань перед іншими контрагентами через непоставку відповідачем товару за договором, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення пені до 10 % від обґрунтованої суми пені, що складає 53 156,72 грн.
СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
12. З огляду на наведені вище заперечення щодо сформульованих Великою Палатою Верховного Суду висновків у цій справі вважаємо за необхідне в окремій думці зосередити увагу на таких питаннях.
Щодо загальних засад виконання договірних зобов`язань
13. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
14. Згідно зі статтями 174, 181 Господарського кодексу України (далі ГК- України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
15. За визначенням, наведеним у частині першій статті 509 ЦК України, зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (частина друга цієї статті).
16. Згідно із частинами першою, третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
17. За усталеними у цивілістичній доктрині та в судовій практиці підходами, під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, відповідно до яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило, виокремлюють декілька таких принципів, зокрема: належне виконання зобов`язання, реальне виконання зобов`язання, а також справедливість, добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України) [див. постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22, від 19 червня 2024 року у справі № 521/7957/22, від 08 листопада 2024 року у справі № 591/1547/23, від 10 березня 2025 року у справі № 757/18297/23-ц, від 14 травня 2025 року у справі № 591/1068/23, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 904/4616/23, від 20 листопада 2024 року у справі № 915/1802/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 910/12415/23, від 09 грудня 2025 року у справі № 904/4870/24].
18. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (подібні вимоги містить стаття 193 ГК України).
19. Тобто критерієм належності виконання договірного зобов`язання є, зокрема, виконання його сторонами відповідно до умов, визначених договором, та вимог закону. Належне виконання договірних зобов`язань - це мета, яку ставили перед собою учасники цивільних відносин, укладаючи договір, кінцевий результат, на досягнення якого за нормального розвитку подій спрямовані зусилля сторін договору.
20. Визначені статтею 526 ЦК України загальні умови виконання зобов`язання є універсальними і підлягають застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання цих умов призводить до порушення зобов`язання.
21. Наголошуємо, що одним із фундаментальних принципів цивільного права є обов`язковість договору для виконання сторонами. Закріплений у статті 629 ЦК України принцип pacta sunt servanda (договори мають виконуватися) покладає на сторони обов`язок дотримуватися домовленостей та виконувати взяті на себе зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (див., зокрема, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 908/2136/23).
22. Окрім того, звертаємо увагу на те, що зазначений принцип разом з презумпцією правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), до спростування якої всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню, а також правилами, визначеними статтею 631 ЦК України (щодо строку дії договору, в тому числі про те, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення), та засадами цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності утворюють родову презумпцію чинності договору, за якою:
- зобов`язання є чинним протягом всього строку дії договору, про який домовилися сторони, якщо сторони не узгодили або суд не встановив інше;
- закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору;
- одностороння відмова від договірного зобов`язання однієї із сторін, крім передбаченого законом чи договором права на односторонню відмову від договору, не призводить до втрати ним чинності (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1383/2010, від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17).
23. Презумпція чинності договору ґрунтується на принципі favor contractus (тлумачення договору на користь його дійсності), відповідно до якого сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися на користь збереження його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20).
Щодо односторонньої відмови від виконання зобов`язання та від договору
24. У статті 525 ЦК України законодавцем закріплено імперативний принцип недопустимості односторонньої відмови від зобов`язання (незмінності зобов`язання), згідно з яким одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
25. Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
26. Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання (див. постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 905/2187/13, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 910/7446/18, від 19 грудня 2023 року у справі № 918/337/23, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 202/3772/19, від 04 червня 2024 року у справі № 754/19504/21).
27. Очевидним є те, що припинення договірних правовідносин відбувається внаслідок настання певних юридичних фактів (об`єктивних та суб`єктивних обставин). Настання об`єктивних обставин не залежить від волі учасників договірних відносин [поєднання боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливість виконання договору (стаття 607 ЦК України), смерть фізичної особи (стаття 608 ЦК України), ліквідація юридичної особи (стаття 609 ЦК України) тощо]. Водночас суб`єктивні обставини - є виявом волі сторін договору чи інших учасників цивільно-правових відносин, у зв`язку із цим за своєю природою є юридичними фактами - діями (відчуження, одностороння відмова (статті 525, 615 ЦК України), належне виконання (стаття 599 ЦК України), передача відступного (стаття 600 ЦК України), зарахування зустрічних однорідних вимог (стаття 601 ЦК України), угода сторін, новація (стаття 604 ЦК України), прощення боргу (605 ЦК України) тощо). Такі дії, на відміну від об`єктивних обставин, повинні бути вчинені у формі, встановленій для відповідних правочинів.
28. Тож оскільки припинення зобов`язання внаслідок суб`єктивних обставин є юридичним фактом - правочином, вважаємо, що таке припинення повинно бути оформлене відповідно до загальних положень щодо форми правочину (частина третя статті 214, частина третя статті 639 ЦК України).
29. Переконані, що односторонні дії боржника, спрямовані на припинення зобов`язання всупереч волі кредитора, за відсутності встановлених законом чи договором підстав не можуть вважатися належною підставою для припинення договірного зобов`язання.
30. Звертаємо увагу на те, що за загальним правилом зміна або припинення договірного зобов`язання можливі лише за взаємною згодою сторін, а одностороння відмова чи одностороння зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених договором або законом (стаття 525, частина третя статті 651, стаття 652 ЦК України).
31. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду мала врахувати, що відповідно до положень частини третьої статті 214 та частини третьої статті 639 ЦК України будь-яка домовленість про зміну, розірвання або припинення зобов`язань за договором, що був укладений у письмовій формі, має вчинятися у такій самій (письмовій) формі, а конклюдентні дії сторін не можуть замінювати письмову форму договору за відсутності прямої вказівки в законі чи договорі.
Щодо зобов`язань сторін за договором поставки та повернення попередньої оплати за ініціативою продавця і його наслідків для виконуваності договору
32. Відповідно до частини першої статті 265 ГК України, частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
33. Згідно з положеннями статті 655, частини першої статті 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
34. Договір поставки (купівлі-продажу) за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У постачальника (продавця) - обов`язку поставити (передати) товар у власність покупця та права вимагати його оплати, а у покупця - обов`язку здійснити оплату придбаного товару та права вимагати від постачальника (продавця) його передачі.
35. За загальним правилом відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
36. Водночас сторони договору можуть погодити здійснення покупцем до моменту передачі йому товару попередньої оплати цього товару - суми, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений. Попередня (авансова) оплата - це такий само обов`язок платника, яким є будь-яка інша дія, що становить предмет зобов`язання (статті 538, 693 ЦК України).
37. Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
38. Натомість продавець згідно зі статтею 663 ЦК України зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
39. Звертаємо увагу на те, що однією з обов`язкових передумов належного виконання постачальником (продавцем) обов`язків за договором поставки (купівлі-продажу) є поставка (передача) товару покупцю у строк, встановлений договором, а якщо такий зі змісту договору неможливо визначити - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
40. Такий обов`язок продавця відповідно до частини першої статті 664 ЦК України вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар покупцеві у строк, встановлений договором.
41. Частиною другою статті 693 ЦК України визначені наслідки прострочення виконання постачальником (продавцем) обов`язку з передачі товару покупцю. Згідно із цією нормою, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
42. Тлумачення частини другої статті 693 ЦК України, на нашу думку, свідчить, що відповідно до положень наведеної норми повернення суми попередньої оплати за наслідком невиконання постачальником (продавцем) обов`язку передати попередньо оплачений товар здійснюється за вимогою покупця, тоді як можливості її повернення постачальником (продавцем) за власним волевиявленням без узгодження цих дій з покупцем диспозиція цієї норми не передбачає.
43. Проте наведене не виключає її повернення також за ініціативою безпосередньо самого продавця. У протилежному випадку - позбавлення продавця права повернути суму попередньої оплати у разі невиконання ним обов`язку передати товар покупцю фактично зумовить покладання на нього додаткового обов`язку сплатити проценти за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), що, вочевидь, за позбавлення його можливості повернути отриману передоплату, суперечитиме основним засадам цивільного законодавства, зокрема справедливості та розумності.
44. Утім законодавець у частині другій статті 693 ЦК України не встановив обов`язку продавця повернути суму попередньої оплати як наслідок невиконання ним договірного зобов`язання поставити (передати) товар у встановлений строк.
45. Так само положення частини другої статті 693 ЦК України, як і інші норми, що регулюють правові наслідки невиконання стороною зобов`язань, не закріплюють право постачальника (продавця) відмовитись від виконання зобов`язання шляхом повернення суми попередньої оплати та не визначають таке повернення як відмову продавця від договору. Винятки з цього правила встановлені окремими нормами ЦК України для цілей регулювання договорів окремих підвидів (див., зокрема, статтю 706 ЦК України, яка регулює ціну та оплату товару за договором роздрібної купівлі-продажу).
46. Звертаємо увагу на те (чого не врахувала Велика Палата Верховного Суду), що повернення постачальником (продавцем) попередньої оплати не скасовує належного виконання покупцем грошового зобов`язання і не створює для нього додаткових обов`язків відповідно до закону, якщо інше прямо не передбачене договором. Адже у разі виконання покупцем в межах строку дії договору зобов`язання з попередньої оплати його обов`язки за договором надалі зводяться лише до створення належних умов для виконання продавцем його зобов`язання з поставки (передачі) товару.
47. Водночас саме постачальник (продавець), після отримання ним визначеної договором попередньої оплати, має вживати заходів, необхідних для належного виконання ним договірного зобов`язання щодо поставки (передачі) товару покупцю.
48. Таке повернення відбувається з власного волевиявлення постачальника (продавця), який має виконувати своє зобов`язання щодо поставки товару на інших умовах, тобто без попередньої часткової оплати. Тому, на нашу думку, вважати зазначений правовий наслідок подвійною відповідальністю постачальника (продавця) немає підстав, оскільки власне ним і спричинена (створена) ситуація відсутності попередньої оплати за товар, а тому він і має нести за це негативні наслідки.
49. Відсутність у цьому випадку заперечень (зауважень) покупця щодо повернення продавцем за власною ініціативою попередньої оплати та її неповернення зворотно продавцю не є обставиною, яка має правовим наслідком звільнення продавця від виконання взятого на себе зобов`язання за договором поставки (купівлі-продажу), навіть за умови закінчення строку його дії, яке не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, що мало місце під час його дії (частина четверта статті 631 ЦК України).
50. Нагадуємо, що закінчення строку дії договору лише означає для його сторін, що між ними у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, які випливали з цього договору. Водночас чинним законодавством не передбачено такої підстави для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.
51. Такий висновок є усталеним у судовій практиці і неодноразово був викладений у постановах Верховного Суду, підстави для відступу від яких, на нашу думку, відсутні (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 905/2187/13, постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 904/889/18, від 05 березня 2019 року у справі № 922/409/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 908/288/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 910/19233/20, від 20 серпня 2024 року № 910/5614/23, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 202/3772/19, від 14 грудня 2021 року у справі № 201/7433/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 639/7165/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 344/13915/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 643/651/21 тощо).
52. Звертаємо увагу на те, що відповідне повернення постачальником (продавцем) попередньої оплати є виключно односторонньою дією, що знаходиться в межах його вільного волевиявлення (розсуду), але яка не може створювати обов`язки для покупця - сторони, яка не припустилася будь-яких порушень договору та добросовісно виконала свої зобов`язання, а тому вона не може нести негативні наслідки, пов`язані з поверненням коштів, вчиненим з односторонньої ініціативи постачальника (продавця).
53. Тому вважаємо, що повернення продавцем передоплати за власною ініціативою (за відсутності заперечень покупця) жодним чином не впливає на існування договірних зобов`язань між сторонами договору, які продовжують зберігати свою чинність, оскільки жодна зі сторін не вчинила дії, спрямовані на припинення зобов`язання за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), неможливістю його виконання (стаття 607 ЦК України) чи розірвання договору (стаття 651 ЦК України), в тому числі у зв`язку з істотною зміною обставин (стаття 652 ЦК України).
54. Проте Велика Палата Верховного Суду під час розгляду цієї справи наведене залишила без належної уваги та урахування, а натомість виснувала, що повернення суми попередньої оплати, здійснене з ініціативи продавця, але прийняте покупцем без заперечень, є рівнозначним поверненню такої суми за прямою вимогою покупця, та має наслідком припинення зобов`язання за домовленістю сторін (частина перша статті 604 ЦК України).
55. Вважаємо, що помилкове ототожнення дій покупця щодо прийняття без заперечень (зауважень) повернутої йому постачальником (продавцем) передоплати за договором із беззаперечним підтвердженням визнання належним та погодження ним здійснення її повернення (погодження з нездійсненням поставки) фактично дозволяє продавцю, який не виконав договірних зобов`язань, у такий спосіб уникнути виконання договірного зобов`язання і тим самим фактично захищає інтереси сторони, яка порушила умови договору.
56. Такий підхід, на наше переконання, по суті позбавляє покупця, який добросовісно розраховував на настання результатів виконання договірного зобов`язання та залишається зацікавленим у виконанні умов договору (отриманні погодженого товару), визначеного частиною третьою статті 693 ЦК України права вимагати виконання продавцем в натурі договірного зобов`язання.
57. Звертаємо увагу на те, що повернення продавцем попередньої оплати на власний розсуд нерідко (а то й часто) є наслідком свідомого порушення договору з метою ухилення від поставки товару в натурі через зміну ринкової кон`юнктури (зокрема, зростання цін чи попиту на товар або можливість укладення договору з іншим контрагентом на вигідніших умовах тощо). Такі дії продавця вочевидь спрямовані не на правомірне припинення зобов`язання, а на одержання неправомірної вигоди шляхом нівелювання обов`язковості умов чинного договору, що суперечить принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України).
58. За таких умов, на нашу думку, недоцільно вимагати від покупця як умову для пред`явлення вимоги про виконання продавцем зобов`язання в натурі, повторного перерахування попередньої оплати. Повернення цих коштів за так званим принципом "грошового пінг-понгу" в умовах, коли покупець фактично не має впевненості та об`єктивно сумнівається у намірі продавця здійснювати поставку товару, суперечить принципу розумності. Більше того, покладення обов`язку на покупця знову і знову вносити передоплату, яку продавець повертає на власний розсуд (обов`язку щодо зворотного повернення передоплати), фактично призведе до перетворення договірних відносин сторін на хаотичні та створить стан правової невизначеності, за якого продавець через одностороннє маніпулятивне повернення коштів (створення штучних перешкод, за яких поставка товару нібито стає "неоплаченою", а отже - не обов`язковою) уникатиме виконання зобов`язання на погоджених договором умовах, що робить звернення покупця до суду за захистом порушеного права формальним та неефективним.
59. Очевидно, що подібний підхід не лише нівелює принцип обов`язковості виконання умов договору та презумпцію чинності договору, а й дозволяє продавцю, який з тих чи інших причин відмовився від виконання умов договору (зокрема, через втрату інтересу у зв`язку зі зростанням ринкових або закупівельних цін на товар, можливість укладення угоди з іншим контрагентом щодо цього товару на вигідніших умовах чи інших підстав) отримати неправомірну вигоду від власної недобросовісної поведінки.
60. З урахуванням наведеного вважаємо, що повернення постачальником (продавцем) за власною ініціативою (на свій розсуд) попередньої оплати за договором поставки (купівлі-продажу) у разі, коли інша сторона не висловила заперечення щодо такого, є односторонньою відмовою від виконання зобов`язання поставити товар, що суперечить положенням статті 525 ЦК України. Таке повернення попередньої оплати не звільняє постачальника (продавця) від виконання зобов`язання щодо поставки товару покупцю, незалежно від настання строку поставки (в тому числі у випадку обумовлення в договорі обов`язку поставки товару саме за умови здійснення покупцем попередньої оплати).
Щодо захисту порушеного права продавця у спосіб зобов`язання здійснити поставку оплаченого товару у випадку повернення попередньої оплати у разі, коли інша сторона не висловила заперечень з цього приводу
61. Відповідно до частини першої статті 15, частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
62. Обрання способу захисту є правом позивача, у визначенні якого він не обмежений. Такий спосіб повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами спору.
63. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.
64. Повернення постачальником (продавцем) попередньої оплати не є підставою для припинення договірного зобов`язання і, зокрема, не зумовлює розірвання договору поставки (купівлі-продажу), а факт невисловлення / висловлення покупцем заперечень проти такого повернення не має значення для дійсності цього договору та спростування прав покупця.
65. Укотре звертаємо увагу на те, що правове значення в цьому випадку має тільки волевиявлення покупця на захист свого порушеного права, яке може бути у різній формі. Таке волевиявлення, на наше переконання, може бути виражене будь-якими діями, які свідчать про незгоду покупця з кваліфікацією постачальником (продавцем) повернутої ним за власною ініціативою (розсудом) передоплати як факту, яким припиняється його зобов`язання з поставки товару, та намір отримати від постачальника належне виконання зобов`язання. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
66. Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому покупець може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (див. постанову Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 910/5444/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 924/277/19, від 15 лютого 2024 року у справі № 910/3611/23, від 09 лютого 2023 року у справі № 910/5041/22, від 14 травня 2024 року у справі № 916/1164/23, від 09 квітня 2024 року у справі № 909/335/23).
67. Ураховуючи наведене, вважаємо, що у випадку повернення попередньої оплати (в тому числі у разі, коли інша сторона не висловила заперечення щодо такого) покупець вправі за захистом порушеного права звернутися до суду з позовом про зобов`язання постачальника (продавця) здійснити поставку товару (частина третя статті 693 ЦК України).
Щодо суті позовних вимог
Щодо вимоги про зобов`язання поставити товар
68. ТОВ "Ресіліент Агро" на обґрунтування заявлених вимог позову в цій частині зазначає, що самовільна неправомірна поведінка ТОВ "Агрістар" з повернення позивачу перерахованої ним на виконання умов договору попередньої оплати товару не може бути підставою для припинення зобов`язання відповідача поставити обумовлений цим договором товар.
69. Суди попередніх інстанцій за результатом розгляду вимог позову в цій частині дійшли висновку, що позивач своїми конклюдентними діями із коригування до податкової накладної у зв`язку з поверненням авансового платежу у передбачений ПК України спосіб визнав належним та погодив зі своєї сторони здійснене відповідачем повернення попередньої оплати 20 % вартості товару в сумі 72 078,41 грн, отриманих ним як передоплати за договором, а тому за відсутності передоплати у відповідача не настало зобов`язання з поставки товару.
70. Велика Палата Верховного Суду за результатом розгляду цієї справи дійшла висновку, що в ній мало місце припинення зобов`язань за домовленістю сторін, адже покупець своїми конклюдентними діями (тривалою відсутністю заперечень і чітко висловленої вимоги щодо передачі товару) продемонстрував прийняття повернутої продавцем передоплати. А оскільки це відбулося після закінчення строку договору, в цій ситуації відсутні підстави ставити питання про недотримання вимог статті 654 ЦК України стосовно форми зміни або розірвання договору.
71. Однак, на наше переконання, Велика Палата Верховного Суду під час кваліфікації дій сторін залишила поза увагою, що сам по собі факт відсутності зі сторони покупця (позивача) заперечень проти повернення попередньої оплати постачальником (відповідачем) не впливає на припинення виконання зобов`язань сторін, що виникли за договором поставки, оскільки: по-перше, покупець не має жодного відношення до операції зарахувань банком безготівкових платежів, під час яких "заперечення / зауваження" клієнта не передбачені, по-друге, прийняття покупцем коштів, повернутих безготівковим шляхом, та реєстрація розрахунку коригування до податкової накладної у зв`язку з поверненням попередньої оплати є вимогою податкового законодавства (статті 192, 201 ПК України), яку не може не виконати покупець.
72. На нашу думку, виконання суб`єктом господарювання своїх публічних обов`язків перед державою (приведення податкового кредиту у відповідність із фактичним рухом грошових коштів) не може розглядатись як правочин, спрямований на припинення зобов`язальних відносин. Реєструючи розрахунок коригування до податкової накладної після повернення продавцем коштів, покупець, вочевидь, діє не з метою відмовитися від товару, а з метою уникнення порушення податкового законодавства та нарахування штрафних санкцій з боку контролюючих органів. Тому така реєстрація не може бути кваліфікована як конклюдентна дія, яка свідчить про згоду покупця на те, що товар не буде поставлений у майбутньому. У протилежному випадку покупець буде змушений вибирати між ризиком податкового штрафу та ризиком втрати права на товар, що безумовно суперечить визначеним статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства - справедливості та розумності.
73. До того ж визнання ТОВ "Ресіліент Агро"(про що зазначили суди попередніх інстанцій) повернення ТОВ "Агрістар" попередньої оплати не свідчить про його волевиявлення на припинення договірного зобов`язання або відмову від права вимагати його виконання та не позбавляє позивача інтересу в отриманні визначеного договором товару.
74. Вважаємо, що наведене повернення відповідачем попередньої оплати на власний розсуд (без відповідної вимоги покупця) не звільняє його обов`язку поставити покупцю визначений договором товар. Вимога про поставку товару в цьому випадку не може вважатися подвійним покладенням відповідальності на продавця (постачальника), оскільки відсутність передоплати у розпорядженні відповідача зумовлена його власними суб`єктивними діями, а сам факт прийняття позивачем повернутих коштів не свідчить про втрату його зацікавленості у виконанні договору, що підтверджується безпосередньо його позовом про виконання зобов`язання в натурі.
75. Окрім того, на наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо припинення зобов`язань у цій справі "за домовленістю сторін" не узгоджується з вимогами закону щодо форми правочину, оскільки відповідно до положень частини третьої статті 214 та частини третьої статті 639 ЦК України будь-яка домовленість про зміну, розірвання або припинення зобов`язань за договором, що був укладений у письмовій формі, має вчинятися у такій самій (письмовій) формі. Конклюдентні дії не можуть замінювати письмову форму договору за відсутності прямої вказівки в законі чи договорі. Тож "мовчазне прийняття" коштів не є належною формою правочину щодо припинення зобов`язання продавця з поставки товару.
76. У справі, яка переглядається, звернення ТОВ "Ресіліент Агро" з позовом до ТОВ "Агрістар" про зобов`язання поставити товар свідчить про незгоду позивача з кваліфікацією такого повернення як факту, яким припиняється договірне зобов`язання, та намір отримати належне виконання зобов`язання - обумовлений договором товар. Тобто позивач реалізував своє право, визначене частиною третьою статті 693 ЦК України, на звернення до постачальника (продавця) з вимогою виконати договірне зобов`язання (передати товар).
77. Водночас, як свідчать установлені обставини справи, ТОВ "Агрістар" не надало жодних доказів відсутності у нього (в його розпорядженні) визначеного договором товару та жодним чином не заперечило доводів позивача про те, що узгоджене сторонами місце поставки товару - село Матюші Білоцерківського району Київської області не перебувало в зоні активних бойових дій та під тимчасовою окупацією у визначені специфікацією № 1 граничні строки поставки товару.
78. Так само, на наше переконання, відповідач не спростував доводів позивача щодо наявності у нього, окрім як у Харківській та Луганській областях, також підрозділів у Полтавській області (м. Лубни, м. Полтава) та м. Києві, які не перебували в зоні активних бойових дій та під тимчасовою окупацією у строк поставки товару. Аналогічне стосується доводів ТОВ "Ресіліент Агро" про те, що відповідач протягом 2022 року (тобто в межах строку поставки товару) неодноразово та на систематичній основі поставляв на користь позивача сільськогосподарську техніку, комплектуючі та запчастини до них, у тому числі зі складу постачальника, який розташований у смт Пісочин Харківського району Харківської області, на підтвердження чого позивач долучив до позовної заяви копії видаткових накладних, підписаних між сторонами, за період з березня до жовтня 2022 року.
79. Натомість аргументи відповідача щодо непоставки товару позивачу ґрунтуються на доводах про призупинення діяльності його підрозділів на територіях м. Харкова та Харківської області до 30 травня 2022 року та відсутності здійснення попередньої оплати товару зі сторони позивача, яку ж знову-таки відповідач повернув позивачу з власної ініціативи (за власним розсудом). Ба більше, як установили суди попередніх інстанцій, ТОВ "Агрістар" у листі від 28 лютого 2023 року вих. № 28-02/23 (відповіді на претензію) запропонувало ТОВ "Ресіліент Агро" у разі, якщо станом на дату отримання листа питання придбання товару є актуальним, вчинити необхідні дії з укладення нового договору поставки товару, що додатково свідчить як про наявність визначеного договором товару у відповідача, так і про те, що непоставка товару зумовлена саме недобросовісними діями відповідача.
80. Такі дії ТОВ "Агрістар", на нашу думку, вочевидь суперечать принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) та доктрині заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Пропозиція ТОВ "Агрістар" укласти новий договір на аналогічний товар, висловлена одночасно із запереченням можливості виконати чинне невиконане зобов`язання за договором, свідчить про намір відповідача отримати неправомірну вигоду через зміну ціни товару, а не про об`єктивну неможливість його поставки. Тому вважаємо, що за цих обставин використання відповідачем обставин ведення бойових дій на територіях м. Харкова та Харківської області є лише формальним приводом для ухилення від виконання договірного обов`язку з поставки товару на вигідних для покупця цінових умовах, що є неприпустимим у господарському обороті та свідчить про недобросовісну поведінку сторони зобов`язання.
81. Звертаємо увагу на те, що чинне цивільне законодавство не обмежує покупця у праві вибору моменту звернення з вимогою про виконання зобов`язання в натурі протягом усього часу, поки таке зобов`язання не припинилося та залишається невиконаним. У цій справі ТОВ "Ресіліент Агро" звернулося до суду в межах загальної позовної давності, а тривалість очікування позивачем належного виконання договірного зобов`язання з боку відповідача (постачальника / продавця) відповідає критеріям розумності та добросовісності. Така поведінка позивача як покупця свідчить про його сталий та реальний інтерес саме в отриманні товару, а не у стягненні збитків чи поверненні попередньої оплати. У цьому разі право покупця на виконання обов`язку в натурі є пріоритетним способом захисту відновлення порушеного права, який забезпечує одночасно реалізацію принципу належного виконання зобов`язань та відповідає засадам стабільності господарського обороту.
82. Тож, на наше переконання, пред`явлення позивачем вимоги про зобов`язання поставити товар є належним способом захисту його прав як покупця товару, який не може заперечуватися односторонніми діями постачальника (продавця), не пов`язаними з поставкою (передачею) товару згідно з умовами договору.
83. З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду необґрунтовано визнала відсутніми підстави для задоволення позову в частині зобов`язання поставити товар з мотивів припинення зобов`язань за домовленістю сторін.
Щодо стягнення пені за непоставку товару
84. У справі, яка переглядалася, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач необґрунтовано нарахував пеню з моменту виникнення прострочення кредитора, тобто за період прострочення з 31 травня 2022 року по 11 квітня 2024 року, а її правомірним періодом нарахування є період прострочення: від дати виникнення прострочення з поставки товару - 31 травня 2022 року до дати, що передує дню реєстрації позивачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, тобто до 06 березня 2023 року.
85. Велика Палата Верховного Суду, зауваживши, що мовчазне прийняття покупцем повернутої продавцем суми попередньої оплати (про що свідчить тривала відсутність заперечень з його боку) свідчить про припинення зобов`язання, погодилася з висновками судів нижчих інстанцій про те, що нарахування пені після 07 березня 2023 року є безпідставним.
86. Утім, укотре звертаємо увагу на те, що повернення попередньої оплати за ініціативою постачальника (продавця) не звільняє його від виконання зобов`язання щодо поставки товару покупцю, незалежно від обумовлення в договорі обов`язку поставки товару за у разі здійснення покупцем попередньої оплати, оскільки така дія з боку постачальника (продавця), як уже зазначалося вище, за своїми ознаками є односторонньою відмовою від зобов`язання, що не припиняє договірного обов`язку постачальника поставити товар покупцю.
87. Вважаємо необґрунтованим висновок більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що тривала бездіяльність покупця, зокрема відсутність заперечень щодо повернення передоплати, незаявлення про готовність повторно внести попередню оплату, непред`явлення вимоги про поставку товару та незвернення з позовом, свідчить радше не про його намір якнайшвидше отримати товар, а про намагання збільшити розмір неустойки, оскільки такий висновок ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим, адже суд не може підміняти правовий аналіз та юридичну оцінку обставин справи інтерпретацією внутрішніх мотивів дій сторін у спірних правовідносин.
88. Переконані, що покупець, який уже добросовісно виконав своє договірне зобов`язання щодо перерахування попередньої оплати, не повинен після повернення постачальником (продавцем) передоплати на власний розсуд перераховувати такі кошти знову і знову, щоб підтвердити свою зацікавленість в отриманні товару лише через те, що продавець на власний розсуд вирішив повернути перераховану йому передоплату.
89. За частиною третьою статті 205 ЦК України мовчання є виявом волі лише у випадках, встановлених законом або договором. Водночас чинне цивільне законодавство не містить норм, відповідно до яких відсутність негайного заперечення на повернення коштів прирівнюється до згоди на припинення основного зобов`язання (зокрема, зобов`язання поставити товар).
90. До того ж, на нашу думку, обмеження нарахування пені датою повернення передоплати стимулює боржників до недотримання строків поставки товару, надаючи їм фактично право в будь-який момент "зупинити" нарахування пені, повернувши попередню оплату покупцю.
91. Ураховуючи наведене, вважаємо, щоправомірним у цьому випадку є нарахування пені за прострочення поставки товару за весь період прострочення до моменту фактичного виконання основного зобов`язання незалежно від дати повернення суми попередньої оплати.
92. Водночас, на наше переконання, інструментом запобігання можливим зловживанням (так званим запобіжником збагачення) з боку покупця, пов`язаним зі штучним збільшенням строку нарахування пені (через зволікання із пред`явленням позову), є не припинення основного зобов`язання за відсутності на те волі сторін, а застосування положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, які надають суду право зменшувати розмір штрафних санкцій (зокрема, за власною ініціативою), якщо вони є надмірно високими порівняно зі збитками кредитора, або за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
93. Однак суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодилася більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, на нашу думку, помилково обмежили період нарахування заявленої позивачем до стягнення пені датою реєстрації ним розрахунку коригування, адже вчинення цієї дії стосується лише податкового обліку позивача, а не припинення його зобов`язання з поставки товару відповідачу.
94. Тож, на нашу думку, заявлена позивачем пеня у розмірі 1 294 745,79 грн за період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару з 31 травня 2022 року по 11 квітня 2024 року є правомірною, такою, що відповідає умовам укладеного сторонами договору та вимогам чинного законодавства.
95. Водночас погоджуємося з наявністю підстав для зменшення заявленої позивачем пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України до 53 156,72 грн, оскільки її повне стягнення за наведених обставин покладе на відповідача надмірний тягар, не зумовлений потребою захисту порушеного права позивача. Такий розмір пені відповідатиме засадам справедливості, добросовісності та розумності, а також забезпечить належний баланс інтересів кожної зі сторін спору.
Щодо впливу сформованого підходу у цій справі на цивільний / господарський оборот у правовідносинах договорів купівлі-продажу
96. Переконані, що застосоване Великою Палатою Верховного Суду у цій справі тлумачення норм та кваліфікація дій постачальника (продавця) з повернення за власною ініціативою попередньої оплати за договором поставки створює небезпечну правозастосовчу практику, що загрожує стабільності цивільного / господарського обороту та фундаментально підриває довіру до інституту передоплати.
97. Подібна інтерпретація норм фактично впроваджує підхід, за якого будь-який суб`єкт господарювання, який здійснює діяльність у сфері торгівлі чи ритейлу (зокрема, від роздрібних продавців до виробників, дистриб`юторів або маркетплейсів, інтернет-магазинів тощо), отримує можливість діяти за принципом "безризикового комерційного маневру", оскільки надає такому суб`єкту право в будь-який момент в односторонньому порядку відмовитися від поставки товару та повернути кошти покупцю без настання для себе жодних правових наслідків.
98. Така поведінка постачальника (продавця), на нашу думку, вочевидь є недобросовісною та прямо суперечить фундаментальним засадам та принципам цивільного законодавства, зокрема обов`язковості договору (стаття 629 ЦК України), добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України), належного виконання зобов`язання (статті 526, 599 ЦК України).
99. Звертаємо увагу на те, що для покупця передоплата - це не лише спосіб розрахунку, а насамперед інструмент фіксації ціни, гарантія наявності товару та зобов`язання продавця поставити його у визначений строк.
100. Вочевидь, що покупець у таких правовідносинах зазвичай є слабшою стороною, яка об`єктивно розраховує на виконання договору в натурі. Тому, на нашу думку, неможливо оминути увагою також питання втраченої вигоди та негативних наслідків такого тлумачення норм для покупця, який, уклавши договір та добросовісно очікуючи на поставку товару, не здійснює пошуку інших постачальників, втрачає час і не використовує власні кошти для інших цілей, чим фактично надає продавцю "безвідсотковий кредит" для його операційних потреб на необмежений термін.
101. Водночас за такого підходу постачальник (продавець) товару, повернувши попередню оплату покупцю, фактично отримує можливість в односторонньому порядку та безпідставно відмовитися від поставки товару, за який здійснено передоплату (зокрема, у разі зростання попиту на товар, зміни курсу валют, ринкових цін чи інших чинників), що нівелює право покупця на отримання саме того товару, на який він розраховував при укладенні договору (право на реальне виконання зобов`язання).
102. Однак, на наше переконання, якщо постачальник (продавець) повертає покупцю попередню оплату через тривалий час (як у цій справі - через 1,5 року), він не лише залишає його зі збитками від втраченого часу, інфляції та зміни цін, а й неправомірно збагачується за рахунок тривалого користування коштами покупця.
103. Безсумнівно, таке тлумачення норм права надає недобросовісному постачальнику (продавцю) легальний шлях для маніпуляцій, що особливо гостро виявляється в умовах нестабільності цін, дефіциту товарів або різких курсових / інфляційних коливань тощо.
104. Ураховуючи наведене, вважаємо, що впроваджений підхід є деструктивним для правовідносин купівлі-продажу (як оптових, так і роздрібних покупців), оскільки він фактично робить покупця незахищеним від волюнтаризму продавців та нівелює економічну суть передзамовлень (попередньої оплати) товару як гарантії фіксації ціни, наявності товару та зобов`язання продавця його поставити у визначений строк.
105. Звертаємо увагу на те, що договір поставки має бути інструментом стабільності цивільного / господарського обороту, а не засобом зловживань та отримання односторонньої вигоди через порушення зобов`язання.
106. Натомість сформований Великою Палатою Верховного Суду підхід перетворює покупця на найбільш незахищену сторону, чиї правомірні очікування на отримання товару ігноруються на догоду комерційним інтересам недобросовісного постачальника (продавця).
107. За такого підходу покупець стає фактично "вимушеним інвестором чужого бізнесу" без права на отримання товару, тоді як продавець набуває можливість уникати виконання зобов`язань за договором, що стали йому економічно невигідними, перекладаючи всі ринкові ризики (логістичні, інфляційні, курсові тощо) на покупця.
108. Безумовно, подібне докорінно підриває довіру до інституту передоплати та створює стан правової невизначеності для значної кількості споживачів, де обов`язковість договору ставиться в залежність від суб`єктивних мотивів та оцінки вигоди однієї зі сторін - постачальника (продавця) товару, адже де-факто дозволяє недобросовісному постачальнику (продавцю) в умовах нестабільності цін, дефіциту товару або різких курсових / інфляційних коливань тощо в односторонньому порядку уникнути виконання договірного обов`язку щодо поставки товару.
109. Таким чином, наведений підхід стимулює недобросовісну поведінку, дозволяючи недобросовісному продавцю отримувати неправомірну вигоду від власного порушення зобов`язання, що є неприпустимим. Вочевидь надання постачальнику (продавцю) можливості на власний розсуд припиняти зобов`язання шляхом повернення коштів фактично легітимізує порушення договору та перетворює цивільне право на інструмент захисту порушника, а не потерпілої сторони.
110. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (див. рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»).
111. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними [див. рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства» (S.W. v. THE UNITED KINGDOM)].
112. Ураховуючи сукупність наведеного, переконані, що сформульовані Великою Палатою Верховного Суду за результатом розгляду цієї справи висновки матимуть негативний вплив на стабільність цивільного / господарського обороту, не забезпечуватимуть правової визначеності для покупців, підриваючи довіру до інституту попередньої оплати, та створюватимуть можливість для недобросовісного постачальника (продавця) отримувати переваги з власної недобросовісної поведінки.
ВИСНОВКИ
113. На наше переконання,з урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду в ухваленій постанові щодо застосування норм матеріального права (частина друга статті 16, статті 525, 526, 655, 663, 692, частина третя статті 693, стаття 712 ЦК України) повинна була виснувати, що:
по-перше, повернення постачальником (продавцем) за власною ініціативою (на свій розсуд) попередньої оплати за договором поставки (купівлі-продажу) у разі, коли інша сторона не висловила заперечення щодо такого, є односторонньою відмовою від виконання зобов`язання поставити товар, що суперечить положенням статті 525 ЦК України;
по-друге, таке повернення попередньої оплати не звільняє постачальника (продавця) від виконання зобов`язання щодо поставки товару покупцю незалежно від настання строку поставки (в тому числі у випадку обумовлення в договорі обов`язку поставки товару лише в разі здійснення покупцем попередньої оплати), а також від відповідальності у вигляді, зокрема, пені за прострочення поставки товару (за її погодження умовами договору), яка може нараховуватися у випадку такого погодження сторонами за весь період прострочення до моменту фактичного виконання основного зобов`язання незважаючи на дату повернення суми попередньої оплати;
по-третє, у разі повернення попередньої оплати покупець управі звернутися до суду за захистом порушеного права з позовом про зобов`язання постачальника (продавця) здійснити поставку товару (частина друга статті 693 ЦК України).
114. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду, на нашу думку, мала частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в зобов`язанні поставити товар та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, змінити оскаржувані судові рішенняв частині позовних вимог про стягнення пені з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови та здійснити новий розподіл судових витрат.
Судді:О. О. БанаськоО. В. БілоконьІ. А. ВоробйоваВ. В. Король
