Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2026 року
м. Київ
справа № 369/11891/22
провадження № 51-1868 кмо 25
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд або Об`єднана палата) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,прокурорів представника потерпілого захисника виправданихОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Тальне Черкаської області, жителя АДРЕСА_2 ,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 186 Кримінального кодексу України (КК).
Обставини справи
1. Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2024 року ОСОБА_13 та ОСОБА_14 виправдано у зв`язку з відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 186 КК.
2. Вони обвинувачувалися у відкритому викраденні чужого майна, вчиненого без попередньої змови групою осіб в умовах воєнного стану.
3. Обвинувачення стверджувало, що 18 жовтня 2022 року близько 19:00 на парковці по АДРЕСА_3 між ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з одного боку та ОСОБА_15 стався конфлікт. ОСОБА_13 , одягнений у військову форму, вимагав від ОСОБА_16 пред`явити посвідчення особи, однак той відмовився і повідомив, що телефонує до поліції. У той час як ОСОБА_14 демонстрував готовність застосувати фізичну силу до ОСОБА_15 у разі непокори, ОСОБА_13 вихопив з рук ОСОБА_15 мобільний телефон «iPhone X» вартістю 19167,5 грн і передав його ОСОБА_14 , після чого вони разом покинули місце події.
4. Суд першої інстанції вважав, що сторона обвинувачення не довела наявність в діях ОСОБА_13 корисливого мотиву і умислу на заволодіння телефоном, оскільки його мотивом була образа за неввічливе ставлення до військовослужбовця і бажання запобігти його фільмуванню в камуфляжному одязі, а ОСОБА_14 не брав участь у вилученні телефону.
5. Київський апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін, погодившись з висновком про відсутність у виправданих умислу на відкрите викрадення належного потерпілому майна.
Вимоги і доводи касаційної скарги
6. Сторона обвинувачення, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржену ухвалу та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
7. Прокурор вважає, що апеляційний суд необґрунтовано підтримав невірну правову оцінку обставин справи судом першої інстанції, який вважав обов`язковим доведення корисливого мотиву при обвинуваченні у вчиненні грабежу.
8. Крім того, сторона обвинувачення стверджує, що надала докази прямого умислу на відкрите викрадення чужого майна і корисливого мотиву виправданих, оскільки лише через втручання правоохоронних органів мобільний телефон, яким вони заволоділи, був відшуканий і повернутий власнику.
9. Також сторона обвинувачення вважає, що в оскарженій ухвалі суд не надав відповіді на доводи апеляційної скарги щодо доведеності винуватості, зокрема, не проаналізував доводів про порушення судом першої інстанції статей 336 і 352 КПК під час допиту свідка.
Підстави розгляду кримінального провадження Об`єднаною палатою
10. Колегія суддів Другої палати[1] ухвалою від 11 грудня 2025 року[2]передала це кримінальне провадження на розгляд Об`єднаної палати на підставі частини 2 статті 434-1 КПК через існування різних правових позицій щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у рішеннях колегії суддів Першої та Другої палат щодо корисливого мотиву як складової суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 186 КК.
11. Зокрема, корисливий мотив вважали обов`язковою складовою суб`єктивної сторони грабежу колегії суддів Першої палати в постановах від 06 грудня 2018 року[3], 21 травня 2020 року[4], 21 жовтня 2021 року[5], 14 травня 2024 року[6], а також Другої палати в постанові від 11 травня 2023 року[7].
12. У той же час в постанові колегії суддів Першої палати від 16 березня 2023 року міститься висновок про те, що:
«у диспозиції статті 186 КК відсутня вказівка на таку обов`язкову ознаку суб`єктивної сторони грабежу як корисливий мотив, а злочин вважається закінченим з моменту протиправного вилучення майна, коли винувата особа отримала реальну можливість розпорядитися і користуватися ним. При цьому мотиви, зокрема, власне збагачення, помста, або ж інші, які спонукали особу до грабежу, можуть бути різними і від них склад кримінального правопорушення не змінюється».[8]
13. Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в останній згаданій постанові, вважаючи, що корисливий мотив відрізняє відкрите викрадення чужого майна від інших діянь, не спрямованих на збагачення. Колегія також вважає, що якщо особа відкрито вилучає майно без вигоди для себе або інших осіб, керуючись іншими мотивами (щоб образити потерпілого, тимчасово обмежити, припинити конфлікт, «покарати» або принизити тощо), суб`єктивна сторона грабежу відсутня.
Позиції учасників касаційного розгляду
14. У судовому засіданні сторона обвинувачення підтримала доводи касаційної скарги, просила її задовольнити, у той час як сторона захисту заперечила проти її задоволення.
15. Іншим учасникам було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
Щодо корисливого мотиву
16. Перед Об`єднаною палатою поставлено питання про значення «корисливого мотиву» для кваліфікації кримінального правопорушення за статтею 186 КК. Суд вважає, що це питання має значення також для кваліфікації за іншими статтями кримінального закону, пов`язаними із заволодінням майном.
17. Суд зазначає, що законодавець не зазначив мотив, який спонукає особу до заволодіння чужим майном, як ознаку кримінального правопорушення, передбаченого статтею 186 КК, або інших кримінальних правопорушень проти власності.
18. Колегія суддів, яка передала справу на розгляд Об`єднаної палати, по суті вважає, що «корисливий мотив» імпліцитно міститься у понятті «викрадення», використаному, зокрема, в статті 186 КК.
19. Об`єднана палата не погоджується з таким тлумаченням цього поняття. Визначальною ознакою викрадення або іншої форми заволодіння майном у злочинах проти власності є бажання винної особи встановити безповоротне фактичне володіння чужим майном, яке дає можливість розпорядитися ним на власний розсуд. Мотиви, якими керувалася особа, ставлячи собі таку мету, а також спосіб розпорядження майном після встановлення над ним контролю, не мають значення для кваліфікації діяння.
20. Хоча корисливий мотив, якщо розуміти його як бажання збагатитися за рахунок чужого майна, визначає мету заволодіння чужим майном у більшості випадків, це не виключає можливості інших спонукань до таких дій, таких як помста або бажання завдати шкоди потерпілому, або будь-які інші, навіть «шляхетні», на думку того хто вчиняє посягання, мотиви, наприклад, допомога нужденним.
21. Об`єднана палата нагадує, що встановлення кримінальної відповідальності за заволодіння чужим майном, у тому числі його викрадення, є одним зі способів захисту права власності, передбаченого статтею 41 Конституції.
22. Тому Суд не вбачає підстав вважати, що метою законодавця при визначенні відповідальності за викрадення або інше заволодіння було поставити захист майнових прав особи в залежність від того, наскільки «корисливим», «шляхетним» або «емоційним» був мотив особи, яка позбавила її майна без законних на те підстав. Визначення «корисливого мотиву» як обов`язкової ознаки крадіжки, грабежу або іншого виду заволодіння чужим майном неуникно призведе до такої залежності і послаблення захисту права особи на мирне володіння майном.
23. Таким чином, Об`єднана палата вважає, що для кваліфікації діяння як викрадення або заволодіння чужим майном визначальним є не корисливий мотив, тобто бажання «збагатитися», а намір особи поводитися з чужим майном як зі своїм власним. Тому для кваліфікації діяння за відповідними положеннями кримінального закону достатнім є встановлення прямого умислу на протиправне і безповоротне заволодіння чужим майном. Мотив, який призвів до формуванння такого умислу, а також спосіб розпорядження викраденим майном, для кваліфікації діяння значення не мають.
Висновок:
Для визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтями 185, 186, 187 КК і іншими положеннями, що передбачають відповідальність за заволодіння чужим майном, корисливий мотив не є обов`язковим. Ключовим є доведення прямого умислу на протиправне і безповоротне заволодіння чужим майном з метою отримати можливість розпорядитися ним на власний розсуд. Мотиви, які спонукали особу до таких дій, на їх кваліфікацію не впливають, але можуть бути враховані при призначенні покарання і застосуванні інших норм кримінального закону.
Щодо обставин справи
24. Як передбачено статтею 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
25. Суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_15 та ОСОБА_13 стався конфлікт, в ході якого ОСОБА_13 забрав у ОСОБА_15 мобільний телефон, щоб той не фільмував його у камуфльованому одязі, корисливого мотиву та наміру протиправно збагатитися за рахунок мобільного телефону не мав, а ОСОБА_14 участі у конфлікті і вилученні мобільного телефону не брав. У той же час суд не пояснив, на підставі яких доказів він дійшов цих висновків.
26. Суд апеляційної інстанції, відповідаючи на доводи прокурора, підтвердив правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності корисливого мотиву, а також послався на те, що з комплексу доказів сторони обвинувачення слідує, що телефон вибув із володіння потерпілого на певний час. Апеляційний суд не пояснив, яким чином повернення телефону внаслідок втручання органів правопорядку виключає наявність складу злочину.
27. Таким чином, в основу висновків суду про відсутність у доведених стороною обвинувачення діях ОСОБА_13 та ОСОБА_14 складу злочину покладено переконання про обов`язковість корисливого мотиву для кваліфікації відкритого заволодіння чужим майном за частиною 4 статтею 186 КК. Виходячи з такого підходу, суди, встановивши на підставі показань ОСОБА_13 відсутність корисливого мотиву, не здійснили детальної оцінки наданих стороною обвинувачення доказів, не проаналізували в своїх рішеннях обставин справи і їх значення для правильної правової оцінки діянь осіб, причетних до подій, що розглядалися судами.
28. Суд зазначає, що обґрунтування висновків суду передбачає не просто виклад доказів, а й їх аналіз, з якого можна зрозуміти логічний зв`язок з подіями, що досліджуються. За наявності суперечливих доказів судове рішення має пояснити, чому суд приймає одні з цих доказів і відкидає інші, які конкретні обставини були підставою для визнання судом одних доказів достовірними, а інших такими, які не заслуговують довіри.[9]
29. У цій справі такого аналізу судом першої інстанції зроблено не було, і сторона обвинувачення оскаржила вирок суду, у тому числі з цих підстав.
30. Суд вже неодноразово повторював, що апеляційний суд є останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції. Тому апеляційний суд зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил статті 94 КПК і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність.[10]
31. Суд вважає, що апеляційна інстанція порушила вимоги статей 370 і 419 КПК, не надавши вичерпних відповідей на доводи сторони обвинувачення та побудувавши свої висновки на вибірковому аналізі доказів.
32. Суд згідно зі статтею 433 КПК не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а тому не може усунути ці порушення.
33. За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала - скасуванню на підставі пунктів 1 та 2 частини 1 статті 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, здійснити провадження з додержанням вимог закону з урахуванням судової практики, проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, надати їм належну оцінку з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення, за результатами чого постановити законне й обґрунтоване судове рішення.
34. У зв`язку зі скасуванням ухвали апеляційного суду Суд не вважає за необхідне розглядати довід про порушення правил допиту свідка.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, Об`єднана палата
ухвалила:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року щодо ОСОБА_13 та ОСОБА_14 скасувати і призначити судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_6 ОСОБА_7
[1] Надалі Перша, Друга або Третя палата означають відповідні судові палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду
[2] https://reyestr.court.gov.ua/Review/132611449
[3] № 718/642/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/78501871
[4] № 383/994/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/89479836;
[5] № 596/1688/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/100614149;
[6] № 682/1147/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/119212816;
[7] № 576/1421/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/110910223;
[8] № 166/43/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109675124
[9] 21 лютого 2023 року, № 693/824/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109242132
[10] 27 травня 2026року, № 51-3042км22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/137028026; 20 березня 2025 року, № 623/4253/21, https://reyestr.court.gov.ua/Review/126182603
