Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/1140/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
ОГП: Готка Ю.О.,
відповідача-2: Чернишенко А.М.,
представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026
та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025
у справі № 910/1140/25
за позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:
1) Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області,
2) Державної екологічної інспекції Поліського округу
до:
1) Рівненської обласної ради,
2) Державного агентства лісових ресурсів України,
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:
1) Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
2) Рівненська обласна державна адміністрація
3) Департамент екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації
про визнання незаконним рішення в частині, недійсним договору та зобов`язання повернути мисливські угіддя,
В С Т А Н О В И В:
До Господарського суду міста Києва звернувся керівник Сарненської окружної прокуратури з позовом в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області, Державної екологічної інспекції Поліського округу до Рівненської обласної ради, Державного агентства лісових ресурсів України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" про:
- визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині надання у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" об`єкту природо-заповідного фонду - заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження", площею 5 га;
- визнання недійсним договору № 68 про умови ведення мисливського господарства, укладеного 18.10.2022 між Державним агентством лісових ресурсів України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині мисливських угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство";
- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" повернути Державному агентству лісових ресурсів України мисливські угіддя заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходяться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою встановлені порушення вимог Законів України «Про природно-заповідний фонд України» та «Про мисливське господарство та полювання» при наданні Товариству з обмеженою відповідальністю «Мисливсько-рибальський клуб «Кисоричі» у користування мисливських угідь. На підставі рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 відповідачу-3 надано строком на 15 років у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 17183,9477 га, а саме: - на території ДП «Рокитнівське лісове господарство», Борівського лісництва 7411,6977 га (кв. 11-102), Карпилівського лісництва 9347,75 га (кв. 1-122) Рокитнівської селищної громади; - ДП «Остківське лісове господарство», Кисорицького лісництва 425,5 га (кв. 4, 5, 8, 9) Кисорицького старостинського округу. На підставі вказаного рішення між відповідачем-2 та відповідачем-3 18.10.2022 укладено договір № 68 про умови ведення мисливського господарства. Прокуратурою встановлено, що до складу мисливських угідь передано територію природо-заповідного фонду загальнодержавного значення заповідне урочище (лісове) «Еталонні соснові насадження» площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП «Рокитнівське лісове господарство», яка з урахуванням ст.ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст.ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що згідно зі ст.ст. 29, 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» унеможливлює її використання у якості мисливських угідь. За твердженням прокурора, рішення обласної ради підлягає визнанню судом незаконним, договір про умови ведення мисливського господарства недійсним, а мисливські угіддя поверненню в частині території об`єкта природо-заповідного фонду - заповідного урочища (лісового) «Еталонні соснові насадження».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 (колегія суддів у складі: Тарасенко К.В. - головуючий, Сибіга О.М., Коробенко Г.П.), у задоволенні позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням облвиконкому № 343 від 22.11.1983 (зі змінами № 98 від 18.06.1991, рішень облради № 1331 від 25.09.2009 та № 784 від 16.11.2012 «Про впорядкування об`єктів природно-заповідного фонду області») створено об`єкт природо-заповідного фонду - заповідне урочище місцевого значення «Еталонні соснові насадження» (лісове).
Територія заповідного урочища разом з усіма об`єктами, що на ньому знаходяться, знаходиться у землекористуванні ДП «Рокитнівський лісгосп» в межах Карпилівського лісництва: квартал 40 виділ 8.
Мета створення лісового заповідного урочища «Еталонні соснові насадження» - збереження ділянки дубового лісу. Основним завданням заповідного урочища є: охорона та збереження природного об`єкту; проведення екологічного виховання серед населення; підтримка загального екологічного балансу в регіоні; поширення еколого-освітніх знань тощо.
Відповідно до п. 3.1 Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення «Еталонні соснові насадження», затвердженого 24.12.2012 начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області, на території заповідного урочища забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених до природних заповідників, а саме, зокрема: мисливство, туризм; вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування; незаконне добування (збирання) або знищення тварин, з числа видів, занесених до Європейського Червоного списку; інші види робіт, що можуть призвести до порушення природних зав`язків та ходу природних процесів, втрати наукової, господарської, естетичної цінності природного комплексу, що охороняється.
В свою чергу, рішенням Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 надано строком на 15 років ТОВ «Мисливсько-рибальський клуб «Кисоричі» у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 17183,9477 га, а саме: - на території ДП «Рокитнівське лісове господарство», Борівського лісництва - 7411,6977 га (кв. 11-102), Карпилівського лісництва - 9347,75 га (кв. 1-122) Рокитнівської селищної громади; - ДП «Остківське лісове господарство», Кисорицького лісництва -424,5 га (кв. 4, 5, 8, 9) Кисорицького старостинського округу.
На підставі вказаного рішення між Державним агентством лісових ресурсів України та ТОВ «Мисливсько-рибальський клуб «Кисоричі» 18.10.2022 укладено договір № 68 про умови ведення мисливського господарства, відповідно до умов якого до складу мисливських угідь передано об`єкт природо-заповідного фонду загальнодержавного значення - заповідне урочище (лісове) «Еталонні соснові насадження» площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП «Рокитнівське лісове господарство».
За твердженнями прокуратури, здійснення мисливського господарства та розташування мисливських угідь в межах територій заповідного урочища (лісового) «Еталонні соснові насадження» є неможливим у світлі системного аналізу Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання», так як до складу мисливських угідь, переданих у користування ТОВ «Мисливсько-рибальський клуб «Кисоричі», увійшла територія заповідного урочища «Еталонні соснові насадження» (лісового), площею 5 га, яка з урахуванням ст.ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст.ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що згідно зі ст.ст. 29, 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» унеможливлює її використання у якості мисливських угідь.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що жодним органом, що згідно з Законом України «Про мисливське господарство та полювання» який розглядав та погоджував матеріали, не зазначено про заборону надання таких площ для ведення мисливського господарства. У оскаржуваному Рішенні № 561 передбачено надання мисливських угідь в користування відповідачу-3, що включає в себе комплекс заходів, пов`язаних з веденням мисливського господарства та полювання, а не виключно полювання. Крім того, у Рішенні № 561 встановлено обмеження для ведення мисливського господарства, які спрямовані на забезпечення дотримання режиму природно-заповідного фонду. Ці обмеження включають заборону певних видів діяльності, що можуть негативно вплинути на природне середовище. Також за висновками судів, Закон України «Про мисливське господарство та полювання» не містить заборони передачі мисливських угідь в межах об`єктів природно-заповідного фонду в користування, а окремі норми Закону, навпаки, засвідчують про можливість передачі зазначених територій в користування для мисливських потреб. Крім цього, законодавцем чітко перелічено перелік заборон на території заповідних урочищ, серед яких мисливство відсутнє. Встановлені вимоги передбачають лише необхідність дотримання режиму охорони та збереження об`єктів, нездійснення діяльності, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах. Відтак, суди дійшли висновків, що прокуратурою не подано жодного належного, достовірного, достатнього та вірогідного доказу, який би підтверджував порушення ТОВ «Мисливсько-рибальський клуб «Кисоричі» приписів Закону України «Про природно-заповідний фонд України», зокрема, здійснення полювання на території заповідного урочища, тощо. При цьому прокурором не доведено, що ТОВ «Мисливсько-рибальський клуб «Кисоричі» використовує передані йому угіддя з порушенням цілей природоохоронних територій. Разом з тим, як вбачається зі змісту оспорюваного договору, користувач має право у встановленому порядку за згодою (погодженням) підприємства будувати на мисливських угіддях необхідні, в тому числі біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам підприємства. Враховуючи викладене, суди дійшли висновків, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки прокурором не доведено їх обґрунтованість та наявність підстав для визнання незаконним Рішення № 561, визнання недійсним договору та повернення мисливських угідь.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нові рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що оскаржувані рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 7, 8, 9, 14-16, 29, 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст.ст. 3-5 Закону України «Про екологічну мережу України», ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій i статус суддів», Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення «Еталонні соснові насадження»), та з порушенням норм процесуального права (ст.ст. 2, 76, 86, 236 ГПК України), а тому відповідно до ст.ст. 308, 311 ГПК України, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Так прокурор посилається на те, що здійснення мисливства/мисливського господарства у будь-якій формі несумісне з цілями та завданням створення заповідного урочища, метою якого є збереження у природному стані цілісних ландшафтів, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення (ст. 29 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»); збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, підтримання природних спонтанних процесів і явищ, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки (ст. 15 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). У даному випадку договір про умови ведення мисливського господарства № 68, укладений між Державним агентством лісових ресурсів України та ТОВ «Мисливсько-рибальський клуб «Кисоричі» не містить не тільки жодних зобов`язань щодо забезпечення режиму охорони та збереження лісового заповідного урочища «Еталонні соснові насадження», а й взагалі відомостей про наявність на території наданих товариству мисливських угідь, об`єкта природно заповідного фонду України. Судами не взято до уваги, що мисливське господарство, яке реалізується виключно у сфері суспільного виробництва шляхом створення відповідних продуктів, порушує природний стан таких цілісних ландшафтів та природних комплексів, що свідчить також про порушення режиму природно-заповідного фонду (ч. 1,2 ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). Крім цього, проведення біотехнічних заходів на території заповідного урочища місцевого значення «Еталонні соснові насадження» заборонено та несумісне з його статусом, метою створення і завданням. Також прокурор вказує, що обрав правильні спосіб захисту у спірних відносинах.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутні висновки Верховного Суду стосовно застосування ст.ст. 7, 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст.ст. 3, 4, 5 Закону України «Про екологічну мережу України», щодо законності надання органом місцевого самоврядування об`єктів природно-заповідного фонду, а саме - заповідних урочищ у складі мисливських угідь для ведення мисливського господарства та здійснення такої діяльності на території вказаних об`єктів, у тому числі проведення біотехнічних заходів.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 26.05.2026 та надано строк на подання відзивів на неї до 01.05.2026.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2026 від Державного агентства лісових ресурсів України та 30.04.2026 від Рівненської обласної ради надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких відповідачі просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених в них висновків та помилковість доводів скаржника.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від керівника Сарненської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення щодо відзиву Державного агентства лісових ресурсів України на касаційну скаргу.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Щодо позовної вимоги про визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині надання у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" об`єкта природо-заповідного фонду - заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження", площею 5 га.
У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не призводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому відсутня необхідність оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення (пункт 4.50 постанови Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20).
Суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
Оскільки на підставі рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 укладено договір № 68 про умови ведення мисливського господарства між Державним агентством лісових ресурсів України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині мисливських угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство, то зазначене рішення в частині передачі у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га вичерпало свою дію виконанням. Визнання незаконним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення таких договорів та повернення набутого за договорами (за наявності підстав).
Подібний правовий висновок викладено у пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, п. 6.7 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 910/8100/24, який враховується колегією суддів під час розгляду справи.
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127).
Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту щодо визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 (у певній частині, зазначеній у позові) не є належним та ефективним способом захисту прав, що є підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.
Оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильних по суті висновків про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним рішення, але з інших підстав. У цій частині мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови.
Щодо інших позовних вимог, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювання в заборонених для цього місцях, зокрема на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17 виснував, що діяльність із ведення мисливського господарства в межах території мисливського угіддя, яким є ділянка суші або водного простору, здійснюється з фактичним використанням земельної ділянки, в межах якої знаходиться мисливське угіддя, тому регулювання таких правовідносин здійснюється з урахуванням положень Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Згідно з ч. 2 ст. 45 ЗК України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначаються Законом України "Про природно-заповідний фонд України".
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
У зв`язку із цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.
За змістом ч. 1 ст.3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.
За змістом положень ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Встановлені частиною 1 цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.
Відповідно до ст. 29 Закону заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.
Статтею 30 Закону передбачено, що на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.
Згідно з ч. 3 ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.
Суди обох інстанцій зазначили, що як вбачається зі змісту оспорюваного договору, користувач має право у встановленому порядку за згодою (погодженням) підприємства будувати на мисливських угіддях необхідні, в тому числі біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам підприємства.
За змістом умов договору користувач зобов`язується, зокрема: використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням; додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків добування мисливських тварин, вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України «Про тваринний світ», Закону України «Про мисливське господарство та полювання», інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства; на територіях природно-заповідного фонду проводити повний комплекс біотехнічних заходів та охорону мисливської фауни.
В свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" біотехнічні заходи - комплекс різноманітних господарських робіт, спрямованих на поліпшення умов існування, розмноження та збільшення чисельності мисливських тварин.
Проте, як вже було зазначено, відповідно до ст. 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.
Відповідно до п. 3.1 Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення «Еталонні соснові насадження», затвердженого 24.12.2012 начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області, на території заповідного урочища забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених до природних заповідників, а саме, зокрема: мисливство, туризм; вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування; незаконне добування (збирання) або знищення тварин, з числа видів, занесених до Європейського Червоного списку; інші види робіт, що можуть призвести до порушення природних зав`язків та ходу природних процесів, втрати наукової, господарської, естетичної цінності природного комплексу, що охороняється.
У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відповідно ж до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Водночас судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено обставини щодо фактичної та правової можливості виконання умов оспорюваного договору в межах об`єкта заповідного урочища і поза увагою судів залишилося питання про те, чи є предмет договору в частині заповідного урочища юридично можливим до виконання, оскільки зазначивши про п. 3.1 Положення про урочище «Еталонні соснові насадження», суди не надали правової оцінки відповідності пунктів договору конкретним заборонам цього Положення та не дослідили фактичний вплив біотехнічних заходів на природний стан урочища і не встановили, чи можливо виконувати обов`язки за договором, не порушуючи при цьому імперативну законодавчу заборону на втручання в природні процеси урочища, чи відповідає така діяльність статусу урочища, меті його створення і завданню.
Крім цього, висновуючи про те, що Закон України «Про мисливське господарство та полювання» та Закон України «Про природно-заповідний фонд України» розрізняють поняття мисливське господарство, мисливство та полювання, суди не вказали, як користувач може вести мисливське господарство, якщо основний інструмент цієї галузі - мисливство, а п. 3.1 Положення про урочище прямо встановлює заборону саме на мисливство.
Таке неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення судами рішень, яке не відповідають вимогам законності та обґрунтованості. В свою чергу, Верховний Суд, в силу вимог ст. 300 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення у цій справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору та зобов`язання відповідача-3 повернути мисливські угіддя слід скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду.
Під час нового розгляду справи суд має взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.
З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі до місцевого господарського суду на новий розгляд, з урахуванням ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 910/1140/25 щодо вимоги, заявленої до Рівненської обласної ради про визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині надання у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" об`єкта природо-заповідного фонду - заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження", площею 5 га змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 910/1140/25 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.
